6. Безсмертний смертний

Промайнув перший тиждень після приїзду до Рівного. У місто Люба і Валік ще жодного разу не ходили. Адаптація проходила важко, болісно. Бо є велика різниця поміж "ти їдеш, бо запланував цю подорож на кілька днів" і "ти змушений кинути все через кончену русню і переїхати в чуже місто невідомо на скільки".

Натомість Люба щодня підіймалась до тітчиної квартири й вони з Валіком зависали у виділеній йому кімнаті. Почасту просто втикали: грали в ігри на телефонах, дивились фільми, серіали, аніме, гортали тіктоки. Користувались моментом, поки онлайн уроки знову не почались.

У той час батьки Люби шукали роботу. Бо, хоча фінансова подушка в них якась то й була, на довго її б не вистачило.

На початку другого тижня підлітки нарешті вибрались на вулицю. І Рівне їх здивувало, атмосферою. А ще архітектурою. Вони гуляли центральними вулицями, активно користуючись гугл-мапами.

Валік весь час немовби щось шукав.

Зрештою, коли знайшов потрібну вивіску, впевнено потяг дівчину туди. То був секонд.

- Навіщо нам туди іти? - здивувалась дівчина. - Поряд багато крамниць з новим одягом.

- В секондах часто можна знайти дивовижні речі для косплею, - пояснив хлопець. - І по гаманцю не вдарить.

- Он воно як, - Люба зраділа, почувши про косплей. Адже дуже скучила за ним й хотіла до нього повернутись. Однак боялась заговорити про це, бо не знала, як Валік відреагує.

- Скажи, - пізніше запитала вона, розглядаючи численні спідниці на вішаках. - Зараз же нема фестів ніяких... То куди ми підемо у тих костюмах?

- Не знаю, - смикнувся хлопець. Він стояв до неї спиною. - Але я не можу це не робити, мені зараз потрібна хоча б дрібка минулого життя...

- Мені так само... - тихо відповіла Люба.

Він радісно всміхнувся, почувши її слова, хоча все ще стояв спиною до неї. Мабуть, не хотів, аби вона бачила цю емоцію. Люба між тим зазирнула в телефон, побачила значок застосунку.

- А що як... - тремтячим від емоцій голосом почала вона. - Робити короткі відео?

- Ну, у гарного косплея доволі багато переглядів, - замислено мовив хлопець. - Але я не вмію монтувати відео.

- Я навчусь! - раптом викрикнула Люба. А зрозумівши це, знову зашарілась. Й трохи тихіше додала:

- Тобто я трошки вмію, пару раз робила для однокласників.

- Було б чудово, - Валік напівобернувся, та тепло всміхнувся їй. Їхні очі зустрілися і Люба із подивом відчула власне серцебиття. Дівчина заціпеніла, не розуміючи, що відбувається з нею зараз. Той погляд тривав буквально дрібку коротких митей, та вона потім ще довго не могла оговтатись.

- Знайшов! - між тим вигукнув хлопець, перевівши погляд їй за спину. А тоді зробив кілька кроків і витягнув з рядочка висячого на вішаках одягу - рожевий жіночий костюм, піджак і спідницю. - Цей косплей нам ідеально підійде для початку!

- Який? - здивувалась Люба.

- Noragami! Ось, майже готовий костюм Хійорі! Додати стрічку на шию, комірець і манжети! Тобі навіть зачіску змінювати не потрібно.

- Так у мене волосся іншого відтінку...

- То не важливо. Так навіть краще. Звісно було б класно повторити усе до найменшої деталі, але у нас просто нема такої можливості зараз. Тож зробимо ставку на те, що це адаптація до реальності. Різниця у зовнішності стає на другий план, якщо ти в середині єднаєшся зі своїм персонажем. Пам'ятаєш ті фоторафії косплею з "Акіби", які ми дивились вчора? Отой косплей Ерена і Мікаси? Зовнішньо дуже близько, але немовби чогось не вистачає.

- Ага, як наче гарно, але порожньо.

- От я про це. І це одна з причин того, чому косплей люди не сприймають серйозно. Бо багато навіть професійних косплеєрів, не вміють перевтілюватись у свого персонажа. Вони просто вдягають костюм, вчать якісь рухи й жести. Але не стають цим персонажем хоча б на мить. По справжньому. Ерен і Мікаса дуже складні в цьому плані герої. Я не знаю, що треба зробити, аби їх гарно втілити... Та ніхто, живучи звичайним, мирним життям, мабуть, і не зможе достатньо уявити весь їхній бекграунд, зрозуміти та прожити…

- Може ті косплеєри бояться розчинитись, тобто втратити себе під масками? - запитала Люба. - Або вважають, що не треба заходити так далеко.

- Може, - погодився Валік. - Я не знаю. Я казав про те, що якщо ми гарно перевтілимось, недосконалість образів не будуть помічати. Я надіюсь, - останню фразу він додав напівшепотом. Бо і сам не був до кінця впевнений у тих словах, які казав. Хоч і щиро вірив у ті думки, які озвучив. Однак все ж сумнівався десь глибоко в середині, та не хотів, аби Люба знала про це. Дівчина ж таки почула, та вирішила нічого не питати.

Спочатку Валік думав собі костюм Юкіне зробити, та вони ніяк не могли знайти підхожих речей його розміру. А потім Люба витягла з купи одягу у великому кошику світло-сірий шарфик у клітинку.

- Може тоді? - запитала вона.

- Мабуть, доведеться, - видохнув хлопець. Він спочатку не хотів брати персонажа Ято, бо ніяковів від однієї думки про те, що доведеться відігравати почуття до Хійорі. Але вибору не було.

А в кінці, коли вони вже йшли на касу, їм трапилась маленька, в'язана дитяча шапочка з помпоном і зав'язками.

- Ти думаєш про те ж саме, що і я? - весело запитав Валік.

- Ага, - радісно кивнула Люба. - До речі, Юкі гарне ім'я для кота, що скажеш?

- Мені подобається, - подумавши, відповів він. - А у тебе бувають цікаві ідеї!

Підготовка до косплею зайняла кілька днів. Адже потрібно було обрати підхожу сцену, вивчити її, підготувати костюми. Навіть вдалося в одній оптиці знайти світло-блакитні лінзи для Валіка.

Довжина волосся і зачіска загалом у нього підходили під персонажа. Проте довелось спреєм пофарбувати його у чорний колір. Бо якщо у випадку Люби відтінок не сильно відрізнявся, каштановий колір Валіка аж ніяк не підходив. То була одна з тих тимчасових фарб, що змивається вже після першого використання.

Фарбувати довелось Любі, просто, бо у Валіка швидко втомлювались руки від незручної й незвичної роботи. Себе фарбувати завжди важко. Навіть спреєм. Їй було приємно торкатися його волосся. Вона розхвилювалась. Серце її прискорило свій хід. Ще й раптом той погляд з магазину згадала.

"Що ж зі мною коїться?" - думала вона. - "Чому я так нервую?".

Обраною для косплею серія була та, де Хійорі дарує богу Ято зроблений нею маленький храм. І тим саме справджує його заповітну мрію мати власний храм, хоч і такий маленький. Боги у тому світі безсмертні, адже віра людей у них допомагає їм перероджуватися знову і знову. Проте у бога Ято не було храму і послідовників. Всі, кого він зустрічав - дуже швидко про нього забували. Це означало, що у разі загибелі він би не переродився. Та якщо про нього забудуть - він і зовсім зникне з усіх світів. Такий водночас безсмертний, але смертний бог.

Маленький білий котик мав грати Юкіне.

Направду довелося довго ловити потрібні кадри з малим. Та вони підстрахувались, взяли смаколики для кошеняти і давали щоразу, коли він робив те, що їм було потрібно. Наприклад сидів спокійно, поки його знімали на камери телефонів. Варто сказати, що з усієї операторської техніки у них було лише два телефони й одна кільцева кольорова лампа, на яку вони скинулись дорогою із секонду до квартири тітоньки Ірини.

Загалом знімання зайняли чотири дні, і ще десь тиждень пішов на монтаж. Багато моментів довелося перезнімати, адже ніхто з них двох не мав досвіду знімання. Доводилось геть все змінювати на ходу.

Люба ніяковіла, ловлячи його погляд під час знімання. Червоніла, опускала очі. Їй ставало спекотно. Та разом із цим, дівчина з усіх сил старалась відкинути всі ці зайві думки й зосередитись на косплеї. Адже Валік свого персонажа втілював напрочуд гарно, серйозно підійшовши до цієї задачі, й вона не хотіла відставати від нього. А він і собі старався з усіх сил, аби підтвердити свої слова, сказані їй у секонді. Не хотів у її очах бути марнослівним.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.