2. Танці на кістках

- Я знаю, Люсько, то був мій провтик. Я мала все зараньше дізнатись і гарно підготуватися, - зітхала Люба, гортаючи фейсбук. - Он глянь, що про нас пишуть? Раки на піці! Стид і сором! Як розбачити і забути цей жах?

- Та не парся ти так, Любо! Он скільки людей на наші інстаграми підписалося. Просто наступного разу ми маємо зробити усе як належить, - дівчина замислено розглядала свій новий помаранчевий манікюр. Зараз її більше цікавило, чи помітить Богдан. Адже це був його улюблений колір.

- О, а це що? Цікавенько! - раптом оживилась Люба. - Ти знала, що в нашому місті є свій клуб косплею?

- Ні, вперше чую. І взагалі, чого це ти дивуєшся? Ти ж уже два роки мрієш про крутий косплей і досі не погуглила тих, хто цим займається? Сіріослі?

- Ну... Я... Тойво... - одразу якось зам'ялась дівчина. Весь її попередній настрій зійшов нанівець. - Я хотіла... Але...

- Все з тобою ясно, - зітхнула Люся. - Там є телефон чи адреса?

- Ні, тільки месенджер на сторінці...

- Пиши... - тикнула подружка у бік монітору ноутбука довгим нігтем.

Адміністратор, що писав від імені сторінки місцевого клубу косплею, на диво відповів у лічені хвилини. А після короткої переписки запросив їх на зустріч і назвав адресу кав'ярні. Дівчат раніше ніхто до кав'ярні не запрошував, того вони трохи хвилювались. А, старший за них на два роки, Богдан був на парах в універі. Проте пообіцяв приєднатись до них за першої ж можливості, коли Люба написала йому про запрошення.

Кав'ярня була маленька, але дуже затишна, у шоколадних та зелених відтінках. Дівчата сіли за вільний стіл і замовили собі по одному капучіно.

- Добридень, то ви за косплей писали? - почули вони доволі низький голос. Поряд з ними стояв височенний чолов'яга з міцними м'язами, татуюваннями на обох руках до ліктів, із довгою бородою, пишними вусами, у шкіряній жилетці на чорній футболці із написом "козацькому роду нема переводу", і банданою з черепами на голові. Спочатку подружки трохи злякались, але придивившись до незнайомця миттю заспокоїлись, й навіть ледь втримались від сміху.

- Фея! - одночасно випали в осад дівчата.

- То ви там були? - зітхнув дядько. А тоді, зніяковіло чухаючи потилицю, пояснив. - Я побився об заклад і програв, довелося нап'ялювати ті кабли і спідницю.

Потім він миттю заспокоївся і зашвидив представитись:

- Мене звати Юрій. Я засновник єдиного місцевого клуба косплею.

Дівчата теж привітались.

- То ви були на тому фестивалі? Ви ж якось мене упізнали, - запитав Юрій, підсівши за їхній столик і замовивши собі еспресо у офіціанта, який щойно приніс дівчатам їхні капучіно.

- Так, були, раками, - реготнула Люська і раптом отримала ліктем від Люби під ребро.

- Стопе, я правильно поняв, ви були тими саме раками? - дядько аж розкашлявся.

- Так, з нами ще був мій брат, він пізніше прийде, - зітхнула Люба. - Нам дуже соромно.

- Та не приколюйтесь! Завдяки вам той фестиваль прогримів на всю країну. Це офігенний шанс для нас. Якщо до наступного фесту підготуватись професійно - ми станемо відомі, отримаємо купу плюшек, фінансування, донатів і матимемо гроші на дійсно круті розробки! - Юрій аж засвітився.

Допивши каву і трохи краще роззнайомившись, вони погодились піти із Юрієм у приміщення клубу.

А перед цим таки дочекались Богдана.

Дядько не тільки не був проти того, а навпроти радо погодився на їхнє прохання.

- Ось ми і прийшли, - всміхнувся Юрій, відкриваючи перед ними двері квартири на першому поверсі будинка. - Ми орендуємо приміщення, на власне грошей у нас нема, - пояснив він.

Це була стандартна двокімнатна квартира панельної багатоповерхівки.

Починаючи вже з парадного всюди лежали мішки з різними речами. Там були всіляких розмірів та кольорів шляпи, чоботи, боа, якась бутафорська зброя, цілі мотки тканин… Простіше було б сказати, чого там не малося.

Пробравшись через весь той безлад, вони опинилися у великій кімнаті і застали таку картину.

На підлозі були в рядок розкладені пластикові скелети. А худий хлопець десь їхнього віку, що мав сині пасма на каштановому тлі своєї зачіски і пірсинг у вухах - щось там до них прилаштовував, сидячи біля прочиненого вікна.

- Привітайся, Вальоне, я тих раків знайшов! - гучно розреготався власному жарту Юрій. Його голос у кімнаті з голими стінами значно підсилився.

Хлопець від несподіванки підскочив, стукнувся головою об створку відкритого вікна. Відсахнувшись від нього і матюкнувшись, він не помітив, як під ноги йому потрапили ті пластикові скелети. Вальон послизнувся на доволі гладких кістках і потім видав цілий танок протягом десь сорока секунд, намагаючись втримати рівновагу. Доки нарешті не сперся обома долонями об стіну. І повернув до Юрія дуже розлючене обличчя.

- Ще раз налякаєш, зроблю тобі воском епіляцію всієї голови!

- Е, ну ти чого! Я нам людей знайшов.Танець, до речі, в тебе вийшов нівроку! Можеш якогось з корейських або анімешних айдолів спокійно закосплеїти! - на всю реготав бородань.

- Ага, вже прямо лечу! - буркотнув Вальон. - Ти знаєш, як я їх не переношу! І костюм у мене вже є.

Хлопець видохнув, заспокоюючись, а тоді підійшов до дівчат і Богдана та привітався.

- Вибачте за безлад, я нам стенд готую на геловінський фест. Всього нас у клубі п'ятеро, та зараз усі зайняті. Готують свої костюми. Загалом зазвичай ми зустрічаємось тут десь раз на тиждень, на вихідних. Та більша частина обговорень йде онлайн. Маю надію, наша феєчка вас не налякала.

- Зовсім ні, ми його бачили на минулому фестивалі, - відповіла Люба.

- Я ж одразу сказав, вони ті самі раки, які не свистять! - одізвався фей Юрій.

Вальон здивовано присвиснув.

- Бач, і від мене може бути користь, - реготнув дядько, а тоді раптом ляснув себе по лобі. - Точно, я ж обіцяв... Покажи їм тут все, а мені пора їхати.

- Вали, тільки не перепий там знову, - махнув рукою хлопець. А тоді зашвидив пояснити. - Він молодший брат мого батька, я з ним живу. То що вас до нас привело?

- Вона мріє стати косплеєркою, а ми з Богданом за компанію, - здала подругу з потрохами Люся.

- Чудово! Нам сильно не вистачає людей. Знаєте скільки всього потрібно для нормального косплею? Кравець, візажист, фотограф, фотошопер – це як мінімум.

- Я думав, досить просто вдягнути костюм, - подав голос Богдан. Він взагалі був дуже мовчазним, а у незнайомих обставинах ця звичка проявлялась особливо сильно.

- Звісно що це не так. Косплей це не просто перевдягання. Це можливість ненадовго відчути себе тим персонажем, вийти за межі, стати кимось більше. Косплей це цілий всесвіт, де казки оживають. Бути частиною цього світу й створювати дещо прекрасне – ось у чому суть. Ти не просто граєш роль, ти на один вечір стаєш цим персонажем. І раптом розумієш, що вже не можеш робити не властиві йому речі. Це щось схоже на гру акторів. Просто для косплея тобі не треба закінчувати театральний виш. Я так це розумію. Зрештою кожен знаходить свої відповіді на це запитання.

Люба слухала його, роззявивши рота. Інші двоє теж виглядали здивованими.

- Я щось не так сказав? –почухав потилицю Вальон.

- Ні, просто трохи дивно… Я щойно зрозуміла, що нічого не знаю про косплей, - Люба зніяковіло стисла у карманах куртки руки в кулаки. – Хочу дізнатися! – раптом викрикнула вона, неочікувано для самої себе і тут-же почервоніла.

- Впізнаю раків, то значить ти ту фразу кинула? – реготнув у кулак Вальон. А тоді зітхнув: – Я був піцою. Не питайте…

Отут Люба ледь з місця не драпонула від сорому. Її зупиняло тільки те, що Богдан і Люся, які зараз волали на повні голоси, перекрили собою єдиний вихід з кімнати.

- Що, теж проспорив? – крізь регіт запитала Люся.

- Нє, то все ця феєчка бородата, щоб йому пиво носом пішло. Ще щось таке утне, наступного ранку блищатиме у мене лисиною краще за Сайтаму! Програв своїм друзякам байкерам у покер. Ладно б тільки сам за себе відповідав. Нє, він пішов на другу гру, теж програв. Мужики мене ще пожаліли, могло бути гірше, на багато, - розповів хлопець. На підтвердження його слів за вікном гучно заревів мотором мотоцикл. А потім повз нього промчав Юрій верхи на величезному, блискучому, срібно-чорному байку. На голові в нього був шолом із рогами, імітація під вікінга. На тілі – товста шкіряна куртка з яскравим написом на спині.

Потім Валентин почав їм усе показувати та розповідати, що і як відбувається під час підготовки до фестивалю й на самому заході теж. Наступний мав бути якраз на геловін. Того і костюми усі готували із відповідних фендомів. А Люба, нарешті впоравшись з емоціями, ще й напросилась допомогти із декорацією. Та, звісно-ж, потягнула за собою подругу й брата.

Так Люба, Люся і Богдан стали новими членами місцевого клубу косплея.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Друкаренко Марина
21.04.2023 01:30
До частини "2. Танці на кістках"
Коментар видалено автором
Друкаренко Марина
21.04.2023 01:30
До частини "2. Танці на кістках"
Блін, я теж хотіла би свого часу потрапити в клуб косплею) Як людина, яка робила свої костюми практично сама і брала участь аж в одному груповому дефіле, я чесно заздрю героям ) До речі, мені ніколи не потрапляли на очі "клуби" коспею. Зазвичай косплеєри об'єднуються в "команди") Хоча все можливо.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Дейна
    21.04.2023 01:33
    До частини "2. Танці на кістках"
    Дякую, за команду я не знала.) О, а чи можна буде з вами радитись у приватних повідомленнях, якщо це буде потрібно для наступних частин тексту? Ваш коментар надихає писати далі.🥰
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Друкаренко Марина
    21.04.2023 15:08
    Ну, я не так щоб сильно професійний косплеєр, але варилась в цій тусовці доволі довго) Так що, якщо зможу, допоможу)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше