🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Драма (1387)

Пробач Андрій

Я навчилася сильно любити,

Навчилася я його душею й тілом кохати,

Кому як не тобі це знати,

Адже ти мене навчив «це» знати.

«Це»- то вища небесами дарована любов,

Що покриває всі мої погані нахили знов.

А ти терпеливо все прощаєш,

Бо мене ти сильно кохаєш.

Пробач Андрій за біль, що тобі принесла,

Я не знала що роблю- пробач що була така,

Тепер вже більше не помилюся,

Заради тебе я змінюся,

Щоб радість нашого єднання нічим не затьмарилась,

Жила вічно а не десь там у солодких снах тільки марилась.

Пробач Андрій, що серце тобі розривала,

Пробач що душу твою ледь не зламала

Адже це я винна, що досконало тебе не любила

І що ледь тебе цим не згубила.

І як би я жила тоді без тебе, якби відпустила,

Хто б тоді утішав мене ласками- палко цілував,

Як я про усе шкодую- якби ти тільки знав!

Пробач за болючі розтавання,

Пробач за мої вбивчі признання,

Була я грішною без волі,

Тепер вже я зцілююсь тобою поволі,

Міняюся щоб тебе не втратити

І щоб любов нашу не розтратити.

Ти пробачив- я щаслива,

Мене твоя вдача змінила,

Прийняв мене до себе в черговий раз,

Що ж сподіваюся Ангели подбають про нас

І дадуть мені розум, щоб так більше не робити

І тоді разом ми зможемо все погане із серця змити!

...

Діана Гобой

Поринути у тебе хоч на мить

Поринути у тебе з трепетом усім, що в серці маю

Я за тобою так сумую, ніби в темряві блукаю.

Ніби в казці хочу забути про все і про всіх

І щоб ти зі мною трохи побути зміг.

Душа моя тепер твоя

І не буду вже тепер одна.

Поринути у тебе хоч на мить,

А серце від кохання так солодко бринить.

І рідні теплі руки мене обіймали,

Вони мене бідолашну в полоні любові тримали.

Кохали кохали і не відпускали,

А водночас і губи твої ніжно мене цілували.

Я вся твоя і вся для тебе

І в тихий сумний вечір не забувай ти про мене.

Щоб не загубити твій слід, тінню твоєю стану,

А ти як хочеш стань моєю.

Поринути у тебе хоч на мить

І я стану з тобою одним цілим вмить.

...

Діана Гобой

Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо?

Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо,

Адже краще забути і відпустити,

Ніж душу собі ятрити…

Ми перемогли чи ми переможені,

Ідемо дорогами довгими знеможені

І чекаємо на промінь надії,

Що десь жевріє наче блискавки мрії.

Чекаємо перемін і змін у інших,

Але змінити можемо лиш себе,

Тоді чому ми переживаємо про все?

Адже життя таке непередбачуване

І доленосних речей не уникнути,

Потрібно лиш в закони буття вникнути,

Щоб сльози висохли і тихий мир зійшов,

Ти подивись- він вже прийшов!

...

Діана Гобой

Ода смиренності

Спустився Ангел додолу,

Щоб узяти мене з собою угору.

І зблідло личко моє поворушитися не міг

І раптом гострий меч пронизав,

Як боляче якби Ти тільки знав.

І двадцять сім дощів на мене Ти послав,

Грішну мою плоть покарав.

Землі під ногами я не відчував

І втратив все що мав

І серце хотіло кричати від болю

За те, що сам зламав собі долю.

Знань в цій голові вже нема, добра нема

І стигне від крові земля.

У цю тяжку хвилину якорем іду на дно

І думаю як статися таке могло,

Що гнити душа моя почала,

До смерті й пекла мене вона довела.

Смирення мені бракує

Можливо саме це мене і врятує

І знов мир у моєму серці запанує.

Ангел на пагорбі стоїть і вирок Божий читає,

До страти мене приговорює.

Зі страху я тікаю,

А куди і сам не знаю.

І влучає Ангельська стріла- я падаю,

Свої тяжкі гріхи я згадую,

Так болить нестерпно

І стає в душі моїй так мертво.

Падаю на коліна і плачу,

Врятуй мене Боже, якщо я для тебе щось значу!

Прокинувся від жаху і болю

Не хотів би я собі такої долі.

І став справлятись я в покорі

Й довго дякував я знакам долі.

...

Діана Гобой

Не залишу

Я не залишу й сліду для ганьби!

Я не зверну зі шляху непростого!

У мороці пречорної злоби

Так легко втратити себе самого...

Якщо зів’януть перші пелюстки

Душі, безжально кинуті на вітер,

Там розквітатимуть усе нові бруньки-

Чудесні і відкриті діти світу.

Я не залишу й сили для мовчання,

Не віддалятимусь бронею остороги!

Зупиню криком, припиню знущання,

Я не зверну зі схилів тих пологих.

Хай серце в кров і стріли зусібіч,

Та трепетно себе оберігаю.

Сама з собою я зостанусь віч-на-віч

У перемозі, що не знає краю.

Я не залишу й сліду для ганьби

І стануть щирими зізнання всі навіки!

А темний морок чорної злоби-

Не перешкода дням барвистим, світлим.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

Доріанна

Нехай згорить той світ

Де серце моє тобі належить

Де край доріг закінчує мою свободу

Там кінець всбому, живому й не живому

На щастя або на жаль

Ті "мрії" залишуться лиш мріями,

в думках моїх,

Ти мов частичка моєї душі

залишила про себе спогад

Шрамами у мозку й серці,

в яких від разу в раз

Болить... до поки не помре в мені людина.

Та досі я шукаю в собі сили,

щоб відновити пошук

Того сліду, що залишила

як спомин про всі потуги

...

Славець М.

Холодна любов

Безсонна ніч

Та сонний день.

Безжальний вечір

Та чистий ранок.

Вода гаряча,

Підлога зимна.

Зігріті руки,

Змерзле серце.

Холодний доторк

Льодяних пальців

Пронизав тіло

Впоперек.

Замерзло серце,

Таке гаряче

Вмить втратило

Любов...

Палка любов,

Яка горіла

У тому серці -

Загасилась

Її холодним

Доторком.

Щоб так любити -

Треба вміти,

Треба бажати,

Все кидати.

Розумна точність,

Виваженість,

Схема рухів,

Контроль.

Нічого гірше

Для любові,

Ніж чистий розум.

Щоб кинутись

У вир чуттів -

Треба відваги.

Щоб відчувати -

Треба відпустити

Реальність.

...

Сон-Ява

В пеклі і в раю

Листи шо просякли коханням,

Листи- що є твоїм до мене зітханням,

Палиш ти їх в попел обертаєш,

Вино для мене втіха- ти ж знаєш.

У славі гріховній тужу,

В полум*ї кохання згорю.

Чаша муки мене переповнює і димить,

Скоро вона догорить

І любов що в серці до тебе хранив,

Мов вогник здимів.

Сходить сонце для нас,

Снилась мені ти за ніч- один тільки раз.

Ах горда походка вночі манила мене в тумані,

На шиї петлю затягала,

Навіщо мені ти збрехала,

А колись ти так безумно кохала.

...

Діана Гобой

Порожнина

Коли всередині тебе порожнина

То вже суха і не тепла твоя комірчина,

І не в радість метушлива та штовханина,

І не надихає вже ніяка людина,

І ще кисліше стала стигла малина,

І ще довше стала нескінченна стежина,

Що знову і знову веде в порожнину.

Нехай в крові втопиться та клята країна,

Нехай не проросте на їх землі жодна рослина,

Нехай їх найстрашніша провина

Буде для них як надвелика тріщина.

Нехай зазнає мир рідна Україна,

І хоча пам'ятає вона, що була

та година,

Неминуче страшна й вбивча хвилина,

І пам'ятає вона того селянина,

Як тремтіла в руках його пожухла стеблина,

І як болюче догорала та нещаслива ялина.

Попри все не впаде наша мила Батьківщина,

Ще буде радісна від новин сльозина,

Іще буде радісна по домах біганина,

Ще буде гасати по річці рибина,

Ще буде вільно літати пухка голубина,

І буде ще вільна та ціла Україна.

...

Безсонова Марія

Страждання душі

Страждання раненої душі,

Стікають сльози по обличчю як вранішня роса,

То слабкості мої,

То гріх і стид й турбота моя.

Я поганий учень і вина тут тільки моя,

Що душа моя раз у раз депресію пережила.

Життя нічого не научить коли голова пуста

І мати не научить і це моя вина.

Стою- не знаю що з проблемами робити,

Від цього навіть не хочеться жити

Коли від безвиході хочеться вити!

Проблеми посмішки в людей забирають

І їх зсередини пожирають,

Та мусим пекло випробувань пройти,

Щоб себе в житті знайти і зло перемогти!

Треба разом родиною триматись

І до старших дослухатись,

Бо може статись так що порада знадобиться

І треба взяти її до уваги щоб в пошуках марних не загубиться.

Та часто емоції нам диктують не те,

Ми думаєм що проблема пройде,

Але проблема лиш загостритись може

І тоді питаєм «За що ж нам це , Боже?»

А за гріхи й ігнорування батьків,

За те –що всемогутнього з себе мнив.

Я ж надією живу на краще й борюся

Аж поки не стомлюся,

А потім , відпочивши, далі йду

Аж поки до кінця шлях свій не пройду,

Бо тільки тоді я мир в душі знайду!

...

Діана Гобой

Розтоптані почуття

До тебе душа моя летіла,

З тобою я бути хтіла,

А ти мені відмовив в насолоді,

Сказав «Тепер ти не в моді»!

А я розчарувавшись тліла,

Совладати вчасно з собою я не зуміла.

Мене другом ти звеш,

А душу мою і далі товчеш,

Твоя дволичність мені противна,

Невже цим для тебе я дивна?.

Я кохала-ти ні,

У нас було як на війні,

Затишшя потім вибух зла,

Чому тепер я не твоя?

Хіба я мучила-я любила,

Чим тобі я не вгодила?

Любов і ласки я дарила,

Мене ти пошлою назвав,

А я ж просто бути з тобою хотіла,

Але мене ти не пізнав.

А я думаю що і я тебе не знала,

Де правда де брехня-не знаю вже тепер,

Мене ти до стінки припер,

Хоч я тебе й не тримала.

А я любила: насилля не чинила,

Ти його вчинив і оправдання шукав,

Хоч просто ти любові не знав,

Тоді навіщо мене біля себе тримав?

Нащо стрічатись –потім кидати,

Навіщо горя зазнавати

І мучити один одного марними надіями,

Якщо не стане це нашими спільними мріями?

Це все мені набридло-вже не твоя,

Година мого кохання пройшла!

...

Діана Гобой

Повітряна тривога

волає гучно і гасне світло.

" – Рюкзак на плечі!"

у холод собачий чи жарке літо.

без заперечень.

віддає пекельним

по коридорах темних,

" – Світи під ноги!"

зв'язку немає чи може в тебе

вже віри в бога.

ти ще з спросоння,ламає ноги.

чи від знемоги, чи від тривоги,

серена просить:

" – Біжи скоріше!"

не можеш.

вже хтось голосить.

...

MaL_Vi

Сором

Що скажете, коли я почну розказ про "порожнечу душі"?

Один відповість: "напевно, там йдеться про смерть, якоїсь людини, яку тепер не знайти"

Інший промовить, що - це від кінця, моєї любимої книжки.

Хтось закричить, що все - це фігня, яку вигадують мої мізки.

І кожен з них буде правий,

Бо порожність душі, буває тільки від ранення серця.

Не важливо, чим саме, чи як?

Або наскільки чутлива людина.

Ніхто не зможе винести пустош, що принесли з собою вчинки.

Будь то, відчуття пустоти чи прожності в цілом.

От і я не можу, перенести спустошність,

Від своїх же безглуздих дій.

Мені боляче знати, що я не можу цього змінити.

Все те, що пройшло - має ціну та віс;

А ще, місто в пам'яті нашій.

Я не можу просити пробачення в інших, бо не можу його заслуговувати.

Мені шкода за вчинки свої,

Мені стидно та соромно з них.

Але я не піду просити жалю для себе,

Тому, що треба відповідати за них.

...

Мерфі Розалін

Мила моя Джульєтта

Джульєтта, моя Джульєтта.

Як ти жила, в цьому світі брехні?

Чи була ти заглиблена в думах,

У той час, коли всі брехали тобі?

О, Джульєтта.

Що ж ти відчула, від цих романтизованих поглядів, фраз?

Які так глибоко засіли в душі.

Можливо вірші, ті що були присвячені там;

Ще не винесли вирок судді?

Ах, Джульєтта.

Скільки ж страждань, перенесла ти там?

Від того інфантильного дива;

Суспільство, все ще то пам'ятає.

Ніби, як наказ, від бога, в єдино.

Ой, Джульєтта.

Скільки поезій було тоді.

Всі вони є в твоєї душі.

І до досі літають в повітрі,

Ті, що були так хороші.

Мм, Джульєтта.

Чому ти мовчала завжди?

Мовчала навіть тоді, коли очі стеклянні були;

До самої застиглої крові,

Що унесла з собою всі муки твої.

...

Мерфі Розалін

я не дружина

І не буди мені нічиєю дружиною

І не бути коханням душі

А бути мені покинутою

На цвинтарі своїх почуттів

Віллавала усе що я мала

Відривала я серця частини

Щоб вони згоріли в холодній пітьмі

Для тих хто бічити це просто не міг

Закривши очі свої

Навмине не бвчити тих почуттів

Ти втратив найбільшу любов

Яку збагнути ти просто не зміг

Я не хочу щоб ти визнавав своєї провини

Живи з цим до кінця своїх днів

Свою душу ти вже не врятуєш

З попелу колись живих почіттів

І зустрівши когось на своєму шляху

Колись ти це зрозумієш

Від пустого кохання відчуваючи тугу

Що любов таку ти вже не зустрінеш

...

Аліна Сова

Вона - революція гідності

Вона як революція гідності ,

Така ж палка до свободи і права.

За неї теж помирають при необхідності

А на її вустах кривава помада .

В її обіймах спекотно, як в пеклі ,

Але відпустити чомусь ти не можеш.

Її руки постійно вологі і теплі .

Стисни їх міцно, собі допоможеш .

...

Guri

Межа

Серед бурих пожеж,

Де немає більше меж

Меж, між нашим завтра та сьогодні

Стоїть лише «зараз».

Зараз, ми мусимо стояти

Зараз, необхідно волю мати

Зараз, життя має тривати.

Боротьба скінчиться скоро

Посміхнешся ти мені знову,

У твоїх сумних очах від втоми

Розгляну я утрачену межу.

Життя розділене кордоном-

Щасливі, незабутні наші дні

Та 24 лютого коли не посміхнулась ти мені.

...

Мірі

Твій щоденник, моя злива

Я каюсь, прочитала твій щоденник,

Де ти тримаєш свої думки потаємні.

Я теж не знала, що я лярва зрадлива,

Що мене та цікавість в зливу манила,

В ревнощі серця і мови брехню.

Я знову читаю, а не мирно сплю.

Ти якось казала, що доведеться мене вбити,

Якщо я у твій щоденник буду дивитись.

Ми розсміялися й жартували надалі.

— А що, як я змовчу? — я запитала.

І ти без сумнівів гадала, що це жарт,

А я під цим сховала свій фальстарт.

Я прочитала всі сторінки, ти нові писала,

А я із нетерпінням на продовження чекала.

Це мій улюблений серіал, мій сміх і гріх.

А моє покарання — мовчання батіг.

Це не я себе караю, доля, суча карма,

Бо в цьому світі немає нічого задарма.

Ти все писала про рожеве кохання,

Свої бажання, хвилювання та вагання,

Про друзів і про мене навіть кілька слів,

Про все, що мозок твій мистецький плів.

Я все читала й заздрила страшенно,

Чекала на наступний запис невтоленно.

Твоє рожеве кохання у мені надію викликало,

Бо й моє серце завжди кохання плекало.

Читаючи, я захотіла все як в тебе,

Так само порівнювати кохані очі з небом,

Писати про лагідні руки й поцілунки в щоку.

Пробач, тепер всі знають твою таїну глибоку.

Я вже зачекалася, люба, скоріше зі школи приходь,

Відкривай щоденник, словами в своє серце проводь.

Мене вже цікавість з’їда до кісток,

Коли ти вже допишеш секретів листок?

Як скінчиш іди, не забудь щоденник сховати,

Моє улюблене заняття його по кімнаті шукати.

Твій щоденник — поеми Вільяма Шекспіра,

Ти вибач, але я уже давно на них підсіла.

Тепер не думаю, що зможу зупинитись,

Потрібно мабуть сучій долі підкоритись,

Бо знаю, що ніколи не отримаю таке як в тебе…

Рожеве кохання до зламаних ребер.

Мені б порівнювати кохання веснянки

Із зорями на небі, з медом — поцілунки,

Та я ж не така, це твої думки про рожеве.

У мене кохання немає, хіба що зливи жовтневі.

А колись було. Та ця суча доля, бляха,

Не дала забити й одного кохання цвяха.

Мого кохання очі були наче волошки,

Мої улюблені квіти. Волосся — фісташки,

Шоколадом облиті. Моє кохання було зелене.

Твоє рожеве з тобою, моє вже давно загублене.

Рожеве кохання навіть звучить краще,

Моє зелене було й буде непутяще.

Ти з рожевим п’ять днів на тиждень разом у школі,

Нас з зеленим ділять тисячі кілометрів, дякую долі.

Сучій кармі окрема подяка, що завжди зі мною,

Водить від зеленого кохання стороною.

Я забула все давно, але твій щоденник, мила,

Піднімає мою злість і ревнощів крила.

Ти знову пишеш щоденник, а я вірш свій зрадливий.

А що як й ти мої вірші читаєш? Я жахлива,

Ти ж ангел з небес, що рожеве сонце покохав,

Ти найніжніше створіння у світі, що плаче в мій рукав,

А я лукавий погляд на зливу відвожу,

Глажу голівку, шепчу підло: — Я допоможу.

— Я за твоє кохання щиро рада,

Хотілось би мені сказати, та це буде зрада.

Я хочу твоє кохання собі, плачу як іде злива,

Бо ти така прекрасна, а я ніколи не буду така ж щаслива.

Зараз теж злива йде, щоб ти знала, до речі.

У мого зеленого серця знов смертельна кровотеча.

Мій вірш — мовчазне тобі зізнання.

Я уголос це ніколи не скажу, хіба що на прощання,

Та і те ще не близько, хіба що зі смертю,

А ми ще молоді. Мені собі пам’ять не стерти,

Тож пробач, я такою буду завжди,

А злива замітатиме правди сліди.

...

diastrofa

Дороги

Ти знав, що я люблю таксі,

Що я люблю блукати по дорогах,

Що слів моїх могучі посланці

Живуть й ростуть на вулиць рогах,

Що я люблю оленячий трамвай,

Це той, в якого замість вусів роги,

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

Ти пам’ятав, що моя музика — двигун,

Що я люблю водити мотоцикл,

Що у моїх очах живе шпигун,

Який ще не перестає тебе любити,

Що я ненавиджу усі білі кросівки світу,

Бо пил доріг, які я так люблю,

Бруднить кросівки, і їх треба мити,

А я ненавиджу себе, коли я це роблю.

Ти бачив, що моя любов до тебе,

Що вона перевершує мої думки,

Що вона доторкається зеніту неба,

Де пролітають мої любі літаки стрімкі,

Що я б пройшла усі дороги на Землі,

Якби вони мене вели до тебе,

Але мої шляхи заплутані й дурні,

Вони мене ведуть лише куди не треба.

Ти на собі відчув, що моя злість швидка,

Що я люблю ламати твої нерви,

І люблю бігати по місту досвіта,

Що я отруйна, невгамовна стерва,

Що мотоцикл мій переїжджає твої ноги,

Бо твої кеди не витримують мій темп,

Що моє та твоє життя — різні дороги,

Серед який я розтягла похідний тент.

А я тобі розповідала, що люблю модерн,

Що вічно пам’ятатиму небесні літаки,

Що у мені ненависті та горя сто цистерн,

А доброти й любові завжди навпаки,

Що я люблю лише дороги та міста,

А люди у моєму серці зайві,

Що від натури я здавалось би проста,

Та спалює все навкруги моє сердечне сяйво.

Та що б я не казала, ти завжди знав правду,

Що у моєму серці поселився ти,

Що я тебе бажаю люто й спрагло,

Що серце розривається від пустоти,

Що коли я тобі казала відпустити й йти,

Я потайки благала тримати вічно мою руку,

Я так хотіла, щоби ти сказав категоричне ні,

Відтермінував, змусив забути про розлуку.

Ти знав, що я тебе благала відчайдушно,

Що я б покинула заради тебе мотоцикл,

Що розламала б стіни свого серця незворушні,

Що одягала б кожен день білі кросівки,

Що я б забула літаки і свіжий подих неба,

Що закривала б очі по дорозі, забуваючи шляхи,

Що вгамувала би свій пил, якби це було треба,

Що я б зробила все аби вблагать тебе не йти.

Ти бачив, відчував і пам'ятав про мене все,

Я ж думаючи про тебе згадую пустку.

Хочу вибігти на темне нічне шосе

Й позбавитись від свого мозку згустку,

Бо який з нього сенс, якщо тебе не знає.

Я стерва страшенна, ніколи тебе не питала,

Тепер сама себе за це караю,

Ненавиджу, якою я без тебе стала.

А ти, а ти пішов. Не чув, як я благала мовчки.

Хоч знав, як сильно на літеру «л» я тебе.

Лелію, лаванда, ландшафт, літачки,

Люто, лінза, лімузин, лірика, люблю тебе.

Люблю. Тебе. А ти? Вже ні, я знаю.

Ти пішов — і я на вулиці до ранку,

Тебе з своїх думок втрачаю,

Катаюсь швидко на своєму байку.

Ти ж знав, що я люблю оленячий трамвай!

Це той, в якого замість вусів роги…

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

А ти, а ти забув. Я знаю це напевно,

Що твої кеди ходять поряд з туфлями її.

Не хочу більше витрачати слів даремно.

Бувай. Забувай все. Як я дороги свої.

...

diastrofa

Безнадійно закоханий в Серсею

Про огидний зв'язок брата з сестрою,

Всі навкруги гудять.

Але я був твій, а ти була моєю,

Нехай вони замовчать.

Людини лихішої не зустрічав,

Та й дивовижнішої теж.

Різних пані я знавав,

Такої як ти ні одне королівство не має.

Та й не заслуговує, в усіх сенсах.

Ти гордовита левиця,

Горою за сім'ю.

Нехай душа твоя і чорна,

Однак я тебе люблю.

Неправильно це, знаю –

Ганьба сім'ї і все таке,

Але без тебе я згораю,

Втрачаю розум,

Помираю.

Вибач, кохання моє,

Що не вберіг сім'ю.

Посеред каменів Червоного замку

Схоронять нашу з тобою історію.

Я віддав своє серце і меч,

Але не зміг вберегти

Тебе від тебе ж самої,

Від душі твоєї темної і гнилої.

На жаль, клятву не стримав,

Не вберіг від ворогів

Та злих язиків.

Мине вічність, але кохав і кохати буду –

Жорстоку королеву Серсею.

І пусть засуджує весь світ

Я ні про що не жалкую!

Крім того, що втратив тебе і дітей.

17 червня, 2021

...

Fröhliche Kitty
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144420коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: