Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4251)

Пошкоджена техніка

Я накидаю пару рядків

або навіть

цілий катрен

поки ще

геть не знімів

поки поруч ніхто не вмер

Я накидаю слів у рядки

повних скомканих

" Ідіть, ви вже"

страшно померти ніким

серед

сенсів, кварталів

пожеж

Я зберуся і розкажу

проковтну той

у горлі комок

перекрикну у вухах шум

зберу пригоршню

хоч думок

Я старався,

але не зміг

ніби я ідеал - окупант:

небоєкомплект рук і ніг

десь не тут

свій описую стан

Моя техніка

пошкоджена знов

і писати отак апломб

втратив здатність

я до розмов

в Середзем'ї розквітло зло.

...

Роман Коцький

Чистий аркуш

Ранок

Розгорта переді мною

чистий аркуш -

Дня початок.

Час спинився...

Що візьмеш ти із собою?

Чим наповниш

День новий цей?

День цей - новий

(ще ніколи ти не жив в нім),

як дитина та відкрита і наївна - 

чистий аркуш.

Що напишеш

Ти на ньому? Чи продовжиш 

все, що вчора й позавчора - 

болі й зради, 

всі турботи і тривоги - 

все, як завжди...

Чистий аркуш.

Час спинився... Час спинитись?

Залишити все, що "вчора",

народитись і почати

новий розділ

з дня нового!

Дня початок

Розгорта переді мною

чистий аркуш...

...

Роман Тихий

Весна

Пеклом скінчилася зима.

Муки приніс холод весни.

Воскрес кривавий сатана.

В дворах могили і хрести.

Діти повітряних тривог.

У хованки гра в укриттях.

Надія: ЗСУ і Бог.

Віра у всіх одна в серцях.

Повірили у "привидів":

Не ангели збивали смерть.

Небо гримить від вибухів.

Горем наповненні ущерть.

Розтерзані душі й думки.

Об'єднані зусилля всі.

Летять із вирію пташки.

Розбиті ми, але живі.

Вціліла шафка на стіні.

І сонце сяє нам усім.

Всесильні ми, хоч втомлені.

Відновимо усе з руїн.

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Розмова матері із сином

Це було насправді, кажуть люди.

Подзвонив до мами її син.

Йшла війна, і страх витав повсюди

Він у неї був лише один.

- Почему ты всё еще в квартире?

Я же за тобой прислал людей!

Ты должна уже сидеть в машине

Ехать за границу поскорей.

Я договорился, чтоб забрали,

Увезли туда, где нет войны.

Ты подставила меня! Сказали,

Об отъезде будут снится сны.

- Сину, чуєш? Батько дуже хворий.

Не змогла покинути його.

Вже не ходить, став старий і кволий.

Тут потрібна поміч і добро.

Сину, знаєш? Як гремлять гармати,

То у моїх жилах стигне кров.

Страшно так, але куди тікати?

Не залишу ж батька, й піду в схов!

Мати обливалася сльозами,

Плакала, благала: «Зупинись!».

Син глухий до сліз, до слів, до рани…

Кинув трубку – в тиші розчинивсь.

(травень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Псалмо-Замовляння

Болю, болю, відійди,

Пригни в сумку до біди.

Страху, страху, розчинись,

Як мара пощезни ввись.

Відчай, відчай, іди геть,

Не мені, а тобі смерть.

Жалю, жалю, ти скиглій,

Для надій – лиш перегній,

Що як дерево зростуть,

Уквітчають мою путь.

Буде певність у душі,

Віра – це, бо, мій рушій.

А як трапиться любов,

Отже, долю віднайшов.

...

Євген Сонях

Німий поет

Ти озирався через кожен крок.

Ти йшов у бій, мені лишивши своє серце.

Його сховала я під ребрами, де б'ється

Моя ламка й незламная любов.

Ти йшов, твої сліди вкривали сніг,

Орнаментом ламким забивши мою шкіру.

Я скрижаніла, вберегла від втечі віру,

Що в твоїм серці починала тліть.

Ти зник, і вороги мій світ прожгли,

Отрута по стіні, немов змія, сповзала.

А я дивилася вслід тобі, я добре знала:

Вогонь не візьме до життя жаги.

Катівські душі ти стирав у пил,

А зелень вже покрила всі шляхи довкола:

Весна минула, а тебе немає вдома.

Коли втекти з-під ребер моїх встиг?

Коли із клітки вирвався, мов птах,

Що крила віднайшов у тій пітьмі імлистій?

Чи я розтанула під сонцем попелистим,

І пастка тріснула, як в скронях страх?

Я на світлинах бачила тебе.

Ти біль. Ти сум. Душа. Любов. Моє зітхання.

Гаряча точка у вогні протистояння,

Де я твій зранений німий поет.

Ти озирався через кожен крок...

...

Ївга Лютневська

Любов

Любов латала рани чим прийдеться:

Старим ганчір'ям, що згубило блиск,

Й іржавими скобами - просто в серце...

Лиш біль жагучий мав із того зиск!

Любов боялась, як листок, тремтіла

Під поглядом сильнішого з вітрів.

Озноб калічив зубожіле тіло,

Яке ніхто ніколи не любив.

Любов трималась міцно за це серце,

Від страху очі мружила свої.

У неї власні правила та сенси:

Холодна влітку - сонцем для зими.

Любов роняла пахощі травневі

На потьмянілий у вогні пісок.

Любов безкрила, а літала в небі

І опадала, як для мрій бузок.

Любов терпіла, засмагала, кригла,

Губила, ненавиділа, була...

А потім власні винайшла вітрила

І, підкоривши вітер, розцвіла!

...

Ївга Лютневська

Холодна Вічність

Холод, хочеться холоду

Нехай замерзне моє серце

І я перестану відчувати все

Окрім холоду в легенях

Я буду вільною в подиху

Але прикутою до землі

Кригою, що заполонила

Моє тіло з душею

Я впаду прямо тут

Серед безмежних снігів

Чи холодного моря

Чи твоєї холодної чорної душі

І розпадусь на численні уламки

Аби було холодно

Байдуже та самотньо

І я полечу десь далеко

Як вільний птах у бік

Своєї вільної Вічності

І можливо я не знаю

Чого достатньо для Вічності

Але знаю, як потрапити в політ

...

Nastazi Kaverd

Чаклунські "тільки"

А я зовсім не чаклунка,

Тільки в домі запах трав,

Що парує з того трунку

- мить чарівну затримав.

А я зовсім не чаклунка,

Тільки друг мій - домовик.

Ще є кішка, що пустунка,

Дім її - це черевик.

А я зовсім не чаклунка,

Тільки серед купи книг -

Гримуар - мага заду́мка,

Втілити її не встиг.

А я зовсім не чаклунка,

Тільки повний мрій рукав.

- Краще не бува ладунку,

Та чи це мрійник шукав?

А я зовсім не чаклунка,

Тільки чарівна свіча

Світить шлях мого малюнку,

Пісні лагідні звучать.

...

Еванна Будковська

Майже Не... (або Майже Жадан)

Не пхати носа у чужий кратер,

Не плутати воду, чай і коньяк,

Не сміти рожеве із білим прати…

У морі життя ти – єдиний моряк.

Не мати гачків, щоб не вішати носа,

Не плутати південь, чи захід, чи схід,

Не бути занадто багатоголосим,

Не брати сніданок собі на обід…

Не жити життя, що належить чужому,

Не вірити в те, що говорить сусід,

Щовечора вірно спішити додому,

Вдягати щось тепле у осінь під спід…

Забити на всі вічні «не» і «не можу»,

Повірити в те, що можливо усе.

Ховатися в кокон, повірте, не гоже…

Хай Ваше життя вільна хвиля несе.

...

Довга Ніч

Доброго вечора, ми з України!

Доброго вечора, ми з України!

Буде спокійною ніч

Доброго вечора, вчора та нині

Ми тут стоїмо пліч-о-пліч

Хай вибухає, горить і палає

Ми ж ваш пильнуємо сон

Ворога цілодобово долаємо

Нас у строю аж мільйон

Доброго вечора, ми Збройні сили

Боронимо небо й лани

Курку москальку посадим на вила

Супергерої - це ми!

Доброго вечора Тероборонці

Сестри мої і брати

Згине наш ворог росою на сонці

Сонце для світу - це ми!

Доброго вечора, це Україна!

Матір, дружина, сестра

Лише перед нею схиляю коліна

Для щастя її та добра

Доброго вечора, ми з України!

Буде спокійною ніч

Доброго вечора, вічно, як нині

Ми тут стоїмо пліч-о-пліч

О. Панченко

20 березня 22, 25 день війни

...

Олександр Панченко

НЕ ЛЮБИСТКОМ ПАХНЕ ВІЙНА

Весна сьогодні пахне війною...

Не цвітом, свіжістю, чистотою,

як завжди, було в часи ідеальні,

А діток сльозами, які в підвалі,

Де сирістю тхне, цвіллю та брудом,

шепочуть: ,, Мамо, я жити буду?"'

А ще віддає німим страхом зблідлим,

І зрадою із ароматом срібла,

Жертовною мужністю духмяніє,

І душить димом чиєїсь мрії.

Любов'ю без меж, такою ж ненавистю,

Їдкою розлукою, зустрічі радістю.

І розпач, і втома, і кров на ранах

у шлейфі запаху смерті. Металом,

вогнем, землею із дна воронки,

Не любистком пахне від похоронки...

Весна, ти ж маєш для нашого краю

Духи ПЕРЕМОГИ, розлий їх, благаю!

...

dracena72Natalka

...не воїн, а лиш жертва...

Шукаєш виправдань собі, коли опинився у безпеці?

Шукаєш виправдань, коли навколо не холодно, а тепло?

Не можеш відповісти: чому живий, а кращі інші мертві?

Не можеш зупинити потік сліз, бо ти не воїн, а лиш жертва?

Стііій…

Не бий себе ти, не лупцюй.

Не лий ти сльози, не горюй.

Бо ти стаєш лише нікчемнішим, огидним.

Не бачу більше я в тобі людини.

Ти стаєш звіром, загнанним і кволим,

Постійно просиш усіх про допомогу,

У той же час не здатен допомогти навіть собі:

Просто хоч краплю сенсу в собі знайти.

Про. Що. Ти. Кааажеш…?

Що. Я. Нічим. Не краааща…?

Що. Я. Лиш. Егоїст?

О, так. Я не альтруїст!

Але іншим я не брешу.

Втекла, бо я слабка, не сильна.

Втекла, бо жити божевільно я хотіла.

Втекла, бо безпорадною була,

Піти на подвиг не змогла.

Втекла…

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

ЕКЗОРЦИЗМ

Путін Росії не пара,

Путіну краще піти,

Путін пекельна почвара,

Путіну служать чорти.

Бо почуття охололи

За двадцять років життя.

Путін, верни нашу волю!

Путін, іди в небуття!

Спинимо ми путінізм

Златним тризубом, срібним хрестом!

Проведемо екзорцизм –

Путіна гучно назвемо брехлом!

І якщо не допоможе

Нам екзорцизм «Путін-брехло»,

То ми його переможем

Смертельним закляттям «Путін-ху*ло»!

Путіна Рашка любила,

Та ті часи вже пройшли:

Гострять на Путіна вила.

Путін, від нас відвали!

З пекла успішно прийшов ти,

Та цей гамбіт ти програв!

Путін, у пекло пішов ти!

Путін, ти всіх задовбав!

Спинимо ми путінізм

Златним тризубом, срібним хрестом!

Проведемо екзорцизм –

Путіна гучно назвемо брехлом!

І якщо не допоможе

Нам екзорцизм «Путін-брехло»,

То ми його переможем

Смертельним закляттям «Путін-ху*ло»!

2021

...

Георг Аджаріані

«ЗАЙДАМ – ЗАСЬ!»

НА МАЙДАН!

Я – не Каїн, не кат,

Тільки й Авелем бути не хочу.

Не підставлю щоки.

І свій нарід топтати не дам.

Я не звикну! Не зникну!

Хочу прямо дивитися в очі

Всім народам-сусідам.

Рід мій древній – не дань!

І свобода – не дань, не дарунок:

Її здобувають

У вогні, у борні й у крові,

Тільки кров – не вода!

Як гряде небезпека –

У нас так одвіку буває:

Ми народне скликаємо Віче.

Ми йдемо на Майдан!

(Любов Сердунич, 2009, 2013)

...

Любов Сердунич. Письменниця

Пінгвін

Ночі в лютому холодні, я вдивлявся у безодню

Із газетою «Сегодня» у клозеті я сидів.

Завивав між дошок вітер, очі бігали між літер,

Грюкіт двох залізних відер враз мене наполошив.

«Хтось гуляє по городу», - я собі проговорив,

Та терпіть не мав я сил.

Добре пам’ятав те літо, і нема де правди діти

Жах прийняти треба вміти, що життя іде дарма.

Телевізор не поможе, не врятують сині рожі,

Думка в голові ворожа, що Одарки вже нема,

Головою об оглоблю п’яна врізалась вона,

Світ накрила вмить пітьма.

Посидів би ще я трошки, слухав як клозетні дошки

Уночі скриплять потрошку, тільки холод все пройма.

Сильний біль прорізав шлунок – як останній порятунок

Від жахіть я випив трунок, але вийшло, що дарма.

Замість смерті поцілунку діарею я піймав.

Краще б у могилі спав.

Тільки гуркіт знов на дворі, чи в сараї, чи в коморі,

Може цуплять помідори, що я в банках закатав.

Крикнув я «Ану, скотина, яко скурвленого сина

Будь ти привид чи людина, нащо ти сюди припхав?

Навкруги нічна година, вдома краще б ти поспав».

Гучно вітер завивав.

Довго в темряву вдивлявся, сам до себе посміхався,

Що я вітру настрахався, й швидше підтягнув штани.

Вже хотів іти додому, відчував у тілі втому,

Та бурління в шлунку знову привело мене сюди.

Відібрало в мене мову, як побачив я сліди.

Символ цей – чекай біди.

І над діркою повільно я присів і крехнув сильно,

Кожен м’яз я мимовільно піднапружив в мить оту.

Раптом знову стук почувся, «Заспокійся, не нервуйся»

Сам до себе відгукнувся та вдивився в чорноту.

«То лиш вітер мені чувся, завиває у трубу.

То лиш вітер, біс йому»

Двері я штовхнув рукою, з думкою змиривсь гіркою,

Та із темряви нічної до клозету зачвалав

Темний Пінгвін – символ смерті, серед снігу круговерті,

Погляд мудрий та упертий він на мене направляв.

Умостився за дверима і мій подив споглядав.

Все дивився і мовчав.

Був похмурим, мов могила. Добре відчувалась сила,

Що століття в ньому жила, мов прадавнє чорне зло.

«Хто ти, гість із потойбіччя, покажи своє обличчя,

Хоч година опівнічна, не боюся я його.

Демон ти з середньовіччя, і твій дім – Аїда дно».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Здивувавсь я неймовірно. Вот зе фак – промовив гнівно.

Бо такого, безсумнівно, не траплялося давно.

Щоб так чітко птах балакав і до мене причалапав

Крилами махав незграбно, що аж снігом замело.

Так поводився нахабно, що мене аж пройняло.

Пінгвін з йменням «Все гівно».

Та Пінгвін був незворушним, хоч зима та стало душно

Намагався відчайдушно я підвестись нарівно.

Та промовив «Все минає, в землю самогон стікає,

Нас життя всіх викидає, наче Башлачов в вікно.

Й ти підеш, я точно знаю, і мені це все одно»

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Хоч незвична була фраза, і лунала як образа,

«Мабуть то його, зараза, наче вчений у кіно.

Наш полярник дуже хвацький, що на станції Вернадський

Дуже весело, по-братськи, вивчив говорить ото.

І на долю на бідацьку, ми з якою живемо

Він кричить Гівно, Гівно».

Розсміявся я від того, та чому це дивне слово

Вивчив птах цей пречудовий та повторює його.

Може пророкує горе, натякаючи прозоро:

Кара Содома й Гомори на моє впадуть чоло?

Може час втікти у гори, заховатись від всього?

Що ж приховує «Гівно»?

Мовчки ми оттак стояли та спокійно споглядали,

Наче сенс буття пізнали, та знеславили його.

Я обперся до одвірку, застудить боявся нирки,

Зазирнув у темну дірку – замерзає там воно,

Наче глиба монолітна. Не розіб’є долото

Скаменіле те гівно.

Та задушлива, як пара, піднялася з ями хмара,

Обрис прийняла примара, що плекав я так давно.

І вдивлявся я у хмарку, бачив в ній свою Одарку,

Всіх думок моїх владарку. Її шепіт був чутно

«Милий перехилим чарку, в мене є сухе вино».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

І у розпачі страшному, я кричав «Шуруй додому,

В світлі місяця блідому, бачте, привалило чмо.

Розкудахтався чванливо, походжає тут гордливо,

Та із тебе треба мило та біфштекс зробить давно.

Можеш в дупу запихнути свої крики». Все одно

Крикнув пінгвін «Все гівно».

«Демон ти? Пророк пернатий? Ходиш чом довкола хати,

Заклинаю замовчати клюв паскудний. Сатано,

Чи мене ти спокушаєш? Бо мої страждання знаєш,

Цього чорта підсилаєш, щоб страху знайшов зерно.

В моїм серці ти палаєш і химерне бачиш зло».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Замахнувся я з розпуки, душу розривали муки,

Сатанинські хижі трюки остогиділи давно.

Пекла дітище пернате, ти огидне та пузате,

І не треба підіймати до небес своє крило.

Не народжений літати кому повзати дано.

Крикнув пінгвін «Все гівно».

І стовбичив непорушно, гад бездушний, гад бездушний,

Я ж невдало підслизнувшись, полетів на ями дно.

Очі мертві та холодні бачив дивлячись з безодні

Поки випари мерзотні проникали у нутро.

Смерть приходить неприродна, Пінгвін чухає хутро,

А довкола лиш гівно.

...

Satarialist

Слуги самотини

•••

Дракон ширяв над

Морем. Тепер спочиває

У фіалковім гаї.

•••

Русалка сидить

На піску. Її сполохав

Люд. Плюсь у ріку.

•••

Прихисток для

Ворони на полі з

Черепів. Іде маг.

•••

Осіннє листя гниє

У саду. Полем никає

Мара — каже люд.

•••

Листопадові

Нічниці чапіють коло

Домів. Кіт шипить.

•••

Серед руїн хати —

Згарок. Лада схилилась,

Німо спогляда.

•••

Гурт чоловіків

Обступив дівча. Свист. Тепло.

Усміх Літавиці.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Мрія

В темно-синіх просторах неба

Сяють зорі. Такі ясні!

Мов би кличуть мене до себе,

Ніби кажуть - до нас прийди!

Промінці свої, наче руки,

Простягають вони мені.

Ухопитись би, дотягнутись.

Іще трішечки... Трішки...

Ні. Не дістану - 

Мала ще зростом.

Як би швидше мені зрости.

Я б майнула до зір у гості

В ті далекі ясні світи

Де незнані іще планети,

Де простягся Чумацький шлях,

Де хвостаті зірки - комети - 

Наче дивний казковий птах.

Я нікого там не ображу,

Не порушу небес красу.

Лиш матусі краплинку неба

В подаруночок принесу.

...

Роман Тихий

...

Свої бридкі кістляві руки,

До горла простягла війна.

Нема життя - суцільна мука,

І горе випите до дна!

І сивина тепер в волоссі

У тих, кому лиш двадцять літ,

А діти стали голі й босі,

Смерть навіть їм шле свій привіт.

Небесна сотня із колисок,

Спокійно з неба споглядає.

Свої життя вписали в список

Тих, хто нас із хмар оберігає.

Наші ангелики малі,

Чому обрала доля вас?

Чому пішли ви із землі,

Невже для вас був смерті час?

За вас ми молимось тепер,

Ви кров'ю змили людський гріх.

Аби ж хтось з пам'яті нам стер,

Той час, коли ваш голос стих!

Пробачте, діти, нам за те,

Що не змогли вас вберегти.

І мак тепер весь час цвіте,

Ми мусимо перемогти!

Ціна висока за свободу,

Невинні діти полягли!

І в пам'яті свого народу,

Війну назавжди зберегли!

...

Ольга Ворона

Про кохання

Моя кавова душа

Просить міцної любові.

Хоче мучитись, горіти,

Заковатись в ці окови.

Хоче ніжності, тепла,

Віддаватися всеціло.

Прагне пристрасті, емоцій,

Відчувати чуже тіло.

Обіймати, притискати,

До серця якнайближче.

Захлинатися коханням,

І хай логіка не кличе.

Голос серця - він гучніший

За холодні розрахунки.

Голос серця - він хитріший,

Каже красти поцілунки.

Небезпечні ці пориви,

Бо кохання то не гра.

Сьогодні сонце, завтра - зливи,

Втратиш душу задарма.

16.10.22

...

Fröhliche Kitty

Пан Ніхто

Я лишень корисний додаток у твоєму мобільному

Якщо погано, дістань телефон і я завжди підтримаю

Можу віртуально зігріти віртуальними обіймами

Іноді можу навіть порадувати гарною римою

А коли все чудово, я посміхаюся і замовкаю

Відчиняю двері, надягаю шарф і пальто

Виходжу в холодну осінь і просто зникаю

Не помітиш ні ти, ні хто-небудь ще. " Пан Ніхто".

...

Місячний_Лис

Перемелена

Перемелена, перекручена.

Рани на тілі болючії.

Кажуть, що смерть неминучая,

І не здолати ті кручі нам.

Пальчики ріже від холоду

Сталі, що з самого молоду

Обдарувала свободою —

Ми ж бо козацького роду.

Мовчіть на колінах.

Мовчання — провина.

Живи, моя вільна країно!

...

Ерік Керсі

Ромбовидне серце

Ромбовидні прикраси — тисячне листя,

і ще поки зелені — шелестять між бруньок,

часом важко вдихати через їх симетричність,

вперемішку з сиреною й любовних думок.

Час від часу вбиваю приниження стислі,

ті заховані в безлічі кольорових ниток,

А вже потім у серці ті листки ромбовидні,

починають на склі невпинний танок.

Часом думка як хмари незмінно у висі,

і від погляду втретє там і стоять,

але мрії щоденно живуть в твому місті,

в ромбовидному серці безнадійно горять.

...

Citrus _S_M

Зима

Посмішкою істини розпишеться зима,

Струсне на душу сонно полог білий...

Візерунковий шифр на шибках не зламати... Там імла...

Але проблиски зорі стіни зігріли.

Гілки дерев сріблом горять, нахабно майорять.

По снігу тупотять ворони - дражнять вітер.

День обіцяє шарварок і неформат...

Опівдні в завірюхі тіням свято... Зима "квітне"...

В'язнуть у кучугурах думки, мрії та мости...

Прядуть звичними шляхами акварелі білі...

Під пологом зими місто завмерло... Сонні світи...

На стінах остигали сліди дня - там грілись тіні...

~зима•2021~

...

Lexa T Kuro

На краю землі

Знаєш, як це бути на краю землі?

Тут палає безодня, але немає чаклунства.

На заході сонця розпалюються вугілля мрії,

І повітря пронизане світлом, наче небо без дна.

Золото торкається сині, і лиже вода хмаринки... Жива дивина...

Оксамит зеленої млості килимом розписним у груди...

А зірки... Ах, зірки!.. Кажу ж, небо без дна.

Під цим простором спокій... Вдихнеш його – не заснути!

Кров розбурхує туман, у завісі витонченості дум,

Стежкою річка між горами... вирує, реве, кипить.

Переплетені з вічностю тиша та безтурботний шум.

Нескінченна таємниця у всьому... Ця земля – магніт!

Хочеться слухаючи - чути. Бачачи, не просто дихати – вдихати!

Насолоджуватися і радіти кожній миті дня.

Саме тут, на краю землі, справжня благодать.

Саме тут розумієш, що життя - ексклюзив! А все це є буттям!

~10•вересень•2017~

Відеокліп з моєю декламацією можна подивитися у владці Буктрейлер

...

Lexa T Kuro

Глибина зіниць

Я бачу море в твоїх очах,

І як кораблик гойдається на хвилях

У гавані пурпурних містах,

І золото в тих краях.

Десь на березі ходять чайки,

Вода змиває їх сліди,

Десь видно барні стійки,

Та голосні кохання флюїди.

Виноградне вино із саду,

Ще не випито на пристані.

Але так розлітається повсюди

Запах твоєї пристрасті.

І ті сотні вузлів відстані,

В глибині кольорових зіниць,

Дають наснагу на тисячі,

Повсякденних та маленьких дрібниць.

Горизонти змішуються в одне,

Та все перемінюється в інше.

Видно вербову тоненьку гілку,

Та прибережні сльози на піску.

Листя вишні розвиває вітер,

Посадивши хтось її,

Біля солоної води,

Вірив, що вона принесе плоди.

А я далеко та непомітно,

Дізнаюсь лише крізь слова

Про ту людину яка сама,

Створює ці всі дива.

Схопив поглядом тебе,

Через лінії злих доріг.

Розсипаюся пелюстками

Через очі, тільки мені повір.

Написано: 2023 року.

...

Павло Горбач

Неймовірна Катерина

Ти живеш у сучасному кварталі,

Біля міста сповнених пригод.

Твої слова – наповнене горнятко,

Які згасають безмежну спрагу.

Ті молоді вуста багато знають,

Та мова та, немов, пташиний спів,

Летить далеко за космічні межі,

Пронизує до серця все буття.

Там, де думи заплітаються в єдине,

Де кам’яні тропи сходяться в одне,

В коробці із цеглини,

Весела Катенька встає.

Новий день в цьому краю настає,

Великі перемоги за собою веде.

Спека, зрання бере верх,

Холод відійшов до інших берегів.

А ти береш філіжанку з кавою,

З ніжною пінкою поверху,

Та п’єш маленькими ковтками,

Наче теплі хвилини, барвистого літа.

Дороги, водним маревом ведуть,

Водограї в небо попадають,

Дикий хміль повзе наверх,

Легко скрипка свої ноти грає.

Сонячний зайчик виграє по тобі,

Допомагає вдягати сандалі,

Та швидко і просто іти,

До дивного світу...

Переступила поріг батьківського ти дому,

Прохолодного ще коридору.

Та ніжними ніжками стала,

На землю розпечену, таку чудову.

Від твоєї появи ожило все,

Що ще було під владою сна,

Та тихенько ніжилось під сонцем,

Під променями ласки та добра.

Трави зашелестіли без вітра,

Метелики на тендітні плечі налетіли,

Вони лиш на красу тільки сідають,

Від такого навіть камні попласкішили.

Там за п’ятоповерхівками,

Клен тополі щось шепоче,

Своїми листками так тріпоче,

Наче залоскотати чуйно хоче.

Твій влучний зір їх зловив,

Не заховатися від тебе,

Та ти не знаєш що вони,

Про твою усмішку, мову завели...

Сонце вже в зеніт заходить,

А ти мов мадемуазель,

Мрійливою ходою йдеш по полю,

Сплітаєш трави неземні.

Забула про навчання – безсонні ночі,

Про всі турботи на землі,

Що мучили як ті важкі завдання,

Які падали на голову тобі.

На небі хмаронька з’явилась,

Наче Катеринина легка рука,

Яка робить людське диво,

І перекриває неправдиві, чужі уста.

Вінок сплетений з квітів любистка,

Безсмертника та конюшини,

Що буде висіть в будинку твоєму,

Аж до наступної, цієї спекотної днини.

А поки цей день, ця мить,

Дорогоцінного твого життя,

Дасть наснаги подолати перепони,

Якими не здавалися б вони.

Швидкими падіннями та довгими злетами,

Загадкові ключі підбираєш,

Таємниці душі собі відчиняєш,

Наче незвідані двері відпираєш.

Вже підвечір’я годинник пробиває,

І гаряча вдача стукає у дзвін,

Нові звуки тонко підставляє,

Мов симфонію велику грає.

Парки наповнились людьми,

Стаями голуби на хліб налетіли,

Які по затінкам до цього часу сиділи,

Та шалено обіймалися крильми.

Безліч раз ходила яскравим сквером,

Який тебе напам’ять вивчив,

Коли розгублену, коли щасливу,

Думки всі знає та таємниці береже.

Ті короткі тротуари поміж новими дворами,

Лиш у довгу путь виводять,

Але вічно чекають тебе назад,

Щоб завести до рідного простору.

А доки літні місяці не згинуть,

Не одягнуть осінні шати,

Вдихни повітря це чарівне,

Всіляким запахом багате.

Вечір владу бере в свої обійми,

Й тінню покривається все навколо,

Та сонце неохоче котиться до низу,

Поглядає на тебе знову і знову.

Гарячий подих до нього долітає,

Мов солодкий дим любо огортає,

Але неможливо зупинити час,

Який секундами на крилах мчить від нас.

Мрійливий вітерець взявся десь,

Ненароком зачепив пишне волосся,

Де назавжди залишиться хотів,

Та він в довгі далі полетів.

Не спиняється ні перед ким,

Весь свій вік летить і дує,

Швидко поцілувавши твої коси,

Прилинув до його серця тебе шматок...

В ресторані та в кав’ярні,

Багато з люду хто сидить,

В глибокі роздуми полинув,

Й не шумить, а лиш тихо бубонить.

Краса твоя, ненадовго погляд прикувала,

За столами перервали гонки дум.

Завмерли всі на декілька секунд,

Мов забули ті слова, що є у світі.

Крадеться буденне у ці края,

Лине ніч крізь призму дня,

Та заховані промені останні,

Зайшли неквапно за синій виднокіл.

Світло ліхтарів падає на тебе

І пронизує душу ту шалену,

Мов далека зірка із німого неба,

Притяганням розбивається об землю.

Дихають легені повітрям нічним,

Таємно горять прекрасні зіниці,

І руки легенькі ведуть по траві,

Щоб швидше заснули зараз вони.

Трохи посидиш собі край стежини,

Подивишся вгору безхмарних думок,

Згадається все, що було і, що буде,

Загублене вкаже подальший твій путь...

Опівночі, вернувшись до теплого дому,

Відкривши маленький металевий замок,

Зайдеш сюди і потім ще довго,

Будеш дивитись на райський куток.

Катю, сон перемагає знов,

А на волоссі пахучий вінок,

Тонкий подих засновує стіни...

Яскраве літо попрощалося з тобою.

Написано: 2022 року.

...

Павло Горбач

Довгожданий перший сніг

З першим снігом я вітаю

Добра, радості бажаю.

Щоб цей сніг приніс у дім

Веселощів повний міх.

Всі негоди і негаразди

Щоб обходили стороною.

Щоб сніговика можна було зліпити

І бажання загадати.

Життя коротке, веселись!

І головне не забувай,

Що в будь-який вік падати в дитинство

Це супер!!!

Написано: 10 грудня 2020 року.

...

Павло Горбач

Спалахи міста

В повітрі передмова зими.

Плівку минулого оцифровує ракурс вулиці,

Де бруківка відбиває сирени, і галасливі потоки людей,

Неспішно проходять скверами і сірими площами.

Вітер схиляє дощ до твого вікна,

І шквалом сполохує схлипи брудної маркізи,

І знову скрадаючись воркітливим міським карнизом

Кидається струшувати листя дерев,

Із жахливою рвучкістю звіра та його натхненням.

Виглядаєш з вікна.

Твій погляд, нагадує про мою васальну залежність,

І я, сприймаю, як даність, що ти і твоя поява,

Твоя театральність, манера тримати себе в руках,

Лиш доповнює з вулиці столітній фасад з маскаронами,

Як до прикладу парк нав’язує іншу розмову

Пропонуючи ковану лаву

Для твоїх зап’ясть, і для твоєї гри

Мізансцену з пам’ятниками та алеями

Для можливої післямови твоїх слідів.

Місто живе плакатами,

Вдихає фігури закутані осінню у плащі

Строкатими крамницями та кафетеріями,

Ставши листівкою якій бракує дощів

На зворотному боці твоєї самотності та меланхолії.

Його лабіринтами ходить, блукаючи молодість,

Шурхочуть розкидані стоси чернеток і любовні сни

Розквітають та гинуть, неначе на плівці старі манекени

Прибираються для нових вітрин, забираючи спалах

Завжди неповторної осені.

12.11.2023

...

Володимир Каразуб

Червоні тіні

Червоні тіні

Усі тіні зникають опівночі... І не раз...

Не показ, щоб голками не поранити ніжність снігів білих.

Лютий чаклує-дує - бісовий наказ.

День змінить ніч, не схиливши коліна, хоч влада зледенілих...

Аврора червоним по землі ковзає... Блищить

Холодом алмазу, але жаром на долоні гріє...

Шкода теми міст... Для них гра – це магніт.

Душа у багатьох тут не живе, хрипучи, хворіє.

Але тіні знову змиє ніч... Заметіль щедра...

Миттю у льодах застигнуть візерунки-сповіді безцінні...

Легкість морозною свіжістю лише до ранку... Все дарма?

...Аврора сніг розфарбує в червоний, воскресаючи тіні.

~15•02•2018~

Відеокліп з моєю декламацією можна подивитися у вкладці «Буктрейлер»

...

Lexa T Kuro

На трасі

Присвячується братові...

На трасі найпростіше все - без компромісів.

Швидкість, вітер і дух, диким виттям, вільний.

Місяць, срібний асфальт, іскри в думках, що біси.

В адреналіновому танці хміль, світ живий.

Вночі дихає душа. Начебто на місці. Геть біси!

Мій ангел відстав... Вибач, хранитель, тебе не зберіг.

Синові доріг не вперше мчати швидше за смерть. Гостріше

Крок до життя - успіх чи крах. Жорстке перехрестя доріг.

Мій брат "пегас" близький за духом - відданий та спонтанний.

Любить сходи сонця – романтик. Самотній, як і я. Життя на двох.

Слухаючи лайки дорожніх калюж, все ж таки бездоганний,

Шепоче на вухо мені про те, що ще не час... це тільки "пролог".

Крилом своїм розтинаючи повітря холодної ночі,

Той, що проміняв спокій, мандрує пилом доріг.

Ми з ним, шалені, ще не один поворот проскочимо.

На трасі простіше все – я там сам собі бог. Хранитель зберіг!

~2018~

Відеокліп можна подивитися у вкладці «Буктрейлер»

...

Lexa T Kuro

Чорна Кішка

Знаєш, чому я вибираю зірки та небо?

Вони віддані, безкорисливо, даруючи своє світло... малюють мій силует.

У цьому мовчанні є таємниця... Я відчуваю буваль і небуль.

...А у неба немає дна... Але кожен має свій особистий секрет.

У моїх зірках-очах відображення світу, свій космос...

Я вдихаю тепло, поринаючи у простори віків...

Мої думки співають, відчуваю як завмер Хронос...

Наповнюється серце любов'ю живих джерел - істини спів!

Присядь поряд, відчуй зв'язок із Всесвітом!

Чуєш цей оксамитовий звук? Це струми у твоїй крові..

Так пульсує життя... най-най мрією потаємною... дивоцвітом...

...Посміхаються зірки та небо тобі... Говори з ними... Про все говори!

~лютий•2017~

Кліп з моєю декламацією можна подивитися у вкладці Буктрейлер

...

Lexa T Kuro

Озветься час

Озветься час рядочками пера,

Втечуть слова прогалинами клітки.

І на душі потріскає кора...

Я не спішу нікуди і нізвідки.

До мене хтось під вікнами ходив.

Я не відкрив, а він чекав недовго.

Дивився час на паперовий дим,

Забув мене, кудись собі почовгав.

Я ніч списав на аркуші А-3,

Але печаль не зміряєш листами.

Хтось подзвонив. Я знову не відкрив.

Тонка печать накладена не нами.

...

Назар Скалюк (Марко Войт)

Скелети (або перший Хелловін)

Могили в лісі заскрипіли -

Повилізали мертвяки,

Кістки свої докупи збили

І подались на всі боки:

Хтось щелепу в гарбуз засунув

І свічку вставив між зубів -

Ліхтар чудний (хто би подумав!)

Підземним сяйвом зажовтів.

Один скелет - верткий гуляка -

У клуб поперсь шукать бабів:

Він, ловеласівська собака,

Хотів розважитись - аж впрів.

Але забув простак столітній,

Що врода в нього вже не та -

Один кістяк лиш монолітній

Зоставсь від нього (а шкода).

Його у клубі всі злякались,

Юрбою ринули надвір:

Жінки від виску задихались,

Чоловіки втрачали зір.

Ще довго ширилася чутка

Про мертвого гвалтівника -

Усім вже страшно від придурка,

Що в клубі сам ганя пивка.

Іще один могили бранець

По місту тихо шкандибав,

Але натрапив голодранець

На бідних песиків квартал.

Собачі очі заблищали,

Хвости загрюкали у такт

І кісточки так затріщали,

Що хто почув - піймав інфаркт.

Ніхто із мертвих дармограїв

Не повернувся до могил.

Тріщать кістки під гул трамваїв -

Такий-то перший Хелловін.

...

Богдан Притула

вона нічого не хотіла!

вона нічого не хотіла, ні мільярд доларів ні діамантів з смарагдами, ніяких багатств сьогодення вона не потребувала.

хотіла вона всього лиш поваги до своїх почуттів..

усі спроби отримати бажане закінчувались поразками..

вона розповідала йому геть усе.. усю душу переповідала.. а йому було байдуже

завжди мовляв я зайнятий , немає часу , потім поговоримо.

він навіть не розумів як був потрібен їй..

вона усіляко добивалась його уваги, хоча мало б бути навпаки..

старалась усіма силами викликати у нього посмішку та радість, але у ті моменти його думки були наповненні іншою..

тоді сказав він їй « давай залишимось друзями , я завжди буду поруч як друг)»

її серце вкотре зазнало болю..

Жадан писав «любов варта всього, варта болю твого..»

та от тільки вона була готова заради тієї любові у вогонь , а він ні..

усе думала вона як так легко забути можна..

тоді зрозміла , що покохаєш хоч раз ти згориш не раз..

мабуть ця історія не більше ніж випадковість..

...

Гнатюк Анастасія

Очі

його волосся било сонячним світлом, та створювало гармонію з сонцем, очі карі, начебто звичайні, але ні вони наче мерехтять сяйвом, як у котика на очі якого потрапило світло у темряві. ці очі зачаровують, дають тепло яке навіть сонце не взмозі дати, у них проглядається добро. поруч з ним наче окриляюсь, почуваюсь вільною та в безпеці, хочеться бути з ним поруч постійно, бачити його прекрасну посмішку яка нікого не залишить сумним, буває в поганому настрої сьогодні, та бачу його посмішку та відчуваю стукіт його серця під час обіймів, моє серце завмирає, немов би час зупиняється і все навколо бездиханно стоїть , в той момент світ зупиняється ніби дає можливість сказати щось вкрай важливе, але сміливості не вистачає..

його ніжність наче море безкарає.. ці ніжні поцілунки та дотики зводять з розуму, наче мавка окутала твій розум та забрала фізичну силу, і ти відчуваєш немов би духовну піднесеність..

а кохання до нього росте з кожним днем, коли він не поруч відчуваєш ,що чогось не вистачає.. я сумую за ним.. хочеться знову відчути ці теплі обійми, ніжні поцілунки та закохані оченята.

...

Гнатюк Анастасія
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83600коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: