Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4246)

/how it was/

/how it was/

це сталося так

батько помер від отруєння

сурогатним алкоголем

матір мала психічні розлади

цілеспрямовано пішла вперед

з вікна дванадцятого поверху

і він залишився сам

на перший день

він навчився бачити

і тому відсепарував світло

себто день

від темряви

себто ночі

небо від землі

на другий день

в нього відпала пуповина

і йому довелося відсепарувати

воду під твердинею

себто кров

від води над твердинею

себто піт

на третій день

його змучила спрага за материнським молоком

і тому створив моря

виявилися солоними

такий смак його дитинства

на четвертий день

час тягнувся суцільним чорним

і створив він сонце

і створив він місяць

щоб жити вдень і спати вночі

і не бачити хоча б половину свого творіння

на п'ятий день

його охопив сум - сенс у творінні

якщо його ніхто не оцінить?

типова думка поета

тому і створив риб щоб жили під твердинею

тому і створив птахів щоб жили над твердинею

на шостий день

його охопив юнацький максималізм

створив тварин

скотів

гадів

врешті-решт людину

але як і кожен раз

юнацький максималізм з часом

обернувся розчарування

на сьомий день

його охопила депресія

криза середнього віку

ні встати

ні щось зробити

врешті-решт зрікся свого творіння

типовий вчинок поета

...

Іван Бережний

/circle/

pro:

повітря у місті таке прохолодне і рідне свідомості

що попри всю фізику нашого метафізичного світу

тіло ламає пороги земного тяжіння у стан невагомості

думки сходять з розуму

розум же сходить з орбіти

саме між цими будинками з їхнім життям та історією

саме між цими деревами з їхнім корінням могутнім

тіні похованих спогадів сходяться фантасмагорією

згадується минуле

загадується майбутнє

I

у кожного з тих хто деталями створює простір

у кожного з тих хто виходить з тобою в перервах на каву

навіть у неї

в частині тебе яка ділить з тобою постіль

траплялося щось жахливе

траплялося щось цікаве

іронія в тому що все і у всіх відбувалось однаково

іронія в тому що лик архетипу різниться лиш фоном

дивись

не дивись

дешифруй мову символів

знаків

ганяйся за власним хвостом

переходь рубікони

до тебе вже сто поколінь пролетіло цей спринт

мільйонами писана наших років хрестоматія

мільярдами зроблені висновки

кинута нить в лабіринт

поріз на долоні від неї -

уся хіромантія

життя - геометрія часу що коло вивчає в деталях

історія - завжди голодний та злий уроборос

у підсумку все що нам треба - просто йти далі

у підсумку все що нам треба -

слово та голос

які нам даються із подихом першим

зникають - з останнім

які і є нами

є тим що ми звемо собою

ножі що розв'язують війни

ґвинти що тримають кохання

людей найболючіша точка

людей найсмертельніша зброя

ІІ

невпевнені спроби

невпинно йти далі без сумніву й страху

шукати свій шлях

навпомацки борсатись в кублі зі зміями

пізніше дізнатись - це те що вони кличуть шляхом

і найжахливіше -

це те що вони кличуть мріями

дощі прохолодні омиють тіла покалічені богом

зіллється замучена кров у єдиний широкий потік

і доки тебе ще несуть завжди втомлені ноги

іди

переходь нескінченний

перехідний вік

зрікайся всіх ідолів поглядів віри

вмикай лаконічність

навчися втискати життя в кілька фраз на листку біографії

народження через страждання

рух і статичність

щасливі усміхнені лиця в затертих німих фотографіях

двори будмайданчики простір шкільних коридорів

ілюзія легкості та зрозумілості всього що буде

засни

і прокинься у невиліковний світ хворих

візьми сигарету

уперше пусти її в груди

і ніби усе набуло ясносірості

стало багатосерійним

у сни лізуть кращі моменти твого існування

дитинство та друзі

двір

ігри у війни

хто ж знав що це все було лиш

тренуванням

ІІІ

мій страх

перед чистим листом

як на ньому з'явилась вона -

весь сенс непридуманих та недописаних книг

в країні стає прохолодно

в країну приходить війна

вона залишається ним

я - її власний бліцкриг

на вулицях хаос зі зляканих лиць та безликих військових

із танків

вагонів

землею ідуть ешелони

у паспорті - фото її кишенькове

в думках - її очі

обличчя

тендітні долоні

у снах відчуваються всі її гострі хребці

дивлюся у дзеркало - я є іржавим залізом

вона за спиною стоїть із ножем у руці

і мені під лопатками робить надрізи

суть в тому що кожен із нас має схожих людей

суть в тому що люди ці - вікна

вливають у темряву колір

ми всі - безкінечний ланцюг із народжень

кохань

та смертей

ми всі у таблиці віків лиш порядковий номер

це все вже було

це все вже траплялось раніше

історія з часом - два спільники багатовічної змови

про це вже писали підручники

про це вже складалися вірші

напишуть іще

бо це трапиться знову

epi:

прощається ніч і відходить за обрій з останньої колії

повітря і досі як рідне хоч пахне смолою та потом

західний вітер приніс пересолений смак меланхолії

землею і досі ходиться

і буде ходитися потім

саме між цими кварталами з їхніми битими стінами

саме між цими дворами з їхнім світанком безлюдним

саме у цій безкінечній країні з містами-руїнами

згадується минуле

загадується майбутнє

...

Іван Бережний

Дощ у Львові

Іду по вулиці, обмитій

Львівським насупленим дощем.

І оглядаюся щомиті -

Чи крім дощу іде хтось ще?

Та лиш по ринвах краплі скачуть,

Стікають тихо на асфальт.

Вікна домів, неначе плачуть:

За чимось їм до болю жаль.

Ось - я і дощ! Тандем та й годі!

І я іду... І дощ - іде....

Тихенько дякую погоді,

Що нас, немов дітей, веде.

14.05.2016

...

Мирослава Сидор

Осінь у Львові

Осінь у Львові

Ох, ці осінні львівські вечори,

Овіяні димком смачної кави.

Нема у Львові кращої пори:

Сплелись в єдино справи і забави.

Минуло літо – легковажний сон.

Прокинулись - до суєти готові.

А за вікном - осінній саксофон

Нам грає блюз солодкої любові.

Злітають ноти в чисті небеса.

Вертаються багряним падолистом.

Чарує ця п’янка, терпка краса.

Дивує Осінь всіх художнім хистом.

Мигтять під ритми блюзу ліхтарі.

А леви задивились в срібні далі.

Так добре пити каву в цій порі,

Оту гірку із присмаком печалі.

16 вересян 2018

...

Мирослава Сидор

Сміятись

Сміятись

Сміятись весело? Ну може й так...

Тоді завжди про сльози забуваєш.

Для себе виглядаєш мов дивак,

Що горя свого начебто й не знає.

І будучи безжальним у душі

До кожної сльози, до свого гніву,

Усе ти розриваєш на шматки-

Від того не лишається і сліду.

Та ненадовго. Потім ніби сніг

Ці почуття у серце проникають.

І знов по колу: біль, печаль і сміх...

І знову горя нібито не знаєш.

І найскладніше у моменти ці-

Це дати болю і стражданням вихід.

І знов панує лад в твоїй душі.

Безвітряно. Неначе в лісі тихо...

За сміхом часто схована сльоза

І зовнішність обманює нерідко.

За сонцем часто схована гроза

Зізнайся: сам не раз був цього свідком.

На зовнішність ніколи не дивись,

Бо істина завжди насправді в серці.

В людські глибокі очі подивись,

Бо очі- то завжди душі люстерце.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Україна

Україна

Всі думали, що ти слабка.

Заплачеш, станеш на коліна...

Та ти насправді не така,

Моя найкраща і єдина.

Вони гадали всі собі,

Що ти беззахисна й маленька.

Та сила й мужність у тобі,

Моя прекрасна, любла ненько.

Всі думали, що ти сама,

Що ми слабкі, усі казали.

Тепер вже сумнівів нема,

Що ти країна, ніби з сталі.

Ми переможем в цій війні!

Назавжди заживемо мирно!

Вітри ніякі не страшні,

За нами правда! Ми є вільні!

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Паралелі

Поклич мене назустріч безсуміжжю;

Двом паралелям не дозволено зійтись:

Ми народились надто несумісні,

Щоб існувати на одній Землі.

Поклич мене до свого божевілля,

Я прийду, щоб налагодить дроти:

Ми від народження блукаєм поодинці,

Щоб я знайшла тебе, а мене – ти.

Бурхливе місто ще не знає досі

Любові яскравіше, аніж ця.

Ми народилися, щоб в цьому світі

Дві паралельні дійшли до пуття.

Поклич мене назустріч безсуміжжю,

Щоб врешті решт налагодить дроти.

Ми від народження з тобою надто різні,

Щоб я знайшла тебе, а мене – ти

...

Ївга Лютневська

Ми всі колись підемо у "архів"

Ми всі колись підемо у "архів"

І на полиці ляжем під пилюку.

Хтось флаєром, де є лиш пару слів.

Хтось фоліантом крупним, стародруком.

А хтось - афішею, забутою давно,

Що закрутилась жовтими краями.

На ній вистава згасла, чи кіно...

І стерлись прізвища, запилені роками.

А хтось підручником втрамбується вгорі.

І навіть ТАМ збиратиметься вчити,

Як чемно треба жити на землі,

І як в раю потрібно гарно жити...

Календарем хтось вляжеться на дно.

Закрита-бо остання вже сторінка.

Лічив він дні і збився вже давно...

І починав щоразу з понеділка.

А хтось... серветкою столовою впаде...

Здавалося б - у чім її заслуга?

Хтось номер написав... не було де...

Потрібний номер телефону друга...

А може - для коханої рядки

Вірша, що народився так спонтанно...

Ну, звісно, що серветки - не книжки.

Але шедеври і на них лягають чванно.

Ми всі колись підемо у "архів"...

Чи нас шукатимуть? Ну, невідомо, звісно.

Бува, не видно змісту за парканом слів,

А цінність виміряється лиш змістом.

07.09.2022

...

Мирослава Сидор

Осінній вальс

Осінній вальс

Вітер грає на струнах дощу

Цю мелодію тиху й тужливу.

І нема ні жалю, ні плачу.

Як симфонію, слухаю зливу.

Краплі б'ються об шибу до сліз.

І стікають по склі, вже безсилі.

Час нам снігу у коси наніс.

Але сніг той розстане у зливі.

Вдар, вітре, вдар

По струні мого серця, не бійся.

З хмар, лине з хмар

Ніким не записана пісня.

В такт, крокам в такт

Грім в литаври нам ритм вибиває.

Так, тільки так,

Душа свою пісню співає!

Змиє дощ і журбу і печаль.

Розведе гірчизну у водиці.

За минулим ніскільки не жаль.

Бо на крила його взяли птиці.

Понесли в синій вир, в синю даль.

Мов печаттю, там Сонце сідає.

Тільки спогадів сива вуаль

Пам'ять втомлену тихо вкриває.

Вдар, Вітре, вдар.

Ні, не страшно від щастя вмирати.

Жар, серця жар

До іскринки в любові віддати.

В такт, серцю в такт

Пролітають і зими і весни

Так, тільки так

Серце зболене знову воскресне!

18.10. 2019

...

Мирослава Сидор

Осінь

Малює світ наш осінь золота,

З густих дерев поопадало листя.

А у глибоких, чистих небесах

І досі сонце весело сміється.

Красуня осінь ходить у вінку

І дощиком навкруг все поливає.

І на деревах, і в кущах в садку

Плоди осінні гарні достигають.

На гілочках- осіннії пташки,

На клумбах квітнуть десь біленькі айстри.

Приносить осінь нам свої дари

І наповняє душу мою щастям.

(серпень 2022 р).

...

Віршотвориця

Хворе серце

Небесна сірість неба

Продовжує тягнути

В міцні свої лабета

Титановії пута

Не можу звідси вийти

В полоні власних речень

Продовжую лиш жити

Хоч серце хоче втечі

Серце моє там хворе

Поштрикане ножами

Ліковане лиш часом

Який не гоїть рани

Душа, взяла б ти голку

з рожевими нитками

й підшила непомітно

Те, що кровить роками

28.07.22

...

Тетяна Птаха

Я вас запрошую на бал

Я вас запрошую на бал,

Де тільки ми, і свічі, й тіні.

В холоднім відблиску дзеркал

Чиїсь обличчя сяють дивні.

Тут хтось колись вже танцював

Сто літ назад, а може й двісті.

Дівочі руки цілував

І говорив слова пречисті.

Рум'янець личко заливав.

Хмеліла в танці юна панна.

І слів любові бурний шквал

Лунав, немов з небес "Осанна!"

Бо їй ніхто ще не казав,

Що лиш вона найкраща в світі.

Дівочих рук не цілував,

Не дарував весняних квітів.

Я вас запрошую на бал,

Щоби усе це повторити,

Щоби засяяв світлом зал

І дзеркалам хотілось жити.

Сховаймо трепет ніжних слів,

Можливо, в тихому зітханні.

Ніхто ще легко не зумів

Комусь освідчитись в коханні!!!

Я вас запрошую на бал...

20.12.21

...

Мирослава Сидор

Ми з Осінню - на "ти"

А я пишу тобі листи

І надсилаю Листопадом.

Бо ми вже з осінню - на "ти".

І в цьому є своя принада.

Мене манить отой політ

Її спокуси вогняної.

Хоч за спиною досить літ,

Та я боюсь лише застою.

Не дати холоду думок

В душі згасити жар любові.

Важливо все ж зробити крок.

А ми й до жесту не готові.

Не задивлятись в пустоту,.

Не дати їй нам сонце вкрасти.

Лист має взяти висоту,

Перед отим, як тихо впасти.

11 жовтня 2019

...

Мирослава Сидор

Її душа

Маленька дівчинка стояла,

Піднявши руки догори.

Дерева дружньо простягали

Свої розлогії гілки.

А поруч розкквітали квіти,

Дивились щиро в небеса.

Життю раділи, наче діти-

Була це неземна краса.

Вона напружена в чеканні,

В очах і страх, і переляк...

І усвідомлення печальне-

Що більш не можна жить ніяк.

Що це позиція єдина,

Безпечна для її душі.

Настала саме та година-

У тебе вибір- хтось чи ти.

Вона стоїть високо в горах,

А на обличчі- лиш печаль.

Завжди одна в своєму горі,

Проте себе їй більш не жаль.

В руках її- холодна крига,

Така ж є крига і в душі.

Вона тремтить. та в неї вибір

І вибирати тільки їй.

У ній змішалося багато:

печаль і радість від життя...

Не хоче більш нічого знати,

Проте завжди йде до кінця.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Стріли

Вона ішла по цій складній дорозі,

Від зрадників летіли в спину стріли.

Хоч набігали вже на очі сльози,

Та зупинятись більше не хотіла.

Ішла повільно кригою тонкою,

Здавалося, ось-ось впаде під воду.

Вона не стала світові чужою,

Та повноцінно не знайшла і дому.

Її спіткали скрізь серця зрадливі,

Вона нікому більш не довіряла.

Ішла повільно, крізь дощі та зливу

І щастя свого в небесах шукала.

Страждань вона багато пережила,

Та повністю здаватись не хотіла.

Йдучи вперед, ще більше розуміла,

Що так в душі народжується сила.

І ось... Дійшла. Ох, недарма старалась!

Вже перед нею, близько перемога!

Хоч би яка була її дорога,

Та болю у житті не поступалась.

Бажаю кожному дійти до щастя.

І пам’ятайте: що б в житті не сталось,

Задумане вам неодмінно вдасться,

Лиш головне- аби ви не здавались!

(серпень 2022 р).

...

Віршотвориця

Про Україну

Не вистачить ні слів коротких,

Ні речень довгих не складеш,

Щоб пояснити як ти любиш

Країну ту, якою йдеш

Якою йдеш ти із дитинства,

Якою матінка вела.

Де ти почула першу пінсю,

Де завжди ріднії слова.

Слова ті щирі не криваві,

Слова людські і запашні,

Слова, що скажеш рідній мамі,

Слова веселі і смішні.

В країні рідній знайдеш спокій

І мир і злагоду й покій,

В країні де наразі лихо —

Війна панує, а не мир.

А в тій країні пісня лине.

Не стогін це, не крик, не плач,

Це тихий щебет солов'їв,

Який нам напророчив мир.

...

Валерія Дроздова

Шаленая любове

Бувай! Стріла у ритмі танго каліграфічно пущена у літ.

Любов пропахла ароматом твого парфуму, що немов магніт

До мого серця прикипає і залишає свій пекельний слід.

У тебе ж запаху немає. Любов моя ламка, ти - моноліт.

Бувай! Глядач словесного кіно, мені субтитри не потрібні.

Я забиваю баки у бетон і почуття ховаю в хмілі.

Ти забував мене на сході, заході, опівночі та 'півдні,

І я забуду назавжди, як проспівають вранці треті півні.

Бувай! Скажу тобі в емоціях палких, а ти промовчиш знову

Без сорому, без каяття підеш собі із совістю на змову.

Я відпущу. Чи має сенс тримати в клітці синю птаху кволу

Допоки щастя оминає повз притулок мрій і камер схову...

Бувай! Шаленая любове, бувай!

...

Ївга Лютневська

Щастя є

І я, і я відчула подих щастя.

Їх щастя, не мого, а їх.

Я би хотіла його собі вкрасти,

Щоби прийшло воно й на мій поріг.

Я посміхалася й сміялась щиро,

Коли дивилася на них.

Вони наче ідилія — святе святих.

А моє власне щастя мене охопило,

Поки я із висот в мрійливе море летіла.

Я так хотіла. Цього лиш бажала:

Забутися в морі стального кинджала,

Роздерти щоки від усмішки до вух,

Від щастя, що перехопило дух.

Повітря не стало — ото моє.

Отож щастя на світі таки є.

І не одне на всіх, а кожному окреме.

Мені для повного ще дайте хризантему…

Хоча, як дайте, на могилу покладіть.

Моя остання воля, так і запишіть.

А ще послухайте, що я скажу,

Я наносилася чужого щастя вантажу,

Хотіла і своє отримати нарешті,

Для того й почала по світі вештать.

Тікала я від них, щасливих,

Все бігала, від зливи до зливи.

І я знайшла — таки щастя на світі є:

Воно у мені тій, що на дні моря гниє,

Воно в хризантемі на голій могилі,

І у кинджалі, що стирчить з мого тіла,

Бо ті, чиїм я щастям довічно живилась,

Мені його в спину таки вживили.

...

diastrofa

Розуміння життя

Стараючись зрозуміти тебе,

Я втрачаю себе.

Любов, що була вказівною зіркою,

Перетворила моє життя в жахливий сон.

Стараючись прокинутись,

я знову піддалась твоїм солодкими речами.

Клянешся в коханні,

як в свій предсмертий час.

Одна посмішка - одна сльоза.

І я знову в твоїх обіймах,

Забуваю шлях назад,

Стаючи залежною від твоїх почуттів.

Жадаю цієї любові, як божевільна.

Вона ж така солодка,

Неначе нектар богів.

Не бачачи твоїх гріхів, що душу загублять мою знов.

Заберуть ті щасливі моменти щастя.

Вбиваєш мене щораз,

Коли прошу я допомогти.

В очах моїх сльози,

не залишилось місця для тепла.

Я в пастці звіра, що грає зі мною в життя.

...

Серпневе дівча

Я жити хочу...

І чутно гул страшного літаку.

Я чую вибухи.

Земля тремтить.

А я біжу,

Біжу рятуючи життя.

Забившись у куток підвалу.

Накривши голову руками.

Молюся Господу.

Що б трішки...

Хоча б ще трішки пожила.

Я не хочу помирати.

Не сьогодні.

Ні! Будь ласка...

Я хочу ще побачити близьких.

Сказати як я їх люблю.

Буд ласка! Господе! Прошу...

Я жити хочу...

...

Аліна Калина

"Дитячість, Україно"

"Дитячість, Україно"

Хочу знову бути дитиною,

Грати під мирним небом з хмаринкою.

Та вже ця дитячість не та, не така...

Узріла всі дії ворожі... Війна...

А стільки з тобою ми мрій загадали,

Сиділи, писали, життя планували...

Аж враз зупинилося те, що бажали:

Все рідне у нас на очах руйнували!

День третій, четвертий, сьогодні вже восьмий!

Не знаю яка нині дата й година.

Хоча скажем дякую всім нашим "го́стям"-

Бо друзі, рідня, вся Країна - Єдина!

Сей гарт! Сила духу! Віра! Надія!

Не чула, не бачила в жодних книжках.

То ж треба затіять страшну ту стихію,

Щоб всі ми відчули єдине в серцях!

Сила, Любов, Правда за нами!

Не бути нам більше в руїнах, у тІні.

Буде́м шаленіти своїми стежками!

Світити добром ділами, словами!

Рано вставати під пісні солов'їні!

Ненько, все буде! Слава Україні!

🇺🇦03.03.22.

...

Діана Тітарева (DiDi)

Душа півострова

,,Кримʼʼ - захисна споруда? Чи пагорб?

Може рів...

Багато версій різних про назву ти зберіг.

Із сьомого століття ще допотопних ер,

Про суть життя тут мислять,

як, зрештою, й тепер.

Цілющий вітер з моря обличчя обвівав

і тавр, і кіммерійців, гот, гун, сармат, татар.

Засипано пісками багато різних царств,

І точно не расєйські Пантікапей, Харакс,

Князь київський хрестився,

це бачив Херсонес,

І Борисфен світився від зоряних небес.

Як лабіринт печерний, історія твоя,

Стежин людьми протоптано у горах, де краса.

Де море гладить скелі, дельфіни і лиман,

Та полігон військовий зробив расєйський хан.

Як хочеш перекручуй, бреши, кричи здаля,

Та Крим - то Україна, бо це одна земля.

Від пут звільниться море,

Давно уже пора,

І крила знов розправить півострова душа.

...

dracena72Natalka

Бог кинув курити

Поки Бог вийшов покурити,

Створилось московитське плем'я.

Це диявол встиг намутити.

Після побаченого, Бог вирішив

Ще й запити.

Пив довго і ніяк не п'янів,

Коли дивився на тих московських чортів

Ангели в шоці почали курити марихуану,

Бо від побаченого їм стало погано.

Ті крилаті, що займалися спортом,

Спустилися до нормальних людей,

Щоб захистити їх від рашистських свиней.

Бог вийшов нарешті з запою,

І почав гордитися собою.

Але побачив скільки він пропустив і не догледів.

Якраз летіли ракети на Україну

Зі сторони російських ведмедів.

Курва! Що ж робити?

Бог розпечатав пачку Marlboro, яку йому Передали волонтери і знов сів покурити.

Навів туман на "Кримську вату" і почав з нашими ЗСУ говорити,

Щоб курвих синів спалити.

Чорт зі сльозами на очах

- Мнє так нравілось в Криму,

Поспішив до росії звалити.

Бог втішився і зі словами:

- Тепер будемо їх остаточно валити!

З полегшенням видихнув і кинув курити.

...

Andriy Kushnir

"Ми"

Ти як падав - я злітала.

Ти винив, а я прощала.

Говорив - то я мовчала.

Ти мовчав , а я співала.

Ти був світлом, а я тьмою.

Ти - весною, я - зимою.

Ти все знав, а я не знала.

Ти читав, а я писала.

Ти - вогонь, а я, як лід.

Я, як плач, а ти, як сміх.

Ти - то щастя, я - біда.

Ти - весна, а я - зима.

Ти - усмíшка, я - сльоза.

Ти, як сонце, я - гроза.

Ти - пісок, а я - вода.

Ти - то небо, я - земля.

Ти - тепло́, а я, як холод.

Ти - мій друг, а я...- твій ворог?

Ти - новація, я - звичай.

Ти - надія, а я - відчай.

Ти, як проза, я, як вíрші.

Ти, як Ти , а я, як Інші.

Ти, як штиль, а я - вітрець.

Ти - початок, я - кінець.

2021

...

Діана Тітарева (DiDi)

Герої не вмирають

Ніколи! Чуєте, кати, ніколи!

Не знищити вам наш незламний дух.

Для кожного із вас є власне коло,

У пеклі безкінечних мук.

За кожну вами знівечену долю,

За кожного, хто голову поклав в бою,

За закатованих бійців в неволі,

Отримає відплату кожен, і свою.

Весь світ вже знає, що чекає вас в фіналі.

Бо бумеранг не зупинити, він летить.

І кожен знає справжніх воїнів зі сталі,

Героїв, котрих не зломить.

Різниця в тому, що один – стоїть за волю,

За рідну землю і майбутнє для дітей.

А інший – підлий нелюд, що жадає болю,

Без жодних принципів, святинь і цінностей.

Знущаються, катують і вночі вбивають,

Цинічно цілять в тих, хто спить.

Але герої справжні не вмирають!

Бо справжня сталь ніколи не згорить!

(Вірш присвячений азовцям.

Написано після подій в Оленівці)

...

Валькірія

Я намалюю...

Я намалюю соняшників поле,

Блакитним – небо зафарбую безкінечне.

Там сильний дух живе, незламна воля

Там Україна вільна, незалежна і безпечна.

Впишу віршами власну віру в перемогу,

Бо темряву завжди долає світло.

І колись щастя витіснить тривогу,

Країна наша буде жити і розквітне.

Тепер назавжди ми запам'ятаєм,

Хто справжній ворог нашого народу.

Хто вовк в овечій шкурі тепер знаєм,

І кожен звір отрима власну "нагороду".

Весь світ побачив справжнє те нутро

Гнилу, безжальну сутність вбивці.

За нами правда, не оскаржить це ніхто,

Немає виправдання вам, злочинці.

Я закарбую в пам'яті рядками

Історії моєї болісні уроки.

Щоб пам'ятати їх століттями, роками

І не робити помилкові кроки.

...

Валькірія

А мені зими треба

А мені зими треба. Я хочу щоб...

Щоб сніжинки падали у танці,

Щоб сніг рипів під ногами.

Щоб на санчатах вранці,

Дітлахи катались пагорбами.

Щоб пара з рота виходила.

Щоб іней на долонях розтавав.

Щоб снігу було по коліна,

Щоб руки на морозі замерзали.

І щоб один одного, ми всі щасливо

зігрівали, теплими словами...

...

ARTритм

"40 днів і 40 ночей"

Сорок днів і сорок ночей літають ракети

І лунає музика з під автомата.

Хтось не побачить більше свою мати,

А в когось загинув тато.

Сорок днів і сорок ночей,

Україна достойно тримає удар свого ката.

Андрофаги йдуть на запах вина у людському тілі.

Канібали спустошили Бучу,

Не залишивши від людей а ні тіні.

Маріуполь - це долина смерті у якій танцює танго, бригада морської піхоти.

Від кількості крові гидко аж до нудоти.

Ворог знов наступає.

Командир чинить супротив.

На ньому шолом з тризубом,

Та чорна сорочка.

Чорна, як смерть.

...

Andriy Kushnir

Голос

Голос лунає із тиші.

Так темно...о, як темно тут

Нічого не видно, тільки чутно

грім, хоча ні не він,

це розкот автоматної черги,

який лунає десь там

але ехо відбивається

ось тут в темноті.

Голос лунає із тиші

я чую, як пошепки молода мати

тихо співає своїй дитині

колискову, як мантру, щоб

заспокоїти дитину та й себе.

Голос лунає із тиші.

То майже сива мати.

Тихим голосом промовляє слова.

Звертаючись до янгола свого сина

й просить захистити його від лихого.

Голос лунає із тиші.

То мила старенька бабуся молиться,

богу і просить його про допомогу

про захист для себе і для її найрідніших.

Голос лунає у тиші

мені вже не темно,

мені вже не страшно.

Я більше не боюсь

голос, який лунає то мій.

Хоча ні це не окремий голос

це гучний шепіт

Українського народу,

який молиться

за своїх синів і дочок.

Голос лунає живими устами,

непросто говорить.

Він лунає голосно і чітко

В рупорі для тих хто.

Вуха свої закрив від правди.

Голос лунає і завжди буде лунати.

Бо воля, бажання, і сила не в одного.

Вона у цілого народу одна.

11.08.22

...

Тетяна Фан

МИ піднімемось з попелу

МИ піднімемся з попелу

та встанемо зонову в один ряд.

І колихатиме наші голівоньки

грайливий вітер, що у полі любить грати.

МИ піднімемось зі спалених земель,

і знову станемо Сильнішими.

І вродимо ще більше врожаю

паростків пшениці.

МИ піднімемось і струсимо з себе попіл.

І стебла наші стануть ще міцніше та сильнішими.

Бо силу і любов в нас вклали,

люди нашої землі.

Імена вони різні мають але

національність в них одна.

Вони є народом, а їх земля

це рідна Україна.

Вони, як і ми з попелу повстануть

й стануть сильніше, міцнішими.

Ніж колись, так само як і ми.

І хоч болітиме у кожного в душі

втрачені душі усіх тих кого Вона забрала.

Заради них, заради майбутнього усієї

нашої землі вони будуть квітнути,

так само як і Ми.

10.08.22

...

Тетяна Фан

Барви життя

Хтось бачить зовнішнє життя

та глибини не помічає,

а хтось крізь темряву буття

на дотик світ весь відчуває.

Хтось бачить як тече ріка,

хтось має все, та просить в неба.

Для когось очі – це рука

і більшого для них не треба.

Хтось бачить світ і кольори

і стеляться для них дороги,

а хтось злітає догори,

хоч крил не має, а лиш ноги.

Хтось бачить усмішки людей,

живе одним лиш днем казковим,

а хтось крізь чистоту ідей

дарує промінь веселковий.

Хтось нарікає на життя,

у нім не бачить позитиву,

а хтось радіє, мов дитя

і черпає із нього силу.

Хтось не заплющує очей,

працює, та добра не знає.

А десь крізь глибину ночей

в серцях вогонь життя палає.

***

Тож досить нарікати на життя!

Подумайте про тих, кому погано,

хто попри все – усміхнене дитя,

адже в нас часу справді дуже мало.

(Листопад 2021 р.)

...

Роман Фещак

Ця історія вже не нова

Я трималася за тебе.

Я чекала на твої слова.

Я питала: чи було так треба?

Ця історія вже не нова.

Ти казав, що це назавжди,

Та потім зрадливо зникав.

Я вважала - це навіки,

Але мене ти не питав.

Ти хотів побачить хмари,

Пригнуть вище голови.

Ти собою - просто марив,

Що тобі не говори.

Я трималася за тебе.

Я чекала на твої слова.

Та тобі було того не треба,

Бо історія ця не нова.

...

Едіт Морган

в настоупний день...

усі шляхи у сьогодень

ведуть за тіні небокраю,

де міражі, відлуння де

у буревіях хмарограю.

овалом місяць... - талісман

завис блідий над крутояром.

низинний хвилею туман

похмуро стелеться по яру.

в якому тиша, спокій, сон,

ні руху, поруху, ні зрушень... -

мов у труні, в якій на схрон

поклали мрію заворушень.

познаки навіть там нема

у блідо сивому безкраю -

що ось, раптово зникне тьма,

проллється шумний дощ із градом.

чи може сніг впаде рясний.

і ярий віск засяє в зорях!...

аж ні! святенницький, пісний

цей день полону у покорі.

...і оселилась самота...

...і так повільно лине днина!... -

яка мов зайвість у літах

розстане в часі...

...неодмінно...

...

Ем Скитаній

прозима

щось в зимі цій недобровільне,

щось у сталому виразі снігу,

а твій розпач лише снодіє -

звичний, звичний, ніколи не ситий

щось не сталось? чи не наснилось?

самогубишся? від якої?

мав би сили нести провину -

та дізнатись би, що накоїв?

так ретельно заповнює білим,

наче далі не буде нічого:

збережи, хоч не маєш сили,

що не вимовиш і не вмовиш

не сховатись у надрах слова,

а зима ж так на тебе схожа -

незворушна, невпинна, смертна

сходить, сходить,

ісходить,

ісходить

...

Savage Winst

Не кидай бісер...

Не кидай бісер перед свиньми,

Бо їм цього сягнути не дано.

Зусиль твоїх ніколи не оцінять,

А лиш повтоптують копитами в багно.

Існують в світі люди підлі й ниці,

Є просто ті, хто ще не доросли.

Бувають ті, що плюнуть у криницю,

Хоч мить тому із неї ще пили.

Всіх боючись, лише життя змарнуєш:

Людей немало гідних на землі.

Тож просто придивляйсь, кому даруєш–

І чи потрібен дар твій взагалі.

...

Дарина Антонова

Вірш про вірш

Серед безодні віршів про любов

Коротких, довгих, пафосних і тихих

Твій вірш для мене – дихання немов.

Без ритмів рідних – просто серця вивих.

Твій вірш не тяготить словесна плоть,

Не розрізають розділові знаки.

Ніхто не знає, окрім як Господь,

Яким би світ мені без вірша був ніяким!

Сплетіння рим – гаряче та міцне.

Ні кава, ні глінтвейн такими не бувають!

Посеред грудня зиму прожене,

Діставши світлом вище небокраю!

Поезія, що без рядків і слів,

Покличе в щастя затишне: «Ходімо!»

У книзі, якій назва «Ночі й дні»,

Той таємничий вірш – твої обійми.

(c)

...

Тетяна Осіпенко

Вечеря

Поміж Азією та Америкою

( Достеменно ніхто не каже )

У занедбаному закапелку

Муза-відьма готує кашу.

У зелено-рожевому мороці

Гладіолусів та гарденій

Волохатому богу молиться,

Аби він дарував натхнення.

Тепла збірка пашіє римами

У печері старої печі.

Десь далеко недобре гримає,

Хтось квапливо збирає речі.

На стіні цокотять годинники,

Навіжено кричить папуга.

Не скорити мою родиноньку,

Не старайтеся, недолугі!

Поки сохне сльоза на вилиці,

Поки сфера земна у русі,

На зіркових ведмедів дивиться

Чи то дівчинка, чи бабуся...

...

Юлія Красіна

Темрява жує дах

Якщо вдруге застрягаєш у тиші

візьми ручку і шкреби як сірі миші...

Добре на ліжку сховатись з простим олівцем,

а вони у норі чекають на сир з папірцем,

а для того, щоб з аркушем злитись,

треба з мишкою сісти й напитись.

Не поспішай красномовно блювати,

Розгойдуватися, демонструвати вихиляси.

Думки нарізай сором'язливо, тендітно,

А як в душі "мала куча" — посміхнись привітно.

Кожен день — яскравий як економка,

як цікава книга чи якась незнайомка,

що обгорнута в подарунковий блискучий папір,

чи якийсь птах, що долітає до високих гір.

І та мить де "Вона", "Він", чи "Вони" —

Це не просто займенник! Не спіши!

Все що в небі чи хоча б за вікном,

то не просто для того, щоб воно не жило.

Все це створено для олівця та бумаги,

не для спаленої сонцем ідеї і її брудної засмаги.

Якщо знову застрягаєш у бентежних снах,

краще візьми олівець і намалюй сірий дах,

потім можна взяти пасту і видути чорнило,

Картина — "Темрява жує дах", ще мить і малюнок змило...

би.

...

Citrus _S_M
18+

Рабів до раю не пускають

«РУССКИЙ ВОЕННЫЙ КОРАБЛЬ, ИДИ НА*#@»

Кров, запах горілої плоті

Вся Україна засіла в окопі

Заради перемоги та миру

Проти нацистського пиру

Проти дебіла, що править,

Що так часто нагло лукавить -

Лисе падло, ублюдок кривавий

***

Ракети, танки, БТРи і москальське стадо

Загарбницьки нищать, а їм усе мало

Вони позбавлені права на власну думку

«...нам приказали...», - говорять ублюдки,

Крадуть, руйнуть, вбивають

А потім - просять пощади й тікають

З простроченими сухпайками

З обісраними штанами

Наші ж воїни Україну хоробро захищають

«З хлібом і сіллю» московитів зустрічають

Годують тротилом ворожі колони Фашистських свинособак беруть у полон

Готують коктейлі бл#*@ькій сволоті

Танки ворожі топлять в болоті

Гопники на районі БТРи віджимають

Жінки сумками москалей забивають

***

Поки путлер бомбить Українські міста

У підвалах й метро народжуються нові життя

Україно, все буде добре, а путін ху#*@ !

Поки ми разом - нас не здолає це чмо!

Автори: Бакланов Дмитро та Руслана Колесник(я та моя дівчина)

P.S: в підтримку Українським воїнам, захисникам, патріотам. Ми вдячні вам!

...

Kruhitka_Dobro

Листя

У твоєму волосі завжди було опале листя

А на лиці, зазвичай, лиш усмішка помітна

Я пам’ятаю як сильно на тебе за це злився

Та казав, що виглядаєш немов жалюгідна

З твоїх думок я дитячому диву навчився

Але все ж, тоді ти на багате ти була гідна

Минули дні, вже рік останній наш скінчився

Як виявилось, розумом ти також була не бідна

І ось вже сам я у цьому злому світі залишився

Для багатьох інших ти була ні золота, ні срібна

Лише тобі одній я знайшов сили та відкрився

Благаю, залишись зі мною, ти мені потрібна

Мене мучать дурні думи…Чому тоді барився?

Ти ніби сонце – настільки ти йому подібна

Можливо тепер іншими очима на тебе подивився

У своєму рішенні ти стовідсотково несхибна

Що ж, тепер і я зівлялим листям опинився

...

Вар Трубій

Гідна

Ти гідна букетів квітів щоранку

Я повторював це ледь не кожного дня

Гідна смачної кави до сніданку

Але що робити, якщо ти не моя

Гідна промінчиків сонця через відкриту фіранку

Мила, повір, ці слова не брехня

Гідна читати до самого світанку

Забудь, твоє життя не твоя вина

Гідна сидіти довго на ґанку

З бокалом смачного вина

Гідна наспівувати собі колисанку

Викинь думку, що вже не мала

Гідна не говорити, що все у порядку

Що ще не маєш пізнання життя

Гідна ти великого прозріння

А ще ти гідна бути сама

...

Вар Трубій

Пів години

Дорослій людині — дорослі думки.

Не смійся, не плач, сиди мовчки.

Такі безглузді, ці твої щирі емоції.

Шукай себе, шукай роботу.

Роби за трьох, і помри від поту.

Не спи, не спи, не спиняйся.

Біжи, біжи, та не ображайся.

У твоїй голові завмер весь світ...

Стримуйся, стримуйся, стрибай у вільний політ.

Я знаю людей, знаю що бачу,

А бачу я маски, бачу живу віддачу,

Бачу й порожнечу де живе невдача

Де мертвий біль їсть нездійснені мрії,

Де люди закриваються до останньої театральної дії.

...

Kruhitka_Dobro

Список запитань

Чи був ти колись біля моря?

Слухав його ніжний спів.

Чи вражала тебе його сила й воля.

Чи вбачав в штормі його гнів?

Чи був ти птахом білокрилим?

Взлітав хоч раз ти в небо голубе?

Чи був деревом трухлявим і похилим?

Чи був ти каменем? Й всі спотикались об тебе.

Чи жив ти так, як живуть інші люди?

Ходив у магазин і брав один батон.

Чи оглядався, коли здалося, що всюди

Темнота міняє фон?

Чи був ти кораблем великим?

Що взяв курс у незвідані світи.

Чи був ти звіром диким,

Якому повертатись вже нема куди?..

Хто насправді я така, і хто є ти?

Ти... нічого сам про це не знаєш.

Залишилось всього пів шляху пройти.

А ти все, дороги обираючи, блукаєш...

...

Тамара Рудик

Віра

Діти мого віку

Люблять Батьківщину-Мати

Заради неї, взявши зброю,

підуть воювати.

Прикриють спину батька,

Що років вісім на ногах,

Де армія московська,

Воюють з іскрой у очах.

А дочка матусеньці співає

Гімн України-неньки

Та й шкарпетки зашиває,

Для бійців, тепленькі.

Мати в цю хвилину

Закрутки всі збирає.

В незнати яку долину

Волонтерську їжу відправляє.

Щоб бійці могли поїсти

Та погрітись добре.

Щоб вороженьки України

Не жили так довго.

Якби могли б ми зараз,

В свої не вісімнадцять,

Душу ми готові всі віддать

Без лишніх фраз.

Усі ті діти

Напоготові ніч не спати.

Вони готові зацвісти!

Каску готові надівати!

Готові зброю взяти !

Заради Батьківщини будем воювати!

Але страх мене скував

І я боюся.

Але патріотизм мене завоював

І за мир молюся!

І іншим хочу я сказати:

НЕ ХОВАЙТЕСЬ ЛЮДИ! 

Тільки нам красуню рятувати

РОЗПОВСЮДЖУЙТЕ ЦЕ ВСЮДИ!

Усі ті діти хочуть бачить

Прапор майорівший зверху!

Перемогу- це все значить

Мирну вічність тиху!

...

Денжу

локі

передмова...

Локі - скандинавський бог бешкетувань, жартів, обману і підступу...також може бути і духом вогню, що має потенціал як до зла, так і до добра...неоднозначний Бог...як і всі вони, ті давні величні і могутні Боги гіганти, наділені нашими, людськими недоліками і достоїнствами...

заховатись легко від людського ока.

поруч, недалеко відпочити...поки

віднайдуть у схові відчай, лють зневір'я,

острахи безмовні, шабаш бузувір'я.

та з темнот глибоких у похмуру тишу

лик свій явить Локі у танку потішний -

заведе річення в осміх безнадії

у просторі вчення хохми травестії.

від глупот безмежних в хитрості розрадній

словом безбережний мітить щось то вкрасти.

і вкраде ж великий! той хитрун розумний -

відчайдушні крики, сполохи у тлумі.

і розвіє хмари, небеси роздвине,

марення на мари викине, задвине...

коли ж хто загляне в потаємні схови -

стріне сміхи лягви, дулю з маком злове.

а і з відпочинку зринеш білим світом

мов легка билинка з-під важкого гніту.

привітаєш весну цю неоднозначну

з попелу воскреслий, поглядом інакший.

мов по сходах зійдеш з темряви до світла

у безобрій мрійний, у сади розквітлі.

і з чуттям радіння в думності високій

з вдячністю спасіння пригадаєш Локі...

____лягва - жаба

мари - ноші для мерців

тлум - тут: натовп, юрба

...

Ем Скитаній

острів згубної днини

роздуми-думи-уми... -

ділене слово руїни.

посуд битий із глини -

"дзень!" у відлунні громи.

таненням далями лес

острову згубної днини.

розсвіт сяянням винним

в сонний озера плеск.

човен водами там

гойданий зорями з ночі.

посміхом скоєний злочин

обрію спраглі вуста.

зблизька блисканням блиск

в біло серпанкові лики.

погляд німотного крику

втоплений в сонячний лиск.

біля і навколо...біль

кидано гуркотом грому

в ноги підземного гному

об земляний його діл.

що аж просипався сніг

до підземельного літа.

килим у зиму розквітло

мов самоцвітами ліг.

доля долиною доль

кроки тут свої чинить.

поряд воля загине

зманена шляхом в юдоль......

_____лес - грунтоутворююча гірська осадочна порода сірувато-жовтого або червоно-бурого кольору

...

Ем Скитаній

У тобі

В тобі стільки величі, скільки,

мабуть, й тепла

В тобі стільки літа, що починаю горіти

(садівництво, селекція, в серці - кохання і квіти)

Чия ж нитка, скажи, чия ж нитка тебе обплела?

Бо цей світ, він немов би із доказів і заперечень

Він немов би із наслідків. Наслідків і причин

То ж скажи, як навчитися не боятися довгих речень

Й повертатись додому

Й повертатися часом ні з чим

...

Лідія Мазурчак

Калини дві гіллі

Летіли гради у ночі,

Прийшли по наші душі палачі.

І вмившись кров'ю на землі

Поклав за пазуху собі, калини дві гіллі.

Так легше було воювати.

Бо сніг багряний, як у сні,

Що бачив я напередодні.

Та око тішать дві гіллі у нашому окопі.

****

Кінчаються набої, а орки йдуть і йдуть

Без перебою.

Ревуть гармати, а вдома

Молиться і плаче мати.

Вертайсь живий додому брате!

Пише у фейсбук сестра.

І поїхала, як медик

рятувати, всі наші тіла.

****

Стоїть розстріляна швидка.

І знов багряний сніг, лиш тільки на яву.

Накрив сестру мою.

Залишилась лиш злість

Й бажання убивати.

Ридає знову мати

І лиш калина, цвіте

Біля моєї хати.

...

Andriy Kushnir
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8448читачів
83538коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: