Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4246)

Рутина на папері

Сиди у кутку порожньої кімнати,

проси вибачення у кожного кому завдав шкоди,

хочеш можеш просто новий інші двері відчиняти,

лише б отримать трішки творчої насолоди.

Навчись грати баре, щоб було менш потворно,

струна за струною, ноти не накладаються на слова,

бачив би хтось із боку, адже виглядає це

все досить мінорно.

Творчість - це не про муки й страждання,

але література народжується саме там,

та якщо чесно, це все риторичне питання,

хоча в багатьох віршах зустрічаєш чимало дитячих травм

молись, щоб не зійти з колії, а йти рівно по рельсах життя,

відбиваючи ритм стукіта, скриплячого потягу твого серцебиття.

Не ховаємось від пострілів чужих,

збиваємо ноги, але біжимо від себе в таємне укриття.

Рятуємось словами на папері,

авторами, які кричать у рупор в книжках

адже саме вони рушать безліч диктаторських імперій,

пишучи вічні рядки, у безсмертних листах.

...

Софія

Морська неволя

У морі безднному або ж мілкому є багато солі

це схоже на роздані всесвітом, нам іронічні ролі

яким, на жаль, ми надаємо перевагу.

Ми слідуєм за чимось схожим на призначення й відвагу,

забувши про спільноти, хоча хай там їх,

забивши на самого себе,

на того кого цькують, того ким не пишаються батьки, кого так і не поставили у приклад.

Я бачу у тобі, у них маленький, болісний дитячий спогад

і це було закладено і ще в утробі,

а тепер, говорять, ти пробач, розгрібати все тобі

будуй ілюзію навколо них, малюй, як художник картину, яку мріють побачити істоти у тому морі

це виходить непогано, навіть професійно тільки пам’ятай, що для себе ти відносно у неволі

пам’ятай, а потім віднови у голові, що поряд безліч схожих, майже ідентичних

так, ідеальних, правильних, всередині до біса істеричних.

У нас переплітаються нещасні долі

і як ти не крути, у кожному метафоричному бездонному або мілкому морі є однаково багато солі.

...

Софія

Намагатися

Намагатися бути кращою

І завжди догоджати всім.

Не жаліти себе нізащо

І в собі не знаходити дім.

То кому ж тоді все це потрібно,

Те багате, розкішне життя?

Я вже знаю: найбільшою цінністю

Є глибинні людські почуття.

Я нічого нікому не мушу

І завжди життям власним живу.

Відкриваю тому лише душу,

Кого серцем усім я люблю.

Коли слово складається в риму,

А у серденьку грає струна,

Я лечу, наче пташка, незримо

І говорить у віршах душа.

Я така, яка є. І можливо

Не подобаюсь завжди усім.

Але це взагалі неважливо.

Головне- у душі мати дім.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Побач це сяйво!

На диво й настрій знов з'явився,

І сонечко вже світить нагорі.

Пташки співають, небо хмари лічить,

І люди посміхаються мені.

Дивна штука, наше розуміння

Того, наскільки дивний новий світ,

І як залежить від дрібних деталей

Сприйняття простих речей, що роблять гніт.

Свічка світу знову запалає,

Як тільки настрій зайде в дім такий,

Коли той вогник знову помічаєм,

Хоч він не гасне, щоб ти не робив.

Але побачити навколо дещо,

Буває складно, як ти не крути.

Тому й доводиться шукати знову мешти,

Та йти на пошуки прекрасної мети.

30.07.2022

...

Тетяна Птаха

Я в кожній...

Я в кожній дитині ладна бачити лиш себе. Ту залякану смутком та вбиту на осуд світу.

Не дорослу, що в місті вінки плете з пари рим та лахміття. Звідти

Вже ніколи не зникне щурячий слід тих, що тягнуть додому "набуті" статки.

Хто цілує дружину, в обіймах стискає всіх. Тільки очі у нього тварини. Ката.

Чиї руки тримали зброю немов вона, є останнім судом для сотень живих та мертвих.

Хто ломився в оселі, стояв у шматків вікна. Хто хотів лиш вбивати. Посібник смерті.

Він приїде додому. Надвечір чекає стіл з тим, що взяв для своїх. Із купи дрібниць-трофеїв..

Посміхнеться зубато, а нам тут забракло слів. Замість них проростуть з-під землі лілеї.

Будуть снитися звіру кожну весняну ніч, поки вщент не розколють кожну, ти чуєш, кістку.

А я буду писати, з кожним ладнати міст, набиратися сили, тривоги, змісту.

Та я буду писати навіть якщо згорить кожна бісова клітка від болю, або під дулом:

"Наша лють не загине, а буду ламати всіх, хто колись піддавав цих людей тортурам"

...

Настасья

Зорі

А зорі так далеко...

Ми закохуємось у вічність.

Світ стає непотрібним,

Руйнуючи його,

Емоції піднімають бунт.

Ревність, образа, мить.

Кричиш ти,

Кричу і я.

Ми загубили наш політ.

Пітьма спіткала нас,

Шукали шлях вперед,

Слова стали пасткою минувших днів.

І ти почув мій крик.

А зорі так далеко…

Ми не закохуємось у вічність.

Не бачимо один одного,

Лише образ втраченої любові.

Чому ці зорі так далеко?

...

Серпневе дівча

Оріонові мрії

Розхристані ночі, оголені.

На півночі – місяць, і море не

Зовсім розріджене, зморене.

Розколює сни Оріон.

Посріблені очі, знеболені.

На півдні – сльоза, o dolore mi*.

Несу на вітрилах зруйнованих

У замок твоєї душі.

Щоб тихо упасти, холонути

У мареві рук твоїх стомлених

(З дощами йдучи в унісон).

___

*O dolore mi – о болю мій (італ.)

23.04.2012

...

Роман Миронов

"Я бачила..."

Я бачила, як ця війна прийшла...

Дивилася у вічі їй щодня.

Я бачила, як іграшку знайшла

Дитина у завалах в кінці дня.

Я бачила, як бомби все криши́ли.

Я бачила, як вдома все лиши́ли.

Я бачила, як кулі летять в рідних.

Я чула голоси́ тих жалюгідних...

Я бачила зруйновані міста.

І тату не напи́шу вже свого листа...

Я бачила, як відбирали в нас життя

І як сивІє мамина коса...

Я бачила, як замерзають люди.

Я бачила тваринок, що голодні.

Я обіцяю, ніколи не забуду!

Стискаю сильно хрестика в долоні...

Я бачила, як люди всі жахались...

Я бачила, як люди об'єднались!

Я чула звук тривоги, й зараз чую.

Я бачила, як розбудили міць людську́ю!

Я бачила, мені лиш з десять, я застала...

Я бачила, як мама (швидко) дії обирала.

Я бачила, я чула, відчувала...

Я плакала, терпіла, співчувала...

Я чую, як у серці співа пташка.

Я знаю, далі краще! Зараз- важко...

Я бачу, як виборює свободу

Україна, країна для народу!

~Я бачу, чую, плачу і тримаюсь,

Молюся, мрію, вірю й підіймаюсь!~

🇺🇦01.04.22.

...

Діана Тітарева (DiDi)

"Я Україна"

Прошу...Зупиніться!

Схаменіться, люди!!!

Ви зовсім здуріли?

Що ж далі то буде...?

Плачу...Плаче серце...

Заливає кров'ю...

Кричить душа нестримно!

До всіх я ж із любов'ю...

Я сильна! Ви й не знаєте...

Наскільки наша велич!

У вірі, єдності, надії!

За Нас! За Незалежність!!!

А я щодня тримаюся, як можу!

Терпітиму щомиті, до кінця!

Я сильна! Перемога скоро! Зможу!

І навіть так не стерти мою усмішку з лиця!!

Навіщо все це? Я жила і буду!

Я вам нашкодила? Чи чом така ненáвисть?

Я прошу! Зупиніться! Зупиніться, люди!!!

Я Україна! Мені не треба ваша жалість!

🇺🇦25.03.22.

...

Діана Тітарева (DiDi)

Кінець зими...

Ну що ж, дісталися уже

Зими кінця, ще трохи, й піде

Холодне дихання її,

Вже йде до літа.

І зійде снігу кучугур,

А, може, трохи

Ще полежить, і ще снігур

Попросить крохи.

Та сонце вже блищить не так,

Вертає в весну.

І чути свіжий аромат,

Вона воскресне.

Струмки, і зелень, і любов

Спливе довкола.

І прийде чудо, прийде знов,

Все йде по колу...

...

Людмила Жук

"Тіні"

Вже тіні забуті...

Вони вже незримі...

Що нами відчуті...,

Собой одержимі...

Вони так мани́ли...

Й мани́лися нами...

Судили, хвалили...

Просили сльозами...

З нами ходили...

Писали етюди...

Завжди́, і повсюди...

А тіні, як люди...

А тіні, як люди...

І люди, як тіні...

То "сонця споруди"...

Такі непостійні...

Світло їх творить...

Воно ж і вбиває...

І морок так само...

А що ж помагає...?

Зламати, зцілити

Нас може багато...

Вказати як жити...

Легато, стакато...

У кожного тіні

Всілякі свої...

Зимою осінні...

Весной - солов'ї...

Мої ж бо - твої...

А тіні, як люди...

І люди, як тіні...

Забуті, відчуті...

Собой одержимі...

...

Діана Тітарева (DiDi)

"Натхнення"

Рядки мої не мають значень.

Не мають мрій своїх, надій..

Бо чули стільки звинувачень.

Бо чули темний голос твій.

Слова здружилися зі смутком,

А букви віру забувають.

І ба́йдуже, що буде ску́тком,

Бо існування сенс не мають.

Рядки мої не мають змісту.

Утратили слова надію.

Такі пусті вони по вмісту,

А я й не плачу, й не радію.

Де пропало ти, Натхнення?

Куди і що пішло шукати?

Тікаєш ти від сьогодення?

І скільки будеш ще блукати?

Чекаєш сво́є одкровення..

Та ще не знаєш, що сказати..

Рядки мої не мають суті.

Не мають мрій своїх, надій..

Холодним відчаєм окуті.

Чекають ніжний голос твій.

2021

...

Діана Тітарева (DiDi)

"Твій баритон"

Блават. Жамевю. Холодний бетон.

Дощ. Фортеп'яно. І твій баритон.

Все ніби знайоме. Але враз забуте.

Рідне чуже. Розкуте закуте.

Лиш голос лунає. Соло. Легато.

Мов колискова. Так ніжно. Крилато.

Не бас. І не тенор. Легко. Лірично.

Якесь дежавю. І так фантастично.

Моє сопрано. Твій баритон. В дуеті.

В хорі канон. Нотки любові. В фальцеті.

Злили́ся голоси. В одне. Єдине.

Любов. І пісня. Лине. Мрійно. Лине.

І знову. Пустота. Усе пропало.

Та я пригадую. Блават. Нача́ло.

Тиша. Мовчання. Але стільки слів.

Стільки думок. Моментів. І снів.

Хоча. Деташе. Розмите. В думках.

Скрипка. Флейта. Камертон. В руках.

А музика. В серці. Як і любов.

Блават. Жамевю. Фортеп'яно...Знов.

2021

...

Діана Тітарева (DiDi)

Nightmare

Душа горить вогнем шаленим,

Гримаса скривлює вуста,

Увесь мій світ навколо мене

Зайняла чорна пустота.

Все неживе, нема нічого,

До горизонту попелища,

Розкидана трава убого

В якій багряна кров іскриться.

Бреду зі збитими ногами,

Кістляві руки стерті в кров,

Пав світ, з надією, словами,

Холодний дощ шмагає знов.

Я божеволію від болю,

Вдаряє різко кров у ніздрі,

Розкидані життя довкола,

Насаджені тіла на вістря.

Стоїть в повітрі запах смерті,

Нудота швидко підступає,

Кістки у порох розітерті,

Тіла, яких ніхто не знає.

Бреду, біжу як божевільний,

Іду від смерті до життя,

І що б не сталось, це не змінить того,

що в серці чорнота.

Я не забуду виду крові,

Я не забуду запах тіл,

Я не забуду пир ворон,

Я не забуду, хоч хотів.

Повільно відкриваю очі,

Подушка мокра у сльозах,

І в темноті старої ночі

Застиглий відчай на вустах.

...

Yana

Лелеки

Як лелеки до рідного краю,

Так і ми повернемось додому.

Перемога думки окриляє,

Розвіює тугу і втому.

Щиро віримо цей день настане,

Зовсім скоро, зосталося трохи.

Де би ми не були, кожен знає,

Де думок прямують дороги.

Побувавши в далекому краї,

Серце рветься до рідного міста.

І немає кращого раю,

Де лунає матері пісня.

Перемога – лише одне слово...

Віримо в неї, чекаєм.

Щоб могли повернутись додому,

Як лелеки до рідного краю.

...

Валькірія

човен забутості...

у минуле?...

чи в майбутнє?... -

в сьогоденні з небуття

самотинний і забутий

без вагань і каяття

човен правиться вітрилом

у бурхливий океан,

у негоду,

в шторм

сміливо

в затуманений оман -

де манливі

в мерехтінні

загадкові острови.

дні там в сонності у тіні

розчиняються нові.

й час від часу

час неспинний

зазирає з-поміж хмар

в розколишене

рідинне

в люстро,

в темний каламарь.

по якому човен дивний

небокраю береги,

розсуває обрій сивий,

хвилі шторму навкруги... -

острови,

шука спокуси

у відлунності буття,

в міражах,

поміж ілюзій,

у лагуні

забуття...

***каламарь - чорнильниця

...

Ем Скитаній

Лютий влітку

Там за вікном, давно усе цвіте,

Пройшла весна і літо настає.

А розум мій, не покидає лютий,

Один, страшни́‌й, для кожного з нас день.

І досі усвідомити, я це не можу,

Все відбувається як у страшному сні.

Там, гинуть діти, люди і тварини,

Руйнується усе наше життя,

Пройшло, десь, більше сотні днів,

Так боляче, це правда:йде війна.

Але я вірю, це колись скінчиться,

Ніхто, на жаль, не знає, тóчний день.

Ми ж діти України, сильні, нездоланні,

Відправимо на дно, за кораблем, усю русню.

І повернуться українці, всі, додому,

Із вигуками: "Ми перемогли!"

І заживемо в радості, без горя.

Та не забудемо ніколи,

Усі ці стра́‌шні дні і ночі,

Та тих, хто свою душу й тіло, на війні поклав.

...

Кристина Лукашенко

Тихий літній вечір

Був тихий літній вечір

І ми пили вино, танцювали...

А потім у відпочивати пішли.

Я міцно тебе пригортав.

Ти водила рукою по моїй голові,

Ми говорили про турботи земні

Я вдихав ніжний твій аромат,

Щастя било ключем у стократ.

Кращого друга мені не знайти.

Я вже не сам, зі мною бо ти...

...

ARTритм

Вироста

У темному, холодному лісі,

Де живуть чудовиська страшні,

Маленький хлопчик вранці,

В похід зібрався, немов у сні.

Може лячно, може й ні.

Чудовиська бувають моторошні.

Він йде зціпивши зуби,

Його лякає кожен хруст.

І його холодні губи

Важко роблять

Кожен вдих.

Серце стукає в нестямі,

Кров у жилах остиває.

Але він просто йде вперед,

Він просто виростає.

...

ARTритм

В блаженстві й у вишині

В блаженстві й у вишині,

Де світло щедре й ласкаве,

Господь відкриває месенджер

Й запарює ранкову каву.

Бог любить, коли красиво:

Алілуя, амінь, любов і смирення.

Линуть послання з усіх сторін

З проханнями допомоги й благословення.

Іноді трапляються й подяки

За подарунки, про які Бог уже й забув.

Українці пишуть погано:

Таке не варто розбирати зі сну.

Незрозумілі слова і обірвані молитви.

Прокльони і просто матюки.

А якщо пустити на принтер,

В сльозах і крові ті листи.

Бог ставить ранкову каву

І пакує старий наплічник.

Якщо там зв’язку немає,

Молитви прийматиме особисто.

Він ходить розбитими вулицями,

Буває у бомбосховищах.

Вже знає, що іноді матюки ‒

Останні слова святого.

Учора зустрів Сатану.

Той пропонував евакуюватися.

«Боже, що ти у пеклі забув?» ‒

Кричав він йому і плакав.

Бог згадує запах кави,

Яку привезли волонтери.

Бог буде тут до останнього.

До останнього зайди мертвого.

...

Олена Белінська/Бабка Лєнка

А знаєш, Боже

***

О Боже, а я є тут. Ти де? Так якось хочеться прийти до Тебе, Тобі розповісти про себе. Про мій розвиток. А бачиш, я вже вмію, вже виходить. Але, на жаль, Тобі цього не треба. Тобі, практично, нічого не треба. А може, і на щастя.

О Боже. Я вкотре падаю, перечіпляюсь за граблі. Я вкотре щось хочу довести. Собі, Тобі і іншим. Я вкотре, вкотре і, мабуть, ще не востаннє.

О Боже. Я знов, здається, не туди гребу. Ти вкотре зупиняєш, показуєш, по-тихому повчаєш. Ти вкотре вислуховуєш, і вкотре не докоряєш. Ти, як завжди, мовчиш. Ти любиш.

Боже, я знову прив'язалась до людей, до моїх дій, результатів, планів. Знаєш, я втомилась. Прив'язуватись до цілі. Я ставлю їх вище, напевно, ніж Тебе. Я втомилась. Втомилась контролювати все. Себе, і інших. Ти знаєш, мені і навіть Тебе примудрилось проконтролювати. Я ж все знаю. Я знаю, як буде найкраще, і, увага!, для всіх. А ще я знаю, що без мене все пропаде. Зовсім все.

І тут Ти дозволяєш, вкотре вже, мені набити носа чи чола. Це трохи боляче, Ти знаєш, зате звільняє. Від того втомливого "я все знаю" , "я все зроблю", "всіх врятую". Бо то брехня.

О Боже. Я таки не знаю. Я знаю зовсім мало. О Боже, а мені тепер куди? А що робити маю?

Боже, де ти? Боже, я бачу, що мої зусилля марні. Я тисну газ, а результату катма. Мені здається, я шукаю визнання, шукаю десь підтвердження того, що я є цінна. Шукаю відповідної роботи, щоб цінність довести. Я знаю, що десь ніби і потрібно розвивати країну, будувати своє. А також разом з тим не губити себе.

Боже, мій Творче. Ти ж мене зліпив, То знаєш, певно, краще, для чого цей бурдюк. Де краще виконає своє призначення. Я зараз, наче, тупуяю на місці, літаю туди-сюди. А де Ти мене бачиш? Де б я, глечик, виконав своє призначення найкраще?

***

А знаєш, Боже. Я нічого вже не тямлю. Тебе я бачу крізь призму вже сформованих уявлень. А Ти, казав владика, кожний раз інакший. Боже, мені страшно. Я Тебе боюсь. Будь ласка, допоможи мені не закопати свій талант. Натомість набути ще з десяток добрий. Давай з Тобою за руку. Ти веди, а я буду робити маленькі крочки, Ти лиш скажи, куди. Скажи, покажи, натхни, через інших підкажи. Говори через інтуїцію. Але веди. Так хочу з Тобою бути завжди. Але не боюсь, віддаю в руки своє майбутнє Тобі. І вже не боюсь. А довіряю Тобі більше, ніж собі. Своє життя і смерть довіряю Тобі.

***

О Боже, я тут, а Ти де? Я тепер не тямлю нічого. Ти для мене зараз такий незрозумілий. Все, у що вірила я, розплилось, наче дим. Я відчуваю в серці таку незрозумілу незрозумілість. Я так часто впевнена навідруб. Я так часто знаю все стовідсотково. Так часто беру усе в свої руки, контролюю занадто, гризу-вигризаю. Як знати, де треба погризти, а де - відпустити. Я зараз нічо не гризу. Просто сиджу, пишу і пишу. А іноді треба погризти, заставити. Боже, я прошу Тебе про дар мудрості, розуму. Вміти знаходити золоту середину. Коли треба, коли ні. Мудрости прошу. Розпізнати. І мужности. Зробити.

Господи, а я вже зовсім не тямлю. Ще живу на землі. А чого? Що задумав для мене? Що приготував сьогодні ввечері, взавтра, через рік?

Господи. А що я? А що я маю робити. Я так хочу Тобі догодити. Там жертви всілякі, бички. А натомість волаю про чисте сумління. Я все ідеально зробила. Я геть ідеальна, ні прищика. Я ж, я ж бо.

Господи, я тут, а Ти де? Так я прошу Тебе не дозволити мені ніякими вузликами прив'язатись занадто до когось чи чогось крім Тебе. Про середину волаю я. Господи.

Господи. Я відчуваю сум'яття. Я не знаю. Я страх відчуваю. Господи, разом з тим відчуваю я зараз радість у цьому моменті. Мені тут добре, напевно десь Ти недалеко зовсім. Господи, Господи. Ти де? Я тут, осьдечки. Обнаставлена правилами, принципами. Всякими требами, амбіціями. Господи. Я тут, якщо бачиш мене серед мотлоху моїх правил. Моїх стовідсотковостей, моїх навідруб впевненостях. Господи, я тут. Десь тут. Десь тут.

Господи, а Ти де?

***

Боже, мій Батьку. Я прошу Тебе про гумор і радість. Я прошу Тебе про любов. Про спокій на щодень і світло для розуму. Боже, мій Батьку. Я прошу Тебе про десь так хоч трошки вміння побачити ті вчинки, які Ти для мене приготував. Дякую Тобі за осінь, за спокій, дощі час від часу, за чаї, плащі, і сутінки. Ранки в тумані і вогкість повітря. Я люблю осінь. Я люблю пору призадуми, повільності і не надто великої прохолоди.

Тату. А де Ти? Я тут. Я потребую Тебе. Дуже дуже. Я начебто люблю Тебе, хоч любити так зовсім не вмію. Тату, я люблю Тебе і потребую.

Так добре, що Ти не надто сильно заклопотаний бізнесмен, який має дуже мало часу на своїх дочок. А знаєш, до теми хотіла запитати, чи бачиш Ти мене у бізнесі? Підозрюю, що Тобі зараз дуже смішно, заливаєшся густим сміхом. Словом, чи треба рятувати Україну створюючи власну справу? (Мені самій смішно стало)

Боже. Не знаю, що сказати. Як закінчити. Так, добре, що Тобі зі мною добре (я досить високої думки про себе, чи не так).

Боже, я Тобі тисячу своїх думок і відчуттів не розказала. Ти знаєш все. Допоможи мені зростати. Пошли людей, які б мене штовхали. До Тебе. Можливо і я когось можу підштовхнути? Тоді штовхни мене, щоб я підштовхнула когось, і щоб мене хтось підштовхнув і щоб ми всі прикотились до Тебе. Притягни нас усіх. Люблю Тебе.

***

О Боже, я є тут. Я в своєму розпачі, обплутана страхами. О Боже, я є тут. На дні десь. Бачиш? Впізнаєш? Я так не маю сили, що хочеться кричати. Але не вироню і слова. Боже, я є тут. На дні десь, тут волого. Тут важко. Тисне звідусюди. О Боже, де Ти є?

О Боже. Я потребую. Тебе, Твойого розуміння. Я безсилла. Не маю сили, складно. Я хочу просто впасти і заснути. Я хочу спокою і легкості, тепла. О Господи, мені є складно.

Боже, потребую. Тебе, Твоїх розрад. Я прошу чуда, дива. Я не знаю. Я прошу допомоги, в безодні розпачу подай Долоню. Боже, де ж Ти є? Де Твоя поміч, де розрада. Не маю сил, усе.

***

А я, о Господи, я знову тут. Мені і далі не по собі. Я знову стогну, плачу. Я знову відчуваю розпач і безсилля. О Господи, а Ти докіль? Мені неймовірно важко. Я не знаю, що робити. Хоч розумію, що дуже близько до мети. Я хапаюся за все, я все роблю і одночасно. Я всюди йду, в усіх напрямках. А насправді тупуяю на місці. Я беззмістовно очікую на зустрічі неперевершені. Я очікую на день свого життя, тоді, як воно тихо проходить повз. О Господи. Я знаю, що Ти поруч і що любиш неймовірно. Я знаю, не засудиш, себе суджу сама. О Господи, подай мені, будь ласка, сил йти далі. Вставати й далі йти. І жити вже сьогодні, не завтра і не вчора. І говорити з тим, хто поруч. Не десь, не там, у хмарах. Господи. Мені є зле, але я не жаліюсь. Я вірю, кожну сльозу Ти розумієш. Я вірю, все, що відбувається, має значення і зміст. Я вірю, що Ти поруч тут сидиш, і дихаєш на мене миром й радістю. О Господи. Я вірю в Тебе. Я вірю у невипадковість. Вірю у добро, у радість, в мир. Я люблю життя. І хочу жити. З Тобою хочу жити. Господи, я просто дякую Тобі за те, що одного дня чи ночі, Ти вирішив, щоб була я. І оберігаєш мене досі. О Господи, я дякую безмежно за усе. За найболючіші уколи в серці і найбезгучніші стогнання у душі. Я дякую за те, що навіть я перелічить не зможу. За дар життя, здоров'я, і усе що маю . Господи. Допоможи. Жити тут і тепер. Тішитись цим днем. Бачити у кожній людині Тебе. Робити те, що роблю нині так, неначе це моє найважливіше призначення. О Господи . Будь тут. Тепер.

***

Я кажу Богові, що я нікчема, а Він мене у шати одягає. Я кажу Богові - не треба, а Він мене так тихо обіймає, Він сміється в вуса. Я кажу Богові, що в мене сил немає, а Він є просто поруч, розуміє. Я кажу: «Не можу! Все!», а Він мені підставляє плече. Коли падаю з утоми, то Він мені солодке простягає. І навіть коли кажу, що я груба, в обіймах довго так тримає. Я кажу Богові: «Невже не бачиш: я – свиня?», а Він мене Принцеса називає. Я просто переконую Його, що тут не те щось, я ж така слабка. І тут, Він каже: «Це все, що Мені треба». А я… А я мовчу: не знаю, що сказати.

***

А знаєш, Боже, я не вмію себе любити. Постійні звинувачення в мою сторону сиплються, аж важко дихати, немов пісок задуває в голову, неможливо очі відкрити. Адже я не така, я не вмію слухати, не вмію співчувати, не вмію молитися. Може, воно й так. Але з Тобою я можу гори перевертати, хворих зціляти, любити можу. А що любов? Маленькі вчинки, що ведуть до масштабу. Прості дії, з яких складається велика справа.

Боже, може від цього починається війна - від невміння любити себе? Бо коли люблю, всього мені достатньо, я не чекаю від інших виконання моїх захцянок, я тішусь, я живу. Навчи мене, Боже, любити себе. І інших. Врівноваж моє життя. Щоб одна терезка нетперехилялась на бік, щоб рівновага, щоб гармонія була.

***

А замість гортати бездумно стрічку у мережі, я до Тебе, Боже, розшир мої межі. Додай мудрості і сили. Виконати те, що під силу. Не ховатись за лінивством. Хоч моя жертва мала, зате з любов'ю. Боже, нехай я не прочитаю жодної книги, якщо метою єдиною бути довести щось іншим. Нехай я не знаю жодного слова незвичного, якщо ним захочу вивищитися над іншими. Нехай я буду проста, як дошка, але наповнена любов'ю. Дай мені почуття міри, щоб досягала, але з любов'ю, щоб розвивалась, але з любов'ю, щоб йшла вперед, але з Тобою. Бо Ти мене можеш вивищити і понизити. Дай у кожній людині бачити Тебе. Навчи мене простоти і любові. Простої любові. А забери в мене гордість. Пробач і будь.

***

Боже, я могла б Тобі зараз так голосно скаржитись, могла тихо виїдати себе. Ізсередини. Могла довго і гучно кричати. А, натомість, приймаю.

Я приймаю, чуєш, я люблю себе. І той сум ізсередини теж я люблю. Я не борюсь, не знецінюю. Не виганяю, не заперечую.

Знаєш, я по-трохи вчусь розплющувати очі. І не мружитись на сонячні обійми. Я вчуся бачити життя у кольорах. Вчусь не закривати долонями лице. І відваги довіритися вчусь теж. Я вчуся дякувати кожній хвилині. Вчуся дякувати кожному дню. Дякую кожній людині. Що до Тебе мене привели.

Боже, дай бачити день, коли сонце на небі. Дай вміння радіти життю, воно - лише мить. Дай мені хисту радіти новому дню. Вмінню радіти, як діти радіють.

Боже, я тихе ніщо. Допоки ти не дмухнеш на мене. Господи, подай мені смирення і просто будь у мені. А решти не треба мені (Крім прожиткового мінімуму, але якщо Ти бачиш що це мені не на користь, то і без нього обійдусь).

***

Знаєш, Боже, а в мене страх і небажання. А в мене іноді байдужість і важко. Іноді просто несила стати з крісла. Хочеться залізти у книжку і жити там. Там все вже закінчено, прописано, закрито. Вже все відомо.

А у мене страх. Якщо не впораюсь, не матиму сили, бажання, якщо не наважусь. Якщо зроблю дурницю, якщо зіпсую. Усе. Ти будеш мене любити?

***

Боже, у мене болить голова і зовсім не така

Яка би мала бути

Мені встид і сором

Мені сум і плач

Боже, вже вкотре не сплю і така якась стала примхлива

То старію, мабуть?

Боже, я так часто кидаюсь у крайнощі

То живу, весь контроль поглинаю

То занадто сильно відпускаю

Боже, Ти любиш мене, я це знаю

Але. Невже любові Твоєї мені стало замало?

Боже, мені встид і сором

Я занадто привикла до Тебе

Почуваю себе блудно-згубленою

Ніби тут, ніби близько

А плодів немає

Боже, я не знаю

Я не хочу іноді знати

І свідомо очі закриваю -

"Я нічого не знаю і не розумію"

І втрачаю

Так багато втрачаю

Я кажу сьогодні Тобі "Вибач"

Я ніколи не думала, що зможу

Тебе сприймати, як належне

Як такого собі доброго Чоловічка

Який завжди й усе поможе

Боже

Ти Хтось більший

Мені ж встид і сором

Боже

Ти Хтось більший

Й мені сумно, що не маю часу

Бо спішу, довести всім собі

І пропускаю

Найважливіше

Боже, я не знаю

Дай відвагу подивитися Тобі у вічі

Поглядом зустрітись, хай пекучим

Іноді болючим

Але ніжним, добрим, щирим

Непохитним і таким, який лікує

Боже,

Дай відваги, сили йти з Тобою навіть там, де не раді Тобі

Де Ти проявиш себе, а я у страсі можу задню дати

Дай мені відвагу йти з Тобою

Дай відвагу, силу дай

Мудрість і любов.

Боже, Ти Хтось більший

Ти Хтось

Більший

***

Боже, я ось тут. Лежу в пітьмі. У повній безнадії, очі у плачі. Ти знаєш, Боже, сенсу вже не маю. Кудись іду, кудись постійно поспішаю. А для чого це все? Де в цьому є Ти? Куди я йду? Чого очікую? Боже, Ти єдиний незмінний. Єдиний є і був завжди. Шукаю щастя в людях, подвигах, у рості. В смачних напоях, одобреннях, любові. У дотиках, обіймах. Шукаю спокою, щоб і в душі й на серці. Я намагаюсь бігти щоєдуху. Біжу, як можу, хоч могла б і швидше. Та так здається, що вдараюся завжди об стінку. І хочеться подумати, що це мене Ти оберігаєш. Я занадто сильно все контролюю. Але ж, але ж. Але ж Ти такий Бог ревнивий. Потім будеш мені докоряти. Що там не так зробила. То що не так, куди я не туди звернула? Чому ці муки, докори, страждання? Ти ж говорив про радість.

Знаю, я напевно, занадто сильно прив'язалась. Шукаю радості у людях, справах. Я згубилася. Не знаю. Що робити? Дай мені відчути, що в моїх силах, а де Ти - всемогутній Бог. Як добре, що Ти є. Будь ласка, говори мені, показуй. Сумлінням тихо вказуй. Що робити. Де відпустити, а де щодуху сил докласти. Я не знаю. Я уже нічого не знаю.

Однак довіряю. Стараюсь довіряти.

***

А я питала сьогодні в Тебе. Ти мовчав. Говорила про те, що втратила карту й маршрут. Разом з ними радіть дитячу. Нині бігаю то за тим, то за сим. Більше маю комфорту, менше спокою.

А я питала у Тебе сьогодні, що робити. Ти, здається, казав про невтомність, про рутину, про обов'язки. Щось про те, щоб не забула помити посуд, а в суботу, щоб прибрала під ліжком - там порох. Я Тобі сьогодні звірялась про плани на майбутнє, про цілі. Про глобальність. Казала, що я відчуваю, що мушу повпливати на все, бо пропаде. А Ти, здається, казав, щоб спекла з залишків молока гарбузовий пиріг, й щоб пригостила ним сусідку. Я ще багато говорила про бізнес, про план, про екологію, так добре обґрунтовувала, питала, чому не вдається. А Ти, здається, казав, щоб не забула винести своє сміття розсортоване. Я Тобі наголошувала про екстренність, терміновість приймати і діяти вже. Ще говорила про те, що ті люди - такі недолугі, такі самолюбні. А Ти, здається, Ти плакав? Я ще багато говорила, багато запитувала. Про своє покликання-призначення, про шлях, про повороти, різні спорядження. Питала, що краще брати в дорогу, де зупинятися на нічліг. А Ти, а Ти, здається, мовчав. Я Тобі казала, як мені хочеться бути відомою. Як мені хочеться всім догодити. Я ще питала, як знайти середину. Як робити те, що є силах, як прислуховуватися до серця і робити добро. А Ти, здається, мовчав. Ти, зрештою, часто мовчиш. Зате як лікуюче…

***

Господи, привіт. Прости

Господи, я дякую за те, що Ти мене караєш болем

Нехай сьогодні я відчую, не колись, не вічно

Господи, привіт. Я дякую,

Що Ти не втомлюєшся знов мене любити

Коли я вже далеко у пітьмі

Й не бачу жодної надії

Господи, я не виправдовуюсь

Але я розумію, наскільки Ти великий Бог

В своїй величності схиляєшся до мене, низької та малої

О Господи, поглянь

На рани, що завдала я собі, це гріх

І я сама його обрала

А Ти. Ти полікуй

Найглибшу рану полікуй

Вклади болючі ліки, хай болить,

Лиш би оздоровитись

Господи, я потребую Твого слова

Розради, Твоєї безмежної любові

Ти - надія, що людина

У кожній - боротьба,

Ти ж - досконалий, Ти - опора

У Тобі вік не захитається моя нога

Боже, Ти так майстерно поламав моїх кумирів

Усе дощенту, в що вірила й чим дорожила

Тепер я намагаюся ніколи не забути

Що людина - лиш Твоє творіння

Ти ж - Святий, Ти - сила, досконалість

В Тобі - уся моя надія

Ти - любов

Ісусе, я живу ще

Я іще земна людина

Пошли мені в дорозі інших

Щоб разом йшли у напрямку добра

Щоб крок за кроком і день за днем долали

Цей шлях, куди - вкажи

Пошли людей, відкрий мені мій зір на правду про людей

Про їх чарівність, неповторність

Про безмір добра, що в них заклав

Ісусе, якою бачиш Ти мене

Де я, у чому вдягнена, куди мені вартує йти

Кого Ти бачиш біля мене, хто разом долає шлях зі мною

Ісусе, мале беззахисне дитятко,

Я довіряю всю свою історію життя Тобі й Твоєму Батьку

І Духові Святому,

Ви ж провадьте

Я з Вами йду

***

Я кажу Тобі, що хочу свободи, а Ти кажеш, що свобода в обмеженні. Я кажу Тобі, що втомилась, Ти ж кажеш, що додаш сили. Я кажу Богу, що безсила, а Він кладе мені у руки зброю. Я кажу Тобі, навіщо це все, сенсу ж немає? А Ти кажеш, що навіть найбеззмістовніше у наших очах існування має зміст. Я кажу Тобі, що я непродуктивна. А Ти кажеш, щоб попросила у Тебе помочі. Я кажу, що так хочу отого хачапурі, а Ти кажеш, що насправді потребую обіймів. Я кажу Тобі, що це все так важко, працювати, трудитися. А Ти кажеш, що розумієш, і любиш. Я кажу Тобі, що у мене докори сумління, бо, кажуть, це Тобі завдячувати маю за життя, сьогодні і колись. А Ти мовчиш, я знаю, Ти просто любиш. Я кажу, що заплуталась у релігіях, кажу, що колись не відчувала такого страху смерті, як тепер. А Ти мовчиш. Мабуть, чекаєш. Я кажу Тобі, що не знаходжу спокою і щастя. Що маю багато комфорту, їжі, напоїв, але якась пустка усередині, не бачу змісту. Що Ти кажеш? Я не чую. Тільки подув вітру. Я не знаю, що Тобі казати. Відчуваю вдячність.

***

Все змішалось в одну купу, я ж лежу, й розібратися не до снаги. У моєму житті сфер безліч, намагаюсь проконтролювати усі. Страх мене паралізує. Я боюсь не впасти в гріх. Боюсь застрягнути у його пащі, не підвестися. Закостеніти. Розлінитися чи збайдужіти. Зчерствіти, зотліти. Страх мені не дає на повні груди вдихнути сьогоднішнього дня. Він каже мені, де схибила, що зробила не так. І суне під ніс чи очі примарні картини щодня і щоночі. Чому я не живу сьогодні? Чому я петляю в минуле-майбутнє? Тихий докір доятрює душу. Безгучний страх добиває.

А, Господи, де Ти? Тут буря знялась. Я не знаю, чесно, чи вірю Тобі. Тобто вірю, це точно. Я не знаю, чи вірю в Ісуса Христа. Але хочу, щоб Він втихомирив. Бурю емоцій. Бурю сумнівів. Я не знаю, чи правильно дію, говорю чи роблю. Я нічого не знаю. Я вже так мало розумію. Якщо зовсім нічого. В мене у горлі кумок. Важкий, неприємний. Що потрібно Тобі, Господи? Мої безнастанні сльози, докори? Моя радість? Мій страх? Чи Ти є Тим Богом, біля якого маю боятися упустити щось, не зробити? Який Ти є? Що Ти просиш? Що робити мені? Щоб Тебе не зранити.

Боже, я не знаю, як я вірю. Я не привикла собі бути суддею. Я не знаю, чи добре роблю. Я відчуваю інстинктивно, що любиш. Не за те, що я роблю. Як я роблю. Просто любиш. Я не знаю. Я зовсім нічого не знаю. Хоча дещо знаю, бо відчуваю, Ти любиш. Ти створив нас для любові і з любові. Ти любиш. Подай мені з Твоєї любові. Бодай дещицю.

***

Ти знаєш, я себе не ганю. Принаймні пробую. Принаймні хочу. Ти знаєш, все - сум'яття. Принаймні мені так здається. Принаймні я так бачу. Чи, скоріше, не бачу. Сенсу. Чи змісту. Ти знаєш, я себе не виню. Принаймні хочу. Принаймні дуже. Я не бачу сенсу. Змісту не відчуваю. Ти все можеш і без мене. Навіщо я? Навіщо я Тобі? Ти, знаю, скажеш, що Тобі зі мною легше. А мені так просто сказати: "Я - ніщо". І згубитися. Випаруватися. Мені просто. Але ж ні. Ти знаєш, я нічого не знаю. Я тепер ачічогісінько не знаю. Ти так вдало вмієш руйнувати. Ілюзії. Переконання. Ну і от. Тепер вже я не знаю. Нічогісінько.

Боже. Де ти? Ти є строгий? Чому я Тебе знаю ще віддавна. Чому Ти для мене став Хлібом, сьогодні таким притертим?

Знаєш? Бо я не знаю. Я вже нічогісінько не знаю. Не знаю, чого просити.

Кумок в горлі. Поможи, будь ласка. Несила. Сама безсила. Здається, перед всім. Окрім признати про безсилля. Признаю.

Боже. Я не знаю. Поможи. Як знаєш. Довіряю. Дозволяю. Розрушити мої плани. Перевернути уявлення. Догори дном. І навіть дозволяю мене відпустити. Тільки якщо зловиш потім. Якщо так для мене краще. Для Тебе. А, значить, і для мене.

***

Заслуховую музику в телефоні. Намагаюсь уникнути життя. Намагаюсь знайти в собі рівновагу. Щоби не впасти. Щоби не перехилитися. На бік. На сторону. Щоби підхопили. Намагаюсь. Не думати про швидкість, час. Попасти в нерухомість. Дозволити не думати. Ні про що. Лиш про невагомість.

Попасти в міжреальність. Забути про змістовність. Не думати про зло. Здатися у руки Бога. Попросити про рай. Втрачений. Не назавжди. Ще раз потрапити туди. У невагомість. Беззлобність. Безненависть. Безгордість. Здатись. Скласти зброю. Попросити про поміч. Укласти з Ним угоду. Навічно. Назавжди.

Сказати, що несила. Що зло сильніше. За мене. Не за Нього.

Попросити про поміч. Не сьогодні, не завтра. А навічно. А назавжди. Нехай забере. Сумніви, вагання. Нехай поверне рай. Втрачений. Не назавжди. Не навічно.

Нехай просто буде. Завжди і всюди. Нехай Своєю присутністю проганяє страх. Недовір'я. Ненависть, злобу і все зло. Нехай просто світить. Хай за хмарами, за дощем. Хай просто своєю присутністю проганяє зло.

А я здаюсь. У Його обійми. У Його любов. У Його довір'я. Простоту, смирення, мир. А я віддаю Йому свій ніж, меч двосічний - що, маля, з ним зробить, хіба що покалічиться. А даю Йому у руки плач свій. Дитячий. Хитрий і маніпулятивний. Нехай бере. Нехай обійме. Хай нагодує Хлібом.

***

Ти. Тільки. Ти. Знаєш мої найпотаємніші страхи і найбезсоромніші гріхи. Ти. Завжди. Присутній. У найглибшій пустці. У найболючіших ранах. У найневимовленішому болі. Ти. Присутній. Знаєш. Чуєш. Краще, ніж я. Краще, за найрозумнішого лікаря. І якщо мені здається, що потрібно сильно боротися. Я розумію, що краще здатися. Тобі у руки.

Гіркота. Така болюча, як укол. Розпач. Такий різкий, як укус. Подих. Завмираю. Ніби між землею і раєм. І десь підсвідомо усвідомлюю, звідки мене визволяєш. Я боюсь. Страшно уявити. Якби, якщо... не Ти. Тому я не уявляю. Завмираю. Довіряю. Дякую. Хоча, так насправді, по справжньому не розумію. Не усвідомлюю. Може, і добре. Віддаю. У Твої руки все. Майбутнє. Не керую ним. Даю Тобі у руки життя. Не керую ним. Довіряю. Наскільки можу. По-дитячому. Ісусе. Я не знаю. Так мало про Тебе знаю. Шукаю щастя, а, кажеш, якщо повірую, то буду блаженна. Себто щаслива. Себто бачитиму ціль. Мету.

Ісусе. Я не знаю, чи Ти є. Пробач. Можливо, звучить дивно. Тоді з Ким розмовляю? Ісусе, Ти де? Ти хто? Чому все так складно? Чуєш?

Здаюсь. Якби не страх, до Тебе, певно, б не підійшла. Дякую за все. Що мене веде до Тебе. Здаюсь. Несила. Просвіти. Можливо, Духа треба попросити, щоб допоміг Тебе зустріти.

Боже, дійте. Дійте у моєму житті. Будь ласка.

***

Я сьогодні з Ним говорила,

Він казав, щоб я прокидалася

Щоб пила воду і не встидалася

Говорити Йому про мій біль

Про розпач. Щоб виходила з дому

Щоб сонцю всміхалася

І не думала. Про війну, і про голод

Про свій день завтрішній щоб я не згадувала

Щоб вдягнула плаття, оте ситцеве

Щоб сонцю всміхалася, людям

Він казав, подбає,

Купить хліба, витре сльози.

***

Привіт. Мій Боже.

Знаєш, хаос.

Знаєш, все дошкуляє, несила іти

Баласт

Знаєш

Ховаю

Усі свої потаємні сни

Усі свої гріхи

Брудний одяг під ліжко запихаю

Мені ж по горло вже кусок

Несила йти

Банально, мабуть

Вже говорили Тобі інші -

Забери

Випери одяг

Але як Ти можеш, якщо він під ліжком

Ховаю

Боже, усе хочу встигнути

Усе вичистити

Щоб лиш не було чогось невідомого

Невипраної плями

Брудних шкарпеток, лахматого плаща

Мій Боже - віддаю Тобі найпотаємніші гріхи

Віддаю і довіряю

Помий, і пахощами одяг окропи

Щоб радість відчувати

***

Я кажу Тобі - несила

Ти кажеш, що любиш

Я кажу - помираю

Ти кажеш, що поруч

Я кажу - усе знаю

А Ти мені кожного дня нове відкриваєш

І, знаєш, я була переконана в своїй святості

А Ти так безсовісно поламав всі ілюзії

Я була впевнена, що все найкраще роблю

А Ти показуєш, що помиляюся

Це боляче, але так потрібно

Це складно, і навіть дуже гірко

Але так потрібно

Боже, можливо, це дивно, смішно

Але я хочу зазнати у світі найбільшого болю

Аби лиш з Тобою бути

Я не знаю, можливо, Ти не хочеш мого страждання

Мого зойку, мого стогнання

Де ж тоді Ти?

Що я знову не так зробила?

Чому я Тебе не розумію?

Чому я знову нічого не тямлю?

Чому біль, чому плач, безнадія?

Чому всіх рятую, ковтаю образи?

Кажу собі: "Ще трошки"

А в серці осколки

І таке враження, що більше ніколи не буде радості

Не буде сміху

Тільки докір

Тільки пошуки гріхів

О Господи. Я, здається, знов зблудила.

На очі навертаються сльози.

Я не бачу виходу.

Знову десь у думках літаю

І зв'язок з реальністю втрачаю

У своєї дитини питаю

І страх, страх відчуваю

Якщо зараз це почуваю

Коли навколо наче мир

Тоді що може бути, що може статися, коли війна?

Мій найвсемогучіший Батьку

Я втомилась в собі вишукувати гріхи

Я втомилась бігати з шваброю по закутках своєї душі

Чекати на гірше, ковтати клумок

Жити страхом

Ісусе, я відчуваю неймовірний тягар.

Я відчуваю свою неймовірну провину

Я розумію, що тут щось не так

Де я зблудила

Чому в цьому світі є гріх?

Чому Ти дозволив злу бути?

Ісусе, в розпачі й безнадії я прошу Тебе про клумок, щоб він вийшов назовні.

Про провину, щоб її спокутувати і не відчувати

Нею просякнуте моє життя

Я не хочу, щоб через мене розповсюджувалося зло

Боже, пробач

Покажи мені, як маю жити

Боже. Дуже багато слів, мабуть.

Але Ти єдиний мене знаєш краще, ніж я, ніж найрідніші.

Боже, поверни мені розсудливість, благаю.

***

Замикаю очі

Чую Твій голос

Він - тихий

Щепоче

Каже, що любить

Каже, що приймає

Я кажу, що не вірю -

Як можна мене приймати

Як можна мене безумовно любити?

Він, тихо, говорить

Чи, ні, Він мовчить - обіймає

Він, тільки Він глибину мою знає

Її заслуховує

Він не дрімає

Бо Він біля мене - чуває

Я - слабка, дуже ще як дитина

Він - Дорослий, плече підставляє

Він поруч, Він завжди приймає

Він - поруч, Він усе знає

***

Боже, прошу про розсудливість

Прошу поламати цю провину

Яку Ти повністю взяв на себе

Прошу Тебе, бо самій несила

Я сама не зможу підняти тягар

Забери, знищ, поможи

Ти ж забрав мій гріх вже давно

Чому задивляюсь назад

Дивлюсь в пітьму

Зосереджуюсь на злу

Бачу одні заборони

Коли існує лиш одна

Навчи мене жити по-новому

Навчи мене з нуля

Підніми із дна

Подай мені нове бачення

Відкрий тьмяний зір

Відвідай мою душу

Навідай моє серце

Стисни мене за руку -

Поверни до реальності

Дай відчути землю

Тверду під ногами

Поможи віднайти Сутність

Ту частинку Тебе

Яку заклав у мене

Ту частинку Вічного добра

Припорошену моїм гріхом

Ти за нього помер вже давно

Чому не вірю я?

Чому не довіряю?

Чому Тебе питаю

Знову і втисяче

Наче не вірю

Наче не хочу

Повірити

Наче хочу підтвердження

Господи, я - слабка

Маленький кавальчик моєї віри візьми

Розмонож, як рибу

Як хліб

Спрямуй мій зір

На добро, на радість, на мир,

На довіру, на тепло

Я віддаю Тобі сьогодні своє усе

Усе, що є, і усе, чого немає

Усе, про що мрію і чого не знаю

Найпотаємніші гріхи

Найсміливіші мрії

Найболючіші розчарування

Найразючіші страхи

Найбезсонніші ночі

Найбезглуздіші сни

Найжахливіші розпачі

Усе. Усі гріхи. Ті, які зробила.

Ті, які зроблю

Ісусе, Ти, що колись за мене помер

Коли я ще не народилась

Прийми мене під Свою опіку

Віддаю Тобі усі гріхи, і усе зло

Повністю Тобі довіряю своє майбутнє

Своє теперішнє минуле

Своє життя і свою смерть

Боже, я знаю, що Ти чуєш

Що Ти мене любиш більше, ніж я розумію

Усвідомлюю

Чи, радше, не усвідомлюю

Недовірству моєму поможи

І помнож мою віру

Помнож мою слабкість

Дій через мене -

Слабку саму, з Тобою - сильну

Крихку і ламку саму

З Тобою - як криця, твердою

Живи у мене, благаю

***

Знаєш, Боже,

Я якась незрозуміла

Постійно бігаю без причини

Чогось шукаю

Рани хочу загоїти

Роблю дурниці

І боюсь, боюсь

Несхвалення, недолюбові

Докору

Одразу хочу стати до бою

Мені здається, сходжу з розуму

Повторюю гріхи батьків

Боюсь, лечу, шукаю схвалення

Заїдаю, запихаю, замикаю

Серце на любов

Душу на добро

Тіло на лікарство

Шкоджу собі

Неймовірно

Хочу не відчувати згубної провини

Але її вже немає

Сліду не видно

Чому її в голові відтворюю я

Шукаю її слід

Це звично

Це "нормально"

Так привикла

Себе роздирати

Мов шериф злочинцю собі докоряти

Боже, я бачу безвихідь

Хоч його, так, насправді, не існує

Я собі створила біль

Хоч, насправді, можна без нього

Боже, сама ніщо

Розсудливість собі не поверну

Тому благаю, благаю

Благаю

Молю

Прошу і вірю, що розсудливість повертаєш

Маленькими клаптиками

Спотвореної картини

Шматочками, щоб у жменці помістились

Щоб не згубила

По-трошки

Довіряю

По-трошки

***

А знаєш, Боже. Я пропадаю

Знемагаю, зникаю, помираю

Знову те саме повторяю

Знову до Тебе

Знову по втрачений рай

Боже, Ти де?

Знемагаю

Сама в усьому винна

Сама все заварила

Сама не вирвусь

Навіть голову не підніму

Подай

Руку

Чому така слабка

Така нетерпляча

Така ледача

Така ніщо

Така втомлена

Така непостійна

Перебільшую, що помираю

А насправді, сил не маю

Боже, мені здається, Ти мене покидаєш лише для того, щоб знову до Тебе підійшла.

Ти зі мною - знаю

І нічого не вимагаєш

Нічого не вимагаєш

Лише приймаєш

Лише попереджаєш

Що там - небезпека

Лише там, в тому кутку

В тому безладі

В тому хаосі і поспіху

А так, - усе є Ти

Увесь простір поміж небом і землею

Увесь Всесвіт

Усе Ти, Ти - Початок і Кінець

Хоча початку немає

Є лише переміна

Хоча кінця немає

Є лише зміна

Ти - Усе

Більше, за моє ніщо

За моє "Не знаю"

Більший

Усе в Тобі

***

Боже. Ти де? Я тут

Невже ти теж так творив мене

Як я

Малюю пелюстки

Такі ніжні і тендітні

Кольори

***

Боже. Пробач. До Тебе знову мій плач. До Тебе мій стогін. До Тебе моя пісня. Я - вже зовсім безсила. Кожного дня ковтати сльози, які не вийшли на зовні. Кожної ночі замикати очі під звуки вчорашнього дня. Замикатися у свій світ. Боятися дощу. Боже. Пробач. До Тебе знову мій крик. Верещу, бо несила. Що може зробити людина. Боже, якщо Ти є? Хоча я знаю, що є. То відгукнись. Нехай я не страждаю. Або нехай страждаю, якщо мене до Тебе терпіння приведе. Подай мені плач за гріхи. Не так, як я звикла - з ненависті до себе. А з любові до Тебе. Я не знаю, як має бути. Я не знаю, як має бути. Мені складно признатися про бруд на ногах. Я ж - чистісінька. Чиста ж як кришталь. У мені немає зла. Але це не так - і Ти це добре знаєш. Боже, відділи, благаю, від мене бруд і зло. Пробач те, що заподіяла не так. Хоча мені здається, що я "свята". Але це не так. І Ти це добре знаєш. Ти все добре знаєш.

Тому пробач за те, що себе не любила. Себе не приймала. Любові у інших шукала.

***

Боже, Ти мені один. Ти мені одна опора. Ти єдиний. Ніхто не вартий. Замінити Тебе. Чому шукаю схвалення? Коли навчуся жити тут і тепер? Чому завжди десь? Чому знову безвихідь? Чому знову плач? Знову ніч. Знову небажання. Чи дочекаюсь ранку? Чому мені страшно в пітьму? Чому така залежна від інших? Що маю робити? Чому я така неуважна, необачна. Розсіяна. Чому свій час не використовую доцільно? Спішу або волочусь повільно? Чому я кидаюсь то туди, то сюди. Або все, або нічого. Бачу необхідність в глобальному чомусь. Тільки не в маленькій дії. Тільки не у кроці. А подорож - це крок за кроком. Це маленький крок, маленьке зусилля. Разом з вдячністю собі, разом з радістю. Чому я майже завжди боюсь. Майже завжди кудись лечу. Роблю хаотичні кроки. І на місці стовбичу. Або, взагалі кудись назад повертаю. Чому мені складно збагнути, що неважливий темп - важливий напрямок руху. Важливе бажання пройти дорогу. Чому я так легко здаюсь. Дошкуляю собі. Коли найменша перешкода - сили не маю продовжувати. Чому така слабка буваю? Чому так багато не встигаю?

Боже, а чого Ти від мене хочеш?

***

Боже, Ти знаєш, мені затамовує подих і гіркота душу заливає. Боже, на серці рани не гояться, а кровоточать . Я щораз то більшого хочу. Я щоразу то вередливіша. Мені вже остогидла манна, хочу м'яса. Або, щоб не відчувати. Знеболююче на душу покласти. Навіщо я живу? Якщо така повільна? Навіщо, коли така вразлива? Занадто, забагато, за живе, за втомлене чіпають акорди. А я рвусь до Тебе, пам'ятаю той присмак радості на серці коли з Тобою днями і у снах розмовляла. А де Ти зараз? Чому не зросиш росою, не дасиш Води Живої. Щоб більше ніколи не боятися. Не думати. Не планувати. А просто жити, полоти городцЕ від клятих бур'янів. Від спеки ховатися у тіні Твоїх крил. Все, що завгодно. Не обіцяю, але хочу все, що завгодно зробити. Аби не відчувати Твоєї неприсутності. Краще Твій жорстокий гнів, аніж солодка зла брехня. Будь мені палицею. Будь мені громом, метелицею. Будь мені ким завгодно, лиш не покидай. Напризволяще. На самоту, на пустку, на беззмістовність, на ніщо, на нікуди, на темряву. Господи, благаю, з глибини душі волаю, прийми мене під захист. Поверни розсудливість. Молю. Будь тут. Тихою тишиною. Спокійною музикою. Мирним співом. Настільки тихою тишиною, щоб не розбудити війну. Настільки спокійною музикою, щоб прогнати страх. Настільки мирним співом, щоб вже ніколи не було війни. Хоча, Ти дієш, як вважаєш за краще, і може ця війна... . Господи. Перестаю Тобі перечислювати свої "хочу дуже", а відкриваю, натомість, свою праву долоню. Вклади жезл, палицю, компас намагнічений. Куди? Як? Що з собою? Хто на борту зі мною?

Ти, звісно, Капітан. Тоді довіряю: дорогу, екіпаж, усе.

***

Боже, Ти мені опора єдина

Якщо я боюсь, то я щаслива

Бо тоді до Тебе прибігаю

У Твоїх обіймах відпочиваю

Якщо так, то нехай кожен мій день буде пронизаний болем

Кожна хвилина ріже ножем

Бо тоді я до Тебе спішу

По ліки від щему

По ліки від страху, від розпачу, від знесилення і знемоги

Тоді біля Тебе стою

У Твоїй присутності відпочиваю

Тоді вже мене не ріже нічого

Принаймні так відчуваю

Що поруч - Ти, і вже всерівно

Нехай ще ріже й кусає

Якщо Ти - поруч - мені вистарчає

Твоєї одної присутності

Твого одного погляду

Однієї розради

Одного потиску рук

Тебе Одного

Твоєї присутності

І, о Боже, я не перебільшую

Ти - єдиний мені є опорою

Єдина допомога

Єдине запасне колесо

Основне колесо, хоч про Нього забули

Господи, я дякую Тобі сьогодні за страх, який відчуваю.

Я Тобі його доручаю

І, впевнена, за ним стоїш Ти

За всім стоїш Ти, окрім зла

Якби не він, до Тебе не прийшла

А таки я біля Тебе,

Бо боюсь

Бо вже довіряю.

***

Боже, я втомилась боятись

Очікувати кращого

Незнаного, наче в обгортку загорненого

Я втомилась жити "завтра" або "колись"

Я втомилась відкладати на потім свою посмішку і вештатися в попелі після пожежі

Я втомилась, зрештою, від пожеж

Таких рясних, таких нестерпних

Я втомилась милуватися майбутньою красою

Завтрішньою погодою

Втомилась шукати прогноз на колись

Вже терпець обривається

І так, я сьогодні живу

Ніби востаннє, плачу

Голосно сміюсь

А хто зна, чи не востаннє

Я сьогодні молюсь

Не про завтра, а про нині

Бо завтра і вчора віддала вже Тобі

А живу нині

А кричу, плачу і сміюсь уже сьогодні

І байдуже, як це виглядає збоку

Головне, щоб сльози не залили чиєїсь душі

Хоча тут я безсила

І не керую емоціями чужими

Все ж не хочу аби мій сміх чи плач

Став для когось болючим

А я живу вже сьогодні

І крізь дощ бачу веселку

Вдихаю запах Твоєї обіцЯнки

І дякую Тобі ще раз і ще

***

Боже, поверни мені мою землю -

Той клаптик, на якому колись жила

Поверни мені моє небо -

Той шматок хмари, у яку вдивлялась

Зустрінь мені оту людину,

Яка мені особлива

Прищепи мені Твої прагнення,

Щоб лиш те, що Тобі подобається, робила

Бо сама - нічого, ніщо, ніяка

Бо сама - тільки порох

Тільки пів відра крові

І ще маленький букет шалених мрій

Боже, будь мені Землею, Ґрунтом родючим

Щоб зародила, щоб не підвела

Ти ж розраховуєш так чи інак на мене. Ти розраховуєш на мої щоденні "таки" і "ніки". На мої перемоги і, іноді, невдачі. Бо, здається, невдачі, - теж у Твоїх планах. Бо невдачі - це ще одна нагода попросити про силу та допомогу. Допоможи, благаю. Я ж усе в Твої руки відпускаю.

***

Боже, чуєш?

Дай мені Своєї Любові крихтину -

І я тоді буду щаслива, мов дитина

Знаєш, я кусок глини - так хочеться сказати

Але Ти називаєш мене принцесою

Ти любиш мене, хай там що, хай там як

То дай мені від Твоєї безмежної любові

Ти - більший за мій гріх

Ти - величніший за мій упадок

***

Я хочу слави людської

П'єдесталу, Ти ж мене схамени, благаю

Хочу бути відомою

Зупини мене, взиваю.

Бо тільки у Тебе є слава вічна

Хліб щоденний лиш Ти подаєш

Не мій керівник, не моя мама мене годують

А усе - Ти

Ти більший за усе, що я знаю

І чого не знаю.

Ти - єдиний, від кого хочу почути "Браво-бравісімо!"

Ти - один, кому хочу заспівати усі свої пісні

Ти - один-єдиний

Ти - один-єдиний

Але Боже, я - людина

Слабка і немічна

Потребую підтримки

І з ким ділити свою радість

Якщо ти хочеш - то подай мені знак

Хоч знаків не існує наче - подай мені, благаю

Знак, де краще мені буде

І хто цей чоловік

З яким збудую я сім'ю,

Якщо Ти вволиш

Якщо Ти за.

Боже, я - слабка

А Ти опора

Довіряю Тобі

Подай мені покори

Щоби сказати:

На все Твоя свята воля.

***

Боже, дякую, що Ти мене створив такою -

Собою, мною

Дякую, що виткав мене із сувою,

Майже золотого

Трошки краще, ніж золотого

Дякую, що вклав у мене таке серденько - чутливе, розумне

За душу, за тіло прекрасне

Дякую, що вирішив колись, щоб я була

Щоб творила

***

Боже. Знову я до Тебе свій плач возношу

Знову сльози мені по горло

Я знову бачу вихід лише в Тобі

Бо скрізь, де не подивлюсь - тьма без світла

Тільки коли дивлюсь вперед - бачу Світло

Відчуваю проміння в душі

Хоч не видно - я знаю, Ти є

Хоч не бачу, - та відчуваю

Ти - більший за мій страх, розпач.

Подай мені спокій.

І мир. І радість. І любов.

Тільки Ти - міць і сила.

***

Боже. Я не вмію довіряти. Тобі і собі. Я не вмію вірити. Тобі і Твоїм словам. Я - слабка і так часто загублена. Вівця - Твоя овечка. Я так часто заплутана у страх. В безнадію. Пручаюсь тоді, коли варто просто довіритись. Довіряють так неправильно і так неподитячому. Але Ти візьми мою маленьку віру і розмнож на велику безліч. Так, як колись помножив п'ять хлібин. А Ти візьми, і збільш мою довіру. Як рибу розмножив. Мій плач забери, с радість розмнож. Щоб, як дитина, довіряла. Щоб хоч би якось довіряла. Бо Ти таки дбаєш. Бо Ти таки любиш - всупереч страхам. Всупереч недовірі. Вірую, поможи моєму невірству.

***

Боже, я вже не хочу вірити своїм молитвам. Я вже не хочу покладатися на свої пояснення складних питань. Я вже не хочу жити без віри у Тебе. Не хочу не довірятись Тобі. А як жити, якщо втомилась вірити у себе? Хочу знайти зміст, де сенсу не бачу буття. Хочу Тобі довіряти, де вже не бачу просвітлення. Я вже не хочу жити без віри. БОЖЕ, БЛАГАЮ, ПОДАЙ МЕНІ СПОКІЙ І МИР. Якщо не моїми молитвами, то Твоєю великою любов'ю. Твоїм незмірним і незмінним милосердям. Твоєю всеохопною добротою. Уже не можу жити без Твоєї любові. Без Твого запевнення, що я цінна - будь яка, будь коли, будь що і будь як. Я хочу послухати Твоїх слів і жити вірою у сьогодні. Казати: "Все буде добре", бо буде дійсно добре. Бо Ти все контролюєш. Бо Тобі все підсилу, і моє безсилля теж. Бо Ти - Бог всемогучий. Ти робиш, як хочеш, а хочеш добра. Для мене - для всіх людей. Подай мені і всім людям мир. Поверни нам рай, втрачений. Дай жити на землі так наче у раю - без страху, але з любов'ю. Дякую. Знаю, що чуєш мої благання. Але зроби, як забажаєш.

***

Боже, до Тебе молитва моя

Боже, Ти один біля мене завжди

З глибини серця скарга моя

До Тебе виливається

Навіть якщо, я себе не бачу як цінну

Ти мені повторюєш постійно

Що я - Твій скарб, що я - Твоє дитя.

Тому я скиглю до Тебе -

Подай мені радість

Подай мені життя

Подай мені спокій

До Тебе моя мольба

Ти - більший за мій розпач

За мій страх

За мій безвихідь

За мій плач

За мій розпач

Довіряю Тобі усе

***

Боже, невже це Ти мене обираєш, а не я?

Невже це Ти мене давно колись обрав

Невже це не я кожного дня обираю

Невже це Ти давно все вирішив

Щоб була я, щоби світилася

Щоби радістю пломенилася

Щоби раділа і втішалась

Щоби робила вибори, але такі маленькі лиш

Бо найважливіший вибір Ти зробив -

Щоб була я щаслива, щоб жила

Колись давно Ти вирішив, щоб була я

І дякую за це, за цей Твій вибір

Щоб була я, щоб була я щаслива.

***

Боже, нестерпний біль пронизує душу

Не бачу я світла, кругом лиш пітьма

Невже я заснула? То прокинутись мушу

Й побачити світло, бодай краєм ока.

Ти знаєш, я так багато усього роблю

Що де там, Твоя благодать? Усе ж я сама

Усе сама можу, Тебе непотрібно

Але ж дякую, що Ти приходиш,

Хай крізь біль у душі, головне, що є Ти

Ти приходиш, коли на поміч зову тебе я

І тішусь, радію невимовно,

Нехай крізь сльози монотонно,

Та бачу Тебе.

І біль вже не такий нестерпний

Пітьма вже не є непроглядна

Бо там, де Ти, пітьма лиш здається

Насправді ж Ти - Світло,

Ти - Світлом усе переміг.

***

Боже, у нас з Тобою такі стосунки - натягнуті,

Хоч здається, все, як було

Поміж нами так ніби прірва

Я сприймаю усе ніби так має бути

Я кажу собі: "Усе, як було"

Закриваю очі на свій страх

Припудрюю тривогу за майбутню вічність

А насправді я боюсь -

Подивитись Тобі у вічі

Я боюсь побачити у них докІр

Невдоволення чи грізний крик

Чи тишу.

Боже, хочу насмілитись подивитися Тобі у вічі -

Хочу мати з тобою відверті відносини.

Так, я кажу Тобі як є: я слабка занадто

Я така немічна. Віддаю Тобі своє безсилля. І свою розгнузданість.

Прошу Тебе про поміч, я одна ніщо

Боже, поможи, благаю я.

***

Я так давно з Тобою не говорила. Так давно Тебе не просила, не запитувала. А прошу, знаєш, прошу про тиху радість. Можливо, я ідеалістка, радості не буває завжди. Але, розумієш, мені важко. Я постійно в роздумах, постійно в пошуках, десь не тут, колись в минулому або майбутньому. Навчи мене тут і зараз. Віддаю Тобі весь хаос моєї душі.

***

Привіт, Боже. Я постійно боюсь замотатись у чорному клубку бездіяльності або негативної діяльності. Я так все люблю сортувати на добре і зле, холодне і тепле. Я так боюсь попасти у лещата зла, лінивства і байдужості. І так часто попадаюсь. Мляво встаю, відриваю з одягу липкі колючки і намагаюсь стояти твердо. Робити крок. Чи два. Так, наче дворічна дитина. З кожним падінням моя ходьба така хитка. Впевнений крок заміняє тремке дріботіння. І так страшно, аби знову не впасти. Бо ж боляче. Бо ж соромно.

У мене в уяві два кола: добре і зле. І я десь між ними белембаюсь: то туди, то сюди. Але в Тебе все інакше. Ти ще знаєш ті часи, коли ніякого поділу не було. Все просто було, та й все. У Тебе геть інше бачення, інше розуміння. У Тебе точно не два кола. Принаймні не тільки два. І якщо я сприймаю своє падіння як трагедію, то для Тебе це можливість втрутитися. І врятувати.

В Тебе завжди все так: не так, як у моєму уявленні. У Тебе все без меж і кордонів. У Тебе Твої закони. І, на щастя, закони любові.

Бо інакше я би в своїх падіннях мала б давно вже побиті коліна і ковтала б кров, а не слину.

Знаєш, я останнім часом така прагматична. Ти для мене став далеким пережитком. Десь у закапелках старих звичаїв і батьківських переконань. Ти для мене став таким холодним, а Твій Син здається, самотньо висить на хресті на білій стіні порожньої хати. Він не плаче: не з тих. Він такий, як завжди. Він завжди такий, як завжди: чи в тихій самоті, чи у гучному гурті.

Він висить там далі. А я дивлюсь на свої побиті коліна і згадую два кола. Які існують тільки в моїй уяві. Згадую свої болючі падіння, бачу, як кочусь униз. І, раптом, чую голос Твого Сина, який кричить "Не бійся", і простягає поранену руку. У Нього теж побиті коліна. А біля очей два фінгали. Мені дуже соромно дивитися в гору. Бо я вже не вірила, що вирвусь. Занадто низько. Занадто боляче, пекуче сумління. Знов піднімаю очі. Не смію подати руки. Але Він так наполегливо просить, що я ледь ворушу рукою. На знак згоди. Він міцно стискає мою руку і несе мене на гору. Я кажу Йому, що не вартувало. Що знов впаду. А Він мовчить і не сповільнює ходу. А просто мовчки веде мене на гору.

Боже. Мені так соромно і ніяково. Що жаліла Його - самотнього на білій стіні порожньої хати. А Він - Володар Всесвіту. Тихий Володар. Мирний Володар. Який любить і хоче щастя. Для всіх. І вириває з чорного клубка бездіяльності.

***

Привіт, Боже. Я сьогодні просила у Тебе знак, а Ти дав мені сльози. Багато сльозей. Я відчуваю себе так далекою від Тебе: створила собі своїх богів. Знайшла безліч пояснень. Намагалася обґрунтувати все так логічно і науково. Що Тебе ніби то нема. Що Ти - то пережиток минулого. Що Ти є, але якось так далеко і так колись. Що Ти є, але тільки коли Тебе відчуваю, а коли ні, то забуваю. Я багато собі пояснювала. Обґрунтовувала. А Ти стояв поруч. Як завше стоїш. І зараз стоїш. Знаєш, я іноді Тебе не розумію. Це ж Ти сам утікаєш, і я Тебе ніяк не можу віднайти. Або, можливо, мене випробовуєш, а що якщо забереш від мене свою ласку. Або, важко признатися, сама втікаю…

Сьогодні Ти помер.

Прийди, чи сьогодні, чи завтра, коли воскреснеш. Ти ж є! Я знаю, бо Ти дав мені знак-сльози. Але я знаю, бо Ти є. Ти точно є. Навіть, коли я все знаю і по поличках розкладаю, що Тебе немає, Ти тоді все одно є. І коли помер, Ти всеодно є. І був. І завжди будеш.

Боже, будь. Просто будь. Цього достатньо. І дозволь, щоб в Тобі була я. Попри все.

***

Привіт, Боже. Знаєш, я дуже хочу попросити Тебе бути на першому місці в моєму житті. Знаю, це егоїстично. Бо коли Ти на першому, все на свої місцях. Знаєш Боже, я сильно вірую в Тебе і Тобі і водночас сильно сумніваюсь в вірі. Мій попередній досвід спілкування і взаємодії з Тобою свідчить про те, що Ти є. Хоча є багато сумнівів. Але Ти більший, ніж мої сумніви. Знаєш, Боже. Я не можу зрозуміти, чому речі у житті відбуваються саме так, як відбуваються. Чому я живу саме там, де я живу. Чому саме така, яка я є. Де закінчується мій вплив, а де починається Твоя міць. Але я розумію, що все Твоя міць. Все в Твоїх руках. Все Ти створив. Тобі все під контролем. Всі мої думки, емоції. Але чому я Тебе не відчуваю? Чому я здається кричу впусту? Чому відчуваю пустку і так часто почуваюсь самотньою? Чому в Україні війна? Боже. Віддаю все в Твої руки. Свою волю, свій контроль, свої сили, зусилля, немочі, зневіру. Віру. Слабку віру. Віддаю сумніви. Найбільші мрії і найпотаємніші бажання. Розум, мудрість. Те, чого прагну. Дай мені того, що для мене найкраще. Нехай я буду почуватися щасливою радше, ніж виглядати щасливою. Нехай я відчуватиму всередині душевний спокій і мир радше, ніж буду відомою на весь світ. Нехай я доробитиму добро радше, ніж здобути весь світ заради зла. Господи. У мене безліч різних думок, бажань, мрій. Тільки Ти єдиний знаєш, що твориться не лише у моїй голові, а й у душі та серці. Тільки Ти знаєш, наскільки я слабка і егоїстична. Наскільки хочу відчувати радість, зреалізованість, повноту, причетність до чогось великого. Тільки Ти знаєш те, чого я сама недокінця знаю. Будь ласка, продовжуй чувати наді мною. І над усіма. Допоможи, щоб я не змокла. І була щаслива. Нехай усі будуть щасливі у Тобі: живі і померлі. Дай мені близьких серцю людей.

***

Боже, навчи мене приймати себе, леліяти, плекати, любити і не докоряти. Лише тоді я зможу просто квітнути і розцвітати. Так, як квітнуть квіти. Ти дай води, а я буду просто квітнути і наповнювати пахощами простір. Іноді так важко. Чому ти це допускаєш. Що я роблю не так? Я знову щось не так зробила? Боже, де ти? Чому Тебе згубила? На роздоріжжі. Хочу слави, хочу продуктивною бути. Не можу віднайти спокою. Що я роблю не так? Чому мені так важко? Чому Ти стоїш збоку і на це все дивишся? Який сенс того, що я живу якщо я так мало всього досягла? Боже. Де Ти? Будь ласка, несила. Я постійно чогось прагну, чогось шукаю, блукаю. Я ніколи не знайду в людях те, що можу знайти в Тебе. Чому Ти десь заховався? Чому я нещаслива? Що я роблю не так? Чому немає тої легкості на душі? Чому в мені так багато злоби і заздрості, бажання довести щось сестрам, сподобатися? Чому у мене нестерпне бажання щось міняти і чогось досягати.? Воно не є від Тебе, бо вселяє радше неспокій, ніж мир, радше страх бути осудженою, ніж бажання допомогти. Боже. Навчи мене зрозуміти, чого Ти хочеш від мене. І так жити. Боже. Де Ти? Дай мені спокій. Дай мені чітке бачення, що маю робити. Дай мені почуття зреалізованості. Дай бажання себе реалізувати з любові, а не з гордості. Дай мені бачити Твою волю в моєму житті. Дай розуміти, що все Ти, лише тінь я. Дій, я не буду заважати.

***

Боже, а я навчи-но мене вірності. Вірності Тобі. Навчи-но мене стабільності. Ти бо спокій, Ти бо довершеність, Ти бо мир і тривалість. Навчи-но мене працювати наполегливо без перебільшення. Завершувати справи. Іти докінця туди, куди потрібно. Дай мені витривалості. Вміння любити себе. Менше докорів, більше вдячності. Менше ганення, більше захоплення. Іти докінця. Коли упаду, ставати. Коли кудись зверну, назад повертати. Іти, нехай і повільно, до Тебе. Крізь негоду. Крізь біль. Крізь перешкоди. Зупинятися, передихати, і далі йти.

Навчи йти докінця.

***

Привіт, Боже. Ти знаєш, а я нічогісінько не знаю. Я нікуди не йду. Я, здається, падаю. Лечу. Тільки не туди. А знаєш, Боже, я мале ніхто. Таке слабке і бездіяльне, що дерева поруч біля мене гіганти.

Знаєш, Боже. Я таке мале і нікудишнє. Боже, я знову не знаю, який поворот. Знову не знаю, що робити. Душу розривають безліч думок, порухів серця. Серце сперечається з розумом. І страх. Страх схибити.

А у Тобі немає страху. Принаймні такого, який я, людина, маю. У Тобі немає страху, Ти - любов. А що любов? Це для мене таке велике і на перший погляд недоступне. Навчи мене дисоціюватися від від того постійного прагнення щастя. Від тих цілей, які мене притискають, а не облегшуюють. Хоча, я, можливо, я і не права. Не знаю.

Вкажи напрямок - і хочу піти. Дай силу, і хочу зробити. Дай витривалості, і хочу витривати докінця. Бо так часто погойдує в різні сторони.

Боже, я хочу просто. Просто жити. Сьогодні. Без цілей. Без планів. Лише з однією метою. Не втратити Тебе.

Боже, навчи мене просто. Просто жити, не вигадуючи занадто багато сенсів. Маючи цілі, але не роблячи з них богів. Приймаючи те, що є. Таким, як є.

***

Господи, я знаю, Ти чуєш. Це дивно, але мені до Тебе хочеться кричати. Я нічого не розумію. Чому я не відчуваю ненависті? Чому я не відчуваю співчуття до тих, які загинули, скоріше заздрощі? Що ці люди бачать вже Твоє лице. Не мають клопотів. Не мають журби. Вони біля Тебе. Вони в Твоїх дорогоцінних обіймах. А з іншого боку, чому в мене так багато почуття вини? Я ж могла б більше. Я не кажу вже припинити війну, але могла б перекладати більше. Могла б не переїдати, більше бігати, більше творити добра. Більше любити. Більше молитися. Більше працювати. Більше заробляти. А я – як та свиня.

Господи. Поглянь на мене, таку слабку. Дай мені зрозуміти, що Тобі не потрібна моя праця. Тобі потрібне моє щастя. І тільки. Дай зрозуміти, що Ти – це не хаосний поспіх. Швидше, швидше, більше. Ти мене вже сприймаєш письменницею. Ти мене вже любиш. Я для Тебе вже успішна. Дай мені це зрозуміти. Дай мені Твій успіх. Зовсім протилежний. Такий тихий – тихий. Тихий і малий успіх. Але з великою любов’ю.

...

Анна Єзерська

Життя

А місяць наче кришталь,

Її волосся розвиває.

Я люблю її уста, люблю її

Не пам'ятаю, як вона мене

кохала. А чи кохала мене?

Ось зараз я пишу тобі листа,

Прочитаєш його чи ні?

Кому відомо, але не мені.

Я хочу, щоб ти знала, моя люба,

Моя кохана... Щодня до мене

У сні приходиш, я малюю тебе...

Щоб не забути...я пишу тобі вірші,

Щоб не забути про тебе....я

Не знаю коли повернуся, пробач..

Пробач, що не одягнула весільну сукню,

Пробач, що щасливою не зробив...

Пробач..

...

Тітка Таня

Орфей

Обличчя мармурне, бліде,

мовчання посинілих губ,

Ліра, то його плече,

а струни - продовження рук.

Неподалік Ебро біжить,

струмок, що ковдрою став для Орфея

і злившись з лірою він мчить...

Назло менадам грація Психеї,

постала вмить розчуленою дівою,

і мислить мертвого блакитнооким.

Жахлива смерть! До чистоти розспіву,

до благоговійних обіймів боязких.

Безвольним дотиком руки

фракійка змахнула з очей Орфея пасма.

В її обіймах ліра наскрізь звучить..

убитий горем шукає поглядом сумним

ні світла, а ні мороку — статуру Еврідіки

не життя й не смерті, а струни вічної ліри

...

Citrus _S_M
18+

Ї

Звучать слова кохання.

У неї прорізаються крила,

Крізь лопатки та шкіру.

Вона голосно плаче від болю,

А сльози її діаманти,

Падаючи, розбиваються в скло.

Я кажу їй гарні слова,

А босими ногами збираю битий кришталь.

Цілуючи її вологі щоки,

Гладжу її гладеньке волосся.

Її страждання не стихають ні на мить.

Вже видно ті крила,

Ті прекрасні червоно-білі крила.

Пір'я як заточені леза,

Пух м'якший за будь-яку подушку.

Я торкаюсь до них і ранюсь.

Вона намагається їх розправляти,

Але ще більше плаче.

Усе забризкано кров'ю,

Я її сильно обіймаю.

Її крила не можливо сховати.

Вона дивиться в очі мої,

Благає голосом тихим:

«...залишись, я хочу бути з тобою»

На що я сльози їй витираю:

«Все буде добре»

Вона потроху стихає,

Її очі блищать,

Даруючи спокій моєму серцю.

Роздивляється свої крила

У відбитті моїх очей.

Ворушить крізь біль, і не плаче

Лиш щиро усміхається.

Колись вона злетить,

Узявши з собою мене.

...

Kruhitka_Dobro

Красень

«Чуєш, як там тебе, йди до мене».

Лащиться. Віру плекає в очах зелених.

«Боязко? Холодно? Бридко від почуття непотрібності?»

Дивиться, начебто хоче щось відповісти.

«Звідки ти тут? Ти ж зовсІм не для вулиці».

Нявкає-тулиться, нявкає-

тулиться.

«Як буде "красень" котячою мовою?»

Красень боїться стати комусь тимчасовим знов.

«Я тобі буду і другом, і світом, і мамою».

Хтось говорив колись, мабуть, так само йому.

«Бути без дому і тяжко, і сумно, і боляче

Сидячи, лежачи, в сні, ідучи і стоячи.

Я заберу тебе, кицику, далі від суму й від відчаю.

Не роз'єднати нікому ніколи нас і нічим».

Слухає. Вірить. Усупереч страхові й досвіду.

Нявом засвідчує згоду зі мною піти.

В кицика й в мене вмить виросли крила невидимі.

Відповідальні за того, кого приручили ми.

«Чуєш, як там тебе називали раніше, а, киць?

Будеш тепер ти у мене Маленький Принц».

(с)

...

Тетяна Осіпенко

Нетипова

Я стовідсотково нетипова

І у цьому роль зіграла не відмова

Не зачинена за хвірткою розмова

Та й усе життя я була не шовкова

Моя самотність для мене чудова

Але інколи від неї настає утома

Вона спочатку, звісно, невагома

Не можу залишиться вже сама удома

Все пройде, ніби це судома

Звісно повернеться, вже така відома

Повернусь я, до родинного кола

Таке чуже чомусь усе довкола

За пагорбом стоїть стара школа

Прямую до неї, знесиленина та квола

Витріщаються так, ніби я вже гола

А я лишень шукаю свого престола

Врешті, відчула, як тілом захолола

...

Вар Трубій

Кохати

Зі мною страшно жити

Й зі мною страшно спати

Вийшовши з кімнати

Не забуть про це мовчати

Що у підвалі моєй хати

Носять привиди халати

Не має часу зволікати

Я не хочу покохати

Вийду в поле та почну кричати:

“Я не хочу так страждати”

З твоїх вуст линуть мати

Мені на слух вони – гармати

Ще трохи та почну палати

Скільки ще тебе проклинати?

Всі не можуть вже чекати

Чому не можемо себе обрати?

У білу сукню мене вбрати

А після весілля відразу за грати

Бо чортів не треба підбирати

А я лише не хотіла покохати

...

Вар Трубій

Руки

Я хочу цілувати її руки

Холодні, як її душа

Нехай це все для мене муки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Навіть якщо все дарма

Слів її чарівні звуки…

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

А вона знову мене лиша

Не мають сенсу їй науки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Вона ними мене воскреша

Я переживу ці всі розлуки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Знову мене залишити поспіша

І я вже іншої про неї думки

Але у її руці моя рука

...

Вар Трубій
18+

Нове звучання або Роздумки

Люди забудуть мене

За нікчемну хвилину лише.

Хтось зараз пише,

І це мабуть добре, але

(Ох завжди це – але).

Іноді я сумую за вчора –

В пам'яті ніби чорна діра,

Що поглине пів ясного неба,

Пів темного барва.

Й болить дурна голова

(На щастя, чи на жаль).

Люди говорять, що я

Чиясь таємна фантазія,

А за спиною:"це все дурня"

І в чомусь вони мабуть праві,

Та не хочу вірити в думки свої злі.

Буду вірити добрій брехні.

Так хочу, щоб сьогодні

Тривало до ночі

Полярної, зірки, ведмедиці.

О кроваве вино,

Що наснаги дало

Та нема тут його

(На щастя чи на жаль).

Хочу,

Щоб завтра і не настало

Мені всього мало

І навіть сузір'я не впало

Мені в долоні, не зацвіло

Як моє зламане крило

(Як моє замилине око),

Бо

Ніколи нікому нікого не жаль,

Сміється в лице та печаль

Яка віднесе мене в даль.

Але я тихо п'ю чай

Який говорить:"забувай".

І я забуду, але

Знов, це кляте "але"

Життя нажаль не вічне,

А може на щастя все таки це...

Брудні, як пил люди,

"Сміючись" в нікуди,

Пронзаючи мене ножем в груди,

До чистих думок привели,

Неначе так і хотіли.

Тому,

Не хочу нікого ніколи

Довести, щоб сльози текли.

Всі й так до нитки промокли

Через свої смішні помилки

Краще їх я пожалію,

І печаль чаєм розвію,

Хоч і забудуть мене як повію...

...

Kruhitka_Dobro

політ боліда

політ боліда болем був.

і било небо в барабани.

у часі певне стався зсув...

гуділи всі церковні бані.

на розі розсвіту світань

пройдешнє стрілося з прийдешнім.

з долоні лона вийшла лань

і стала Всесвітом, сердешна.

а чорне падало перо!

із криком юрмилися гави.

там у світила зайвий крок

у ореолі в обрій слави.

чи дощ,

чи сніг,

прозорий пух,

а, може, попіл сивим степом -

був до життя в степу тут рух,

в чеканні все завмерло тепре.

у схові все,

усюди жах

в цей міні день

під вибух міни.

і лише маківки в хрестах

обороняють білі стіни.

на смерть роковані сади

біля руїн німі і темні -

як апокаліпсис з картин,

як горельєфи божим стеком.

...таки у часі певно зсув.

гуділи всі церковні бані!

політ боліда болем був.

і било небо в барабани.

...

Ем Скитаній

Зламати можна тіло, та не волю

Я не ходжу. І в снах я не літаю.

Та не піду в полон лихому болю-

Своє життя таким як є приймаю.

Зламати можна тіло та не волю.

Й коли терпіння добігає краю,

І рідні люди в руки беруть зброю,

Що українці- СИЛА я згадаю.

Зламати можна тіло, та не волю.

Трапляється в вогні душа палає

Й тоді не варто скиглити на долю-

І під дощем війни життя триває.

Зламати можна тіло, та не волю.

Я в ПЕРЕМОГУ вірю і чекаю,

Й про неї Господа я тихо молю.

Ми вистоїмо, зможемо, я знаю!

Зламати можна тіло, та не волю.

Тримаймося! І вірим в ПЕРЕМОГУ!

Всі як один і не втрачаємо строю.

Вкладаємо посильну допомогу-

Бо в українців не зламати волю!

...

Оленка

***

вдих

біль роз‘їдає зсередини

десь під ребрами

ніби пожежею, огортаючи кістки до блиску

і видих

з тваринним протягнутим викриком

палай вогнем і рви собі грудну клітку

аби віддатись злості

дай їй поглумитися над ними, Світе мій

вони казали: «це все вина твоя»

а ти продовжуй тягнути руку

до Свободи

...

sollitudiem

Вона і мед, і молоко зимою...

А ми знайомі з нею вже два роки

Скільки пройшли й проїхали разом

Я, мабуть, не забуду вже ніколи,

Як я побачив її вперше у кав'ярні за столом.

Вона і мед, і молоко зимою.

Вона – червоне дороге вино.

Вона як проліски весною,

Коли побачивши біжиш і мрійно посміхаєшся у всю.

Вона початок і кінець одразу,

Вона із думкою як не у всіх

Вона – травневе сонце після граду

Вона як і солодкий сон в обід.

Із нею я гуляю пішки,

Хоча терпіти ті прогулянки не міг.

Із нею я ділю вже ліжко

І сплю лише на правій стороні.

Вона сміється завжди як у ретро фільмі

І відкидає трохи голову назад

Вона всміхається і щиро, й ніжно

І завжди дивиться із трепетом на снігопад.

Вона вночі легенько закидає ногу

І тулиться до мене уві сні

А я тихенько тішусь тому,

Що маю поряд сонечко, яке піклується про мене навіть у не ясні дні.

Я поправляю з захватом її чорняві пасма

Які спадають прямо аж до брів.

Вона для мене вся прекрасна,

А ще відкрила мою силу почуттів.

Вона – біле ігристе у неділю,

А в понеділок – виноградний сік

Вона – утілення всього, що я міг уявити

Із планами на тиждень, день і рік.

Вона сонлива й трохи буркотлива,

Коли все йде не так, як заплановано у голові,

Й я міг би вічно з нею говорити,

Бо з нею завжди тепло на душі.

Плінію Старшому вже істину ніколи не змінити

Однак побачивши тебе у ті часи,

Я впевнений, що перше, щоб він захотів зробити,

Переписати: «моя істина – в тобі».

...

Торі Елевен

Лиш дай мені себе забути...

Лиш дай мені себе забути

Відчути біль останній раз

Бо неможливо поруч бути

Якщо не є щасливим один з вас.

Я довго намагалась бути тою,

З якою ти летиш, немов у сні

Але переплелися доля із журбою,

І вкотре влучив ніж у спину мні.

Стосунки всі будують на довірі

Якщо нема довіри - дружбі зась

Пізнала недовіри біль у повній мірі

Тому пишу тобі останній раз.

Ти був чудовим хлопцем, хоч нехай

Не все мені здавалося прекрасним

Хоч я і маю вдячність тобі за

Чотири місяці оцих нещасних.

Я хочу лиш того, щоб ти лишивсь щасливим

І хай рядки написані ці криво,

В сльозах навпомацки, при світлі дня чи ночі

Завжди люблю твої прекрасні очі

І тихо вдячності слова кажу..

17.07.2022..

...

Vitaminka

Завтра прийде літо

Коли сонечко не гріло,

ти ховалась під ковдрину,

малювала свої мрії

Змалечку так звикла:

самий темний місяць –

це твоя хвилина

* * *

Коли сонечко ввімкнуть,

вмить в очах стемніє

Підкосяться ноги,

заболіє в тілі

Де темрява, де світло –

може й зрозумієш

* * *

Плани всі на вітер

Не пручайся, знаю –

ти любила зиму

Та вже завтра прийде літо

...

Oleksandr Bilochenko

Спасибі, що живий

Бачиш? Зайчики в повітрі

блимкають рожевим світлом

Піймаю їх усіх і відпущу

туди, де діти правлять світом

Як чайник міна просвистить

На мить не відчуваєш тіло

Ти все правильно зробив –

не в тебе,

та десь поряд прилетіло...

Вітер в голові шумить, відкриті рани

Так тепло й сонно тут лежати

Жаліти? А що його жаліти?

Помирати? Та помирати рано

Дивись на Сонце,

як зайчики танцюють

свій ранковий та‌нок

І не заплющуй очі, дождись почути:

"Спасибі, що живий"

...

Oleksandr Bilochenko
18+

Реалії війни

Ми мирно спали, коли російські окупанти на нас напали.

Бомбили: Київ, Маріуполь, Одесу, Харків і Франківськ.

Дорогу їм проклав - "вусатий бацька"

Через дружелюбний Мінськ.

Ракета за ракетою летить

І вже котру добу у бомбосховищі ніхто не спить.

Проводжає сина мати,

Братуха з-за кордону везе вже броніки й автомати.

А ось і перший байрактар,

Влучає точно в ціль,

А це для нашої душі - нектар.

Бабуля лупить огірками дрон.

Тепер він на землі лежить,

Як порваний гандон.

І в цей же день,

Наші хлопці

Послали на х.й російський корабель.

Тепер чекаємо на смерть російської свині,

Бо всі ми любим сало і смачненькі відбивні.

...

Andriy Kushnir

Зозуля

Відколи вродило поле,

Зозуля співа про долю,

Кладе в зеленаві руки

Округле каміння звуків.

Смакує цукрову вату

Липневий нероба-дощик.

Купив би "ку-ку" багато,

Та їй не потрібні гроші.

Ти маєш тавро поранень,

Якими, напевно, гордий.

Даремні твої надбання:

"Ку-ку" не почесний орден.

"Ку-ку" - і в очах нуртує

Прозора солона суміш.

Зозуля тебе врятує.

Ти чуєш її? Ти чуєш?

...

Юлія Красіна

Вона

Вона вирізала листки із щоденника та

Годувала безхатнів котів під звуки сирени,

Я ж дивився на неї з вікна квартири,

Де мав жити лише один місяць.

Ніхто не підходив — мовчки дивились,

А я не міг зрозуміти:

Чому на військових погляд такий холодний,

Чи можна до неї якось взагалі підступитись?

Я бачив як тиха й спокійна вона

Била бахвальних хлопів головою об стіну.

Мій сержант реготав та казав,

Що таку жінку ніхто не візьме за дружину.

Вона посміялась натхненно, коли раз

Піймала мій погляд з фрамуги балкону.

Можливо, я насправді її й не кохав,

Але не забуду ніколи.

...

Данила Чаглій

Втомлене

Історію пишуть люди

Інші її прочитають

Ми її проживем

Ми станем з тобою драконом

Принцесою стане правда

Давай її украдем

Сховаєм в найвищій вежі

Яка невідома нікому

У гості ніхто не зайде

Бо виростуть інші дракони

Розправлять у небі крила

Хтось з них її забере

Покаже її він світу

Сказавши вона лиш вірна

Склоніться її правоті

А ми уже не дракони

Лише нікчемнії люди

Сконаєм тихо у мглі

І дзеркалом стане правда

Розкаже те що захочеш

Бо правда - не істина, ні.

Історію пишуть люди

І люди її прочитають

Й повірять лише брехні...

...

metida_kastor

Латаття

Верба до плеса нахилила пасмо

Густого посивілого волосся.

В соборі неба - білохмарна паства.

В соборі лісу - літнє суголосся.

Крізь воду випинається стеблина,

Хапає лисий місяць пелюстками.

Скажи, русалко, то чия провина,

Що не лише птахи летять над нами?

Латаття влітку розрослося рясно.

Латаття не буває забагато.

Латаття - це русалчина прикраса.

Русалка не боїться помирати.

...

Юлія Красіна

Сто пісень

Я пам'ятаю світлий день,

Коли ми вийшли в поле.

З собою, взявши сто пісень,

І картузи на скроні.

То була золота пора

У ранішнім серпанку.

Світило сонце на поля,

А ми вели співанку.

Про матір, ласку і любов,

Про дружбу, Батьківщину…

Лунала пісня знов і знов

У праці не годину.

Нема різниці що за день:

У будень чи в неділю,

Родина знайде сто пісень

На будь-яку подію.

(серпень 2019 р. - вересень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Сором

Буяло в серці мому літо

А може то цвіла весна…?

Як нам з тобою милий жити?

Далеко ти, і я одна.

Тебе лишила в Білорусі,

Щоби відчув, що ти Ґазда.

Моє життя завжди у русі,

Але й у тебе не біда.

На кухні знаєш що зварити,

Прибрати дім? Нема питань.

А я ще думала як жити…

Чи вистачить у тебе знань?

Тепер так соромно за себе,

Що не повірила тобі.

Як тільки виникне потреба,

Довірюсь радо як собі.

(вересень 2020 р. - 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Щоб не плакати у скруту

Щоб не плакати у скруту,

Я не заїдаю смуток,

Не кричу і не сварюся,

Не покажу, що боюся.

Не накинусь з кулаками,

Не нап’юся до безтями

Не жалітимусь – не треба

Чи ж у жалості потреба?

Краще стану, заспіваю,

Або щось собі заграю,

Виллю душу в рими знову

І забуду про тривогу.

Голову здійму високо,

Подивлюся у всі боки,

І крізь сльози посміхнуся…

Вже й нічого не боюся.

(травень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Вечірня прогулянка

Вечірнє місто, ліс, весна...

І я іду під руку із тобою.

Нам відкриває Світ вона,

А ми розкриємось йому з любов'ю.

Вже сонце спить, людей нема,

У спину дихає нам ніч невпинно,

Ліворуч ліс ще не дріма

І тільки хмарки йдуть навстріч повільно.

Як хочеться щоб ця весна

П'янка, пахуча, з ніжними руками,

У серці нам щодня цвіла,

І не зів'яла швидко із роками.

(квітень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Боєць

Хай хто там каже- мушу я зізнатись,

Що я боєць і йтиму до кінця.

І буду до останнього триматись,

Здаватись – не у правилах бійця.

Коли в людському серці запанує жалість,

Безвихідь стукне у вікно душі…

Допоки хтось порине в свою слабість -

Я виберусь з тотальної глуші.

І будуть втрати, страх, чи навіть шрами,

Бо не обходиться без крові кожен бій.

Життя наповниться щодня нам чудесами,

Лише потрібно вміти стати в стрій.

(травень 2019 р. - 2021 р.)

...

Марина Герелюк
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8448читачів
83538коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: