Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4251)

Руїни Соледара

Ось там край неба - руїни Соледара

Жевріють осколками надій,

Та суне невблаганно чорна хмара,

Щоб назавжди позбавити нас мрій.

Світанок сизий окидає гори,

Виблискує на сонечку роса,

Розкинулося сонне дике поле,

І прокидаються рожеві небеса.

Ранкову дивну українську казку

Прорізують запуски ракет

Російський чорт не стерпить знов поразку -

Наказує орді іти вперед.

Не сплять вкраїнськії соколи -

Вже видно спалахи гармат

Без бою не здамося ми ніколи

Не взріє страх в очах триклятий кат.

Кривавий бій точиться в чистім полі

Вражою кров'ю окроплена земля,

І чути крики янголів у горі,

Бо сам диявол – союзник москаля

Не відступає український воїн,

Все рветься із окопів в поле, в бій,

Він смерті не боїться, він достоєн

Отримати від Бога упокій.

І прострелила вража куля

Тіло солдата-юнака,

І тужно закувала десь зозуля

Немає більше вкраїнця-вояка.

Злорадствують собі московські гниди

Немає більше живих захисників,

Усіяні тілами сонячні бескиди,

А в небі видно крила яструбів

Аж тут з небес ясно-блакитних

Ангелів господніх тисячі

Спускаються до тіл вкраїнців вбитих

І на руках підносять в височінь…

...

Богдан Притула

ПРО МИНУЛЕ

Можу розповісти про минуле,

Задавай будь-яке запитання.

Хочеш, розповім про те, що було

Як я не досяг того зростання?

Засуджую я себе сміливо

Простою фразою "не винна ти",

Хочу завтра вірити у диво

І не почути твоє: "Відпусти..."

Тільки з допомогою твоєю

Я так хочу, щоб раз і назавжди

Ти милою рукою своєю

Вказала, де та зірка з висоти.

Та зірка, що постійно світила

На небі лише для нас ласкаво,

І можливо тоді, моя мила,

Ми знов ще засяємо яскраво.

Знову свої думки відганяю,

Від похмурих оберігаюся.

Шукати нове сенсу немає,

Але я знайти постараюся.

Не може все бути чорнотою:

З'явиться ще світло та кохання.

Нехай сьогодні ти не зі мною,

Зате побачиш моє зростання.

Написано: 27.10.2014.

Відредаговано: 30.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Сніжинка

Там, де місячна доріжка з небом обрієм зустрілась,

в чорно-синім оксамиті яскрава Зірка народилась.

І темне небо освітила весела, гомінка пустунка...

Ночі Різдвяної вона була святковим подарунком.

В небо-просторі без краю з сестрами між хмарок грала,

І свої пісні казкові срібним дзвоником співала.

І в безмежності космічній

кришталь-луками гуляла

І з крихких примарних квітів Пилок Чудовий назбирала.

В ті, чарівнІ дзвінкі крихтинки вітання- побажання вклала.

А потім, в танці невагомім яскрава Зірочка кружляла...

І зололотий Чарівний Пил навколо себе розсипала.

І з темного нічного неба вітання Зірочки злітали...

Від подиху Зими-чаклунки вони Сніжинками ставали.

Немов зірки - різноманітні.

Холодні, але всеж, привітні,

бо, попри люті Зими чари, вони несуть вітання щирі.

Тендітні, немов світлі Мрії,

Легкі, як чисті добріі дії,

Крихкі, немов кришталь Надії.

Як сяйво Віри - білосніжні

Немов Любові подих - ніжні.

* * *

Ти в різдвяну ніч казкову злови літаючу Сніжинку.

І не жалкуй, якщо вона перетвориться в краплинку.

Бо, коли в твоїй долонці Сніжинка-зірочка розтане

Побажанню чарівному здійснитися пора настане.

16.12.22

...

Irina Velika

МИНУЛЕ

Не треба судити за минуле,

Бо я там давно уже не живу,

Не завжди тільки гарне все було,

Нову у житті розпочав графу.

Всі мої друзі, яких я любив,

Бажаю розповісти вам усім:

Не обговорюйте, що я зробив

І що мною не зроблено зовсім.

Що було, те вже забуто, змито,

А погане треба залишити

І ось, якщо минуле закрито,

То треба вже майбутнє творити.

Написано: 24.10.2014.

Відредаговано: 29.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Я вже інша

****

Не чіпайте мене, я вже інша

Не кажіть більше слів співчуттів

Бо цей стан у душі вже на вічно

У час важкий я живу на землі

Не чіпайте мене, відпустіть

І слова за спиною сховайте

Для когось іншого їх залишіть

А плітками мене не лякайте

Не цікавлять мене ваші погляди

Не погублять мене ваші очі

Я вже інша, я біллю похована

Я сильніше ніж ті мої ночі

Автор: Стрельченко Надія (Усмішка)

...

Усмішка

І не знаю куди іти

****

І не знаю куди іти

Як в душі відчуваю пекло

Як же хочу знайти світи

В яких ти, та це так далеко

Гасне свічка як довго молюсь

Та кохання не згасне точно

Я на фото твоє дивлюсь

Не відпускаю ще остаточно

Зупинись я благаю не йди

Я у сні це тобі гукаю

Ти там кажеш що не спіши

Що у вічності ще не чекаєш

Та молюся щоб сни й з тобою

Бо живим там тебе я бачу

Відчуваю твоє тепло

Сон мине і я знову

заплачу…

Автор: Стрельченко Надія (Усмішка)

...

Усмішка

Моя доле

****

Моя доле!

Я до тебе пишу

Подзвонити бажаю до нього

І багато тобі заплачу

За ціну не хвилюйся

Бо готова платити життям

За секунди я не поскуплюся

А за хвилини літа віддам

Моя доле!

Дозволь ще сказати

Не багато. Про те, що мовчу

Не прошу вже його обійняти

Бо оплату за це не знайду

Автор: Стрельченко Надія (Усмішка)

...

Усмішка

Здається я впала тато

****

Здається я впала тато

Сильніше, не так як малою

І заглушити вже я не зможу

Цей сум і цю біль за тобою

Ти дивишся пильно з небес

Дивишся , я - відчуваю

Звідти мене бережеш

Щоб незламалась, я - знаю

Я готова віддати багато

Щоб лиш обійняв ти мене

Та кому віддавати не знаю

Ніхто не може вернути тебе

Перестати писати? Не можу!

Пишу бо болить душа! Боже!

Як я сховатися хочу. Від болі…

Яка зі мною на всі літа💔

Автор:Стрельченко Надія(Усмішка)

...

Усмішка

Долею не вінчані

****

І хай з тобою долею не вінчані

І щастя нам не бачити навік

Та кохаю до небес на відстані

Бо знаю ти той самий чоловік

Тільки з тобою я була ніжною

Тільки з тобою я була ,чесною

Тільки з тобою я була слабкою

І одному тобі належною

Та все це стало ніби випадковістю

У миті ті здавалось що навік твоя

Одна сьогодні, зі своєю загадковістю

Автор: Стрельченко Надія (Усмішка)

...

Усмішка

Поламана людина

****

У нас були на двох єдині крила

З одним живу тепер, я на землі

Це називається, поломана людина

На іншому крилі є рани - немалі

Далеко полетів з одним крилом

Забувши про земне своє буття

І не зустрінешся ти з біллю і зі злом

Бо не повернешся у це життя

Автор:Стрельченко Надія (Усмішка)

...

Усмішка

Її ламали вітри

І я бачив як її ламали вітри

Як люди рвали віти й не давали рости

Як власні страхи взяли її в полон

Як її хотілось припасти до землі

З її кори текла смола

Прозора, солона й трохи гірка

Її листя пожовкло, а цвіт й так не розцвів

Якби міг то відав б її частку своїх сил

...

Адара

ДЕНЬ ЧИТАННЯ

Наблизився день читання,

Який душу відкриває.

І той, хто має бажання,

Вірші сьогодні читає .

Рядки відкривають мову,

Яка у серці палає

Легкім та золотим словом,

Духовну міць наповняє.

Краса у кожному слові,

Поезія дає крила,

Життя у всій його мові,

Це є поетична сила.

Тож нехай цей день читання

Надає сьогодні сили,

Щоб ми з вечора до рання

Культуру свою цінили.

До дня читання Великої Поезії(28.04.2023)

...

Мирослав Манюк

ЖІНКА ЗМІНЮЄТЬСЯ

Жінка все змінює ходи.

Це відбувається з віком.

Але змінюється завжди

Вона лише з чоловіком.

Адже вік – не перешкода

Для хороших та добрих змін

І як успіх – нагорода,

Якщо поруч буде і він.

Той, хто вже допомагає

Наблизити добру зміну

І котрий багато знає

Про свою близьку людину.

Написано: 22.10.2014.

Відредаговано: 27.04.2023 .

...

Мирослав Манюк

Помпезне

Колись це мусить ще перерости

у щось значне, велике, вікопомне,

ще стати пристрастю (потуга – в кілотонни),

сяйнути блискавкою,

запалать вогнем

пожеж далеких, миготливим світлом

знання холодних мертвих теорем.

Роздмухає, розплавить біле титло,

мов розбишака, первні розмете

і знов зіставить

у абиякім порядку.

Почнеться так життя моє святе,

що й не впізнаєш:

братку, хто це, братку?

Чи той це тип, що вірш оцей писав,

записника тримавши на долоні?

На фотографії – бандюга з Оболоні.

У тексті – Музи друг і перший зам.

І Соломон мудрець і зболений Ісав.

А правда –

правда є простіша.

Яка навколо наступає тиша,

і тільки рух помітний за пера

тремтінням –

рух, коли вагони

метро в агонії викрикують: “Пора

минає літня та канікулярна...”

Осінній час надворі. На горі

блукає сонце в безсторонній грі.

Сторінка тягнеться, та вірші

обриває...

...

undyber

Місяць і сонце

Ми з тобою, наче місяць і сонце,

Завжди знаходилися від усіх вдалині.

Робили по різному, думали дивно,

"Зовсім не схожі", – казали вони.

Все ж, напевно, ти була сонцем,

Ти вміла людей приманити к собі.

Казала ти чесно, без жодних заминок,

І лестощі всі діставались тобі.

Я не скаржусь, я місяць була:

Загалом слухала, довго спала.

Вела не дуже соціальне життя

І фокусувалася на режимі "буття".

Ми добре ладнали, любили завжди

Проводити час в протиставленні тиші.

Тримали зв'язок і вдень і вночі,

Не точили одна одній за спиною мечі.

Ти пішла, залишивши мене навесні,

Являлася навіть до мене у сні.

А знаєш, ті вірші я дійсно посвятила тобі,

Хоч і відповідь моя завжди залишалася "ні".

...

Вікторія Сиволап

Бахмут

****

Бахмут навік відняв твоє життя

А звістка, що загинув - мою душу

А я і ще ж хотіла чути, що твоя

Важко жити й мучу твою душу

Тілом я жива, душею ні

Вона щоночі за тобою плаче

Пишу вірші я пам'яті твоїй

Бо як люблю ти з неба точно бачиш

Немаю сил, і важко відпустити

В думках лиш ми і посмішка твоя

П'ять місяців без тебе мушу жити

І доведеться так, усе життя

Ти так любив коли пишу для тебе

Ти так хотів щоб чув мене весь світ

Сьогодні Янгол мій пишу про тебе

І чують люди, так як ти й хотів

Автор: Стрельченко Надія (Усмішка)

...

Усмішка

ВИКЛИКАННЯ ПРЕДКІВ

Небіжчики сумують за життя,

Нема їм в батьківщину вороття.

Ось на цвинтарі стали ридати

Люди всі почали предків звати.

І у цій ранковій завжди зорі

Сонце було ніби не на горі.

Плакальниці рушники достали

Закликати предків в гості стали:

«Встаньте, наші любі, нам на диво,

Із землі підніміться сміливо

Та подивіться на дітей своїх,

Чому залишили так рано їх?

Адже ми завжди були готові

Чути всі поради в вашім слові.»

Тож нехай розкриється вся земля

І душі мертвих полетять нехай

В інші, світлі краї з невідкіля,

Прямо зі сходу та на захід в рай.

Накривайте білий стіл ситніше,

Щоб всі батьки переконалися,

Що є люди і переможніше,

А ми такі, що не зламалися.

Вашим дітям та вашим онукам

Всім їм живеться рясно і вільно.

Ви ж давайте фініш своїм мукам,

Ми вас як колись любимо сильно.

Написано: 03.05.2014.

Відредаговано: 26.04.2023.

...

Мирослав Манюк

ТАМ, ДЕ МЕНЕ НЕМА

І наче чорний стяг,

шумить над серцем кожна ніч.

Богдан-Ігор Антонич

у ліжку своєму самотньому,

у ранковій імлі, у порожньому домі

відпускаю вчорашні тривоги,

усміхаючись думці, що все це –

лише рок-н-рол.

там, де мене нема

вітер виє в розбитих серцях,

авта вічних вигнанців рушають шляхом,

за яким не буває ні сумнівів, ні страху.

вранці в порожньому домі,

під вікном, за яким сяє осінь

відпускаю думки на волю,

усміхаючись спогадам

про всі пережиті шторми.

там, де мене нема,

в мегаполісі мрій,

вона плаче беззвучно, без сліз,

знає – я не прийду.

восени у порожньому домі,

у ліжку своєму самотньому

бачу як Місяць пливе на Захід –

туди, де мене нема.

тіні по дзеркалах,

темне буття,

темна течія літ

і душа на замку,

немов бранка.

© Максим Солодовник, 2013

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

HOMO SOLUS

Я бреду довгим безлюдним пляжем —

тихий шурхіт піску, зорі над морем,

запахи осені.

Залишивши друзів і ворогів геть далеко,

я згадую декого з них поіменно —

жовтуваті слайди минулого

змішуються з присмаком віскі,

який обпікає губи.

Сплячі тутешні нічого не знають

про довгий шлях з півночі

аж до пустельних оаз...

і назад.

Стрімкий вітер,

вирвавшись із темниці ночі,

шепоче мені про свободу.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ТРАНСМІСІЯ ПРИСТРАСТІ

Знаєш, ми не бачились вже дуже давно.

І ти десь там, де у персональному вакуумі минають роки –

тріска мала у глобальному вогнищі часу.

Сонце зайшло за дахи, закотилось іржавою кулею,

і в байдужому світі я далі співаю свої пісні.

Майбутнє туманне, і так багато позаду…

Трансмісія пристрасті, укотре перепрошита

в систему твоїх сонних рухів, –

як незабутній приватний епос,

що нібито вже не болить.

А зараз між нами – зовсім не географія з її кілометрами;

Ми рухаємось паралельними

просторами і стежками,

забувши навіть про листування.

Фінал романтичних історій – це часто взаємне мовчання.

Без жодних відблисків і відлунь.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ЗАБІГАЮЧИ НА КРАЙ НОЧІ

Забігаючи на край ночі,

туди, де на нас ніхто не чекає,

відчуваєш протяги,

які по собі залишають полеглі

у цьому світі,

де духи диких степових трав

невідступно крокують поруч,

мов наші тіні.

Того літа, пташко моя,

ми були невичерпними,

і, забігаючи на край ночі,

лунко сміялись,

втомившись від поцілунків.

Пам'ять, що нам зостається,

хочемо того чи ні –

важчає з кожним роком.

Десь в глибині, у мені

все ще живе твій запах.

У зовсім іншому літі –

сам-один я на краю ночі,

серед диких степових трав.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

Спілкувалася з тобою, ніби ти був реальним...

Спілкувалася з тобою, ніби ти був реальним,

Приділяла тобі всю увагу і час.

Я гадала, що ти - це єдине у мене

І губилася в просторі, серед скупчених мас.

Я турбувалась про те, що там стане із нами.

Підбирала слова, додавала прикрас,

Конструювала сюжети, підганяла мотиви.

Свято вірила, що ніхто не посварить цих нас.

Але вийшло не так, все не так як гадалось.

Я була насправді в цьому світі сама.

Ти був дуже добрим, але все ж віртуальним

І я мала діяти далі знову одна.

...

Вікторія Сиволап

СОНЦЕ

Найближча зірка до Землі,

Вона королева в імлі.

Сонце це космосу квітка,

Дає енергію швидко.

Ще дає тепло та світло,

Ось чому усе розквітло.

Навколо Сонця - планети,

Метеорити, комети...

Світи завжди нам у імлі

Найближча зірка до Землі.

Написано: 03.05.2014.

Відредаговано: 25.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Меморіал

Мене катували десь під Гостомелем,

Мене розірвало десь під Бахмутом,

Мене убили втопивши в крові:

За мову, за спротив, за Маріуполь.

Мене розчавили в підвалах театру,

В панельних будинках і навіть нефи

Храму упали мені на плечі

Створивши із мертвих страшні барельєфи, —

Присипавши попелом та камінням

Відтявши руки й розбивши голову,

Мене відкопали за руки зв’язаного

Вбитого, страченого, закатованого.

Я був на вокзалі у Краматорську

І був прошитий осколком в окопі

Мені стріляла у спину наволоч:

За Маріуполь, за мову, за опір.

Я був розстріляним в автомобілі,

Дитиною вбитою і ненародженою,

Я був убитим, але нескореним,

І скоро постану новим Відродженням.

Постану з крові, з меморіалу,

Звитяг військових героїв, воїнів,

І буде співати хоробре серце,

Пісню народу великої Волі.

25.04.2023

...

Володимир Каразуб

Мис любові

Повільно дрейфують слова

По душах в розломах речень.

Серце - півострів гарячих течій,

Розкололось на острови.

На одному із островів

Мис Любові заходить в море,

Де в глибинах його прозорих

Кладовище старих кораблів.

Там покрита іржою корма,

Там канати - завиті коси,

Там бодлерові альбатроси,

Тягнуть мертві, на крилах, слова.

14.08.2020

...

Володимир Каразуб

Я, мамо, не приїду на Великдень

Я, мамо, не приїду на Великдень,

Пробач за біль, що доля принесла.

Бо десь лежу далеко в домовині,

Слізьми моїми плаче в нас весна.

Я не скуштую маминої паски,

В рідні обійми більше не пірну...

Не плачте, мамо, що сумні в вас ранки,

І я пішов на кляту цю війну...

Хто ж знав із нас, що ворог навіжений,

Безжально рватиме всіх на шматки...

І ранок мій останній був квітневий,

Я вас любив, мої святі батьки.

Зігріюсь я вечірньою зорею.

Якби ж ви знали, як мені болить...

Пробачте, що не зрушив підлу скелю,

І вам у пеклі далі цьому жить.

Прошу, матусю, не губи печалю.

Чорніше ночі стали твої дні...

На небі перемогу я чекаю.

Молюся Богу й дякую тобі...

...

Ольга (Незламна)

Мільйони слів, написані війною

Мільйони слів, написані війною...

Собі кажу - вже досить про печаль.

Та олівець танцює із журбою,

Малюючи реальності вуаль.

Як хочу я писати про красиве...

Кохання, радість, ніжності весну.

Та в серці поселилося тужливе,

І скрізь мені говорить про війну.

Страшні новини ріжуть моє серце,

Слізьми залиті нескінченні дні.

Слова чутливі меркнуть в круговерті,

Думки війною гинуть у вогні.

Я виллю біль свій словом на папері.

Мільйонам нам гіркотно все болить...

І перемога хай відкриє двері.

Словами пісня щастя забринить.

...

Ольга (Незламна)

Весна вишиває Вкраїні сорочку

Весна вишиває Вкраїні сорочку

З фіалок, барвінку та ніжних мімоз.

І хрестиком - неба блакиті в куточку,

Працює натхненно, старанно, всерйоз.

Тюльпанами сяє весняна сорочка...

Дарує душі довгождану красу.

Сховалася нишком пухнаста волошка,

Й пустила ранкову дзеркальну росу.

Майстриня працює над лісом і садом.

Смарагдові шиє довкола поля,

І ночі вбирає рясним зорепадом.

В сорочці весняній - святкова земля...

...

Ольга (Незламна)

Вінок прикрас

Змішалось все в безформній вазі сну,

І запах гіацинтів й форми лілій,

Мов світ дзеркал створив свою весну,

З троянд – уста, пелюстки слів з камеї,

Зібгавши всю квіткову таїну,

В повабний стан м’яких, округлих ліній.

Де теплий віддих макових полів,

Напнутий дух в розлитій бані сонця,

Ромашки там вмолились до богів

І кардинал серпом стина волошки,

Їх голови для більш пустих голів, -

Вінок прикрас на спущене волосся.

13.06.2019

...

Володимир Каразуб

НІЖНІ МОМЕНТИ

Я чую твоє серце б'ється,

А значить поряд знову ти,

Моя рука тебе торкнеться

І ти не зможеш вже втекти.

Думки погані відступають -

Кохання зцілює твоє.

Життя вогні не загасають,

Коли зі мною воно є.

Зима морозом нас лякає,

Але душно нам з тобою –

Взаємна ласка зігріває

Пристрасною теплотою.

Кохання нашого фрагменти

Ми пам'ятати будемо

І ніжні наші ці моменти

Ніколи не забудемо.

Написано: 09.10.2012.

Відредаговано: 23.04.2023.

...

Мирослав Манюк

і сон і дощ і вірші

всю ніч

ішов дощ і я

писав вірші

про дощ уві сні

прокидаючися час од часу

чув лопотіння маленьких ніг

по калюжах у темряві

та водяні гами

у трубах

усю ніч

і знав

що назавтра виявиться

не буде роботи, бо

яка ж робота в дощ

а значить увесь

день я не

буду писати вірші

а натомість воюватиму за

галактичну домінацію України

що справа вже, по суті,

вирішена й

механічна

поки

вода шуміла й крутилася

будуючи басейни та дзеркала

я починав новий рядок

доводив його до строфи

тьмяно вважав

що непогано

й занурювався у сон

випускаючи слова

що розкочувалися й розпливалися

бісеринами та краплями парфумів

вранці

так само дощило

я взяв у кишеню дві цигарки й

вийшов на ґанок. Лежав

сніг, хоча дощило так само

та сонце не сходило

хотілося спати

мені весь час хочеться спати

в цьому місті, що

supposedly

ніколи не спить а

бігає по колу з очима

Івана Грозного на лиці

догоріло до фільтра

який я підставив під краплі

що зривалися з даху

перед лицем

“Чи ти дійсно хочеш і другої?”

спитав я себе й риторично

доводячи до абсурду

відповів

“Не хочу”

налапуючи в кишені

потрібного ключа

Із

набудованого вночі

пригадувалася вже

тільки

фраза ні про що

з якої борщу не звариш:

“...а десь під Києвом є

містечко, таке мале,

що й живе

там тільки

одна летюча мишка...”

...

undyber

ПОРТ

У нейтральних водах невимовності

з роками дедалі більше зникає всякого;

короткі ночі не приносять розради,

хронічно бракує правильної компанії,

а те, що діється поруч – суцільний сюр або фарс.

У моменти такі найважливіше –

не втратити внутрішній темп,

не скиснути від цієї статики,

взяти квиток на поїзд,

який понесе нас обох в далечінь,

немов бойовий дракон.

Висадившись на прохолодний перон,

багато годин гуляли малознайомим містом.

Що було в цьому дні?

Вітер весняний у верховіттях каштанів,

натовпи ультрас із барабанами і прапорами,

хорові співи, пиво місцевих пабів.

– Як ти собі уявляєш наше майбутнє?

– Щастя зовсім не в щасті.

У наших душах можна плавити сталь,

тож усе буде добре або справедливо.

І ти смієшся – голосно і зухвало –

знаючи, що не можна нічого сприймати всерйоз,

доки є сили для бою.

Знаєш, тут надто швидко усе забувають.

І апельсиновий відблиск світила

додає божевільного тембру

гавані і кораблям.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ARS POETICA

То час найперших сповідей і змов.

То наш привілей –

прориватись за межі дозволених сенсів.

І там, на зворотньому боці крику,

де вічно клубочиться концентрований страх,

плекати силу бути всім на світі –

на сипучому березі найкращої річки

у мандрах досвітніх найдивовижніших снів;

і в темних проваллях емоцій –

на морозі, серед бурі та холоднечі,

де від нас нам немає втечі.

Перед прірвою слів – чорна моя коловерть.

Як той, хто в темінь вбравсь неначе в тогу,

відчуваю свою порожнечу – на видих і вдих.

Тому мої музи ходять у камуфляжі –

погляд їхній холодний і дикий,

співають приблизно так:

Ми бачимо нерівний обрій,

у який нестерпно хотілося крикнути.

За сотню років мало що може змінитись по-справжньому –

Фенрір так само норовить зірватися з цепу.

Дежавю – то лиш сонячний зайчик

на стінах порожніх реанімацій у присмеркових містах.

Щохвилини ми мінимось легкістю й сумом.

І непохитна віра – наш єдиний мотор.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ХОЛОДНИЙ СМАК

Темрява вертається в серце, на круги своя…

Олег Лишега

По всіх пристрастях і снах –

розмов колишніх вибілено тон.

Я дивлюся на тебе

очима без жодної

краплі хмелю.

Похилена безмрійно голова,

ковток алкоголю – аби жах не так млоїв.

Позаочі – у пошуках сну та достатку,

крізь натовпи дрімотні пролітаєш,

утомно несучи свій хід.

У холодних вогнях недалеких вокзалів

запеклася потвора–нудьга

та її герметичні відлуння.

Ця ізоляція позбавить більшості ілюзій,

тож я і далі день у день мовчу.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

СМЕРТЬ БОЇТЬСЯ МОЛОДИХ

Найбільш солодке те, що не збулося —

саме воно провідує наші самотні сни,

лишаючи разом з невидимим шрамом

на внутрішній стороні серця

якусь нетутешню радість

від цього знання.

Я впевнений, що їй все одно —

що я пишу і навіщо.

З віком зовсім спокійно сприймаєш думку,

що деякі люди присутні в твоєму житті

лиш непевним пунктиром чи віртуально.

Але смерть боїться молодих,

проходячи густими весняними сутінками

повз портові склади,

бурмочучи з докором ніби сама до себе :

— Боїшся — не роби. Робиш — не бійся.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

Серпень розколе дари

і проллє на них світло осені.

Несподівані поцілунки просиплються

напівзабутим подувом іншого світу.

Минула юнь промайне іще раз

усмішкою давно утраченого кохання,

осяйним блиском найкращих днів.

Вітер осені зазирне у довгі кімнати

в старому будинку з готично-високими вікнами,

розбудить давно поховані спогади

про невідоме профанам, про найдорожче.

Те, що було у снах – те було й наяву.

За тиском років і втрат,

програних, безнадійних справ, –

усе, що я мав і достеменно знав –

це вітання від тих, котрі за Межею,

це любов, яка завжди без меж.

© Максим Солодовник, 2019

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2021

...

Максим Солодовник

ПОКИНУТІ МІСТА

покинуті міста –

це те, що відходить

це те, що змивається

кожною зливою в порох

якась випадкова,

страшна таємниця

заколочує наглухо

двері та вікна

завмирають

в повітрі птиці

і все, що давно

кричало,

кохалось,

вбивало

перетліває німим кіно

як ніби його й не було

це місто, де пам’ять

збивається клоччям

й уламками – час –

мовчазний і відносний

історія таких міст –

руїни театру з порожнім партером,

сухуватий скрип

годинникової стрілки.

© Максим Солодовник, 2011

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

МАСКИ

А навколо сніг все та сніг, ні усмішки, ні зорі

Юрко Покальчук

навіщо ти залишився у цьому місті ?

що тримає тебе серед цих присмеркових кварталів,

запах яких - божевілля,

справжнє ім'я - легіон.

маска за маскою,

день за днем

тутешні тотеми минають, виходять з моди,

поглинаються холодною множиною чисел.

пристрасні танці на вавилонському марґінесі,

димна завіса над пам'яттю,

ріки вина в мерехтливих келихах,

маски на кожному із облич,

на кожному втікачеві від істини.

порожня душа надто довго співала про чистий космос ;

скороминущі розваги, по яких - лиш сум'яття і серця гнів,

коридор, у якому кожні двері - зачинені.

рвучко крокуючи повз чиїсь покинуті сигнальні багаття,

ти вже здогадуєшся про нескінченність боротьби.

© Максим Солодовник, 2013

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ОЛДСКУЛЬНІ КОХАНЦІ

Більшість питань − шифровані,

більшість минулого − в банах.

Все, що досі діється з нами у снах −

бездоганна романтика юного кохання.

Немов не було цих років мовчання,

неначе знову обом лише трохи за 20.

Не змінився твій голос, манера у танцях;

Прогулянка між снігів − до світання.

І там, де ми знову разом − радість.

Без жодних причин, без сумнівів і жалю.

Ти там відкриваєш ще раз моє тихе "люблю";

Аврора приносить нам ранок новий,

неначе доля − далеку та ірреальну старість.

Декілька ліхтарів на шляху до нашого дому.

Місто безлюдне, немовби це декорація.

Ми відчуваємо вдячність і поклик до авантюр, а не втому.

Все як належить людям нашого гарту і генерації.

© Максим Солодовник, 1/09/2021

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка

...

Максим Солодовник

GJALLARHORN

Коли не віриш ні людям, ні привидам,

І життя все позаду − немов якась лотерея зловісна,

Чорний дар поетичний квітне з розпуки і відчаю,

Заповзаючи в наші сни змією Амура.

Коли прощаєшся з тим, що було,

Ридаючи за усім невтіленим,

Зрадженим усіма і напівзабутим, −

Лишається запах музики за травневим узгір'ям,

Кілька слів найдорожчих на споді душі,

Біль за тих, хто упав в боротьбі,

Пульс зірок, що шепочуть мені.

Ти лишися тут ще на пару століть чи хвилин,

Розгадай зі мною цей бентежний пласт екзистенції.

І не йди, доки з-за нашого лісу на краю пропащого світу

Не засурмить Ґ'яллархорн...

© Максим Солодовник, 7/12/2021

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2022

...

Максим Солодовник

МОЛИТВА

О, забери мою старовинну печаль,

Ти єдина маєш до неї дійсні ключі.

Я шукав тебе по межі двох світів,

Серце моє зі сталі, сам я ― суцільна сталь.

Смог сьогодення вкриває знайомий ландшафт.

Дедалі менше зважаю на мерехтіння облич і дат.

Все, що із нами було ― то вже давнє кіно.

Але любов невгасима палає ― нині як і колись (і до).

Здавалося б ― стільки зим у Лету спливло.

Але внутрішній компас знає, куди летимо,

Знає про біль поразок, завзятість постійних спроб,

Тож, окрім зброї, вірю лише тобі ―

нині як і колись (і до).

© Максим Солодовник, 1.10.2021

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка

...

Максим Солодовник

Метеликів смерті майстри

Так хочеться літати -

свобода то є, чи печаль

все змушує нутро кричати?

Хто його знає. Час удаль

повзе лінивим хробачком,

що метеликом не стане грайливим.

Важким сталевим чоботом

земля стоптана в попіл тужливий.

Народяться колись зорі

в горнятку небесних сльозин,

впадуть на попіл й у плині

розвіють стаю хмарин,

тримаючи крила мотузками.

Відпустять - забуде земля,

що колись не було тут метеликів,

що ще вчора молили поля

посіяти кришталеві

уламки свинцевих зірок.

Щоб росли вже не трави красиві,

а кривавий, гарячий бузок.

І прокотяться колись нивами

вільні, свободні вітри.

І втопляться разом зі зливами

метеликів смерті майстри.

...

MariYume
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83589коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: