Результати опитування "Чому я на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Фентезі (3639)

Локі та скарби богів

1

В халепу вскочив Локі, бог обману.

Безвинний жарт, а ледь живим пішов:

Дружину Сіф, золотокосу панну,

Могутній Тор злисілою знайшов.

Він налетів, як шквал несамовитий,

Погрожував зламати всі кістки.

— Волосся жмуток, сяйвом оповитий,

Замінять капелюшки і хустки.

— Язик — твій ворог, правду кажуть аси.

Нестерпний біль, як спалах між зірок.

— Підземні гноми створюють прикраси,

Перуку дивну зроблять, дай лиш строк.

По райдужному мосту між світами

Титан-бешкетник сумно мандрував,

До скель Нідавеліру, де віками

Вогонь у кузнях силу гартував.

Щоб викликати захват і наснагу

Та приховати власний інтерес,

Лжемовець привернув майстрів увагу

До конкурсу за покликом небес.

Сини Івальді відгукнулись жваво

Й перуку кляту зроблять без питань,

Суперникам змагатись не цікаво,

Жадають виконання побажань.

Схотіли Локі голову відтяти:

Старі образи прагнуть закриття.

Той з посмішкою обіцяв віддати,

Хоч лють заполонила почуття.

Нахабникам не буде перемоги,

Назрів в титана хитромудрий план.

Тремтітимуть Брокк з Ейтрі від знемоги.

Міняє форму й влазить за паркан.

2

У кузні темно, жевріє вугілля,

легенький шурхіт тихих голосів.

Дістав гном шкіру вепра із підпілля.

На стіну поряд чорний шершень сів.

— Ідея давня, не було нагоди.

Ти, брате, контролюєш пильно жар.

Щоб був невпинний, ніби звір голодний,

І сталий, наче молота удар.

Потік повітря видихають міхи,

Кремезні руки рівний темп взяли,

Як джерело ковальської утіхи

У горні квіти жару зацвіли.

Вже чутно звуки кручення, кування.

Комаха зачекав на влучну мить,

Підкрався, щоб без зайвого вагання

Болюче жало в тіло застромить.

Один раз, другий — марні сподівання.

Не сіпнувся і навіть не моргнув.

Неждано ускладнилося завдання,

Личину іншу Локі натягнув.

Наступна спроба майже повторилась:

Нарід підгірний — справжній моноліт.

Із золота прикраса народилась.

Страшенний ґедзь заходить знов на зліт.

Фінальний скарб, чавунний зливок в горні,

Кисневий піддуває Брокк потік.

В очах раптово голки болетворні,

І кров нестримно хлинула з повік.

Терпів, здував прискіпливу дрібноту,

Очами кліпав, мружився — ніяк.

Заходить Ейтрі, закінчив роботу,

З останнім артефактом щось не так...

3

На трон в Асгарді плавною ходою

Піднявся Одін, мудрості носій,

Тор громовик з рудою бородою

Та красень Фрейр, врожаю благодій.

Дари Івальді Локі представляє:

— Рунічний спис для Одіна «Гунгнір»,

Влучає в ціль і будь-що пробиває,

Незламним словом скріпить договір.

Для Фрейра скарб у вигляді сувою,

Сховався в ньому диво корабель.

З підтримкою стійкою вітровою,

Сягає «Скідбладнір» заввишки скель.

Красою з сяйвом сонця порівнянний

Волосся золотого водограй.

Сто тисяч волосинок бездоганних,

Ростуть як справжні, тільки доглядай.

Дивини судді пильно розглядають,

Перуку віддали одразу Сіф.

По черзі задоволено кивають.

— Робота гарна, — чути від усіх.

Бешкетник позбавляється напруги:

Сини з завданням впорались на раз.

На глядачів чекає раунд другий,

Брокк починає виробів показ.

— Браслет ажурний з тисненням по колу.

На кожну ніч дев'яту з «Драупнір»

Стікають краплі золота додолу

І кожна як окремий сувенір.

Така ж прикраса, тільки не магічна.

Нехай багатство збільшить навіки.

Та щедрість твоя, Одін, буде вічна, —

Яскравий блиск на біцепсі руки.

— Для Фрейра «Ґуллінбурсті» вепр неспинний,

Священний помічник і вірний друг.

А в темну пору блиск його щетини

Освітить шлях і небеса навкруг.

«Мйольнір» велично блискавки метає,

Незламний молот, завжди знайде ціль.

— Руків'я закоротке, — Тор зітхає.

— Моя провина, мій пекучий біль.

Це ще не все, він завжди повернеться,

В бою з тобою буде до кінця.

Якщо носити довго доведеться,

То зменшиться до розміру яйця.

Тор в захваті, радіє як дитина,

На велетнів чекатиме сюрприз.

Асгард в безпеці. Рішення єдине:

Дістався Брокку переможний приз.

4

Чим все скінчилось? Хитрістю, звичайно.

Без шиї не відтяти голови.

Лжемовець скористався цим негайно,

Як тільки гном засучив рукави.

— Коли бажав, не думав про дрібниці,

Та в слова вже немає вороття.

Не буде диво-кубка на полиці,

Урок запам'ятав на все життя.

Зазнайство і нахабство дратували,

Пекло обличчя від підступних дій.

«Що в нагороду хочеш», — запитали.

Одержав штопку рота лиходій.

Отак боги отримали дарунки,

А Локі за насмішки заплатив,

Від шила досі видно візерунки,

Які на губи майстер наносив.

...

Іванка Кукушка

Пісня Сирени

Очі..

Очі..

Твої очі..

Твоє дихання- мій морок,

Врятуй мене від цієї ночі.

Попади у мій полон.

Нарешті я тебе знайшла,

Ти моя доля, моя казка.

І неземне це почуття-

Дотик твій і твоя ласка.

Милий знаю, що ти любиш,

Тебе лиш треба приголубить,

Мені ти серце віддасиш,

Будем разом вічно ми.

***

Випив милий мій дурман,

У очах його туман.

Не може й слова він сказати,

А завжди боляче мовчати..

Втамувати його біль-

Сильно мені того кортить.

Милий до мене підійди,

Забудь, як треба дихати...

***

Біжи, біжи милий, тікай,

Тікай, як завжди ти тікав.

Час- лише питання,

Знову побачиш мене в сні,

Я здійсню твоє бажання, а ти душу віддасиш.

...

Kvita

Мій Король

За мотивами т/с "Гра престолів"...

Мій дракон випалив мене, Мій Король...

Я по пустелі блукала за тінню слід у слід...

Бачила в снах сніги... війну, страх і жах доль...

Думала, що сильна... Серцем шукала відповідь...

А в морях-океанах чужі «полотна»... та лід...

Люди зустрічалися й полонені... «від» і «до»...

Мужності більше у грішниках, але погляди порожні... Чий хід?

Вірила, боги брешуть - переможе добро...

Мій Король Півночі, палила міста,

Але програла у битві з надістотою... Час - скло...

Серце скувала кригами – дракону в'язниця... Пітьма...

Знала прикметами: таємниця - там, де нескінченне дно...

«Блукачам» не боляче - не пам'ятають їх душі «любити»...

А я крізь вогонь проходила не раз і не два...

...Тільки Вічна Ніч нитку під назвою «жити»

Холодом обов'є... Не має значення, хто винен... Всюди зима...

Знаєш, Мій Король Півночі, я не права...

Ні, не знайшла відповіді, просто хотіла зрозуміти:

Сенс завжди в довірі? Може, надістоті теж не вистачає тепла?

А у богів свої слабкості, поразки та дивні гамбіти?

~26•12•2018~

...

Lexa T. Kuro

ЖОВТНЕВА РАПСОДІЯ

Женихався вітер до зорі ясної,

Обіцяв кохати тисячі століть:

Вечорами й вранці вабив зірку грою

Трубадур-спокусник з грішної землі.

Навесні тихенько ніжить окарина,

Енно влітку флейта смалить жвавий біт,

Восени орган (по)грозами загримав,

А узимку плачуть скрипка й шість трембіт.

Раштра ріже душу, почуття — за ноти...

А холодна зірка знов ні пари з вуст!

Просто споглядає. Ні, вона не проти:

Спрагло жде кохання. Серце ж — ніби руст!..

Одягнути б серце в чудодійні шати,

Довгим поцілунком знищити б проклін,

І тоді зуміє зірка покохати...

Ярий вітре, дій! Облиш музичний флірт!

...

Яніта Владович

Як все гарно починалося...

Весною написав один хлопчина

Про те, що закохався до нестями,

Що я йому в думки щомиті лину...

Тож мусить запитати мене прямо:

"Чи не віддам йому і руку, й серце?

Чи не зроблю найщасливішим в світі?"

Відмову він не прийме, в палімпсесті

Записано: ми будем разом жити.

Від слів таких й узимку квітнуть ружі,

Не те що почуття в душі самотній.

Одне було лиш трішечки сутужно:

Рушати треба в інший край Європи.

А я в житті ніде і не бувала:

Ні в горах, ні в лісах, ані на морі —

Та піднялася б на вершину валу,

Якщо туди покличе Сальваторе...

{І полишила птаха свою гілку,

Щоб полетіти в край любови й щастя,

В уяві їй кричали гості: "Гірко!",

Міцна рука їй не давала впасти.}

Усе складалося занадто добре,

Та сумніви не проросли у трави

Й тоді, коли мене в Тосканські гори

Повів коханий — споглядать заграву.

Однак все відбувалось не за планом,

Кудись брели і ніби щось шукали...

"Ще трохи, cara!" — запевняв коханий,

Але щоразу йшли все далі й далі...

"Ну годі! Все!!!"

"І справді, ось це місце!"

Лиш усміхнувся — я забула миттю

Усі претензії до італійця

Й пішла на сяйво — змерзлі губи гріти.

Він не зустрів мене напівдорозі

Та не зігрів, як завше, поцілунком:

Увагу прикувала не "штокроза",

Якийсь бур'ян його до себе трунив.

"Кохана, глянь-но! Дике орегано!

З ним пармезан відкриє смак найкраще.

А люди кажуть, що було би непогано

Якби траву зібрала жінка в хащах.

Зірвеш? Але тягни також і корінь,

Цікаво глянуть, як він виглядає".

["Яка дурня!"]

Однак це ж просить Сальваторе,

Тож, сміючись, кажу: "Авжеж, владарю!"

Тягнула я — земля траву тримала,

А чи трава трималася за землю.

Ніхто із нас не переміг. Формально.

Азарт спалив і етикет, і чемність:

Вже на колінах, обома руками

Тягну впертю́ху. І не поступлюся!

Сама завзята, воля мовби камінь,

Хоч плюнути на все — така спокуса.

"Нарешті є!" Я трусонула здобич,

Чекаючи на схвалення, а Сальваторе...

Сховався за кущем?! Його хоробрість

Потанула від крику мандрагори.

Здавалося, мої життєві сили

Живили децибели голосного штурму.

З послаблих пальців випало бадилля,

Однак не припинилися тортури,

І гучності крива здіймалась вгору,

Моя ж свідомість опадала в темінь.

Відчула раптом: хтось в обійми горне,

Настійливо шепоче... У знайомім тембрі

Зринає згадка (казка чи били́ця?):

"Того, хто репетує, колискова

Магічним словом змусить підкориться".

Бабусин спів я чую знову й знову,

За нею думка повторяє приспів

(Чи голос, бо себе ж ніяк не чутно):

"Ой, люлі-люлі, спи дитя капризне,

Спи-засинай — най згине каламута".

Раз позіхнула мандрагорка, й двічі,

Замружила маркітні оченята

І засопла́, забувши "привітальні" спічі.

Навушники не забарився "юда" зняти

І сплячу мандрагору зцупив метко,

Та й миті не минуло — кинув долу!

Все ж на долоні є смертельна мітка:

Солоні сльози їдко линуть в пори,

Печуть вогнем, їх кров несе у серце,

Там скам'яніють. Скам'яніє й тіло,

Бо мандрагорі невідоме милосердя.

Та й вримати її не кожному під силу.

Я заплатила голосами й співом,

Не чую більше, як танцюють звуки,

І на світанку вже не будить півень,

До мене розмовляють тільки руки.

Лиш зрідка уві сні блукаю лісом,

В якому заховала мандрагору:

Русалка там співає з василіском —

До нас втекла, як збагрянíло море...

p.s. але то вже інша історія

липень 2023 р.

...

Яніта Владович

Дівчина-чаклунка

Зацвіли Петрові батоги,

Мов блакитні неба поцілунки,

Зеленіють трави навкруги,

Бродить лісом дівчина-чаклунка.

Виглядає і Петра, й Павла,

Завтра пишне свято їх настане.

У вінку з духмяного зела,

Багряніють маки полумʼяні.

Принесе в дарунок пампухів,

Із вишень вареників та меду,

Там, де ще овес не переспів,

Сядуть всі до сонечка передом.

Хай би ще було не по теплі,

А з дощами щедрими, грибними,

Танцювало б літо у брилі

Та Петро й Павло, й чаклунка з ними…

...

Раїса Обшарська

Чаклунка

Мовчки кидає виклик недолі

Та, що ласки не знає, ні снів.

Чи з чужої, чи з власної волі

Є царицею гір та лісів.

Чарівниця стара, загадкова,

Що у хащі самотньо живе,

І дерев таємнича розмова

Неземної їй сили дає.

Як нічна розважається птиця,

Коли праведний люд увесь спить,

В неї зоряне зілля вариться,

В чудо-горщику диво кипить.

Все змішалось: і кров, і водиця,

Разом з цвітом, корінням, зелом.

Тут і сосни пахуча живиця,

І любисток, що ріс над ставком.

Заклинання шепоче чаклунка,

Наче чорна примара вночі,

Хтось чекає цілющого трунку,

Хтось до щастя шукає ключі.

Може, завтра, а може, сьогодні,

Він до неї похмурий прийде,

Віддаватиме все, що завгодно,

За пораду, яку тут знайде.

Тут залишить багатство і душу,

Щоб збулося бажання його.

І священні закони порушить

Чудодійне діставши зело.

Хтось кохання доб'ється, хтось щастя,

Хтось удачі, здоров'я, добра.

Все здійсниться, задумане вдасться,

Всім володарка ночі – слуга.

Йдуть до неї і тяжко, і довго,

А назад – як на крилах летять,

І троянди цвітуть на дорогах,

І пісні переможно гримлять.

А чаклунка, за зіллям чарівним,

Вирушає в нелегкий похід,

Щоби знову в годину вечірню

Рятувати від горя та бід.

Одинока, без долі та віку,

Ріже вічність на ночі і дні,

Поскладавши в таємні засіки

Заклинання магічні свої.

...

Раїса Обшарська

Цариця ніч

не йди, а веди мене, цариця ніч!

І тільки ти одна моя подруга,

я зірок сестра, і я небо дочка

я теж частина природного кола!

Я хочу зливатися з синьовою

і можу розчинитися в піднебессі,

полетіти над сплячою Землею

і разом співати із вогнем пісні.

на чорний пил, упав уламок темряви

і сірим став його пильний уділ,

І він огрубів свої риси каменю,

тепер не сміє служити у темряві,

і згодом сухий вогонь ночі

прозорим укрив той покрив каменю

і він підняв його чорне крило,

І щось не побачив тих кайданів.

Його змінив той уламок темряви,

хоч чернь залишився чистим,

І він розшив камнем уламок неба,

як перлину чарівної безодні,

крило розкрило вогнь ночі,

вогонь вп'явся як і раніше,

Його огорнув поглядом у пітьмі,

але відступило його відразу ж.

І камінь укрило той час пітьмою

І він стискає міцно його крилом,

він так палить світлий світ вогнем,

Та він розтікав димом пітьму

зі мною побудь, ти моя цариця ніч,

Ти не обходь, моя безмовна Подруга.

А ти вкажи мені вірну дорогу,

ти покажи шлях із природнього кола!

...

NaTa Ly

Земля туманної кулі

пливе земля туманної кулі

Во чреві космосу великого

і людський кошмар все знає,

все зріє по його покриву

земля туманної кулі дихає

во чреві магічною темрявою,

а вітер дмухає жахливим голосом,

розливаючи свій рожевий обман на землю

Космічний простір оживає

І Чутно дзвін струн, живе там,

А сонце матово сяє,

то сонце красу співає.

Розкрилася куля, як квітка,

вже вкрита туманом Земля,

І просто розплився туман над землею,

Як щільна, сива ковдра,

Магічні звуки полилися.

виявляється струни почуттів живі,

то світанок таємниче струмує наскрізь

в тумані божественним сяйвом найтонших струн,

забреніли сонячні струни…

сім струн сталевих - голоси епох,

сім співочих нот тишу дроблять,

між собою сперечаються

та струни втручаються туди.

То пісня рветься вгору, а душа співає

І тихою луною вторячи перебором струн,

своєю чарівною грою зводять темряву і світанок

Вони Прагнуть побачити гру міражів,

Проникають і не руйнують струни душі,

а просто зникає грайливий міраж,

світанок з’являється на світ.

...

NaTa Ly

Мандрівник і вічність

Лиш я і пес. І ніч до виднокраю,

Здається, зупинився навіть час.

Стооке небо дивиться на нас,

Ті очі жахом сповнені до краю.

Один лиш погляд і побачиш за курганом -

Чорніша чорноти холодна тінь.

Та краще не вдивлятись в височінь,

Бо тут зостанешся ти кам’яним бовваном.

Мій шлях лежить вперед - до небокраю,

Ліси. Степи. Вже сиплеться овес.

І все іду. Зі мною вірний пес.

Іду туди, де мороку немає.

І так до скону не знайти мені спокою.

Та чи дістанеться відрада та мерцю?

..Ледь тліє ватра. Чай із чебрецю.

І гострий ніж під лівою рукою.

...

Лиськов Руслан

"Корабель"

Слова не пишутся тоді - коли мовчить душа,

Наявність слів у пустоті - народження вірша,

І так собі не поспіша, я тишину порушу,

Душі моєї корабель, просто шукає сушу.

Гавань спокою мого, далека й невідома,

Так довго в плаванні один, що вже відчутна втома,

А де та пристань мого судна, що назветься домом?

В бездонних томах океану, я відчуваюсь гномом.

Хоч корабель мій великий, й вантаж важкий може взяти,

Та хто б так просто хотів, океан із ним обійняти?

Кому маршрут той цікавий, і темні води глибокі?

А скільки тих кораблів, що плавають одинокі?

Сталевий, гордий титан, інженерної думки,

З пустотою в середені, що схована за лаштунки,

Усім несе допомогу, і не веде розрахунку,

Та сам тече від пробоїн, не просячи порятунку.

Йому самому цікаво, що він насправді за судно,

Якщо лайнер, чи круїз, то чому так нелюдно?

То чому так самотньо, може: танкер, буксир?

Де його пункт призначення, що його орієнтир?

Грім у штормі як сяйво, освітлює невідомість,

Натомість води попереду показують - непрозорість,

Свідомість хоче безпеки - повернувши штурвал,

Та в океана й корабля - відсутній інтервал.

Так через бурі й тривоги, руйнують кораблі води,

Не збавляючи вузлів, собі шукають пригоди,

Не дивлячись на стан погоди, підкорюють океани,

Рвуть кайдани Посейдона - відважні магеллани.

Всі кораблі кудись пливуть, усі шукають дому,

Хтось призабуту дорогу, хтось землю невідому,

Усім потрібне своє місце, своя тиша й спокій,

Своя крихітна частинка в гавані широкій.

Ми тимчасові в океані, нас туди спустили,

Допоки корпус ще цілий, і хвилі не накрили,

Допоки ще не потопили монстри океану,

Я свою пристань віднайду, і там навік пристану.

2020

...

Vladyslav Derda

Паломництво

Думками поринаю в стародавній світ,

Легендарний час героїв булих днів,

Таїнý забутих благородних поколінь

Первісної магії, де панували полум'я і лід.

Відвідую казкові володіння Оберона,

Царство злагоди природи і буття,

Смарагдового короля рясного тла

Оздобленої чарами землі прибоїв.

Мандрую небом безтілесним духом

Барвистим райдужним мостом Біфресту

Під звуки грому золотого піднебесся,

Залами Вальгали войовничої поруки.

Продовжу шлях паломництвом пустелі,

Багатими просторами останніх фараонів,

Обтяжених обов'язком божественної долі

Оберігати спадок батьківщини скарабеїв.

Завершùть цю подорож епоха динозаврів,

Незвіданих володарів материка Пангея.

Узрівши особисто вогняне падіння ери,

Вернусь назад у безтурботне сьогодення,

Сповнений натхнення від вояжу незнаним.

...

Інгвар

Королівство Смутку

Плаксиві хмари орошають вологі землі,

Сльози стікаються у ріки й пливуть за горизонт.

Все підлягає лиш одному, кожній тіні відомий, де не питай.

Володар смутку - його величність Сум і вірний радник - Відчай.

Далеко простягаються його володіння, межуючи із тими,

Що раніше рідними були, а зараз так холодно чужі.

Поряд ходить тривожний блазень, наводить шум і гам,

Не даючи спокою присутнім.

Генерал Жорстокість запевняє у рішучих діях, задля добробуту народу.

Служка Страх не відступає ні на крок, що б був господар у безпеці.

Аудієнція довга з нескінченними гостями, привела до трону пані Лінь

І змусила володаря покинути невтішний люд.

Сум шов коридором і зустрів Самотність,

нагадала вона про ту кімнату, що завжди манить неупинно.

Ось двері, їх залишилося відкрити й увійти в кімнату ностальгії.

Колись жила тут його Радість, що нині вже не з ним.

Лише закриті очі й тиша, зводили їх знов.

Тепер його дружина Пустота, що завжди є, поряд чи на відстані.

Тяжка корона Суму, не дає спокійно жити,

Наче має власний розсуд, як потрібно все робити.

Він не опирається і слідує тропою, що уготована йому.

Відчай знов прийшов і повторює своє невпинно.

Не помічає він, як глухий до слів володар,

Спостерігає мутними очима, вигораючий камін.

© DeadNeko 2023

...

DeadNeko & Polska kotka

Пітьма, з якою я колись товаришував

Пітьма,

з якою я колись товаришував.

Довгополий одяг

ідолопоклонників.

Зелений тролейбус

з оманливими колесами.

Усе згадкою попільною

від з-захмарного місяця бігом

поршневим

запорошеною сірим снігом

дорогою блиснуло.

Крейдяним пальцем пройшлася

стінами глухими тунелю,

засмальцьованим мотлохом волоцюг.

Слід на тій стіні

крейди безсонячної й млявої досі.

Де її ніздрі

запах зрізали сірчаний.

Дерева

знітились

від ядерного вибуху зіткнення,

люди

завмерли,

поля,

що згоріли полуденним полум’ям,

сколихнулися,

ввігнулися,

розшматувалися.

Калейдоскопу візерунок шибку розбив,

і кривавий місяць голови не полишив

мляво-білявої.

Он уже черв майже у шлунку,

он де ще одне негідне поселиться.

«Завваж!» – дерево серце із сокирою плутає

й кричить.

(останнім?)

...

Vladyslav Pavlov

Тої ночі я почув перемовини

Тої ночі я почув

перемовини геть інших пацюків, жахіття

інші сновиддями наснилися

пульсуючому мозку.

Та іскра всередині безкапілярної

маси породила переживання більші від

римської пожежі чи

останнього стукоту серця.

Великі схвильовані тролейбуси

мчали до мрій, що вже не здійсняться.

Там, озираючись та задкуючи, вони вставляли

свої роги

у величезні розетки та живилися тими

мертвими затхлими сподіванками, поки їх не

скорцюбило

від переповнення.

«Геть,

в дупу,

ми є моторами, які звільняють вас від надуманого

вами ж

раніше лайна.

Ми тролейбуси!

Очі долу, вклонитися, покидьки-маргінали», – волали ті,

червонорозполосані на боках, нелюдські механізми.

Лиш вітер гнав перекотиполе покинутими

трамвайними лініями.

Поржавілі стовпи,

розламані бетонні плити попід ногами,

недобудовані

червоної цегли споруди поруділи від розпуки

безкінечного неприйняття їх на небі.

Проте не тут

живляться ті нелюдські

схвильовані та агресивні від власної слабкості тролейбуси.

Ні, вони приїжджають до вас у ліжко

й батогом винюхують мрії, поки ви думаєте,

що спите.

...

Vladyslav Pavlov

То була пітьма

То була пітьма.

Я бачив її так само, як наразі чую

твій

зашарілий подих. Вона пройшла

поважною ходою, і подумки кожний бажав її.

Лишити собі та мати

в кишені, щоби на ніч дітей лякати

тою пітьмою – от цяцька добра.

Бажаючи, лиш відгонять її.

І хто міг би здогадуватися, що

колись ми з нею

приятелювали.

Тоді дощ усе линув до єства пітьми,

цибулинним лушпинням

огортаючи священні яйця. Але не всі.

Частину з них –

ще до лушпиння –

до світу праотців повертали.

Он де дівчина з усмішкою, що б раніше

ніяковілою

називалася, а тепер уже кінчики губ

у тремтінні донизу опущені,

й усміх вустами подружки руйнується.

«Хряк» –

яйце в руці її жовтком змащує поміж ніг колежанки,

допоки ту не затрусить.

А шкаралупи охайно в схроні збережені.

До нового врожаю.

...

Vladyslav Pavlov
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Чому я на Аркуші?” 🙂
09.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно Аркуш перетнув межу у 10 тисяч читачів! 🥳
У зв’язку з цим ми вирішили провести опитування у нашому телеграм каналі на тему "Чому я на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Як додавати картинки в блог?Ханна Трунова
12.04.2024
Додавати картинки тут - це прямо ціле мистецтво))) ❤️❤️❤️ Дяка Максиміліану Степовому за підказку..) ... Детальніше
ДЕБЮТНА ПУБЛІКАЦІЯЛеонід Данільчик
11.04.2024
Вітаю спільноту. Нарешті і мені випала нагода написати щось гідне Вашої уваги (не враховуючи мої мат ... Детальніше
Трішки погралась з ШІІлва Стрілецька
12.04.2024
Бачу, багато хто користується ШІ для створення зображень до своїх книг, в тому числі для зображення ... Детальніше
Ловіть аудіокнигу "Відьма та Перелесник"Oswald Artman
12.04.2024
Черговий день - черговий озвучений твір. До озвучки я, чесно, не знав, хто такий "Перелесник". Тепер ... Детальніше
Вірш "Не чути дзвін копит..." озвучено на каналі Додо ЧитаєОлексій Хмельницький
12.04.2024
Доброго дня! Неперевершена пані Dodo Vess https://arkush.net/user/7167 озвучила мій вірш "Не чути дз ... Детальніше
Епоха всього короткогоСергій Волошин
12.04.2024
Як читач завжди надавав перевагу романам. Як з дівчатами, так і просто почитати. Особливо коли допад ... Детальніше
На Аркуші вже:
10298читачів
116490коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: