Всі вірші

І серед сотень дивних відчуттів,

і серед тисяч дум та тонни вражень,

проживши шість своїх життів,

у сьомому шукаю в собі важіль.

Бо хочу зупинити цей момент.

Закарбувати в пам'яті ці дати,

коли у космосі моїм - парад планет,

коли на серці - спокій, що не приховати.

Бо Всесвіт мій розкинувся в душі,

яка колись безжалісно палала.

Згоріла вщент і попіл в пустоті

лишився там, де щастя вирувало.

І серед попелища почуттів

та серед тихого безмежного "нічого",

я піднялася, вперше у житті

не проклинаючи себе, його чи Бога...

Нехай залишаться зі мною відчуття

цього незнаного бажáного спокою.

І ці глибокі, тихі почуття,

які прийшли нізвідки, разом із Тобою.

Так, все мине.

Усе в житті минає.

Час перепише думи й почуття.

І все ж, лиши мені те, як кохаєш

незмінним.

До кінця мого життя.

Ти - більше, ніж любов серед усіх історій,

хоча й вона завжди така мінлива,

але в обіймах, дотику, очах твоїх та мові,

знаходжу все, від чого я стаю щаслива.

Я - незалежність, сильна та розкута,

оголена думками, серцем і душею.

Мої життя - то шість разів спокута,

яку на цей раз лишу під землею.

Я - сьомий том, параграф двадцять сьомий.

Стільки листів, а ніби й не жила.

Цей розділ надважливий - переломний,

бо в нім горіла та воскресла Я.

Що воно таке

І чому красивеньке мале,

Бігає грається урчить

Й ночами не спить.

Просить їсти уваги,

Із роботи зустрічає,

Віддає любові і наснаги,

А вдодачу добре поганяє.

Та без чуда того,

Я собі життя не уявляю,

Його радісно до грудей притискаю

Татові і мамі я пишу цього листа,

Спогадами всіяного де стоїть моя тюрма,

Квітами присипана алея,

Думи все ж звертаються до Прометея

І Гертруда тут стоїть у вбранні сліпучім,

У садку порається пахучім.

Де душа-там дім а не там де родився,

Я за своє життя змінився,

Я не думав що то буде і куди то приведе,

Нехай до мене ж мудрість в гості зайде.

Я пишу вам любі про усе на світі,

Що стається й сталося зі мною,

Про гріхи й печалі я пишу у звіті

І нема мені тепер покою.

Та щасливий бо довольний всім що маю,

Я зла на минуле не тримаю

І хоч каятись в чім маю,

Але поганого про вас я не згадаю.

А я корону не знімала,

Я просто малость задрімала,

Відпочила встала і за роботу запряглася,

В кого ж така я удалася?

Я йшов дорогами ночей

І бачив тільки темряву,

Далеке світло пристрастей

Я приймав за красу живу.

Я йшов дорогами долі

І вона вказувала шлях,

А почуття були голі,

Темрява була у грудях.

Йшов дорогами кохання,

Але не поспішаючи,

Через зраду і страждання,

Біль душі заглушаючи.

Йшов дорогами розлуки,

Дрібним покривався потом,

Коли, простягаючи руки,

Вона була за поворотом.

Я йшов дорогами війни,

Бився із самим собою

І коли бачив дурні сни,

То перемагав без бою.

Я йшов і в сніг, і в дощ, і в лід,

Падав униз, повз горою…

Хочу ще залишити слід,

Але прірва під ногою…

05.02.2023.

1. Не забувай викидати сміття…

Із відра… із голови… із життя!

2. Коли твої справи йдуть погано,

Значить ходити із ними рано.

3. Якщо від помилки уклонився,

То значить ти ще не помилився.

4. Кращий вчитель життя просторого

Це досвід, який вчить дуже вміло.

Бере, щоправда, за це дорого,

Але пояснює зрозуміло.

5. Дякую людям, які увійшли

В моє життя і радість створили.

Ще дякую тим, які вже пішли

З мого життя і ще краще зробили.

04.02.2023.

ранковий непорочний сніг

украду жаско порухом долоні.

кришталь і свіжість, котрі той стеріг,

жадобно втру собі в гарячі скроні.

морозом збуджені думки

сновидно зазвучать в пологій тиші

і ринуться із мене утекти.

біжіть! На ваше місце прийдуть інші.

Любов прекрасна як рози бутон

І не нанесе більше злий рок урон,

Сіятиме зірка високо в небі,

А сонце світитиме щоранку для закоханих

Й не закінчиться насолода для двох життям зморених.

Вільна від старого: відроджена світанком,

Буде славно співати цим ранком,

Про любов свою ту що в серці хранить,

Її порив душі палає яскраво-не згорить.

Вона ніжно його хоче і нетерпляче жде,

Живе ради нього і ради нього вмре,

Не бачить нікого: лиш його і лине до нього всім єством,

Думає про нього коли встає і коли засинає крепким сном.

Не думала що покохає знов бо вичерпались сили,

Та зійшло благословення не одній пережидати зими,

Тепер її світанок розігнав серед ночі пітьму,

Заполонивши собою її всю досхочу.

Настав час змінам прийти,

А всьому старому з життя піти.

Де б я не був я один і так завжди

І правду ту пізнавши

Я йду вперед відрікшись від усього,

Хоч пустота заполонила та вільним став от того.

Я не ангел і не демон я сам по собі,

Кругом почуваюся як риба в воді,

Бо секрет незламності я знаю

І більше нічого не питаю.

Ніхто тепер мене не використовує,

Я сам перед собою даю звіт,

Мене все віднині влаштовує,

Пройшовши цей навчальний рік.

Моє правосуддя тверде а рука не дрогне,

Лиш слово моє світило а меч –справедливість,

Любов що залишилася не засохне,

Не зіб’є зі шляху мінливість.

Світу правда непотрібна а я ж її несу,

Тому ізгоєм у світі цьому став

І навіть рідні відмовляють на мольбу,

Коли від страждань я пропадав.

Врятували і покинули: я прозрів-тепер я інший,

Я знаю що став невимовно грішний

Та честь і совість я не втратив,

Хоч розум негативом збагатив.

Ви шлях обрали і я йду далі сам,

Ми винні всі-годі тут казати

Та зло не хочу я на вас тримати,

Нетреба війн і мелодрам!

Немає в світі цьому де сокритися від зла,

Воно кругом: усе заполонило,

Жаль мені що я себе не вберегла,

Воно усе прекрасне й чисте в мені вбило.

Реальність жорстока-від неї не закритись,

Багато в битвах помирало,

Остається лиш молитись,

Тримаючись надією і вірою у краще.

Всі історії закінчуються-закінчилася і ця,

Без обману з легкістю на позитиві йду,

Що ж ви наробили моя рідня,

На жаль я вашу сторону не прийму.

Цій днині немає кінця,

Страждань прийшло вінця

І руки опуститися хочуть,

Але тоді мрії збутися не можуть..

Хтось ховається від проблем,

А я іду до них сміливо,

Тоді я можу побачити диво

І все буде суттєво без дилем.

Та перед ціллю страх охопив

Й скільки сліз пролив,

Опанувавши себе я світло бачу,

Я від щастя як дитя плачу.

У снах блукаю я похмурих,

Вбачала у фарбах понурих,

Поганий кінець щасливої історії,

Але опиралася і тікала з Преторії,

Неначе від цього залежить усе життя,

Є надія для мене ще одна!

Чим переповнений ти і чого чекаєш від життя,

Які акорди видає музика твоя?

Чи знаєш ти істину і любов що силу має,

Який сенс на землі тебе тримає?

Чого боїшся і чого стидишся розказати,

Що з гріховних вчинків будеш мати?

Відповіді породжують питання нові,

Їх всіх не розгадати і ключ до Всесвіту не поможе в біді.

Зима прийшла і сніг присипав,

Мороз з всієї дурі всипав,

Новий Рік не за горами,

Ну же давай танцювати з нами.

По келиху ми вип’єм за здоров’я і удачу,

Для мрії я грошики потрачу.

Так добре мені давно вже небуло

І все погане вмить загуло,

Прийшла пора прекрасних перемін,

Його я чую-новорічний дзвін.

Подарунки й привітання до мене летять,

Сміх рідних і дежавю що руки тремтять

І феєрверки за вікном стріляють,

Мене дорогі люди в обіймах тримають.

Я знаю: так все й має бути,

Нехай ніколи не скінчиться ця прекрасна мить,

Вдалось мені всього здобути,

Це полум’я тепер ніколи не згорить!

Шкільні друзі з маленького провінційного міста,

Наче зліплені з одного тіста,

Вони проводять багато часу разом,

В новій пригоді зустрічаються знов.

Дуже ребята люблять страшилками ділитись

І потім що з того вийде дивитись,

Тому в ніч Хелловіна вони відправилися в таємничий дім,

Не боячись привидів що знаходяться в нім.

Нарядилися в маскарадні костюми як положено,

Тільки от не все було так гарно сложено.

Там діти раніше пропадали і той дім заколотили навіки,

Там страшно і холодно що замерзають повіки,

Але безстрашні друзі знаходять шлях в середину,

Вони не подумали відступати ні на третину.

В шафі вони знаходять книгу що так схожа на щоденник,

На її сторінках розповіді про чудовиськ, мерців і відьом,

Як бачите діло пахне не «кофе со льдом».

Кров’ю написана вона а друзі її читають,

Історії страшні яких вони не знають,

Але розповіді стали оживати,

Чудищ було вже не втримати.

І пробудилось древнє зло-Бабай ім’я йому,

Нечисті господар-хто заперечить тому?

Чи вдасться їм справитися з цією силою,

А ідея на початку здавалася такою милою.

Хвороба тебе звалить з ніг,

І дихати не можеш, як раніше міг,

Й думати не хочеш.

Плани будувати також.

Бачити людей важко.

Світ в темних кольорах,

Й нащо все це, може пролунати.

Все одно кінець нам всім настане.

Тривогу й страх ти відчуваєш.

Ти терпиш їх, бо як же то інакше.

Набридливі думки виникають в голові.

Як можна витерпіти все це?

А може ми тварини всі?

І нащо все ускладнювати?

Живи інстинктами,

Задоволень не відкладай.

Але там, де багато задоволення,

То болю також досить.

Такий цей світ з гомеостазом.

Змирись або помри.

– 03.02.2023

Навчання починається восени

І паралельно з ним інше іде,

Щодня щось нове пізнаю,

Але люди мене ще можуть здивувати,

Я справу ту люблю

І не можна у вивченні оплошати,

Оскільки мудріть-то сила яка знадобиться не раз,

Нею просто неможливо хвалькуватись напоказ..

Рано лягати і рано вставати,

Бо ж треба все за день встигати,

Немає часу на думки різні,

Пора отримувати уроки грізні.

Навчання-то труд важкий хоч і цікавий,

Тому розум для вивчення даний,

Вивчати нове і старе поновляти,

Шукати вдохновіння: жагу до життя не втрачати.

Знайти себе і зрозуміти,

Без сумнівів іти вперед,

Усе змогти-душевну рівновагу відновити,

Мету не забувати і сказати негативу «Геть».

Знання використовуючи на благо я насолоджуюся вмінням,

Тепер я точно стану новим творінням!

А я виходжу зі сцени,

Порвала всі антени,

Весь світ перестав існувати,

Я буду до кінця грати,

За правду добру волю

І показати кулак горю,

Йти гордо вперед крізь тумани,

Вже зажили старі мої рани!

Мене ніщо не тримає-я вільна,

Вишибаю двері ногою сміюся досхочу,

Ні я швидка не повільна,

Я легко беру те що хочу.

Після бою не гріх за перемогу випити скотчу,

Ціною великою заплативши захищаючи батьківщину зотчу,

Я воїн втративший невинність,

Життя моє тепер ввійшло в помірність,

Все знайоме все однакове і страсті затихають,

Усі страхи перед неминучим зникають

І біль істини робить мене сильнішою,

Тепер же я буду, многих глупців, розумнішою!

День своїм зів’ялим небосхилом

Все котиться з великої гори.

Щедрим він своїм поклоном милим

Приборкує похмурі вечори.

День буває світлим як курчатко

І буває похмурим, дощовим.

Якщо він веселий є спочатку,

То в кінці він може бути сумним.

Ранок – це початок нового дня,

Полудень – є тільки середина,

Вечір – це сонце сідає щодня,

Ніч – є в небі зоряна кручина.

02.02.2023.

Відтінок12

Ідеал не спить він вершить,

Твердий як граніт,

Він тут і там крізь мить,

У ніжності себе не мнить.

Всі знають хто такий ідеал,

Він чистий як кристал,

Усім завжди подобається

І на вітру не лопається.

Відтінок13

Красива дівчина гуляє,

Всіх поглядом спопеляє

І дихає як живе,

Вона до кісток тебе пройме.

Відтінок14

Війна і мир де грань між ними,

Усі озабочені фактами тими,

Що цінності насправді не мають,

Вони про совість свою забувають.

Відтінок8

Закат

Стынет мой враг,

Я раскалю его до предела

И буду петь марш смело.

Відтінок 9

Люблю свою країну Францію

І віру чисту щиру Христову,

Серце стучить гулко знову

Й фрази ллються віддаючи хвалу!

Відтінок 10

Цвіте сакура- весна душу наповня,

Прийшла прекрасна пора ця,

Яка все вирішує і змінює,

Як два плюс два- чотири дорівнює.

Відтінок 11

Я скиталець звідусіль гнаний,

Але перст мені даний,

Як захист веде по життю,

Я бачу посмішку Твою.

Відтінок 1

Тут криється таємниця

Її оглядає пильно моя зіниця,

Думки течуть понад горами,

Танцюю і веселюся я цими днями.

Відтінок 2

Вогонь палає і душа горить,

Кіт територію свою бдить,

Іронія долі полягає в тому,

Щоб не зректися в дні печалі свого дому.

Відтінок 3

Ігрива посмішка і нірвана слідує за нею,

Час іде а я слухаю тишину і кайфую,

Перемоги нові і стратегії будую,

Прорив і ендорфін відривають від землі-літаю!

Відтінок 4

Ти думаєш що знаєш мене,

Але я знов ускользаю,

Я на вітру в жару таю,

Пісня скінчилася-я умовкаю

Відтінок 5

Ім’я неповторної-Хамелеон,

В диханні в голосі чути стон,

Не піймати не зазняти

Її можна лиш прийняти.

Відтінок 6

Долю твердо протаранив,

Смерть перемігши знову,

Ти зло на всіх усюдах забанив,

Вчинив мене ти нову!

Відтінок 7

Де земля розверзлася в пітьмі,

Руки бережно обіймали твої,

Цілунком світи нові відкрив,

Запанував у серці любов’ю до памороку довів.

Той день запам'ятаю назавжди

Той день, коли мене з тобою звела доля

Той день, зародження любові

І вже минула не одна зима

Час пролітає невблаганно швидко

А я ще досі згадую той день

І моє серце назавжди з тобою.

Добра людина винесе добро

Зі скарбниці серця як серебро,

А людина, що зла, винесе зло

З глибин свого серця, що там жило.

Бо з уст людських тільки те злітає,

Що кожен у своїм серці має.

(Від Луки 6:45) 01.02.2023.

ВОГОНЬ

Горить вогонь у моїй душі

Який спалює всі аркуші.

І я теж згоряю від вогню,

Його благанням не зупиню.

А ти підклала багато дров

І він палає, бо то – любов.

Сльозами не можу залити

Вогонь. З ним доведеться жити.

Я не можу спокійно спати –

Він змушує мене страждати.

Зрозумій те, що я згоряю,

Адже тебе одну кохаю!

На попіл перетворилося

Серце, а ти не змінилася.

Зі мною хочеш ти дружити,

Але не можеш полюбити.

Вогонь горить, душа палає,

Його жар кордонів не має.

І він весь згасне лише тоді,

Коли будемо не молоді.

31.01.2023.

У темряві нічній

Я завжди буду твій

Сон оберігати,

Мрію захищати.

Ти не прокидайся,

Спи, не переймайся.

У темряві нічній

Я бережу сон твій.

І поки спиш ще ти

Я з тобою завжди.

30.01.2023.

Блукаю один серед природи

І розмірковую я про долю,

Про всю лагідну красу погоди,

Про себе і душевну неволю.

Нехай я в житті самотній як дід

І нехай душа, яку я терплю,

Прагне всесильно сьогодні на схід,

Але я прогулянку так люблю.

29.01.2023.

У нас країна є одна

Це наша ненька Україна.

Й жодна довбана русня

Не зламає її крила.

Нам не треба рузький мір

І життя наче в полоні.

Будем жити тут самі,

Важливіше щоб на волі.

Хоч під дулом тій рушниці,

Чи під вибухи, погроми..

Не дозволе дух схилиться

Перед катом наче Богом.

Все одно кінець настане

Того жаху за вікном.

Повернемось у домівки,

Відбудуємо їх знов.

Та за щастя клята плата -

Це скалічені життя.

В когось з нас тяжка утрата,

Хтось віддав своє життя.

Не потрібно забувати

Чого коштує нам мир.

Треба вічно пам’ятати

Хто забезпечує нас ним.

Знати ворога в обличчя,

Й не забути як той сон.

Бо історія циклічна…

Щоб не допустити знов!

28.01.2023

День починався так,

Як і ти, — розмружуючись од тягучого сну.

Зоря розливалась лазуровим глибоким полотном,

А його лоскотали білі хвилі розімлілих пір'їнок.

Тінь, ще не торкалась предметів, і світ

Мов приховував сонливу непокору пожадливого супокою,

Як тоді коли залишаєшся без нагляду,

Маючи вдоволь часу на дурощі.

До часу, як прийде Настоятель і запалить світло,

Щоб оглянути твою кімнату.

Так прокидаєшся ти.

07.09.2022

Мовчи ти в маску, не кажи,

Що думаєш, і навіть слово.

Свободу думки вбережи,

Слідкують ті невипадково..

Вже задовбав сусід той клятий,

Якщо я в блок-піду завзято,

Зате скажу, що на душі,

До вас звертаюсь у вірші..

FilosofiЯ

26.01.2023