2021

Вона сиділа на кухні в Романа вдома і сьорбала чай, який люб'язно заварила його мати. Після того, звісно, як наказала сину зняти мокрий одяг, закутала у два пледи поверх махрового банного халата й розпитала, що трапилося.

Сана слухала розповідь Романа в пів вуха, прокручуючи в думках сцену біля озера. З губ зірвалося запитання, яке мучило найбільше:

– Чому вона хоче, щоб я поїхала звідси?

– Хто? Та жінка? – відгукнувся Роман, що грів руки об гаряче горня з чаєм на дивані поруч.

– Ні, – Сана похитала головою. – Моя мати.

– Ти думаєш…? – Роман нахилився вперед і навіть тремтіти перестав.

– Послання, так. Вже вдруге за сьогодні я чую ці слова. Це не може бути збігом.

– Та ні, – розсміявся він. – Цілком може. А от коли б і втретє таке почула, тоді б справді слід було остерігатися. Тільки від мене такого не дочекаєшся. – він взяв її руку у свою. – Я радий тебе бачити.

Сана відчула як від його слів загорілися щоки. Вона наче повернулася на десять років в минуле і знову як підліток витріщалася на нього, не в змозі сказати й слова.

Десь там на фоні мати Романа голосила, чого він даремно ризикував життям. Згодом говорила, що гордиться ним. Невдовзі на її вигуки на кухню збіглася вся родина. Завмер в проході між кімнатами і збліднув батько. Молода жінка зойкнула, кинулася до Романа. Обійняла його. Слідом влетіло двійко малих дітлахів. Серце Сани на мить завмерло, наче хто його в кулаці стис. За хвилину відпустило. Сімейна схожість зробила свою справу. Та й з розмови зрозуміла, що то його старша сестра, діти ж кликали її мамою. Тільки така реакція лякала. Забуті спогади й почуття ожили, налились, як бруньки весною після зимової сплячки, готові розквітнути, як тільки потепліє.

– Чого стовбичиш там? – вигукнула мати Романа до батька. – Іди газову колонку включи й води гарячої набери. Йому зігрітися потрібно, – кивнула на сина.

Сана підняла голову. До цього вона не помічала, та зараз зрозуміла, що чоловік весь цей час дивився просто на неї. Коли їхні погляди зустрілися, він, здавалося, зблід ще більше.

– Так, так, – бурмотів розгублено, – вода. Вже йду.

Пройшов мимо, як сомнамбула натикаючись на предмети інтер'єру. Увійшов у ванну, зачинив двері й замкнувся там. Почулося як ллється вода.

– Ото вже, синку, налякав ти його. Не можна ж йому хвилюватися, серце в нього! – його мама й сама схопилася за груди. – Мало тобі геройства на війні було, ледь живим повернувся, так ні ж. Далі за своє! Знала б ти, Оксанко, що ми тоді пережили! Кожного дня боялись, що принесуть нам лиху звістку. Хоча, ти, напевно, й розумієш. Пам'ятаю, як Олену шукали всім селом. Тоді люди теж очікували найгіршого. Дуже мені прикро й за твого батька, бо ж саме сім'я має підтримувати один одного у важкі часи, а він… наче вселилося щось, їй-богу.

У ванній кімнаті щось впало. Якась дрібниця, й спершу ніхто не звернув на це уваги. Та звук повторився, а згодом взагалі пролунав грюкіт звалених на підлогу речей. Плескіт води, дзенькіт розбитого дзеркала.

Роман підірвався й підбіг до дверей.

– Тату?

Відповіді не було. Він смикнув за клямку та безрезультатно. Тоді наліг плечем на дерево, але й це не допомогло. Зрештою, ударом ноги вибив замок та влетів у наповнену парою ванну кімнату.

Сана зазирнула через плече Романа. Його батько лежав у ванні із заплющеними очима, обличчя повністю покривала вода. Хлопець не став гаяти часу. Витяг його звідти, поклав на підлогу та почав робити штучне дихання. Вдруге за сьогодні.

Коли чоловік вдихнув повітря і закашляв, Роман знеможено відкинувся назад й сказав:

– І хто кого тепер лякає?

До його батька підбігла мати. Допомогла сісти та спертися спиною до стіни. Сана ж підійшла до Романа, що вже звівся на ноги, та поклала руку йому на плече.

– Ти в порядку?

Роман кивнув.

– Що сталося? – запитав він батька.

Той замість відповіді з виразом жаху дивився на них двох. А тоді тихо прошепотів:

– Дарма ти її не послухала.

– Що? Кого? Ви ж про мою маму? Що трапилося в ту ніч? Ви ж знаєте, скажіть, прошу!

– Мені дуже шкода. – Він глянув на дружину, на сина, а тоді знову на Сану. – Тобі справді краще поїхати звідси, інакше бути біді.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.