2021

Паркан з її картини все ще на місці, хоча зараз він вже не здавався таким дивовижним, як у дитинстві. А от хатина за ним стала ще більш непримітною. Тиньк де-не-де обліз, з'явилися потьоки. Все одно контраст між воротами і тим, що за ними, зберігся. Це все ще зачаровувало.

Сана усміхнулася. Треба сказати, що компромісу вона все-таки досягла. Поєднала інформатику з малюванням, і для заробітку створює ілюстрації в цифрі, полотна ж залишила для душі. Та враз спохмурніла від наступної думки: що б сказала на це матір, якби була ще жива?

Тряхнувши головою, вона відкинула думки про минуле й почала спускатися дорогою вниз, де розміщувалася сільська лікарня. То була свіжопобілена довга приземкувата будівля, що стояла дещо віддалено від решти будинків, майже на самому березі озера. Сана повагалась кілька митей перед новенькими пластиковими дверима, бо не знала як сприймуть її візит, але все ж увійшла всередину.

– Доброго дня! – привіталася з першою медсестрою, яка їй зустрілася. – Я до Білінського Євгена. Мені сказали, що в нього стався інсульт.

Медсестра зміряла дівчину підозрілим поглядом, і Сана випередила її запитання, швидко додавши:

– Я його донька.

– Восьма палата, – жінка махнула в напрямку вузького коридору та повернулася до своїх справ.

Сана зайшла у прочинені двері напівпорожньої палати й не одразу зрозуміла, де саме серед чотирьох чоловіків лежить її батько. Коли ж впізнала, жахнулася тому, наскільки він постарів. Темне волосся покрила сивина, а обличчя зборознили зморшки. Чоловік дрімав, та зачувши кроки, розплющив очі. Колись ясно-сині, тепер вони помутніли.

– Олено? – чи то здивовано, чи то перелякано прошепотів він ім'я своєї покійної дружини. – Олено, це знову ти? Прийшла по мене?

– Ні, тату, – хрипло сказала дівчина. – То я, Оксана. Твоя донька.

Погляд чоловіка враз прояснів. Риси обличчя загострилися, а сам він піднявся й аж затрусився від люті.

– Це ти! Ти! Ти її вбила!

Сана відступила на крок, пацієнти на сусідніх ліжках здивовано перезиралися, а він підскочив з ліжка і зарепетував на всю лікарню:

– Забирайся геть звідси! Вбивця! Ти вбила свою матір! Ніяка ти мені не донька. Геть! Нема в мене рідні!

В палату забігли медсестри, а згодом й лікар. Почали його заспокоювати та все марно. Він продовжував проганяти Сану, винити її в смерті матері. Зрештою, якась із сестер вивела її в коридор, зайшла в кабінет, і невдовзі вийшла звідти зі шприцом у руках.

– Заспокійливе, – відповіла вона на запитання Сани.

Медсестра повернулась в палату, а невдовзі її батько затих.

До Сани підійшов лікар.

– Ви не переживайте, – мовив турботливо, – після інсульту у людей часто проблеми з пам'яттю. Невдовзі організм відновиться, і він ставитиметься до вас як раніше.

Дівчина гірко посміхнулася.

– Тоді можете не перейматися лікуванням. В його поведінці абсолютно нічого не змінилося, – відповіла, а сама думками поринула в ті часи, коли ще нічого не віщувало біди.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ксенія Демиденко
13.10.2021 20:49
До частини "2021"
Печально. І, видно, трагічно. Тішить, що дівчина досягла чого хотіла - стала художницею. Чекаю продовження...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше