2021

Сана вийшла з лікарні й попрямувала до озера. Ступила на стареньку дерев'яну пристань, присіла на краю, опустила руку в холоднезну воду. Здригнулася, уявивши як в цьому озері колись плавало тіло її матері. Всі говорили, що то самогубство, та, можливо, нічого б не сталося, якби вона тоді залишилася вдома.

– То ось де ти, Оксанко! – до неї поспішала сусідка, що мешкала через паркан від батькового будинку. – Як пройшла зустріч? – наче й співчутливо, але Сані чомусь здавалося, що глузливо, запитала вона.

– Наче ви не знаєте! Вся ж лікарня чула, – відповіла дівчина й звелася на ноги. – Дякую, що знайшли мене і повідомили про те, що сталося, та дарма я сюди приїхала.

– Але батькові твоєму потрібен буде догляд. Невже просто так покинеш його в біді?

– То що ви пропонуєте? Слухати кожного разу його звинувачення в тому, що це я винна в смерті матері? – вона почала спокійно, та з кожним словом голос підвищувався і, зрештою, зірвався на крик. – Ви хоч знаєте, скільки часу мені знадобилося, щоб його прокльони на похоронах перестали снитися ночами. Мені ж всього чотирнадцять було. Я досі не розумію, що могла зробити не так, щоб вона пішла і втопилася!

– Але ж усі знають, що тієї ночі ви сварилися. Ти втекла з дому, от вона і…

Сані не вистачило терпіння.

– Все! – перебила вона, – я повертаюсь до столиці. Якщо вам так дороге його здоров'я, то самі й доглядайте. Я переказуватиму щомісяця гроші на ліки.

Вона підняла сумку, закинула на плече. Збиралась повернутись на вокзал, щоб дочекатись наступного потягу і забути про цей день, але подальші слова сусідки змусили застигнути на місці.

– Знаєш, я могла б повністю взяти на себе турботу про твого батька. Відмовся від своєї частки будинку в його спадку. Тобі ж і так життя тут не буде.

– Частки, – здивовано перепитала Сана, – Хіба мені не весь будинок мав би відійти після його смерті, як єдиній спадкоємиці?

А тоді в голові в неї щось клацнуло і частини головоломки стали на місце.

– Ви одружені, – не запитала, ствердила вона, дивуючись людській наглості та жадобі.

Її новоявлена мачуха кивнула. Простягнула ключі від будинку й буденно так запропонувала:

– Іди перепочинь з дороги, а я потім прийду і до нотаріуса підемо.

Сана проігнорувала простягнуту руку. Обійшла жінку, зійшла з пристані на берег та пішла до воріт, не обертаючись на її обурливий вигук і плескіт води, наче в озеро пожбурили камінь.

Зір застилали сльози й вона не одразу побачила, як хтось біжить їй на зустріч. Коли ж помітила, і зрозуміла хто це, зупинилась, від несподіванки. Та чоловік пробіг мимо неї. Сана озирнулась вслід за ним. Побачила, як Роман, а це ж-бо був саме він, добіг до пристані і, не зупиняючись, шубовснув з головою в воду.

Сана затримала дихання. За кілька нескінченно довгих митей чоловік випірнув, але вже не сам, а з дружиною її батька. Тримав її за талію і відчайдушно гріб до берега, бо жінка пручалася, била його кулаками та кричала щось нерозбірливе.

Сана помчала в лікарню. Увірвалася всередину і зчинила галас, прохаючи про допомогу. З палат визирнули пацієнти, медсестри заметушилися, покидали свої справи та вибігли надвір. Коли юрба добралася до озера, утопленики вже були на березі. Романа, що намагався привести жінку до тями, відсунули, за справу взялися спеціалісти. Медсестри давили їй на груди, робили штучне дихання. Вже невдовзі жінка зробила вдих. Одразу ж схопилася за груди і закашлялася, з легень виходила вода. Коли перший приступ пройшов, вона оглянулася.

– Це все ти винна! – просипіла сусідка, знайшовши поглядом Сану. – Ти… – знову закашлялася, – тобі не можна тут бути!

Юрба загомоніла. Після слів сусідки, присутні намагалися не дивитися на Сану, та вона бачила осуд на їхніх обличчях. Хмикнула, бо це ж смішно. Не стала б вона її топити, а потім мчати по допомогу!

Принесли носилки, утопленицю понесли в лікарню. Герой-рятівник провів процесію важким поглядом. Хтось накинув йому на плечі ковдру, Роман кутався в неї й тремтів від холоду.

– Ходімо за ними, – звернулася до нього Сана. – Тобі зігрітися треба.

Він скривився і похитав головою.

– Там стільки галасу буде...

Сана озирнулася. Навкруги знову стало тихо, лише дощ легко накрапував, роблячи кола на темній воді.

– Тоді ходімо, відведу тебе додому, – сказала Сана.

Вони пішли геть від озера, та від Романа дівчина не дочекалася більше ні слова. Куди ж подівся той парубок – душа компанії?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Лана Філлі
22.10.2021 08:22
До частини "2021"
Ого! Закручено. Одне тішить - Геловін блиииииизько, отож, довго чекати на розгадку таємниці не доведеться!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ярина Мартин
    22.10.2021 10:10
    До частини "2021"
    Гм, тепер би ще встигнути розкрутити то все, а то прийде за мною бабайка, як за нечемним автором)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше