Фаворити

- Шикуйсь! Праву руку простягнути перед собою! Дивитися прямо!

Голос жінки у білому халаті звучить гучно, жорстко і безжально. Вона підходить до кожного і сканує номер, витавруваний на зап’ястку. Всі тут, і чоловіки, і жінки, і діти, тремтять перед нею, Альфою. І хоч вона серед своїх вважається найслабшою, для них вона – небезпечна. Її варто боятися, їй потрібно підкорятися.

Такі огляди проходять щокварталу. Кожні три місяці у гетто прибуває броньоване блискуче авто, яке привозить за собою страх, трошки паніки і невпевненість у завтрашньому дні. Наглядачі-бети метушяться, гучномовець виє, закликаючи омег у центральну медичну залу. Одягнені у однаковий білий лабораторний одяг, всі вони, шеренгами йдуть за наказом. Ніхто і ніколи не думає ослухатись. А навіть якщо і були колись такі сміливці, не лишилось нікого, хто міг би про це розповісти. Непокора завжди каралась дуже жорстко.  Але Омега ніколи не ослухається Альфу, навіть якщо дуже того захоче.

Варто Альфі застосувати рик і тіло миттєво ціпеніє. Хвилі страху і паніки охоплюють все твоє єство. Ані кроку не зробити. І не існувало ліків, які б порятували від цього. Навіть повітря змінювалось, коли гарчала Альфа. Хто б посмів…

- 231-15! Показники у нормі. 128-43. Показники у нормі, - скандує Альфа голосно, скануючи показники, - 50-01, негативна зміна показників. Вийти з шеренги. 45-87. Показники в нормі. 37-12, позитивна зміна показників. Вийти з шеренги.

Омеги, ледь помітно тремтячи, виходили за наказом. В залежності від показників, вони ділились на дві групи і слідували за наглядачами-бетами. Поступово Альфа наближалась до початку шеренги.

- 13-21, показник покращився. Вийти з шеренги, - наказала вона.

Юнак, погляд якого був холодніший за сталь, зробив крок вперед. Він дивився собі під ноги. Краще за будь кого він знав, що більш за все Альфи не люблять, коли їх не бояться. І він боявся, по справжньому боявся. Кожен раз його серце калатало так, наче вилетить з грудей. Але він був старшим братом. І завжди поряд були ті, кого він мав захищати.

- Хм… - Альфа огляділа його з ніг до голови.

На її наручному комунікаторі відкрилась його лабораторна карта.

- Діз, цей непоганий, - сказала вона наглядачу-беті, що супроводжував її, - як у нього із покликом?

- 13-21 розкрився ще у позаминулому році, - відповів наглядач, - його поклик – щити. Непоганий екземпляр.

- Тоді, я хочу бачити його у цьому сезоні, - кивнула Альфа, - 13-22.

Місце було порожнє.

- Діз, - Альфа обернулась до наглядача, - 13-22. Це вже втретє.

- Я прошу пробачити, пані Йо́мія, - вклонився бета, - 13-22 відбула зранку у місто.

- Вона втекла?

- Ні, вона отримала офіційний дозвіл.

- Хто дав право роздавати ці дозволи в день огляду?! – погляд Альфи став холодним і жорстоким, - хто, я питаю?!

- Вона… - Діз закусив губу.

Бети не відчували ні рику Альф, ні поклику Омег. Але тиск, який створювало гарчання Альфи вони відчували фізично. А́до Йомія свій рик ніколи не приховувала. Варто їй були випустити його, вся шеренга Омег, наче підкошена, повалилась на землю. Хтось впав на коліна, когось відключило миттєво, у когось почалась істерика.

- Пані Йомія, ваш рик! Будь ласка, фаворити!.. – до Альфи підскочила ще одна наглядачка-бета.

- Замовкни! – гаркнула Альфа, - хто дав дозвіл?!

- 13-22 особистий фаворит пана Адельсона! – відповів Діз, - вона… з першої п’ятірки!

- Привілейована, значить, - Альфа трохи заспокоїлась, рик її став тихіше, - вона чимось особлива, якщо вся п’ятірка, окрім неї, стоїть тут.

- Вона… його улюблениця, - зізналась друга наглядачка, - у неї більше свободи, ніж у інших.

- Он воно що, - скрипнула зубами Йомія, - пан Адельсон як завжди. У будь-якому випадку, я хочу побачити її наступного разу. Інакше… хто знає, що трапиться. На цьому закінчимо. Я їду назад, вже немає сил терпіти цей омежий сморід.

Альфа круто повернулась на підборах і попрямувала геть із залу. Юнак, що єдиний лишився стояти на ногах, підійшов до дівчини, яка впала на коліна і простягнув їй руку.

- Піднімайся, Діоно, - сказав він м’яко, - ти як? В нормі?

- Так, наче, - дівчина поправила своє темне волосся, що распатлалось, - з кожним разом вона стає все злішою.

- Сьогодні вона вперше випустила рик у залі, - зітхнув хлопець, - ну… і де вона?

- А мені звідки знати?

- Ви ж подруги!

- Лео, я її подруга, а не нянька, - дівчина глибоко вдихнула, - фух, думала помру…

- Послухай, Ді, - юнак схилився до її вуха, - поговори з нею. Це вже втретє. Якщо вона і надалі таке робитиме… хто знає, що зробить Адо. І їй, і нам зле буде…

- То візьми і поговори з нею сам! – насупилась Діона, - ви ж друзі.

- Ді, благаю, не починай…

- Слухай, брате, - Діона ляпнула його долонею по плечу, - у цьому гетто лише сліпий не знає, що ти у неї закоханий. Може досить поводити себе із нею як старший брат? Все таки, сестра в тебе одна. І це я! Поговори з нею, як чоловік! Може до тебе вона дослухається!

- Люба моя Діоно, ти дуже наївна, - почувся поряд голос.

Ді та Лео обернулись. Омеги всі були привабливі, зважаючи на свої фізіологічні особливості. Неможливо було знайти некрасивого Омегу. Але Айріс був особливий. Він перевершував всі поняття краси. Дивитись на нього без захоплення було просто неможливо. Це був юнак середнього зросту, з витонченими, аристократичними рисами обличчя, гарним струнким тілом. Ідеальна світла шкіра, ніжна на дотик. М’яке золотаве волосся, яке хвилястими блискучими локонами спадало йому майже до плечей. Хитрі, звабливі очі смарагдового кольору. Лео завжди дивувався, чому його до сих пір не забрав собі якийсь багатенький Альфа, адже навіть він сам іноді не міг відвести від нього погляд. А потім він згадував, що до цієї вишуканої вроди додавався його характер…

- Хіба ж вона хоч когось послухає? – уїдливо запитав він, - тим більш, коли Лео почне червоніючи та затинаючись говорити до неї… у такі моменти, він наче Альфа! Тц-тц-тц…

- Замовкни, Айріс, - відмахнувся Лео, - не твоє собаче діло.

- Діло-то може і собаче, але все ж таки моє! – Айріс наблизився до Лео майже впритул, - через нашу Квіточку, Альфа тут свій рик розпустила. Озирнись. Когось знудило, хтось штани намочив. Та навіть твоя сестричка на ногах не встояла, а вона, між іншим, з першої десятки. У наступний раз, вона може оскаженіти ще більше. Тоді навіть ти своїми щитами не закриєшся.

- І що ти від нас хочеш?! – прошипів до нього Лео.

- Переконай її так більше не робити! Поговори, кричи, плач. Да хоча б на ціпка посади! Інакше!..

- Інакше що!?

- Інакше з нею говоритиму я, - хижо облизнувся Айріс, - якщо тобі не по силам…

- Спробуй наблизитись до неї і я!..

- Що? – Айріс притягнув Лео до себе настільки близько, що вони могли відчути дихання один одного, - що, Лео?

- Відпусти!

- Мммм… мені здалось чи ти почервонів? – Айріс посміхнувся на бік.

- Я сказав – пусти! – Лео опустив очі і спробував випростатися з мертвої хватки хлопця.

- Тц… нудно, - Айріс відштовхнув його, - у наступний раз я хочу побачити більш цікаву реакцію, песику. Бувайте.

Він подався геть, поступово зникаючи у натовпі. Зал потроху порожнів. Діона обережно торкнулась плеча брата.

- Лео…

- Та щоб його! – прогарчав юнак, - чому він завжди…

- Айріс завжди був трохи дивним, - знизала плечима Діона, - і раніше ви непогано ладнали. Думаю, таким чином він по своєму намагається піклуватися про нас. Про тебе.

- Ніяк не заспокоїться! – Лео прикрив тильною стороною долоні свої губи, на яких все ще відчувався гарячий подих Айріса.

- Зараз єдиний, кому потрібно заспокоїтись, це ти, братику, - посміхнулась Діона, - ходімо додому. Думаю, вона незабаром повернеться.

- Краще б їй повернутися вчасно. На вечерю локшина. Охолоне – буде не смачна.

- Ти що, мама-квочка? – хихикнула Діона.

- Ви просто обидві такі… немічні… - зітхнув Лео, і тихо додав, - аби вона тільки знову не вляпалась у щось…

***

- На́рі, в тебе вуха почервоніли.

- А?.. – дівчина з волоссям кольору рожевих персиків обернулась.

- Ну точно, - засміялась її  блакитноока подружка, - почервоніли! Хтось тебе зараз згадує.

- Сподіваюсь, що не злим, тихим словом, - зітхнула дівчина.

Гарна. Ніжна і тендітна Омега, з поглядом Альфи…