Чужинка

«Ну ж бо, зберися, ганчірко. Зовсім трохи залишилось…» — засапано дихаючи, підбадьорювала себе насуплена дівчина, намагаючись не збавляти темпу, який задала від початку пробіжки. — «Треба кидати палити, але точно не сьогодні...»

Стрункі ноги потопали в м'якому піску, а натягнуті до межі м'язи гули від натуги. Камілі здавалося, що в неї ось-ось луснуть сухожилля і вона прооре носом щільну купу смердючих водоростей, яку винесло на прибережну смугу нічним припливом. Майже так і сталося: гуркотлива хвиля підкотила драглисту медузу просто під кросівки. Втративши рівновагу, руда незграба змахнула руками й горілиць гепнулася на вогкий пісок. Розпластавшись на пляжі морською зіркою, вона ошелешено втупилася в безхмарне ранкове небо. І хоча розжарене барселонське сонце ще до ладу не прокинулося, воно вже придивлялося багряним оком до виснаженої жертви, намагаючись приголубити її палкими поцілунками й залишити на молочній шкірі замість бронзової засмаги водянисті пухирі.

Ще одна хвиля накрила руду з головою, додавши до просякнутого потом одягу кілька унцій морської солі. Дрібні мушлі й піщинки набилися під вільну майку, неприємно шкрябаючи подразнену шкіру. Волосся повністю змокло, і довгі пасма прилипли до скрушно скривленого обличчя. Сірова сіла й заходилася витрушувати з жалюгідної подоби стильної зачіски прохолодні краплі води. Вона мляво приклала до чола складену козирком долоню у спробі захистити очі від сліпучих променів і пильно вдивлялася в далечінь. Червона пляма, яка замайоріла на тлі приземкуватої білої споруди, наблизилася до білосніжного бортика рятувальної вежі, озброївшись біноклем.

— Срака-мотика. Схоже, вона мене вже помітила, — розпачливим голосом констатувала рудокоса невдаха.

Зробити сюрприз їй не вдалося. Чорнокоса смаглявка, одягнена в закритий червоний купальник і фірмову куртку, поквапом збігла сходами. Стоячи в тіні рятувальної вежі, Альба Гарсія осяйно їй усміхнулася й привітно помахала сигнальним буєм. Поки Каміла обтрушувалася від піску, рятувальниця підбігла до неї, виблискуючи пустотливими бісиками в очах.

— Буенос діас, кабеса інкієта!

Барселонська красуня ще від самого початку знайомства з Сіровою прозвала її «неспокійною головою», взявши собі за звичку саме так до неї звертатися...

~~~

Того дня Альба спостерігала з вежі за туристами. Вона одразу помітила рудокосу дівчину, яка розгублено вешталася поміж виставлених у ряд шезлонгів. Одягнена в укорочені бежеві штани, лляну сорочку та високі кеди, світлошкіра іноземка яскраво вирізнялася на тлі напівоголених засмаглих людей. Тримаючи в руках одразу три паперові стаканчики, спантеличена дівчина когось шукала у натовпі, без упину крутячи головою. Невдовзі рудокоса заблуда випадково опинилася на волейбольному майданчику, де впіймала скронею м'яч і гепнулася на пісок, мов підкошена.

Миттєво відреагувавши, рятувальниця підхопила медичну валізу й поквапом збігла дерев'яними сходами. За якусь мить вона вже стояла біля неї на колінах, оглядаючи приголомшену жертву пляжної гри. Розширені зіниці постраждалої мляво реагували на світло. Поставивши ймовірний діагноз — легкий струс мозку, — Альба вийняла з набору охолоджувальний пакет, приклала його до забитого місця і, не гаючи часу, викликала по рації бригаду невідкладної допомоги:

— Чіка туріста, вентісінко-трейнта аньйос. Конмусьйон церебраль леве.

Не розуміючи, що з нею сталося, горе-туристка незв'язно забелькотіла:

— Де це я?.. Ох-х, моя голова... Чому тут так спекотно, наче в пеклі?

Підсліпувато мружачись, заблуда приголомшено витріщилася на розмиту червону почвару зі смолянисто-чорним паклею, що розмовляла незнайомою співучою мовою, приклавши до лівої скроні свого крижаного мацака. Скидалося на те, що її довбню розтовк каменюкою оскаженілий зомбак, щоб поласувати мізками.

— Квантос дедос тенго? — гуманоїдна мозкожерка замиготіла перед виряченими очима Каміли своєю чудернацькою кінцівкою з дванадцятьма пальцями й щось без упину випитувала, але вона ніц не розуміла. — Ентьєндес ель еспаньйол?

— Що тобі потрібно? Облиш мене… — осиплий голос був таким же слабким, як і ватяне тіло.

— Сі ес асі, парпадеа дос весес…

У марній спробі сфокусувати зір, Сірова невдоволено зціпила зуби: картинка попливла, і її почало нудити. Коли чіткість покращилася, руда здивовано втупилася в багаторуку індійську богиню.

— Шива?! Ти не знаєш, де мої коктейлі? Я йшла собі спокійно, нікого не чіпала... — верзучи казна-що, жертва волейболу намацала на скроні гіпотермічний пакет і щиро обурилася, гадаючи, що лід узяли з напоїв, які вона несла матері з вітчимом. — Навіщо ти вилила на мене мохіто?!

— Лєжать спокойно. Нєльзя шевєліться. Ти получіла... лєсьйон кранєаль. Карєта нєотложной помощі... іа ен каміно, — ламаною мовою спробувала налагодити діалог усміхнена істота, дбайливо вкладаючи дівчину назад на пісок. — Но токе ту мохіто. У тєбя на головє лєжит... ієло медіко!

Каміла знову потягнулася слабкою долонею до забитої скроні, бажаючи перевірити, що воно таке — це «ієло медіко». Однак зробити цього їй не дозволили.

— Тіше-тіше! Туріста екссентріко, — наполегливо повторила свою вимогу Альба, принагідно промацуючи слабкий пульс на її зап'ястку.

— Де мої стаканчики? — шорхаючи вільною рукою по піску, невгамовна чужоземка намагалася їх знайти.

Залишати сміття на барселонському пляжі їй не хотілося — хто знає, які шалені штрафи за це можуть виписати.

— Кабеса інкієта, — мелодійно зареготалася рятувальниця, підштовхуючи до метушливої долоні потерпілої загублений скарб...

~~~

— Буенос діас, «міс Барселона», — у жартівливій манері вклонилася іспанці руда позерка, виринаючи зі спогадів.

Альба Гарсія недарма отримала від неї таке прізвисько: завдяки модельній зовнішності й тренованому тілу ця харизматична рятувальниця наче магнітом притягувала до себе юрби залицяльників обох статей. Свого часу Сірова також потрапила під вплив чарів барселонської кралечки, адже перед її грайливою усмішкою та сяйвом медових очей було складно встояти. Ім'я іспанки означало «світанок» і гармонійно перепліталося з її внутрішнім та зовнішнім світом. Коли ж Сірова дізналася від подруги значення власного імені, то довго реготала. «Служителька богів» — оце дійсно глузування долі.

Роззнайомившись ближче, ці двоє невдовзі стали хорошими приятельками, і за час спілкування іноземкам вдалося подолати мовний бар'єр. Тому тепер вони розуміли одна одну значно краще.

— Яким чином ти опинилася на піску? — поцікавилася у рудокосої халепниці іспанка.

З Камілою постійно траплялися всілякі кумедні курйози, і їй кортіло дізнатися про новий.

Мляво посміхаючись, бігунка відказала:

— Цього разу мене підстерегла медуза. Не турбуйся, «міс Барселона», тобі не доведеться знову виймати з моєї дупи голки морського їжака чи вискубувати пір'я з волосся.

— Це добре. — Пригадавши казус з чайками, які минулого тижня накинулися на неї, бо руда хотіла пригостити її попкорном, Альба заливисто засміялася. — Я рада, що сьогодні ти прийшла з порожніми руками. Під час припливу тутешні птахи стають особливо нахабними.

— Схоже, не лише вони. — Відчувши щипок за щиколотку, Сірова втупилася в краба, що погрозливо клацав біля ноги розчепіреними клешнями. Цей панцерний деспот із вічками-намистинками мав намір знову її цапнути. — Дідько! Та вони всі тут агресивно налаштовані проти мене.

— Просто зійди зі стежки, «кабеса інкієта», — вказала рятувальниця пальцем на смугасті сліди, залишені на вологому піску. — Ти стоїш поруч із його норою, кранк лише намагається захистити свій дім.

Виконавши слушну пораду, Каміла з вдячністю прийняла від Альби пляшечку з водою, спорожнила її наполовину, а решту вилила на голову й шию.

— Божечки, ну й спека, — поскаржилася руда усміхненій благодійниці на очевидні речі, досі не знаючи, з чого почати розмову, яка їм обом не сподобається.

— Чому ти бігла сюди, а не приїхала автобусом разом з іншими туристами? Відстань від дому твоїх батьків до пляжу доволі велика, — запитала Альба, намагаючись розвіяти незручну мовчанку.

— Вранці ти менш завантажена роботою, принаймні поки гульвіси відсипаються в готелях після нічних розваг. — Вп'явшись поглядом у клешнедупого злидня, Сірова почала копати носком кросівка ще одну нору поряд із його хатиною, наче теж хотіла сховатися в ній. Вона помітно нервувала, але, зрозумівши, що тільки марнує час, сказала як є: — Насправді я хотіла попрощатися з тобою в більш-менш спокійній обстановці, не відволікаючись на черговий порятунок дона Пабло, — присмачила зізнання жартом, сподіваючись, що це спрацює.

Балачки про підстаркуватого мачо, який невтомно імітував нещасні випадки заради уваги Альби, завжди їх веселили. Останньою витівкою сивочолого симулянта став дохлий скат, яким той обгорнувся й горлав, буцімто його вжалила морська каналія. Проте навіть цей «паблопранк» не зміг відволікти приголомшену іспанку від почутого.

— До біса дона Пабло! — емоційно змахнула вона руками. — Краще поясни, про яке прощання йдеться? — Витончені брови похмуро зібралися на переніссі. Занепокоєне обличчя осяялося здогадкою, і смаглявка з недовірою запитала: — Тільки не кажи мені, що ти збираєшся повернутися до Трансільванії?

Альба неодноразово кепкувала з мармурово-шкірої Каміли, запевняючи, що з її геліофобією вона точно має бути вампіркою. Оцінивши жарт, Сірова розреготалася.

— До Румунії я точно не збираюся їхати.

Від емоційного сплеску рятувальниця почала хаотично міксувати мови, перестрибуючи з іспанської на українську:

— Пор ке десідісте ірте де Еспанья? Чому саме зараз? — вона явно не поділяла веселощів подруги, спохмурнівши ще дужче, що було геть невластиво для її зазвичай життєрадісної натури.

— Я ніколи не казала, що залишуся в Барселоні назавжди. Думала, що приїду тільки на літо, але затрималася на рік. І все це через тебе. — Помітивши, як від цих слів на розпашілому обличчі Альби з'явилася крихітна усмішка, Каміла зробила крок уперед та поклала долоні їй на плечі. — Іспанія мене не приймає. Поглянь на мене, Альбо. Я й справді стала схожою на склепного монстра: вдень ховаюся від сонця, а на вулицю виходжу лише вночі.

Відчувши на своїх плечах жаскі поцілунки барселонського сонця, руда шкварка підвела до нього приречений погляд. А тоді поспіхом рушила в бік вежі, тягнучи іспанку за собою у сховок.

— Але ти дуже... ліндо монструо, — зробила Камілі сумнівний комплімент накапузяна Альба. Вона озирнулася, причумлено посміхаючись. — Мені зовсім не хочеться, щоб ти їхала. Я буду... те ечаре мучо де менос... за тобою.

— Та невже? — заховавшись у тіні вежі, узялася дуркувати вурдулачка. З цією харизматичною веселункою Сірова вільно почувалася в будь-якому образі, не боячись бути висміяною, — саме це в Альбі їй подобалося найбільше. — Ну ж бо, зізнавайся, насправді тобі просто не хочеться втрачати fanático apasionado.

Однак рятувальниця, замість того щоб їй підіграти, спохмурніла ще більше. Каміла скрушно зітхнула. Якою б безтурботною та життєрадісною вона не намагалася зараз виглядати — виходило кепсько. Складно вдавати, ніби все гаразд, коли передчуття неминучої розлуки засіло болючою скалкою в грудях. Давно їй не було так важко на серці. Дуже давно...

— Ну ти й... енганьядóра, Каміло. Ти ніколи не була моєю палкою фанаткою! — Неочікувано зареготалася Альба, грайливо ляснувши хитродупу приятельку по плечу. — І жодного разу не намагалася забрати собі... міс фанс.

— Бо твої шанувальники мене ніколи не цікавили, — зухвало усміхнулася руда. — От якби це були но óмбрес, сіно мухéрес — тоді інша справа.

— О, Діос мíо! Так ось у чому секрет нашої дружби? — вражено вигукнула Альба. — Але чому ти ніколи не розповідала, що тобі насправді подобаються жінки?

— Не хотіла паскудити наші стосунки. Думала, що ти автоматично припишеш мене до своїх афісіонадос. Чи припиниш зі мною спілкуватися, — Сірова потупила погляд і знову почала рити кросівком більшу нору, щоб самій сховатися в ній.

— Невже я схожа... на уна омóфобіа? — обурилася Альба, тицяючи в неї пальцем.

— Ой, все-е-е... Ні на кого ти не схожа! — зиркнувши на неї з-під чуба, знервовано промимрила руда. — Я не знаю, чому тобі про це не казала. Можливо, соромилася, або звикла до негативної реакції, чи щось таке...

— Ти така кýкі, коли ніяковієш. — Колись давно Каміла вже чула щось подібне від... Вона підібгала вуста, відганяючи спогади про жінку, яку так довго і болісно намагалася забути. — Може, я була б не проти бути разом із кимось схожим на тебе. — Пускаючи бісики вкляклій приятельці, смаглява кокетка осяйно усміхнулася, намагаючись у такий спосіб розбурхати рудий смуток. Вона наблизилася до неї впритул і співоче промуркотіла: — Що, як я скажу, що хочу спробувати зустрічатися з тобою?

Знаючи про звичку барселонської кралечки спокушати все, що тільки трапляється на очі, Сірова весело зареготалася.

— Тобі не вдасться мене обдурити, «міс Барселона». Я знаю, чому ти насправді це кажеш. Просто не хочеш, щоб я поверталася додому.

— Не хочу, — охоче погодилася Альба. — Але як ти здогадалася, що я не… Не… Як же це буде українською?

— Не запала на мене? — підказала їй руда, жартівливо округливши очі.

— Так. Як ти це зрозуміла?

— Коли тобі хтось дійсно подобається, ти під час флірту починаєш кусати губи. — Здивований вираз обличчя подруги був безцінним. Її складно було збентежити, тому Каміла весело вишкірилася. — Коли на зміну заступає красунчик Армандо, я не на жарт хвилююся за цілісність твоїх вуст.

— Неправда! Я цього не роблю! — обурилася смаглявка, тицяючи пальцем в руду брехуху, чим розвеселила її ще дужче. А тоді неочікувано кинулася на неї з обіймами. — Я сильно сумуватиму за тобою, «кабéса інкіє́та», і за нашими розмовами біля багаття.

На очі Сірової навернулися сльози. Прощання виявилося набагато важчим, ніж вона могла уявити. Міцно обіймаючи Альбу, руда розчулено прохрипіла:

— Мені також бракуватиме наших нічних посиденьок. Ти справді стала мені близькою людиною, «міс Барселоно» — Ніс зарився у шовковисте волосся, що пахло корицею та арахісом. Каміла дістала з кишені шортів телефон і вкрадливо запитала: — Давай зробимо фото на згадку?

— Чудова ідея! — охоче погодилася любителька селфі.

Альба в'юнко вислизнула з дружніх обіймів, похапцем втерла рукавом сльози й опинилася за спиною фотографки. Притислася щокою до її обличчя, осяйно усміхнулася, позуючи на камеру. Коли Сірова зробила останній знімок, хитрунка неочікувано поцілувала її.

— Що це щойно було?! — розгублено запитала руда.

— Це прощальний подарунок від мене! Завдяки цьому селфі в тебе з'явиться ще більше шанувальниць.

— Або ще більше проблем, — промимрила під ніс Каміла, насмішивши цим рятувальницю. Руда також щиро їй усміхнулася, неохоче підвела очі до «барселонського інквізитора», ховаючи телефон у кишеню. — Треба йти. Якщо затримаюся тут на довше, додому повернуся в глечику для зберігання праху.

— Ти невиправна оптимістка! — зареготалася смаглявка. — Ось, візьми це, — Альба дбайливо накинула на плечі вурдулачки свою фірмову куртку, відійшла на крок і підмигнула: — Тобі дуже личить червоний. Сподіваюся, одного разу ми знову зустрінемося на цьому місці. Пам'ятай — я завжди виглядатиму тебе зі своєї вежі, «кабéса інкіє́та».

— Йой! Тепер мені дійсно треба вшиватися звідси! — Каміла зобразила переляк, дивлячись за її спину: — Дон Пепе йде сюди і він виглядає дже розлюченим. Ще бракувало, аби старюгань віддухопелив мене своєю ключкою.

Альба озирнулася, швидко цмокнула на прощання руду комедіантку, відпускаючи її.

— Біжи, Каміло. Я його відволічу! — махаючи утікачці рукою, смаглявка вигукнула їй навздогін: — Бажаю тобі знайти в Трансільванії свого ліндо монструо!