Чужинка

Не чекаючи відповіді, непрохана гостя зникла за дверима так само швидко, як і з'явилася. Сірова навіть не встигла обуритися або хоча б якось відреагувати на безпідставні звинувачення. Вона так і завмерла з відвислою щелепою, гадаючи, а чи не примарилася їй ця розгнівана фурія. Кліпнувши, дівчина спантеличено потерла грудину. Жінка-примара залишила після надшвидкого візиту неприємний осад, тому сумнівів не залишилося — не примарилося.

— Я скоро повернуся. Вийду покурити і заразом дізнаюся якого біса на мене вирішила наїхати ця борза училка. — звівшись на ноги і розтягнувши вуста у вдавано безтурботній усмішці, Каміла попрямувала на віхід.

— Зажди. Я піду з тобою. — ухопивши гостю за руку, голосом, що не терпить заперечення, убила її наповал своїм недоречним «мамізмом» Алевтина Аркадіївна.

— Ще чого! — обурилася руда, намагаючись висмикнути лікоть із чіпких пальців завуча. — Я не маленька, сама розберуся.

— Ти не розумієш. Руслана зараз трохи не в собі, і вона реально може тебе покалічити.

— Це ми ще побачимо, хто кого. — уперто випнувши підборіддя, пирхнула дівчина.

— У неї КМС із самбо. Знала б ти скільки разів мені доводилося витягувати її задиркувату дупу з поліцейського відділку, через вуличні бійки, то зараз би не задирала носа. — ніяк не вгавала жінка, намагаючись її надоумити.

— Хах, а в мене чорний пояс із пофігізму. — спробувала віджартуватися Каміла, але жарт пройшов повз вуха завуча. Стурбована жінка так і не випустила її руку, зімкнувши пальці сильніше. — Це ви не розумієте. Мені взагалі байдуже: відгребу я від неї чи ні. Хай краще постраждає моя дупа ніж гордість. Я не збираюся ховатися за вашою спідницею.

— Ти подивися, яка гордячка. — невдоволено підібгавши вуста, жінка все ж послабила хватку. Перш ніж розімкнути пальці, вона довго дивилася на Камілу, ніби відправляла нерозумну дитину на бійню. — Гаразд. Якщо виживеш, розповім тобі, як мене одного разу хотіли залякати братки мого Андрійка.

— Що ж, тепер я просто зобов'язана вижити за всяку ціну. — глузливо закотивши очі, дівчина щиро посміхнулася Алевтині Аркадіївні, — Я із задоволенням послухаю вашу історію але трохи пізніше.

Підбадьорливо підмигнула господині дому Сірова вийшла за двері. Задерши голову до свицевого неба і виставивши перед собою долоню, вона зрозуміла, що незабаром почнеться затяжний дощ. Перші самотні краплі вже зривалися з важких хмар, змиваючи з обличчя дівчини безтурботну посмішку. Оглянувши подвір'я і не знайшовши тут брюнетку, руда вирішила прогулятися до прочиненої хвіртки, що зі скрипом гойдалася на петлях, які не завадило б змастити.

— Думала, що ти вже не прийдеш. Чому так довго?

Вийшовши за паркан, Каміла буквально ніс до носа зіткнулася з неврастичкою, що дивилася просто на неї з неприхованою агресією. Стійко витримавши важкий погляд, дівчина вийняла з кишені трохи зім'яту пачку Camel і, чиркнувши запальничкою, прикурила цигарку. Підперши плечем стовпчик, до якого була прикручена дротом бляшанка від консервованого горошку, з якої наїжачено стирчали недопалки, вона запитала:

— Що вам від мене треба? Чого припхалися з міста в таку негоду?

— Якби ти не ховалася тут, мені б не довелося їхати за місто. — пирхнула у відповідь Руслана, не зводячи очей з зухвалої дівчини.

— Пф-ф... Хто вам сказав, що я ховаюся?

Сірова не збиралася виказувати перед вороже налаштованою психопаткою страх, якого вона до того ж не відчувала. Насправді дівчина взагалі давно нічого не відчувала, окрім порожнечі, яка витіснила з неї усі емоції, та апатію — геть до усього. Їй навіть хотілося отримати прочуханки, щоб отримати емоційний сплеск, який зміг би виштовхнути її зі стану спустошення в якому вона застрягла. Тому так зухвало поводилася.

— Якби не ховалася, то сиділа б в своїй халабуді, а не на кухні у тітки Алі. — грізно стискаючи кулаки та скалячи рівні зуби, відбрила брюнетка.

— Яке вам діло де і з ким я сиджу? — перші паростки роздратування почали пробиватися крізь ментальну броню Каміли.

— А таке! Мені не хочеться кантувати тебе під вікнами мами моєї подруги. Якщо зіпсую газон, в передсвятковий день, отримаю від неї на горіхи.

— Розумно. Ходіть за мною. — Пройшовши кілька метрів, дівчина відчинила перед гарячковою «гостею» хвіртку, за якою знаходилося її подвір'я. — За будинком перекопана земля. Вона все ще пухка, якщо що. Там вам буде зручніше ховати мій труп. — покепкувала руда, пропускаючи жінку, побіжно розглядаючи незвичне вбрання.

Сірова бачила Руслану всього двічі: у школі та на дискотеці. І обидва рази вона була у сукні. Тепер же, дивлячись на її темні джинси, що трималися на стегнах завдяки широкому ременю з металевими бляшками, і білосніжного светра, брюнетка здавалася їй незнайомкою. Наче руду на розбірки викликала не училка, а її вдала копія.

Вхопивши нахабне дівчисько за комір футболки і втиснувши її в паркан, Руслана зашипіла в беземоційно відморожену пику:

— Хто ти в біса така? Звідки взагалі узялася?

Вдарившись спиною, Каміла провела сумним поглядом цигарку, що випала з її пальців. Скидалося на те, що її взагалі нічого не турбувало окрім втрати недопалка.

Булигіна розгнівано вдавила його миском білого кросівка в іржаву траву і, труснувши дівчину, гаркнула: — Відповідай!

— Сірова Каміла Іванівна. Двадцять шість років. Ветеринар за фахом, по життю пофігіст, яка клала болт на психованих училок на кшталт вас. Далі продовжувати?

Вуста дівчини вигнулися у знущальній посмішці, ще більше вибісивши оскаженілу жінку.

— Що вона у тобі взагалі знайшла? Ти — нахабна вискочка, яка ціни собі скласти не може! Особливий випадок? А як же! Хрінь собача! Та ти хоч уявляєш собі скільки у Зої було до тебе таких «особливих»? Вона могла взяти будь-яку, та й зараз може, ось тільки не хоче. Зовсім дурна стала. А все через тебе! Зациклилася на тобі, наче ти якийсь пуп землі. Раніше ми з нею щовихідних робили нічні вилазки у клуби та бари. Брали від життя усе що хотіли і кого хотіли. ЖИЛИ! Та коли вона зустріла тебе, все пішло по пизді!

— Оо, я вас прошу. Позбавте мене від зайвої інформації. 

Каміла спробувала відштовхнути Руслану, не бажаючи й далі слухати про Зою та її походеньки, але брюнетка тільки сильніше навалилася на неї.

— О ні, не так швидко, рибко. Я змушу тебе вислухати все, що я про тебе думаю. Це ти Зою можеш виставити за двері. Закрити рота своїм друзям. Зі мною такий номер не пройде. — Шарпнувши зарозумілу скалку, наче ганчіркову ляльку, Булигіна гепнула її потилицею об лист жерсті. Але дівчина навіть не скривилася: так і дивлася на неї бляклими очима дохлої рибини. — Коли ти зі своєю мамцею поїхала з міста, Зоя перетворилася з життєрадісної людини на бісового зомбі. Зачинилася з твоїм котом у своїй квартирі, наче в якомусь склепі, де, вочевидь, збиралася поховати себе живцем. Мені доводилося силуміць змушувати її пити, їсти, гуляти… — З байдужістю дивлячись у полум'яні очі свого обвинувача, Каміла ледве чутно рипнула зубами. Їй не подобалося те, що вона чула. Їй не хотілося вірити в обопільні страждання зміюки. Такого просто не могло бути. — Якби ти тільки знала, як мені було складно витягувати Зою з ями, в яку вона потрапила завдяки тобі, можливо б тоді ти припинила поводитися, як відморожене вобла. Як тобі вдалося довести мою подругу до стану висушеної мумії, за кілька днів знайомства? Як?! — Відвівши погляд, Сірова продовжувала вперто мовчати, похмуро витріщаючись на альтанку. Дивитися в очі Руслани, що її розпікала, не було ані сил, ані бажання. — Зоя пожертвувала собою, щоб ти отримала те, що тепер маєш: освіту, професію, дім. А ти...

— А це тут до чого?! Все що я маю, я досягла самотужки, власними силами. — обурилася Каміла. — Вчилася, працювала, у мене не залишалося жодної вільної хвилини на розваги…

— Ой, та годі тобі. Кому ти тут заливаєш? — зневажливо скрививши вуста, Руслана ледве стримувалася, щоб не заїхати кулаком по брехливій пиці. — Весь сторіс забитий фотками з тьолками, а вона тут стоїть і втирає мені, що в неї часу ні на що не було. Не встигла звалити з міста, як одразу ж завела собі гарем.

«Що? Якого біса?! Щось я не пригадаю, щоб я додавала в друзі цю курву чи щоб вона була підписана на мою сторінку...»

— Будь-які дії мають наслідки. Зоя, до речі, теж бачила твою сторінку в інсті. Після перегляду її нарешті відпустило і вона почала потихеньку приходити до тями.

«Зою я тим паче не запрошувала в друзі… Тоді як вони змогли потрапити на мою сторінку? Вона ж наче закрита...»

— Ну, чого принишкла, рибко? Нарешті до тебе дійшло, що брехати марно?!

— Я не брешу. Ви самі собі це понавигадували. Усі ті дівчата — мої подруги, співкурсниці, колеги по роботі. Тільки з двома з них я ходила на побачення, та й то невдалі. Тому нема чого приписувати мені риси власного блядського характеру. Я не така, як ви! — Тепер прийшла черга Руслани отетеріти і недовірливо супити брови. Над варіантом «просто друзі» вона навіть не замислювалася. — І взагалі, якби вашій подрузі було настільки погано, як ви кажете, тоді чому вона мені не дзвонила? Якого біса занесла мій номер до «чорного списку»? Поблокувала мене скрізь!

— Це не вона. Я це зробила. — на автоматі бовкнула Булигіна, не замислюючись над наслідками сказаних слів.

Розслаблені м'язи Каміли миттєво напружилися. Вона не могла повірити в те що почула. В ній наче щось перемкнуло. Ви-кати цій паскудині дівчина більше не збиралася.

— А-ну повтори, що ти щойно сказала. — з неприхованою агресією прошипіла руда, примруживши очі.

— Я внесла твій номер до «чорного списку» на телефоні Зої. Що незрозуміло було сказано? — Руслана виголосила зізнання з таким холодним цинізмом, ніби не розуміла, що вона накоїла.

— Бісова курва! — Каміла зробила їй підсічку ногою і з силою натиснула на плечі, падаючи разом з нею в мокру траву.

Булигіна не очікувала, що руда погань здатна її вкласти на землю, тому не встигла згрупуватися чи пом'якшити падіння. Дивлячись на неї з сумішшю здивування та люті, вона загрозливо зашипіла:

— Злізь з мене!

— Навіщо це ти зробила? — тремтячий від гніву голос дівчини, що тепер сиділа верхи на Руслані, почав зриватися на рик. — Відповідай!

Брюнетка, упершись долонями в її тулуб, зігнула ноги в колінах і, відштовхнувшись стегнами, підім'яла руду під себе. Шкірячись переможною посмішкою, вона виплюнула:

— Щоб Зоя про тебе забула і повернулася у стрій… — притиснувши заведені за голову руки Каміли до землі і дивлячись в її знавеснілі очі, Руслана насолоджувалася своїм тріумфом. — І це я показала їй усі ті фотки. Сама б вона нізащо не стала заходити на твою сторінку.

«І обмовила мене...» — вистрілила здогадка в голові.

— Ах ти ж тупа лярва! — розлючено рикнула дівчина.

Каміла теж спробувала зкинути її з себе, але в неї нічого не вийшло — тільки сильніше виковчилася у багнюці, пихкаючи від натуги.

— Краще не сіпайся, рибко. Змирися — ти програла! — схилившись над розчервонілим обличчям дівчини, Булигіна упивалася її безпорадністю. — Я б залюбки викрутила усі суглоби на твоїх пальцях, та на жаль, мені ще знадобиться сьогодні твоя допомога.

— Хріна тобі в зуби, а не моя допомога! — Напружившись, Каміла буцнула чолом у перенісся Руслани.

Коли Булигіна рефлекторно накрила руками розбитого носа, руда перекотилася на бік. Маючи намір відповзти подалі від брюнетки, вона, як і побоювалася, упіймалася на удушливий прийом. Обидві руки зімкнулися на її шиї і Каміла розгнівано засичала:

— Відпусти, біснувата! Тобі ж гірше буде.

Повітря катастрофічно не вистачало, його ставало дедалі менше, перед очима попливли кольорові кола. Каміла згребла пальцями листя, жбурляючи його через плече, проте тиск на горлі став тільки відчутнішим.

— Здавайся, дурна. — Роздратований голос позаду ледве було чутно, ніби руда знаходилися під багатометровою товщею води. Руки слабшали але вона все одно не припиняла мляві спроби розчепити «замок». — Та вгамуйся ти. Кому кажу. Бо дійсно ще придушу.

— Мені по…хуй. — ослаблі руки дівчини зрештою сповзли вниз, а сама вона обм'якла й осіла.

Мерзотник, що підкрався до них зі спини, наскочив на кривдницю зблідлої, мов крейда, рудої господині. Зашипівши, він вчепився зубами в оголену щиколотку брюнетки.

— Якого біса? — намагаючись відігнати кота, Руслана замахнулася на нього рукою. — Пішов геть, блохастий гівнюк.

Ображений таким зневажливим ставленням до себе, рудий дебелко перемикнув всю увагу з ноги на долоню. Знову скочивши на Руслану він вкусив її до крові. Через атаку кота брюнетці довелося залишити в спокої непритомну дурепу, щоб відбитися від збожеволівшої тварини. Упіймавши кота за шкірку, вона пожбурнула його в корчі і, вхопивши палицю, що лежала неподалік, пустилася за ним у наздогін. Однак біганина швидко закінчилася. Алевтина Аркадіївна, що встала на її шляху, вліпила подрузі Зої потиличника.

— Руся, облиш мого «хлопчика». — Алевтина Аркадіївна, що встала на її шляху, вліпила Руслані потиличника. — Не змушуй мене застосовувати до тебе цю штуковину. — підсунувши під її здивоване обличчя електрошокер, насуплена жінка натиснула кнопку, розрядивши його в повітря. — Занеси краще в дім вперте дівчисько. Дощ сильнішає, ще де застудиться.

— Як скажете. — викинувши палицю, Булигіна підхопила на руки Камілу, наче та нічого не важила, і мовчки пішла за тіткою Алею. — Коли вона поклала непритомну дівчину на диван у вітальні одразу почала виправдовуватися, затискаючи пальцями носа: — Я не хотіла нікому нашкодити. Ці двоє першими на мене напали. Погляньте на мене: це я вся в крові, а на них жодної подряпини немає.

— Ну звісно. У тебе завжди всі винні. Всі, окрім тебе. — невдоволено пирхнула жінка, шукаючи в аптечці флакончик із нашатирним спиртом. — Навіщо ти сюди приїхала і накинулася на мою гостю?

— Я просто хотіла поговорити з нею, це вона перша накинулася на мене. Ви ж самі все бачили. — сівши на стілець Руслана задерла голову щоб зупинити кров.

— Бачила. — погодилася Алевтина Аркадіївна, — А ще я бачила, як ти перед тим товкла її об паркан, поки вона тебе слухала. І чула усе, що ти їй казала. — з докором дивлячись на Руслану, жінка тяжко зітхнула. — Сходи-но на кухню і вмийся. Нема чого брудними мій килим кров'ю.

— Хіба я сказала їй щось не те? — змиваючи з обличчя наслідки бійки, промимрила брюнетка. — На правду не ображаються. А якщо й ображаються, то лише дурні.

— Якщо таке діло, тоді й ти послухай, що я тобі скажу. — жінка присіла на краєчок дивана і піднесла до носа Каміли ватку з гостро пахнучою речовиною. Вона різко звелася і почала кашляти, розгублено переводячи погляд з Алевтини Аркадіївни на пальнуту подругу Зої, що визирнула з кухні у вітальню. — Не варто було тобі втручатися в чужі стосунки. Я розумію, що ти таким чином хотіла допомогти Зої. Керуючись добрими намірами хотіла зробити як краще, але поглянь у що це вилилося! Через твоє хибне бачення добра ти накоїла біди. Не залишила їм шансів на примирення, не дозволила розібратися з усім самостійно. Змусила їх обізлитися одна на одну і зробила обох їх нещасними.

— Щось по цій було не помітно, що б вона страждала. — пирхнула Булигіна, зневажливо дивлячись на Камілу, щедро поливаючи вату перекисом.

— Пішла ти на хєр. — огризнулася дівчина, трясучи головою, все ще відчуваючи легке запаморочення.

— Сама туди йди. — уїдливо посміхаючись, Руслана про всяк випадок відійшла від рудої подалі.

Брудні прийомчики біснуватої Каміли змусили задиркувату подругу Зої ставитися до неї з обачністю.

— Негайно вгамуйтеся. Краще приведіть себе до ладу. Ви обидві схожі на брудних безхатьок. — осадила їх роздратована господиня, передаючи Камілі аптечку. — Оброби, будь ласка, Руслані подряпини. Ще не вистачало, щоби вона підхопила інфекцію. А я поки що чаю заварю.

— Гаразд. — Сірова, без ентузіазму, підійшла до своєї пацієнтки, яка сиділа на стільчику і поставила аптечку на стіл.

— Будь ніжною зі мною, рибко. — оманливо солодко посміхаючись, брюнетка дивилася на «лікаря-зло» з низу вгору.

Не реагуючи на провокацію, дівчина почала перебирати медикаменти, викладаючи потрібні на стільницю. Не знайшовши рукавичок, вона просто облила долоні спиртом і одразу ж узялася до справи, зусередженно суплячи брови. Бути ніжною з цією курвою вона точно не збиралася. Якби не прохання Алевтини Аркадіївни, Сірова навіть пальцем би неповорушила, щоб їй допомогти. З насолодою дослухаючись до шипіння пацієнтки, коли запихала в її ніздрі ватні тампони, руда мстиво посміхалася. Перевіривши ще раз пов'язки, які щойно наклала на руку і гомілку, вона залишилася задоволеною проробленою роботою.

— Де ти навчилася цим брудним приймчикам? — втомившись мовчати, запитала в Каміли Руслана.

— На курсах по самозахисту. — неохоче відповіла їй руда, повертаючи медикаменти в аптечку.

— З твоїм довгим язиком тобі вони дійсно потрібні.

— Хто б казав. У тебе язик не коротший.

— Ви знову починаєте? — несучи в руках тацю з чашками, Алевтина Аркадіївна окинула грізним поглядом задир.

Поки вона ходила на кухню за вазочкою з цукерками, її гості поводилися тихо мов миші. Навіть не дивилися одна на одну.

— Отже, — тримаючи в пальцях трюфельну насолоду, Алевтина Аркадіївна звернулася до Руслани, — Розповідай, навіщо ти приїхала по Камілу. Тільки не юли, кажи як є. — пронизавши вимогливим поглядом подругу доньки, попередила її жінка.

— Зоя. Вона знову взялася за старе. Після того, як посварилася з цією... — кинувши вбивчий погляд у бік Каміли, Булигіна зціпила зуби.

— Чим моя донька захопилася цього разу? Родео? Мотоспорт? Скелелазіння? Стрибки з парашутом?

— Другий варіант.

Схрестивши руки на грудях, брюнетка відкинулася на спинку стільця, спостерігаючи за обличчям рудого дівчиська, що приголомшено витяглося.

— Який мотоспорт? Ти це зараз серйозно? — Дочекавшись ствердного кивка від Руслани, дівчина обурливо пирхнула: — Вона ж на автівці ганяє, мов божевільна! Якого дідька Зоя сіла на мотоцикл? Хто їй дозволив?

— Ой, ви тільки погляньте не неї. — реготнула Руслана. — Можна подумати, що тобі є до цього діло.

— Стулися! — зашипіла у відповідь Каміла, мало не спопеливши дупу брюнетки полум'яним поглядом.

— Сама стулися!

— Припніть язики! — Ляснувши рукою по стільниці і дочекавшись повної тиші, похмура жінка вперила очі в Руслану: — Так що там із Зоєю? Вона ціла чи знову собі щось зламала?

«Знову зламала?!.» — вжахнулася Каміла.

— Ні, цього разу обійшлося без переломів. Принаймі без відкритих. Зоя не впоралася з кермуванням, коли робила складний стрибок, і впала з кроссовика. Отримала кілька саден і синців і, здається, пошкодила стегно.

— Де вона зараз знаходиться? — Алевтина Аркадіївна мала наразі більше стурбований вигляд аніж сердитий.

— Вдома. Де ж іще. Відлежується у своєму ліжку. — Жінка сильніше насупилася, — Не хвилюйтеся, Зоя не залишилась там одна. З нею Данка сидить і вона знаходиться під надійним наглядом.

— Чому не в лікарні, під наглядом лікарів? — якби про це не запитала Зоїна мама, це б зробила Каміла, яка сиділа мов на голках.

— А то ви її не знаєте. — сплеснула руками брюнетка, зробивши великі очі. — Вона, як завжди, відмовилася від госпіталізації. Сказала лікарям, що нормально почувається, і що якщо їй раптом стане гірше, сама до них приїде.

— Зрозуміло. Допивайте чай та збирайтеся. Коли Каміла огляне її, передзвониш мені і доповісиш, як там справи.

— Я? Але чому я? Вам не здається, що ви щось плутаєте. Я ветеринар, а не травматолог! — спантеличено випалила дівчина, виглядаючи при цьому сердитою.

— Ну, так і Зоя не зовсім людина. Хіба ти ніколи у своїй практиці не мала справ зі зміями? — пожартувала мама білявки. Але зрозумівши, що жарт рудій не зайшов, вона припинила посміхатися і серйозно сказала: — Зроби це заради мене. Оглянь її, будь ласка. Мені стане набагато спокійніше, якщо я знатиму, що з моєю донькою все добре. Я тобі довіряю.

— Га-а-аразд. Тільки заради вас. — вдавано тяжко зітхнувши, дівчина підвелася на ноги. — Сходжу додому, подивлюся, що можна взяти з собою з медикаментів. Як тільки я буду готова, ми одразу поїдемо.

— Перевдягнутися не забудь. — почувши слова Алевтини Аркадіївни, Каміла закотила очі.

Закриваючи за собою вхідні двері, вона побігла до свого будинку.

"Треба швиденько заскочити в душ".