Чужинка

На лемент, який влаштували двоє дорослих, у роздягальню зазирнула збентежена вихователька. Спершу молода жінка окинула прискіпливим поглядом Гориніна, з яким була добре знайома. Не маючи ні найменшого бажання спілкуватися з татусем, від якого тхнуло перегаром, вона перевела погляд на рудокосу незнайомку, в якої схоже й виник конфлікт із Дмитром.

— Доброго ранку. Я вас тут раніше не бачила. Ви часом не заблукали? — світло карі очі, обрамлені густими чорними віями, з підозрою вп'ялися у Камілу.

— Доброго ранку. Сподіваюся, що ні. Бо я вперше привела малого в садок. Тобто він сам мене сюди привів, я його лише супроводжувала, — зніяковіло посміхаючись, відповіла руда дивачка, розгублено чухаючи потилицю.

Сірова поняття не мала чи справді завела Данилка в потрібну їм групу. Горинін, який спостерігав за розмовою, і словом не обмовився щоб якось допомогти їй та виховательці розібратися в цьому питанні.

— Якого малого? В нього є ім'я? — на чуттєвих вустах русокосої жінки майнула поблажлива усмішка, яка їй дуже личила.

— Данька. Тобто, Даниіл Мордюков. Такий шустрий малий, ось такого зросту. — Оповідачка опустила руку до середини бедра, а тоді швидко підняла обидві догори й запустила пальці у своє волосся, кошлатячи його. — З ось такими кучериками, наче на його голові стався вибух макаронної фабрики.

— Ви досить вдало описали Данилка, — захихотіла вихователька, ховаючи руки у кишенях білого халата. — Назвіть тепер, будь ласка, ваше ім'я.

— Її звати Каміла! — вилетівши, мов буревій, і обхопивши ручками ногу збентеженої рудокосої жінки, відповів замість неї малий шибеник. — Вона тепер живе з нами. Поки тата немає вдома, вони з мамою сплять в їхньому ліжку. Моя мама дуже сильно любить тітку Камілу. — Щербато посміхаючись, видав свою версію бачення дружби мами та її подруги Данилко.

Відповідь балакучого хлопчиська виглядала доволі двозначно, через що Дмитро зайшовся реготом, а брови виховательки здивовано поповзли вгору. Каміла потупила на Данилка знічений погляд, відчуваючи, як її щоки залило бісовим рум'янцем. Відіславши мале базікало у групу, вона подумки вилаялась.

«Оце малий шкет вимочив приколюху! Хоч би тепер про нас з "мордяхою" не подумали казна-що»

— Від дітей неможливо щось приховати чи змусити їх змовчати. Чи не так? — Кажучи це, володарка білого халата і широкої усмішки кокетливо підмигнула рудій. — Вони мають здатність помічати те, чого не бачать дорослі.

— Кхм-кхм… Не знаю що йому там привиділося, але я можу вас запевнити, що ми з Мордюковими давні друзі. Я просто нещодавно повернулася в місто і тому зупинилася в них. — Світло карі очі оцінююче пробіглися по стрункому стану Каміли і повернулися до її схвильованого обличчя. — З'їду від них коли знайду власне житло чи коли Сьомка повернеться з рейду з Німеччини. — Шукаючи підтримки у Гориніна, руда паніка подивилася на нього з мовчазним благанням: — «Скажи щось їй, Дімон!» — Але він втупив очі в телефон і робив вигляд наче поняття не має про що йдеться.

«От мудило...»

— Та не хвилюйтесь ви так. Все добре. Я нічого такого не подумала. — Хитро мружачи очі, заспокоїла її вихователька. — Я була зобов'язана з'ясувати хто ви така і хто привів Данилка в садочок. Решта мене не обходить. — Вийнявши з кишені руку, вихователька простягла Камілі свою візитку. — Мене звати Ірина Сергіївна. Якщо у вас виникнуть якісь питання, — стишивши голос вона підійшла до неї, дивлячись просто в очі, — байдуже які. Ви можете зателефонувати мені за цим номером. Я б могла вам провести екскурсію вечірнім містом.

— Га-а-аразд. — Забравши шматок глянцевої картонки, Сірова, спантеличено посміхаючись, позадкувала до дверей. — До побачення.

— До зустрічі. — Брови рудокосої склалися у знак питання. — Ви ж будете забирати Даньку сьогодні з садочка?

— Ще не знаю, — знизала Каміла плечима.

— Ходімо вже, Казанова! — призирливо пирхнув Горинін, борючись із бажанням схопити екс-дівчину за лікоть і силуміць виволокли її в коридор. — До зустрічі, Ірино Сергіївно.

— До побачення. — З відчутною прохолодою зронила вихователька, підходячи до вікна щоб відчинити фрамугу та впустити в приміщення свіже повітря.

Розяпивши перед Камілою двері, похмурий Дмитро пропустив її уперед себе і пошкандибав слідом.

Горинін з Сіровою разом вийшли на вулицю і йшли мовчки аж до самої хвіртки, не виронивши жодного слова. Каміла занурилася у власні думки і, здавалося не помічала Дмитра, що крокував поруч. Він голосно тупав, мов набундючена дитина, і раз по раз кидав в руду важкі погляди, то відкриваючи, то закриваючи рота. Було очевидно, що Горинін хотів щось сказати, от тільки схоже не знав з чого почати розмову. Нутром відчуваючи його нетерпіння, Каміла не витримала і першою звернулася до нього:

— В чому твоя проблема, Дімон? Якого ляда ти весь ранок чіпляєшся до мене? Все ж наче було нормально.

Вчора Горинін поводився адекватно, коли забирав її з ЖД-вокзалу, можна навіть сказати привітно. А сьогодні наче з ланцюга зірвався.

— А то ти не знаєш? У тобі моя проблема! — пирхнув він, роздратовано буцнувши миском кросівка камінчик, що лежав при дорозі. Той з дзенькотом відбився від ліхтаря і загубився в пожовклій траві. — От нафіга ти повернулася? Щоб наробити ще більше хуйні?

Скосивши невдоволений погляд на психованого бовдуряку, Сірова зціпила зуби. Хоча Горинін мав вигляд побитого життям пса, жалю вона до нього не відчувала. За вечерею Свєтка розповіла їй, як цей паскудник ставиться до своєї дружини. Тому єдине що вона до нього відчувала — це зневагу.

— Боже, тільки не кажи, що ти досі сердишся на мене через той випадок на випускному. Минуло більше шести років! Якого милого тебе так заціпило?

— Бо я тоді отримав психологічну травму. Через тебе і ту білу лярву в мене розвинувся комплекс неповноцінності. Ось чому! — обвинувачувально тицяючи в Камілу пальцем, Дмитро навис над нею грозовою хмарою. — Якби ти тоді покинула мене через мужика, я б це сприйняв, як належне. Але ж ні, тобі закортіло погратися в бісову лєсбу!

Стиснувши кулаки, Сірова ледве стрималася щоб не зацідити по його розлюченій пиці. Зневажливий тон і недоречні звинувачення Дімона неабияк її роздраконили. Він так нічого і не зрозумів.

— Ну звісно, у всіх проблемах справжніх мужиків завжди винні лесбійки! — просичала вона. — Можна подумати, що до знайомства зі мною, ти не мав жодних проблем з дівчатами! Бо ж ти такий класний!

Іронія, якою було просякнуте кожне її слово, залишилася не поміченою.

— Взагалі-то так все і було, Каммо! В мене відбою від дівок не було. — Зарозуміла усмішка і зверхній погляд екс-хлопця, від яких зазвичай мліли дівчата, на Камілу діяли зовсім інакше. Її радше нудило. — Та й зараз не має, але тепер я сприймаю їх по іншому.

Скосивши погляд на чорнявого нарциса, Сірова не розуміла чого він взагалі тоді казиться. З його привабливою зовнішністю і харизмою альфача у Дімона апріорі не могло бути проблем з дівчатами. Щось було в ньому таке, що дівчат чіпляло і не відпускало аж поки вони не вигорали з середини...

— По іншому? Як лесбійок? — з недовірою перепитала руда, ошелешено глипаючи на нього очима.

— Уяви собі, так! — іще більше набундючився Горинін. — Я реально тепер в кожній бабі бачу бісову лєсбу. До твоєї появи тут, від Ірини Сергіївни не віяло гейським лайном! — Закривши широкими долонями розпашіле від гніву обличчя, Дмитро розпачливо прогарчав: — Від тебе одні проблеми, Сірова!

— Не сміши мене! Єдина твоя проблема — це ти сам! Маючи сім'ю ти досі думаєш кому б ще з дівок притулити свого "дурного", — Дружину Дмитра їй було особливо шкода, ще й совісно перед нею. Сірова вважала, якби вона тоді не підштовхнула Гориніна до старости, щоб здихатися від нього, то Катька не занапастила з ним своє життя. — Катюха годує тебе, прасує твій одяг, лягає з тобою в одне ліжко і нюхає щовечора перегар. Вона народила тобі доньку! Ти мався б на руках її носити, але ж де там! Такому крутому перцю, як ти, не личить бути зразковим сім'янином. Чи не так? Вихователька доньки, бачте, йому більше лежить до душі. Невже в чужої баби більше меду між ногами? Ти мені огидний!

Різко загальмувавши Горинін шарпнув Камілу за руку і розвернув її обличчям до себе.

— За кого ти мене маєш? Я не зраджую дружині! Те що я інколи підкочую до дівок яйця, це ще не означає що я з ними шпиляюся. — Відпустивши її руку, Дмитро трохи заспокоївся. Принаймі перестав виглядати так, наче хоче руду придушити. — Відколи це флірт став вважатися тепер зрадою? — Судячи з глумливої посмішки Дімона, питання було риторичним, тож Сірова промовчала: не бачила сенсу долучатися до нової суперечки з упоротим альфачем. Горинін звісно ж сприйняв її мовчанку за поразку і поблажливо зронив: — Розслабся, Каміло. Можеш не накручувати себе на рахунок мене і Ірини Сергіївни. Після того, що я сьогодні побачив, я сумніваюся що є тепер сенс з нею мутити.

— І що ж ти такого побачив, що змінило твої наміри? — глумливо гмикнула руда, виймаючи з "бананки" пачку Marlboro.

Вона відкрила її і заглянула в середину. Залишилося тільки дві цигарки, тому Каміла вирішила спершу запропонувати нікотинку Дмитру, щоб він не почав патякав, мовляв останню навіть менти не забирають.

— Ще одну лєсбу! — роздратовано пирхнув він, але тим не менш пригостився. Давши вогня Сіровій, Горинін прикурув і свою. — Схоже мені тепер доведеться шукати для Василинки новий дитячий садок.

«Господи, невже цей причамлений довбограй і справді вірить в байки про гомосексуальність, яку можна підчепити наче якийсь вірус? Чого ж тоді досі стоїть поряд і дихає зі мною одним повітрям?»

— З чого ти взяв, що Ірина лесбійка?

Власне кажучи, Каміла й сама сприйняла Ірину Сергіївну, так би мовити, за свою: надто очевидно русявка виказувала до неї цікавість. Проте вона не поспішала підтверджувати здогадки Дімона. Ще бракувало аби пильний татусь накатав скаргу на необачну виховательку. Хто знає, як себе поведе директорка дошкільного закладу, дізнавшись, що вона долучила до виховання дітей ЧИСТЕ ЗЛО.

— Ти що за дурня мене маєш? Чи за сліпого? Я на власні очі бачив, як Ірина з тобою фліртувала, ще й дала тобі свою візитку! Мені ж довелося в неї клянчити її цілий місяць. А тобі, хєряк, і тупо сама втулила, хоча ти навіть про це не просила. У тебе якісь особливі феромони, чи що?

Сірова ніколи не плекала ілюзій на рахунок того, що з Гориніна вийде гарний сім'янин, але те, як він спокійно розповідав їй, що видурював номер телефону у Ірини Сергіївни (і можливо не тільки у неї), чомусь досі її шокувало. Вочевидь, альфач навіть й гадки не мав, що така поведінка — неприйнятна. А от його претензії, мовляв раз мені дала візитівку, а йому ні, то це означає, що вихователька стовідсотково лєсбі — смішило і дратувало Камілу водночас.

Вона не втрималася і почала реготати.

— Хулі ти шкіришся? — визвірився він на неї.

— В тебе й справді серйозні проблеми з головою, Горинін, якщо ти вважаєш, що кожна дівчина, яка дає мені свій номер, лесбіянка. Ти не задумувався над тим, що існують такі жінки, які просто не хочуть мати справ з жонатиками? — глузливо посміхаючись, Сірова попрямувала до ларьків, що стояли біля зупинки. — Та й взагалі, як тобі не соромно звинувачувати у всіх своїх бідах лише жінок? Мужик ти чи хто?! Краще б спершу поглянув на себе зі сторони, перш ніж клеймувати інших. Наявність члена і двох яєць ще не роблять з тебе чоловіка за якого кожна дівчина мріє вийти заміж. Якби ти дійсно вмів поводитися із дівчатами, тобі не довелося би перейматися, що вони одного разу втечуть від тебе до лесбійки. Всі ці твої надумані, тобою ж, комплекси — херня від воза. — Наблизившись до магазинчика з цигарками та придбавши дві пачки, Сірова відійшла до смітника і знову закурила. — Пам'ятаю, ти якось скаржився мені, що твій батько поводився з твоєю матір'ю, як останній гівнюк. Що він був ще тим поволокою, жодної спідниці не минав і зрештою покинув вас. Пішовши до іншої баби. Було таке?

— Ну, було. На що це ти натякаєш?

Горинін відкрутив кришку на пляшці з лимонадом і зробив великий ковток, косячись на екс-дівчину.

— Фішка в тому, що ти тепер сам не кращий за свого старого. Яблуко від яблуні…

— Що? Та пішла ти на хєр! Це не правда! — Розгніваний Дмитро стиснув кулаки-молоти. Здавалося, що з його ніздрів от-от повалить пар. — Забери свої слова, інакше я...

— Що? Вдариш мене?! То давай!!! — анітрохи не налякавшись вдвічі більшого за неї бевзня, Каміла войовничо виставила підборіддя, з викликом дивлячись в його очі. — Але знай, якщо ти справді це зробиш, то ще більше впадеш у моїх очах.

Люди, що проходили повз них, намагалися оминати наїжачену парочку, від яких за милю тхнуло неприємностями.

— Трясця, ти й справді вважаєш мене настільки кінченим?

— Ще не вирішила, — знизала плечима руда задира.

За якусь мить, на розгніваному обличчі Дмитра з'явилася спершу розгубленість, а трохи згодом засяяла щира усмішка.

— Ти, як була геть скаженою, мала, такою й залишилася. — Обійнявши Камілу, Горинін поклав підборіддя на її маківку. — Мені тебе бракувало і наших розмов. Тільки ти здатна так бісяче вправляти мізки. Дурко ти руде.

— Сам такий, —  посміхнувшись в Дімонові груди, Каміла помітно разслабилася.

Звісно вона знала, що Горинін її й пальцем не зачепить. Хоча хто його знає. За шість років багато чого могло змінитися...

— Тобі хтось казав, що ти ненормальна? Пальнута на всю голову. Чіканута…

Повертаючись разом до будинку, екс-хлопець скоса споглядав на Сірову, шкірячись їй своєю фірмовою голлівудською посмішкою.

— Звісно казали, і не один раз. Але найчастіше я чула це від тебе.

Горинін більше не агресував і тепер виглядав цілковито безпечним. Каміла теж заспокоїлася і, йдучи по вихлястій стежині, тепер насолоджувалася чудовою погодою.

— Бо це була чиста правда, — розреготався Дмитро, налякавши басовитим сміхом голубів, що паслися в траві. Шлопаючи крилами, птахи злетіли угору і порозсідалися на гілках розлогої липи. — Ти завжди багато патякала і постійно до когось наривалася. Мені мало не щодня доводилося товкти чиїсь пики.

Вдарився у ностальгію Горинін.

— Ще скажи, що тобі не подобалося це робити, — закотивши очі, глузливо пирхнула Сірова. — Після кожної бійки ти розпушував хвоста і ходив по дворі, мов павич. — Копіюючи ходу пихатого Дімона, вона випнула груди і дупу. Отримавши ляпчика по сідницям, руда веселуха картинно обурилася: — Агов, тримай руки при собі. Не для тебе моя мама квіточку ростила.

— А для кого ж тоді? — гмикнув Горинін, сідаючи на лавку біля сусіднього під'їзду.

— Ти й сам це чудово знаєш, — присівши з ним поряд, Каміла заклала руки за голову і, випроставши ноги, відкинулася на спинку.

— Ні, не знаю! — вперся рогом екс-хлопець, не бажаючи визнавати очевидне.

— А я тобі кажу, знаєш! Просто не хочеш собі в цьому зізнатися.

Примруживши очі, руда ніжилася під вересневими променями сонця, що пестили її обличчя.

Обмірковуючи слова колишньої дівчини, Горинін підпер чоло долонями. Він блукав поглядом по розтрісканому асфальту розглядаючи мурах, що метушилися під ногами. Скоса подивившись на свою співрозмовницю, Дмитро зрозумів, що вона, на відміну від нього, повністю розслаблена.

— Ти реально мене киданула бо втріскалася в ту блонду? — помітивши кивок, Горинін насупився. — Тоді чому ви з нею розбіглися?

— На те були причини, які я не збираюся з тобою обговорювати, — сухо відказала Каміла.

— Ей, ти нормальна? Я тут тобі душу всю вивалив, про свої проблеми розповів, про комплекси. Отримав від тебе піздюха. А ти відморозитись вирішила?

— Нічого я не морожуся, — схрестивши руки на грудях, Сірова підтягнула ноги.

— Ще й як морозишся! Типу я тебе не знаю.

— Добре, морожуся. — Намацавши в "бананці" цигарки, Сірова знову закурила. Горинін терпляче чекав поки руда дозріє для розмови: знав, якщо не тиснути на неї, то вона сама заговорить. Так воно зрештою і сталося. — Просто я ще ні з ким про це не говорила.

— Навіть з Мордюковою? — неабияк здивувався він, з недовірою споглядаючи на спохмурнілу Камілу. Вона знову ледве помітно кивнула. Дмитро зірвав травинку та почав її жувати. — А чому не ви з нею не розмовляли про це? Адже, ви типу найкращі подруги.

— Бо не хотіла аби вона взнала, що в мене теж, як і в тебе, з'явилися комплекси. Не хотіла, щоб Свєтка мене лікувала, — криво посміхнувшись, зізналася нарешті руда.

— Як я тебе розумію, мала. Ця доморощена психотерапевтка скрізь пхає свого носа. Катька мало не щодня ходить до неї на "кушетку", а коли повертається, робиться ще дратівливішою ніж до "сеансів".

Сірова співчутливо похлопала Гориніна по плечу. Альфач мав втомлений вигляд і теж, як будь-яка людина, потребував підтримки. Вона розтріпала чорняве волосся і взялася масажувати його шию, так як він любить.

— А в тебе звідки комплекси узялися? — мало не муркочучи, запитав у неї Дімон.

— Зоя теж мене киданула. Двічі. На протязі трьох днів, — знехотя зізналася йому руда.

Горинін мало не скрутив собі шию, коли почув це. Він голосно зареготав, перелякавши зграйку горобців, що сиділи на дереві. Деякі з них навіть обхезалися, злітаючи з гілок.

— Агов, припини з мене угарати! Не бачу тут нічого смішного, — обурилася Каміла, мимоволі посміхаючись.

— Карма тебе наздогнала, мала, — беззлобно підколов її Дмитро.

— На себе краще поглянь.

Гидливо вказавши пальцем на купки лайна, що прикрасили футболку Гориніна, руда ледве стримувалася, щоб теж не зареготати.

— Трясця. Сподіваюся, це до грошей. — Збивши щиглем найбільшу купку, він підвівся на ноги. — Гаразд, пішли вже додому. Мені час їхати на роботу, а тобі змінити одяг.

— Та що не так з моїм одягом?! Якого біса ви до нього причепилися, — обурливо випалила Сірова, хапаючи з лавки Зоїну "шкіру" і наздоганяючи хлопця, що вирвався вперед.

— Та все з ним не так. Він майже нічого не приховує. Обтягує фігурку, наче друга шкіра. Плюс цей виріз на майці... — Опустивши погляд на її груди, Дмитро цмакну вустами, — Він не залишає місця для фантазій. Якби ти досі була моєю дівчиною, я б не дозволив тобі вийти на вулицю у такому вигляді. Не дивно, що твоя білявка так казилася.

— Вона не моя, — погрозливо зашипіла Каміла, стишивши крок. — З чого ти взяв, що Зоя психанула через це? Вона ж навіть не дивилася на мене. Хіба що коли єрепенилася, та й то не довго.

— Пф-ф-ф... Коли ти присіла перед малим мордюком і щось йому там втирала, вона так пальоно вирячалася на твої персики, що мало слиною не зійшлася.

— Що ти мені триндиш! — з недовірою дивлячись на Дімона, заперечила Сірова. — Було б там на що вирячитися.

— У тебя канешна не динькі, как у маєй Катюхі. Но, і не курага. — Копіюючи грузинський акцент дядька Жори з дев'ятої квартири, Горинін відчинив перед усміхненою подругою двері під'їзду. — Я би даже сказаль, два сочних персика.

— Ой, все-е-е, вали вже додому, — розреготалася Каміла, глузливо хитаючи головою. — Там на тебе твої диньки зачекалися.