Чужинка

Записуючи на дошці домашнє завдання, Зоя Андріївна подумки підраховувала години. До завершення останнього на сьогодні уроку залишалося кілька хвилин. У неї страшенно боліла голова — перший робочий тиждень дався їй, ой як, не просто. Учні, старших й середніх класів, все ніяк не хотіли долучатися до навчального процесу. Замість того щоб уважно слухати вчительку, яка пояснювала їм нову тему, вони постійно балакали між собою, переповідаючи якусь маячню, хаотично переходячи з тихого шепоту на нестримний сміх. Рятівний шкільний дзвоник, що оголосив про кінець її страждань, злився з радісними лементом школярів. Тарнавська озирнулася до класу суворо закликаючи галасливих балагурів до порядку.

— Так, всі сіли по своїм місцям. Поки не запишете у щоденники домашнє завдання, ніхто з класу не вийде!

Безладний хор гундявих голосів почав скаржитися, мовляв знову їм надто багато задали на вихідні. Ще й два завдання вліпили на додачу. Зоя, слухаючи незмінно плаксиві стогони старшокласників, підперла рукою підборіддя і вишкірилася задоволеною посмішкою. Комусь могло здатися, що вчителька з фізики насолоджується стражданнями учнів, хоча насправді вона просто щиро раділа завершенню робочого тижня. Коли останні учні покинули її кабінет, Тарнавська присіла за стіл і із блаженним стогоном зкинула з натомлених ніг туфлі.

— У нас на сьогодні все? — Визираючи з комірчини, яка знаходилася у самому кінці продовгуватого кабінету (двері якої були вмонтовані в шафу), Мордюкова була схожа на міль. Білий халат лаборанта та крейда на щоках і пухких пальцях, додавали їй схожості з цим шкідником. — Можна вже валити додому?

— Тобі можна, а мені ще журнал потрібно заповнити, а потім ще й в учительську фігачити. Клариса Володимирівна вирішила влаштувати під кінець тижня всім вчителям мозкойобку. Типу хоче наставити нас на шлях істинний чи благословити на навчальний рік. Хрін її знає.

Коли не було поряд свідків їхнього спілкування зі Свєткою та Русьою, Тарнавська дозволяла собі лаятися у стінах освітнього закладу. Решту часу вона поводилася чемно і мала репутацію інтелігентної освітянки.

— Співчуваю. Завучка у нас ще та гримза. — Хлопнувши дверима Світлана підійшла до дошки і, взявши до рук вологу ганчірку, почала планомірно знищувати формули. — Може на тебе зачекати чи чимось допомогти?

«Хай Бог милує. Не треба на мене чекати. Мені ранкових розмов про твою подружку цілком вистачає...»

— Не варто, їдь сьогодні додому без мене. Думаю, я надовго тут застрягну. Тим паче у тебе гості, ще й Даньку скоро потрібно буде з садка забирати. — Відкривши товстий журнал, Зоя Андріївна почала заповнювати сторінки, виводячи ідеально рівним почерком імена та прізвища старшокласників. — Якщо тобі так не терпиться мені допомогти, то завари чаю.

— О'кей, зараз зроблю. — Підхопивши з підвіконня електрочайник, Світлана підійшла до раковини, яка знаходилася біля вхідних дверей, набрала води і віднесла його в комірчину, вигукуючи звідти: — Тобі чорний чи зелений?

— Завари з ромашкою, якщо вона ще залишилася, — не відриваючись від писанини, вигукнула у відповідь Тарнавська, підпираючи чоло рукою.

— Два пакетики ще є. Цукор також закінчується. Треба буде сьогодні зганяти в супермаркет, — проінформувала її Світлана.

— Треба сьогодні зганяти в бар, — промимрила під носа Зоя, щоб Мордюкова не змогла її почути. А тоді голосніше сказала: — Купи все необхідне, гроші я тобі в понеділок віддам.

— Гаразд. Зараз зателефоную Камілі і дізнаюся, чи зможе вона забрати Даньку з садочка.

Цього разу Тарнавська не вставила жодного уїдливого коментаря і навіть не скривилася, що вже було добрим знаком. Можна сказати — прогресом. Вочевидь, почала потроху звикати до думки, що тепер їй часто доведеться чути табуйоване ім'я. Однак, підтримувати розмову про Камілу, яка скоро знову зникне з її життя, вона не була готова, тому вперто мовчала. Мордюкова принесла їй обіцяний чай і присіла за парту, що знаходилася навпроти вчительського стола.

— Хм-м, дивно. Спочатку у Каміли було зайнято, а тепер ця гівнючка не відповідає на дзвінки. — Слухаючи довгі гудки і нетерпляче тарабанячи пальцями по парті, Світлана набирала її номер знову і знову. — Алло, Сірова? Ти чого морозишся від мене?.. Зайнята! А чим? — Брови шатенки здивовано поповзли вгору. — Ти, що з Гориніним поїхала?!. А де ви зараз знаходитеся?.. Як це чому питаю? Хвилююся за тебе... Ой, все-е-е, не гарчи на мене. — Усміхаючись на весь рот, інтиганка змовницьки підмигнула Зої. Та закотила очі і продовжила заповнювати журнал, вдаючи, що їй байдуже про що вони розмовляють. — І правильно зробила, що з Дімоном поїхала. З цим качком не стрьомно швеньдяти по дачах… — Крадькома глянувши на Тарнавську, Світлана встигла помітити, як кума невдоволено підібгала вуста. — Ви вже знайшли будинок?!. Очманіти! Якось швидко ти вирішила з'їхати від мене... Та знаю я, що там ремонт ще треба зробити, ти мені вже про це сто разів казала. А будинок у якому стані і де він знаходиться?.. Краще скинь мені фотки. Ти зовсім не вмієш описувати краєвиди без матюків. — Згадавши причину, через яку вона подзвонила подрузі, шатенка озвучила її в голос: — Слухай, Каммо, а ви ще довго збираєтеся кататися?.. Ти можеш забрати Даню з садка? Я просто хотіла заскочити в магазин після роботи… Дякую тобі. Не забудь фотки мені зкинути!

Завершивши розмову, Мордюкова тепер мовчки гіпнотизувала свій телефон, не зводячи з нього маніакального погляду. Вона виглядала так, наче від тих фотографій, які хотіла побачити, залежало не лише її життя, а й порятунок усього світу. Через кілька хвилин їй надійшло повідомлення. Юзаючи "messenger", тепер шатенка захоплено водила пальцем по екрану. З кожним новим переглядом фото вона цокала язиком дедалі голосніше, привертаючи до себе увагу Зої. Її пудрові брови то зустрічалися на переніссі, то взлітали полохливими шпаками до чубчика. Рот здивовано відкривався і знову захлопувався...

— Боже, що у тебе з обличчям? — не витримавши мімічних тортур, поцікавилася у неї Тарнавська.

— Я ніяк не можу збагнути, де знаходиться ця суцільна руїна. — Передавши кумі свій телефон, Мордюкова вказала на фото з будинком, який ледве можна було розгледіти за густим чагарником.

«Господи! Навіщо він їм здався?!.»

Вимучено зітхнувши, Зоя повернула гаджет Світлані, так і не сказавши їй жодного слова. Вона одразу ж впізнала невеличкий двоповерховий будинок, який продавався вже понад два роки. За подвір'ям давно ніхто не доглядав, тому там все поросло бур'янами і колючими хащами. Літні власники цієї ділянки померли кілька років тому, а їхні діти або не хотіли, або не мали часу займатися дачею. Ціну вони заломили за неї просто космічну, як за пристойний котедж, через це ділянка пустувала.

— То ти знаєш, де знаходиться цей будинок із привидами? — нетерпляче перепитала у неї Світлана.

— Знаю, — знехотя зізналася Тарнавська. — По сусідству з маминою дачею.

— Ти певно жартуєш?! — не вірячи власним вухам, реготнула шатенка. — Можливо, коли Каміла дізнається про це, вона передумає купувати його.

— Купувати? Навіщо їй знадобилося купувати будинок? Я гадала що вона просто катається за компанію з Гориніним поки він таксує. — Здивування білявки було настільки великим, що Світлана тільки тепер збагнула — Зоя реально думала, що Сірова приїхала до неї просто погостити.

— Жити там буде. Вона нещодавно розповіла мені, що збирається відкрити ветклініку, тому підшукує собі будиночок.

— Тут? Тобто в Ковелі?! — приголомшено перепитала Зоя, з недовірою дивлячись на Мордюкову, ніби очікуючи від неї, що вона зараз вигукне — жартую — і засміяється.

— Ну, так. А що тебе так дивує? Вона ж жила тут раніше.

— А як же мегаполіси? Одеса? Іспанія? Як же великі можливості? — не даючи вставити Світлані жодного слова, Тарнавська пильно вдивлялася в її очі.

— Гадки не маю. Сама в неї про це запитай. — Весело шкірячись, збрехала їй інтриганка і оком не змигнувши.

«Ага, не знає вона. Так я і повірила!»

— Тобі треба, ти й питай. Мені від цих знань ні холодно, ні спекотно, — невдоволено підібгавши вуста пирхнула Тарнавська, повертаючись до заповнення журналу.

От тільки знову зосередитися на роботі тепер було нереально. Серце надто гучно гупало в грудях, а голову розривало від суперечливих думок. Подряпавши сторінку кульковою ручкою, що погано писала, Зоя роздратовано жбурнула її на стіл. Та відскочила від поверхні і мало не поцілила в усміхнену мармизу Світлани.

— Боже, та чого ти така психована сьогодні? То на школоту зриваєшся, то робоче приладдя трощиш.

— Сьогодні? Не сміши мене, Свєтка. Вона тепер постійно така. — Підпираючи плечем одвірок, влізла в розмову колежанок Руслана. На її появу ніхто не очікував, тому дві фізички витріщилися на англічанку, як на свідка Ієгови, який з'явився з повітря. — Я вже втомилася вмовляти Зою сходити зі мною на "темну вечірку", помацати гарненьких дівчаток, розслабитися, випустити пару. Але де там! Віднєкується, наче свята Діва Марія — не хочу, не буду. Ти вже, певно, й забула, як виглядає піхва…

— Не мели дурниць! Нічого я не забула! — обурливо пирхнула Зоя, кидаючи на Русю гнівні погляди.

— Ну і коли в тебе востаннє був секс? — скептично вигнувши брову, з грузливою посмішкою запитала Булигіна, закриваючи за собою двері.

— А й справді, коли? — приєдналася до допиту Світлана, з цікавістю розглядаючи напружене обличчя куми.

— Йдіть обидві до біса, поки я вас туди не послала! — встромивши ноги в туфлі та з лязготом закривши журнал, Тарнавська почала закипати від люті. — Це не ваша справа з ким і коли я трахаюся!

— Б'юсь об заклад, що у Зоіча востаннє був секс, коли ще птахораптори та мегаладони навіть не думали вимирати. — Звично стібаючись з кращої подруги, Руслана змовницьки підмигнула Мордюковій, запрошуючи її до небезпечної гри.

— Ну ти й загнула, Руся! — захихотіла шатенка, підхоплюючи її настрій. — Це не могло бути на стільки давно. — Роблячи вигляд, наче задумалася, Мордюкова глумливо вишкірилася. — Гадаю, що останнього разу вона вигулювала свою розкішницю у часи першого хрестового походу. Або ж коли з'явилася інквізиція. Звідси і взялося це її дивне захоплення, піддавати учнів тортурам.

— Або ж коли Гітлер вперше задумався про чистоту арійської раси... — підіграла шатенці Руслана хрюкаючи від сміху. — Абрамович, вийди негайно з кабінету! — спарадіювала вона роздратований голос Тарнавської.

— Чи коли на Землю летіла Хеллоуїнська комета. Гріх було не потрахатися під шумок. Паніка творить чудеса. Навкруги бігають голі дівчата і благають щоб їх позбавили цноти.

— Зоя Андріївна, трахніть мене! — заволали в один голос усміхнені комедіантки.

— Ой, та вгамуйтесь ви вже. — Піддавшись веселому настрою подруг, Зоя також посміхалася разом з ними. — У мене був секс з однією довгоногою красунечкою, на минулорічному фестивалі пива у Львові.

— З Міланкою з Майорівки? — уточнила у неї Руслана і, помітивши кивок, показала подрузі великого пальця. — Молодець, Зоїч. Файну ти дівчину собі тоді увірвала.

— У минулому році?! — вжахнулася Мордюкова, явно не поділяючи захвату Русі. — У тебе востаннє був секс аж в минулому році?! Повірити в це не можу! Тепер мені зрозуміло чому ти так заслинилися, коли витріщалася на маленькі цицюньки Каміли.

— Нічого вони не маленькі! — не замислюючись, випалила Зоя, з обуренням дивлячись на пронирливу інтриганку. — Нормальні. — Помітивши хитрий прижмур, вона закотила очі і, надавши голосу байдужості, холодніше додала: — Цицьки, як цицьки. Нічого особливого.

— Що? Нічого особливого?! Як ти взагалі можеш так зневажливо відгукуватися про жіночі принади! Про ці апетитні пампушечки потрібно складати вірші! — шокувалася Булигіна, нажахано дивлячись на подругу. — Яка монахиня тебе вкусила? Останнім часом я тебе не впізнаю.

— Тобі ще не набридло блазнювати, Руся? — підійшовши до подруги, Тарнавська підхопила її під лікоть і потягнула до дверей. — Ходімо швидше в учительську. Якщо ми з тобою запізнимося на збори, які от-от мають початися, то Веремчучка знову запише нас добровольцями в організатори шкільних свят. На цілий рік!

— Трясця! Я не хочу знову борсатися у цьому лайні! — заскиглила Булигіна, підганяючи подругу, — Рухайся, Зоіч. — Знервовано споглядаючи на наручний годинник, вона підштовхувала її в спину. — До початку зборів залишилося п'ять хвилин.

— Та не лети ти так! — не встигаючи за розмашистим кроком англічанки, Зоя подумки проклинала свої високі підбори і квапливість Руслани.

Збігаючи сходами, обидві вчительки налетіли на якусь перепону, що з'явилась ні звідки. Ледве втримавшись на ногах і опинившись в чиїхось сильних руках, Тарнавська роздратовано засичала:

— Якого біса?! — зробивши крок назад, вона з подивом витріщилася на не менш ошелешену їхнім зіткненням дівчину. — Ти?!

Каміла мовчки перевела насторожений погляд на іншу жінку в брючному костюмі. Її упіймав Горинін. Випустивши русяву красунеску з обійм, він встиг вибачитися перед нею за свою необачність. Руда мовчки відступила, потупивши погляд.

Зоя зауважила, що цього разу Сірова була одягнена трохи скромніше. Принаймні, її рвані джинси не обтягували стегна і сідниці, наче друга шкіра. Топ, хоча і був непристойно коротким, зате по верх нього була накинута червона куртка. Не дочекавшись відповіді чи ще хочаб якоїсь реакції від рудої мовчунки, Тарнавська перевела погляд на Дмитра, який глипав на неї очима.

— Що ви тут робите? Хіба ви не випустилися зі школи? — виплюнула вона на хлопчика-супер-зірку надлишок отрути.

— Ми за Свєткою приїхали, — вишкірився до неї білозубою посмішкою Горинін. — Вона попросила нас піднятися до неї.

— Треба було її внизу почекати. Нема чого вештатися стороннім по школі. І куди тільки дивиться охорона? — пирхнула Зоя, знову поглянувши на мовчазну Камілу. Залипнувши оцінюючи поглядом на її оголеному животі, вона помітила, як напружилися м'язи. Задоволено гмикнувши Тарнавська підвела очі вище, зустрічаючись з крижаними сірими очима. В них було так багато байдужості, що аж морозець по шкірі пройшовся. Віднайшовши голос, Зоя сухо додала: — У школі не просто так існує дрес-код. Надалі попрошу не з'являтися тут у неналежному вигляді.

Простягнувши гадюці пакунок з її шкірою, Сірова розтягнула гумові вуста в привітній усмішці, яку вона декілька днів репетирувала перед дзеркалом.

— Я принесла твою кофту. Можеш не перейматися через прання, я її не носила.

— А подякувати мені за неї не хочеш?

Зоя навмисно тягнула час, бо помітила дещо цікаве. До шкіряного браслету, що бовтався на зап'ястку Каміли, були приторочені різні дрібнички: жетон з київського метрополітену; дві кицьки, що обіймалися хвостами; срібна монетка з гравіюванням корабля; брелок у вигляді серця і... Її сережка з хрестиком. Та сама, яку вона залишила Камілі на згадку про себе.

— Ні, не хочу. Я в тебе її не просила! — Втрачаючи терпіння просчала Сірова. — Ти просто кинула кофтою в мене і злиняла.

Тарнавська невдоволено підібгала вуста. Від її рудого сонечка, яке вічно шарілося і нервувало при розмові, не залишилося й сліду. Натомість зухвалості з'явилося вдвічі більше.

Руслані не сподобалося, як ця руда вискочка зверхньо розмовляла з її подругою, тому вона вирішила втрутитися у розмову і поставити нахабне дівчисько на місце.

— Твоя куртка мені здається знайомою. Я її десь бачила, — безпардонно простягнувши руку до шиї Каміли, Булигіна відгорнула комір, читаючи напис. — Ти ба, як цікаво. Це ж курточка рятувальників Барселони? — пильно стежачи за дівчиною, яка ледве помітно кивнула, вона з посмішкою запитала: — Як вона тобі дісталася?

— Мені її подарувала подруга, — неохоче відповіла їй Каміла.

— Альба Гарсія твоя подруга?

— Так, близька подруга. — Не розуміючи до чого всі ці запитання, руда насупила брови. — Ви також з нею знайомі?

— Ні, не знайомі. Просто бачила її фото на твоїй сторінці в інсті. Альба була одягнена в цю куртку, а тепер вона на тобі. Як це розуміти?

Сірова дійсно старалася виглядати привітною, проте їй просто не давали такої можливості. Ще одна притрушена вчителька, яка сипала запитаннями і кидала якісь незрозумілі натяки, роздратувала її.

— Будете багато знати, сон стане кепським. З'являться зморшки. Вона вам треба? — уїдливим голосом відбрила Каміла, подумки даючи собі настановку закрити сторінку в соцмережах. Зиркнувши вовком на усміхнену Тарнавську вона знову тицьнула в неї пакунком. — Забери свою кофту, Зоя.

— Залиш її собі. Бачу, тобі до вподоби колекціонувати речі своїх колишніх.

— Не всіх. Твоя кофта мені не потрібна, — зневажливо пирхнула руда злюка. — Або забирай, або я викину її у смітник. Вибір за тобою.

— Та хоч спали, мені начхати! — роздратовано просичала З.О.Я, шкірячись посмішкою психопатки. — Тобі ж так подобається приносити жертви богам.

Очі Каміли блиснули небезпечним вогнем. Від однієї згадки, чому вона це робила і до чого все це призвело, її скрутило з середини і мало не знудило.

— Це все залишилося у минулому, як і ти. Я більше не хочу шукати зустрічей з тобою. — Крижаний голосі і погляд, якими жриця вогню обдарувала підлу гадюку, могли заморозити пів континенту. — Краще з'їм жменю слизнів, ніж дозволю тобі знову отруїти моє життя.

— Мала гівнючка! — примруживши очі, випалила Тарнавська.

— Велике стерво! — не залишилася у боргу Сірова.

Спостерігаючи за смертоносним двобоєм між цими двома, Булигіна ошелешено глипала очима. Вона навіть забула, що вони з подругою поспішали в учительську, бо вперше в житті бачила, як Зоїна хвалена витримка спершу пішла тріщинами, а тоді розлетілася, осипаючись до ніг снопом сліпучих іскор. Тарнавська могла лютувати, шипіти, лаятися. Але підвищувати голос і тим паче в школі — такого з нею ніколи не було.

— Здається, у нас тепер є дві жертви жорстокого недотраху, — з глумливою усмішкою констатувала Світлана, спускаючись сходами.

— Я теж щойно про це подумав, — погодився з нею Горинін, радіючи що він знайшов однодумця. І байдуже, що цією людиною виявилася Мордюкова. — Цим двом необхідно зачинитися в якійсь темній комірчині і випустити пару. Сексуальна енергетика в них просто зашкалює.

— Стули писка! — одноголосо гаркнули на жартівкика обидві гримзи, і він почав реготати.