Чужинка

Повернувшись до кімнати, Каміла поклала телефон на стільчик і почала поспіхом натягувати на себе верхній одяг.

— Одягайся, зараз твоя мати за нами заїде. Вона вже на кільці.

Руда поводилася так, наче це не вона кілька хвилин тому залишила Зою в ліжку, зовсім одну — спантеличену і незадовільнену. У низу живота смикало та неприємно тягнуло, що не додавало гарного настрою. Похмура білявка, не добре мружачи очі, якийсь час стежила за квапливими рухами дівчини і невдоволено сопіла. Коли Каміла просунула голову у ,V-подібниц виріз светра і винувато їй посміхнулася, Зоя мовчки звелася на ноги, а тоді вийшла з кімнати голосно грюкнувши дверима.

— Агов, ти чого? — вигукнула їй навздогін дівчина.

Вискочивши за Зоєю в коридор, руда тільки й встигла побачити, як ще одна «хлопавка» відсікла її від втікачки. Цього разу розлючена змійка зникла за дверима ванної кімнати.

«Та блиі-і-і-н… Якого біса вона вичверяє? В нас немає часу на це...»

Не сміливо постукавши по дерев'яній перепоні, дівчина збентежено закусила губу.

— Зоя, ну чого ти психуєш? — відповіддю їй була тиша. Приречено зітхнувши, Каміла приклала вухо до дверей, чуючи як полилася вода. — Вийди, будь ласка, до мене. Я хочу тобі щось сказати. Це дуже важливо. — але ображена жінка навіть не муркнула: так і продовжувала ігнорувати руду, викликаючи своєю поведінкою тривогу на серці.

Тупцювати на одному місці більше не було сил, тому Сірова почала нервово міряти кроками передпокій, з побоюванням споглядаючи на годинник. З хвилини на хвилину тут мала з'явитися Алевтина Аркадіївна, щоб відвезти їх до лікарні. Що казати їй і як пояснювати, чому її донька замикнулася у ванній кімнаті, Каміла поняття не мала. Вона, звісно, знала причину поганого настрою Зої і була повністю солідарна із нею, от тільки розповідати про це колишньому завучу, яка обов'язково попитає у неї: «Чому вони забарилися?» — це було надто трешово! Рудій навіть думати не хотілося, як на подібне одкровення відреагує «королева» стьобу...

«От лайно! Я в повній дупі…»

— Сонечко, прошу тебе, припини дутися. Виходь. — грюкаючи кулаком по заслінці, заскиглила під дверима дівчина.

— Сонечко? Хм, ти диви, як заспівала. Я-то думала, що я змія. — вийшовши з ванни, обмотана коротким рушником, Тарнавська обпекла руду паніку розгніваним поглядом.

Дівчина з побоюванням відступила назад. Притулившись спиною до стіни вона окинула схвильованим поглядом напівоголену змійку. З вологого волосся Зої збігали кришталево прозорі крапельки води, зникаючи у логовинці між її шикарних грудей, заворожуючи та притягуючи потемнілий, гранітного кольору, погляд. Збудження Каміли нікуди не ділося і тепер, нахабно витріщаючись на апетитні груди, вона відчувала, як воно ще й посилилося.

— Що ти там так довго робила? — проковтнувши в'язку слину, прохрипіла Каміла, насуваючись на Зою.

— Знімала напругу. — солодко посміхаючись, з нотками глузуванням, відповіла їй білявка. Бачачи, якими шокованими стали очі дівчини і як вона намагалася осягнути значення сказаних нею слів, Зоя вирішила допомогти їй зі здогадкою: — Ти ж не захотіла довести справу до кінця. Тому мені довелося самій попрацювати пальчиками.

«Милостиві боги... Вона правда, ось так просто, взяла і сказала мені, що мастурбувала в душі?» 

Уявивши цю еротичну картину, Каміла залилася червоною фарбою від шиї до самих кінчиків вух.

— Не можу в це повірити. — промимрила дівчина.

Судячи з розчервонілого обличчя рудої, маленька помста Зої вдалася.

— А ти повір.

Задоволено сміючись, білявка задерши носа, пішла у свою кімнату, залишивши дівчину наодинці зі своїми думками. Повільно присівши на ліжко, вона припинила шкіритися, бо до неї щойно дійшло, що даремно повністю влізла під струмені води. Треба було просто вимити волосся під краном. Після душу бинти намокли і сповзли, втративши захисну функцію.

— От гадство. Тепер знову доведеться терпіти перев'язку.

Пам'ятаючи неприємні відчуття, які вона стоїчно перенесла учора, Зоя мерзлякувато пересмикнула плечима. Кинувши рушника на підлогу, вона роздратовано відкинула його ногою до дверей балкона. Суплячи брови, білявка вийняла з верхньої шухляди комода найпрозоріший комплект нижньої білизни, який в неї тільки був. За якусь мить, на її похмурому обличчі засяяла хитра усмішка. Поспіхом натягнувши на все ще вологе тіло ліфчик і трусики танга, та навмисно проігнорувавши халат, що знаходився зовсім поруч, вона гукнула дівчину:

— Агов, лікарко Айболіт! Чи не могли би ви ще раз подбати про мене?!

Коли Каміла увійшла до кімнати і побачила Зою, то ледве не перечепилася через власну щелепу, що впала на підлогу. Прикривши очі і зробивши кілька глибоких вдихів, руда відчувала себе суцільним блукаючим нервом. Шикарна білявка виглядала звабливішою за найсексуальніших моделей із сторінок журналу «Playboy». Навіть із заплющеними очима дівчина досі бачила перед собою її образ, який навічно витатуювався на внутрішній стороні її повік.

«Твою ж мамку! Боги створили Тарнавських для того, щоб мучити мене… Я готова кінчити лише від одного погляду на неї. Як таке взагалі може бути?»

Зробивши всього кілька кроків у напрямку вікна, Каміла мало не заскулила в голос… Вона надто яскраво відчувала пульсацію між ногами, яка тільки посилювалася при кожному зайвому русі, через тертя клітора об грубий шов джинсів. Вчепившись руками в підвіконня, Каміла готова була вже сама залізти до себе в труси, аби перестати відчувати бісове збудження. Судячи із задоволеного хихікання мстивої змійки, вона вже оцінила її стан і тепер тішилася з цього. Зібравшись з духом, руда мучениця збивчасто запитати:

— Ти... Ти щось хотіла?

— Так. — Тарнавська безшумно підкралася до неї. — Хотіла. — просунувши руки під светр і обхопивши долонями невеличкі груди, вона притиснулася до помітно напруженої спини дівчини. — Тебе.

— Зоя… А, як же твоя мати? — Каміла мляво намагалася чинити опір, упіймавши прохолодну долоню поруч із кнопками на ширинці.

— Забудь про неї. Тут є лише ти і я. — обпалюючи гарячим диханням шкіру на шиї рудої, Зоя смикнула пряжку на ремені, позбуваючись незначної перешкоди.

Розвернувши дівчину до себе, вона вп'ялася в її вуста вимогливим поцілунком. Руки спритно розстібнули ширинку, а довгі пальці безпепешкодно проковзнули у мокрі трусики. Через швидко заданий темп Каміла ледве стримувалася, щоб не стогнати надто голосно.

— Оо, боже-е-е, так… — тепер руда вже сама рухала бедрами на зустріч бажаній насолоді, вчепившись обома руками в передпліччя своєї звабниці.

Камілі не знадобилося багато часу для того, щоб дійти до кульмінацї, адже вона і так була на межі. Коли Зоя різко увійшла в неї востаннє і натиснула великим пальцем на пульсуючий клітор, вона здригнулася усім тілом і повисла у неї на шиї. Важко дихаючи дівчина мало не проґавила сигнал домофону. Перелякано розплющила очі, вона кліпнула пару разів, аби повернути зір, і спробувала вислизнути з обіймів змійки. Але де там, та міцно її тримала...

— Бляха… ВОНА вже тут! Потрібно негайно привести себе в людський вид.

Сірова жахнулася від однієї думки, що їй доведеться пояснювати Алевтині Аркадіївні, чому вона виглядає так, ніби у неї щойно був один з найсліпучіших оргазмів. І начхати, що так воно насправді і було. Начхати, що завуч була зовсім не проти їхніх стосунків із Зоєю, а скоріше навпаки. Адже вона сама постійно намагалася їх звести, не цуруячись хитрощів та підстав. Зніяковіння, яке Каміла відчувала, перебуваючи в компанії Тарнавських, нікуди не зникло. Просто трохи притупилося — тільки і всього. Одне діло спілкуватися з ними окремо, інше — коли вони збираються разом і мелють таке, від чого кидає то в жар, то в холод. Позбутися повністю почуття тривожності, яке виникало у неї при спілкувалася з цими ексцентричними жінками, було вкрай складно. Та коли Сірова зрештою зважилася пов'язати своє життя з Зоєю... та її мамою (куди ж без великої мамці?) — вона розуміла, що їй варто навчитися призвичаюватися до нестандартних ситуацій

— Ш-ш-ш… Заспокойся. — підтримуючи руду лапулю за талію, білявка з ніжністю цілувала її вилиці та лінію підборіддя. — Мамі спершу доведеться піднятися на сьомий поверх перш ніж вона з'явиться тут. Ми маємо трохи часу до її приходу.

— Але ж ти майже гола. — заперечила Каміла. — Вона може щось запідозрити коли побачить тебе отаку.

— Ти так гадаєш? — ведучи пальцями по своїй шиї, вкритій розсипом багряних засосів, які неможливо було сплутати з чимось іншим, Зоя почала хихотіти.

— Зоя, припини дуркувати і швидко одягни щось на себе. — квапливо затягуючи ремінь, Каміла дивилася на неї благаючим поглядом.

— Видихни, Каммо. Я накину халат, коли піду відчиняти двері. — безтурботно посміхаючись, білявка нахилилася до рудої боягузки і вкусила її за губу.

— Ай! — злизуючи язиком біль, дівчина з подивом витріщилася на підступну жінку. — Навіщо ти це зробила?

— Щоб ти раз і на завжди запам'ятала: ніколи не залишай свою змійку без оргазму, інакше вона тебе вкусить. Зрозуміла? — дочекавшись кивка, Тарнавська з ніжністю торкнулася п'янким поцілунком краєчка вуст рудої, знімаючи з наелектризованої дівчини напругу…

— Обов'язково запам'ятаю. — розтікаючись біля підвіконня сяючою калюжкою, промимрила дівчина.

У двері наполегливо загрюкали. Білявка провела носом вздовж шиї Каміли, вдихаючи рідний запах і з небажанням випустила її з кільця рук. Зачаровано спостерігала, як її змійка накидає халат і виходить у коридор, на ходу зав'язуючи пояс, Каміла зітхнула.

— Доброго ранку, Зоя. — незвично офіційним тоном привіталася з донькою Алевтина Аркадіївна, заглядаючи за її плече. Ніби намагаючись побачити в передпокої когось іще, вона прямо запитала: — Можна мені увійти?

— Привіт! Звісно, ​​проходь. — пропускаючи надмірно серйозну жінку, Зоя, сяючи щасливою усмішкою, поцілувала її в щоку. — Дивно, що ти взагалі питаєш дозволу. Зазвичай, ти преш, як танк.

— Не мели дурниць. — підібгавши вуста, щоб не розсміятися, пирхнула на доньку мама, скидаючи в передпокої туфлі і ставлячи їх поряд з кросівками Каміли. — Бачу, у тебе гарний настрій. Давно я тебе такою не бачила. — Зоя посміхнулася іще ширше, погідно кивнувши. — А де твоя… гостя?

— Каміла у спальні. Ем-м-м… Вона там… Ну, знаєш... — замислившись над відповіддю, Зоя накручувала вологий локон на свій палець. — Підготовлює все необхідне для перев'язки. Вона дуже відповідально ставиться до мого лікування.

— Оо, тепер це у вас так називається? — хитро примруживши очі, пожартувала Алевтина Аркадіївна, розглядаючи на її шиї яскравий засос.

— Що — це? — переходячи у режим дурника, Зоя вдала, наче не зрозуміє про що йдеться.

— Лікування. — реготнула завуч. — Вологі бинти — це такий новий спосіб лікування? — глузлива усмішка жінки розповзалася від вуха до вуха. — Я так розумію, що лікар Сірова прописала тобі постільний режим і тепер чекає тебе в твоїй кімнаті оголеною.

— Каммо, вийди будь ласка до нас, щоб моя мама переконалася, що ти одягнена. — вигукнула Зоя з напускним невдоволенням, схрестивши руки на грудях.

— Доброго ранку, Алевтино Аркадіївно. — виглянувши з-за дверей, немов із бійниці фортечної стіни, зніяковіла дівчина натягнуто посміхнулася. — Мені таки вдалося вмовити Зою навідатися до лікарні. Зараз зміню їй бинти, і ми будемо готові їхати.

— Виходить не дарма я зробила чималий гак по окружній і заїхала в магазин. Рада знати, що у моєї доньки з'явилася подруга… з даром переконання. — солодко посміхаючись, завуч весело підмигнула колишній учениці, що кумедно зблідла на очах, ледве стримуючись від нової шпиньки.

— Мамо, припини бентежити мою дівчину. — суворо дивлячись на матір, білявка перевела погляд на руду паніку і тільки тепер усвідомила, що бовкнула зайве.

«Дівчина? Дівчина! Але ми навіть ще не обговорювали наш статус…»

Занепокоєння, яке з'явилося на обличчі Каміли, міг не помітити хіба що сліпий. У Тарнавських було все гаразд із зором, тому вони обидві теж тепер мали стурбований вигляд.

— Ем-м-м... Я готова до перев'язки, якщо в тебе все готово, — мляво посміхаючись мовила Зоя.

— Ага. Все готово… — промимрила дівчина, потупивши погляд.

— Тоді не буду вам заважати. Піду на кухню і зроблю всім нам чай. — підхопивши з підлоги два пакети, Алевтина Аркадіївна поглянула на похмуру доньку. — Дорогою сюди я купила все необхідне для легкого перекусу. А то, знаючи тебе, доню, я більш ніж впевнена, що у твоєму холодильнику з їстівного тільки дохла мишка і пляшка віскі. Ти б хоч інколи робила закупити в продуктовому магазині...

— Агов! У мене є банка арахісового масла! — обурилася на останню репліку мами білявка, — А ще рибна консерва і хліб.

— Тоді я забираю свої слова. Миша схоже все ще жива. — весело регочучи, жінка поспіхом зникла за дверима кухні.

— Я вмію готувати, просто не люблю цього робити і не бачу сенсу готувати тільки для себе. Зрозуміло? — вигукнула їй в наздогін Зоя.

Згадавши про Камілу, вона з деяким побоюванням поглянула на неї і зітхнула з полегшенням. Дівчина вже не виглядала настільки ошелешенлю, як кілька хвилин тому. Хоча, судячи з її відстороненого виразу обличчя можна було припустити, що її це турбує.

— Послухай, Каммо. Даремно я назвала тебе своєю дівчиною, спершу не обговоривши це із тобою? Але... Воно якось само собою вийшло. Розумієш? Спонтанно…

— Це означає, що ти хочеш забрати свої слова назад? — дивлячись на Зою з-під чубу, Каміла затаїла подих.

Вона водночас хотіла і боялася почути відповідь.

— Ні, не хочу. — запевнила її Зоя. — Я хотіла би тебе так називати, якщо ти, звісно, не проти. — відчуваючи, як уходить підлога із-під ніг, вона теж завмерла в очікуванні.

— Я… Я не знаю. — чесно зізналася дівчина, — Давай пізніше це обговоримо. Гаразд? — зніяковіло посміхнувшись, руда різко розвернулась і квапливо підійшла до своєї сумки. — Спочатку перев'язка, потім лікарня, а потім все інше.

— Добре, як скажеш. — намагаючись приховати гнітюче розчарування, з надмірним ентузіазмом вимовила Зоя.

Перев'язка пройшла у повній тиші. Напругу, яка виникла між ними, можна було різати ножем. Зоя занурилася у невеселі думки, тому вона не одразу зрозуміла, коли все закінчилося. Каміла, закріпивши останній бинт, вже хотіла їй щось сказати, якось підбадьорити, але не встигла: їй хтось подзвонив. Не знайшовши в кімнаті телефон, вона вирішила пошукати його, орієнтуючись на звук. Поки Зоя думала, що б їй таке одягнути, аби було простіше показувати лікареві травми і не роздягатися до нижньої білизни, вона навіть із спальні почула, як Каміла радісно привіталася з Альбою, а тоді вийшла розмовляти з нею на балкон. Оскільки руда спілкувалася з нею іспанською, Зоя не змогла зрозуміти про що вони розмовляли. Однак, судячи з інтонації, з якою руда вела балачки з барселонською красунею, і скільки часу зайняла їхня сюсі-пусьна розмову, Зоя зробила не втішний висновок.

«Зі мною вона ніколи не поводилася так розкуто... Швидше за все, Камілі від мене потрібен тільки секс. Тому ні про які стосунки не може бути й мови. Ось чому вона не захотіла торкатися цієї теми...»

Злість у суміші з розпачем клекотіли десь під серцем, погрожуючи проробити в грудях діру. Зоя поняття не мала, що їй думати, що ще зробити, як ще пояснити Камілі, що без неї вона просто загнеться, припинить існувати як особистість, як нормальна людина. Не знала, як донести до дівчини, що вона скоро з'їде з ґлузду через всю цю плутанину в їхніх сумбурних відносинах.

Тяжко зітхнувши, вона підійшла до шафи і, знявши з вішака першу ліпшу сукню, натягнула її через голову. Ховаючи тремтячими пальцями на грудях багряні мітки рудої, Зої хотілося зішкрябати їх зі шкіри. Щоб вони не нагадували їй про Камілу. Поправивши зачіску та замаскувавши тональним кремом деякі синці, вона нанесла легкий макіяж, ховаючи під косметикою втому та смуток.

«Навіть якщо це і так, я готова бути для неї секс іграшкою. Готова переступити через власну гордість, аби тільки мати можливість бачити її хоча б кілька разів на місяць, обіймати, торкатися її, цілувати…»

— Бачу, ти вже майже готова. — підперши стегном підвіконня, Каміла з прищуром ситої кішки спостерігала за білявкою, яка дуже еротично надягала на безмежно довгі ніжки панчохи. — Виглядаєш просто шикарно.

— Хм-м... Дякую. — без будь-якого ентузіазму подякувала дівчині Зоя, навіть не глянувши на неї.

— Та нема за що. — Каміла спантеличено почухала потилицю. Списавши дивну поведінку змійки на небажання їхати до лікарні, вона підійшла до неї і, поклавши руки на плечі, ніжно поцілувала в щічку. — За правду не дякують.

— З ким ти так довго розмовляла? — від вдавано солодкої інтонації Зої віяло прохолодою альпійських гір.

— З моєю подругою. Я познайомилася з нею в Іспанії. Її звати…

Почала розповідати Каміла, спостерігаючи, як білявка наносить блиск на чуттєві вуста але так і не договорила.

— І про що ж ви так мило щебетали з цією Альбою, якщо не секрет? — примруживши очі, Зоя вп'ялася в неї хижим поглядом.

— Про нас. — Каміла все ніяк не могла збагнути, в чому, власне, справа...

Тарнавська несподівано рвучко підвелася зі стільця, ледь не зачепивши плечем підборіддя рудої нахаби, яка ось так, прямо в очі казала їй про таке.

— Про вас із нею?! — зашипіла вона в ошелешене обличчя дівчини.

І тільки тепер до Камілі дійшло, що змійка приревнувала її до Альби. Знати про це виявилося дуже приємно і улесливо, тому на її обличчі засяяла широченна усмішка.

— Про нас із тобою. — безстрашно зазираючи в отруйно-зелені очі шаленої жінки, дівчина ніжно торкнулася пальцями до її напружених передпліч. — Про тебе і про мене. — опустила одну руку до кисті, що вільно висіла, переплітаючи разом пальці. — Альба сказала, що ми гармонійно дивимося разом, і що вона дуже рада знати, що я віднайшла своє щастя.

— Оо?! — здивування, що відобразилося на обличчі Зої, було безцінним. — А як вона про нас дізналася? Це ти їй розповіла?

— Ні. Це справа рук твоєї пришелепкуватої подруги. Руслана розповіла і навіть показала нас з тобою Альбі, коли ми заснули в обіймах. Якого біса вона взагалі приперлася до нас у кімнату?! У неї явно не все гаразд із головою. Якщо вона ще хоч раз візьме без дозволу твій чи мій телефон, присягаюся, я переламаю їй пальці.

— Чому ти так злишся на Русю? — неабияк здивувалася Зоя, з занепокоєнням дивлячись на войовничо налаштовану дівчину.

«Цікаво, Зоя знає про «ведмежу послугу», яку зробила нам ця ідіотка?.. Ай, ну її. Здавати цю курву я не збираюся. Не хочу псувати настрій моїй красунечці»

— Просто не хочу, щоб вона, чи ще хтось, втручалися в наші стосунки. Бісить!

— А між нами є стосунки? — брови Зої недовірливо збіглися до перенісся.

— Ну, так. А, як інакше? Ти мені шалено подобаєшся. Я тобі теж… — натхнення, з яким дівчина почала говорити, різко пішло на спад. — Начебто подобаюся. Адже подобаюся? Хоча б крапельку?

— Дуже подобаєшся! — щасливо посміхаючись, Зоя накрила такі ж усміхнені вуста рудої лапулі заспокійливим поцілунком.

— Агов! Мені довго ще на вас чекати? — нетерплячий голос Алевтини Аркадіївни, про присутність якої вони встигли забути, застав їх за мацаням одна одної. — Мені, між іншим, треба ще сьогодні їхати на третю пару!