Чужинка

— Невже в тебе немає якогось іншого одягу, рибко? Не такого... конченого. — прискіпливо розглядаючи себе у дзеркалі, простогнала Булигіна, гидливо зморщивши носа. — У цьому бомжацькому прикиді я схожа на алкоголічку.

Спортивні штани з витягнутими колінками і футболка с надірваним комірцем мали дійсно не презентабельний вигляд. Каміла навмисне видала притрушеній подружці Зої пошарпаний робочий одяг, у якому вона допомагала Дімону й Семену викорчовувати кущі у дворі, і тепер мовчки угарала з Руслани. А ще вона знову їй ви-кала, бо помітила, як у тої від цього щоразу нервово смикалося око.

«Пф-ф.... Подякуй, що одяг випраний і що від тебе не смердить, як від циркового опудала…»

— Нє-а. Усі мої речі лежать у кошику для брудної білизни. Сьогодні я планувала затіяти велике прання, але не встигла цього зробити. Тож... — безсоромно збрехавши, дівчина ховала за бляшанкою содової уїдливу посмішку. — Або їдьте так, або одягайте свій брудний одяг. Вибір у вас невеликий.

Булигіна чудово розуміла, що жодне нормальне таксі не погодиться її підвезти, якщо з неї буде сипатися земля. Сама ж Сірова була одягнена у світло-сірі джинси та графітного кольору светр, що вигідно підкреслював її очі і робив їх виразнішими.

— Дарма я тебя не придушила. — сопучи припухлим носом, брюнетка запхала свої брудні речі в пакет для сміття, бо іншого для неї теж не знайшлося. — Хапай свою сумку і пішли. Таксі вже чекає.

Вийшовши з дому, вони помітили біля воріт чорну «Волгу» старої моделі. Зайнявши місце поряд з водієм, Булигіна назвала йому потрібну адресу. Як тільки за ще однією пасажиркою захлопнулися дверцята, автівка миттю рушила з місця.

У салоні, що пропахся освіжувачем повітря і тютюновим димом, голосно грала блатна музика. Чоловік, одягнений у спортивний костюм, впродовж всієї поїздки відпускав сальні жартики на адресу брюнетки і сам же сміявся з них. Схоже, він упізнав у колоритно одягненій жінці споріднену душу. Скрегочучи зубами, Руслана роздратовано подумала:

«У цей задрипаний тарантас можна було сідати в будь-якому вигляді — хоч брудною, хоч у блювотинні»

Через свій нереспектабельний вигляд Булигіна всіма фібрами душі ненавиділа руду гівнючку, яка давилася сміхом на задньому сидінні. Інколи озираючись і стріляючи в неї очима, вона помічала що посмішка дівчини ставала ще ширшою і глумливішою.

Коли «Волга» зупинилися біля будинку Зої, таксист спробував виміняти оплату за проїзд на номер телефона Руслани. Мовчки відрахувавши потрібну суму брюнетка мухою вилетіла з автівки, навіть не прощаючись з зажуреним залицяльником. Каміла частково розуміла Толянчика — навіть у такому неприглядному одязі вродлива брюнетка всеодно була ласим шматочком. Побажавши таксисту гарного вечора, вона теж вийшла на вулицю.

«Ну що, ходімо?..» 

Спогади з минулого нахабно прокралися до голови дівчини непроханим гостем, змусивши її серце завмерти. Сірова трохи замешкалася біля парадних дверей, нервово зітхаючи. Колись давно вона пообіцяла собі, що ноги її поряд із цим будинком не буде — однак вона тут. Зайшовши з Русланою в ліфт, руда паніка втупила погляд в підлогу, міцно стискаючи ручки медичної сумки.

«Ти така напружена. Все гаразд? Може відвезти тебе додому?..» — прошелестів турботливий голос, а слідом за ним звабливий, — «Обіцяю, ти не пошкодуєш про це»

Поглянувши на Камілу Булигіна зауважила що дівчина більше не виглядала веселою. Між її брів залягла похмура складка, чуттєві вуста перетворилися на вузьку лінію. Хмикнувши, вона зі зловтішною посмішкою відвернулась від неї.

Коли вхідні двері відчинила віддалено знайома рудій коротунка, дівчина стала білішою від крейди. На автоматі привітавшись з Даною, Сірова роззулася і одразу ж вскочила до ванної кімнати під приводом вимити руки.

«Можеш після душу накинути на себе мій халат...»

— Відваліть від мене. Замовкніть. Ідіть геть... — намагаючись позбутися нав'язливих спогадів, роздратовано просичала руда.

Вмивши обличчя холодною водою і вчепившись пальцями в обідок раковини, Сірова пильно вдивлялася у своє віддзеркалення намагаючись відновити серцевий ритм. На неї дивилися гранітного кольору очі дорослої версії себе, з докором і роздратуванням.

«Зберися, ганчірко!»

Однак схвильованій дівчині було складно це зробити. Вона все одно відчувала себе тією ж малою мандражуючою дурепою, якою була у минулому. Поплескавши себе по щоках і виліпивши з обличчя пісну мину, руда неохоче вийшла з тимчасового сховку. Зазирнувши на кухню, вона побачила подружок Зої, які про щось пошепки сперечалися між собою. Щойно вони помітили Сірову, коротко стрижена жінка, одягнена в поліцейську форму, підійшла до неї і, безцеремонно підхопивши під лікоть, заволокла в «секретний штаб».

— Послухай, Каміло. Я розумію, що ти в контрах з Зойкою, але я все одно хочу тебе попросити, щоб ти була з нею… Ем-м-м, не такою грубою. — зробивши невелику паузу, Дана м'яко додала: — Хоча б сьогодні.

— Ксена вже встигла пожалітися вам на мене? — кинувши зневажливий погляд на войовничу брюнетку, дівчина підібгала вуста, несвідомо торкаючись пальцями до своєї шиї, — Вона сама напросилася на грубість і чудово про це знає. — Булигіна уїдливо посміхнулася, мовляв: хто ще кому наваляв. Закотивши очі Каміла перевела роздратований погляд на Градову. — Не турбуйтеся, Дано, я не завдам Зої шкоди. Просто огляну її.

— Більшої шкоди ти заподіяти їй не зможеш, рибко! — роздратовано випалила Руслана, підвищуючи голос.

— Хто б казав! — просичала крізь стиснуті зуби руда, насуваючись на неї.

— Розмовляйте, будь ласка, тихіше. — пошепотіла Градова, безстрашно вклинюючись між двома ворожо налаштованими злиднями, значно вищими за неї. — Зоя нещодавно заснула.

— Зашибісь, тільки цього мені бракувало. — в плани Каміли не входило стирчати на кухні разом з подружками Зої, чекаючи поки вона прокинеться. — Розбудіть її.

— Вона буде трохи не в дусі, коли ми це зробимо. — попередила дівчину Дана.

— Знаю, я знайома з цією особливістю її характеру. — Криво посміхаючись, руда намагалася не думати, якою милою була Зоя, коли прокинулася від її пестощів у готельному номері. — Краще скажіть, вона хоча б в курсі, хто має її оглянути?

— Ну-у… Як тобі сказати… — запхавши обидві руки у кишені формених штанів, поліцейська відійшла до вікна.

«Та що ж це за напасть така?!»

— Агов, Ксено, тільки не кажи мені, що ти притягла мене сюди не попередивши про це свою подружку. — брюнетка широко посміхнулася, даючи зрозуміти Камілі, що так воно і є. Руда скорботно зітхнула. — Гаразд, ведіть мене в її спальню. Сама я туди не піду.

Обмінявшись поглядами, обидві жінки погідно кивнули. Вийшовши разом з ними з кухні, Каміла подумки налаштовувала себе поводитися професійно. Відчинивши двері в кімнату, Дана підійшла до сплячої подруги і присіла на краєчок ліжка.

— Зойка, прокинься. — ледве чутно прошепотіла коротунка.

Реакція — нуль по фазі. Тарнавська навіть не муркнула. Якби не горбочок, який натякав, що підковдрою хтось лежить, можна було б подумати що ліжко порожнє.

— Хто так будить? — глузливо посміхаючись, Руслана присіла з іншого боку і, задерши кінчик ковдри, безстрашно запхала голову у лігво гадюки. — Зоїч, годі дрихнути. Вставай. Треба йти на роботу… Ай. — відсахнувшись, вона з невдоволенням вирячилася на клубок нервів, що почав ворушитися. — Ти чого дряпаєшся?

— Руся, котися в пекло! Яка в дідька робота? Я поворухнутися толком не можу, не те щоб кудись іти. — почулося роздратоване шипіння з-під ковдри.

— Я б так не сказала. — промимрила брюнетка, обмацуючи пальцями обдерту щоку. — Давай, виповзай звідти. У тебе гості.

— Які ще нафіг гості?! Я нікого до себе не запрошувала. Вистав їх за двері. — Зоя сильніше закуталася, утворивши з ковдри кокон.

— Спершу подивися хто прийшов, а потім вирішуй: гнати чи ні. — долучилася до розмови Данка, на всяк випадок відсівши трохи далі.

— Я нікого не хочу бачити. Ви також можете валити додому. Я вас не тримаю.

Грубість, яку собі дозволяла Тарнавська по відношенню до подруг, не лізла ні в які ворота. Але вочевидь їй було байдуже на це. Треба було з цим щось робити. Підперши сідницями підвіконня і туди ж поставивши свою сумку, Каміла схрестила руки на грудях, звертаючись до Руслани:

— Просто чудово. Так я і знала, що даремно сюди їхала.

— Данка, що за пігулки ти мені підсунула? У мене через них почалися глюки. — відкинувши ковдру, Зоя спершу помітила наїжачену брюнетку, яка була одягнена в якісь лахміття, рука і нога обмотані бинтами, а на розбитому носі біліла смужка пластиря. Коли вона в останнє бачила Русю, з нею все було гаразд. Це зайвий раз підтвердило, що в неї дійсно з'явилися галюцінації. Округливши очі, Зоя нервово реготнула. — Очманіти, Булигіна, ти в моїх глюках виглядаєш наче якась волоцюжка, яка відбивалася від бомжів, щоб вони не забрали в тебе пляшку.

— Галюцинації тут ні до чого, я дійсно так виглядаю. — невдоволено підібгавши вуста, Руслана підвелася на ноги і підійшла до шафи, по-господарськи відчиняючи дверцята. — Я в тебе позичу пару шмоток. Завтра все поверну.

— Гаразд. Тільки нічого не чіпай з верхніх полиць. Я їх сама ще не вдягала. Слухай, Данко… — повертаючи голову, Зоя ковзнула поглядом по рудій плямі, що маячила біля вікна. Примруживши очі, вона з подивом витріщилася на дівчину, якої тут не могло бути. — Дана, знайди в рецепті коли дія ліків має закінчитися. Я всерйоз починаю турбуватися за свою психіку.

Аналізуючи реакцію Тарнавської на зовнішні подразники (тобто на себе), Сірова м'яко їй усміхнулася. Зоя навпаки насупилася. Чорні брови зійшлися на переніссі, пальці міцніше вчепилися в ковдру, заволочені знеболювальним очі дивилися на неї з недовірою та агресією. Заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття — наразі Зоя знаходилася на двох перших стадіях, що вже було добрим знаком...

Спостерігаючи за поведінкою білявки, Каміла згадала роботу в притулку для безхатніх тварин. Пухнасті бідосі опинялися на вулиці з різних причин: одні раптово ставали не потрібними своїм колишнім господарям, інші просто губилися. Деякі з них навіть зазнавали знущань від садистів та агресії нерозумних підлітків. Багато хто з тварин чекав, що їх заберуть з притулку чи знову приймуть у нову сім'ю, та насправді дуже важко було підшукати людей, які б погодилися взяти собі дорослу тварину. Малі кошенята чи цуцики були в пріоритеті. Більшість покинутих, загублених чи травмованих тварин пережили дуже сильний стрес і тому не з усіх них могли вийти ласкаві симпатяшки. Чим більше був стрес у тієї чи іншої тварини, тим довше вона ховалась у своєму «будиночку». І щоб змусити її покинути його, потрібно було докласти чимало зусиль.

Можливо, порівнювати Тарнавську з покинутою твариною було не зовсім гуманно з боку Каміли, але саме так білявка себе наразі поводила: шипіла, дряпалася, хіба що не кусалася. Зрештою, руда навчалася на ветеринара, а не на мозкоправа, тому вона й зробила такий дивний висновок. Прийшов час діставати Зою з «будиночка», без різких рухів...

— Чомусь я завжди думала, що ти спиш голою. — Відштовхнувшись від підвікання, цілком реальна галюцинація підхопила червону сумку і підійшла до Зої, що дивилася на неї ошелешеними очима. — Я рада, що помилялася. У тебе дуже мила піжама зі слониками.

— Оо, тепер я ще й чую її голос. Дарма я шолом проігнорувала. — схопившись за голову, Зоя почала кліпати, намагаючись позбутися мари.

Сірова тим часом присіла поряд із нею на край ліжка, даючи їй звикнути до своєї присутності і зрозуміти, що вона не несе їй загрози.

— А ще ти даремно сіла на мотоцикл. Тебе навіть за кермо твоєї автівки пускати не можна, не те що за двоколісний транспорт, — Каміла обережно взяла її руку, маючи намір намацати пульс, і подивилася на наручний годинник, завмерши. — У тебе прискорене серцебиття — це не добре. — насупивши брови вона занепокоєно запитала: — Нудота чи рвота були?

Дбайливий голос дівчини ажніяк не в'язався з її вибуховим характером, тому Зоя більш ніж була впевнена, що Каміла їй снитися або ж просто мариться.

— Рвоти не було, а нудота ще вранці зникла. — насторожено відповіла білявка.

— Добре, це вже щось. — потягнувшись обома руками до змарнілого обличчя Зої, дівчина помітила, як вона від неї відсахнулася. — Все добре, я просто хочу перевірити твої зіниці. — очі виглядали нормальними, тож вона задоволено кивнула. Надійно зафіксувавши голову у долонях, Каміла продовжила огляд. — Подивись, будь ласка, на Дану. Добре, а тепер на Руслану.

Як тільки Зоя виконала останнє прохання рудого глюка, її обличчя скривилося від болю. Принаймні Сіровій здалося що саме через це...

— Агов, поверни мої чиноси туди звідки їх узяла. Я ж просила тебе нічого не чіпати на верхніх полицях. — обурливо пирхнула білявка, з невдоволенням дивлячись на подругу, що геть знахабніла. — Я не настільки слабка, щоб не надерти твою дупу.

Войовничо налаштована Тарнавська доклала чимало зусиль, щоб звестися на лікті. Вона мала кумедний вигляд. Розкуйовджене зі сну волосся і великі округлі очі зробили її схожою з задиркуватим пташеням орлана — ще слабким, але вже гоноровим. Сірова ледве стрималася щоб не нахилитися і не зцілувати з її вуст напруження.

— Господи, ще одна психопатка. Чого ви всі такі агресивні сьогодні? — відклавши штани, брюнетка зняла з вішака білі джинси. — Я просто хотіла їх роздивитися.

— Ага, так я тобі і повірила… — пробурчала у відповідь білявка, насупивши брови.

— Не варто так нервувати через дрібниці. — м'яко натиснувши на Зоїні плечі і акуратно повернувши її на подушку, Каміла вийняла з бічної кишеньки сумки одноразові рукавички. — Тобі зараз потрібен спокій.

— Знаєш, ти поводишся надто реалістично, як на галюцинацію. — недовірливо примруживши очі, білявка уважніше придивилася до підозріло привітного обличчя рудої. — Я маю тебе помацати, щоб переконатися, що ти не справжня.

— Не треба мене мацати. — реготнула Каміла. Вона перехопила руки Зої і дбайливо поклала їх на ковдру, розмістивши уздовж тулуба. — Я справжня.

— Тоді, що ти тут робиш? — жовто-зелені очиська блиснули небезпечним вогнем.

Згадавши сварку і все те, що їй наговорила в готелі Каміла, білявка спробувала встати, щоб вийти з кімнати. Вона не хотіла її ані бачити, ані чути її. Та коли Зоя поворушила ногою, забите бедро вистрелило жахливим болем, через що на очах виступили сльози.

— Заспокойся, будь ласка. Тобі не можна вставати, — занепокоєним голосом попросила в неї Каміла. Обережно повертаючи Зою на подушку, вона з ніжністю обхопила її похмуре обличчя долонями, витерла великими пальцями мокрі доріжки. Продовжуючи огляд руда обережно покрутила її шию. Видимих ​​ушкоджень шийних хребців не спостерігалося, що не могло не тішити. Зітхнувши з полегшенням Каміла зазирнула в очі біляви, які пильно стежили за нею: — Твоя мама наполягла на тому, щоб я оглянула тебе. — перевівши погляд на забинтовану праву руку і ліве стегно, руда з невдоволенням запитала: — Зоя, чому ти відмовилася від госпіталізації? Подібні травми бувають дуже важкими і небезпечними, їх наслідки неможливо передбачити наперед. У тебе може бути внутрішня кровотеча, а ти навіть не знатимеш про це.

— Припини мене кошмарити. Я не довіряю лікарям. Тим паче ветеринарам. Ти не травматолог, Сірова. Чого це я маю тебе слухати? — відвернувшись до вікна, Зоя роздратовано підібгала вуста.

— Те саме я сказала Алевтині Аркадіївні, але вона всеодно наполягла на моїй присутності. — почала виправдовуватися руда, — Твоя мати непокоїться за тебе.

— Від коли це ти стала її слухатись? — мало не плюючись отрутою, пирхнула Зоя. — Не варто було їхати сюди через мамині забаганки. Коли побачиш її, передай, що зі мною все добре і я чудово почуваюся.

— Ага, я це вже помітила. — незвертаючи уваги на закидони ображеної на неї білявки, Каміла підчепила пальцями кінчик бинта, намагаючись відшукати шпильку або вузол. — Зараз може бути боляче. Доведеться трохи потерпіти.

— Я не чутлива до болю. Можеш зі мною не цацкатися. Просто роби все що треба і… йди собі. — безбарвним голосом відповіла Зоя.

Поки Сірова змінювала старі пов'язки на нові і обробляла моторошні на вигляд садна, Зоя справді не реагувала на болючі процедури. Вона поводилася, наче партизан на допиті. Зціпивши зуби, не видала жодного звуку. Пригнічений стан пацієнтки не міг не пригнічувати і руду. Вона хотіла поговорити з Зоєю, вибачитися за свою поведінку, ось тільки присутність її подруг не давали їй такої можливості. Закінчивши роботу, Сірова, натягнуто посміхаючись, звернулася до Руслани та Дани, що весь цей час пильно стежили за усіма її діями:

— Можна попросити вас вийти ненадовго. Я збираюся роздягнути Зою і детальніше оглянути її. Не хочу, щоб вона при цьому відчувала дискомфорт.

— Ще чого. Ми її з тобою не залишимо. — обурливо пирхнула Булигіна, дивлячись на Камілу чи-то з погрозою, чи-то з глузуванням. — Ще зґвалтуєш Зою, користуючись її слабкістю.

— Боже, що ти мелеш! — схопивши брюнетку за руку, коротунка силоміць потягнула її до виходу з кімнати і, озирнувшись до Каміли, додала: — Ми будемо з Русею на кухні. Якщо тобі щось знадобиться, просто гукни.

— Гаразд. Дякую. — Дочекавшись, поки за ними зачиняться двері, руда перевела занепокоєний погляд на Зою, яка апатично витріщалася в стелю. — Не лише твоя мама хвилювалася за тебе. Я теж собі місця не знаходила. Я мало не збожеволіла коли дізналася від Руслани, що ти травмувалася.

Тарнавська ніяк не відреагувала на її зізнання. Вона навіть не кліпала. Дівчина простягнула до її обличчя руку і заправила волосся за вушко. І знову нуль реакції.

— Зоя, подивися, будь ласка, на мене. — Доторкнувшись до її щоки, Каміла, м'яко але наполегливо повернула голову білявки до себе, нервово кусаючи вуста.

Жовто-зелені очі невиказували жодних емоцій. Блиск, притаманний її надзвичайно красивим очам, згас. Вони більше не світилися злістю, пристрастю, глузуванням чи-то бажанням — очі були неживими. Справді як в мерця, якому байдуже до всього...

«Здається, Руслана не перебільшувала, коли мені розповідала про її пригнічений стан. Я завдала їй стільки болю… Боги, яка ж я все-таки сволота...»

— Пробач мене, Зоя. Я визнаю, що поводилася з тобою, як останній шматок лайна. Як справжнє стерво. І знаєш що?.. — Клубок, що застряг у горлі, не давав можливості нормально говорити. Проковтнувши його та перевівши дух, дівчина зібралася з думками, що путалися в голові. — Я дуже шкодую про це. А ще дуже... Дуже сильно сумую за тобою і не можу перестати думати про тебе. Особливо паскудно мені через ті мої останні слова, які я тобі наговорила. Я була не права. Я дійсно вірила, що тобі на мене начхати. Та тепер знаю, що це не так. — Схилившись над обличчям Зої, руда заплющила очі, на яких от-от мали з'явитися сльози. Їй було дуже не просто визнавати свої помилки. Ділитися почуттями з жінкою, яку ненавиділа всі ці роки, було ще важче. — Мені дуже погано без тебе. Дуже. Я… — одинока сльозинка зірвалася з вій і впала на щоку знерухомленої білявки. — Я така ідіотка. — Так і не дочекавшись відповіді чи хоч якоїсь реакції, боючись розплющити очі і побачити в очах Зої призирство, ненависть, глузування — дівчина тихо прошепотіла: — Гаразд. Я, мабуть, краще піду.

— Залишся. — вчепившись пальцями у светр Каміли, білявка наполегливо потягла її на себе. — Полежи зі мною трошки. Гаразд?

— Добре.

Руда слухняно лягла на ліжко. Зоя притулилася до неї, поклавши голову на її плече, так і не випускаючи з рук зім'яту тканину. Коли вона її обійняла, серце Каміли голосно закалатало в грудях, а на вустах з'явилася схвильована усмішка. Поцілувавши Зою у скроню, дівчина зімкнула очі...