Чужинка

— Данька, ну скільки можна чекати на тебе? — прикрикнула на свого п'ятирічного сина Світлана, нервово тупцяючи на килимку в передпокої. — Виходь швидше!

Вони занадто довго вибиралися сьогодні на прогулянку, тому пухкенька шатенка була наїжаченою. Об'ємна квітчаста сумка, набита різноманим причандаллям для гри у пісочниці, дратуюче зісковзувала з плеча. В іншій руці набундючена мама стискала пляшечку з лимонадом, коршуном визираючи в коридор.

— Мамо, я не можу знайти свою улюблену кепку! — почувся з дитячої кімнати плаксивий голос хлопчака.

— Біжи сюди. Вона у мене!

Мордюкова насунула картуза на кучеряву голівку Данилка, що вихром підскочив до неї. Коли він повернув його козирком до потилиці, Світлана помітила на зарюмсаному обличчі сина щасливу усмішку.

— Горе ти моє, горе. — Розчулившись, вона витерла хустинкою обидві щоки і кирпатого носика малюка. Тоді вийняла з кишені вільних штанів ключі від квартири і лагідно запитала: — Ну що, ходімо на вулицю?

— Тааак, — радісно вигукнув хлопчик.

Гуляти Данька дуже любив, особливо з Ваською. Вхопившись крихітними пальчиками за лямку на сумці, малюк сам відчинив двері. Тактильний контакт з мамою йому все ще був необхідний, тому він інколи чіплявся за все, що було опосередковано пов'язано з нею. І вже за мить, невгамовний Данилко помчав сходами, лунко шлопаючи підошвами по бетону.

Мордюкова, яка набрала в період вагітності і після пологів зайву вагу, щоразу, дивлячись у бік сходів, обіцяла собі, що теж почне ходити пішки. Але й сьогодні вона відмахнулася від цієї витівки, натиснувши кнопку. Коли ліфт привіз її на перший поверх, вона без стуку зазирнула у третю квартиру, де жила її напарниця з вигулу дітей.

— Катько, ви вдома?

— Вони вже вийшли з Ваською на вулицю, — почувся з кухні скрипучий голос свекрухи Катерини. Маргарита Павлівна визирнула до молодої сусідки з кухні у передпокій. — Зачекай хвилинку, Світланко. Я зараз млинців тобі винесу. Передаси від мене гостинці діткам. Катька не захотіла чекати, поки я їх досмажу. Вилетіла на вулицю, мов вжалена ґедзем, вимахуючи своїм телефоном. Весь час в інтернеті сидить.

Мордюкова здогадувалася, чому її подруга відмовилася брати млинці. Невістка з свекрухою знову посварилися через вибрики Дімона. Історія стара, як світ...

— Мені їм сказати, що млинці зайчик передав? — приймаючи з рук літньої жінки гостинці, Світлана поклала їх у свою сумку.

— Скажи, що це подарунок від старої злісної відьми, — скривдженим голосом проскрипіла насуплена жінка, ретельно витираючи руки жорстким рушником.

Мама Гориніна постійно так робила, коли нервувала чи була чимось засмучена.

— Ой, що ви таке кажете? Не така ви вже й стара, — бажаючи підняти їй настрій, пожартувала шатенка.

Насправді Маргарита Павлівна не була геть лихою і, тим паче злісною відьмою. Просто вона надто сильно трусилася над синочком, тому, час від часу, у них з невісткою виникали конфлікти на побутовому рівні.

— Дякую тобі за добре слово, язиката Хвесько! — зморшкувате обличчя жінки прикрасилося м'якою усмішкою.

— Мамо! Мам! Матусю, виходь! — почувся знадвору нетерплячий окрик Данилка. — Мамочко, ми тебе чекаємо на лавці!

— Хай Бог милує! — зробивши великі очі, Світлана театрально приклала долоню до грудей, — Ну, я побігла, поки мій синулька не зчинив під вікнами ще більшого галасу. І в кого він такий балакучий вдався?

— А то ти не знаєш! — зареготалася Маргарита Павлівна. — Біжи, дитино.

Вийшовши з під'їзду, Мордюкова поквапом збігла сходами до лавки, на якій Катерину совали за руки двоє бешкетників. Василинка тягнула свою маму в один бік — Даня в інший.

— Даниіл Семенович Мордюков! Негайно відпусти тітку Катю! — грізно насупившись, пожурила вона свою невсидючу дитину.

— Мамо! Матусю! — малюк з радісним вереском налетів на неї, обіймаючи і зазираючи в очі. — Ми з Ваською хочемо піти на гойдалки. Можна?!

— Та йдіть. Хто ж вам не дає? — Пильно слідкуючи за дітьми, які кинулися бігти до дитячого майданчика, що знаходився у сусідньому дворі, Світлана вигукнула їм навздогін: — Будьте уважними, коли переходите дорогу.

Данька з Васелинкою слухняно розирнулися і, за якусь мить, зникли з очей. Майданчик було добре видно звідси, тому матусі не хвилювалися за своїх дітей, які виросли в цьому районі і знали тут кожен камінець.

Поглянувши на похнюплену Гориніну, Мордюкова скрушно зітхнула. На подрузі лиця не було. Світлана ніколи не вирізнялася терплячістю, тому вирішила першою почати розмову, не чекаючи, поки Катерина дозріє до неї.

— Що у вас знову сталося?

— Та все, як завжди. Дімка вчора повернувся пізно ввечері п'яним. Я намагалася з'ясувати в нього, з ким він цього разу гуляв, а він… — Катерину мало не трусило від розпачу і вона випалила скоромовкою все, що їй накипіло: — А він психонув, сказавши, щоб я не лізла до нього з тупими запитаннями. Свекруня давай і собі наполягати на тому, щоб я не чіплялася до її синочка. Мовляв, протверезіє тоді й вправляй йому мізки. — Білявка емоційно сплеснула долонями, виказуючи своє невдоволення, — Можна подумати, Дімка часто буває тверезим! Останнім часом він реально загуляв. А мені набридло все це терпіти! Тому я теж запсешила, випаливши Маргоші, щоб вона не лізла до нас зі своїми порадами. І здається, в пориві гніву, обізвала її злісною відьмою.

— М-да, весело у вас, — Світлана присіла поряд з нею, обіймаючи подругу за плече. — Може вам варто спробувати пожити окремо? Принаймні ваші сварки будуть проходити без участі Маргарити Павлівни. Посварилися, попуцькалися, помирилися. У нас з Сьомою це працює.

— Сумніваюся, що ми з Гориніним потягнемо оренду хоча б крихітної кімнатки в гуртожитку. Ви з Семеном обидва працюєте, а в нашій сім'ї лише один годувальник, який майже всі гроші спускає незрозуміло на що. Вам неабияк пощастило, що Сірови беруть з вас символічну оплату за оренду «двушки». Це не квартира, а мрія. Такої більше ніде не знайти.

— Що є, то є. Каміла з тіткою Регіною дуже виручили нас свого часу. Як згадаю період, коли ми з Сьомкою жили з його батьками, то одразу хочеться перехреститися. Я тоді була така нервова, просто жесть — вагітність, токсикози, сварки на рівному місці. Здебільшого я істерила через те, що застрягла у Ковелі, замість того щоб поїхати вчитися з Каммою в Одесу.

— Можливо, це прозвучить егоїстично, але я рада, що ти теж завагітніла після випускного і невдовзі стала нашою сусідкою. Одна б я нізащо не пройшла через усі ці кола пекла. Тебе принаймі твої батьки підтримали, коли дізналися, що ти їх зробиш бабусею та дідусем. Не те що мої. — Пальці Катерини вп'ялися в подол спідниці, — Коли дізналися про мою вагітність, одразу ж почали наполягати на аборті. Я так злилася тоді на них.

— Ти з ними так і не спілкуєшся? — поставила радше риторичне запитання шатенка, чудово знаючи відповідь на нього.

Хоча, хто його знає, що могло статися. Адже не дарма Катька все частіше почала погрожувати чоловіку піти від нього...

— Звісно, що ні! Я давно зробила свій вибір на користь Гориніна і нашої донечки. Обрала сім'ю замість світлого майбутнього, яке пророкували мені батьки. Зрадила їхні надії! — З кожним словом, в голосі Катерини накопичувалася розпачлива злість. — Адже я мала вийти заміж за Ігорюню! Синочка їх друзів. І всім було начхати: хочу я цього чи ні! — Підчепивши миском босоніжка крихітний камінець, білявка з передсердя пожбурила його у клумбу. Він зник з очей разом з люттю. Зітхнувши, Катерина продовжила говорити значно спокійніше. — Якби ж мої батьки не були настільки категоричними свого часу, я давно б їм пробачила. Я так втомилася Свєтко. Якби ж-то можна було повернути час назад, то я б...

— Що? Зробила би аборт?! — вжахнулася подруга.

Катерина вирячилася на неї, наче в Світлани щойно виросла друга голова. Вона повірити не могла, що та таке бовкнула...

— У тебе все добре з головою?! Василинка, єдине створіння на землі, заради якого я живу. Дімка також обожнює нашу малечу. Якби йому було начхати на доню, так само як на мене, я б давно все покинула і поїхала з Ваською, далеко-далеко...

Мордюкова, мало не вперше у житті, поняття не мала, як їй слід поводитися, що потрібно казати, як підтримати Катерину, не нашкодивши її шлюбу ще більше. Тому вона просто мовчки сиділа поряд з подругою, тяжко зітхаючи разом з нею. Раптово їй спала на думку геніальна ідея. Принаймні Світлана вважала її саме такою, тому вона поспішила поділитися нею:

— Слухай, Катько, а давай я у Зої попитаю, чи немає в нашій школі якоїсь роботи для тебе? Як тільки вона повернеться в місто, я одразу ж поговорю з нею. Якщо вона навіть скаже, що немає вільних вакансій, тоді ти займеш моє місце. Платять лаборантам, звісно, так собі, аби з голоду не померли, але на власні потреби тобі має вистачити коштів. Принаймні тобі більше не доведеться принижуватися перед Гориніним, випрошуючи в нього нові босоніжки чи сукню.

— А як же ти?! — приголомшено вигукнула Катерина. З одного боку, їй хотілося щось змінити в житті, але ж не такою ціною. — Що скаже Сьома? Вам теж потрібні гроші. Ти все ще навчаєшся, хоч і на заочці.

— А що Сьома? Я йому все поясню. Думаю, він не буде проти. Тим паче у нього тепер зарплатня стала вдвічі більшою. Якось витягнемо: і оренду, і моє навчання, — з усмішкою запевнила її Світлана.

— Ой ні, я так не можу, — запротестувала білявка, розглядаючи облущений лак на нігтях. До того ж, її чоловік, з якоїсь незрозумілої причини, ненавидів Тарнавську, тому вона наперед знала, що Дмитро буде дуже невдоволеним, коли дізнається, з ким саме їй доведеться колегувати. — Навіть не знаю, Свєтік, чи взагалі вийде в мене працювати в школі. Це ж така відповідальність.

— Я тебе прошу, не сміши мене. Яка, в дупу, може бути відповідальність у шкільних лаборантів. Колби змила водою, барахло по партах розставила та слідкуй, щоб школота не понапихала до рота сухого спирту.

Обидві подруги зайшлися реготом. Світлана завжди вміла влучним жартом підняти кепський настрій Катерини.

— Давай ти поки що просто попитаєш у Зої, чи немає в школі якоїсь роботи для мене, а там видно буде. Зрештою, я можу й прибиральницею працювати чи в їдальні посуд мити.

— Домовилися. Зараз я перевірю, чи з'явилася Зойка в мережі. А то завжди забереться на все літо в якусь глушину, де навіть немає мобільного покриття — фіг додзвонишся!

Запхавши руку до сумки, Мордюкова машинально передала знайдені млинці Катерині. Тоді намацала смартфон, розблокувала екран і ошелешено витріщилася на повідомлення, яке надійшло їй від Сірової. Давненько від рудої скалки не було жодної звістки. Вже двічі перечитавши коротенький меседж від Каміли, вона досі не могла повірити в те, що бачила.

— Чого ти там підвисла? Я думала, що твоя кума у тебе в швидкому виклику.

Нетерпляче соваючись дупою по лавці, Гориніна мигцем зазирнула через плече вкляклої шатенки.

— Я читаю повідомлення від Каміли. Вона пише, що невдовзі приїде додому.

— Куди приїде?! — з відчутним занепокоєнням вигукнула Катерина. — До нас, в Ковель?!!Світлана погідно кивнула. — Коли приїде?

— Гадки не маю. Просто написала: «скоро буду» — знизавши плечима, Мордюкова передала свій телефон Катерині.

Гориніна, так само як і вона, кілька разів перечитала лаконічний текст, насупивши брови.

«КаміКадзе»: Привіт, мордяшка. Я вирішила повернутися додому. Накривай на стіл. Скоро буду 😉.

Від прочитаного, в білявій голові задзеленчали тривожні дзвоники. Вона завжди хвилювалася, що як тільки її Дімка зустрінеться з Сіровою, то він знову почне бігати за нею. Як би Катерина не сердилася на гулящого чоловіка, вона досі була в нього закохана.

— І справді нічого не зрозуміло, — ледве чутно промимрила вона і нервово заозиралася, наче боялася побачити суперницю у дворі.

— Якось це все дивно і надто несподівано, — гмикнула Мордюкова, не знаючи, як їй ставитися до приїзду найкращої подруги, з якою вони не бачилися більше трьох років. — Раніше Камма за місяць попереджала мене про свій візит. І як мені розуміти цей вайб від неї: «Я вирішила повернутися додому». Назавжди, чи що?

— Поняття не маю. А давай на її сторінку в Instagram зазирнемо, — запропонувала їй Катерина, дістаючи з сумочки свій гаджет. — Сірова постійно виставляє фотки в тих місцях, де знаходиться. Може, хоч це нам допоможе дізнатися, де вона зараз.

— Точно! Давай! — пожвавилася Світлана.

За кілька хвилин нишпорки вже розглядали нещодавно виставлені фото Каміли. На багатьох з них руда була не сама. Поряд з нею можна було побачити абсолютно різних дівчат, кожна з яких була чарівною по-своєму. Більшість з них були схожими на фотомоделей з обкладинок глянсових журналів. Особливо та, що на останньому знімку.

— Очманіти. Ти тільки поглянь на цю Альбу Гарсіа! — із захватом промовила Катерина, навпомацки шукаючи в пакеті млинець.

Юзаючи сторінку Сірової, молоді мами навіть забули про свою первинну мету візиту у соцмережу.

— Угу, гаряча кралечка. Та й інші дівчата теж нічогенькі.

— Господи, та їх тут ціла орава і жодного хлопця поряд з Камілою! — зауважила Гориніна.

«Ще б пак!» — подумки реготнула Світлана.

— Слухай-но, Свєтік… Я раніше ніколи в тебе про це не питала. Було якось недоречно зачіпати подібну тему. Але тепер все ж хочу дещо дізнатися... Це правда, що Сірова проміняла Дімку на якусь бабу?

— По-перше, не на «бабу», а на вродливу жінку, — менторським тоном виправила шатенка подругу, продовжуючи гортати знімки в соцмережі, наче не ділилася з нею чужим секретом, а розповідала про погоду. — А по-друге, — ніколи не згадуй імені Каміли в присутності Зої. Інакше вилетиш зі школи, так і не почавши там працювати. — Очі Катерини збільшилися від подиву. Насмішкувато посміхаючись, Мордюкова її заспокоїла: — Агов, це не погроза, а дружня порада.

— Тобі що, сонцем голову напекло? До чого тут Зоя і робота в школі? Я ж в тебе про Сірову і Дімона питала, — обурилася Катерина, даючи дітям напитися лимонадом, які щойно підбігли до них. Світлана передала їм майже порожній пакетик з млинцями, сумку з іграшками і відправила в пісочницю. — То що там з ними? — нетерпляче запитала Гориніна.

— Не напосідай, зараз я тобі все поясню. Дай малим відійти трохи далі, — осадила її шатенка. — Тільки спочатку пообіцяй мені, що ти нікому нічого не розбазікаєш!

— Я могила! — запевнила її Катерина і, для більшої переконливості, навіть перехрестила свого рота.

— Гаразд. Тоді слухай. Коли я прийшла до школи у пошуках роботи, ніхто не хотів брати на поруки вагітну шмаркачку, бо мені треба було невдовзі оформляти декретну відпустку. — Тарнавська єдина хто тоді замовив за мене слівце, і тільки після цього директриса погодилася приставити мене до її фіз.класу. — Слухаючи оповідачку в пів вуха, білявка терпляче чекала на продовження розповіді, яку вона чула безліч разів. — Не встигла я зрадіти цій чудовій новині, як Зойка, наступного ж ранку, пригрозила мені, мовляв, якщо я хоч словом обмовлюся про Камілу, то мене буде звільнено.

— Я в шоці! — Катерина вдала подив і склала долоні в молитовному жесті. — Але чому вона так сказала?!

— Тому що та «баба», через яку Каміла відшила твого Дімасика — це і є Зоя!

— Нічого собі! — заледве перетравивши отриману інформацію, Гориніна почала сипати новими запитаннями: — Але чому вони розійшлися? Яка кішка між ними пробігла?

— Й гадки не маю! — роздратовано пирхнула Мордюкова, яка терпіти не могла чужі секрети майже так само сильно, як штучні квіти.

— Ти й не знаєш?! Повірити в це не можу!

— А ти повір! Я дійсно нічого не знаю! Що Каміла, що Зойка заборонили мені випитувати в них про особисте, погрожуючи бойкотом. Ти можеш собі таке уявити?!

— Як вони могли так вчинити з тобою?! Це надто жорстоко!!! — підтримала її обурення Катерина.

Вийнявши з сумки солодку соломку, білявка поділилася смаколиком з подругою, і вони захрумкотіли нею, перемелюючи на потерть.

— От і я так кажу. Вони мене цим просто вбили! — Світлана раптово замовкла, підсовуючи екран свого смартфона під носа сусідки, — Поглянь на цю фотку, Катюха. Тут Камма начебто стоїть біля якогось залізничного вокзалу.

— Ану, збільши зображення. Може, хоч так вдасться дізнатися назву станції.

— Трясця! Перші літери закриті її усміхненою пикою, — майже прохникала шатенка, юзаючи пальцями по екрану.

— А які останні літери? — вигнувши шию під неприродним кутом, Катерина намагалася їх сама прочитати, — «...цьк». Є купа міст, назви яких закінчуються на ці літери. Підказка — лайно!

— Агов, хом'ячихи! Погляньте, кого я вам тут привіз! — радісний окрик Гориніна відволік задумливих подруг від перегляду знімків.

Катерина з Світланою вже збиралися обуритися, через таке обурливе звернення, і навіть хотіли віддухопелити Дімона, але коли вони помітили його пасажирку, обидві заклякли. Поруч із ним стояла усміхнена Каміла, обхопивши руками велитенського плюшевого ведмедя.