Вам потрібні обійми

Накашима Йорі був персональним прокляттям Бакі.

Тобто, здавався він звичайним дідусем-японцем, здебільшого похмурим, у чомусь навіть милим, якщо звикнути до його підозрілості і надто вибухового, для вихідця зі сходу, темпераменту.

Йорі був батьком однієї з жертв Зимового, чиї прізвища Барнс вписав до блокноту, щоб знайти їх та спробувати якось спокутувати свою провину. Ідея від початку була провальною, тому що зазвичай люди, яким він повідомляв про вбивство їхніх близьких, починали плакати, проклинати його, погрожували викликати поліцію або просто виганяли за двері. Він їх розумів та не звинувачував — кому б сподобалося побачити вбивцю своєї рідної людини? Бакі сам не міг відповісти на питання, чому продовжує це робити: шукає родичів своїх жертв, вивалює на них правду про їхню загибель і йде, відчуваючи ще більшу провину після злих слів, почутих від засмучених людей.

Після таких зустрічей Барнс шкодував, що не може напитися, довго гуляв по вулицях, поки не починали гудіти втомлені ноги, але, викресливши у блокноті чергове ім’я, з впертістю мазохіста брався за пошук наступного.

Йорі був останнім у списку. Його син ніяким чином не був причетний до справ Гідри, він просто опинився не у тому місці не в той час. Попався на очі Солдатові, що виконував чергову місію, а у того малися чітки інструкції стосовно випадкових свідків. Для цивільних виключень ніхто робити не збирався, правила були суворі.

«Привид» мав залишатися привидом.

Бакі спочатку навіть не пам’ятав обличчя молодого японця. А потім це обличчя почало з’являтися йому у кошмарах з вражаючою регулярністю.

Бакі знайшов містера Накашиму у кав’ярні неподалік від будинку, де знаходилася квартира старого. Він хотів зробити все швидко: відкликати Йорі вбік, розповісти про мету візиту, вислухати прокльони на свою адресу та піти зализувати моральні рани. Але цього разу щось його зупинило, коли він побачив самотню постать сивого чоловіка за стійкою кафе. Поспостерігавши за ним через вітрину, Бакі нащось вирішив спочатку простежити, і через пару днів дізнався, що Йорі жив одинаком. Уся його рідня або померла, або мешкала у далекій Японії, друзів, завдяки різкому, відлюдькуватому характеру, він не нажив.

У родичів інших жертв Зимового були родини. Накричавши на Бакі, що приніс дурну звістку, вони давали волю почуттям у руках своїх близьких, і ті допомагали їм. Містера Накашиму, судячи з усього, втішити було нікому, і це змусило Бакі розгубитися. Він не знав, як вчинити. Хтось мав попіклуватися про старенького після того, як він дізнається шокуючу новину, але такої людини у нього не було.

Бакі не знав, що робити, і просто ходив до тої ж кав’ярні, що й дідусь, кожну середу. Пив каву, їв суші та рамен, і намагався дуже не витріщатися.

Звісно ж, його помітили. По-перше, він особливо і не ховався, а по-друге, у таких маленьких, затишних ресторанчиках, частіше за все, скаладався певний кістяк відвідувачів, а новачки, що зрідка забрідали, надовго не затримувалися. Бакі, що тягався до кафе, як на роботу, у один і той же час, був помітний, як крапля крові на снігу.

Знайомство з Йорі почалося із скандалу. Підозрілий старигань почав суворо говорити Барнсові японською про його насторожуючий вигляд і дуже здивувався, коли Бакі, затинаючись і трохи ламаючи слова, відповів йому тою самою мовою. Японську Зимовий Солдат не часто використовував, але вона входила до бази його знань.

Барнс погано пам’ятав, які дурниці тоді ніс, щось про переїзд та нову квартиру, лікування після травми і пошук нових місць, де можна смачно попоїсти. Сказати старому, котрий щойно змінив гнів на милість, про справжню причину свого візиту Бакі того дня не наважився. Він слухняно жував рибні пельмені, які порадив узяти Накашима, кивав або мугикав у відповідь на розпитування приязної офіціантки Ізабель.

Наступного тижня Іззі привітала Барнса, як хорошого знайомого, а Йорі оголосив, що притримав біля стійки місце для нього. Ще через три відвідування Бакі усвідомив, що пройшов місяць, він став завсідником кав’ярні і з Накашимою вони наче як друзі.

Проявлялося це у сумісному розпиванні саке (Бакі його не любив, але підтримував компанію), читанні некрологів у газеті, обговорюванні падіння сучасних звичаїв та іграх у каруту*, колоду для якої Ізабель тримала під прилавком. Бакі рідко вигравав, не дивлячись на суперсолдатську реакцію. Йорі відволікав його теревенями і несподіваними вигуками, а одного разу майстерно зобразив інфаркт.

Раптово Бакі зрозумів, що у нього є місце, де його чекають і смачно годують, та приятель, з котрим можна приємно привести час. Що у них з’явилася традиція — спільна вечеря у середу. Останнім, у кого з Барнсом малися якісь традиції, був Стів. Розказати правду про сина Йорі перетворилося на майже нездійсненну місію. Так Барнс і жив, дозволивши цій ситуації повиснути у повітрі, не бажаючи зруйнувати ті нечисленні хороші речі, що раптово виникли у його житті.

Розмова з Семом змусила Бакі знову про це замислитися. Познайомившись з Накашимою ближче, дізнавшись більше про його життя, Бакі зрозумів, що той, як і раніше, страждає, не маючи можливості дізнатися, що саме і з якої причини сталося з сином. Бакі двічі завинив перед стареньким: він був тим, хто забрав у Йорі його обожнювану дитину, і тим, хто приховував від нього правду про те, що насправді сталося.

Так більше не могло продовжуватися. Сем мав рацію — Бакі повинен був зробити щось для інших, а не для себе. Всі ці люди, що кричали на нього, звинувачували його у злочинах, котрі змусила його вчинити Гідра, — не дивлячись на відношення до Бакі, вони заслуговували дізнатися правду про своїх рідних. Дізнатися, що ті не були ні в чому винні. Що вони були хорошими людьми, просто їм дуже не пощастило.

Йорі також заслуговував про це дізнатися.

Тому Бакі, повернувшись з поїздки, залишив Альпіну під наглядом Беймакса і вирушив до знайомого будинку, від якого кожну середу забирав Накашиму, щоб разом піти до ресторанчику. Всередині у Бакі все стискалося від жаху, а очі почали горіти, ніби він довго стояв під вітром. Але він рішуче крокував вперед, розуміючи, що сьогодні все повинно завершитися.

Вдихнувши, як перед стрибком на глибину, Барнс постукав у двері квартири.

— Привіт, — здивовано сказав Йорі, визирнувши і знайшовши на порозі свого приятеля. — Що ти тут робиш? Пізно вже. Заходь, поки ніхто не викликав копів.

Він пропустив Бакі всередину квартири, крадькома визирнув у коридор і прикрив двері. Запропонував Бакі присісти і зручно влаштувався сам напроти, в улюбленому кріслі.

— Що ти тут робиш? — знову запитав Йорі. — Не середа ж.

Бакі ковтнув слину, витріщившись на фото його сина в оточенні квітів, фігурок богів і ароматичних паличок, що стояло на спеціальній тумбі у вітальні.

— Я прийшов дещо сказати, — захриплим голосом відповів Барнс. — Про твого сина.

Йорі спохмурнів, не розуміючи, що він має на увазі.

Бакі зняв рукавичку з металевої руки і показав старому.

— Його вбили, — тихо сказав він, намагаючись, щоб голос не тремтів.

— Що? — вражено перепитав Накашима.

— Зимовий Солдат.

Йорі нічого не сказав, явно не розуміючи, про кого говорить Барнс.

— Це був я, — видихнув Бакі, збираючи у кулак всю свою мужність.

Він чекав звичних у такій ситуації криків і звинувачувань. Але обличчя старого болісно скривилося і він лише тихо спитав:

— Чому?

— У мене не було вибору. Я тоді не контролював себе. Мною керували і змушували робити погані речі. Але я хочу, щоб ти знав, що мені шкода. Мені дуже шкода, що так вийшло.

Йорі заплакав, дивлячись на свого сина, що посміхався з фото. Бакі пішов, прикривши за собою двері. Він розумів, що, скоріше за все, бачить Накашиму востаннє, і йому було боляче від цієї думки. Але він знав, що вчинив правильно. Йорі заслуговував дізнатися правду, як ніхто інший із списку Барнса.

Бакі бездумно брів вулицею, автоматично відстежуючи людей і машини, але не замислюючись про маршрут. Він був впевнений, що вчинив правильно, але також розумів, що лишився людини, яка неймовірним чином стала для нього важливою і близькою.

Бакі повернувся додому під ранок, погладив Альпіну, що застрибнула йому на руки, і сповз по стіні. Сил рухатися не було взагалі, та й сенсу у цьому він не бачив. Яка різниця, де лежати на підлозі — у коридорі чи у спальні?

З вітальні визирнув робот.

— З Вами все гаразд, містере Барнс?

— Ні, Беймаксе, — прохрипів Бакі. — Зі мною не все гаразд.

— Я не бачу джерела больових відчуттів, — робот одразу ж опинився поряд, готовий надати допомогу. — Що у Вас болить?

— Це інший біль, — чесно відповів Барнс. — У мене болить душа.

— Оцініть біль за шкалою від одного до десяти, — Беймакс продемонстрував вже знайомі різнокольорові личка на животі.

— Одинадцять, — буркнув Бакі, хоча за його відчуттями там було всі двісті.

— Що призвело до подібного стану? — продовжував серйозно розпитувати Беймакс, явно не оцінивши його незграбний гумор.

— Я сьогодні відвідав містера Накашиму і розповів йому дещо, що зруйнувало нашу дружбу.

— Ви впевнені у цьому? Можливо, ще вийде все налагодити?

— Не вийде, — похитав головою Бакі. — Після такого він навіть бачити мене не захоче.

— Навіщо ж Ви так вчинили?

— Тому що це було правильно. Я не мав права приховувати правду від Йорі так довго. Я сподіваюсь, що тепер, коли він все знає, йому нарешті стане легше. І спокійніше.

— Судячи з розповіді, це був хороший вчинок, містере Барнс, — зробив висновок робот. — Однак це нанесло Вам емоційну травму. Що може покращити Ваш стан?

— Стів, — тихо видихнув Бакі. — Це завжди був Стів.

Згорбившись, він обійняв власні коліна і заплакав, більше не маючи сили стримувати біль.

Альпіна, яку він стиснув у обіймах, голосно нявкнула, але не спробувала звільнитися. Вона затихла у його руках і почала торохтіти, мабуть таким чином намагаючись заспокоїти свого господаря. Поряд пролунало скрипіння і Бакі обійняли пружні руки робота.

— Не соромтеся плакати, — м’яко сказав Беймакс. — Сльози — це природна реакція на біль.

Бакі заридав ще відчайдушніше, наче отримав дозвіл вивільнити все, що накопичилося у нього всередині. Йому дуже не вистачало Стіва поряд, але він був вдячний, що зараз не був сам. Хай компанію йому склали кішка та робот.

Примітки:

*Карута - японська карткова гра.

У коментарях є посилання на ТГ-канал авторки, де можна подивитися колажі до історії за тегом #обійми та послухати атмосферну музику💙