Розділ 3

Вранці я прокинулася від того, що у відчинене вікно вривалися сонячні промені й доносився гомін птахів.

Я солодко потягнулася, міркуючи, де ж я перебуваю.

Усвідомлення прийшло дуже швидко. Я згадала, що позавчора поїхала в невідомий мені Дебрен, де мене зустріла дуже дивна жінка, і зараз я прокинулася в її хаті.

Я встала з ліжка, швидко вдяглася в свій одяг. Він був випраний, висушений та навіть відпрасований та висів на спинці стільця.

Волосся скрутила пучком на голові й закріпила шпилькою, потім вийшла з кімнати та пройшла в простору вітальню.

– Доброго ранку! – привіталася я з господинею дому, що сиділа за столом та пила ароматну каву.

– Доброго ранку, дитино, як спала на новому місці?

– Немов немовля, – посміхнулася я. – Чудово виспалася та відпочила. Котра зараз година?

– Дев'ята ранку, – відповіла мені жінка, – та ти сідай, поп'ємо кави разом.

Я сіла на лавку, а жінка підвелася, взяла з серванта ще одне горнятко й поставила переді мною. Потім вона витягла з холодильника шматок бринзи, масло й миску сиру, дістала з духовки пишний хліб.

Я знову здивувалась тому, що сьогодні кімната виглядала як простора кухня-їдальня. Тут було все необхідне кухонне приладдя, меблі. Дива та й годі.

Але ті питання поки приберегла. Занадто багато, відчуваю, їх буде попереду, почекаю, поки ще накопичаться.

Я сама зробила собі бутерброд, поки Джілана варила в турці каву.

– Пий маленькими ковтками, як вип'єш, відстав убік – хочу подивитися на твоє подальше життя, – стара налила напій в горнятко й сіла навпроти.

Аромат лунав по всьому будинку, а на смак кава перевершила всі очікування. Такого міцного й ароматного напою я ще не пробувала у своєму житті.

– Джілана, розкажіть мені про Дебрен. Що це за місце та чому його так бояться жителі навколишніх міст?

Стара похитала головою.

– Цікава ти дівка, це добре. Що ж, розповім. Це місце стане відтепер твоїм домом. Ти повинна знати про те, що на тебе чекає тут.

– Ви мене лякаєте!

– Зовсім ні, – знизала плечима стара. – Слухай мене уважно. Дебрен – це своєрідний світ, розташований на півдні Атіарни. Це дикий шматочок нашої країни, та що там країни, цілого світу, де розташовані тропічні ліси, красиві річки, вузькі ущелини й водоспади, озера, що кишать зубастими рептиліями. Це край диких мавп й різнокольорових папуг, пухнастих лемурів та лінивців... Всіх його мешканців відразу й не перерахуєш.

Тут й оселилися ще здавна племена. Незвичайні племена не людів, що володіють здібностями до перевороту. Вони завжди тут жили, по сусідству з дикою природою.

Але страшне зло принесли нам люди навколишніх міст, почавши винищувати наш рід заради вигоди й прибутку. Спочатку це було дике сафарі, полювання, простіше кажучи. Заради розваги. Але вони пішли далі, почавши продавати наші шкури. Ми змушені були закрити Дебрен від сторонніх, захистити себе від досліджень та пошуків людини. Так Дебрен перетворився на закритий світ, куди відкритий доступ є лише своїм, обраним.

Так, поїзд ще ходить сюди, іноді на ньому приїжджають люди, але вони не можуть нас знайти, а в джунглях на них чекає смерть. Так було зроблено в помсту за те, що вони посміли зазіхнути на найцінніше, що було у нас – потомство. Люди стали відловлювати та відвозити в Атіарну наших дітей, маленьких беззахисних кошенят, що не володіють ніякою магією та здатністю до перевороту. Це сталося двадцять п'ять років тому.

З тієї пори втекло багато води. Ми намагалися шукати зниклих дітей, але марно. Уяви собі горе матері та батька, які втратили свою дитину? Страшно? А як було дитині, що опинилася в страшному незнайомому місці? Нам не вдалося знайти й врятувати всіх викрадених дітей...

– Боже мій, я й подумати не могла, що є такий чудовий світ, а люди – настільки жорстокі. Я чула про винищення, але не могла в це повірити... Так ви теж...? – я зам'ялася, не знаючи, як назвати жінку правильно.

– Так, моя мила. Я – перевертень. Я – шаманка племені Білих Пантер.

Всього їх три. Біле, Чорне та Руде. Наші поселення відокремлені один від одного пристойною відстанню. Але ворожнечі між нами немає. Також як немає й дружби. Ми відособлені. Але ми разом оберігаємо Дебрен від ворогів зовнішнього світу. В першу чергу – від людей. Адже тоді вони винищували не тільки білих, напади були й в інших племенах. У внутрішні справи племен втручатися заборонено. Закон джунглів – кожен сам за себе.

– Це все дуже цікаво, але чому ви чекали на мене? Чому мене пустили в Дебрен?

– Тому що ти – не людина, Серафимо.

– Як це? Я виросла в Карасуні. Я пам'ятаю своїх батьків, я там вчилася. Працювала, поки не втратила все...

– Так, все вірно, зростала ти там, а ось де ти народилася? Що ти знаєш про свої дитячі роки? Ти бачила свої фото?

– Ні, вони не збереглися у батьків. А я ніколи не дізнавалась про причини...

– Ось...

– Ви хочете сказати, що я... Я теж – перевертень? – тихо спитала від думки, що немов блискавка увірвалася у голову.

– Ти сама все зрозуміла, розумна дівчинко! Я знала це.

– Я вам не вірю. Це неможливо! – на очі навернулися сльози.

– Ти не мусиш мені вірити, Серафимо. Твоя сутність скоро сама проявиться. Ти допила каву? – різко змінила тему шаманка. – Давай свою чашку!

Я відставила свою філіжанку в бік, її тут же схопила Джілана.

Я уважно розглядала шаманку, вже зовсім не схожу на стареньку бабцю, якою вона здавалася мені спочатку. Це була жінка, вже немолода, втомлена від турбот, але зовсім не стара. Її розріз очей, її витонченість, рухи, пластичність, манери. Вона й справді чимось нагадувала мені кішку. Я згадала, як м'яко й нечутно вона йшла, коли зустрічала мене, як витончено пересувалася по хаті.

– А тепер слухай мене уважно, дівчинко, бо твоя доля непроста та багато змін відбудеться у Дебрені з твоєю появою. Слухай же мене, запам'ятовуй, роби висновки.

На лінії твого життя стоять два самці. Двоє чоловіків. Обидва статні й дуже гарні собою. Обидва забезпечені, вперті як барани, проте дуже ніжні й дбайливі, немов коти. Тільки від тебе й твого вибору буде залежати твоє подальше життя. Проллється кров, буде битва, страждання. Ні один не буде готовий здатися. Твоя краса, розум, ніжність потрібні багатьом. Це принесе ворожнечу між племенами, переслідування і, можливо, зради.

Будь обережна та не ходи нікуди сама. Пам'ятай, що не всі одноплемінники зрадіють твоєму поверненню. Ти одна з вищих, ти одна з тих, хто може стати в майбутньому альфою Білих Пантер.

Лінія здоров'я спотворена. Це обіцяє тобі не тільки душевні муки, але й фізичний біль. Я бачу хвороби, але ти здолаєш їх.

Лінія кохання та дітей обіцяє тобі щасливе майбутнє, але на шляху до нього чекає чимало перешкод...

Шаманка замовкла.

– Господи, тільки цього мені не вистачало! Я й так втратила все. За що мені таке життя, Джілано? За що?

– Долю не вибирають, дитя моє. Так було зумовлено Вищими Силами. Я не можу змінити нічого, лише читаю та бачу те, що передано мені ззовні.

Вона підійшла до мене й обійняла за плечі.

– Поки я поруч, тобі нема чого боятися. Я захищу тебе, дам пораду, заспокою. Але ти сама повинна хотіти цього. Я не стану тебе утримувати. Ти можеш піти прямо зараз.

– Ні, – скрикнула я. – Можна я залишуся? – тихо запитала її. – Я й так занадто багато страждала останні дні. Мене лякає невідомість, мене лякає те, що я тепер навіть про себе нічого не знаю. Адже ви розповісте мені, хто я така, чому я така, як мені з цим жити далі?

– Звичайно, розповім, мила. Саме тому я зараз поруч з тобою. До речі, я знаю, що тебе мучить питання по обстановці в моїй хаті. Це магія, звичайна захисна магія. Мій дім завжди перевіряє всіх, хто увійшов на чистоту намірів. Кожен бачить цю хату по-різному.

– Це у всіх мешканців так?

– Ні. Тільки у мене, трохи слабше у тих, хто просив допомоги в охороні свого житла, але їх одиниці. Я володію найбільшою силою Природи, стихійною магією. Інші члени племені – перевертні. В них практично немає магії, але як у всіх представників світу живої природи загострені інтуїція, слух, зір, нюх, а сили й витривалості набагато більше, ніж у простої людини. Що стосується інших племен Дебрена, то я й сама не знаю нічого про їхні магічні сили. Мені відомо тільки, що раніше магії у нас було більше, але поступово вона витісняється та вироджується.

– Багато вас тут живе? Поселення велике? – запитала я. Щодо магії вирішила поки не думати зовсім. І без неї стільки всього навалилося!

– Досить велике, – кивнула жінка, вже повернувшись на своє місце, навпроти мене. – Тут близько п'яти десятків будинків. Мешканців живе ще більше. Але деякі живуть відокремлено, як я, наприклад.

У нас є тут свій клуб розваг, є ферма, м'ясо ми видобуваємо на полюванні, воду беремо з джерела, фрукти з плодових дерев в джунглях. Продуктів вистачає. Грошей немає, тільки обмін: послуга за послугу. Із зовнішнім світом ми не контактуємо, але якщо щось дуже потрібно, то у нас є коштовності, які в Атіарні можна обміняти на місцеві гроші.

– Ви мені покажете селище? – у мене аж очі загорілися від цікавості.

– Покажу. Але пізніше. Зараз ти мені допоможеш, а далі ми продовжимо нашу розмову, і я розповім тобі все про твою фізіологію, біла пантера, що виросла серед людей.

***

Джілана повела мене в джунглі. Сонце нещадно припікало, висушуючи все навколо.

– Скажіть, а тут взагалі часто йдуть дощі? Навколо така посуха й спека, що мені здається, я скоро стану немов варений рак. У мене вже вся сорочка змокла, – витираючи з лоба піт зітхнула я, роблячи ковток води з пляшки.

– Влітку їх майже не буває, – відповіла мені шаманка. – Сонце й справді випалює наші землі, але, як бачиш, ми пристосувалися, та в сильну спеку зазвичай сидимо по домівках, в селищі. Ми давно зрозуміли, що краще вести вечірній та нічний спосіб життя.

– Навіщо ж ви зараз потягли мене в саму гущавину лісу ще й при такій спеці? – відсуваючи ліани, запитала я.

– Нам потрібно знайти рослину, яку можна збирати тільки вдень. Вночі квітка закривається...

– Навіщо вона нам?

– От дурна. Для зіль та настоянок. Чим я, на твій розсуд, повинна лікувати всіх членів племені? Самими словами та приповідками здоровим не станеш. А у нас всяке трапляється. Багато й тяжких поранень буває.

– Поранень? Від чого?

– Ну, звірині інстинкти ніхто не скасовував. Й на полюванні всяке трапляється.

– А, інстинкти, – протягнула я. – Зовсім забула, що потрапила не до людей.

– Дитино, ти не тільки потрапила до них, ти й сама нелюд, перевертень, тобто.

– Я в ці казки не вірю.

– Повіриш, після першого ж переверту, – впевнено промовила чаклунка.

– І коли ж він станеться?

– Ну, я думаю, в перший Повний Місяць можна спробувати. Це буде вже за два тижні.

– Ну, за цей час багато чого може змінитися.

– Як знати, як знати, – похитала головою Джілана та зупинилася.

Ми вийшли на галявину біля кришталево прозорого озера.

– Близько не підходь до води, там водяться рептилії. Крокодили, наприклад.

– І в думках не було, – фиркнула я.

– Ось на цій самій галявині й зростає ваїр, – шаманка повела рукою. – Низькоросла рослина росте у долинах річок та озер, круглі листя щільні, дрібні білі суцвіття. Їх нам і потрібно зібрати. Саме з них робляться відвари та настоянки.

Я розглядала на землі кучеряві рослини з круглими листочками й білими квітами, що щільно розкидані по стеблу. Я зняла з паски полотняний мішечок, ще при виході з хатинки був виданий мені Джіланою. В нього я збирала, обережно зриваючи зі стебла, ніжні квіти з тонким солодкуватим ароматом.

Я так захопилася роботою, що не помітила, як наповнився мій мішечок. Я піднялася з землі та озирнулась. Джілану я побачила по інший бік озера, її кольорова хустка була добре помітна серед очерету.

– Привіт, красуне! – пролунав збоку чийсь голос.

Я здригнулася та обернулася.

Переді мною стояв засмаглий молодий рудоволосий хлопець та простягав руку.

– Привіт, – тихо відповіла я, продовжуючи його розглядати. М'язистий, вище мене майже на голову, з пустотливими зеленими очима та завзятою посмішкою, за якою ховався ряд великих білих зубів. Одягнений лише в короткі картаті шорти жовто-чорного кольору та білу футболку з дуже тонкої, майже прозорої тканини.

– Ти хто? Я раніше ніколи не бачив тебе. З якого племені й чому ти бродиш по джунглях у самий полудень? – він засипав мене питаннями.

– Тримайся від неї якомога далі, Альфігоне! Не твого поля ягідка, – до нас підійшла Джілана.

– Ти ба! Чи не твого раптом? – глузливо запитав той.

– А хоч би й так, тобі-то що? Йди своєю дорогою, нас не чіпай. Ходімо, Фімо, пора нам повертатися додому, – жінка смикнула мене за рукав сорочки.

– За що ви з ним так суворо? – запитала я, коли ми відійшли на пристойну відстань.

– А за тим, що голову він дівкам морочить. І взагалі він чужинець на нашій території. Не наш, плямистий.

– Дуже сильний аргумент, – відповіла я.

– Ти мене слухай, дитинко. Поганого ніколи не пораджу. А сама ти потрапиш в біду. З джунглями жарти погані. Тут свої закони, свої звичаї, незвичні для тих, хто виріс на Великій землі, в Атіарні.

– Я вже доросла, сама можу вирішувати, що мені робити, – буркнула я й пішла вперед трохи швидше.

– Доросла, але дурна, – відповіла мені Джілана й важко зітхнула.

Я ж йшла вперед, гніваючись на те, що мене надумали вчити як жити. Я сама звикла вирішувати свої проблеми, сама звикла приймати рішення, я не потребую поради!

Так, на півдні нашої країни, де я раніше ніколи не бувала, й навіть подумати не могла, що тут мешкають перевертні, можуть бути інші порядки. Але, чорт забери, я розберуся та впораюся! Сама!

Шаманка наздогнала мене досить швидко й мовчки йшла поруч.

Вдома вона вивалила на стіл вміст мішечків, дістала казанок й почала в нього складати всі суцвіття. Я ж, ні слова не сказавши, кинула їй свій та пішла до себе в кімнату. Хотілося побути на самоті. Поміркувати.

Я залізла на ліжко з ногами й дивилася у вікно. Посипана гравієм доріжка, квіткові клумби, трохи віддалік починаються інші хатки. Пустельна вулиця, нікого не видно, навіть звірини не чути. Час хоч й перевалив за полудень, а стрілки годинника на стіні показували чверть на четверту, спека ще не минула та випалювала все живе навколо.

Я взяла з підлоги свій рюкзак, дістала телефон й навушники, включивши музику – хотілося розслабитися. Я слухала різні жанри, зараз вибрала альбом рок-музики. Вона збуджувала нерви, вона змушувала мене посилено думати й міркувати.

Прикрила очі й опустилася на подушку.

Прокинулася від того, що мене трясли за плече. Я навіть не збагнула відразу, де я і що відбувається.

– Прокидайся, Серафимо. Пора.

– А? Що? Куди пора? Де я?

– Ти ба! – пробурмотіла Джілана. – Тут ти, в моєму домі. Ти розімліла від спеки й заснула. Ще й музика твоя дика, що стекла у вікнах тремтять, хоча й слухаєш ти її через ці дроти!

– Взагалі-то, це навушники.

– Та яка різниця! Молодь, – важко зітхнула жінка. – Підіймайся швидше, прийми прохолодний душ та швидко за стіл, обід вже готовий. А потім ми йдемо на Раду Племені.

– Яка ще Рада? Мені не потрібно ніякої ради.

– От дурна! – знов прошипіла шаманка. – Це зібрання таке. Вирішуються питання поточні й майбутні. Ти вчора приєдналася до племені. Ти повинна увійти в нього як повноправний член. Ільмиган скликав позачергову Раду з цього приводу. Зазвичай вона проводиться лише раз на місяць й тільки при Повному Місяці. А він аж за два тижні, якщо ти пам'ятаєш.

– Так, – розгублено пробурмотіла я. – Звичайно, мені хочеться побачити ще хоч когось із племені.

– Побачиш, побачиш всіх. Збирайся.

З цими словами шаманка вийшла з моєї кімнати.

Я важко зітхнула, взяла зі стільця чистий одяг і попленталася в банну кімнату.

Сьогодні тут було прохолодно. Вода була теплою, якраз такою, що мені було потрібно. Я обливала себе з ківшика, змиваючи бруд, піт і втому.

Помітно свіжою та бадьорою я вийшла на кухню, де на столі вже стояла гаряча страва в горщиках, глечик сметани, глек узвару, глиняні горнятка.

– Сідай до столу. Їж швидше, збори о шостій.

Умовляти мене було не потрібно, я встигла зголодніти.

За обідом Джілана коротенько розповіла мені про особливості пантер. Дещо я пам'ятала ще зі шкільного курсу: великі ссавці, полюють крадучись, з засідки, нечутно ступають, відмінно бачать у темряві, мають гострий слух та нюх, які зберігаються й в людський іпостасі. Сила й витривалість у них теж вище, ніж у людини, самки дещо дрібніше самців, але набагато витонченіше й вправніше.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.