IV-VIII

Отець Марко, помолившись зранку, зайшов до їдальні та підійшов одразу до шинкаря замовити смажену рибину, кілька варених яєць та кварту чаю. Відвідувачі гучно обговорювали якусь новину.

— Повстання? — спитав він у корчмаря.

— Тут щойно був гонець з Кафи, він розповів, що невільники спалили порт та всі судна, що там були, й пів граду заразом, навіть ратуша горіла.

— Отакої… — промовив із вдаваним здивуванням ченець. — Всі галери й навіть аракінські?

— Той шайтан молов так швидко, що я ледве розбирав його белькотіння.

— Он як, прийми Всевишній усі грішні душі.

— А ви ж куди прямуєте, панотче?

— До Дангарана!

— Справді? Будьте пильні, вони там не сильно жалують таких, як ви!

— Це ж вільний град, там уживалось багато людей, вчень та релігій?

— Так справді було, та кілька літ тому там з’явився один проповідник. Він дуже зблизився з тамтешньою синьйорією, і те вчення стало єдино законним в Дангарані!

— А що ж монастир недалеко від ринкової площі?

— Його віддали білим братам-маневакті[1], оголосивши будь-які інші вчення єрессю, а ще гостровухих та чорнолюдів. Усіх, хто не встиг утекти, переловили та піддали очищенню. Отче, вам би краще сховати вашого посоха та вервицю й шапку також, якшо все ж зважитесь навідатись туди.

— Дякую за добру пораду! Чоловіче милий, ти часом не знаєш іншого місця, звідкіля можна добратись на велику землю? — ченець приязно посміхнувся до корчмаря й поклав на шинквас важкенького капшука.

— Погода зіпсується з дня на день, — він додав ще один. — Може, мій старшенький спробує, в нього є кілька невеликих човників.

— Згода! — шинкар потягнувся до кошелів. — Я віддам це вашому сину!

Отець Марко дістав кілька монет і залишив на шинквасі.

— Мій Герей все влаштує, я відправлю свого служку з вами.

Хлопчак запряг невеличкого воза мулом, і вони, не втрачаючи жодної хвилини, вирушили на захід приморським гостинцем.

— Тримай, — промовив до корчмаря невисокий чоловік у сірому кобеняку з верблюжої шерсті, — все, як домовлялись!

— Радий прислужитись ясновельможному, — незнайомець розвернувся і пішов на вихід,- панові! Наздожене ще смерть шайтана.

Наступного дня по обіді отець Марко зустрівся з Греєм у його будиночку за містом. Чоловік саме повернувся з ринку разом зі своїми синами. Дітлахи дуже зраділи, побачивши дідового воза.

— Благослови вас Всевишній, — промовив Муса до чоловіка.

— Щось сталось? Батько не попереджав про свій приїзд.

— Все добре, збав Всевишній, то вони послали мене з дорученням.

— Ну?

— Я тільки привіз пана, як і було наказано!

— Он як, а де ж він сам?

— Ваша ласкава дружина запросила його на частування!

Ченець саме розповідав Ларі, дружині Герея, новини з великої землі. Як виявилось, жінка була родом з Нижнього Долу, і їй дуже кортіло дізнатись про свою батьківщину, яку вона не своєю волею полишила вже як шістнадцять літ тому.

— Благослови Всевишній хазяїна та його дітей у цьому доброму домі! — перший промовив отець Марко.

— Дякую, отче, — проказав якось невпевнено чоловік, — вас ніхто не бачив?

— Ваш добрий батечко попередив мене про нові звичаї, то я й прийняв вигляд звичайного мандрівника, щоб не завдавати вам зайвого клопоту.

— Ми саме чаювали, — ніжно промовила дружина до Герея, — отець Марко розповідав про велику землю, я б із великим задоволенням дослухала розповідь за обідом.

Тонка лінія губ розрівнялась у тінь посмішки, й хазяїн кивнув на знак згоди. Після приємної трапези Герей вийшов з гостем у невеликий внутрішній двір, сад у ньому сповнювали вічнозелені кущі та дерева.

— Отче, то що ж привело вас у мій дім?

— Ваш батько підказав, що ви можете допомогти мені добратись на велику землю! — чоловік усміхнувся на це.

— Я таки маю кілька рибацьких шаланд, але зараз вже осінь.

— Справді, з Сіверкком жартувати — то погана справа, але ж галери все ще заходять у Дангаран.

— У порту є кілька, прибули сьогодні вранці.

— Якби ви допомогли мені купити там місце й доставили на борт одним зі своїх човників за достойну оплату…

— Що ж мені з вами робити, раз вже батько послали вас до мене, ви справді достойний муж, як мені видається. Отче, я вам допоможу, та ви маєте сидіти тут і навіть на думці не мати, щоб вийти за ворота. Ці білі брати самому шайтану прислужники, якщо прознають, — він стих на якусь мить. — Будьте моїм гостем, поки ви тут вам ніщо не загрожує!

Герей покликав дітей у сад, а сам вийшов і зник аж до вечора. Після заходу служниця приготувала постіль для ченця й провела в окрему кімнату. Отець Марко дістав свій молитовник і готувався до молитви. Зненацька забігла налякана Лара, а за нею Муса.

— Отче, — прошепотіла жінка, — беріть речі й навшпиньки за мною!

Служка швидко уклався в приготовану постіль.

— Вони тут, — промовила біла, як стіна жінка.

Отець Марко йшов за нею крок у крок, лихі думки крутились у його голові. Він перекинув речі в ліву руку, щоб права могла вільно оперувати посохом. Жінка провела його за будинок, розгорнула кущі та хутко намацала дерев’яного щита.

— Допоможіть!

Ченець вгледівся й лише потім навалився, щоб підсобити. Він заскочив у темну яму, яка одразу закрилась, залишивши його в цілковитому мороці. «Старію», — подумав він про себе й почав шепотіти молитву для концентрації.

Через якийсь час до нього долинули уривки слів. Герей відповідав гострим слівцем непроханим гостям.

— Ви вдерлись у мій дім, образили мою сім’ю та мене особисто...

— Ми виконуємо волю брата-наставника, ви хочете супротивитись їй?

— Ні, та ви порушили спокій мого дому серед ночі, наче я останній розбійник чи волоцюга.

— Брат-наставник указав на цей двір, а перед його волею усі рівні.

— То скажіть хоч, що ви хочете тут знайти?

— Породження нечестивого й неправедного духу, ми знаємо, шо він тут!

— Як ви смієте оскверняти мою оселю такими словами!

— Нічого! — промовив хрипкий низький голос.

— В саду дивились?

— Звісно, брате Чин!

— То гляньте ше раз, зазирніть під кожен камінчик! — гаркнув він до своїх.

Тупіт чобіт був все ближче, ченець затамував подих і затис рот долонею. Кілька разів на нього падав ґрунт, коли нагорі проходили братчики.

— Скільки ще ви будете зневажати й гребувати моєю гостинністю? Тут не залишилось жодного місця, в яке б ви не встромили свого святенного носа! — розгнівано промовив хазяїн.

— Ми робимо благу справу, Всевишній тому свідок, і ви маєте смиренно допомагати! — відповів зловісно білий брат.

— Нема, от тільки м’ясо нечисте знайшли.

— Забрати й знищити, а ви маєте сплатити до наступної декади! Йдемо, браття!

Отець Марко просидів так до самісінького ранку. Перед світанком він почув кроки, а потім і шарудіння нагорі.

— Отче, отче?

— Так!

— Ви там не задубли?

— Все гаразд, дякувати Всевишньому!

Щит відчинився, й він розгледів бліде Ларине обличчя, жінка ще не відійшла від переляку.

— Вибачте за це все! — промовив він.

— За що вам вибачатись, за те що ми дозволили зробити з вільного Дангарана тиранію, а себе заручниками в ній? — промовила Лара з таким відчаєм у голосі, що ледь не заплакала, давлячись сльозами.

— Тільки той поборе, хто боротиметься!

Вона глянула в ченцеві очі й не втримала сліз, притиснувшись чолом до його сутани. Трохи згодом прибіг її старший син та потягнув отця Марка в дальній кут саду. Хлопець трохи попорпався біля муру, перш ніж знайшов потрібне місце. Вони вилізли крізь невеликий лаз і поповзли до кута. Далі напівприсядом перебігли через вулицю й попрямували до затоки неподалік.

Кіготь дивився їм услід, затиснувши рот білому брату. Коли той відключився, він дістав невеличкого міха з міцним дешевим вином та залив йому в рота. Чоловік відпив трохи сам, сплюнув ту гидоту, вклав бурдюк у руку непритомного й зник у ранковому мороці.

[1]Маневакті (час світанку) — радикальна релігійна течія.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.