IV-VIII
Отець Марко, помолившись зранку, зайшов до їдальні та підійшов одразу до шинкаря замовити смажену рибину, кілька варених яєць та кварту чаю. Відвідувачі гучно обговорювали якусь новину.
— Повстання? — спитав він у корчмаря.
— Тут щойно був гонець з Кафи, він розповів, що невільники спалили порт та всі судна, що там були, й пів граду заразом, навіть ратуша горіла.
— Отакої… — промовив із вдаваним здивуванням ченець. — Всі галери й навіть аракінські?
— Той шайтан молов так швидко, що я ледве розбирав його белькотіння.
— Он як, прийми Всевишній усі грішні душі.
— А ви ж куди прямуєте, панотче?
— До Дангарана!
— Справді? Будьте пильні, вони там не сильно жалують таких, як ви!
— Це ж вільний град, там уживалось багато людей, вчень та релігій?
— Так справді було, та кілька літ тому там з’явився один проповідник. Він дуже зблизився з тамтешньою синьйорією, і те вчення стало єдино законним в Дангарані!
— А що ж монастир недалеко від ринкової площі?
— Його віддали білим братам-маневакті[1], оголосивши будь-які інші вчення єрессю, а ще гостровухих та чорнолюдів. Усіх, хто не встиг утекти, переловили та піддали очищенню. Отче, вам би краще сховати вашого посоха та вервицю й шапку також, якшо все ж зважитесь навідатись туди.
— Дякую за добру пораду! Чоловіче милий, ти часом не знаєш іншого місця, звідкіля можна добратись на велику землю? — ченець приязно посміхнувся до корчмаря й поклав на шинквас важкенького капшука.
— Погода зіпсується з дня на день, — він додав ще один. — Може, мій старшенький спробує, в нього є кілька невеликих човників.
— Згода! — шинкар потягнувся до кошелів. — Я віддам це вашому сину!
Отець Марко дістав кілька монет і залишив на шинквасі.
— Мій Герей все влаштує, я відправлю свого служку з вами.
Хлопчак запряг невеличкого воза мулом, і вони, не втрачаючи жодної хвилини, вирушили на захід приморським гостинцем.
— Тримай, — промовив до корчмаря невисокий чоловік у сірому кобеняку з верблюжої шерсті, — все, як домовлялись!
— Радий прислужитись ясновельможному, — незнайомець розвернувся і пішов на вихід,- панові! Наздожене ще смерть шайтана.
Наступного дня по обіді отець Марко зустрівся з Греєм у його будиночку за містом. Чоловік саме повернувся з ринку разом зі своїми синами. Дітлахи дуже зраділи, побачивши дідового воза.
— Благослови вас Всевишній, — промовив Муса до чоловіка.
— Щось сталось? Батько не попереджав про свій приїзд.
— Все добре, збав Всевишній, то вони послали мене з дорученням.
— Ну?
— Я тільки привіз пана, як і було наказано!
— Он як, а де ж він сам?
— Ваша ласкава дружина запросила його на частування!
Ченець саме розповідав Ларі, дружині Герея, новини з великої землі. Як виявилось, жінка була родом з Нижнього Долу, і їй дуже кортіло дізнатись про свою батьківщину, яку вона не своєю волею полишила вже як шістнадцять літ тому.
— Благослови Всевишній хазяїна та його дітей у цьому доброму домі! — перший промовив отець Марко.
— Дякую, отче, — проказав якось невпевнено чоловік, — вас ніхто не бачив?
— Ваш добрий батечко попередив мене про нові звичаї, то я й прийняв вигляд звичайного мандрівника, щоб не завдавати вам зайвого клопоту.
— Ми саме чаювали, — ніжно промовила дружина до Герея, — отець Марко розповідав про велику землю, я б із великим задоволенням дослухала розповідь за обідом.
Тонка лінія губ розрівнялась у тінь посмішки, й хазяїн кивнув на знак згоди. Після приємної трапези Герей вийшов з гостем у невеликий внутрішній двір, сад у ньому сповнювали вічнозелені кущі та дерева.
— Отче, то що ж привело вас у мій дім?
— Ваш батько підказав, що ви можете допомогти мені добратись на велику землю! — чоловік усміхнувся на це.
— Я таки маю кілька рибацьких шаланд, але зараз вже осінь.
— Справді, з Сіверкком жартувати — то погана справа, але ж галери все ще заходять у Дангаран.
— У порту є кілька, прибули сьогодні вранці.
— Якби ви допомогли мені купити там місце й доставили на борт одним зі своїх човників за достойну оплату…
— Що ж мені з вами робити, раз вже батько послали вас до мене, ви справді достойний муж, як мені видається. Отче, я вам допоможу, та ви маєте сидіти тут і навіть на думці не мати, щоб вийти за ворота. Ці білі брати самому шайтану прислужники, якщо прознають, — він стих на якусь мить. — Будьте моїм гостем, поки ви тут вам ніщо не загрожує!
Герей покликав дітей у сад, а сам вийшов і зник аж до вечора. Після заходу служниця приготувала постіль для ченця й провела в окрему кімнату. Отець Марко дістав свій молитовник і готувався до молитви. Зненацька забігла налякана Лара, а за нею Муса.
— Отче, — прошепотіла жінка, — беріть речі й навшпиньки за мною!
Служка швидко уклався в приготовану постіль.
— Вони тут, — промовила біла, як стіна жінка.
Отець Марко йшов за нею крок у крок, лихі думки крутились у його голові. Він перекинув речі в ліву руку, щоб права могла вільно оперувати посохом. Жінка провела його за будинок, розгорнула кущі та хутко намацала дерев’яного щита.
— Допоможіть!
Ченець вгледівся й лише потім навалився, щоб підсобити. Він заскочив у темну яму, яка одразу закрилась, залишивши його в цілковитому мороці. «Старію», — подумав він про себе й почав шепотіти молитву для концентрації.
Через якийсь час до нього долинули уривки слів. Герей відповідав гострим слівцем непроханим гостям.
— Ви вдерлись у мій дім, образили мою сім’ю та мене особисто...
— Ми виконуємо волю брата-наставника, ви хочете супротивитись їй?
— Ні, та ви порушили спокій мого дому серед ночі, наче я останній розбійник чи волоцюга.
— Брат-наставник указав на цей двір, а перед його волею усі рівні.
— То скажіть хоч, що ви хочете тут знайти?
— Породження нечестивого й неправедного духу, ми знаємо, шо він тут!
— Як ви смієте оскверняти мою оселю такими словами!
— Нічого! — промовив хрипкий низький голос.
— В саду дивились?
— Звісно, брате Чин!
— То гляньте ше раз, зазирніть під кожен камінчик! — гаркнув він до своїх.
Тупіт чобіт був все ближче, ченець затамував подих і затис рот долонею. Кілька разів на нього падав ґрунт, коли нагорі проходили братчики.
— Скільки ще ви будете зневажати й гребувати моєю гостинністю? Тут не залишилось жодного місця, в яке б ви не встромили свого святенного носа! — розгнівано промовив хазяїн.
— Ми робимо благу справу, Всевишній тому свідок, і ви маєте смиренно допомагати! — відповів зловісно білий брат.
— Нема, от тільки м’ясо нечисте знайшли.
— Забрати й знищити, а ви маєте сплатити до наступної декади! Йдемо, браття!
Отець Марко просидів так до самісінького ранку. Перед світанком він почув кроки, а потім і шарудіння нагорі.
— Отче, отче?
— Так!
— Ви там не задубли?
— Все гаразд, дякувати Всевишньому!
Щит відчинився, й він розгледів бліде Ларине обличчя, жінка ще не відійшла від переляку.
— Вибачте за це все! — промовив він.
— За що вам вибачатись, за те що ми дозволили зробити з вільного Дангарана тиранію, а себе заручниками в ній? — промовила Лара з таким відчаєм у голосі, що ледь не заплакала, давлячись сльозами.
— Тільки той поборе, хто боротиметься!
Вона глянула в ченцеві очі й не втримала сліз, притиснувшись чолом до його сутани. Трохи згодом прибіг її старший син та потягнув отця Марка в дальній кут саду. Хлопець трохи попорпався біля муру, перш ніж знайшов потрібне місце. Вони вилізли крізь невеликий лаз і поповзли до кута. Далі напівприсядом перебігли через вулицю й попрямували до затоки неподалік.
Кіготь дивився їм услід, затиснувши рот білому брату. Коли той відключився, він дістав невеличкого міха з міцним дешевим вином та залив йому в рота. Чоловік відпив трохи сам, сплюнув ту гидоту, вклав бурдюк у руку непритомного й зник у ранковому мороці.
[1]Маневакті (час світанку) — радикальна релігійна течія.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!