На межі

Останнє місце, де мені наразі хотілося бути, після дванадцяти годинного робочого дня, — це нічний клуб, який знаходився у чорта на рогах. Однак я тут: стовбичу під згаслим, як і мій настрій, ліхтарем. В лівій руці стискаю букет білих лілій, в правій — майже зітлілу до фільтра цигарку. Роблю кругові рухи плечима, намагаючись розім'яти ниючі м'язи. От тільки у мене кепсько виходило це робити — відчуття втоми нікуди не зникло. Очі вп'ялися в неонову вивіску, яка дратівливо миготіла над входом двоповерхової будівлі, нещодавно зведеної за межами нашого міста. Скорботно зітхаючи, підперла плечем стовбур тополі і приречено видихнула цівку дима під ноги. Між вухами дзиґотіла думка: плюнути на все, викликати таксі і поїхати якнайдалі звідси. Коробило мене здебільшого через виснаження, але були й інші причини, про які не хотілося думати...

Останні два тижні виявилися не з легких, позаяк нам з братами довелося працювати понаднормово, щоб вчасно здати проект. Тому мій паскудний настрій повністю відповідав відстійному вигляду. Як казала моя бабуся: «Небіжчиків й тих гарніших у домовину кладуть».

Усе це я намагалася пояснити своїй найкращій подрузі, під час телефонної розмови, з наміром відкараскатися від запланованого сабантуя. Але Маринка припинила мене слухати ще на початку мого, як вона тоді виразилася, ниття, сказавши щось на кшталт:

— Послухай мене, моя люба. Якщо ти не притягнеш свою ледачу дупу на мій день Народження, то я…

А далі в хід пішли погрози, вмовляння, і на сам кінець полилися солоні ріки. Саме це мене остаточно й добило. Жіночі сльози — це заборонений прийом, яким ця шантажистка завжди безсоромно користувалася, аби досягти мети. Ну не зараза, га?

У спину вдарило помаранчеве світло фар. Автівка, яка закотилася на парковку, виштовхнула з мого тільця довгу тінь: вона гепнулася на бруківку і, зустрівшись макітрою зі смітником, так і залишилася непритомно лежати.

Озирнувшись, я помітила усміхнену іменинницю. Маринка вийшла з таксі у компанії двох наших спільних подруг. Дівчулі були вбрані в красиві святкові сукні, стрункі ніжки упаковані в сексі-панчохи та взуття на високих підборах; волосся укладене в зачіски… Ну, а я… Мляво посміхаючись, розумію, що знову вибиваюся із загальної картинки. Моя втомлена дупа була запхнута в класичні чорні брюки, з понуро опущених плечей звисала вільна сорочка графітного кольору, ноги взуті в зручні мокасини, а на голові… Хех! Вимите і висушене нашвидкуруч волосся. Від улюбленого червоного светра довелося цього разу відмовитися — він надто виразно підкреслював запалені від недосипання очі. А різні там сукні-спіднички-підбори — це просто не моє. Почуваюся в подібному вбранні не надто комфортно, хоча мені неодноразово казали, що даремно ховаю своє підтягнуте тіло під мішкуватим одягом. Але то таке...

Ці світські левиці впевненою ходою наблизилися до входу в клуб й почали щебетати з охоронцями, грайливо їм усміхаючись та пускаючи бісики. Танюха з Віткою, чи-то помітивши мене, чи відчувши на собі мій приречений погляд, узялися почергово озиратися та перешіптуватися між собою. Напевно, гадали — якщо припинять бельмувати на мене, то я неодмінно розчинюся в повітрі, наче якийсь довбаний Гаррі Гудіні. Що ж, це було недалеко від правди. Адже саме цього прагнула моя ница душа.

Підкуривши чергову цигарку, я продовжила здалеку спостерігати за базіканям подружань з голомозими бевзями, до останнього сподіваючись, що вони їм повідомлять, мовляв, клуб переповнений і що навіть на барі все зайнято. Або це ж шалене тріо, якимось дивним чином, забуде про моє існування, і вони підуть тусити в клуб без мене. А я, тим часом, тишком-нишком повернуся додому у своє м'яке ліжечко.

«Ага, мрій далі, Філіпова!»

Ніби вирісши з-під землі, на мене налетіла з радісним вереском іменинниця.

— Лєруська! Ось ти де! А я тобі вже дзвонити збиралася. — Сунцова безцеремонно видерла з моєї руки недопалок і пожбурила його у траву, а тоді міцно мене обійняла. Пружні кучері залоскотали носа, через що я пчихнула, а вона засміялася. — Я так скучила за тобою! Цілий місяць не бачилися. Ходімо швидше до дівчульок, будемо тусити сьогодні до ранку. — Вп'явшись пальцями у мій лікоть, цей згусток енергії поволік мене за собою, без упину базікаючи: — Я вже про все домовилася і проплатила за вхід, а тебе все нема і нема. Я так розхвилювалася, ти б тільки знала. Добре, що Вітка вказала мені на чорну пляму, оточену димовою завісою. Я придивилася і зрозуміла, що це ти там стоїш, наче якийсь всратий ніндзя. — Примруживши з підозрою очі, вона гмикнула, а тоді з докором запитала: — Від кого ти ховалася? Тільки не кажи, що від мене!

'ширше, — Знаєш, сучка, як довести жінку до оргазму, чи не так? — Я знервовано реготнула і погідно кивнула. Попелясті очиська раптово виблискули праведним гнівом. — Купу бабла на них, певно, витратила. Вічно грошима смітиш, а приїхати до мене в гості ніяк не зберешся. Цілий рік тебе кличу в Луцьк, а ти...

— Припини кошмарити Лєрку, — заступилася за мене Вітося. Осяйно усміхаючись, рудокоса красунечка потягнулася до мене за поцілунком. — Привіт-привіт. Давненько ми з тобою не бачилися.

З моїх грудей вирвалося тихе зітхання, коли її м'які вуста торкнулися до моєї щоки. У долонях з'явився знайомий свербіж.

«Спокійно, Валєра, тут всі свої. Продовжуй спати, мерзенна ти сволото!..» — пригрозила я щуропикому лихоносцю, який ледачо заворушився під ребрами.

— Привіт, Вітка. Рада тебе бачити, — нахабно збрехала їй, ховаючи під віями присоромлений погляд.

— Я тебе теж!

В словах Ловіної було значно більше щирості, ніж в моїх. Після одного прикрого інцидента, який стався між мною та цією харизматичною кралечкою, пройшло вже чимало часу. Однак я досі відчувала сором за скоєне. На щастя, я сьогодні була надто втомленою, щоб шарітися, мов школярка...

Минулого року ми з подругами святкували день Незалежності. До Танюхи з Маринкою підійшла їхня нова знайома — добряче налигавшись медовухою, я спробувала підкотити до неї. Що тут скажеш? Синька-лох! На мій подив, Вітка напрочуд лояльно поставилася до моїх п'яних витівок: м'яко, але дохідливо пояснила, що її серце належить іншій людині. Як виявилося, вона була безнадійно закохана в чоловіка, за якого невдовзі вийшла заміж, і тепер була гордою носійкою його прізвища. Я ж, у свою чергу, була безмежно вдячна їй за розуміння, і особливо за те, що вона не вибовкала мою таємницю Маринці та Танці.

Так-так, як би це безглуздо не виглядало, мої найкращі подруги досі не здогадувалися, що я не просто так швендяю без пари вже котрий рік. Обидві були переконані, що я занадто прискіпливо ставлюся до вибору партнера на все життя, тому не полишали спроб познайомити мене з якимсь брутальним носієм сперматозоїдів, патякаючи: що раз вже я не маю часу на пошуки мужика, то вони це зроблять за мене. І скільки б разів я не намагалася пояснити цим сватихам, що мене не цікавлять злягання заради втіхи і, тим паче, заселення планети маленькими лєрчиками, слухати мене ніхто не збирався. Біда — одним словом...

— Привіт, мій любий пупсичок! — прощебетала Танюха, висмикнувши мене із думок поцілунком, і насуплено запитала: — От що за фігня, Лєрка?! Ми начебто живемо в одному місті, але бачимося лише коли Маринка до нас приїжджає.

— Ну не дуйся на мене, жопка! — Випустивши з обійм накапузяну білявку, я винувато їй посміхнулася і почала виправдовуватися перед нею, — Ти ж знаєш, я не ігнорую тебе, просто постійно зайнята роботою.

З Фроловою ми були знайомі ще зі школи, тому на її поцілунок мій внутрішній демон ніяк не відреагував. Втім, як і на Маринчин, з якою я дружила з пелюшок. Поряд із ними я почувалася у повній безпеці і могла не перейматися за збереження психіки.

— Ой, все-е, почалося. Філіпова і її робота, — дотнула мені іменинниця. — Ходімо вже, трудоголічко. Треба хоч іноді розслаблятися, всіх грошей не заробиш, так і знай.

Як тільки ми отримали клубні браслети і за нашими спинами зачинилися двері, я з острахом збагнула, що шляху до втечі більше немає. Ще й Валєра заворушився відчутніше під гучну клубну музику. Мені знову довелося гримнути на нього, аби вгамувати. Тим часом Вітка штовхала мене у місиво з танцюючих людей і побіжно вводила в курс справ:

— Вільних столиків, на жаль, вже немає. А ВІП-ки коштують тут, як крило від збитого літака. Тому сядемо поки що на барі, а далі видно буде.

«Я про все домовилася…» — передражнив Маринку щуропикий стібун, справедливо звинувачуючи її у брехні.

«Ото вже продумана курка!» — погодилася я з ним.

Тяжко зітхнувши, я спробувала налаштуватися на позитив, хоча наперед знала — ця місія 100% провальна. Інакше просто бути не може!

Знайшовши вільні місця, подружані оточили мене, посадивши на стілець. Вочевидь непокоїлися, що я можу непомітно звідси злиняти. І я не звинувачую їх, бо я не вперше так робила. Але по-тихому поки що це зробити не вийде, бо мій конвой ще був безбожно тверезим. Та й не змогла б я так вчинити з найкращою подругою. Як не як, у неї сьогодні днюха, а не звичний шабаш...

— Лєруся, годі втикати. — Глузливий голос Маринки вивів мене з заціпеніння. Я озирнулася до неї через плече, намагаючись зрозуміти, що їй від мене потрібно. — Не тупи. Дай руку барменові.

— Навіщо йому моя рука?

Схоже, на моєму обличчі й справді застигла гримаса тупізму, бо подруги почали реготати.

— Холодець з неї зварить, — підколола мене Танюха, присівши на сусідній стілець.

— У нас подають тільки легкі закуски. — Приємний оксамитовий голос, у якому також вчувалися нотки веселощів, привернув мою увагу. По-котячому хитрі очі барменки, передпліччя якої були забиті яскравими тату, дивилися просто на мене, від чого мені стало якось не по собі. — Не хвилюйтеся. Руку вам ніхто не збирається відрізати. Мені тільки потрібен ваш браслет.

Мляво посміхнувшись, я виконала її прохання. Вона вправно зрізала шматок пластику і виставила перед нами в рядок продовгуваті чарки, наповнені райдужним пійлом.

— Що це? — Краєм ока я помітила, що в руках моїх подруг були аналогічні напої, які вони із цікавістю розглядали.

— Наш фірмовий коктейль, «energy dance». На честь свята адміністрація клубу видала нам розпорядження пригощати сьогодні всіх гостей безкоштовними коктейлями в обмін на браслети, — з приємною усмішкою пояснила барменка. Поспішаючи до інших клієнтів, вона кинула через плече: — Приємного вам вечора.

— Ага, і вам також, — промимрила я під носа, непристойно довго залипаючи оцінюючим поглядом на її кругленьких сідницях. — А що хоч за свято сьогодні?

— День медика, — послужливо підказав мені широкоплечий хлопчина, вклинюючись між мною та Танькою.

— Ясно… — потупивши погляд, я спробувала привести дихання в норму, подумки обіцяючи видерти собі очі, якщо не візьму себе в руки.

«Ото вже дурепа! Ще навіть не встигла наклюкатися, а вже поводжуся, як хтива худоба. Такими темпами Валєра прокинеться значно раніше» — вилаяла я себе, підібгавши вуста.