Клуб Анонімних Авторів

- Скільки вона вже так лежить? - не встиг зайти у кімнату Девід, як почав наїжджати на колег. - Вже все сфоткали? Докази зібрали? То в чому проблема накрити тіло?

Молодий помічник тільки й встигав кивати на його запитання. Тож і на останнє також кивнув і побіг за простирадлом.

Кімната померлої виглядала так само як і в сотень інших: безлад в особистих речах, залишки смаколиків, рахунки за квартиру та наліпки з нагадуваннями. Проте цього разу безлад викликав здивування у Девіда, адже вся інша частина квартири була в ідеальному порядку. Такого в його практиці ще не траплялося. Значить справу варто передати до відділу, що займається серійними вбивцями. Проте це ще треба довести.

Він відкрив шафу. Очі розбігалися від фасонів та кольорів суконь та інших деталей одягу. І знову — все в ідеальному порядку. Девід озирнувся на ліжко. Під простирадлом вгадувалися форми жіночого тіла.

- Ім'я? - кинув детектив до помічника.

- Селеста, — коротко відповів той, проте з погляду начальника зрозумів, що потрібно більше інформації. Миттю відкрив папку, в яку встиг зібрати ціле досьє: - Селеста Рейн, 22 роки. Єдина донька сенатора...

- Його вже повідомили? - перебив Девід.

- Ще ні. Чекали на вас, — помічник пильно подивився на детектива, очікуючи наступного наказу. Не отримавши його, продовжив: - Вона тільки закінчила Прінстон. Переїхала у Нью-Йорк. Позавчора була на співбесіді до театру. За останній рік змінила коло оточення. На руці був браслет у формі змії, як один з елементів приналежності до групи, яку ще називають...

- Селестіал, — завершив за помічника Девід і різко розсунув вбрання у шафі.

На нього дивилася біла стіна. Щось з нею було не так. Не могла вона бути білою. Девід почав водити по ній руками, шукаючи, за що можна зачепитися пальцями. Не знайшовши нічого, він почав легко натискати на стіну. У верхньому лівому кутку щось ледь чутно клацнуло.

Зі сторони здавалося, що детектив зійшов з розуму, та помічник знав, що просто так той нічого не робить.