Клуб Анонімних Авторів

За вікном листопад. Такий тихий і повільний. Тільки дощ барабанить по склу у вікнах, а в каміні потріскають дрова. Перед каміном лежить шкура ведмедя. Колись давно, ще за молодих літ, він вбив його. Не те щоб йому дуже хотілося, але ведмідь забрався дуже близько до їхньої домівки. Можливо він пішов би з миром собі далі, але ризикувати тоді чоловік не міг. Його дружина тільки народила їхнього першого хлопчика. Ціна була надто велика за такий ризик. В той день також йшов дощ.

Зануривши ноги у хутро, сидять двоє: чоловік та жінка. Не сказати, що дуже старі, але на обличчях видно всю мудрість прожитого ними життя.

Сидять вони у кріслах-гойдалках, а між ними стоїть невеликий стіл. На столі чайник та чашки, наповнені щойно завареним чаєм. Чай парує і підіймається завитками пари над чашками.

Ці двоє сидять мовчки. Коліна накрили картатими пледами та іноді беруть чашки до рук, щоб зробити ковток цілющого чаю.

Чай вона завжди робить на травах та ягодах. Такий виходить дуже корисний та підтримує здоров'я. Цього разу вона дістала свій спеціальний збір, який зігріває у таку вологу прохолодність. Вони вже не молоді й варто дбати про себе.

Почулося цокання по дерев'яній підлозі. То їхній старий пес вирішив приєднатися до них. Пройшов повз, та вмостився на шкурі. Також потупив свій погляд у камін.

Над каміном висіли фотографії сім'ї. Їхні, їхніх батьків та прабатьків, їх діти з онуками. По цих фото можна простежити цілу історію життя цієї пари.

Так вони сиділи та згадували найтепліші події, іноді промовляючи один до одного слова, які викликали образи давно пройдешніх часів. В такі моменти їхніх губ торкалися усмішки. Їм вже і говорити не треба. Вони й так розуміють один одного.

Так вони й сиділи. Згадували своє життя, мрійливо дивилися у вогнище та слухали, як дощ відбиває хвилини їхнього спільного життя.

Скільки разів вони так ось сиділи? Скільки разів під шум дощу згадували своє життя? Неможливо порахувати...