Клуб Анонімних Авторів

На столі лежав капелюх. Така дрібниця, але вона почала дратуватися. Це було останньою краплею.

Вони сварилися. Вже не вперше. Але схоже, що в останнє. Адель помітила прихованість Кріса і вважала, що той їй зраджує.

Кріс не розумів такої поведінки своєї жінки. Вона здавалася йому абсурдною. Але й виправдовуватися не міг. Не міг і не хотів.

Він кохав її. З першої їхньої зустрічі й досі. Проте цього разу під час сварки чоловік зрозумів, що більше не має сили терпіти постійні випробовування його кохання.

Кожного разу Адель все більше підозрювала його. Це перейшло в якусь незрозумілу йому одержимість. Але у всього є межа. І своєї він цього разу досяг.

- Адель, я більше так не можу. На кожен мій крок ти відповідаєш звинуваченнями та підозрами. Чому тобі так важко повірити, що я дійсно кохаю тебе? Чому я маю раз за разом тобі це доводити? - він перейшов майже на шепіт.

Адель подивилася на нього здивованим поглядом. Вона розуміла, що можливо перегинає палицю, але не замислювалася над цим.

Вона вперше усвідомила все, що зробила за останній рік. Зрозуміла, як сильно звинувачувала його. Хоча причини для цього були лише її, суб'єктивні. Ніяких доказів.

- Я не знаю. Мені здається, що ти віддаляєшся від мене. Я боюся, що зникне те, що між нами... - вона замислилася.

"Те, що було між нами? Невже цього більше не має? Невже я за своїми спробами все зберегти втратила все?"

- Я не знаю... Мені шкода.

- Мені також шкода. Але мені більше несила це терпіти. Завтра я заїду зібрати речі.

Кріс встав та направився до дверей. Коли його кроки стихли за дверима, Адель повернулася на кухню.

- Капелюх. Кріс, ти забув капелюх.

Жінка підняла капелюх і хотіла наздогнати чоловіка. Та її погляд притягнув якийсь предмет під капелюхом.

Коробочка. Та Сама Коробочка. Вона відкрила її. Там була обручка. Весь цей час капелюх приховував правду про його почуття до неї, а вона його сварила...