Придворне життя імператорського почту 2 том - Два камені

Минуло близько двох годин, перш ніж Людовік повернувся в уже улюблені покої і знову побачив Густава, що, як і раніше, сидів у своєму кріслі під вікном, та захоплено читав книжку.

- Цікаво? - втомлено зачинив він за собою двері.

Той відгукнувся тільки через кілька секунд:

- А? - розгублено глянув той на блондина.

- Густаве... - розчулився хлопець цьому ніжному звуку. - Цікаво? - кивнув на подарунок, попрямувавши до коханого.

- Дуже! - приголомшено округлив він очі. - Ти не уявляєш, як Гарій відстань від Землі до Місяця вираховувати став! Це просто неймовірно!

- Правда? - невимушено підійшов до нього Людовік і сперся на спинку крісла. - І як же?

- За допомогою телескопа! Він почав вираховувати наскільки наближає кожна з лінз!

- І як? Сильно? - поклав підборіддя на високе узголів'я сидіння, милуючись радістю коханого.

- Я поки що не дійшов до кінцевої цифри! Поки що, він тільки проводить обчислення! - показав формули, зображені на сторінках.

Людовік сумнівно насупився, взагалі не розуміючи, що всі ці символи можуть означати. Перевів погляд на приятеля:

- А коли на обід підемо? Даніелю там уже стіл накривають.

- Але я так хочу дізнатися, як же далеко Місяць... – засмутився парубок.

- А скільки залишилося сторінок до кінця розділу? - кивнув на текст. - Якщо небагато, то підемо, щойно ти дочитаєш.

Густав поспіхом перегорнув книжку вперед:

- Два аркуші! - миттю повернувся до партнера, випрошуючи поглядом дозвіл дочитати хоча б до цього моменту.

- Тоді, читай, - поцілував він його в тім'я.

- Дякую! - радісно посміхнувся той і швидко повернувся до праці з астрономії.

Людовік із ніжністю оглянув його захоплений стан і відійшов до свого дзеркала, перед яким почав розглядати свої рани на обличчі.

"Н-да..." - сумнівно зітхнув він на ці шрами, що не поспішали загоюватися. - "Яка ж потворність..." - дістав з шухляди туалетного столика кілька пляшечок з оліями і почав змащувати ними ці шорсткі почервоніння на своїй шкірі. Щойно догляд за ранами було закінчено, молодик розпустив волосся і наново його розчесав, зав'язавши акуратніший хвіст. Покрутився перед дзеркалом, щоб оцінити весь свій зовнішній вигляд.

Густав, боковим зором помітивши ці чепуріння, потайки посміхнувся, подумавши про те, що їхні спокійні й чарівні дні поступово повертаються.

Закінчивши із самозамилуванням, Людовік повернувся до коханого і сперся куприком на край туалетного столика. Оглянув його практично нерухому позу із захопленими очима, що бігали по рядках, та гукнув його, не зумівши дочекатися кінця глави:

- Густаве, - залишив він руки на столі за спиною, - я хочу поговорити з тобою.

Той перегорнув сторінку:

- А? - розсіяно повернувся до коханого. - Поговорити? Про що?

- Після того, як ти пішов із гардероба, я задумався про дещо, - витримав паузу. - Густаве, як ти ставишся до людей, які порушують свої обіцянки? - склав руки на грудях.

- Порушують свої обіцянки? – насупився хлопець. - Я ставлюся до цього негативно. Навіщо давати якісь обіцянки, якщо ти не збираєшся їх стримувати?

- А якщо людина збиралася їх дотримати, але обставини змінилися? - опустив долоні, взявши себе за зап'ястя.

Синьоокий уважно оглянув свого коханого і його позу: "Незручно склав руки? Він говорить про себе? Він дав якесь слово і думає про те, щоб порушити його? Але він задумався про це, після нашої близькості. Після того, як він одягнув мене... - задумався. - Але тоді прийшов ще й Агат. Найімовірніше, вони говорили про щось. Агат мені зла не бажає, тож щодо мене, він би нічого поганого йому радити не став... - занурився Густав в ще глибші думки. - Але Луї задумався про це, після того, як я залишив їх з Агатом наодинці. Думаю, Агат причетний до того, про що думає зараз Людовік... І найімовірніше, це пов'язано зі мною. Але про яку обіцянку може йти мова? Це пов'язано із сьогоднішнім днем? Після нашої близькості, Луї був у гарному настрої, та й зараз не можна сказати, що він у поганому..." - повільно пройшовся по ньому очима.

- А в чому полягає обіцянка? - глянув Густав на обличчя.

- Я не можу цього сказати, - стиснув той губи.

"Не може сказати? - помітив цей рух синьоокий. - Отже, це точно пов'язано зі мною. Але він не хоче зізнаватися... - підпер голову долонею, продовживши роздивлятися його, шукаючи будь-яку підказку, що могла б йому допомогти. - Але я не думаю, що Луї запитує про якусь обіцянку, порушення якої зробить мені боляче..."

- Луї, я думаю, - зітхнувши, почав він зрештою, - що іноді слова можна порушувати. Але тільки, якщо їхнє порушення не принесе нікому шкоди.

- Правда? - здивовано перепитав Людовік, який точно не очікував такої відповіді.

- Я думаю "так", - кивнув граф.

- І ти не будеш засуджувати за те, що хтось порушить своє слово? - приголомшено перепитав блондин.

- Це буде неприємно, - ствердно кивнув хлопець. - Але, якщо порушення цього слова не принесе нікому шкоди - я зможу це пробачити.

Коханий з полегшенням видихнув і оглянув кімнату:

- Фух... Поки мене не було, ти сказав слугам нагріти воду для ванної?

- Так. Після обіду вона вже буде гарячою.

- Думаю, нам потрібно більше часу, - повернувся він до приятеля. - Потрібно нагріти ще й покої. Тут досить холодно.

- Коли ми підемо на обід, слуги розтоплять камін.

- Але кімната точно не встигне нагрітися, поки ми будемо обідати.

- Але ми ж будемо прямо біля вогню сидіти. І в гарячій воді. Я думаю, нам цього вистачить.

Блондин сумнівно підібгав губи, витримавши недовгу паузу:

- Ні. Потрібно тепліше, - відштовхнувся від туалетного столика. - Я не хочу, щоб ми застудилися, коли вийдемо з ванни. Тим паче, що ти й так увесь ранок практично в одній сорочці ходив, - кивнув на нього. - Ще трохи й захворієш.

- Але ж...

- Густаве, - наполегливо подивився на нього, припиняючи ці відмовки.

- Але це займе час, - засмучено зауважив синьоокий. - Скільки ще нам доведеться чекати, поки вся кімната нагріється?

- Я думаю 2-3 години, - озирнувся блондин, оцінюючи об'єм приміщення.

- 2-3 години... - сумно протягнув хлопець. - Луї, чому ми не можемо прийняти ванну відразу після обіду?

- Кімната ще холодна.

- Але ми ж усе одно будемо сидіти біля вогню.

- Густаве, - наполегливо подивився на нього Людовік.

- Ми б зігрілися в компанії один одного, - відвів він погляд.

- Ми й так зігріємося поруч один з одним, - підійшов і розслаблено поклав руку йому на плече. - У мене, до речі, є для тебе подарунок.

- Ти знаєш, який подарунок я хочу, - засмучено нагадав приятель.

- Знаю, - кивнув той. - І сьогодні, він буде твоїм, - підбадьорливо стиснув плече.

- Тільки пізно ввечері.

- Після обіду, я теж хочу тобі дещо подарувати.

- Я хочу тільки той подарунок... – сумно зауважив Густав.

- Мені здається, що і цей подарунок тобі може сподобатися, - нахилився до нього коханий, інтригуюче посміхаючись цим очам.

- Я не хочу те, що я й сам можу купити, - відвернувся парубок. - Я хочу тільки тебе.

- Густаве... - заманливо простягнув він його ім'я. - Я не думаю, що тобі вдалося б купити той подарунок, який я хочу тобі подарувати.

- Не думаєш? - зацікавлено глянув на нього синьоокий.

- Не думаю... - лагідно йому посміхнувся блондин, змушуючи коханого притихнути від подібної таємничості. - Але я його подарую після обіду... - плавно наблизився. - Тож дочитуй про свій Місяць і приходь на обід. А я, поки що, наповню твою тарілку різними смаколиками, - пригорнувся до його губ у тривалому поцілунку. - Угу? - нескоро відсторонився, залишаючи улюблені вуста наодинці з самими собою.

- Угу, - слухняно кивнув той, облизуючи губи.

- Чекаю за столом, - поцілував у вилицю і вирушив до дверей.

"Він хоче подарувати мені подарунок? - жваво почав думати Густав, щойно його залишили самого. - Той, який я не міг би купити. Отже, це не перстень, про який я думав. Це щось... Можливо, це навіть щось нематеріальне, - озирнувся. - Якби він хотів просто прийняти ванну, то він би обмежився й теплом біля каміна. Він би не чекав, поки нагріється вся кімната. Він хоче, щоб тут було тепло не тільки біля вогню. Але нагрівати всю кімнату не обов'язково, якщо ми перебуваємо в ній вдягненими, - подивився на ліжко, що знаходилося на деякій відстані від каміна. - Отже, нам потрібне тепло в кімнаті, щоб мати можливість перебувати тут неодягненими. Тобто - роздягненими. Голими. Оголеними, - стрімко подивився на свої руки, почавши рахувати на пальцях: - Він хоче нагріти кімнату і хоче подарувати мені нематеріальний подарунок - той, який неможливо купити. Той, який мені сподобається, - підскочив, залишивши книжку на столику. - Він питав про те, щоб порушити своє слово! Він думав про це після нашої близькості! Він хоче порушити слово з приводу сьогоднішньої ночі! - захоплено посміхнувся і миттю подивився на двері. - Луї!" - побіг слідом за ним.

- Луї! - окликнув його, щойно вискочив у коридор.

- Густав? - спантеличено обернувся той, будучи за кілька метрів від покоїв.

- Луї! - стрімко попрямував до нього.

- Густаве? - не міг зрозуміти він цієї раптової радості.

- Луї! - кинувся йому на шию, міцно стиснувши руками.

- Густаве, що сталося? - обійняв його блондин. - Що тебе так обрадувало? Ти дізнався, як далеко від нас Місяць? - подивився в ці сині очі.

- Ні! Луї! - міцно поцілував його в губи коханий. - Пішли на обід?

- Ти так швидко дочитав свій розділ? – насупився хлопець. - Мені здавалося, що тобі ще сторінку там читати було.

- Після обіду дочитаю!

- Але ж ти так хотів дізнатися що ж там із Місяцем, - щиро спантеличився Людовік.

- Ця книжка нікуди не дінеться! Я можу дочитати главу хоч завтра! Ходімо швидше на обід! - потягнув його в обідню залу, бажаючи якнайшвидше опинитися в майбутньому, де вони з коханим могли б насолоджуватися тільки тілами один одного.

Блондина ж подібна жвавість тільки насторожувала: "Чого він такий активний? – косився він на друга, йдучи разом із ним за руку. - Що, чорт забирай, встигло статися, коли я вийшов?"

За столом, молодий граф спокійнішим не ставав. Надзвичайна, для свого характеру гучність і веселість, привертала до себе увагу всього почту, що вбачав в цій поведінці лише невичерпний ентузіазм, викликаний очікуванням сьогоднішнього свята.

- Густаве, - зніяковіло шепотів йому на вухо Людовік, коли слуги вже почали накладати аристократам страви в тарілки, - не наїдайся зараз добряче. На вечері явно буде більше смачних страв.

- Я - як мишка! - радісно вигукнув йому хлопець, прекрасно розуміючи, що його шлунку зараз краще бути напівпорожнім.

- Добре... - насторожено оглянув блондин його енергійну натуру. - Що тобі покласти?

- Качку з чорносливом! І побільше чорносливу!

- Скільки? – насупився хлопець, бажаючи дізнатися, як же багато в'ялених слив Густав планує зараз з'їсти.

- Луї, - притулився він до його вуха, притихнувши в голосі, - поки наші покої нагріватимуться, я б хотів усамітнитися для... Для того, щоб сходити по нужді, - крадькома посміхнувся. - Мені зараз потрібно справді багато слив.

- А вранці? - глянув на нього коханий, також почавши шепотіти.

- Я дуже щільно поснідав... - ніяково зауважив парубок. - Я був такий засмучений, що з'їв цілу гору тістечок...

- Ого... Густаве, я думаю, нам потрібно щось із цим робити.

- З тим, що я багато солодкого їм?

- З тим, що я так сильно тебе засмучую, - співчутливо поцілував він його у вилицю.

- Моє засмучення стосується тільки нашої близькості, - усміхнувся синьоокий. - І ти обіцяв, що сьогодні буде той самий день, коли ти припиниш мене так засмучувати.

- Обіцяв і я дотримаю цієї обіцянки, - упевнено кивнув Людовік.

- Радий це чути... - зацікавлено пройшовся по ньому поглядом Густав.

Щойно трапеза добігла кінця, блондин ненав'язливо поцілував свого коханого в щоку і прошепотів йому на вухо:

- Я зараз сходжу до лікаря, потім ще в одне місце і повернуся в покої.

- А я хочу скоріше усамітнитися, - поклав приятель руку на живіт, уже відчуваючи дію чорносливу та жирної качки. - Можливо, моє усамітнення буде трохи довшим, ніж я розраховував...

- Нам поспішати нікуди. Без тебе я ванну приймати не збираюся, - спокійно йому посміхнувся коханий і знову поцілував, після чого піднявся і пішов.

Густав же, провівши його поглядом, миттєво встав і маленькими впевненими кроками поспішив кудись, де він міг би провести наодинці з собою хоча б двадцять хвилин.

Минуло понад годину, перш ніж вони знову зустрілися. Людовік зайшов у покої, разом зі слугами, що заносили дрова для розпалювання каміна, тож Густав, знову занурений у працю з астрономії, навіть не помітив його появи.

- Густаве, - невимушено гукнув його Людовік, прямуючи до свого дзеркала, - коли дочитаєш главу, підійди до мене.

Той розсіяно глянув на нього, відволікаючись від тексту. Простежив за тим, як приятель іде до туалетного столика, а не до нього. Піднявся й пішов до коханого.

- Густаве? - спантеличився блондин, побачивши його у відображенні дзеркала за своїм плечем. - Ти так швидко дочитав? - обернувся.

- Ти для мене важливіший за книжки, - взяв він його за руку. - Що ти хотів? - стиснув його пальці, бажаючи бути ближче.

"Це зізнання в коханні?" - пригальмував Людовік, замислившись над його фразою.

- Та... - підтягнув блондин до себе коханого. - Я ж подарунок тобі обіцяв, - розвернув їх обох до дзеркала. 

- Прямо зараз? - перейшов той на таємничий шепіт.

- А чому б і ні...? - зацікавлено наблизився він до хлопця.

- Луї... - зніяковіло принишк парубок, відсторонюючись до туалетного столика.

- Густаве, я ж обіцяв тобі, - притиснув то його куприком до стільниці. - Хіба я схожий на того, хто порушуватиме своє слово?

- Ні, зовсім не схожий... – заліз синьоокий долонями під його каптан і лагідно стиснув боки. - Просто ти казав, що це буде ввечері... - повільно пройшовся його торсом бажаним поглядом. - Після свого усамітнення я помився, а на тумбі біля ліжка стоїть скринька з тим, про що я говорив тобі перед карнавалом, - повернувся до обличчя.

- Хах! Густаве! – вразився коханий. - Ти думаєш, що мова зараз про «цей» подарунок?

- А хіба ні? - спантеличено насупився граф.

- Це було б справжньою дурістю пропонувати тобі секс ось у такий спосіб, після всього того, що ми пережили!

- Хіба...? - засмучено притих той.

- Звичайно! Зараз, у мене є для тебе інший подарунок! - розвернув його до дзеркала.

- Який? - насилу відірвав він погляд від улюбленого обличчя, повертаючись до туалетного столика.

- Я хочу зробити тобі сюрприз, - з ентузіазмом підняв Людовік його долоні й поклав їх на кохані повіки. - Не підглядай, - грайливо відсторонився і почав знімати свою чорну пов'язку з ока.

- Сюрприз? - тривожно запитував його Густав. - Який? Луї, ти ж говорив про те, що хочеш подарувати мені те, що я не зміг би купити.

- Так і є, - задоволено обійняв блондин його ззаду, ховаючи власне обличчя за потилицею. - Подивися на нас, - опустив його руки.

- На нас? - спантеличено глянув синьоокий на відображення, не бачачи там нічого нового.

- Угу... - неквапливо виплив коханний з-за лівого його плеча, даючи першим побачити саме те, раніше приховане за пов'язкою сіре око.

Щойно побачивши його, Густав застиг немов кам'яний. На нього лавиною обрушилося стільки сильних почуттів, що під їхньою вагою він навіть забув, як дихати і кліпати. Груди його розпирало з середини щастями, голова бажала лопнути від купи питань, а ноги вже підкошувалися, не в змозі встояти перед такою красою. Сині очі закотилися до лоба, намагаючись закритися

- Густаве! - злякано схопив Людовік його непритомне тіло. - Густаве! - миттю почав плескати його по щоках, намагаючись привести до тями. - Густаве!

Підбігли стривожені слуги, зайняті до цього біля вогню.

- Пана потрібно покласти! - чітко повідомив один із них і взяв графа за ноги.

- Так! Звичайно! - стривожено кивнув блондин і почав тягнути коханого до ліжка.

Щойно Густава поклали на постіль і побризкали на обличчя холодною водою, він одразу прийшов до тями. Спантеличено подивився на всі боки, не до кінця розуміючи, що з ним роблять, і глянув на Людовіка.

- Фух! - важко видихнув блондин, стоячи над ним. - Ти налякав мене! Скільки можна непритомніти?! - сів на край ліжка.

- Вибач, я не навмисно... - розслаблено потягнувся до нього коханий, бажаючи переконатися в правдивості того, що він бачив. - Луї, - піднявся, прийнявши сидяче положення, - це правда ти...? - провів по його лівій щоці перебинтованою долонею, насторожено вдивляючись у це чисте і світле сіре око.

Те спокійно спостерігало за ним:

- А ти очікував побачити когось іншого?

- Ні, - ласкаво посміхнувся граф. - Просто... - знову провів по щоці кінчиками пальців, бажаючи відчути подушечками всю її фактуру, всі нерівності та шрами. - Ти такий прекрасний... Настільки, що я не можу повірити в те, що я бачу... - сумно усміхнувся, почавши дивитися то в одне, то в інше його око, намагаючись охопити їх поглядом.

- Солодкі лестощі? – засумував Людовік. 

- Хіба ти бачиш у моїх очах хоч краплю брехні? - любляче посміхнувся той і наблизився до нього. - Ти чудовий. Настільки прекрасний, що я не зміг встояти навіть перед твоїм відображенням. Що казати про реальний твій вигляд? - іронічно посміхнувся, заражаючи коханого своїм настроєм.

- Без пов'язки я подобаюся тобі більше?

- Луї... - поклав долоню на другу його щоку, ніжно обіймаючи руками. - Я втрачаю голову від того, що твоє око в цілості. Від того факту, що ти здоровий. Що ти вцілів...

- Але ж не повністю... – засмутився парубок, натякаючи на власні шрами.

- Луї, - любляче підтягнув його до себе Густав, доторкнувшись чолом до чола, - найголовніше виявилося неушкодженим. Найвразливіше вціліло. Хіба це не диво? - розслаблено усміхнувся.

- Якою тільки ціною...? – обережно накрив він його бинти долонею. - Якою тільки ціною моє око вціліло...?

- Луї, не порівнюй око і руку. Око - завжди важливіше, - прикрив повіки, насолоджуючись новиною про його благополуччя.

Людовік зі співчуттям опустив погляд на його торс, неспішно обплів його руками і розслаблено впав на подушки, переживаючи за його долоню так, наче вона більше ніколи не відновиться.

Пролежали молодики близько півгодини, перш ніж їм повідомили, що ванна готова до гігієнічних процедур. Людовік, обернувшись у бік каміна, без зусиль помітив там балію, що стояла біля вогню, прикрита тканиною, з мочалками і милом, що лежали на підставці поруч. Перевів погляд на розслабленого Густава, що мрійливо перебирав його волосся, і вирішив усе-таки приступити до акту миття. Піднявся, спустився на підлогу і простягнув коханому руку:

- Пішли?

- У гардероб? - подав він свою долоню і за допомогою неї сів, після - встав.

- Ні. Я тебе тут роздягну.

- Тоді куди йти?

- До крісла, - повів його до невеликого столика з двома обідніми сидіннями з боків. - Зараз роздягну тебе, - розвернув Густава до себе, почавши розв'язувати його шийну хустку, - віднесу все до гардероба і приєднаюся у ванній.

- Луї, - стурбовано зупинив він руку коханого, - а якщо тебе Даніель помітить?

- І що? - усміхнувся блондин.

- А якщо він знову захоче уточнити гардероб на сьогоднішнє свято?

- За це можеш не хвилюватися, - розв'язав той білу хустку і відклав на стіл, взявшись за ґудзики на камзолі.

- Луї, це ж Даніель. Ти забув, як він собі костюми обирає? Він може вагатися до останнього моменту. 

- Густаве, мені видніше, як Даніель обирає собі костюм.

- Луї, - знову зупинив його, - я просто не хочу, щоб наша тендітна ідилія зруйнувалася. Я не хочу чекати тебе у ванній так довго, що вона може охолонути. Луї, я не хочу, щоб ти йшов.

Той підняв на нього погляд, побачивши в синіх очах справжню тривогу за їхні найближчі плани:

- Густаве, - упевнено почав він коханому, - я сказав усьому почту й Даніелю, щоб ніхто з них не чіпав нас аж до початку урочистостей.

- Аж до початку? – сумнівався хлопець. - Але Луї... Останнім часом ти постійно йшов кудись, де ти не повинен був затримуватися, але ти затримувався... Ти пропадав годинами...

Блондин стиснув губи, усвідомлюючи свою провину за минулі проступки:

- Густаве, сьогодні не такий день. Сьогодні, я дію за планом і я не планую десь затримуватися.

Коханий відвів погляд, невпевнено приймаючи його відповідь за правду:

- Просто я сумую, коли ти так робиш... Сумую, коли ти не приходиш тоді, коли обіцяєш... – похнюпив голову.

- Густаве, - наблизився до нього парубок. - Густаве, - взяв його за підборіддя і підняв обличчя до себе, - я даю тобі своє слово, що сьогодні ти не чекатимеш на мене годинами. Сьогодні, я належу тільки тобі, - ласкаво поцілував коханого у щоку.

- Я вірю тобі, просто... Я сумніваюся. Я не хочу сумніватися, але я сумніваюся... – відвів той погляд.

- Сьогодні, я розвію твої сумніви, - відсторонився блондин і продовжив розстібати численні ґудзики.

- Я б дуже цього хотів...

Щойно Густав був оголений, Людовік поцілував його в сумну вилицю, зібрав костюм і вирушив до гардероба. Повернувся він уже за чверть години і тільки в сорочці, вкритій халатом.

- Уже купаєшся? - піднесено запитав він приятеля, що сидів у ванній.

- Ні... - невтішно відповів синьоокий, створюючи хвилі на поверхні води.

- А що ж так? - підійшов до нього парубок.

- Кохання своє чекаю, - підняв він на приятеля погляд.

- Прямо кохання? - зацікавлено повторив Людовік.

- Світло очей моїх... - сумно зітхнув.

- Прям настільки? - задоволено пройшов той до ліжка, згадавши, що Густав говорив про якусь нову скриньку, чий вміст призначався для їхньої близькості.

- Більш ніж, Луї... - спостерігав за ним хлопець.

- "Більш ніж"...? - скинув халат, зачепившись поглядом за ту саму довгасту посудину з темного дерева. - А які ще гарні слова ти можеш мені присвятити? - підійшов до неї і відкрив, з цікавістю заглядаючи всередину.

- Усі слова світу... Ти гідний кожного з них...

"Що це? - придивився блондин до напівпрозорого вмісту. - Презервативи? - самовдоволено підняв куточок губ. - З овечої кишки, судячи з усього, - швидким поглядом оглянув ці три вироби, що плавали в невеликій кількості олії. - Найімовірніше, вони неймовірно слизькі, - задумливо прикусив губу. - Такі слизькі, що входитимуть без жодних зусиль... Густав-Густав, - похитав він головою, грайливо його засуджуючи. - Начебто такий тихий, а такий порочний..." - закрив скриньку, подивився на коханого і зніяковіло завмер, усвідомивши, що пропустив повз вуха взагалі все, що той говорив.

- Як, однак, гарно... - задоволено усміхнувся Людовік, згадавши, що йшлося про якісь компліменти. - Не сумував тут без мене? - діловито попрямував він до ванної.

- Сумував... - спостерігав за ним Густав. - Страшенно сумував...

- Але ось я тут, - зняв парубок сорочку і заліз до нього, зайнявши місце навпроти. - Тепер, тобі сумувати нема чого, - потягнувся до коханого і поцілував у щоку.

Безпосередньо акт миття зайняв у них близько години, через яку вони все одно продовжували сидіти в дерев'яній ванні та ніжитися в теплій воді, зігрітій вогнем каміна поблизу. Однак, незважаючи на такі часті торкання і зацікавлені погляди, що супроводжували миття Густава Людовіком, перший все одно залишався якимось сумним і пригніченим, що значною мірою спантеличувало блондина, який так сильно хотів бачити його щасливим у цей день.

- Густаве, - заклопотано потягнувся до нього Людовік і прибрав зі щоки прилиплі мокрі пасма, - чого ти такий сумний? Тебе щось турбує? - відсторонився.

- Це все мої думки, - відвів той погляд. - Я створив невиправдані очікування, що не мають стосунку до реальності, - похнюпив голову, - і тепер сумую через те, що вони не перетворилися на життя... - тужливо стиснувся.

- Можливо, я зможу втішити тебе? - підбадьорливо посміхнувся блондин, взявши його за руку. - Зараз скажу слугам принести дещо, - піднявся, обгорнув стегна рушником і попрямував до дверей.

Густав мовчки простежив за ним очима. Людовік досить швидко визирнув у коридор, щоб не випускати надто багато тепла, обмінявся кількома словами зі слугами й одразу ж повернувся:

- Скоро принесуть, - попрямував він до ванни.

- Що принесуть? - спостерігав за ним коханий.

- Сюрприз... - задоволено протягнув той, розпливаючись в усмішці. - Залізу до тебе, щойно все буде тут, - спустився перед хлопцем на коліно, стрімко схопив за волосся на потилиці, притиснув до себе і пристрасно поцілував. - Чекай, - упевнено подивився в ошелешені очі, енергійно встав і пішов до туалетного столика.

- Луї? - із розгубленим задихом повернувся Густав йому вслід. - Луї! - спробував схопити його за рушник, що віддалявся.

- М, який ти вже не сумний, - хвалькувато зазначив блондин, підходячи до рідного дзеркала.

- Луї, повернися, - міцно стиснув той краї ванної, бажано дивлячись на його спину.

- Скоро, мій солодкий, - відкрив він верхню шухляду й дістав звідти парфуми, якими кілька разів приснув на свою шию.

- Луї, запах твого тіла і так зводить мене з розуму. Тобі не потрібно душитися. 

- А хто мені їх купив? - грайливо обернувся Людовік.

- Луї, - витягнув до нього руку, - будь ласка, повернися.

- Густаве, слуги будуть тут уже за кілька хвилин.

- ...Які ми можемо зайняти нашими поцілунками.

- Густаве, я обіцяю тобі сьогодні кілька годин контакту з моїми губами, - повернувся хлопець до свого відображення. - Почекай хоч кілька хвилин, - покрасувався перед дзеркалом.

- "Пара хвилин"... – засмучено опустив той руку. - Луї, для мене це вічність.

- А секс зі мною - це мить? – обернувся він.

- Це нездійсненна мрія, - опустив парубок плечі, розуміючи, що коханий не збирається до нього повертатися.

- Скоро, всі твої мрії здійсняться, - грайливо відвернувся до дзеркала Людовік і почав розчісувати свої мокрі локони.

"Ти мене просто дражниш... - відвів погляд синьоокий. - Дражниш і провокуєш, не збираючись давати те, про що я прошу..." - відвернувся до вогню.

Блондин не помічав зміни настрою коханого доти, доки не закінчив приводити себе до ладу й обернувся. Однак не встигли вони вкотре з'ясувати стосунки, як двері відчинилися, явивши собою голову слуги, що зазирав усередину:

- Ваша милість, - подивився він на пана Кері, - ми все принесли.

- Чудово! - миттю пожвавився норієце. - Густаве, заплющ очі.

- Сюрприз? - без ентузіазму прикрив той обличчя долонею.

- Так! - махнув він усередину, запрошуючи лакеїв у покої.

- Мені готуватися непритомніти? - зітхнув синьоокий.

- Ні, цей подарунок не такий шокуючий, - з усмішкою підганяв той слуг. - Поставте цей стіл сюди і розставте все на ньому, - вказав на предмет меблів.

Густав насторожено прислухався до численних кроків, відчув на тілі слабкий холодок, що заходив сюди з коридору, через відчинені двері, відчув, як кілька лакеїв посувають той невеличкий обідній столик прямо до ванної і щось на ньому розкладають. Почув деренчання столових приборів і дзвін келихів, що билися один об одного в чиїйсь руці. Хтось із характерним хлопком відкрив ігристе вино, вистріливши корком прямо в стіну, яка не очікувала такого удару по своїй штукатурці. І налив цю п'янку рідину у два келихи. Крім звуків і вітерця від розторопний слуг, Густав також вловив і запах - той ледь вловимий аромат морепродуктів, який почав доноситися до нього, після того, як посуд перестав дзвеніти. "Морепродукти? - задумливо прислухався хлопець до своїх відчуттів. - Такий характерний запах не буде виходити з готової риби. Це скоріше щось сире. Але що можна подавати сирим? І що так приємно пахне...? - злегка розчепірив пальці й крадькома покосився на стіл, уже здогадуючись про тих молюсків, що можуть його чекати на тарілці. - Устриці... - проковтнув слину. - Луї, що ти задумав? - швидко озирнувся на стіл, де красувалася етажерка з двома видами стулчастих безхребетних, на келих із вином, вкритим бульбашками, і заплющив очі. - У нас буде побачення?"

Щойно все було розставлено по своїх місцях, Людовік поспішними жестами вигнав усіх слуг, дістав зі свого столу невелику коробочку, яка швидше нагадувала дуже маленьку шкатулку, і підійшов до ванної. Залишив цей подарунок за бортом свого боку, щоб Густав не міг його побачити, і заліз у воду, залишаючи рушник на кріслі неподалік.

- Можеш розплющувати очі, - з радістю опустив він його руку.

Приятель миттю повернувся до столу, швидко оцінивши кількість і якість морепродуктів, які їм принесли. Блондин, помічаючи такий жвавий погляд, сам собою посміхнувся:

- Густаве, я сподіваюся, що ти не будеш думати про мене погано, якщо я скажу, що не вмію їсти устриць.

- Як це? - здивовано подивився на нього синьоокий.  

- У Норії є доступ до моря тільки з півночі, а там надто холодно для їх вирощування. Я їв тільки мідій, - глянув на зварених молюсків, що лежали по своїх раковинах, - яких у нас тримають в озерах на півдні. Я й гадки не маю, як їх треба їсти, - іронічно усміхнувся коханому і взяв одну хвилясту стулку. - Ти навчиш мене? - простягнув йому.

- А за той час, скільки ти в Кромії живеш? – спантеличувався граф. - Ти жодного разу не пробував їх?

- Я соромився... - ніяково посміхнувся хлопець. - Я ж поняття не маю, що з ними робити. Побачили б усі, як я їх неправильно їм, і підняли б мене на сміх.

- Їх правильно їсти сирими, - посунувся до нього Густав, забравши раковину з рук. - І живими. Якщо чесно, то я їх їм неправильно, - усміхнувся. - Можливо, це тому що я входжу в кураж, коли беруся за устриць. Загалом, ти можеш їсти їх із виделкою або без, - показав маленьку золоту виделочку. - Я їм без, - відклав її. – Зазвичай, я віддаю перевагу без соусу, але давай покажу, скільки його потрібно, - взяв соусницю і додав у раковину буквально кілька крапель. - І залпом з'їдаєш її. Обов'язково випиваєш сік, - показав коханому рідину, в якій був молюск. - Жуєш, запиваєш вином і насолоджуєшся смаком, - залпом осушив стулку, закидаючи голову, і почав перемелювати її зубами. - М! - здивувався її ніжній фактурі, забираючи один повний келих зі столу. - Мм, дуже хороші, - з набитим ротом повідомив він коханому і зробив кілька дрібних ковтків. - Мм! - несамовито застогнав, насолоджуючись цими бульбашками, що вкривали весь рот. - Ммм! - продовжував жувати, голосно дихаючи на власну вечерю. - М! - остаточно видав, проковтуючи весь вміст. - Якщо тобі вони не сподобаються - я з'їм усе сам, - відклав раковину.

- Густаве, - ніяково вразився його емоційним стогонам Людовік, - ти впевнений, що в устрицях справді є афродизіак, а не просто ти так збуджуєшся від їхнього смаку?

- Ну... - задумливо протягнув хлопець. - Хіба одне заважає іншому? – покосився на блондина.

- Ні, але просто ти так мукав... Що я вже ревнувати тебе до них почав, - оглянув коханого.

Той усміхнувся:

- Луї, устриці швидко закінчаться, а ось ти залишишся тут, - повільно пройшовся по ньому очима. - До їжі мене ревнувати не варто, - повернувся до очей.

- Густаве, я сподіваюся, що ти так любиш їх тільки через смак, - повернувся до тарілки, - а не через те, що після них від тебе ніхто втекти не може, - повеселішав, узявши одного молюска для проби.

- "Не може втекти"? – спантеличився хлопець. - Що ти маєш на увазі?

- Твою сексуальну активність, - полив морепродукт соусом. - Якщо до твого звичайного бажання додати ще й ефект устриць - ти своєму коханцю проходу не даси, - взяв виделочку і за її допомогою перекинув увесь вміст до рота, набравши туди ще й кілька ковтків ігристого.

Синьоокий оглянув приятеля з деякою спантеличеністю:

- Луї, тобі подобається таке?

- Яке? - подивився на нього блондин, продовжуючи жувати.

- Коли проходу не дають. Адже мій коханець це ти. І ми зараз їмо устриць, - кивнув на них.

- Густаве, - зніяковіло усміхнувся той, прикриваючи губи зап'ястям, - таке любиш ти, - проковтнув молюска, запивши його вином.

- А що любиш ти?

- Коли я зверху чи знизу? - упевнено подивився на того.

- Луї, - зніяковів граф від такого відвертого погляду, - не дивись на мене так, - сховав очі й відвернувся до столу.

- Як "так"? – усміхнувся той.

- Ось так, як ти подивився. Ти бентежиш мене, - взяв одну стулку і перекинув її в рот.

- Бентежу чи збуджую? - задоволено оглянув його блондин.

- Луї, припиняй. Ти й так знаєш, у якому я стані, - запив молюска вином. - А ти ще й спокушаєш мене.

- Густаве, - опустив він свій погляд у напівпорожній келих, - а як у тебе з пам'яттю на всілякі дії?

- У сенсі? - спантеличено глянув на нього синьоокий. - Я багато чого пам'ятаю.

- Якщо я зараз зроблю дещо, ти не захлинешся? - багатозначно подивився на нього коханий.

- Зробиш що? – насупився той.

Людовік мовчки набрав до рота всю половину келиха, що в нього була, і послав красномовний погляд коханцю.

- Луї? - зніяковіло притих синьоокий, не вірячи тому, що він бачив.

Приятель підкликав жестом.

- Луї, ти справді хочеш це зробити? - невпевнено наблизився до нього граф. - Ми цього не робили відтоді, як...

Знайомий поклав палець на його губи, натякаючи на недоречність будь-яких слів. І витягнув до нього губи, повідомляючи, що будь-яка комунікація з ним лежить тільки через поцілунок.

- Луї... - нерішуче став Густав на коліна, встановивши їх з боків улюблених стегон. - Якщо чесно, то я боюся, що ми подавимося... Ми так давно не робили цього... - поклав долоні на його плечі.

Людовік ласкаво посадив його на свої ноги й посунув голову до себе.

- Луї, я...

Блондин пригорнувся до нього в жаданому поцілунку, пристрасно стиснувши це оголене тіло у своїх руках. "Луї," - вразливо подумав Густав, коли ігристе вино заполонило весь його рот, подразнюючи рештками своїх бульбашок усе, чого воно могло дістати.

Їхній поцілунок був пристрасним, бажаним, навіть неконтрольованим, але не таким ідеальним як це було раніше. Молоді люди так давно не робили свій "винний поцілунок", що вже й забули, наскільки ж щільно необхідно притискати губи одні до одних, щоб вміст залишався всередині, а не стікав по їхніх підборіддях тонкими струменями. Самозабутня близькість продовжилася навіть тоді, коли їхні роти спорожніли від вина, залишивши на своєму місці лише слину, що гарячим слизом допомагала їхнім язикам ковзати в ротах один одного.

- Густаве, - із глибоким подихом відсторонився від нього Людовік, намагаючись перевести подих. - Мгх...! - миттю відвернувся і прикрив рот долонею, відчуваючи, як бульбашки виходять у ніс.

- Хах... - ніжно посміхнувся його конфузу коханий. - Для цих цілей краще звичайне вино використовувати, - провів руками по його плечах.

- Згоден із тобою більш, ніж цілком. Відчуття цікаві, але наслідки не особливо приємні, - видув усі гази, що потрапили не туди, куди треба. - То що? - повернувся до нього. - Продовжимо їсти устриці?

- Так хочеш з'їсти їх усі? - іронічно посміхнувся синьоокий.

- Звісно, - задоволено притиснув його до себе Людовік.

- Луї... - млосно зітхнув той, вкриваючись мурашками, від інтимного контакту їхніх геніталій.

- Густаве... - пройшовся він по його обличчю задоволеним поглядом. - А хочеш, я навчу тебе їсти мідії по-норійськи?

- По-норійськи? - спокійно спантеличився хлопець. - Це як...?

- Давай я покажу... - відсторонився, взяв двох молюсків із тарілки і передав одного коханому.

Той узяв його лівою.

- Тоді й я лівою візьму, - повторив цей рух блондин. - Давай додамо соусу, - за допомогою маленької ложечки додав їм у стулки трохи густої червоної рідини. - А тепер... - підняв їхні долоні з морепродуктами до рівня рота. - Ми маємо з'їсти їх із рук один одного, - із зацікавленою усмішкою схилився над приятельською долонею і, підчепивши язиком молюска, засмоктав його у середину, підняв погляд на коханого та почав розслаблено жувати такі приємні ласощі. - Твоя черга... - посунув свою долоню до нього.

Густав покірно дослухався до всіх інструкцій і зовсім скоро так само дивився на Людовіка, пережовуючи чергову мідію.

- Це так незвично... - прошепотів він, ледь проковтнувши молюска.

- Не більше, ніж ваше поїдання устриць... - умиротворено наблизився до нього блондин і заманливо поцілував у губи. - Продовжимо...? - кивнув на стіл.

- Я б... Продовжив наш поцілунок... - бажано облизав вуста Густав. 

- Щодо цього, у мене є одна пропозиція, - завзято посміхнувся норієць.

- Яка? - зацікавлено спостерігав за ним парубок.

- Заплющ очі, - кивнув він на коханого.

- Подарунок якийсь? - опустив той повіки й прикрив їх долонями.

- Так. Але ти про нього вже здогадався, - повернувся хлопець назад і взяв ту саму маленьку скриньку. - Ти взагалі надто розумний, для того, щоб тобі якісь сюрпризи робити, - відкрив коробочку і поправив її вміст. - Ти дуже швидко додумуєшся про їхню суть, - повернув подарунок до коханого. - Відкривай.

- Каблучка? - підняв він повіки і побачив перед собою дві простенькі каблучки з жовтого золота.

- Так. Густаве, - відповідально почав йому Людовік, привертаючи увагу до свого обличчя, - нехай ми й не можемо одружитися по-справжньому, але я хочу зробити хоча б вигляд того, що ми разом. Що ми більше, ніж просто знайомі, які ділять одне ліжко і кімнату. Густаве, я хочу одружитися з тобою.

- Луї... Ти справді цього хочеш? – невпевнено запитав той.

- Так, - чітко кивнув блондин. - Свято, яке ти вже ненавидиш - це наше весілля. Я хотів зіграти з тобою весілля, обмінятися обручками, повеселитися і впасти з тобою на наше ліжко, забуваючи про всі відмови, якими я обдаровував тебе останнім часом, - сумно зітхнув. - Я відмовляв тобі тільки з бажання злягтися з тобою в першу шлюбну ніч. Я... - опустив важкі плечі, відвівши погляд убік. - Я вважав це дуже символічним. Нехай, це й не найкраща моя ідея, але я прагнув до її реалізації з добрих спонукань, - винувато глянув на коханого.

- Луї... - сумніваючись, поклав він долоню на його передпліччя, що тримало каблучки. - Тобі часто казали, що ти не схожий на інших норійців?

- Хах... - сумно усміхнувся парубок. - Я сіверянин, а не житель півдня. До того ж, кромійці думають про норійців гірше, ніж ми є насправді. Ми не такі розпусні, не такі безчесні й брехливі... Норійці мають недоліки, але вони не настільки жахливі, як ви думаєте...

- Але весілля... – засумнівався Густав. - Луї, весілля - це свято не однієї людини... Ти міг би розповісти мені про нього. Тоді б, я зрозумів твої відмови...

- Я хотів зробити тобі сюрприз. Я... - важко зітхнув той, опустивши очі. - Насправді, коли ми почали сваритися, я хотів здатися. Хотів запропонувати тобі обручки ось так, - показав їх йому, - і виконати будь-яке твоє прохання, аби ми знову були щасливі. Але Даніель... - відвів погляд. - Даремно я розповів йому про цю ідею. Якби я цього не зробив - ми б уже давно ходили в цих каблучках і просто були щасливі. Просто я був сповнений такого неймовірного ентузіазму, задумуючи всі дрібниці нашого вінчання, що забув навіть про тебе, - винувато поник.

- Вінчання? - зацікавлено здивувався хлопець. - Ти планував не тільки весілля?

- Ні. Я планував усе, що відбувається під час одруження, - подивився на нього Людовік. - Я хотів, щоб ілюзія нашого шлюбу була настільки реалістичною, наскільки ми можемо собі це дозволити, - зітхнув. - І сьогодні, нам доведеться пережити все це.

- І вінчання?

- Так, - кивнув очима.

- А хто нас буде вінчати? Жоден священик не погодиться на таке.

- Даніель. Олександр підбив саме його виступити нашим священиком.

- І ми стоятимемо біля вівтаря?

- Так. Капелу якраз прикрасили до сьогоднішнього дня.

- А що потім буде?

- Веселощів, в основному: пісні, танці, застілля. Нічого незвичайного.

- А потім?

- А потім, я планував постільну церемонію. Золото допоможе тобі роздягнутися й омитися. Проведе сюди і, ймовірно, буде за ширмою спостерігати за процесом. Там точно буде Даніель, Олександр і Бронза. Щодо решти, я не знаю.

- Ми будемо консумувати наш шлюб? – усміхнувся Густав.

- Звісно, - важливо кивнув той. - Я ж хочу реалістичне весілля.

- Луї, ти справді спланував усе це? - з радістю поклав він руки на його плечі.

- Так. Я робив це все заради тебе, - опустив очі. - Хоч ти й ненавидиш уже все це... - сумно зітхнув.

- Моя ненависть уже трохи вщухла, - грайливо підняв парубок погляд до стелі, ніби говорячи про щось неважливе.

- Правда? - зі здивуванням подивився на нього блондин.

- Так, - задумливо кивнув той. - Моя нелюбов до цього свята вже не така велика, - опустив на нього задоволені очі.

- Тоді, ми одружимося? - з ентузіазмом схопив його Людовік в обійми.

- Хах! Не по-справжньому, але так.

- Обожнюю тебе! - міцно поцілував він у перше, що було перед губами.

- Хах! Луї!

- А мої плани на зараз?

- Твої плани на зараз? – спантеличився хлопець. - А які в тебе плани на зараз? Ти мені тільки про наше свято говорив.

Той поспішно відставив скриньку з каблучками на стіл і збуджено обійняв Густава, притиснувши до себе за поперек і стиснувши іншою долонею сідницю:

- Ти думаєш я просто так чекав, поки вся кімната нагріється?! - стрімко спустився він пальцями до його заповітного отвору і почав наполегливо гладити його подушечками пальців, ніби бажаючи зайти всередину.

- Луї! - вражено вигукнув друг, вигнувшись усім тілом.

- Моя радість... - жадібно пройшовся блондин по ньому поглядом і пригорнувся губами до шиї.

- Луї! - безсило заявляв щось приятель. - Луї! - немічно почав відштовхувати він його плечі.

- Густаве... - пристрасно стиснув той його сідниці, посуваючи ще ближче. - Густаве... - упевнено масажував те саме місце, пестощі якого робили цей член ще твердішим.

- Людовіку! - бажано волав до нього синьоокий, ніби намагаючись щось сказати.

- Що? - підняв коханий до нього погляд. - Що, моє найсолодше тістечко?

Той зніяковів від такого звання:

- Це ти моє тістечко. Ти не любиш солодке, так як я.

- Бо мені вистачає і твоєї солодкості, - провів він по його грудях язиком.

- Луї! - збуджено стривожився граф і відсторонив його від себе.

- Що? - спантеличено зупинився той, подивившись на нього. - Тобі не подобається?

- Давай, - з частим диханням дивився на коханого Густав, - зробимо все за твоїм попереднім планом? - проковтнув слину.

- Але ж... - оглянув Людовік його спрагле до пестощів тіло, яке явно прагнуло продовження. - Густаве, - підняв погляд до синіх очей, - після обіду ти сходив по нужді й там у тебе точно нічого зараз немає, ми зараз чисті, біля ліжка стоїть те саме, що допоможе мені бути всередині. Чому ти хочеш усе перенести на потім, якщо зараз ідеальний момент для того, щоб нарешті бути разом? Ти ж сам півтори години тому тільки й думав про це.

- Я... - опустив він погляд, намагаючись узяти під контроль власну хіть. - До цього, я не думав, що йдеться про весілля, - стиснув губи. - Я думав, що це буде звичайне свято, - глянув на нього. - Я не думав, що на нас чекає вінчання.

- Ця інформація так сильно змінює твої бажання? – насупився хлопець.

- Ну... - відвів той погляд. - Це й справді стає дуже символічно, якщо наш перший секс, після такого часу, буде в першу шлюбну ніч... - зніяковів.

- Ти... - насторожився блондин його словам. - Тобі подобається моя ідея? - перемістив руки на його торс, прибираючи з інтимних місць.

- Вона дуже симпатична, - ласкаво посміхнувся Густав.

- Тобі справді до душі це? - радісно зазирнув він в очі.

- Так, - скромно кивнув хлопець, подивившись на нього.

- Хах! Густаве! - весело обійняв його.

- Але... - зніяковіло пригорнувся він до коханого вуха. - Те, що ти робив щойно своїми пальцями... Воно мені теж сподобалося, - сором'язливо сховав очі.

- Справді? - зацікавлено покосився на нього блондин.

- Угу... Я тобі теж так зроблю потім і ти зрозумієш, - зніяковіло відсторонився, вкриваючись рум'янцем.

- Густаве... - задоволено роздивлявся його Людовік. - Ти такий привабливий у цьому стані...

- У якому? - наївно глянув на нього хлопець.

- Ось у цьому зніяковіло сором'язливому, - заманливо наблизився, прикушуючи губу.

- Хах, Луї...

- Цілуватися нам до вінчання можна, тож я не бачу жодної відмовки, якою б ти міг зупинити мене, - задоволено обійняв він його і пригорнувся до вуст у бажаному поцілунку.