Придворне життя імператорського почту 2 том - Два камені

Настав вечір. Даніель з Олександром знову вирішили поговорити у відокремленій атмосфері.

- Як пройшов діалог із Давидом? - сів монарх на край ліжка.

- Досить напружено, - попрямував до нього зять. - Ти б тільки бачив його очі. Я думав він розірве мене, після деяких слів.

- Але ти вцілів.

- І слава богу, - сів він поруч із покровителем.

- Він говорив щось про мене і нараду?

- Нічого конкретного. Сказав, що дасть тобі вибір. Якщо захочеш прийти - приходь, а не захочеш - він змушувати не буде.

- Хм, як легко ти передаєш ці слова, - здивовано відреагував Даніель.

- Йому говорити про це було не так легко. Ти не знаєш, як він переживав твій від'їзд. Він готовий зробити що завгодно, аби ти знову так не покидав його.

Той важко видихнув, опустивши очі на підлогу:

- Я ранив його більше, ніж думав.

Олександр узяв його за руку:

- Але цей біль змінив його.

- Біль у принципі змінює людей.

- Згоден, - злегка кивнув віконт і ліг на його плече. - Я так втомився сьогодні... Та й учора теж, - обійняв імператора.

- Поспиш зі мною? - покосився на нього правитель.

- Звісно. Зіштовхну того рудого з його п'єдесталу, - підняв він обличчя до покровителя, - і з твого матраца. Ти будеш тільки моїм, - поцілував у губи.

- Який же ти жаднюга...

- Так, - злегка кивнув Олександр. - Жахливий і скупий жаднюга, - знову ліг на нього, міцно обійнявши.

Утворилася пауза, яку скоро порушив Даніель:

- У мене проблеми у почті. Алмаз і Сапфір посварилися.

Дель-Реві підняв до нього очі, бажаючи почути продовження.

- Я бачив у їхніх очах дуже велику пристрасть. І ніжність... – зітхнув монарх. - А зараз вони навіть розмовляти один з одним не хочуть. Можеш помирити їх?

- А через що вони посварилися?

- На оргії, Агат оволодів Алмазом і Сапфіра дуже ранило це.

- Гаразд, я поговорю з обома. Сапфір, ніби як, розумний хлопець. З ним діалог не має бути складним.

- Я намагався сьогодні говорити з ним. Мені здається він майже ненавидить Алмаза...

- Тоді, спочатку поговорю з Алмазом. Але давай вже завтра?

- Я просто хочу, щоб вони помирилися... - важко зітхнув Даніель та ліг головою на його чоло.

Минула ніч, настав ранок. Олександр вийшов у вітальню голяка. Оглянув тіла, що спали по всій кімнаті, і звернув увагу на тих двох, яких йому потрібно було помирити. Сів у крісло. Закинув ногу на ногу та почав чекати, бажаючи поспостерігати за їхньою взаємодією, аналізуючи ступінь нелюбові.

Фаворити один за одним поступово прокидалися. Бронза, побачивши це оголене явище народу, аж очі округлив:

- Олександр? – піднявся темно-рудий. - Ти чого тут без одягу сидиш? Панночок бентежити будеш.

- Цим паннам тут узагалі не місце, - нейтрально повідомив хлопець, швидко оглянувши його тіло в нічній сорочці.

- Хоч кальсони натягни. Чого ти так...?

- А може, я спокушаю когось, - задумливо повідомив віконт. - Звідки ти знаєш, які в мене плани?

- От я про ці плани й запитую. Чого роздягнувся?

- Мої кальсони та сорочка в спальні залишилися, - із втомленим зітханням кивнув він до монарха. - Даніель прокинеться - я й одягнуся.

- Та його вже скоро будити будуть.

- Тож значить недовго я ще вас тішитиму таким виглядом, - з усмішкою вказав він на свій торс.

- Радість та щастя наше розпусне, - усміхнувся Бронза у відповідь, почавши збирати свою ковдру.

- Саме так. Хочеш скористатися ранковим стояком на мою адресу? - завзято підморгнув.

- Хах, яка цікава пропозиція, - підійшов до нього чоловік і нахилився.

- Мм... - взяв його підборіддя Олександр. - Таки хочеш усамітнитися? - заманливо поцілував.

- Можливо, але не зараз...

- Мм... - затримав погляд на його губах. - Який солодкий рот.

- Мені треба спочатку Даніеля обслужити, - відштовхнув його придворний і пішов до свого спального місця. - Тобою я займуся пізніше.

- Ти думаєш, я забуду про це? – усміхнувся йому віконт.

- Навіть не сподіваюся на це, - завзято підморгнув Бронза і почав усе складати.

Почали прокидатися інші. Алмаз піднявся зі свого місця. Протер сонне обличчя руками.

- Хах, а ти, красунчику, як? - загравав із ним Олександр. - Не хочеш приєднатися до нас?

- Відчепися, - грубо відгукнувся той, відвернувся від них, похмуро накинув халат і пішов у коридор.

- Що так настрій зіпсувало, солоденький? - продовжував говорити до нього Дель-Реві.

Але той йому не відповів, вважаючи за краще просто вийти за двері. Олександр запам'ятовував кожну дрібницю його поведінки. Зовсім скоро Алмаз повернувся, почав прибирати своє місце й одягатися. Сапфір тим часом ще спав сопучи в подушку. "Він навіть не дивиться в бік цього синьоокого," - задумливо підмічав спостерігач.

- Які сьогодні в Даніеля плани? – запитав імператорський зять Агата.

- Він мені не казав, - витер той обличчя після вмивання. - Найімовірніше, на вулицю після сніданку підемо.

- Добре... А цей що? – кивнув він на Сапфіра. - Так і спатиме? Гей, ти, красунчику, - гукнув віконт Алмаза, - розбудиш його?

- Нехай інші будять, - похмуро відповів норієць.

- А чому не ти?

- У мене інші справи є.

- Та облиш ти. У тебе не такі невідкладні обов'язки, що ти розбудити його не можеш.

- Чого ти прилип до мене? - обурено глянув на нього блондин.

- Який агресивний... Спокійніше.

- Ще раз покличеш мене - по обличчю вріжу, - відвернувся, продовживши вдягатися.

- Гаразд, гаразд... - із тихим шоком відвів Олександр погляд.

Сапфіра розбудив Агат, потормошивши за його плече:

- Піднімайся, скоро Даніель прокидається.

- Не хочу, - сховався той під ковдрою з головою.

- Не думаю, що Даніелю сподобається така відмазка. Встати тобі, все-таки, треба.

- Навіщо?

Він хотів, щоб Людовік назвав причину, хотів, щоб саме він його будив. Хотів, щоб його розбудили поцілунком, подарувавши посмішку на цілий день.

- Ти імператору служиш, - усміхнувся йому Агат. - Тобі треба встати, щоб служити йому.

- Гаразд, - невдоволено смикнув Густав своє плече, не бажаючи відчувати на собі руку цієї людини, і сів.

Оглянув покої. Затримав погляд на Алмазі, що стояв до нього спиною: "Він навіть не дивиться на мене. Навіть не хоче чути, - думав він із болем у серці. - Усе, що він говорив, як доводив мені, що я йому потрібен, як він не хоче розривати наші стосунки... Усе це брехня, - опустив очі й почав збирати свою постільну білизну. - Навіщо тільки він брехав мені?"

Олександр побачив цей погляд, сповнений печалі, і покосився на головного красеня:

- Алмазе, не хочеш допомогти? - кивнув він у бік Сапфіра. - Мені здається, він занадто слабкий, щоб підняти свій матрац самотужки.

- Чого ти тут розкомандувався? - невдоволено подивився на нього Людовік, поправивши лацкани каптана. - Хочеш допомогти комусь - встань і допоможи. Теж мені, альтруїст знайшовся, - пішов до дверей, навіть не глянувши в бік Густава. - Слабким і немічним допомагати захотілося, - вийшов.

Коханець, бачачи таку реакцію, опустив голову і плечі.

- Як ти тільки терпиш його? - задумливо видав Олександр, покосившись у бік синьоокого. - Такого гонористого.

- Я й не терплю, - ображено й похмуро видав той. - Він мені не друг, - взяв весь матрац в оберемок.

Невдовзі прокинулися всі, хто тільки можна. Одягнулися, привели себе до ладу, погодували імператора і поїли самі. Олександр весь цей час спостерігав.

Його спостереження і провокації зайняли кілька днів, після чого він вирішив поговорити з Алмазом наодинці. Зустрівся з ним в одному з коридорів.

- Чого треба? - видав усе такий же похмурий блондин.

- Не хмурься, - натиснув Дель-Реві йому пальцем між брів. - За зморшки Даніель тебе любити не буде.

- Ти тільки за цим пристав до мене? - прибрав він його руку.

- Ні. Хотів поговорити.

- Про що?

- Останнім часом, я помітив, що ти мало посміхаєшся.

- І що? Тебе колише?

- Даніеля колише, - взяв його під руку і повів у затишний куточок. - Його дуже хвилює те, що ти й Сапфір у сварці. Він хоче помирити вас.

- Сапфір цього не хоче, - похмуро склав Людовік руки на грудях.

- Та ну. Він із таким сумом поглядає на тебе, що здається, ось-ось заплаче.

- Ага. Не помітив я.

- Ти просто завжди дивишся кудись убік, коли він робить це. Що між вами сталося? Коли ви приїхали, я пам'ятаю вас геть іншими, - сів із ним на банкетку в кінці безлюдного коридору.

Той відвів погляд:

- Сапфір образився на мене за те, що я дозволив Агату увійти у мене.

- Йдеться про оргію?

- Так.

- Припустимо, однак, це причина його образи. А на що ображаєшся ти? Досить складно не помітити, що ти теж чимось засмучений.

- Я намагався з ним помиритися. І я думав, що він уже пробачив мене, як він починає фліртувати з цією повією, - обурено видав Алмаз і опустив очі на підлогу. - Курво.

- Отже, йдеться про ревнощі?

- Який же ти проникливий, однак! - саркастично подивився на нього норієць.

- Я просто намагаюся з'ясувати, в чому причина сварки. Ти ж хочеш помиритися? Не видно, що Сапфір байдужий тобі, - оглянув його тіло, сповнене гніву та люті.

- Це в нього треба запитати, хоче він миритися чи ні! – заявив Людовік. - Я просив у нього прощення! І він пробачив мене! Як тут він починає крутитися навколо цієї суки, як кобель, що п'ять років сексом не займався!

- Давай заспокоїмося.

- Та не хочу я заспокоюватися, поки він там із цією сукою в різні ігри грає і мило їй посміхається!

- Тоді, давай не заспокоюватися. Чому він почав так поводитися? У тебе є версії?

- Та які версії?! Він просто з глузду з'їхав! Він плювати на мене хотів! Я знаю, що винен! Але я просив вибачення! Я доводив йому, що він важливий мені! А то він різко засумнівався в моєму коханні! Ми - помирилися! Як наступного ж дня...! - змахнув рукою. - Він починає з цією сукою знюхуватися!

- Так, неприємна ситуація...

- Це м'яко сказано!

- Але я впевнений, що в цієї поведінки є причина. Нехай, я Сапфіра знаю і не дуже добре, але я сумніваюся, що зазвичай він так себе і поводить.

- Він взагалі себе по-іншому поводить! Я не знаю, що з ним! - безсило подивився Алмаз вбік. - Він перевернув усе з ніг на голову! - взяв себе за голову і зігнувся. - Густав просто взяв і відвернувся від мене, - ліг на коліна, закривши обличчя від усього іншого світу.

Олександр погладив його спину:

- Ти хочеш помиритися з ним?

- Хочу...

- Пробував говорити з ним щодо своїх ревнощів?

- Він не слухає мене.

- А що ти говорив йому?

- Я просив його припинити так поводитися з цією графинею, - сумно подивився блондин на співбесідника.

- А він?

- Він тільки відвертався і фиркав, - відвів погляд Людовік. - Він не хоче розмовляти зі мною. Зовсім... - знітився.

- Як думаєш, чому він узагалі почав спілкуватися з нею?

- Гадки не маю. Просто взяв і почав. Вона сваталася до нього. Але він відмовив. А потім почав фліртувати, - тужливо обняв норієць коліна. - Він не кохає мене.

- Думаєш?

- Якби кохав, він би слухав мене і не фиркав. Він би припинив свій флірт після першого ж докору. А він... Продовжує все так, ніби я для нього взагалі ніхто...

- Ти згадував, що Сапфір грає з цією графинею. У що?

- Я не знаю, як називаються всі їхні ігри. Але їм дуже весело разом... Я почуваюся непотрібним, коли бачу їх, - опустив хлопець голову ще нижче.

- Пробував грати з ним без цієї графині? Можливо, він просто хоче розважатися.

- Він завжди відмовляє мені. Він ненавидить мене... – тужливо відвернувся Алмаз.

- А коли почалася ця ненависть?

- Після оргії, швидше за все. Саме тоді, він почав поводитися дивно.

- Хм. А до цього інциденту яким він був?

- Та ти сам бачив, - важко видихнув. - Він розчинявся в мені... Я був для нього всім. А зараз, я - ніхто.

- Намагався якось задобрити його?

- Як?

- Не знаю. Ти краще знаєш, що він любить. Кажуть, що від любові до ненависті всього один крок. Назад - так само. Що Сапфір любить? Чим ти можеш задобрити його? Дивлячись на його сумні очі, можу гарантувати, що він теж хоче помиритися. Ти дорогий для нього, не менше ніж він для тебе. Тобі потрібно тільки якось зцілити його, після свого промаху. Знаєш як?

- Як? - подивився на Олександра Людовік.

- Про це я тебе і питаю. Ти ж жив із ним кілька місяців під одним дахом. Ти зобов'язаний знати, що для нього важливо.

- Книги і сон, - опустив той очі.

- Не густо...

- Але це все, що я знаю, - говорив із сумом блондин. - Ми бачилися тільки вранці та ввечері.

- Ви розмовляли хоч?

- Іноді... Ми більше були зайняті пристрастю в ліжку, ніж розмовами.

- Хоч у сексі ти його добре знаєш, - неоднозначно кивнув Дель-Реві. - Отже, треба організувати вам вечір, де ти зможеш з лишком задовольнити його з усіх боків. Знаєш, за справжній екстаз багато чого пробачити можуть. Можливо, і він тебе пробачить. У крайньому разі, він уже буде не таким суворим до тебе.

Алмаз насторожився, округляючи очі.

- Ти чого так напружився? - злегка штовхнув його знайомий, помітивши цей погляд.

- А я... - тихо й шоковано почав норієць. - Не знаю, як...

- Що "не знаєш як"?

- Як довести його до екстазу, - стривожено подивився на нього хлопець.

- Ти зараз серйозно хочеш сказати, що й гадки не маєш, що він любить у сексі? Ви ж тільки й робили, що кохалися, - спантеличився віконт.

- Так, але... - почав вирівнюватися парубок.

- Що "але"? Як це взагалі можливо?

- Він ніколи не говорив мені, чого йому хочеться... - сів блондин прямо. - Ми завжди робили те, що хочу я. Він не був проти... Йому навіть подобалося. Можливо, у нас схожі вподобання?

- Угу, - саркастично кивнув той. – Які так ідеально збігаються одне з одним. Так не буває. Ти просто поняття не маєш, що йому подобається, а що ні.

- Не правда, - насупився Людовік.

- Та як же.

- Я знаю, що йому не подобається. Він не любить звичайний секс. Ми не займалися ним, бо він боїться заразитися чимось.

- Боїться - не означає "не любить". А з приводу уподобань ти щось знаєш?

- Ми смоктали, в основному, - відвів він погляд. - Нам обом подобалося, начебто...

Олександр важко видихнув:

- Ти не знаєш людини, яка тобі дорога. Я не знаю, як це можливо, але це факт, - підвівся. – Піду з твоїм коханцем поговорю, чи що. Він точно знає, що йому подобається.

Алмаз підняв на знайомого винуваті очі.

- І не дивись на мене так, - відгукнувся на таке обличчя імператорський зять. - Я вас мирити зібрався не зі своєї волі. Іди помийся хоч, - дав легкий запотиличник. - Зваблювати його будеш цілий вечір. Хоч вигляд май пристойний.

Той кивнув. Вони розійшлися.

"Як це взагалі можливо? - щиро не розумів Олександр, крокуючи до салону. - Скільки місяців вони жили разом? Як, тільки й роблячи, що кохаючись, можна було не зрозуміти, що їм обом подобається? У цього Алмаза пам'ять відшибло? Як це взагалі можливо? Я про Перлину більше знаю, ніж він про Сапфіра, з яким у нього кохання, взагалі-то!"

Увійшов до салону, швидко знайшов Сапфіра, який грав із графинею Комре в якусь гру на дрібну моторику, і підійшов.

- 1, 2, 3, 4, 5! Бджоли почали дзижчать! - в унісон говорили вони, швидко переміщаючи пальці, не відриваючись від подушечок один одного. - І злетіли на траву! 6, 7, 8, 9!

Олександр оглянув їхню компанію, що із захопленням спостерігала цю безневинну, майже дитячу гру, і став поруч, чекаючи кінця.

- Хахахаха! - дзвінко сміялася дівчина, після промаху її опонента. - Сьогодні, перемога за мною!

- Знову обіграли! - широко посміхався їй Густав. - З вами небезпечно грати в цю гру! Я постійно програю! Давайте краще в долоні! Я маю компенсувати свої програші! - підготував долоні.

- Думаєте так просто обіграти мене? Я сьогодні на куражі! Фортуна посміхається мені з самого ранку! - ляснула по його руках графиня.

- Дорогі мої графи? – люб’язною посмішкою нахилився до них Олександр.

- О! Віконте! - глянула на нього дівчина. - Хочете випробувати удачу? - розім'яла свої руки.

- Ох, ні. Я точно програю вам, - усміхнувся їй імператорський зять. - Мої руки не такі швидкі, як у вас, - кивнув їй. - Я хочу викрасти вашого приятеля. Сподіваюся, ви не проти.

- Навіщо я тобі? - з усмішкою не розумів Сапфір.

- Наказ Даніеля, - жартівливо знизав той плечима. - Ходімо, - взяв його під руку і підняв.

- Даніеля? - трохи стривожився граф і встав. - Щось сталося?

- Що ти. Нічого страшного. Просто невелике доручення, - повів його Олександр до виходу.

- Я скоро повернуся! - кинув Густав на прощання графині. - Не нудьгуйте без мене!

- Я буду на вас чекати! - весело помахала йому та.

Молодики вийшли в коридор.

- То в чому справа? Що сталося? - почав цікавитися синьоокий.

- Давай поговоримо про це в покоях.

- Можна трохи конкретніше про наказ Даніеля? Ти з'явився так несподівано і з такими словами, що навіть стривожив мене.

- Хах, не бійся. Як Золото, тобі хвилюватися не варто. Він просто сказав поговорити мені з тобою. Я не хочу цього робити на загальному огляді, - доброзичливо посміхнувся він знайомому.

- А про що поговорити? Сподіваюся, не про графиню Комре? В останню нашу розмову його величність відгукувався про неї не найдобрішими словами.

- Ні, не про неї. Твоя з нею дружба бере участь у цьому, проте її персона імператора не турбує.

- Ти мене заінтригував.

- Хах, умію, - усміхнувся йому віконт.

Вони повернулися в покої. Зайшли до спальні. Олександр простежив за тим, щоб тут нікого зараз не було, і вийшов. Зачинив за собою двері. Густав провів його трохи спантеличеним поглядом. Озирнувся, налив собі вина і відпив. Дель-Реві же підійшов до Вільхи, що сиділа у вітальні в кріслі, і Сталі, що постійно був біля неї на праві слуги й залицяльника. Зняв шийну хустку:

- Хто з вас хоче підсобити? – обтрусив віконт метрову смужку тканини, тримаючи її в руці.

- А що потрібно? - поцікавилася дівчина.

- Узяти цю хустку і зав'язати очі Сапфіру так, щоб він узагалі нічого не бачив.

- А навіщо? - наївно запитала німфа.

- Сюрприз хочу зробити, - мило їй посміхнувся Олександр, граючи роль найдоброзичливішої людини на світі. - Тільки не кажи, що це моє прохання, - приклав він палець до губ. - Це ж сюрприз усе-таки. Я хочу, щоб було несподівано.

Та кивнула, піднялася і пішла в спальню. Сталь пішов за нею.

- А ти куди? - зупинив його віконт. - Сиди тут, вона зараз повернеться.

Той сів, зачаровано дивлячись їй услід. Дівчина зайшла в спальню. Сапфір спантеличено подивився на неї.

- Привіт, - кивнула та.

- Привіт, - відпив хлопець вина.

- Мені сказали зав'язати тобі очі, - показала дріада хустку.

- Навіщо? – насупився парубок, не розуміючи всього цього.

- Мені сказали не говорити. Але тобі хочуть зробити щось хороше, - наївно посміхнулася вона.

- Хто?

- Мені сказали не говорити, а то сюрпризу не буде. Ой! - злякано прикрила вона рота. - Я не повинна була говорити це!

- Сюрприз, значить?

Густав задумався: "Олександр привів мене в імператорську спальню. Казав, що це наказ Даніеля. Може, сам Даніель хоче пограти зі мною? Хоча дивно. Після всього того, що сталося з Алмазом, він би не став цього робити, тим паче в такій манері. Але це наказ Даніеля, - знизав він плечима. - Даніель би точно не хотів мені шкодити. А Олександр би точно не брехав щодо того, що це наказ імператора," - підійшов до дівчини:

- Гаразд. Давай я сам собі очі зав'яжу, - забрав хустку і поклав її собі на повіки, перев'язав на потилиці.

- Мені сказали зав'язати так, щоб ти взагалі нічого не бачив.

- Про це я вже сам подбаю, - трохи підняв він тканину і пройшов до вина, взяв келих, опустив хустку, повністю закривши собі огляд, почав пити. - Можеш іти.

Та невпевнено кивнула і вийшла. Зачинила двері.

- То що? - неголосно запитав її Олександр.

- Він сам зав'язав собі очі, - наївно кивнула йому двчина. - Ти ж не будеш робити йому щось погане?

- Що ти, - знову зображував знайомий найдобрішого добряка. - Нічого поганого, - ласкаво погладив її по голові. - Я просто хочу перевірити слова Алмаза, - поцілував повітря біля неї, ніби торкаючись губами чола, і пішов до спальні.

Увійшов. Замкнув зсередини на ключ. Вільха і Сталь переглянулися.

Лише почувши, як хтось увійшов, Густав насторожився:

- Ваша величність? - неголосно запитав він, бажаючи перевірити Даніель це чи ні.

Але ніхто йому не відповів. Лише кроки, що наближалися, говорили йому про те, що тут хтось є. Олександр підійшов і став впритул до його спини. Сапфір тихо вичікував, відчуваючи цю присутність когось так близько із собою. Раптом, цей хтось поклав свої руки на його торс і стрімко обійняв його, пригорнувшись губами до шиї в пристрасному поцілунку.

- Людовік? - вразливо здригнувся Густав, притулившись до нього всією спиною. - Це ти…?

Олександр пестив його, не відповідаючи навіть стогоном або муканням. Синьоокий підняв долоні на рівень плечей, ніби відкриваючись для цієї несподіваної пристрасті. Одна з рук, що обрамляють його тіло, сповзла до живота й нижче. Міцно взялася за його принади.

- Ти такий напористий... - прошепотів граф та трохи нахилився.

Олександр притиснув його стегна до свого паху, не забираючи руки з члена, і поспостерігав за тим, як той ставить келих на столик до вина, нахиляючись мало не на рівень самого столика. Поклав руку йому між лопаток, заважаючи піднятися, та почав тертися пахом об зад.

- Людовіку, - зніяковіло посміхнувся нижній, міцно взявшись за стіл, щоб не впасти, - давай роздягнемося хоча б.

Верхній закинув поли його каптана на спину, погладив стегно і заліз рукою йому під камзол. Сапфір не пручався, лише приймаючи все, що з ним робили. Олександр спостерігав цю реакцію дуже уважно. Міцно притиснувся до нього пахом, заліз руками до його штанів і почав розстібати ґудзики.

- Людовіку, - взяв Густав його руки однією долонею і зупинив, - я не хочу, - вирівнявся, повернувся до нього і простягнув руки на рівень, де були плечі його високого коханця.

Трохи опустив їх і поклав на незнайоме тіло. Спантеличився. Саме в цей момент він зрозумів, що до нього чіпляється зовсім не Людовік. Олександр обійняв його за поперек, уважно спостерігаючи зміни на обличчі. Притиснув до себе. Зрозумів, що в Сапфіра почалася відповідна реакція в штанях. Синьоокий же насупився. Йому в ніс вдарив знайомий запах - тютюн, що виривався з рота Олександра, який вічно курив.

- Людовік і Даніель не курять, - стривожено відштовхнув він спокусника і різко зірвав пов'язку з очей. - Олександр?! - шоковано відсахнувся. - Що ти робиш?!

- Доводжу неспроможність твого коханця, - серйозно видав той. - Я просунувся значно далі, ніж він за останні кілька днів. У тебе навіть підніматися почав, - кивнув на нього.

- Що? - злякано закрив він полами каптана свій пах. - Навіщо ти чіплявся до мене?! Що тобі потрібно?! Навіщо ти брехав мені?! - обурився ще більше. - Ти сказав, що ми тільки поговоримо! Що це наказ Даніеля! Він не міг тобі наказати взяти мене!

- Насправді, я виконую його наказ, але своїми способами. Він сказав мені помирити вас з Алмазом, - пройшов до вина.

- Помирити?! – відступив хлопець у жаху. - Що в тебе за методи?! Ти міг просто поговорити зі мною?!

- Саме зараз я й говорю з тобою, - налив він собі й відпив.

- Та ти ледь не оволодів мною!

- А ти б дозволив мені це зробити? - покосився на нього Дель-Реві

- Ні!

- У такому разі, я б усе одно зазнав невдачі, - зробив він ковток.

- Навіщо ти взагалі робив це?!

- Щоб перевірити слова Алмаза.

- Перевірив?!

- Так.

- Тоді, я йду! - стрімко попрямував Густав до дверей.

- Ключ у мене, тож нікуди ти не підеш.

- Що ти ще збираєшся зі мною робити?! - невдоволено подивився на нього парубок.

- Говорити. Почнемо, щойно ти заспокоїшся.

Той похмуро склав руки на грудях. Щойно його гнів улягся, Сапфір повідомив це:

- Я - спокійний. Давай говори, що ти хотів.

- І так, - повернувся до нього Олександр і впав із келихом вина на ліжко. - Даніель хоче помирити вас з Алмазом. Алмаз теж хоче помиритися. Але він абсолютно впевнений, що цього не хочеш ти. Як ми з’ясували щойно, - вказав він на місце їхнього тісного контакту, - миритися ти готовий.

- Чому в тебе такі дивні методи з'ясування?

- Я творча людина, - задумливо почав Дель-Реві. - Мені властива оригінальна поведінка, - розслаблено відпив вина.

- Угу, - саркастично кивнув Густав. - А запитати не можна було?

- Мені було цікаво, як би ти відреагував, якби до тебе почав чіплятися Алмаз.

- А по-людськи запитати не можна? – обурився хлопець.

- Звідки я знаю, сказав би ти правду чи збрехав? – знизав той плечима. - А наш експеримент дав досить точний результат.

Густав важко видихнув на все це:

- Чого ти хочеш?

- Помирити вас.

- Такими методами?

- Це була лише перевірка. Давай краще поговоримо про графиню Комре. Алмаза доволі сильно турбує те, що ти фліртуєш із нею. Він ревнує.

- Не видно! – обурився такій заяві Сапфір. - Він узагалі не реагує! Він так розпинався у своїх вибаченнях! Такі слова мені на вуха вішав! А за підсумком - тільки грубить мені!

- Хм... Я думав, що він говорив із тобою з цього приводу. Мені він сказав, що просив тебе перестати так поводитися.

- Нічого він мені не говорив! Він узагалі зі мною не говорить, - ображено відвернувся.

- Ти, з ним, теж не ведеш особливо активну бесіду. Скарги в бік мовчання, є й у нього.

- Нехай доведе, що я не байдужий йому! Тоді, я і поговорю з ним!

- І як ти хочеш, щоб він довів це?

- Ревнощами. Чому він не ревнує мене? Він так погрожував тим, хто посміє приставати до мене. А сам навіть не ревнує. Він брехав мені. І в його ревнощі я не вірю! - подивився Густав на Олександра. - Він збрехав тобі! Він не страждає! Він - не ревнує мене! Він тільки грубить мені! І не дивиться в мій бік, - відвів погляд.

- Отже, ти хочеш акту ревнощів? – уточнив віконт.

- Так. Такого, щоб я точно зрозумів, що йому не все одно на мене, - опустив той сумну голову.

- І як такий акт ревнощів має виглядати?

- Так, як він обіцяв мені.

- Угу... Добре, це я зрозумів. Я хочу запитати ще одне. З приводу вашого сексу.

- Знову до мене лізти будеш? – відступив Сапфір, подивившись на нього.

- Ні. Але я хотів уточнити: ти хоч раз говорив йому про те, що тобі подобається в ліжку? Він ні чорта про це не знає.

- Ні, - опустив той голову.

- Чому? Він хоч раз приносив тобі таке задоволення, що відносило тебе на небеса?

- Ні...

- Чому ти не говориш йому про те, що тобі подобається? Сам він точно не здогадається. Це обговорювати треба.

- А навіщо йому говорити? Я ж усе одно кінчаю, - відповів Густав погляд. - Навіщо ускладнювати?

Олександр важко видихнув:

- Для того, щоб тобі самому добре було. Ти за все своє життя хоч раз був в екстазі?

- Ні.

- Ти сам-то знаєш, що тобі подобається? – піднявся віконт. - Ви граєте колись? Знаходите якісь "місця задоволення"?

- Чому я взагалі маю говорити тобі про це? - недружелюбно відсторонився Густав, подивившись на співбесідника.

- Я хочу, щоб ви помирилися і більше ніколи не сварилися. Якщо Алмаз зможе довести тебе до екстазу, ти пробачиш йому багато чого.

- З чого ти взяв? – обурився той.

- З досвіду знаю.

- Зі мною, у тебе такого досвіду не було, тож нічого ти не знаєш.

- У тебе самого було не так багато того досвіду за все життя, - поставив він келих на столик і попрямував до нього.

- Чого ти хочеш? – стривожено відступав синьоокий до дверей.  

- Знаєш... – задумався Олександр. - У всій імператорській почті, я - найкращий коханець і я нікому на дозволю забрати в мене цей титул.

- А мені що до цього? – задкував хлопець, побоюючись його намірів.

- Я просто хочу тобі допомогти, - притиснув його Дель-Реві до дверей і поставив руки з боків його плечей, наполегливо дивлячись йому в очі.

- Як?

- Знайти свій екстаз. Я можу спокусити будь-кого. Навіть того, хто мені не дуже подобається. Дозволь мені дати тобі те, чого в тебе ніколи не було. Якщо ми з'ясуємо, що саме приносить тобі задоволення, тобі самому від цього стане краще.

- Олександре, ти - повія, - обурився такій пропозиції Сапфір.

- Ні-ні-ні... - щільно притулився до нього парубок і закрив рот долонею, спокусливо продовживши: - Я - звабник. Повія - це Перлина. Я ж сам обираю, коли і з ким мені знімати штани. Ти хочеш дізнатися, що таке екстаз?

Густав стривожено мовчав, взагалі не знаючи, що йому робити у такій ситуації.

- Ти завжди догоджаєш іншим... – сповз віконт руками на його торс, а потім на стегна.

- Олександре, - швидко і злякано видав той, намагаючись знесиленими руками відсторонити його.

- Хоч раз відчуй, як воно бути тим, кому догоджають... - стрімко стиснув він його сідниці, піддавшись уперед.

- Людовік дізнається, - стривожено прошепотів хлопець, слабкими рухами відштовхуючи його від себе.

- Хіба ти не хочеш цього? - з легкістю придушив Дель-Реві цей опір і притулився до його грудей своїми. - Нехай ревнує. Нехай ревнує по-справжньому... - сильніше стиснув його плоть. - Що з ним буде, якщо він дізнається, що ти отримав справжнє задоволення від когось іншого?

- Він розлютиться...? – затих Сапфір.

- Саме так... Хочеш цього? Хочеш побачити його ревнощі? Хочеш відплатити йому тією ж монетою?

- Йому буде так само боляче, як і мені?

- Можемо перевірити. Поставимо експеримент... - наблизився до його шиї і, не зустрівши опору, пригорнувся до неї в поцілунку.

Густав відвів безвольний погляд у сторону.

Минуло близько двох годин, перш ніж Агат і Алмаз почали повертатися в імператорські покої.

- Думаєш, помиритеся? - цікавився перший у другого.

- Сподіваюся, - провів блондин рукою по чистому й вологому волоссю. - Олександр сказав, що поговорить із ним. Сподіваюся, ми помиримося. Я чесно хочу знову бути з ним.

- Насправді, всі ми хочемо цього. Відтоді, як ви посварилися, нікому в нашому почті не спокійно. Вічно напруга якась у повітрі висить.

- Думаєш, це через нас?

- Упевнений у цьому. Ніхто більше не перебуває в таких напружених стосунках, як ви із Сапфіром.

- Буду сподіватися, що ми помиримося, - увійшли вони у імператорську вітальню. 

У вуха одразу кинулися розслаблені й блаженні стогони, що лунали зі спальні.

- М, уже хтось насолоджується життям, - усміхнувся Агат і невимушено зайшов усередину.

Алмаз цього голосу не впізнав, тож теж спокійно зайшов.

- Уявляєш, - почав норієць своєму другу, трохи замислившись над цим задоволенням, що поширювалося на вітальню, - Олександр сказав мені, що за екстаз багато чого пробачити можуть. Як думаєш, це правда? – сів він біля вогню, спиною до каміна, щоб дати волоссю висохнути.

- Не знаю, - підійшов Холодний до вина і налив собі. - Але гадаю той хлопець, - показав келихом у спальню, - точно пробачить своєму коханцеві будь-які образи. Тільки вслухайся в цей голос. Не стогони, а пісня, - відпив.

Людовік глянув на двері й зітхнув:

- Згоден. От тільки я не знаю, як Густава до такого ж стану довести, - подивився він на приятеля.

- У сенсі? - усміхнувся той. - Він же тане, щойно ти обіймаєш його. Ну, до вашої сварки танув.

- Так, але... - опустив блондин очі. - Такого ж задоволення, він піді мною не відчував, - покосився на спальню.

- Ну ви даєте, звісно... - похитав чорнявий головою і осушив келих. - Ти ж казав, що ви з ліжка не вилазили, - попрямував до кімнати "пристрасті".

- Не вилазили, - кивнув. - Але...

Агат підійшов до дверей і приклав до них вухо, із задоволеною міною почавши підслуховувати.

- Що ти робиш? - насупився Алмаз.

- Шпигувати люблю, - з радісною усмішкою глянув той на нього. - Хіба тобі не цікаво хто там? Ти не знаєш, хто це стогне? - нахилився і подивився в замкову щілину, бажаючи щось розгледіти.

- А з чого мені має бути це цікаво? - знизав Людовік плечима. - Нехай займаються. Хіба вони заважають? Чи ти приєднатися до них хочеш? – усміхнувся він другу.

- Заздрю просто, - швидкоплинно глянув на нього Агат і взявся за ручку. - Я теж так стогнати хочу. Тільки послухай, який екстаз, - почав грати обличчям, збудженою мімікою повторюючи за стогонами. - Ах... Ох... Ох...

Алмаз подавився сміхом, прикривши долонею рот.

- Дізнатися б, хто таке робить, - усміхнувся Холодний і припав оком до стику дверей, повільно й акуратно почавши тиснути на ручку.

Приятель спостерігав за ним, затамувавши подих. Той повністю опустив ручку і трохи потягнув її на себе, але двері не піддалися.

- Закрито, - з легкою скорботою подивився чорнявий на знайомого. - Ех, тільки стогонами насолоджуватися будемо, - пішов до дивана. - І ніякого чудового вигляду двох збуджених тіл, - упав на сидіння.

- Хах, не вмирай тільки.

- А ось зараз візьму й помру від заздрощів! - розвалився він на дивані.

Людовік жартівливо вдарив його подушкою:

- Поховаємо просто тут!

- Хах! Заспокойся! - кинув Агат снаряд назад. - Ти комусь злягатися заважаєш!

Стогони плавно припинилися.

- Ну ось, уже завадив, - з докором видав йому Холодний.

- Та я ж не голосно, - ніяково притих блондин.

Обидва стривожено покосилися на двері, очікуючи, що хтось зараз вийде до них із невтішними словами. 

У спальні, тим часом, виходити ніхто не збирався.

- Як тобі? - з легкою задишкою запитував Олександр те спітніле тіло, що без сил впало перед ним на матрац, будучи із зав'язаними очима.

- Я скоро кінчу... - у блаженстві повідомив йому Густав..

- Це добре... - ніжно погладив він його спину.

- Так... - відкрив Сапфір розпалений рот, намагаючись випустити весь свій внутрішній жар.

- Перевернися на спину.

Той насилу підняв себе на руки й перевернувся.

Агат і Алмаз, тим часом, продовжували напружено сидіти у вітальні. Їхня напруга була живою рівно до того моменту, поки вони не почули новий, блаженний і вразливий стогін Густава, всередину якого повільно вставляли член.

- Фух, - спокійно видихнув Холодний. - Ми їм своїми криками не завадили.

Людовік же насупився. Насторожено піднявся і підійшов до дверей. Агат простежив за ним:

- Чого ти?

- Тобі нікого цей голос не нагадує? - притулився він вухом до спальні, почавши уважно підслуховувати.

Збуджені стогони продовжилися.

- А тобі когось нагадує? – встав приятель, зацікавившись цією деталлю.

- Густава, - глянув на нього блондин.

- Думаєш, це він? - попрямував до друга Холодний і став поруч, притулився вухом до дверей.

- Так, це Густав, - із певним занепокоєнням кивнув норієць. - Я майже впевнений, що це він. Він із Даніелем?

- Не знаю, - прислухався той. - Не думаю, що це він. Даніель видає багато звуків під час сексу. Він би дав про себе знати. А це хтось тихий.

- Тоді хто? – схвилювався парубок ще більше. - Хто це з Густавом? - швидко озирнувся. - Де ця, що постійно в покоях сидить? - поспішив до кабінету.

Агат провів його настороженим поглядом і продовжив уважно підслуховувати, бажаючи з'ясувати, хто ж це перебуває по той бік дверей. Алмаз увірвався в імператорський кабінет, побачив Вільху і Сталь, зайнятих читанням. Ті стривожено подивилися на нього.

- Ви знаєте, хто зараз у спальні? – розбурхано блондин показав собі за спину. - Знаєте, хто там зараз стогне?

- Там такий... - невпевнено почала дівчина, не знаючи їхніх імен. - Їх там двоє...

- Імператор? - миттю перебив її Людовік. - Він там? Він із ними?

- Ні, - трохи похитав головою Сталь. - Ми не бачили його.

- А хто там? Як вони виглядають? Яке в них волосся? Руде, темне, світле? - неспокійно почав він показувати на собі. - Очі які?

- Там такий... - задумливо почав молодий велетень. - Вони обидва темні. В одного очі ще такі... Ви з ним сварилися недавно, - показав на норійця.

Алмаз одразу ж кивнув, моментально сприймаючи інформацію:

- А другий? Який він має вигляд? Він значно нижчий за мене? Як його називають? - швидко сипав запитаннями.

- Не знаю... - подивився Сталь на німфу. - Знаєш, як його називають?

- Він... - намагалася та згадати. - У нього довге ім'я. Не як у Агата.

- Олександр? - розбурхано видав Алмаз.

Та кивнула.

- А імператор? Даніель? Він у спальні? Він із ними?

- Ні, ми не бачили...

- Вони зачинилися там ще дві години тому, - додав велетень.

- І вже годину як стогнуть, - зніяковіло прокоментувала німфа.

- Ми пішли звідти майже одразу, як вони почали це, - кивнув Сталь.

- А Даніель? Він точно не з ними? - швидко поставив своє запитання Людовік.

- Ми не знаємо, - знизав плечима той.

- Гаразд, - поспішно відвернувся хлопець й побіг назад.

Агат глянув на нього:

- Ну що? - пошепки почав. - Дізнався щось?

- Там Густав і Олександр, - миттю кивнув блондин. - Про Даніеля вони не знають. Кажуть, що не бачили його. А ти? Ти бачив його? Знаєш де він?

Друг знизав плечима:

- Він із Золотом їхав кататися. Після цього, я його не бачив.

Алмаз невпевнено відкашлявся і схвильовано підійшов до дверей. Голосно постукав:

- Ваша величність? - він намагався бути чемним і чутним одночасно. - Це ви з Густавом? Я просто хочу знати. Не хочу вам заважати, - покосився на Агата. - Можливо, приєднаюся до вас, якщо ви не проти, - повернувся до дверей.

Сапфір повернув свою голову до джерела звуку, продовжуючи стогнати від тієї людини, що зараз була над ним:

- Луї...! - у збудженому блаженстві протягнув він у відповідь.

- Густаве! - злякано притулився той до дверей.

Олександр нахилився до свого коханця і почав рухатися активніше. Густав стиснув ковдру і відкинув назад голову, застогнавши голосніше:

- Луї! - ніби закликав він його бути тим самим, що зараз перебував у ньому. - Луї!

- Густаве! - з кожною новою відповіддю лякався норієць все більше.

Агат спостерігав це з тривогою.

- Хочеш, щоб він ревнував? - спокусливо прошепотів Олександр. - Хочеш, щоб йому було боляче?

- Так...! – голосно і з задоволенням простогнав Сапфір, простягаючи цій людині свою душу.

Віконт відсторонився, повністю вирівнявшись:

- Даніеля тут немає! Тут тільки ми! - гласно повідомив він тим, хто за дверима.

Лише почувши цю відповідь, Людовік розлютився:

- Олександре, сука! - вдарив він кулаком по дверях. - Що ти робиш із Густавом?! Відпусти його! Зараз же! Прибери свої руки!

- Я його і пальцем не чіпаю! - задоволено підняв той долоні, продовжуючи рухати стегнами.

- Луї! - розслаблено кликав його коханий.

- Густаве! - злякано вигукнув у відповідь Алмаз. - Що він робить із тобою?! Що цей виродок робить із тобою?!

- Луї...! - протягнув йому Густав в істинній насолоді.

- Густаве! - перелякано вдарив той кулаками по дверях. - Густаве!

- Луї...! Луї! - голосно возвав до нього коханий, обійнявши ногами торс Олександра. - Луї!!!

Верхній прискорився, очевидно помічаючи, що його партнер близький до оргазму. 

- Луііііііііі!!! - солодко простогнав він, вигинаючи все тіло й відчуваючи довгоочікувану розрядку, що блаженним тремтінням поширювалася по всьому тілу. - Ааааааааах...!

- Густаве! - кинувся на двері блондин.

- Луї... - неголосно покликав його хлопець, розслаблено вивільняючи Олександра з кайданів власних ніг. - Луї... - протягнув він на прощання, ніби вже засинаючи.

Верхній швидко дістав із нього свій член і почав поспіхом дрочити, поспішаючи отримати і свою порцію задоволення.

- Густаве! - кричав до нього поранений Людовік, замкнений по цей бік спальні, не маючи можливості зайти. - Густаве! - бив у двері. - Густаве!

Минула лише хвилина, перш ніж виверг сім’я і Олександр, розплескавши його на живіт Сапфіра, де вже красувалися білі потічки.

- Густаве! - знедолено кликав його Алмаз, бажаючи знову почути цей голос, що більше нічим не відповідав йому.

Головний спокусник імператорських покоїв зліз з ліжка, підійшов до одягу і взяв рушник, яким витер живіт свого нерухомого партнера, що голосно дихав, відходячи від усього, що з ним робили. Потім одягнув сорочку, кальсони, халат, щоб не бути голим, і попрямував до виходу. Вставив ключ у замкову щілину. Норієць вороже відступив, уже приготувавши кулаки для побиття цього мерзенного Олександра. Агат насторожено спостерігав, морально приготувавшись стримувати свого розпаленого друга від перетворення віконта Дель-Реві на криваве місиво.

Двері відчинилися. Людовік побачив Олександра.

- Сука! - миттю підскочив він до кривдника і схопив за комір. - Що ти робив із моїм Густавом?! Потворо!

- Алмазе! Стій! - вліз у їхній конфлікт Агат, почавши відстороняти друга. - Не бий його!

- Я оволодів ним, - беземоційно повідомив віконт, без страху дивлячись у його сірі очі.

- Я тобі зараз усю міну розмалюю! - замахнувся кулаком блондин, втрачаючи будь яке самовладання.

- Стій! - міцно схопив цю руку Холодний, зупиняючи від удару.

Олександр спостерігав.

- Ти захищаєш цього виродка?! - розлютився Алмаз на друга. - Він мого Густава узяв! Як ти смів доторкнутися до нього?! - кинувся він на кривдника. - Я від тебе мокрого місця не залишу! - перемагав він стримування Агата. - Я вб'ю тебе!

Густав тихенько підняв пов'язку на очах, щоб підглянути, що зараз відбувалося у дверях.

- Алмазе! - волав Агат, намагаючись докричатися до його розуму. - Не роби цього!

- Тобі кінець! - не припиняв той погрожувати Олександру, чий комір міцно тримав у руці. - Я розмажу тебе по стінах!

- Алмазе!

Вхідні двері відчинилися. Увійшов імператор у компанії Золота, Бронзи і Бурштину.

- Я виб'ю тобі всі зуби! Даніель не впізнає тебе! - продовжував кричати Людовік, намагаючись все-таки врізати кривднику по пиці, чому активно перешкоджав його друг.

- Що тут відбувається?! - обурився монарх, побачивши всю цю ситуацію. - Що за бійка?! - підійшов і насилу відірвав Алмаза від Олександра. - Що сталося?! - подивився на обох. - Що за крики?!

- Він оволодів Густавом! – розлючено показав Людовік на опонента. – Моїм Густавом! - вдарив себе долонею в груди.

- Оволодів? - з враженим обуренням подивився на свого зятя імператор. - Я сказав помирити їх, а не оволодівати!

- Я можу все пояснити, - підняв долоні Дель-Реві.

- Та вже спробуй! - схопив його за комір монарх і штовхнув на вихід. - Пішов! Володар головний! – пнув під зад. - У подробицях поясниш мені причини цього ідіотизму! - затягнув його до кабінету і вигнав Сталь з Вільхою.

Алмаз провів їх швидкоплинним поглядом і увірвався в спальню.

- Густаве! - стурбовано підбіг він до хлопці. - Густаве! - миттю сів поруч. - Що він зробив із тобою? - підняв знайомого і затягнув його на свої коліна. - Що цей виродок робив із тобою?! - злякано обійняв і зірвав з очей цю дурну білу пов'язку з шийної хустки. - Густаве... - міцно стиснув коханого, ховаючи його від усього іншого світу.

Той розслаблено пригорнувся до свого приятеля.

"Добре... - з легкою щасливою усмішкою думав Сапфір, притискаючись до його грудей. - Тепло..." - заплющив очі. У душі його запанувала тотальна умиротворена тиша. Він бачив ці ревнощі, чув ці погрози, відчував цю небезпеку і водночас кохання. Жах бурхливого моря, що билося в штормі кілька останніх днів і так вирувало дві хвилини тому, нарешті вщух. "Він кохає мене, - крадькома радів молодик. - Він дорожить мною," - світився Густав зсередини.

- Я кохаю тебе... - ледве чутно прошепотів він своєму Луї.

- Я тебе теж, - міцно поцілував той його в щоку, не бажаючи відпускати з власних обіймів навіть на секунду.

Миттєвості тривали зі швидкістю години, години - зі швидкістю століття. Ніхто з них нікуди не поспішав. У закоханих не було інших справ. А якщо вони були, то втратили будь-яке значення. Тільки-но вони обійнялися, тільки-но доторкнулися одне до одного - усе стало неважливим. Усе стало вторинним.

"Тут так добре... - у затишному місці думав Густав, не здаючи собі справу у тому, що він тихо шепоче. - Так тепло... - сховав він своє обличчя від інших. - Так спокійно..." Людовік ніжно посміхнувся цим думкам:

- Мені теж подобається, - прошепотів він на вушко. - Не хочу відпускати тебе.

- Не відпускай...

- Кохаю, - міцно стиснув блондин голого парубка.

- Луї, - зніяковіло посміхнувся той.

- Так? - ласкаво відповів хлопець, не бажаючи, щоб їх чули інші.

- Ніколи не відпускай мене. Мені погано без тебе...

- А мені, без тебе, просто нестерпно, - сумно поцілував його щоку норієць. - Не хочу розлучатися. Ніколи.

- Давай, завжди будемо разом, - поклав Густав долоню на його серце.

- Давай, - стиснув він цю руку на своїх грудях.

Інші спостерігали їхній ніжний шепіт із благоговінням.

- Нарешті помирилися, - шепотів Золото іншим.

- Скільки ж болю вони мусили пережити, щоб знову бути разом, - важко зітхнув Агат. - Нестерпно.

- Я радий, що вони знову разом.

- Усі ми раді.

У кабінеті, тим часом, тривала нова сварка.

- Ти з дуба впав?! Ти що твориш, дурня шматок?! - обурювався на свого підлеглого Даніель. - Я наказав помирити їх! А ти чим займаєшся?! Оволодіваєш ними?!

- Слухай, ти сказав мені помирити їх. Ти не сказав яким способом, - виправдовувався Олександр.

- Але не брати ж! Їх помирити, а не більше посварити треба було!

- Хіба вони зараз у сварці?

- А ти думаєш, що вони помирилися?!

- Алмаз хотів прихильності Сапфіра. А Сапфір - яскравого акту ревнощів. Щойно вони обидва отримали те, що хотіли. Мої способи не ідеальні й навіть аморальні, але вони працюють. І я вважаю це головним.

- Та як вони можуть працювати?! – не міг зрозуміти правитель.

- Давай підемо й подивимося, - попрямував віконт до дверей.

Даніель невдоволено пішов слідом. Обидва вийшли, підійшли до входу в спальню, змусивши інших розійтися, і подивилися всередину. Побачили Сапфіра й Алмаза, що обіймалися, продовжуючи сидіти в тих самих позах, і тихенько перешіптувалися.

- Ви... Помирилися? - спантеличився цьому їх покровитель.

Ті подивилися на нього. Густав злегка кивнув, а Людовік одразу агресивно насупився, щойно помітив пику Олександра.

- Не наближайся, а то живим не підеш, - загрозливо видав йому красень.

Даніель покосився на зятя. Той відвів імператора вбік:

- Я розберуся з цим, не турбуйся.

- Вже постарайся, - невдоволено кивнув йому покровитель. - Ще одна сварка мені не потрібна, - повернувся до своєї спальні й подивився на закоханих, що міцно тулилися одне до одного. 

Полегшено зітхнув.

Уже цього вечора, Олександр зробив спробу налагодити стосунки з Алмазом. Написав йому деякий лист і вийшов із ним у вітальню. Це був час після вечері, коли багато хто вже розслаблено розмовляв, частково готуючись до сну. Не були винятком і Густав з Людовіком, що сиділи на диванчику й ласкаво воркували між собою, обіймаючи один одного.

Олександр підійшов до цієї солодкої парочки. Алмаз миттю насупився, міцніше стиснувши свого Сапфіра:

- Іди звідси, поки ноги не відірвав.

- Не бійся, я в твоєму хлопцеві не зацікавлений. Він узагалі не в моєму смаку, - спокійно говорив їм Дель-Реві.

- Коли ти взяв його, я цього не помітив, - вороже подався вперед норієць.

- Я прийшов не сваритися, - простягнув той йому складений удвічі аркуш. - Ось. Допоможе вам рідше сваритися.

Людовік недовірливо взяв лист і провів знайомого поглядом. Той відійшов до столика з вином, де невимушено відпив із келиха.

- Що там? - зацікавлено кивнув Густав на вміст його рук.

- Не знаю, - розкрив той сторінку і почав читати.

Сапфір трохи посунувся і зазирнув у текст, взявшись вивчати його разом з Алмазом.

Там були поради щодо спокушання і конкретні критерії того, що Сапфіру подобається і не подобається в ліжку. Молодик миттю покрився рум'янцем, читаючи такі подробиці про самого себе.

- Може, не треба? - прикрив він долонею слова.

- Треба, - відвернувся від нього Людовік, простягнувши аркуш далі, ніж приятель міг дістати руками.

- Навіщо тобі? - зніяковіло тягнувся той до листа.

- Щоб діставати з тебе такі самі стогони, як це робив він, - із докором подивився на нього блондин.

Той опустив очі й відсторонився.

- Чому ти не казав мені, що тобі подобається все це? - потряс Людовік перед ним аркушем. - Густаве, - пригорнув і ніжно обійняв, перейшовши на інтимний шепіт, - я хочу приносити тобі задоволення більше, ніж цей виродок. Я хочу бути єдиним, хто може довести тебе до такого.

- Я уявляв тебе на його місці... - винувато почав той.

- Але ж це був не я, - засмучено зауважив блондин.

- Не ти...

- Мені було по-справжньому боляче, коли я чув своє ім'я, - ліг він лобом на його голову. - "Луї, Луї..." У мене серце розривалося.

- Я винен...

- Я винен перед тобою, не менше... - важко видихнув Алмаз. - Давай, більше не будемо віддаватися комусь іншому?

- А якщо Даніель захоче? - покосився на нього Сапфір.

- Минулого разу він запитував... Може, просто казати "ні"?

- Як довго він терпітиме наші "ні"?

Людовік важко видихнув, опустивши очі:

- Тоді, давай придумаємо щось.

- Я не хочу, щоб тебе чіпав Агат.

- А я не хочу, щоб до тебе торкався Олександр. Я вирву йому руки, якщо він знову торкнеться тебе.

Густав ласкаво посміхнувся на цю погрозу:

- Ти ревнуєш мене?

- Звичайно ревную, - подивився на нього блондин. - А тобі, я дивлюся, тільки цього й треба.

- Мені приємно, коли ти ревнуєш мене не тільки на словах. І не приємно, коли грубиш, - засмутився.

- Просто твій флірт із тією графинею... Мені боляче. Не фліртуй із нею більше.

- Вона мені тільки друг, - ніжно посміхнувся синьоокий. - Вона знає, що я несерйозно.

- Все одно. Мені не приємно.

- Я більше не буду... Але я все одно хочу грати з нею.

- Тільки не фліртуй. Нехай усі знають, що в тебе хтось є. І що чіплятися до тебе не треба.

- "Хтось"? - ласкаво посміхнувся Густав та поклав руку на його шию. - У цього "когось" є ім'я.

- Не треба, - зніяковіло відвернувся його приятель. - Я не хочу, щоб про це знали зайві люди.

- Луї, - радісно поцілував він його в щоку.

Той зі щасливою і збентеженою посмішкою покосився на коханого:

- Назвеш мене так ще раз?

- Луї? - потішно повторив.

- І говори так постійно, - повернувся до нього Людовік, міцно обійняв та пригорнувся до губ у пристрасному поцілунку.

- Хах, Луї! – заплющив Густав щасливі очі, відчуваючи, як на нього тиснуть тілом і валять на диван.