Придворне життя імператорського почту 2 том - Два камені

- Солодкі? - з п'яною привітністю запитав їх ледь вдягнений Даніель, що сидів на чолі столу, наповненого їжею.

Почет, який ще не до кінця протверезів, втомлено покосився на молодят, знехотя відволікаючись від страв. Усі тут були одягнені у що прийдеться, тож цілком зібраний вигляд вчора заручених, що полягав у довгих нічних сорочках і теплих халатах із панчохами, дещо контрастував з місцевою атмосферою безладу, привносячи в нього два острівці порядку. 

- Агат передав мені, що ви зараз снідаєте! - з гучною радістю привітася Людовік, заводячи всередину Густава за руку. - Дозволите приєднатися?

- Мх... – багато хто заплющив очі на цей шум, страждаючи від головного болю.

- Звичайно... Заходьте, - відгукнувся монарх, знову повертаючись до своєї тарілки.

Норієць швидко пройшовся поглядом по столу, вишукуючи місце, куди вони можуть сісти, як зустрівся з очима Бірюзи, що явно бажав, аби йому склали компанію.

- Давай сядемо там? - кивнув у його бік Людовік. - Якраз два місця вільних.

- Покладеш мені нарізку фазана? – вказав Густав у її бік, пропустивши повз вуха слова коханого.

- Звісно, - ласкаво йому посміхнувся блондин. - Покладу тобі все, чого ти захочеш, - повів до столу і допоміг зайняти своє місце. - Давай, що тобі покласти? - став між кріслами, приготувавшись потягнутися до якоїсь страви.

- Он те, - вказав хлопець на м'ясо рукою. - І те. І це хочу.

- Звісно... - з усмішкою взяв він його порожню тарілку і почав накладати на неї потроху всього, на що вказав коханий. - Ще щось? - глянув на свого чоловіка, наповнивши блюдо їжею.

- Можеш розрізати цей шматок? - показав синьоокий на вміст тарілки в його руці.

- Звісно... – поставив той перед ним тарілку, взяв свої прилади й подрібнив усі великі шматки на багато дрібних.

- Дякую, - поспішно схопив граф виделку, намагаючись зберігати хоч якусь видимість пристойності, та почав жадібно їсти.

- Тільки не поспішай, - заклопотано зауважив йому Людовік, - а то подавишся...

- Угу, - голодно засунув той м'ясо в рот і почав інтенсивно жувати. 

- Гей, - повернувся блондин до лакеїв і клацнув їм пальцями, вказавши на порожні келихи біля їхніх із Густавом місць.

Ті кивнули, одразу зрозумівши наказ, оперативно підійшли і почали наливати новоприбулим вино. Норієць за цей час швидко набрав собі їжі із загальних страв, і сів на своє місце між Жаном та коханим.

- Так дивно бачити тебе в ролі слуги, - спантеличено прокоментував його дії Бірюза, перейшовши на норійську, не бажаючи, щоб хтось прислухався їх розмови.

- "Слуги"? - здивовано подивився на нього Людовік, відповівши рідною. - Я просто дбаю про нього, - кивнув у бік чоловіка. - Ти сам знаєш, як Густав постраждав тиждень тому, - повернувся до своєї тарілки й розламав філе білої риби, відправивши його шматочок собі в рот.

- Ти теж постраждав... - зі співчуттям оглянув земляк його пошкоджене обличчя. - Ти, до речі, так несподівано зняв свою пов'язку з ока... Коли я побачив тебе на дуелі, то подумав, що ти й зовсім втратив його.

- Мені пощастило, що воно вціліло. Рука Густава прикрила мене, - важко видихнув, поглянувши на голодну грудку пристрасті, що активно поїдала ще тепле м'ясо. - Якби не він... Можливо, я б зараз узагалі в могилі лежав, - повернувся до своєї тарілки. - Моє обличчя постраждало і це факт, але я хоча б живий. Начебто, шрами вже починають затягуватися... Сподіватимуся, що мені пощастить і на їхньому місці залишаться лише невеликі плями, - поклав новий шматок до рота.

Жан неквапливо оглянув його, оцінюючи масштаб трагедії, і відвів погляд, як раптово зустрівся з грайливо-владними очима Агата, що підморгували йому з місця навпроти.

- А у вас, - миттю повернувся він до білокурого знайомого, відверто побоюючись тієї людини, - тут досить небезпечно. Не думаєш повернутися?

- Повернутися? - втомлено глянув на нього Людовік. - Куди? Та й до кого? Хіба ти не знаєш, що граф Кері відрікся від мене? Я навіть не віконт тепер.

- Я чув про це. Але при норійському дворі спокійніше. Ти не думаєш, що там тобі буде безпечніше? 

- "Безпечніше"... - важко зітхнув приятель. - Повертаючись із Норії, на імператорський кортеж напали невідомі, яких найняв якийсь норієць. Про яку безпеку ти говориш? Щастя, що вони розцінили мене гідним, аби просити викуп. Усю нашу варту перебили, як на бойні, - вражено насупився. - І ти говориш про те, що в Норії мені буде безпечніше? Про яку Норію йдеться?

- Я не думаю, що метою нападу був ти. А що говорити про цей випадок? - кивнув Жан на його шрами.

- Це, - показав на своє обличчя пан Кері, - було ненавмисно. Це сталося через зайве пияцтво якихось дворян. А от збройний напад на імператорську особу - точно не випадковість, - повернувся до страви.

- Але... Королівський двір і ліс - це зовсім різні речі. І я точно знаю, що при норійському дворі не допустили б такого, - кивнув він на нього. - Як це взагалі можливо, щоб на одному з найбільших свят Кромії сталося ось це? Тим більше в імператорському палаці. Ти можеш це пояснити?

- Мені здається, другий день карнавалу ясно всім усе пояснив, - скептично дивився на нього Людовік, пережовуючи рибу.

- Дуель із Філіпом? - не розумів той.

- Так. Він отруював життя всім нам, - окинув долонею присутніх.

- Герцог - один із сотні. Був один, стане інший. А в Норії тобі ніхто й ніколи нічого не скаже за твої вподобання.

- Від мене батьки зреклися, коли дізналися про те, що я Даніелю служу! - вражено нагадав йому хлопець.

- Твої батьки живуть на півночі, - закотив Бірюза очі. - Не дивно, що вони це зробили. Але це не має жодного стосунку до норійського двору, - повернувся до знайомого. - Норійський двір - це не північ.

- А чим північ від центру відрізняється? - обурено підкинув Людовік рукою. - Не Норія вже?

Густав насторожено покосився на коханого.

- Ти перекручуєш мої слова, - продовжив Жан. - Я не кажу, що північ Норії - це не Норія. Я просто кажу, що там і там живуть дуже різні люди. І що при норійському дворі тобі явно нічого не загрожуватиме, на відміну від кромійського.

- Мені й так тут нічого не загрожує!

- А чи надовго? Не бачу я при кромійському дворі особливої любові до норійців.

- А ось при норійському дворі всі прямо кишать любов'ю до кромійців. Пф! Ти при цьому дворі взагалі жив? Ти чув, що там про кромійців говорять? А тепер, порівняй це з тим, що тут справді відбувається, - окинув жестом присутніх.

- Деякі речі, все ж, виявилися правдою, - неоднозначно кивнув Жан.

- Але не найстрашніші й найжахливіші! Кромійці - хороші люди! І не треба вважати їх за монстрів!

- Так, я помітив, що ти з ними зріднився, - перевів він погляд на стривоженого цією розмовою Густава. - Навіть одружився з одним... Гарний у ліжку? - повернувся до Людовіка.

- Найкращий! Кращий за деяких норійців навіть!

- Навіть так? - здивовано підняв той брови. - І чим же конкретно він зміг підкорити тебе?

- Пальці, - ніби полоскотав ними повітря. - Так, як це робить він - не робить більше ніхто.

- Прямо настільки?

- Прямо настільки, - сильно кивнув Людовік. - Пальці, мінет, а те, що він робить зверху... - захоплено похитав він головою, притискаючи губи. - Густав - немов діамант, у нього стільки різних граней і кожна з них доводить мене до екстазу...

- Хм, - шанобливо покивав Жан, оцінюючи вибір свого земляка. - Думаю, його тут звуть Сапфіром не просто так...[1]

- Можливо, - жваво відпив приятель вина. - Я його кличу на ім'я. Але те, як на мене діє його трепетний шепіт... Це щось. У мене встає від одного його шепотіння мого імені. Він робить це з такою ніжністю, що в мене крила виростають...

- Хах, схоже на те, що це дуже ніжний коханець.

- Оо... Ти не знаєш про що ти говориш. Густав може тебе взяти й жорсткіше за Агата, якщо його попросити.

- Він і жорсткіший за Холодного? – іронічно усміхнувся Бірюза. - Не вірю. Ти тільки поглянь на нього, - кивнув на стривожене обличчя Сапфіра, який спостерігав за їх бесідою.

Людовік теж подивився на нього й одразу ж усміхнувся, потішаючись цій недоречній гримасі:

- Густі, - ласкаво перейшов він на кромійську, - що сталося? Чого в тебе обличчя таке?

- Луї, - перевів той на нього неспокійний погляд, - навіщо ти обговорюєш із ним мої вміння в ліжку?

- Що? - спантеличено перемінився чоловік.

- Я знаю норійську, - дивився синьоокий йому прямо в душу.

- Справді? – вражено округлив очі Людовік.

- Навіщо ти розповідаєш йому все це?

Той перейшов на свою рідну:

- Ти справді знаєш норійську?

- Так, - відповів Густав цією ж мовою. - Я її знаю. Навіщо ви це обговорюєте?

- Ти справді знаєш норійську?! - захоплено стиснув коханець його плечі. - Чому я дізнаюся про це тільки зараз?!

- Він знає норійську? - стривожено подавився Жан вином, розуміючи, що весь їхній діалог усе ж був комусь зрозумілий.

- Навіщо ти розповідаєш йому про те, що відбувається між нами? - так само запитував Густав.

- Я просто запитав, - невимушено почав пояснювати тому Бірюза. - А він відповів. У цьому нічого такого немає.

- Можливо, - перевів граф на нього непривітний погляд, - у цьому нічого немає для норійців, але я - кромієць.

- Густі, - заклопотано погладив його плечі чоловік, схвильований такою реакцією. - Якщо ти не хочеш, то я більше не обговорюватиму тебе в такому ключі...

- Невже, - перевів він на коханого здивований погляд, - ти знову хочеш, щоб нас було троє? Або, - засмутився, - щоб я був із кимось іншим...?

- Ні, Густі, що ти... - перелякано притиснув Людовік його до себе, почавши гладити по волоссю, у спробі заспокоїти. - Я й не думав, що ти в цю розмову закладаєш такий сенс... - зі співчуттям покосився на його потилицю. - Для нас це була звичайна світська бесіда...

- У світських бесідах явно не чиїсь уміння в коханні обговорюють, - відвів той засмучений погляд убік. 

- У Норії зазвичай тільки це й обговорюють... - міцно стиснув його. - Вибач... Я більше не розповідатиму про те, що було між нами наодинці, - відсторонив чоловіка і подивився в його сині очі. - Добре?

- Не розповідай, - ображено кивнув граф. - У нашому коханні беруть участь тільки ти і я.

- І обговорювати нашу близькість ми будемо тільки один з одним, - кивнув.

- Так, - засмучено підтвердив хлопець.

- Тоді... - зацікавлено витягнувся до його вуха блондин і пригорнувся до нього з розслабленим шепотом. - Пам'ятаєш, що ти робив сьогодні своїми пальцями під кінець нашої близькості...?

- На голівку поклав? - тихенько покосився на нього Густав.

- Так... - із задоволенням стиснув він його руку. - Роби так частіше. Особливо наприкінці. Це так... - ніжно посміхнувся, з ласкою згадуючи цей момент. - Мені сподобалося... - плавно відсторонився, розслаблено подивившись у вже не таке засмучене обличчя, та з невгамовною любов'ю пригорнувся до його губ у затяжному поцілунку, пристрасно стиснувши темну потилицю долонею.

- Мх...! - вразливо й тихо почулося від Густава, перед тим, як він млосно опустив віки.

"Чорт забирай, - вражено спостерігав за всією цією розмовою Агат, не розуміючи жодного слова норійською, - що там відбувається?" Бірюза, бачачи все це, здивовано відпив із келиха.

- Хм, - задоволено посміхнувся Даніель, помітивши цей поцілунок за своїм столом. - Який же, все-таки, привабливий вигляд вони мають разом...

Карл, який до цього спокійно сидів поруч, невдоволено покосився на монарха:

- А хто ще серед твоїх придворних добре виглядає разом?

- Карле... - несерйозно закотив імператор очі. - Що ти починаєш? - глянув на нього. - Ти тільки подивися на них, - повернувся до спостереження за парочкою, що захоплено цілувалася. - Тільки поглянь, як же вони гарно виглядають... - розслаблено зітхнув, милуючись цим ніжним бажанням на адресу один одного.

- А ти що з цього приводу думаєш? - подивився перший фаворит на Олександра, шукаючи в нього підтримки свого обурення.

- Я? - знехотя відволікся віконт Дель-Реві від загравальних ігор з актором зі своєї трупи. - А що з цього приводу можу думати я? - глянув він на вчора заручених, чиї губи досі не відпускали одне одного. - Вони справді гарна пара, - повернувся до Золота. - Тобі не подобається їхнє кохання? Мені здавалося, що ти нормально до цього ставишся, - з усмішкою повернувся до свого колеги, грайливо закинувши виноградинку йому в рот.

- Та не про це я.

- А про що? - цікаво фліртував він із приятелем.

- Бірюза. Тобі не здається, що Даніель прийняв його до себе занадто швидко?

- Він завжди так робив, - жадібно поцілував Олександр знайомого і швидко відсторонився. - Що не звана вечеря чи поїздка кудись, то він тягне когось у почет. Це звичайна справа. А що? - глянув він на кучерявого. - Ревнуєш до новачка? - відчув грайливий укус приятеля на своїй щоці.

- Та не ревную я ні до кого! - невдоволено склав Карл руки на грудях.

- Хах! - повернувся той до друга, намагаючись і його вкусити своїми жовтими зубами. - А що за обурення одразу?

- Даніель обіцяв мені не брати нікого нового у почет, без мого схвалення!

Олександр щиро посміхнувся цій наївності.

- Тим більше норійців.

Жан і Людовік почули це. Другий із зусиллям відірвався від солодких губ і невдоволено повернувся до Золота:

- А що не так із норійцями?! – підкинув він рукою, не розуміючи, за що його тут не люблять.

- Так! - підтримав його Агат. - Що тобі з норійцями не так?!

- Та нічого такого! - подивився на них Карл, який узагалі не бажав, щоб вони це чули.

- А чого ж ти так висловився?! - обурювався Алмаз. - Раз почав, то продовжуй!

- Пхаєте свій ніс, куди вас не просять! - непривітно подивився рудий на Жана. - І грієте дупу там, де вам не раді!

- Та що я зробив? - щиро не розумів Бірюза.

- Пхаємо носа, куди нас не просять?! - ще більше розлютився Людовік, заступаючись за земляка. - Хто б казав! - кивнув він на нахабну натуру першого фаворита. - Я вже був у почті, коли ти приперся! Проліз на наше свято, як якась блоха!

- Блоха?! - вражено закричав Карл. - Даніель, він мене блохою назвав! - метушливо звернувся він до монарха, очікуючи, що той його захистить.

- Ох... - болісно взявся імператор за голову, усе ще страждаючи від похмілля.

- Блоха! - злобно повторив Людовік. - Справжній кліщ! - вказав на нього. - Вчепився в його величність, щойно побачив!

- Луї... - тихо намагався заспокоїти його Густав, відчуваючи, що ні до чого доброго ці крики призвести не можуть.

- КЛІЩ?! - приголомшено закричав Золото. - І хто це каже?! Той, хто вчепився в графа Кампа, щойно його спадщини позбавили?!

- Карле...! - вражено подивився на нього Сапфір, не очікуючи на свою адресу таких болючих слів.

- Я почав із ним стосунки не через гроші! - міцно стиснув Людовік руку свого коханого. - Він мене підтримав, коли мені потрібна була підтримка! Мені начхати наскільки він багатий!

- Не бреши самому собі!

Блондин шоковано округлив очі, навіть не знаючи послати його зараз чи на повних правах заїхати кулаком по морді.

- Гей! - піднявся Агат, розставивши руки. - Зупиніться!

- Коли нас схопили в Норії, - розлючено підскочив Алмаз, - ти навіть не подумав про те, щоб урятувати Густава! - показав на нього. - Ось такий ти йому друг?! Брехав, що не знаєш його імені! Та всі знають Густава Кампа! Один тільки я дурень досі всіх не запам'ятав!

- Я й не збирався його рятувати! – кричав у відповідь Золото. - Мої сто тисяч - крапля в морі, порівняно з тим, що є в нього! - показав на Густава. - Він сам себе врятувати міг!

Даніель мовчки покосився на улюбленця.

- Та ти навіть не поцікавився, як йому там було! - обурено показав на синьоокого Людовік. - А якщо над ним знущалися?! А якщо він постійно непритомнів?! Тобі було все одно!

- Все одно?! Згадай, як поводився він, а як Даніель! - вказав рудий на монарха. - З ним-то, - кивнув на Густава, - точно все гаразд у тому полоні було! А ось Даніеля явно катували! Як він страждав! Як мучився! У мене серце розривалося!

Сапфір опустив голову: "Єдина людина, яка зустріла мене після полону був Людовік... Тільки його, мабуть, і хвилювала моя доля..."

- Якби тільки в тебе це серце було!

- Та зупиніться ви! - намагався перекричати їх Агат.

- Це вже переходить на особистості... – втомлено підпер голову Олександр.

- Це почалося з особистостей! - ненависно подивився на нього Людовік. - Норійців він не любить! - повернувся до Карла. - Раз так сильно нас не любиш, то якого дідька вчора свідком Густава виступив?! Свідком людини, на яку тобі плювати! На весіллі з норійцем! - вдарив себе в груди.

- Мені не плювати на нього!

"Тут часто таке відбувається?" - мовчки спостерігав за всім цим Жан, чекаючи до чого ж призведе ця сварка.

- Нікому ні на кого не плювати! - грюкнув по столу Даніель, змусивши всіх замовкнути. - І до норійців, - повчально подивився він на Золото, - тут ставляться нормально! Не переноси свою особисту неприязнь і ревнощі на всіх!

- Та які ревнощі?! - вражено подивився на нього рудий.

- Ті, які видно неозброєним оком! Замовкни! - дав потужний запотиличник. - Я тебе люблю більше за всіх, хто тут сидить!

- Навіть більше за мене, - підмітив Олександр, поки Золото потирав свою голову в місці удару.

- Саме так! - ґрунтовно кивнув монарх. - Бірюза просто ОДИН З! Він тебе не замінить!

- Та мені все одно замінить він мене чи ні! - швидко відгукнувся рудий.

- От замовкни тоді! І так весь вечір нудів над вухом! Хоч зараз не дратуй!

- Для тебе всі мої слова просте роздратування?! – вражено обурився Карл.

- Та ти просто ревнуєш!

- ЦЕ - НЕ РЕВНОЩІ! – вибухнув хлопець, почервонівши обличчям. - Я ТУРБУЮСЯ ПРО ТЕБЕ!

- Через норійця?! - продовжив обурюватися Алмаз.

"Та замовкни ти, - зціпив зуби Агат, подивившись на нього. - Уже всі забули про тебе. Якого біса нагадувати?"

- Луї, - схвильовано піднявся Густав, тихим голосом намагаючись його заспокоїти. - Будь ласка...

- Знову норійці винні! - гнівно відкинув Людовік руку, що хотіла лягти йому на груди. - Знову вони - вселенське зло!

- Луї, благаю... - боязко дивився на нього синьоокий, просячи припинити ці безглузді крики.

- Та ніхто не вважає тут норійців поганими! - намагався заспокоїти його Агат. - Норійці - найкращі люди на землі! Адже так? - кивнув він Бірюзі, зустрівшись поглядом.

- Угу, - непримітно кивнув той, повернувшись до спостереження за сваркою.

- Луї... - лагідно взявся за край його рукава чоловік. - Прошу...

- Кращі? - невдоволено подивився Людовік на друга. - І скільки ще людей так думають?! Ти, я, Густав і Жан! - вказав на нього. - Двоє з нас НОРІЙЦІ!

- Луї... - стиснув губи синьоокий, наполегливо бажаючи перервати цю лайку. - Людовіку...

"Досить тобі кричати, - жалібно дивився він на цей гнівний профіль. - Будь ласка... Луї..." - крадькома потягнув його рукав униз.

- Це ти так думаєш! - кричав у відповідь Агат. - Людей, що нормально до вас ставляться - значно більше! Не треба сприймати слова Золота так, ніби вони відображають ставлення до вас усіх кромійців!

- Луї, - опустив повіки Густав і почав падати прямо на нього, роблячи вигляд, що непритомніє, сподіваючись, що бодай це закінчить цю лайку.

- Густаве! - злякано схопив його Людовік, ледь відчувши падіння.

- Густаве! - зірвався з місця Агат, попрямувавши до нього.

Багато хто так само пожвавився, приготувавшись допомогти цьому слабкому духом тілу.

- Густаве! - почав злякано плескати чоловік його по щоках.

- Поклади його! - миттю схопив келих із водою Холодний, почавши набирати її в рот.

- Луї... - ледве чутно відгукнувся синьоокий. - Віднеси мене до нас...

- Так! Звичайно! Агате! Допоможи! - відсунув ногою крісло, затягуючи коханого собі на плече.

- Так! - відставив чорнявий сидячі місця, повертаючи келих на стіл, прилаштувався з іншого боку й потягнув із ним Густава в коридор.

Присутні провели їх неспокійними поглядами.

Молоді люди минули близько десятка метрів, перш ніж Густав упевнено встав на ноги і зняв свої руки з їхніх плечей.

- Густаве? - схвильовано подивився на нього Людовік, зовсім не наважуючись відпустити коханого у вільну прогулянку.

- Луї, - глянув на нього граф Камп, - якщо Карл вважає всіх норійців поганими - він не змінить своєї думки через твої крики, - співчутливо обійняв свого чоловіка, поклавши голову йому на плече. - Ти дуже хороша людина, часом, навіть краща за деяких кромійців... Спостерігаючи такого норійця, як ти, тільки дурень думатиме, що ви погані, - підняв погляд до його сірих очей. - Луї, якщо Карл досі думає, що ти - поганий норійець, тоді я - найжорстокіший у світі жаннерієць, - ласкаво його поцілував.

- "Жаннерієць"? - спантеличено відсторонився блондин. - Ти ж кромійцем був.

Знайомі потішно посміхнулися.

- Я кромієць, - спокійно кивнув коханому Густав. - Просто жаннерійці - це народ, що живе в Жаннер. 178 років тому ми були окремою державою, а потім приєдналися до Кромії, - поцілував його в щоку. - Я і кромієць, і жаннерієць одночасно.

- А щодо полону? - обурено занепокоївся хлопець. - Що цей рудий говорив про тебе, коли ти був у полоні? Та йому ж плювати на тебе було. На те, як ти там.

- Дуже болісно було чути від нього, що зі мною все гаразд... – опустив парубок погляд. - Адже він навіть не цікавився, як мені там було... А з приводу того, що він не збирався мене рятувати... - притиснув губи. - Він мав рацію. Я сам себе викупив. Щоправда, суму за мене не встигли привезти до звільнення імператорською вартою, - подивився на чоловіка.

- І скільки вони хотіли за тебе? - співчутливо поклав Людовік своє чоло на його.

- Я вважаю, що вони оцінили мене не об'єктивно... - відвів граф погляд. - Усе ж таки, вони спіймали Густава Кампа, а не якогось дрібного барона.

- Так а скільки хотіли? - склав руки на грудях Агат. - Навіть цікаво стало.

- 120 тисяч га.

- 120 тисяч? - округлив очі Людовік.

- А за тебе - 90, - сумно глянув на нього Густав. - Як тільки можна такого янгола в 90 тисяч оцінити...? - тужливо провів по його щоці долонею. - Вони точно були не місцевими, - зітхнув. - Так би, вони за нас щонайменше по 300 попросили, - пригорнувся до нього з ніжним поцілунком.

- По 300...? - приголомшено відсторонився блондин, шоковано дивлячись у сині очі.

- Можливо, за мене попросили б більше.

- Густі, скільки в тебе взагалі грошей, що тебе аж у 300 тисяч га оцінити можуть?

- Я б не хотів тобі казати, - лагідно усміхнувся йому парубок. - Коли люди дізнаються, вони втрачають голову... - з наполегливою ласкою притиснув його стегна до себе і пригорнув до губ у ніжному поцілунку.

"Ти чув це?" - ошелешено дивився Людовік на Агата, спілкуючись очима.

"Так, звісно," - важливо кивнув той, не відкриваючи рота. - "А ти що думав? Це ж Густав Камп. У нього грошей неміряно," - показав жестом.

"А я чому про це не знаю?!" - обурено насупився блондин, продовжуючи цілуватися з коханим.

"А мені звідки знати?" - усміхнувся друг. - "Ти ж із ним у стосунках, а не я."

"От же..." - закотив він очі.

У покоях імператора, тим часом, усе ще панувала атмосфера гучної сварки, що залишила після себе неприємний післясмак.

- Ще не всі від учорашньої п'янки оговталися, - втомлено відгукнувся Олександр, піднімаючись із крісла, - а вже такий ор стоїть... - попрямував до своєї табакерки, що стояла на столику осторонь. - Хоч би Даніеля пожалів... - відкрив скриньку, діставши з неї люльку, і почав засипати в неї тютюн.

- І хто це говорить? - обернувся на нього все ще незадоволений Карл. - До того ж, це не я галас здійняв, а Алмаз, - роздратовано відпив вина.

- Угу, - струснув Дель-Реві курильну суміш. - Якби ти про норійців у такому тоні не заговорив, він би досі з Сапфіром тут цілувався, - повернувся до співрозмовника. - Гей, - глянув віконт на Бірюзу, привертаючи його увагу, - куриш? - кивнув на табакерку.

- А що у вас за тютюн? - відгукнувся Жан, думаючи про те, що потоваришувати з Олександром досить непогана ідея.

- Винолійський. У нього дуже насичений смак.

- У вас у Винолії не тільки виноград вирощують? - спантеличився новачок.

- Звісно ж ні, - відвернувся той до скриньки. - То що? Будеш?

- Не відмовився б, - піднявся з місця і, обійшовши стіл, попрямував до віконта.

- Ти ще й курити з ним зібрався... - бурчав собі під ніс незадоволений Карл.

- Хочеш, можеш і ти до нас приєднатися, - вручив Дель-Реві нічийну люльку Бірюзі, щоб він сам міг собі насипати тютюну.

- Ага, зараз же. Куріть, хоч, не тут. І так дихати нічим.

- Звісно, - взяв той палаючу свічку і почав підкурювати свою люльку, взявши її зубами. - Ми підемо в галереї. Освіжимося. Протверезіємо, - глянув на Жана, який невміло заправляв тютюн у люльку. - Так, Бірюзо? - ненав'язливо ляснув його по сідниці.

- Так, звісно, - усміхнувся хлопець і вирівнявся, тримаючи інструмент для куріння в руках.

- Пішли тоді, - попрямував він до коридору. - А то ще наговоритесь із Золотом до того, що він у тебе ніж встромить.

- Хах... - нервово усміхнувся норієць, крокуючи по п'ятах. - Не хотілося б...

- От і я про те кажу, - вийшов віконт у коридор, усе ще тримаючи свічку в руці.

Розкуривши по дорозі обидві люльки, парубки вийшли до галереї, чиї великі вікна виходили на під'їзну дорогу. Олександр з легкістю відчинив одне з вікон, впустивши всередину морозне повітря, і сперся на масивну раму, спрямовуючи розслаблений погляд на сніг, що падав дрібними пластівцями. Жан прилаштувався навпроти.

- Помітив, - задумливо почав Дель-Реві через кілька хвилин, - Агат на тебе око поклав.

- Це так помітно? – ненапружено усміхнувся знайомий, подивившись на горизонт.

- Більш ніж. Він і до Алмаза свого часу так само прилип, - випустив із носа два струмені білого диму. - Готуйся до того, що він стане твоїм близьким другом.

- Не думаю, що з цього щось вийде. Ми надто різні...

- Із цим не можу не погодитися... - з гіркотою промовив Олександр. - У тобі справді є дещо, що вирізняє тебе з-поміж усіх, хто є в імператорському почті…

- І що ж це? - покосився Жан на мовця.

- Ти це і без мене знаєш... Знаєш ти і я... А от інші не знають... - злегка вдарив віконт по люльці, ледве зпушуючи тютюн, даючи йому краще прогрітися. - Але гадаю, що дізнаються найближчим часом...

- Хм, - усміхнувся хлопець, звернувши погляд на ліс вдалині. - Заінтригував навіть.

- Знаєш, Карл такий злий на тебе через те, що Даніеля дуже кожає. Його кохання відрізняється від того, що є в мене, Бронзи, Агата та інших у його оточенні. Це кохання більше схожа на те, яке відчуває Сапфір, на адресу Алмаза.

- Хм, - задумливо покосився Бірюза на співрозмовника, - Сапфір мені здався дуже ніжним і покірним, на відміну від Карла.

- Ти маєш рацію, але в кожного є межа. Якщо Сапфіра зачепити достатньо сильно, то і він перестане бути слухняним, - випустив струмінь диму на вітер, що зайшов у вікно та продовжив серйозніше: - Якщо Даніель помре, - відчув він на своєму обличчі гострі сніжинки, що розрізали своїм холодом шкіру, - кінець прийде не тільки нашому благополуччю. Але й усій Кромії...

Жан насторожився.

- Замах на вбивство... - міркував Олександр. - Особливо завершений... Швидко зведе Давида в могилу. Не факт, що імператриця витримає другого такого удару. Спочатку один син, потім другий, третій... Наступним претендентом на престол буду я, в парі з Анною. На Кромію чекає крах і розруха... - важко видихнув. – Навіть, якщо мене вб'ють, що дуже ймовірно, наступним це місце посяде Адам... Він славний малий, але він не навчений тому, щоб бути монархом. Яка ж, усе-таки, тендітна сім'я ці Яструби... - зітхнув. - Усе тримається на серцебитті однієї людини...

- Навіщо ти розповідаєш мені все це?

Співрозмовник спокійно покосився на нього:

- Ти ж розумний хлопчик... - погладив його по голові. - І сам здогадуєшся.

- Хто ти? - недружелюбно прибрав він його руку зі свого волосся.

- Хм, - усміхнувся віконт, відвертаючись до вікна. - Чого так одразу вороже?

- Чого ти хочеш?

- Я? - забарився з відповіддю молодий чоловік. - Вина хочу. Тільки хорошого, насиченого... Прямо зі "спаленої п'ятірки". Воно таке терпке на смак, трохи гірчить. Але такий чудовий післясмак після себе залишає... - подивився на співрозмовника. - Пробував колись?

- Ні.

- Тобі обов'язково варто спробувати, - помахав на нього пальцем Олександр. - Нехай він і не всім до смаку, але я від нього душевний екстаз отримую, - глянув на сніг.

- Хто ти?

- Я? Олександр, віконт Дель-Реві, - не дивлячись простягнув йому руку для рукостискання. - Спокусив Даніеля і мало не був убитий ним на нашій дуелі. Знаєш, - задумливо взявся він за люльку і поклав другу руку в кишеню, - дуель із Даніелем - це пряма дорога в могилу, незалежно від того, хто з вас виграє.

- Але ти живий.

- Тільки тому, що я програв, - повернувся він до співбесідника, подивившись йому прямо в очі. - Давид уб'є будь-кого, хто зазіхне на життя його улюбленого брата, якщо тільки цей брат сам із тобою не розправиться.

- Звучить як погроза.

- Що ти, - відвернувся Олександр до вікна. - Це радше застереження. Молодість така приємна, така хвилююча... - втомлено надихнувся. - І... - розчаровано видихнув. - Так неймовірно прикро, коли квітуче красою тіло кладуть у труну. З того світу не повертаються, - покосився він на Жана. - Принаймні не зараз... - випустив із носа струмені диму.

- Що ти збираєшся робити? - непривітно насупився хлопець.

- З тобою - нічого, - подивився на пейзаж. - Твоя доля досить трагічна. І я б не хотів її псувати подібними звинуваченнями... Я даю тобі шанс одуматися. Ти потрапив у почет імператора. Ти можеш стати повноправним його членом. Можеш насолоджуватися всіма благами придворного життя... Ти можеш отримати все, чого забажаєш. Просто відмовся від цієї ідеї. Ти сам постраждаєш, якщо втілиш її в життя.

У покоях Густава і Людовіка, тим часом, панувала інша атмосфера.

- Ось, - зайшов всередину Агат, пускаючи після себе пару слуг із тацями в руках, на яких виднілися початі страви зі сніданку. - Доїдайте, - простежив він за тим, як усе це розставили на столі, біля медівниці. - Карл там досі не в дусі.

- Нехай хоч слово ще скаже, - невдоволено заявив йому блондин, підходячи до своєї тарілки з рибою. - І ця рука, - показав він праву, - досить швидко опиниться на його обличчі.

- Луї... - сумно зітхнув Густав, дивлячись на нього з ліжка. - Бійка з першим фаворитом точно ні до чого доброго не приведе... - піднявся.

- Нехай тільки спробує, - сів парубок за стіл. - Теж мені... - узяв ніж із виделкою. - Норійці йому не подобаються... - гнівно почав розламувати рибу, обурено засовуючи її шматочки собі до рота.

Густав співчутливо переглянувся з Агатом.

- Та облиш ти, - підійшов до приятеля його найкращий друг. - Норійці хороші... - підбадьорливо штовхнув його плече. - До того ж, він сказав це через ревнощі. Сам подумай, як ти би відреагував, якби Густав був із якимось іноземцем?

Синьоокий зніяковіло стиснувся, пригадуючи подібний випадок.

- З якимось іноземцем?! - розлючено повернувся до мовця Людовік, від злості виплюнувши на нього кілька шматочків із рота. - Його Олександр узяв! - показав у бік Густава виделкою. - Але я ж не кажу, що всі дакрійці погані! - проковтнув рибу. - Я кажу, що конкретно Олександра я вбити готовий! - вказав на двері ножем. - І, якби не Даніель - він би давно вже у могилі гнив!

Коханий стривожено й тихо відійшов, непомітно наблизившись до свого крісла біля вікна. Сів у нього, відкрив книжку і всіма силами почав вдавати, що він не чує цієї розмови.

- Тож мова тут не про те, кого цей рудий не любить, - стримуючи гнів, продовжив блондин, - а про те, що він прирівнює всіх до одного! - вдарив по кулаком столу.

- Можливо, - зітхнув Холодний, - він просто дурень.

- "Можливо"?! Нехай ще раз так скаже - і я за себе не ручаюся! Раз йому так не подобаються норійці, то нехай валить у свій ліс! Або звідки він узагалі взявся?! - продовжив зло засовувати в себе сніданок.

- Дубовий гай, - спокійно нагадав Агат.

- От нехай і валить туди! Там-то він точно норійців не зустріне! У такій-то глушині! Сволото! - гнівно простромив виделкою камбалу зі спільного блюда і переніс її собі на тарілку.

Агат обернувся на явно переляканого Густава, який нервово ковзав очима по рядках:

- Гей, Сапфіре, - гукнув його, явно маючи намір підійти.

- Та називай ти його на ім'я! - люто вдарив по столу Людовік. - Який він, до біса, сапфір?! На ім’я! - подивився на стривоженого цим криком друга. - У нього ім'я є!

- Густаве! - тактовно повернувся до своєї затії Холодний.

- Так-то краще! - повернувся норієць до поїдання морської живності.

- Так от, Густаве... - із задумливим інтересом підійшов до нього Агат, привертаючи до своєї персони увагу.

- Т-Так? - схвильовано підняв той на нього сині очі, вочевидь побоюючись повернення до теми своїх дій із Олександром.

- Слухай, - притих Холодний, спустившись на коліна біля його підлокітника та склавши на нього руки, - у мене є прохання.

- Так? – зацікавився Густав, так само ставши тихішим. - Яке?

- Слухай, я тут почув за столом, що ти норійську, виявляється, знаєш... - невимушено почав він погладжувати тканину крісла.

- Так, звісно. Але Луї її знає краще, так-то... - кивнув він на коханого.

- Ні-ні-ні, - тихо його зупинив Холодний. - Якщо він дізнається, то миттю розповість усе Бірюзі.

Співрозмовник від подиву брови підняв:

- Ти хочеш вивчити норійську для Бірюзи?

- Ну, не зовсім вивчити... - неоднозначно похитав той головою. - Можеш навчити мене деяких фраз? - подивився в очі.

- А яких? - уважно прислухався до нього синьоокий.

- Не знаю. Яких-небудь романтичних, спокусливих... Може, чогось простого, на кшталт "як справи". М? - стиснув губи, чекаючи на його згоду.

- "Як справи"? Ну... Це буде: "лямЕ де факА?"

- ЛямЕ де фАка?

- Ні, наголос на останній склад. І перше "ля" ніжніше. Наче хмаринку гладиш. ЛямЕ де факА...

- ОнтадорІ крАста мі фАтто! - злісно почулося з-за столу.

Приятелі поглянули на розгніваного норійця.

- А кокетливе щось? - жваво повернувся Агат до Густава.

- Кокетливе... - замислився той. - Можеш комплімент зробити. Наприклад, такий: "ля шаф'єн компрете де роззІ".

- Ого, - здивувався той. - Досить довго. А як це перекладається?

- "Ти немов пелюстка троянди".

- Ох... - неприємно зніяковів Холодний - Не думаю, що це підходить. А можеш придумати щось, не настільки ніжне?

- Та скажи ти йому кромійською нормально! – все ще невдоволено відгукнувся Людовік. - Він добре знає вашу мову!

- А ти взагалі не лізь! - обернувся на нього Агат. - Не з тобою розмовляють!

- Але я норієць, - красномовно подивився на нього блондин. - І в твоєму випадку його взагалі недоречно називати пелюсткою троянди. Це може бути застосовано тільки до молодих дівчат до 17 років.

- То і як ти пропонуєш мені його назвати? - скептично підняв Холодний брову.

- Ля кратЕ фа комрА діусі туамвА.

Коханий задумливо кивнув, визнаючи беззаперечну привабливість цих слів.

- І що це означає? – скептично чекав тлумачення Агат.

- Дослівно перекласти складно, але це щось на кшталт: "молодий лев, чию гриву пестить сонце".

- Хм, - зацікавився Холодний. - Молодий лев? А можеш повторити?

[1] «Думаю, його тут звуть Сапфіром не просто так...» - сапфіри бувають не тільки синіми, а й червоними, жовтими, зеленими.

Продовження історії у третьому томі під назвою "Тріснутий діамант"

***

Запрошую у телеграм групу по цій серії, яка називається "Кромійська імперія". Там можна обговорити твір і поділитися своїми думками.