Збірка коротких фантастичних розповідей

Троє хлопців показували максимум своє майстерності у вбивстві віртуальних монстрів, коли у кімнату забіг четвертий із пакетом покупок в руках. Він кинув пакет на один із стільців та замість того, щоб підключити свій чіп та приєднатись до битви, почав викликати друзів в реальність.

- Хлопці, ви не повірите, що зі мною сталось, - закричав Павло, проте його друзів це ніяк не вразило, - я пішов з магазину через лісок, там де залізнична колія проходить і там по них ходила боса дівчина в білій сукні. Коли я наблизився до неї, то зрозумів, що вона привид!

- А ти перед тим випадково вже не попробував товар від Степана? - із сарказмом запитав Микола.

- Клянуся, навіть не розпаковував! Я підійшов ближче, а вона на моїх очах розчинилась в повітрі, а потім з’явилась трохи далі. І так декілька разів, - говорив Павло.

Денис підійшов до пакета та дістав із нього міцно запакований товар від Степана, а потім дістав пляшку пива, відкрив та зробив ковток.

- І як вона виглядала та дівчина? Років 16, русе волосся, яке досягає талії, карі очі та худорлява фігура? - запитав Артем.

- Так, а звідки ти знаєш? Ти теж її бачив? - запитав Павло.

- Ні, не бачив. Але вже кілька разів чув у місті, що люди почали бачити привид Ірени.

- Це все дурниці, - раптово дещо агресивно крикнув Микола, - Не буває ніяких привидів!

- То значить ти знаєш, що то може бути? - уточнив Денис.

- Здогадуюсь, - загадково сказав Артем та зробив драматичну паузу. В цей час Микола відвернувся від друзів та втупився у вікно, - це було два роки тому. Ми з Миколою тоді закінчували 11 клас місцевої школи. Тоді ми влаштували в цьому будинку масштабну вечірку з алкоголем та товаром від Степана. Ми всі напились так, що більшої частини вечора не пам’ятали. А на ранок там на залізно-дорожньому шляху виявили тіло 16-річної дівчини. Хтось вчинив страшне із нею, а потім кинув її тіло туди на поворот, щоб машиніст не встиг вчасно зупинитись, якби таки її помітив. Тож доказів залишилось мало, а всі можливі свідки були занадто п’яними, щоб зупинити вбивцю чи допомогти слідству.

Хлопці із задумливими поглядами дивились одне на одного. А Артем вже зрозумів, що їм спало на думку. Вже через хвилину хлопці, взявши собі по пляшці пива, рушили до дверей. Микола непорушно сидів біля вікна, ігноруючи їхні наміри.

- Ходімо, подивимося на привида, - сказав Артем.

- Не існує ніяких привидів, це все чиїсь брудні трюки, - відмахнувся Микола.

- Ну ось і розвінчаємо міф, і будемо відомими на все місто, а ти сиди тут та й далі пригадуй все погане, що було потім, - сказав друг та зник за дверима.

Микола сидів та якусь хвилину спостерігав за друзями, які зникали між деревами. «Це просто смішно. Привидів немає. Навіщо комусь знову піднімати з дна цю жахливу історію?» - думав Микола, а в наступну хвилину, й сам не розуміючи чому, побіг в слід за друзями.

Дорога до колії була короткою, тому вже через кілька хвилин хлопці роздивлялись місцевість. Микола постояв кілька хвилин та вже хотів йти, коли почув:

- Це вона! Це Ірен!

Хлопці одразу ж кинули погляд туди куди вказав Артем та побачили молоду босу дівчину, яка йшла колією. Хтось почав задкувати, а потім вони почули дівочий сміх та голос:

- Я хотіла тільки побувати на вечірці, а натомість моє мертве тіло розчавив потяг…

- Так не буває, привидів не буває! - закричав Микола та розвернувся в інший бік.

Але не встиг він цього зробити, як привид дівчини опинився прямо перед ним. Проте тепер її образ інколи із живої змінювався на мертву.

- Буває, якщо за такий жахливий злочин нікого не покарали. Буває, якщо злочинець спокійно собі живе та давно забув про це, - сказав привид дівчини Миколі в обличчя.

- Все не так мало бути. Ти сама винна! Якби ти була покірною, то я б тебе відпустив! - сказав Микола намагаючись виправдатись перед привидом.

- Що? То це ти зробив? - здивовано сказав Артем.

Вмить привид зник і хлопці помітили, що у листях дерев невеликі кульки, які і проєктували образ дівчини на колію.

- Відео твого зізнання вже надіслано до поліції! - раптом прозвучав чийсь голос.

Микола оглянувся та побачив друзів, які з острахом та відразою дивились на хлопця. Він й досі не міг адекватно думати після потрясіння, тому лише міг здогадуватись, що вони зроблять.