Одна команда
Галина повільно увійшла в залу та направилась до пульта управління. Від одного її дотику він активувався та очікував на її команди. Галина ковтнула та стиснула кулаки. Команда, яку вона так хотіла ввести, заборонена для неї, хоча не заблокована на екстрений випадок. А від цього спокуса була майже непереборною.
Щоб впоратись із собою, Галина відійшла від пульту керування та пройшлась між рядами капсул. Вони були так близько і водночас так далеко. Їй би хотілось дізнатись, які вони в реальному житті, як мислять, як розмовляють, як поводяться, як люблять, як сваряться…
Можливо їм би здалось дивним таке бажання, але вона як і всі люди пристрасно бажала те, що їй було не доступним. Тому вона була нібито однією з них, але водночас чужою…
Галина підійшла до капсули із милим білявим хлопцем. Їй подобалось дивитись на його ніжну шкіру та витончені риси, які неначе спеціально створювались для обкладинок наймодніших журналів. А його акуратні кучері ніби з математичною точністю були закручені, так, щоб не було жодного зайвого волоска.
Інколи Галина сумнівалась в тому, що він жива людина і їй думалось, що він робот або голограма, але показники на його моніторі стверджували, що він жива людина з своїм минулим та призначенням в майбутньому. І у Галини було призначення, але зовсім інше.
Ця думка неначе полоснула її ножем по ребрах і дівчина скривилась від болю. Її сльозинка впала на капсулу білявого хлопця і Галині чомусь подумалось, що раптом трапиться як в тих старих фільмах і це оживить його.
Але чуда не відбулось, його очі залишились міцно заплющені, а показники життя - на оптимальному для стазису рівні. Думка про те, що її сувора реальність ніколи не зміниться стала ще більш нестерпною для Галини, тому вона вибігла із зали.
Вже в коридорі Галина вчепилась за думку, що її від бажаного життя відділяє всього-на-всього лише одна команда, яка до того ж не заблокована…
Ця думка, неначе комп’ютерний вірус, заразила всі думки Галини та витіснила все інше: думки про призначення, про обов’язки, про те, хто вона насправді… Все це було заблоковане одним єдиним бажанням - стати справжньою частиною свого народу, а не лише їхнім охоронцем та наглядачем.
Галина задумалась про те, що вона могла б в такому випадку дізнатись, що таке справжнє життя, а не спостерігати через екрани корабля, як інші це роблять. «Так, я зроблю це!» - раптово майнула думка у Галини.
Дівчина змахнула сльози рукою та впевнено зайшла у зал. Стільки впевненості та завзятості вона ще не відчувала у своєму житті. «Невже це відчуття може принести лише те, що я на це наважилась?» - подумала Галина.
Вона рвучко увірвалась до зали та кількома кроками здолала відстань до пульта. Галина посміхалась так широко як ніколи до цього, а адреналін так і бурлив у її крові. Галина підняла палець над пультом… Лише одна маленька команда і вона пізнає все те, що так хотіла…
«Ні… Все, що ти пізнаєш це ліквідація. Ось, що чекає синтезованого, який порушить свою місію і розбудить у міжгалактичному просторі понад дві тисячі людей, які зможуть прожити так максимум два місяці», - сказав їй внутрішній голос, прорвавшись крізь блокаду «вірусу».
Галина знову заплакала та глянула на синтезатор, який стояв в кутку і вмить пригадала, хто вона така. Її тіло штучно створили для єдиної місії - спостерігати за системами корабля і коригувати їх у випадку екстреної ситуації. Щоб цей, один із сотні таких кораблів, міг дістатись до іншої галактики та заселити там придатну екзопланету.
Галина пригадала, що вона не одна із них… І це розуміння змусило «вірус» звільнити її розум від брехливої думки, що її від бажання відділяє лише одна команда… Галина опустила руку та привела себе в порядок. «Правда буває жорстокою, але вона краще за солодку брехню», - нагадала собі Галина та вийшла із зали.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!