Збірка коротких фантастичних розповідей

Христина оперлась на поручні на даху одного із висотних житлових будинків та вдивлялась у вогні вечірнього міста, яке жило своїм життям, щоб не трапилось. У будинку навпроти в квартирі майже на останньому поверсі саме розпочалась вечірка, а в сусідньому - жінка вправлялась у грі на скрипці.

Христина намагалась вгадати, що відчувають ті люди та не думати про власні почуття, які ось-ось вирвуться та поглинуть, неначе лавина. А ще вона намагалась не дивитись на годину та не усвідомлювати, що марно тут чекає.

Але дівчина відчувала як з кожною хвилиною лавину все важче втримати і в якийсь момент вона вже не могла не глянути на годинник, який показував 20:36. Христина відчула неначе задихається і сльози линули по її щоках, забираючи у неї можливість хоч щось побачити.

Капельки швидко прокотились її личком та впали на білу сукеночку, залишивши плями. У Христини підкосились ноги і вона рухнула на землю, забувши про все. Якийсь час плач дозволяв Христині не робити висновків та просто виплеснути емоції.

Проте і це минулось. «Він не приїде, як обіцяв… Я просила його не обманювати, але схоже його обіцянки нічого не означають…», - подумала Христина.

Їй пригадалось як вони вперше зустрілись на вечірці. Він говорив їй багато компліментів , а потім подарував кілька цінних речей на їхніх побаченнях. Він схиляв її все до спільної ночі, розповідаючи про те, якими будуть їхні майбутні стосунки, а вона відчувала в цьому нотку брехні, адже він готовий був пообіцяти буквально будь-що.

І ось, коли вона здалась, його відношення сильно змінилось. Він став рідше писати та дзвонити, холодно відповідати короткими реченнями та забув про все, що раніше говорив. І ось, коли від нього не було звісток вже кілька днів Христина попросила його допомогти та приїхати сьогодні о 20:00. А тепер вже було цілком очевидно, що він не приїде.

Витерши обличчя від сліз, Христина відчувала вже тепер тільки злість. Вона активувала на своєму зап’ястку тонкий полімер та відстежування. Якби би він хоч трохи цікавився нею, то знав би, що вона на «ти» з технікою і не був би таким безпечним.

Христині швидко повідомила програма, що він вдома. Вона зайшла в систему камер із сусіднього будинку та побачила, що він з якоюсь дівчиною у коротенькій спідничці в обнімку сидить із бокалами вина на дивані та мило розмовляє.

Христина тільки стиснула кулаки, відчуваючи хвилю обурення та розчарування. Тепер у неї вже не було сумнівів, що вона втілить задум. «Хтось має показати тобі, що так чинити це дуже погано і одного дня тебе можуть наздогнати наслідки», - подумала Христина.

А вона потім вибрала опцію «Випустити хвилю» і через хвилину його гаджет на зап’ястку, над яким Христина попрацювала, випустив сильну електромагнітну хвилю, яка пошкодила всі прилади в квартирі, в тому числі його «Теслу», яка зависала біля балкону.

Христина швидко підключилась до інших камер та із задоволенням спостерігала, як автомобіль, за який йому залишилось виплатити ще кілька платежів, без ознак життя летить донизу, зіштовхуючись із всякими перешкодами.

Їй пригадались всі ті моменти, коли він вихвалявся тим, як довго вибирав «свою» модель автівки, як доглядає за своїм скарбом, як він любить на ній літати та відчувати себе вільним та живим… А через декілька хвилин автівка стане просто грудою металолому.

В той момент камери зафіксували чоловіка, який вибіг на балкон та щось несамовито кричить. Христина тільки посміхнулась та подумала, що його нещастя тільки починаються.

Коли перша частина помсти була закінчена, Христина на жаль не відчула такого бажаного покращення свого стану. Їй і досі було боляче, що він так із нею вчинив. Десь там образа все ще змушувала її хотіти плакати.

Христина відмахнулась від думок, що ніяка помста не допоможе загоїтись її ранам, і тільки подумала: «Мені обов’язково стане краще, коли я закінчу».