Збірка коротких фантастичних розповідей

- Розкажіть, як все було…

Аліна лише ковтнула, закрила очі та розвернулась. Їй не хотілось ще раз згадувати все те, що було кілька годин тому. Хоча добре розуміла, що її співрозмовниця все одно витягне з неї цю інформацію.

- Чому ми не цінуємо? Не цінуємо те дороге, що в нас є? Чому не розуміємо настільки важливий скарб є у нас? Ось так пів життя живеш і не розумієш в чому його справжня цінність… От ви знаєте? В тих моментах, коли ми щасливі? Коли поруч кохані люди? Коли ми виконуємо важливу роботу? - натомість сказала Аліна та неначе очікувала, що офіцер відповість.

- Це хороше запитання і я розумію, що вам зараз нелегко, проте це важливо знати, чому «Тесла» вашого чоловіка опинилась біля того хмарочоса.

Аліна повільно розвернулась та заглянула у очі жінки, якій на вигляд було близько 30. На ній був суворий робочий одяг та проста зачіска, яка ні прикрашала, ні спотворювала її вигляду. Аліна дивилась на неї хвилин зо 5, ніби намагаючись зрозуміти наскільки потрібно відкривати їй події вечора.

Із кожною хвилиною погляд офіцера став все більш жорстким та давав Аліні зрозуміти, що вона повинна все розповісти як на духу. Аліна стиснула кулаки, неначе перед ударом, та напружилась, готуючись до неприємної розповіді, але щось всередині все ще зупиняло її.

- Найцінніше, що в нас є це наше життя, яке би воно не було. У когось краще, у когось гірше… Хоча інколи ми чіпляємося за безглузді очікування та зовсім не помічаємо, що наше життя і без того прекрасне, а вчинки інших людей чудові… Хоч і не такі, як ми собі нафантазували… - із останніми словами Аліна опустила голову, відчуваючи провину за те, що раніше цього не розуміла.

У відповідь на це, офіцер почала постукувати ногою, намагаючись стримати своє незадоволення. Аліна робила вигляд, що не помічає цього.

- Ви посварились сьогодні? - запитала офіцер та помітила, як Аліна сіпнулась та нервово ковтнула від однієї згадки.

Аліна боялась підняти голову, щоб офіцер не помітила, що була права. Але через хвилину відчула на собі пильний погляд, і тому зрозуміла, що вже давно себе видала.

- Так, ми посварились… У нас була річниця першого побачення… А він приніс тільки по тістечку з кав’ярні біля нашого будинку. Я влаштувала скандал та сказала, що нашим стосункам вже давно не вистачає чогось романтичного, спонтанного… Я запитала його, чому герої у книгах завжди знають, як здивувати свою дружину та освіжити стосунки, а його максимум це тістечка з кав’ярні…

Офіцер лише кивнула та дала можливість Аліні виказати всі свої емоції, які зібрались. Коли Аліна це говорила, то помалу розуміла як все це безглуздо на фоні того, що тепер вона стоїть у лікарні та чекає на вердикт.

- На це Андрій сказав, що ті герої це вигадки жінок, а не справжні чоловіки. А потім додав, що мені варто навчитись відрізняти реальність від вигадки і не жити в ілюзіях. Я розізлилась і сказала, щоб він повчився у героїв, а потім викинула тістечка з балкону та сказала не хочу його бачити, поки він не стане таким же романтичним.

- І він покинув дім? - сказала офіцер.

- Так. Він вибіг на балкон, сів у «Теслу» та сказав, що буде мені романтика, від якої мені розум знесе…

Після цих слів Аліна заплакала та корила себе. Вона пригадала, що після його від’їзду якийсь час відчувала себе переможницею та навіть поділилась своїм подвигом із подругою. А потім їй зателефонували із лікарні та повідомили, що Андрій чомусь опинився біля забороненої зони хмарочоса, де втратив керування та звалився з висоти.

Тому тепер лікарі боряться за його життя. Аліна лише ковтнула та скрутилась від різкого удару долі. Якийсь час вона не могла усвідомити, що це правда і лише механічно вдягалась. В голові проносилось сотні думок, серед яких версія, що це просто його жарт. Але тепер вона чітко розуміла…

Зненацька у двері зали для відвідувачів увійшов лікар в уніформі. Від його сумного погляду у Аліни серце пішло в п’ятки, а всі її щоки стали мокрими від сліз.

- Нам вдалось його стабілізувати. Зараз він у камері відновлення, - сказав лікар і Аліна полегшено видихнула.