Учень дощу І

Минуло близько тижня з того дня, як Хаол із вчителем відправилися до Золотої вежі. І вже дещо встигло змінитися у поведінці хлопчика — він став менше ховатися. Якщо раніше учень міг потайки спостерігати за педагогом, виглядати його з відстані, то зараз почав відкрито підходити, стояти поруч та навіть зрідка самостійно починати розмову. То про настрій спитає, то про плани занять, то жалівся, чи хвалився своїми успіхами у практиці магії. Хмаринка поволі ставала більшою, її дощик — рясніше. Ще трохи і Хаол міг наздогнати однолітків. Туман у нього все ще не виходив, незважаючи на те, що в деяких однокласників вже з’являлися якісь натяки на цю пелену, однак хлопчик журився з цього приводу не сильніше, ніж зазвичай. Насінина квітки досі не відкрилася, а ті німфеї, які вони посадили разом із вчителем, все ще приживалися на новому місці. Щодо риби — питання досі залишалося відкритим.

Нарешті настав довгоочікуваний вечір, коли завершилися усі заняття. Учні цілими групами вийшли надвір, де вчителі вже відкрили дерев’яну браму. Хтось одразу попрямував до купалень, бажаючи відпочити після довгого дня, хтось — на майданчики для практики, аби відточити навички, хтось волів піти у найближче місто, а хтось почав грати у квача, женучись один за одним по усій території школи. Хаол також вже йшов коридором назовні, як наткнувся на рідного викладача, який навпаки прямував з вулиці у школу.

— Хм, — здивувався Ракор цьому хлопчику, що ніс у руках свій вітрильник. — Куди прямуєш?

— До ставка, — з ентузіазмом відповів учень. — Спустите його на воду зі мною? — показав свій кораблик.

— Хм, — ласкаво посміхнувся старший. — Можливо пізніше. Мене зараз позвав до себе вчитель Уман. Щойно ми поговоримо — я обов’язково приєднаюся до тебе, — погладив дитину по голові та продовжив свій шлях до замісника директора.

Хаол провів його поглядом, розвернувся і також пішов, куди прямував раніше. Один восьмикласник, у білому халаті з широкими рукавами та блакитній одежі із короткими, спантеличено обернувся молодшому вслід.

Прибувши до кімнати старшого вчителя, Ракор трохи поправив комір свого блакитного халату, розправив рукави та постукав. Увійшов, коли йому дозволили.

— Я покликав тебе, щодо твоєї пропозиції на тему ставку, — почав Уман, розвертаючись до гостя.

— Угу, — кивнув новачок, біля дверей, та склав руки разом.

— Ідея непогана. Я та вчитель Даікон даємо дозвіл на невелику кількість безпечної риби. Тобто ніяких хижих створінь, раків, крабів, їжаків та інших тварин, які можуть нашкодити учням.

— Звісно, — зрозуміло кивнув чоловік.

— Наглядати за рибою будеш ти і Кайто. Не знаю наскільки це доречно, зважаючи на твою вогняну кров, — сумнівно огледів він підлеглого, — однак ідея твоя, тож і відповідальним за неї будеш ти.

— Добре, без питань.

— Сьогодні я відправлю запит до школи Безкрайньої гладі і ми домовимося із ними щодо огляду.

— Можна аби Хаол також узяв участь у огляді?

— Так, думаю можна. Але наглядай за тим, що він обирає. Відповідальний за вибір саме ти.

— Зрозумів, — кивнув молодий педагог.

Ще пару хвилин вони балакали щодо того, як та коли можна організувати оглядини риби. Ракор згадав старшому про ту мушлю, яку йому дали у магазині для водяної крові. Вони все погодили між собою та розійшлися. Після чого, новий вчитель попрямував до того самого ставка, де один учень якраз вже мав гратися зі своїм корабликом.

«Добра іграшка, — роздумував наставник, спускаючись сходами. — Якраз мистецтво маніпуляції підтягне. Ну, — видихнув, — або керування водними потоками. Вже від його хитрості залежить.»

Спустившись на перший поверх, чоловік попрямував надвір, а там і до стежини, що вела у сторону майданчиків для медитацій та практики (до других треба було йти аж за школу). Там, якраз після повороту до тихого місця медитування, навпроти вікон учнівських кімнат, і розкинувся природній ставок, вкритий зеленню. Велика верба, зарості очерету, декілька листів лотоса та невеликий пляж, де четверо п’ятикласників ніби навипередки кидалися багнюкою у сторону чагарників на протилежному березі.

— Хаха! — голосніше усіх кричав балакучий Еон з першої парти, завзятіше інших намагаючись докинути до рослин.

— Що ви робите? — спантеличено запитав педагог, не помічаючи поблизу свого найулюбленішого учня.

Діти миттю застигли, почувши голос дорослого, глянули на чоловіка, сполохано вклонилися йому та втікли:

— Нічого, вчителю!

Ракор провів їх здивованим поглядом. Огледів берег. Глянув на зарості очерету.

— Хаоле! — покрутився він, не знаходячи хлопчика.

«Може побачив, як вони багнюкою кидаються та передумав спускати кораблик зараз?» — задумався викладач.

— Певно у кімнату повернувся, — неголосно вирішив старший і попрямував назад у школу.

Однак необхідного вихованця там не виявилося.

«Куди він подівся?» — ще більш спантеличено повернувся наставник у коридор.

Прочесавши водойму ще раз, вчитель все одно нікого не знайшов. Тільки один восьмикласник стояв на пологому березі та спускав на воду свій фрегат із купою вітрил.

— Гей, — гукнув його Ракор. — Ти не бачив тут п’ятикласника? Він також із вітрильником сюди йшов, — кивнув на маленький корабель.

— У-у, — спантеличено покрутив підліток головою. — Сам хотів поплавати з ним.

— Хм, — зацікавився чоловік цим захопленням у ще однієї дитини. — Теж кораблі любиш? А як тебе звуть?

— Войши, вчителю, — вирівнявся той, склав руки і вклонився.

— А яка магічна сила?

— Темно-помаранчева.

— Хм… — ще більш приємно задумався наставник. — Ви могли б непогано потоваришувати із Хаолом. Щойно знайду його — обов’язково розкажу про тебе.

— Дякую, вчителю, — знову вклонився хлопець. — Якщо я зустріну його швидше — розкажу, що ви його шукаєте.

«Який приємний та вихований хлопчик, — підмітив Ракор. — Хаолу точно буде корисно подружитися із ним. А під час ігор ще і магію практикуватиме.»

— Скажи, хто твій духовний батько? — ще запитав педагог.

— Вчитель Вромон.

— Добре.

«Запитаю у нього про цього учня,» — вирішив про себе чоловік.

— Якщо побачиш Хаола — передай йому, що нам варто поговорити.

— Добре, вчителю, — кивнув підліток.

Старший глянув на вітрильник із трьома щоглами, який вже сам по собі плавав водою, мимохідь кивнув хлопцю та пішов на двір, бажаючи запитати у чергових вчителів, чи не бачили вони одного конкретного учня. Однак було відчуття, ніби Хаол крізь землю провалився. Якісь учні і викладачі бачили його крокуючим до їдальні, з неї. Хтось казав, що зустрічав хлопчика надворі та у коридорах. Чоловік бігав за цими вказівками по усій школі, однак впіймати свого вихованця він так і не зміг. Лиш пізно ввечері, коли надворі вже стемніло і більшість дітей відправилася спати, вчитель тихо постукав у кімнату Хаола. Обережно заглянув та знайшов підопічного, який вже із закритими очами лежав в обіймах своєї риби у ліжку і погойдувався з боку в бік, поки стінами йшли зображення водних створінь, які проектував нічник.

«Розминулися…» — скорботно прикрив двері педагог.

Наступного дня, вчитель прийшов до хлопчика одразу після уроків.

— Тук-тук! — завзято постукав чоловік у знайомі двері.

— Заходьте, — не дуже весело відповів йому учень.

— Хаоле, а це я, — заглянув Ракор у кімнату та побачив вихованця, який сидів на підлозі, без жодної радості граючись дерев’яними ляльками. — Як у тебе справи? Ти на сьогодні зробив вже усі свої справи? — заінтриговано закрив за собою.

— Так, вчителю, — кивнув той, не підіймаючи погляду до гостя. — «Поганий ти і невдаха,» — роздратовано бурмотіла одна лялька іншій. — «Треба, щоб ти вмер. Аби не був тут такий, як ти. Бридкий та тупий. Тьху,» — ніби плюнула іграшка.

Чоловік занепокоєно завмер, спостерігаючи за цим сюжетом.

— «Усі біди тільки через те, що ти тут,» — неголосно продовжувала лялька мага. — «Якби тебе не було — усе було б добре. А через те, що ти тут — усе погано.»

— Це не так… — співчутливо опустився викладач на коліна та начаклував собі порцелянову ляльку з гарним тканинним одягом та реалістичним волоссям, якою сам почав грати. — Ти не поганий, — говорив він пошматованій іграшці, яку ображали. — Не бридкий і не тупий.

Хаол незгідно глянув на чоловіка:

— Та погляньте на нього, — показав він ляльку, яка дійсно багато пережила. — Він виродок!

— Нічого він не виродок, — відклав Ракор свою іграшку на ліжко, взяв цю та лагідно обійняв, зігріваючи її біля серця. — Він дуже хороший. А те, що каже отой, — кивнув на другу дерев’яну ляльку, — то брехня і наклеп.

— Не наклеп! — гнівно підскочив учень. — Він — виродок! — вихопив пошматовану іграшку та зі всієї сили кинув її об стіну.

— Хаоле! — вражено відсахнувся наставник.

— Він має померти! — почав бити ляльку ногою. — Дурень! Дурень! Дурень!

— Хаоле, зупинися! — піднявся вчитель, підійшов та силоміць обійняв, притиснувши до себе.

— Бісить! Бісить! Бісить!

— Хаоле! — натиснув йому великим пальцем посеред чола та встановив душевну рівновагу.

— Він має вмерти! — впевнено подивився хлопчик в очі старшого.

— Ніхто не має вмерти! Що він тобі зробив?

— Від нього усі біди! — зло подивився на іграшку, яка пережила ще один напад люті.

— Які саме? — занепокоєно не розумів старший.

— Усі!

— Хаоле, — повернув педагог учня до себе і нахилився до рівня його очей, — що саме зробила тобі ця іграшка?

— Усе! Усе погане — все від неї! І Я У ЦЬОМУ НЕ ВИНУВАТИЙ! — безсило закричав тенором, стиснувши кулаки. — Я НІЧОГО НЕ РОБИВ! ЧОМУ ВИНУВАТИЙ Я?! — пустив болючі сльози.

— Хаоле… — співчутливо притиснув Ракор хлопчика до себе, почавши гладити його голову і спину.

— Я! Я! Я! — кричав учень, не маючи себе від безсилля. — ЧОМУ Я?! ЧОМУ НЕ ХТОСЬ ІНШИЙ?! БРУДНИЙ! ТУПИЙ! МЕРЗЕННИЙ! — вдарився обличчям у груди вчителя та голосно розревівся, здригаючись усім тілом від схлипів.

— Хаоле… — поклав він голову на темну маківку.

— ДИТИНА! — крізь плач викрикував хлопчик. — ЧОМУ Я ДОРОСЛИЙ?! ЧОМУ Я МАЛИЙ?! ЧОМУ?! ЧОМУ?! ЧОМУ?! — почав битися чолом об груди наставника.

Старший із силою притиснув його до тіла:

— У тебе перехідний період. Зараз ти з дитини стаєш підлітком.

— ЧОМУ У ДЕВ’ЯТЬ РОКІВ Я БУВ ДОРОСЛИЙ?! ЧОМУ ЗАРАЗ Я ДИТИНА?! — кричав він у істериці.

— Ти і у дев’ять років був дитиною, — спантеличено видав чоловік. — Зараз ти стаєш підлітком.

— ДОРОСЛИМ! — незгідно вигукнув Хаол. — Я БУВ ВЖЕ ДОРОСЛИМ, ДЛЯ ТОГО, АБИ ГРАТИСЯ!

— Ні, — суворо відсторонився вчитель, нахилився та подивився хлопчику в очі: — ти був дитиною. Тільки зараз ти поступово перестаєш нею бути.

Вихованець нічого не відповів. Тільки продовжив голосно плакати, випускаючи з себе все, що рвалося назовні. Ракор натиснув великим пальцем йому у центр чола, повертаючи душевну рівновагу. Відсунув іграшки на постілі в бік та сів із підопічним на край ліжка, почавши спокійно гойдатися вперед-назад, поки Хаол задихався у схлипах, поволі заспокоюючись.

— Зараз усе добре, — турботливо обійняв його старший. — Все гаразд…

— Чому раптом усе перевернулося? — не міг зрозуміти учень, повернувши звичайний голос.

— Що саме?

— Чому я став дитиною?

— Ти завжди нею був, — качав їх Ракор однією ногою.

— Я був дорослим, — покосився він на вчителя. — Духовний батько так казав, — перевів очі на стіну навпроти.

— Він дурив тебе. Ти завжди був дитиною. Тільки зараз ти поступово перетворюєшся на підлітка.

— Чому я такий бридкий? — опустив погляд на ноги.

— Ти не бридкий… — співчутливо поцілував його педагог у тім’я.

— Тупий…

— Ти кмітливий…

— Мерзенний і винуватий, — відвернув обличчя у сторону.

— Ти не мерзенний і не винуватий… — міцніше обійняв хлопчика.

— Через мене вчитель пішов. Якби я тільки мовчав… — зігнувся та закрив обличчя руками. — Я повинен був мовчати. Мовчати та нічого нікому не говорити…

— Ти зробив правильно, що розказав, — гладив Ракор його спину. — Мовчання призвело б до значно більших проблем.

— До яких? Все було б по-старому. Всі б ходили на уроки. Вчилися. Все було б так само, як і раніше. Навіщо я взагалі відкрив свого рота? — болісно стиснув пальцями волосся.

— Хаоле, ти зробив правильно, що розказав. Таким магам, як твій минулий духовний батько, не місце серед вчителів. Він порочив це звання своїми нахилами. І ти не несеш жодної відповідальності за його дії. Він був дорослим і мав власну голову на плечах. А ти був дитиною, яка досі доволі мало знає про навколишній світ.

— Правда? — підняв хлопчик до нього невпевнений погляд.

— Звісно… — співчутливо кивнув чоловік.

Хаол опустив погляд та втомлено сперся на старшого, ввіряючи йому увесь свій повалений стан.

— Я вчора мав розмову із вчителем Уманом, — спокійно продовжував Ракор, погладжуючи учня та колисаючи ліжко. — Він та Даікон дали дозвіл на придбання рибок. Зі школи Безкрайньої гладі вже прийшла відповідь — вони готові зв’язатися із нами сьогодні о шостій годині.

— Це вже скоро, — тихо відповідав хлопчик. — А до їх школи шлях не близький.

— Ми не поїдемо до них. Звідси до школи Безкрайньої гладі їхати годин п’ятнадцять, якщо не більше.

— Тоді як ви хочете зв’язатися із ними? — посунувся учень до вчителя та обійняв його.

— Ти вже занурювався у стан тариге?

Хаол підняв спантеличений погляд на наставника.

— Ви його ще не вивчали? — насупився педагог.

— Тільки теоретично.

— Саме час приступити до практичних занять.

— Я… Я ніколи не практикував його, — ніяково відсторонився молодший.

— Я тебе навчу. Там нічого важкого нема. Медитувати ти вже вмієш…

— У мене ще погано виходить, — перебив хлопчик.

— …спати також. То й що, що погано? До слова, не дуже і погано. Майстерності малувато, однак ти цілком справляєшся із простими завданнями.

— Але тариге відрізняється від медитації.

— Інакше у нього б не було власної назви. Не хвилюйся. Це не важко.

— Воно не важко ВАМ, бо ви його вже вмієте, — незгідно насупився учень.

Ракор ласкаво посміхнувся цій хитромудрості:

— А якщо навчу тебе — то і тобі буде неважко, — легенько вдарив кінчиком пальця по дитячому носі.

Хаол покрутив губами, від чого зарухався і кінчик хрящу.

— Хах, такий славний, — потішно стиснув його вчитель. — Хмариночка моя.

Хлопчик притиснувся до нього у відповідь.

Посидівши із учнем ще трохи, Ракор витер з дитячих щік висохлі патьоки сліз та запропонував пройтися до їдальні. На що вихованець сумно покачав головою з боку в бік.

— Не голодний? — співчутливо пригладив вчитель його волосся біля чола. — Тоді ходімо, — піднявся з ліжка. — Проведу тобі інструктаж з тариге. Якщо нічого не вийде — присплю тебе та залучу до свого стану. Рибок нам подивитися все ж треба.

— Приспите? — насторожився підопічний.

— Якщо я займатиму тебе — пожалієшся вчителю Уману та мене швидко виженуть зі школи.

Хлопчик похнюпив голову від таких слів:

— І ще один вчитель піде, через мене…

— Хаоле, — чуйно нахилився до нього викладач, — не ти змушував свого вчителя робити все те, не ти був спонукачем порушення правил. Розповідати про порушення правил це не те саме, що порушувати їх. Якщо хтось поводиться неналежним чином — ти не маєш відчувати провини за те, що розкажеш про це.

— Все одно… — відвернув він голову. — Вас люблять… А мене ні…

— Хаоле, у всіх учнів і вчителів є як улюблені педагоги із дітьми, так і нелюбимі. Хтось мене любить, хтось — ні. Те саме і з тобою. Якщо хтось конкретний недолюблює тебе — це не означає, що тебе не люблять усі.

— Еон мене не любить… А його люблять усі. Якщо усі його люблять то і притримуються вони його думки… — жалісливо стиснувся хлопчик. — Отже і мене через це не люблять…

— Хаоле… — м’яко обійняв чоловік підопічного. — Я тебе люблю… Ти хороший хлопчик…

— Я вас теж люблю… — пригорнувся він до викладача. — Але ви не у моєму класі, — відвів сумний погляд у сторону. — У нас з вами по одному уроку через день… І все…

— Тебе ображають у класі? — співчутливо відсторонився Ракор та подивився вихованцю в очі.

— Угу… — жалісно кивнув той.

— Що вони роблять? — опустився наставник навпочіпки, узявши дитину за руки.

— Штовхаються, глузують… — похнюпив голову. — Вони сміються через те, що я слабкий маг, що нічого не вмію… Що у іграшки граюся, — відвів погляд на побиту ляльку, яка лежала на підлозі.

— Але ти робиш успіхи в магії, — підбадьорював його чоловік. — Вже і дощик робиш, і хмаринка у тебе доволі непогана. Туману ще нема, але у половини однокласників його ще нема.

— Думаєте їм важливо все це…? Я слабший за Еона… Отже слабкий…

— Хаоле, хтось слабший, хтось сильніший… Якщо Еон сильніше тебе у чомусь — це не означає, що ти в усьому слабший за нього. Це означає, що у чомусь конкретному у нього просто більше успіху. Це не означає, що ти гірший. Тим паче, що ви досі вчитеся. Пройде рік і ти його можеш навіть перегнати у своїй силі.

— Це неможливо, вчителю…

— Можливо, — суттєво кивнув чоловік. — Відмінники перших класів дуже рідко залишаються відмінниками у останніх роках. Дисципліни змінюються, вчителя теж. Я не буду викладати вам туман усе навчання. Рано чи пізно цей предмет завершиться. І хто вийде з нього відмінником, а хто ні — навіть зараз передбачити неможливо. Цілком вірогідно, що ті, хто зараз кипить над кожною деталлю та не може одразу створити туман, стануть більш майстерними магами, ніж ті у кого одразу все вийшло само по собі.

— Ви брешете, — недовірливо виглянув хлопчик з-під чола.

— Своїм хано клянуся, — вказав Ракор на білий халат, прикрашений блискавками.

— Все одно вони глузують з мене не тільки через те, що я слабкий… — опустив Хаол очі.

— Ти не слабкий, — перебив вчитель. — У тебе є невдачі у навчанні. Але це не означає, що ти слабкий.

— Тупий? — переінакшив учень.

— І не тупий. Адже ти все розумієш, якщо тобі добре пояснити.

— Все одно…

— Не все одно. Хаоле, ти не дурень та твої сили не менші за твоїх однолітків. Тобі не вистачає майстерності і це правда, однак у іншому ти не гірший за них.

— Вони називають мене маленькою дитиною, — ображено заявив хлопчик.

— Ти зовсім не маленький вже.

— Але граюся у іграшки! — схопив себе за голову.

— То й що?

— Вони в них вже не граються! — подивився учень на педагога.

— І ти колись перестанеш, — спокійно знизав Ракор плечима. — У цьому нема нічого поганого. Усі діти граються, а коли приходе час — вони полишають свої іграшки.

— Вони глузують з мене, через це!

— То вдар їх, — невимушено видав чоловік.

— Вдарити? — занепокоєно застиг молодший та глянув на старшого.

— Так, — підтвердив вчитель свої слова. — Якщо вони знущаються і глузують з тебе — дай їм відсіч. Вони будуть продовжувати знущатися з тебе, якщо ти нічого не будеш робити і просто мовчати.

— Але вдарити… — сумнівався хлопчик.

— Дати відсіч дійсно допомагає. Якщо не хочеш їх бити — почни глузувати з них сам.

— Їх цілий клас! — вражено жалівся Хаол. — Вони просто посміються з цього!

— Тоді вдар.

— Вони і мене поб’ють… — знітився учень.

Педагог посунувся до нього та почав шепотіти:

— А ти вдар сильно. Якщо поб’єш самого сильного, то інші навіть підходити до тебе не будуть.

— Вчителю, — насторожено шепотів хлопчик у відповідь, — у школі не можна битися. Ви підбиваєте мене на порушення правил…

— Щось не бачив я на виході з цього крила обов’язкового правила для учнів, що не можна битися.

— Але мене насварять…

— Поставлять на пару годин під стіну покарання. Але у тебе буде шанс позбутися знущань у класі. Деколи, ситуація варта того, аби порушити одне правило.

Хаол із сумнівами задумався.

— Якщо за тебе вступиться вчитель, — продовжив Ракор, — це не матиме такого самого ефекту, як ти сам постоїш за себе. Вчителі не завжди усе бачать, не завжди усе чують. Якщо ти сам даси відсіч — це матиме значно кращий ефект. Навіть якщо не вдасться позбутися образ одразу, навіть якщо вони пожаліються на тебе, чи самі поб’ють — наступного разу вони вже не будуть такими упевненими в своїх глузуваннях, бо знатимуть, що ти можеш відповісти. І відповісти боляче. Кожен злий язик можна зав’язати у вузол власними руками.

— Вчителю, — ледь чутно продовжив хлопчик, — ви вчите поганому…

— Я вчу тебе, як відстояти себе. Якщо ти не хочеш, аби тебе ображали — ти маєш показати цим кривдникам, що тебе ображати не варто. Хоч блискавкою у них вистріли. Сили у вас однакові, тож великої шкоди ти не нанесеш.

— Я вас боюся, вчителю… — посунувся Хаол назад.

— Боятися мене не варто. Я нічого поганого дітям не зроблю. А хлопчача бійка — це звичайна справа у хлопчиків твого віку, — погладив його голову. — Якщо не хочеш, аби з тебе глузували — постій за себе. З тих, хто за себе не стоїть — глузувати не перестають, — піднявся чоловік. — Не забувай про це.

— Угу, — кивнув хлопчик.

— А тепер ходімо. Все ж мені треба встигнути пояснити тобі хоч щось зі стану тариге, аби ми змогли обрати рибок. Адже ти хочеш рибок у наш ставок? — привітно підняв куточки губ.

— Угу, — кивнув той.

— Тоді ходімо, — попрямував наставник до дверей. — Тут ми не зможемо організувати це належним чином, — вийшов у коридор.

Хаол поспішив за ним.

Вчитель привів їх до своєї кімнати. Начаклував дві подушки на вже звичному місці, зайняв одну, вказав хлопчику на другу. Дочекався, поки той сяде, і узяв дитину за руки.

— Отже, — почав викладач, — стан тариге це глибокий контрольований сон…

— Я це вже знаю, — перебив його хлопчик. — Теоретичний курс ми вже майже пройшли.

— Тоді приступимо до практики, — опустив він повіки. — Заплющ очі та сконцентруйся, спробуй перевести свою свідомість у інший стан. Той, який ти контролюєш, але який знаходиться поза межами реальності. Щойно ти зануришся у тариге, я проникну до тебе та втримаю усередині.

— Я раніше не пробував перейти у цей стан… — закрив Хаол очі.

— Це нескладно. Зануритися у нього легко, а от втримати… Але так, як контролювати наш спільний тариге буду я — тобі треба тільки потрапити у нього.

— Добре, вчителю… — зосереджено видихнув учень.

Хвилин двадцять вони витратили на спроби, перш ніж хлопчик видав свій перший результат. Несподівано опинившись серед білого простору без початку і кінця, Хаол швидко почув і знайомий чоловічий голос:

— Добре, — опинився Ракор біля нього. — Так виглядає твій первісний тариге, — озирнувся. — Тариге — це, в першу чергу, — повернувся він до учня, — спосіб зв’язку між магами, напівкровками та людьми. Контролювати його здатні тільки маги. Коли ти приєднуєшся до тариге, або сну іншого чарівника, ти можеш спробувати підпорядкувати його свідомість та дії собі. Однак це вийде тільки, якщо твої сили та майстерність більші за того, чий тариге ти бажаєш підкорити. Коли виростеш та навчишся повною мірою контролювати цей стан — не зловживай ним, — показав Хаолу вказівний палець. — Хоч ти і навчишся робити у тариге все, що заманеться і підпорядковувати собі сни тих, хто слабше, однак використовувати цей спосіб для задоволення своїх власних потреб неетично. Подумай, як би почував себе ти, якби до тебе у снах постійно приходив хтось та щось робив із тобою, задля власного задоволення?

— А до мене може хтось приходити? — занепокоївся хлопчик.

— Так, — кивнув педагог, склавши руки разом. — Для майстерного мага достатньо і однієї створеної ним речі поруч із тобою, аби мати змогу проникнути у твій сон. Для менш майстерних, чим більше речей з їх магічною силою — тим легше проникнути у сон.

— А без речей можливо підкорити чужий тариге? — хвилювався учень.

— Через фізичний контакт можна. Як наші тіла зараз тримаються за руки — так і я можу проникнути до тебе.

— А я до вас можу проникнути?

— У тебе майстерності малувато. Однак коли відточиш цю навичку — зможеш.

— І для цього вам треба мати поруч із собою якусь річ, яку я створив?

— Бажано, — кивнув чоловік. — Без контакту магічних сил залізти у чужий сон неможливо. Хоч яким би майстерним та сильним магом ти не був. Може у безсмертних ці умови змінюються, однак мені це невідомо.

— Добре, вчителю, — вклонився молодший. — Вчителю, — вирівнявся він та подивився старшому в очі, — а ви використовували свою силу для того, аби проникати у сни інших та бешкетувати там?

Ракор наївно усміхнувся від такого запитання:

— Це неетично, але я робив таке, — кивнув. — Тариге багато у чому допомагає під час комунікації із людьми. Для прикладу, під час сну можна дізнатися у них щось, що вони не хочуть говорити тобі у реальності. Адже у снах що люди, що напівкровки та навіть частина магів — не контролюють себе та поводяться так, ніби їх взагалі нічого не стримує. Крім того, я використовував тариге і у більш неетичних справах… — ніяково відвів він погляд у сторону. — Хоч я і віддаю перевагу магиням, однак був час, коли я експериментував із людськими дівчатами… Не всі з них погоджувалися провести зі мною вечір, через їх дивні людські забобони та обов’язкове весілля, перед тим, як піти до ліжка, а уві сні… — повернувся до хлопчика. — Все це залишилося для них звичайним сном, без жодних наслідків. Отримали задоволення та забули як одне одного звуть, — знизав плечима.

— Вчителю, — зніяковів Хаол від таких розповідей, — адже ви самі кажете, що так робити не треба, а самі робите…

— Я кажу, що це неетично і що цим не варто зловживати, — показав чоловік вказівний палець. — Звісно, що ти можеш це робити і інколи це навіть принесе тобі користь. Просто не зловживай, — опустив руку. — Бо якщо комусь на постійній основі буде снитися один і той самий маг, що робить із ним різні речі, то цей «хтось» може пожалітися золотому променю. А тому ще спробуй довести, що ти просто «у гості заходив».

— Золоті промені суворі…

— Крім того ще і твої спогади подивитися можуть, — кивнув наставник. — Тож просто не зловживай своїми можливостями і магією стосовно людей та напівкровок. Інший маг, чи магиня, можуть навіть привітно віднестися до такого несподіваного побачення у їхньому сні.

За світською розмовою та тему тариге, людських снів, етичності всього цього та різних історій викладача, пов’язаних із можливостями магів, промайнуло ще пів години.

— …і ось тоді я дійсно пожалкував, що приперся до цього мага тієї ночі, — розповідав Ракор, поки Хаол його зачаровано слухав. — Цей сон я ніколи не зможу забути, — шоковано відмахнувся рукою.

— Що ви таке розповідаєте дитині? — напружено запитав ще один чоловічий голос.

— М? — обернувся наставник та побачив ще одного вчителя, який крокував до них, серед тотальної білизни.

Цей смаглявий чоловік виглядав років на двадцять старше за Ракора. Одягнений у довгу синю одежу, прикрашену малюнками хвиль та бульбашок, що кроєм нагадувала одяг Хаола. Із рельєфними сріблястими наручами, що зображали підводні пейзажі. З купою сріблястих ціпків на грудях та навколо шиї, золотавим поясом, як у другого педагога. І з довгим темним волоссям, що було заплетено у купу косичок та закручувалося у пучок на маківці, який тримали дві спиці з крейди.

— Вчителю, — склав Ракор свої руки і вклонився йому.

— Вчителю, — метушливо зробив те саме Хаол і швидко сховався за наставником, визираючи на цього незнайомця.

— Вчителю, — поклоном привітався чоловік. — Новенький? — вирівнявся він, оглядаючи педагога Злітаючого журавля.

— Так, — із посмішкою кивнув той. — Цієї весни прийняли, — поклав руку на плече хлопчика за собою.

— Хм, серед року? — здивувався старший.

— Там одна проблема із минулим вчителем виникла… — ніяково продовжував Ракор, не бажаючи озвучувати деталей. — Тож у терміновому порядку найняли мене…

— Хм. Сподіваюся зараз все добре.

— Так-так, зараз вже все добре.

— Добре, тоді познайомимося, — протягнув він долоню. — Я вчитель Шехен.

— Вчитель Ракор, — потиснув він руку. — А це — Хаол, — кивнув на хлопчика.

— Привіт, — подивився на нього Шехен.

— Вітаю, — кивнув йому учень та сором’язливо притиснувся до свого наставника.

— Я наглядач за фауною у нашій школі, — повернувся старший вчитель до новачка. — Вчитель Уман передав мені, що ваша школа бажає запустити рибу у свій ставок.

— Так і є, — кивнув педагог Злітаючого журавля. — У нас на території є невеликий ставок, однак там зовсім нема риби. Було б добре запустити туди когось. Водяної крові у нас повно, тож дітям точно сподобалось би слідкувати за рибками. Он Хаол, — кивнув на хлопчика, — очі свої відірвати не міг, коли ми з ним навідалися до магазину водяної крові у Золотій вежі. Впевнений, що і іншим нашим учням сподобається таке заняття.

— Безперечно, — кивком погодився Шехен із цим. — Риби у нас багато різної, однак перед тим, як почати обирати, було б непогано дізнатися розмір ставка та умови. Чи на сонці він знаходиться, чи в тіні. Розумію, що щодо вашої школи питання дещо дивне, однак і у вас бувають сонячні дні.

— Його частково притіняє верба, — повернувся Ракор у сторону та змахнув рукою, створюючи біля них весь той ставок, який обговорювали старші. — Є зарості очерету, ми лотоси висадили. Загалом, ставок буває на прямому сонці тільки серед дня. Потім його затіняють або скелі, або сама школа.

— Угу… — задумливо оглянув чоловік розмір водойми. — А яка тут глибина? — підійшов він на самий край берегу, видивляючись дно крізь прозору воду.

Хаол ніяково смикнув блакитне омаре, привертаючи до себе увагу, та показав своєму вчителю рівень трохи нижче власних очей:

— У самому глибокому місці отак, — прошепотів він.

— На глибині, — гучніше передав Ракор колезі, — отака висота води, — показав на рівні своїх грудей.

— Угу… — поглянув на це Шехен та повернувся до ставку. — Ідеї щодо риби в мене вже є. Можете запустити туди ще і жабок, аби жвавіше було. І побільше рослин, якщо бажаєте зробити рибам ідеальні умови, — попрямував у сторону, жестом закликаючи за собою гостей. — Ходімо, покажу вам наших прісних улюбленців.

Вчитель з учнем переглянулися, узялися за руки та пішли слідом.

Відійшовши від водойми пару метрів, маг Безкрайньої гладі змахнув обома руками та висунув з-під землі близько двох десятків невеликих басейнів, які швидко заповнилися водою і різними видами риб від великих до малих. Ракор з Хаолом ходили поміж них близько години, збираючи сачком у відра тих, хто їм сподобався. Щодо деяких улюбленців Шехен говорив, що краще їх не змішувати, бо великі та більш агресивні риби швидко поїдять усіх малих, не залишивши шансу на спасіння. Деяких навпаки рекомендував, кажучи, що вони будуть під’їдати водорості та слідкувати за порядком у ставку. Крім того, наглядач за фауною показав равликів різних кольорів, жаб, черепах, двостулок, ящірок, раків та крабів.

Хаол хотів набрати усіх, хто виглядав особливо привабливо та незвичайно. Однак Ракор швидко відмовив його від членистоногих із клешнями, які могли вщипнути особливо допитливих дітей, від черепах, що по тій самій причині могли вкусити, та від деяких жаб, які квакали занадто гучно. Все ж, на цей ставок виходили учнівські кімнати і мучити деяких учнів кваканням по ночах було не найкращою ідеєю.

У кінцевому висновку, хлопчик набрав купу молюсків, аби вони очищали воду, декілька сомів, щоб під’їдали залишки їжі, по парі жаб і ящірок, щоб хтось бігав серед рослин на поверхні, та цілу зграю кольорових коропів різного забарвлення. Білі, жовті, помаранчеві, чорні, плямисті, блакитні, золоті — у Хаола очі розбігалися від цього різноманіття, однак він все ж зміг обрати собі шістьох самих гарних. Більше цієї кількості коропів, вчитель Шехен рекомендував не брати на їх ставок. Тож зупинитися учню довелося саме на такому розмірі зграї. Але була б його воля — наловив би ще з десяток, так сильно вони йому сподобалися.

Погодивши із наглядачем за фауною ще декілька моментів, щодо догляду за водоймою, маги Злітаючого журавля залишили йому усіх обраних ними тварин у відрах та покинули це місце, прокидаючись у рідній школі.

— Чекаємо на завтра-післязавтра, — ласкаво посміхнувся Ракор хлопчику, який сонно розплющував свої очі. — Коли вони наберуть рибок зі своїх ставків, запакують та відправлять нам. І ми нарешті запустимо їх у наш ставок.

Хаол просто кинувся йому на шию та міцно обійняв.

— Хах, я тебе також люблю, хмариночко, — ласкаво обійняв його старший.