Учень дощу І

Пройшов місяць з тих пір, як вчитель Ракор став викладати у школі Злітаючого журавля. Він проводив уроки, періодично давав самостійні роботи, перевіряв зошити та складав план наступних занять. Учні активно наздоганяли свою програму і от-от готувалися приступити до практичних, які мали проводитися на вулиці у перші години дня. Поки Хаол все ще розбирався з основами предмету, його однокласники вже навипередки намагалися створити і втримати свій перший туман. Відстаючий учень також старався, однак його успіхи були меншими, аніж у інших. Дощова хмаринка вже стала більшою та навіть деколи могла вичавити з себе пару маленьких крапель, чому вчитель був тільки радий. Вони медитували із Хаолом кожної суботи. Як раз у день духовного батька, коли всі інші діти та вчителі були зайняті одне одним. Ракору здавався такий вибір дня навіть символічним та трохи улесливим: «Вчитель Даікон зі своїми духовними синами на даху сидить, вчитель Уман чаї розпиває, а я із Хаолом медитую. Як справжній духовний батько.»

Хлопчик на цю задоволену посмішку педагога майже не дивився, а коли і косився на неї то швидко ховав очі, із рум’янцем на щоках намагаючись не видати власної посмішки, що сором’язливо просилася у відповідь.

Погода зараз стояла чудова — хмарно, волого, дув легкий вітерець, як на дощ. А вчитель Ракор лежав на траві, роздивляючись небо. Інші педагоги були зайняті проведенням уроків, діти сиділи за партами. І тільки шелест рослин порушував загальну тишу.

— Ех… — протяжно видихнув чоловік, насолоджуючись природою. — Гарно так, — розслаблено махнув пальцями на хмару та породив дрібний дощ, який почав тихо стукати краплями по листві.

Лежав він так вже другу годину і здавалося зовсім не хотів підійматися. Однак дещо все ж відволікло чоловіка.

— Ракоре! — ледь не у паніці кричав білий папуга, що стрімко летів до нього.

— А? — сполохано сів чарівник, направивши погляд до птаха.

— Терміново зайди до шостої аудиторії! — зависла тварина перед ним, активно махаючи крилами. — Із Хаолом щось трапилося!

— Із Хаолом? — перелякано підскочив той та побіг у школу.

Стрімко залетів у коридор, піднявся сходами на другий поверх, підскочив до необхідного класу та зустрівся поглядом із дітьми.

— Вчителю! — не менш налякано глянули на нього учні та почали підійматися, аби вклонитися.

Педагог Кайто, що якраз і вів це заняття, занепокоєно кивнув новачку на парту біля вікна де сидів необхідний хлопчик. Ракор подивився туди. З учнем дійсно було щось не так.

Ошелешений, блідий немов сніг, Хаол широченними очима дивився в одну точку перед собою, тремтів та ні на що не реагував. Він навіть не поворухнувся, коли усі інші діти вже встали, вітаючи іншого викладача.

— Хаоле, — налякано підбіг до нього вільний наставник, мимохідь зробивши іншим учням знак, аби вони сідали. — Хаоле, — опустився на присядки, роздивляючись стан дитини.

Той трусився, застигнувши у одному моменті. Рука сама шкрябала пером зошит, перервавшись на середині речення. Очі дивилися у пустоту. А обличчя майже зеленіло, не даючи зрозуміти чому.

— Хаоле, — занепокоєно помахав чоловік долонею перед його очима, на що той не реагував. — Вчителю, — стурбовано глянув на іншого дорослого, — що ви говорили? Що сталося?

— Не знаю, — сполохано підняв педагог плечі. — У нас зараз природознавство, — вказав на дошку та пару малюнків, які висіли поруч. — Гриби, їх будова та розмноження. Я розповідав про реберця на капелюшку, як він несподівано завмер.

— Я заберу його, — стрімко повернувся Ракор до учня. — Хай відпочине, — натиснув великим пальцем Хаолу на середину чола та занурив у сон, підхопив тіло, яке почало падати. — Щойно завершите урок — зайдіть до мене, — узяв хлопчика на руки та поспішив до дверей.

— Знайдіть вчителя Шийме! — крикнув йому чоловік услід. — Він має бути зараз вільний!

— Дякую! — вискочив педагог у коридор та поспішив до своєї кімнати.

Вклав Хаола на постіль, накрив ковдрою і помацав лоба, перевірив пульс, провів через нього ще пару імпульсів, аби точно відновити душевну рівновагу, та побіг шукати когось зі старших вчителів, які могли йому допомогти. Повернувся чоловік вже за чверть години і з вчителем Шийме поруч.

— Я нічого не розумію, — схвильовано говорив Ракор, показуючи дитину іншому наставнику. — Він блідий, холодний. Серце калатає, як скажене.

— По перше, — звернув старший увагу на новачка, — сам заспокойся, — натиснув великим пальцем йому на середину чола та відновив душевну рівновагу. — Твоє хвилювання зараз не принесе жодної користі, — відвернувся до Хаола.

— Вибачте, — швидко кивнув чоловік. — Воно саме. Я не знаю що робити. Я нічого не розумію, — почав м’яти свої руки.

— Спершу, — поліз викладач до себе у рукав, — подивимося його магічну силу, — дістав неонор, що був схожий на чорний бінокль із золотою окантовкою.

— Я її відновив йому, — метушливо кивнув Ракор.

— Якщо щось серйозне — її рух вже мав порушитися, — приклав прилад до очей та оглянув дитину.

— Це сталося на уроці, — стурбовано переповідав молодий педагог. — На природознавстві. Вчитель Кайто щось розповідав про рослини, а Хаол несподівано завмер. І почав труситися, — кивнув.

— Скоріш за все, — прибрав Шийме неонор і оглянув дитину власними очима, — він злякався чогось. Магічна сила у нормі, — поклав долоню йому на чоло. — Та і вже не такий холодний, як ти кажеш. Думаю, звичайне душевне хвилювання.

— Таке сильне? — вразився Ракор, не розуміючи, як взагалі можна настільки спокійно реагувати на такий стан учня.

— Кожен лякається по-своєму, — продовжив наставник. — Можливо, дійсно сталося щось серйозне, однак про це треба поговорити із ним самим. Магічна сила у нормі, тіло також нормалізує свій стан. Я не можу подивитися його спогади, — обернувся він до новачка, — тож і сповістити про причину такого стану я не можу. Хай відпочине сьогодні. Можливо, просто перевтомився і після гарного відпочинку прийде у себе, — повністю повернувся до молодого викладача та сховав неонор у рукаві. — Ти також не хвилюйся. Не сталося нічого не відворотного. Із Хаолом треба просто поговорити, аби з’ясувати причину такого стану. Якщо причини нема — необхідно буде провести більш ретельний огляд. Однак зараз його стан більш ніж нормальний. Тобі нема чого непокоїтися.

— Та як можна так казати? — тихо дивувався педагог. — Він трусився. Був блідий, як ті поганки. Холодний, — змахнув рукою.

— Його стан прийшов до норми, — спокійно повторив старший вчитель.

— А якщо це знову повториться? — все не заспокоювався Ракор.

— Тоді поклич мене, Кайто або Умана. Ми оглянемо Хаола та зможемо скласти більш зрозумілу картину того, що відбувається.

Господар кімнати незгідно стиснув кулаки, чуючи все це.

— У мене таке відчуття, — продовжив молодий викладач, ледь стримуючи себе, — ніби вам все одно. Те, що із ним сталося — ненормально, — вказав на хлопчика. — Він трусився, був біло-зелений, застиг, не кліпав. Як тільки можна полишати все це, сподіваючись, що воно саме налагодиться?

— Ракоре, — розсудливо відповідав йому Шийме, — мені не все одно на стан Хаола. Однак зараз йому дійсно краще полежати та відпочити. Щойно він прокинеться — поговори із ним. А поки він у нормі, у теплі та під наглядом того, хто про нього подбає, — вказав поглядом на чоловіка, — нема причин для паніки. Рух магічних сил у нормі, температура нормалізується та і серце вже не б’ється надто швидко. Дай йому відпочити. Згадай свої роки навчання у школі. Постійні уроки, практика, невдачі у чаклування — все це тисне на дітей. І не всі з них витримують. Можливо, Хаол дійсно перетрудився і має просто гарно відпочити. Не думай, що мені все одно. Не думай що іншим вчителями все одно. Просто ми бачимо таке постійно. А на Хаола ще і навалилося забагато. Ти не знаєш, що тут було незадовго до твого приходу. Цілий місяць неспокою та метушні. Із вчителями, яким він не довіряє, — співчутливо кивнув на учня. — Не тисни на нього та заспокойся. Випий чаю, видихни, помедитуй. Зараз нема сенсу підіймати галас. Дай часу зробити свою справу.

— А якщо йому стане гірше? — тихо обурювався наставник.

— У такому випадку, поклич когось з нас та дай оглянути його. Але якщо він буде при тямі — то навряд дасть нам наблизитися. Він тільки тебе не сторониться, отже тільки ти і можеш дізнатися причину такого стану. А поговорити із ним можна буде тільки коли він прокинеться. Зараз нема сенсу непокоїтися, — легко знизав плечима.

— Все одно, — відвернувся Ракор, почавши бурчати собі під ніс. — Із ним щось трапилося. І щось страшне.

— От і поговориш із ним про це, коли він прокинеться, — підійшов Шийме до колеги та поклав руку йому на плече. — А поки що, дай хлопчику виспатися та відновитися. Хай подрімає пару уроків.

— Зроблю йому чай із солодощами, — пробубонів чоловік сам собі.

— Гарна ідея. Якщо він любить солодке — одразу настрій після пробудження підійметься і на діалог він буде йти вже легше.

Після цього, вчитель Шийме пішов, залишивши Ракора сам на сам зі сплячою дитиною. Педагог поправив ковдру на тілі Хаола, помацав його чоло, прощупав пульс, переконуючись у тому, що він в нормі. Після чого підійшов до вікна та виглянув назовні. З хмар досі йшов дрібний дощ.

Щойно цей урок було закінчено, до чоловіка у кімнату постукали — це був Кайто, що непокоївся станом учня. Молодий наставник сказав, що той спить та йому вже стає краще. Так само цікавилися Хаолом вчителі Уман, Окант та Ошийо, серед яких вже розійшлися чутки про те, що сталося на одному з занять. Хоч вони і щиро бажали дізнатися що ж саме спричинило такий стан хлопчика, Ракору не було що їм відповісти — підопічний спав. І дрімав він ще два уроки, допоки сам не розплющив свої очі.

Сталося це хвилин через десять, після початку нового уроку. Хаол мляво прокинувся, побачив стелю, відмінну від тієї, що у нього в кімнаті, повернув голову до двох вікон, напружено оглянув ще дві стіни та перелякано відповз до узголів’я, скуйовдивши всю ковдру ногами.

— Вчителю?! — крикнув він на чоловіка, який сидів за столом та щось писав, спиною до нього.

— Хаоле? — схвильовано обернувся педагог. — Ти прокинувся? — швидко піднявся. — Як ти себе почуваєш?

— Що я тут роблю? — миттю випалив хлопчик, почавши частіше дихати, від чого здіймалися його груди та плечі. — Це не моя кімната!

— Тобі стало погано на уроці, — занепокоєно і обережно попрямував він до дитини. — Я не знаю де твоя кімната, тож приніс тебе сюди. Аби ти відпочив. Спокійніше… — почав заспокоювати долонями. — Я не завдам тобі шкоди.

— Чому я у вас в ліжку? — злякано відсторонився хлопчик та притиснув ковдру до тіла.

— Не на підлогу ж я мав тебе покласти, — спантеличився педагог. — Не хвилюйся, я нічого із тобою не робив. Просто вклав та накрив, аби ти не замерз.

Хаол все одно з острахом відсторонився.

— Добре, — зупинився Ракор, переставши наближатися до нього. — Але я своїм хано клянуся, що не займав тебе. Як ти себе почуваєш?

Учень напружено мовчав, уважно слідкуючи за кожним рухом чоловіка.

— Голова не болить? Не морозить? — неспокійно продовжував викладач. — Може щось інше болить? Або нездужає?

Той незручно заховав обличчя.

— Хаоле, розкажи, як ти себе почуваєш?

— Нормально, — тихо буркнув хлопчик під носа.

— Точно?

— Так…

— Добре, — видихнув Ракор та вирівнявся, все ще не до кінця розслабившись від такої відповіді. — Хочеш пити?

Хлопчик деякий час сидів нерухомо, а потім нерішуче та майже непомітно кивнув.

— Поп’ємо чаю. Адже ти любиш чай? — кивнув вчитель дитині, ніби заманюючи її погодитися. — Зі смаколиками. Отими кубиками. Угу?

— Угу, — тихенько відповів Хаол.

— Добре, — полишив його старший та пішов до того простору між ліжком і письмовим столом. — Поп’ємо чаю, — змахнув рукою, чаклуючи дві подушки, низький столик, чайничок та піали. — Відпочинемо, — створив цілу миску кольорових кубиків, що вже замінили оті палички з арахісом. — Приєднуйся, — зайняв своє місце ближче до вікон та почав гріти воду у чайнику. — Чай смакує краще, допоки гарячий.

Учень з насторогою прослідкував за педагогом. Вичекав деякий час та повільно сповз з постілі, намагаючись робити це максимально безшумно, аби не привернути зайвої уваги. Обережно встав на ноги. Тихо зробив один крок, другий, третій. Підкрався до столику, уважно спостерігаючи за кожним рухом чоловіка, і напружено опустився на вільну подушку, склавши під собою ноги. Ракор посунув до хлопчика солодощі. Той нерішуче протягнув до них руку, взяв пару кубиків та поклав їх до рота, почавши беззвучно розсмоктувати. Педагог мимохідь глянув на цю діяльність та одразу повернувся до спостереження за чайником: «Кубики дійсно краще за ті палички. Я хоча б не бачу, як він то смокче.»

— Кхм, — прочистив наставник горло, від чого хлопчик в мить напружився ще більше. — Гарна погода сьогодні, — невимушено заговорив він, бажаючи розрядити атмосферу. — Хмарно так. Ще і дощик йшов під час перших уроків.

Хаол мовчав, слідкуючи за чоловіком.

— Волого так було, вітерець дув… Кхм… — продовжував Ракор, відчуваючи, як напруга в кімнаті стає тільки більшою. — Птахи всі розлетілися. Хаоле, ти полюбляєш слідкувати за птахами? — подивився на хлопчика.

Той вичікувально мовчав, свердлячи педагога очима.

— Кхм, так… — опустив старший погляд на чайничок, який вже пускав пару, але ще не кипів. — Птахи бувають потішні. Хоч в школі і заборонено їх заводити, слідкувати за дикими все ще можна, — виставив перед собою дві піали, пролив їх окропом, аби нагріти порцеляну, а потім налив в них сам чай. — Бери, — посунув одну з посудин до учня. — Тільки обережно, не обпечися, — відставив чайничок у сторону.

— Кхм, — подав хлопчик голос, мимовільно подивившись на рідину.

— І солодощі не забувай, — нагадав про них Ракор.

У тиші вони просиділи ще хвилин десять, до поки чай трохи охолонув та Хаол зміг зробити свій перший ковток. Вчитель тим часом налив собі вже другу піалу.

Без жодних розмов минула ще одна піала та чверть мисочки із десертами, яку так активно спустошував учень. Проковтнувши черговий кубик та ковток гарячого напою, хлопчик зненацька заговорив.

— Вчителю, — тихо та нерішуче почав Хаол, опустивши погляд до столику, — скажіть… Тільки чесно… Я — поганий…? — некомфортно стиснувся.

— Чого б це? — спантеличено жував той шоколадну цукерку та запивав її окропом. — Ти дещо випав зі звичайної програми, однак ти не поганий. Ти гарний хлопчик, просто не одразу розумієш деякі теми. Не думай про себе так.

— Вчителю… — дискомфортно сховав він обличчя. — Сьогодні… Ем… Сталося дещо…

— Так… — вагомо закивав Ракор, проковтнувши свій десерт. — І це дуже налякало мене та інших викладачів. Скажи, що сталося? — відставив він свою піалу на столик. — Тобі стало погано?

— Ем… — почав м’ятися та червоніти хлопчик. — Вчителю… Я… Ем… У мене… Ну… Ви скажете, що я поганий, якщо я скажу, — налякано закрив своє обличчя та зігнувся.

— Не скажу, — занепокоївся педагог. — Ти зробив щось погане? — схвильовано поклав долоню на його волосся та пропустив через тіло імпульс, що встановлює душевну рівновагу. — Порушив якесь правило?

— Воно само. Я не хотів, — покачався Хаол з боку в бік.

— Тебе хтось підбив на це? Хтось зі старших? — прибрав з нього долоню.

— У-у, — покрутив головою.

— Ти випадково порушив якесь правило?

— Угу, — жалібно кивнув. — Я чесно не хотів. Воно само.

— Ну добре, добре, — спокійним тоном відповідав наставник дитині. — Скажи, яке правило ти порушив?

— У-у, — налякано покрутив учень головою.

— Не хочеш говорити? Чому?

Той прибрав долоні від червоного обличчя та незручно відвернув очі.

— Я не буду тебе сварити, — по-доброму говорив Ракор. — Якщо більше ніхто не знає про це порушення — хай воно буде нашою таємницею. Я не видам тебе іншим вчителям.

Хаол невпевнено покосився на молодого педагога.

— Клянуся, — ствердно кивнув той.

Хлопчик опустив ніяковий погляд та з’єднав пальці, почавши нервово м’яти ними клаптик одежі:

— З-загалом… — проковтнув він слину. — Ну… У мене… Ем… Вчителю, — присоромлено закрив обличчя, зігнувся та відвернувся, стискаючись у грудку, — можна я намалюю?

— Звісно, — неспокійно кивнув викладач, спостерігаючи таку яскраву реакцію на щось, про що він ще не знав.

Начаклував паперу із олівцем. Хаол метушливо схопив ці речі, розвернувся та почав швидко малювати, поклавши аркуш на підлогу. Ракор спостерігав усе це із граничною тривогою, почавши перебирати у себе в думках чи не усі можливі заборони, які ненароком міг порушити його підопічний.

Олівець ходив папером стрімко, шурхаючи туди-сюди, немов комаха, що літає біля вуха. Хлопчик намагався зобразити причину свого неспокою якомога швидше. І щойно він закінчив, то ніяково заховав обличчя та протягнув малюнок наставнику. Чоловік стривожено узяв аркуш, роздивився доволі схематичне зображення, де був сам Хаол, і з полегшенням видихнув. Причина неспокою та неймовірного рум’янця була не такою страшною, як Ракор вже встиг собі надумати.

— Це… — задумливо протягнув викладач, шукаючи на малюнку ще якісь причини для неспокою.

— Я не хотів, — перелякано перебив його вихованець, стискаючись у грудку. — Воно само. Я не знаю чому.

— Тебе збентежив цей стан? — звернув він увагу на учня.

Той швидко кивнув.

— Це… — повернувся педагог до малюнку. — Хаоле, ти ростеш. Таке буває у хлопчиків твого віку, — віддав аркуш йому. — Воно може повторитися. Не хвилюйся. Це нестрашно. І буває майже в усіх хлопців, коли вони досягають певного віку.

Підопічний неоднозначно нахилив голову у бік.

— Це дійсно не страшно, — заспокоював його Ракор. — Правда бентежно. Однак повністю безпечно. Це не порушує правил школи.

— Таке було, коли ми з моїм духовним батьком гралися.

— Кхм, — більш суворо прочистив педагог горло. — Хаоле, — однозначно продовжив він хлопчику, — те, що робив твій духовний батько — неправильно. Він не мав права займатися тим із тобою. Однак сам по собі стан, коли у тебе підіймається той орган — це нормально. Це означає, що ти дорослішаєш. Це не означає, що тобі вже можна займатися «іграми для дорослих», однак це готує твій організм до них. Ти ще ростеш і у твоєму тілі будуть проходити деякі процеси, пов’язані із дорослішанням. Нумо, я проведу тобі лекцію на цю тему? — піднявся Ракор, струсив шари своїх одеж, повністю розправляючи їх, та попрямував до дошки.

Хаол провів його поглядом.

— Нумо, — махнув педагог до себе. — Ходи сюди. І сідай, — кивнув на ліжко. — Поясню тобі зараз деякі моменти, — узяв ганчірку та почав витирати дошку від попередніх записів.

Хлопчик нерішуче встав, тихо підійшов до вчителя і спрямував свої руки на простір перед постіллю, напружено намагаючись щось створити.

— М? — обернувся старший, почувши ці потуги.

Той із кремезними зусиллями начаклував собі табуретку і важко протяжно видихнув.

— Практикуєшся у побутовій магії? — відгукнувся на це педагог. — Правильно. Молодець. Це завжди корисно, — мимохідь погладив його голову.

Хлопчик зайняв своє сидіння та спрямував погляд на дошку. Щойно вона була повністю витерта, вчитель відклав ганчірку на місце, узяв шматочок крейди і повернувся до учня:

— Отже, — склав він руки разом, — коли хлопчики дорослішають та стають чоловіками, їх тіла набувають деяких змін.

Лекція щодо статевого дозрівання зайняла більше півгодини, перервавшись дзвоном дзвіночка, що сповіщав учнів та вчителів про завершення цього уроку.

— Вчителю, — витягнув Хаол руку, як на звичайному занятті. — А навіщо на тілі магів росте волосся? Якщо його потім видаляють, то навіщо воно росте?

— Волосся, має захищати вразливі ділянки тіла.

— Але ж магів захищає магія.

— Так. Ми у такому захисті не маємо потреби. Загалом, маги видаляють його з естетичних переконань. Якщо якийсь маг захоче бути волохатим — під шарами одягу цього все одно ніхто не помітить.

— Але ж це негарно!

— Можливо, комусь так сильно подобаються люди, що він бажає бути на них схожим, — знизав чоловік плечима. — Однак, у нас все одно волосся на тілі росте гірше, ніж у людей, тож якихось заростей очікувати не слід.

— А борода?

— У магів вона майже не росте. Це дійсно жалюгідне видовище, коли якийсь маг дає вирости у себе на обличчі тому, що дала йому спадковість — три волосинки і усі хаотично. Тож на обличчі волосся видаляють майже одразу, як воно з’являється. А зараз, — відклав Ракор крейду на її місце, — я прошу мене вибачити. В мене має бути урок. В нас обох, якщо бути точним. Якщо хочеш, — попрямував він до письмового столу, — можеш відпочити сьогодні. Однак тоді доведеться надолужувати пропущене заняття, — почав збирати усі свої папери та записи.

Хаол прослідкував за педагогом:

— Вчителю, а навіщо вам стільки паперу на уроках? Частину з них ви ніколи не відкриваєте.

Той лагідно посміхнувся:

— Тут план уроку, взагалі усіх занять та учбові матеріали. Вони мені потрібні, аби я точно нічого не забув. А якщо розгублюся, то зміг би щось підгледіти, — повернувся до дитини з оберемком аркушів у руках.

— Вчитель може розгубитися? — здивувався учень.

— Звісно. Адже вас багато і кожному треба пояснити незрозумілу для нього тему. Через таку пильну увагу до себе розгубитися доволі легко.

Хлопчик відвів погляд у сторону, задумавшись над цими словами.

— Загалом, — продовжив Ракор. — Якщо бажаєш, приєднуйся до уроку. Якщо ні — можеш сьогодні відпочити. У такому разі, я можу провести тобі урок індивідуально.

— Угу, вчителю, — кивнув Хаол. — А яка сьогодні буде тема? — подивився на старшого.

— Продовження попередньої, — посміхнувся чоловік. — Там ще достатньо деталей, які треба вам пояснити. Тижня через два-три будемо вже виставляти руки та концентруватися. Лягай спати якомога раніше, аби на практичних уроках не ловити гав, — підійшов до нього та лагідно провів долонею по голові.

— А якщо у мене не буде виходити? — засмучено дивився хлопчик на педагога.

— Нічого страшного. Спробуємо ще. У вересні вже має бути екзамен. До нього ми точно встигнемо зробити твій перший туман та навчитися його контролювати.

— А якщо не встигнемо?

— Хаоле, — м’яко продовжив наставник, — у магії нема місця нерішучості та невпевненості. Я знаю, що ми досягнемо таких результатів. А якщо у тебе не буде щось виходити — я сам підтягну тебе та навчу. Не турбуйся про все це, — повчально виставив йому палець: — Хвилювання негативним чином впливає на душевний спокій, а той — на рух магічної сили. Будь упевнений у собі, навіть коли зазнаєш невдачі. Ні в кого не виходить усе з першого та навіть другого разу. Практикуйся і досягнеш усього, чого забажаєш, — знову погладив його голову. — А зараз мені вже час на заняття, — прибрав з нього долоню. — Можеш посидіти тут, якщо хочеш, — попрямував до дверей.

Учень провів педагога самотнім поглядом.

Вже після дзвінка на урок, під час того, як Ракор розклав свої папери та вже записував тему заняття на дошці, у вхідні двері метушливо постукали.

— М? — глянув туди чоловік.

— Вчителю, — захекано говорив Хаол, обіймаючи свої зошити. — Можна увійти? — втомлено проковтнув слину.

— Звісно, — лагідно посміхнувся йому викладач, радіючи, що той все ж таки прийшов на урок. — Сідай, — кивнув на усталене місце біля вікна.

— Дякую, — сильно кивнув хлопчик та швидко пробрався до свого столу.

Інші учні напружено перезирнулися, цікавлячись що ж сьогодні сталося на природознавстві та що відбувалося, поки вони сиділи на інших заняттях. Хаол, не звертаючи на все це жодної уваги, метушливо сів, дістав свій зошит, відкрив, мокнув перо у чорнила та почав стрімко переписувати тему уроку, хвилюючись, що він вже щось пропустив.

Щойно урок закінчився, хлопчик побіг у їдальню та на наступні заняття, бажаючи завершити цей день так, як і планував з самого ранку. Ракор, помічаючи таку жагу до знань, ласкаво посміхнувся, проводжаючи дитину очима.

Вечором, вже ближче до ночі, молодий педагог знайшов біля порогу своєї кімнати складеного з паперу журавля, яким він вихвалявся перед іншими вчителями весь наступний тиждень.