Куди могла податися Галя?
Максим, Соломія, Тимко та Іван зібралися навколо розмальованої серветки-карти села, покладаючи на неї надію.
— Якщо Галя втекла сама, то куди вона могла податися? — почала Соломія, притиснувши карту до грудей.
— До річки! — влучно підказав Іван, уявляючи корову, яка сидить на березі й мирно п’є воду.
— А до школи? — буркнув Тимко. — Може, вирішила вчитися й стати вчителем… чи хоча б завгоспом!
— Чи до клубу — там же сьогодні кіно, — підхопив Іван із надією в голосі.
— Або на базар, — вставився Максим. — Може, Галя мріє стати селянською підприємницею?
— Підприємниця-корова? — посміхнулася Соломія. — У нас у селі ніхто її не бачив. І навіть дід Петро, який знає кожен кущ, сказав: «Жодної корови на вулицях не помічав».
— Можливо, — задумливо сказав Іван, — вони просто мовчать. Хтось у селі точно щось приховує…
Тимко казково похрустів сухариком:
— Або ж Галя вже давно за межами Шпилів. Ми запізнилися!
Усі завмерли. Тиша розтяглася, мов мотузка на стодолі.
— Що далі? — нарешті запитав Іван, лагідно погладивши свій зошит.
Максим підняв погляд і вирішив:
— Значить, шукаємо там, де її точно не мало бути.
— Наприклад? — перехопив Тимко.
— За межами карти й здорового глузду, — відповів Максим, вказавши рукою в далечінь. — Річка, поля, ліс… Сліди лишаться скрізь, куди вона йшла.
Соломія кивнула:
— Спочатку всі дороги з села: струмок, головна стежка, закинуті городи. А вже потім — місто чи ліс.
У цей момент кіт Бублик, що дрімав поруч, раптом підвів голову. Його вуха звузилися, а очі зосереджено спрямувалися на стару зарослу стежку за городами.
— Мабуть, він теж вирахував напрям! — прошепотів Тимко.
— Тоді рушаємо за ним, — твердо сказав Максим.
Діти підвелися, перестроїлися в колону — і, слідом за котом-детективом, рушили за межі Шпилів.
Попереду була дорога, якої ще ніхто не торував. І вони знали: справжня пригода лише починається.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!