Новий план – війна
Максим підняв голову. Сонце вже трохи піднялося над обрієм, але в його погляді плескалася тільки сталь і рішучість.
— Новий план, — промовив він тихо, але кожне слово вдаряло по повітрю, немов малесенький грім.
Соломія одразу випрямилася, ручка в її руці застукала по блокноту.
— Який? — спитала вона, голос її був легким, але в ньому бриніло справжнє нетерпіння.
Максим повільно повернувся блідим обличчям у бік лісу, де серед перших листків і гілок ховався склад. Схожий на чорного велета, він мовчки стояв, ніби заманюючи їх туди, де чекали відповіді… та небезпека.
— Ми йдемо туди, — сказав він, — і забираємо Галю. А потім — ми забираємо Бублика.
Тимко нервово подавив сміх, але це вийшло кволо — мов жак приголомшений мускурявий дзвіночок.
— Це ж… самогубство! — вигукнув він. В його голосі злилися страх і нерозуміння.
Максим подивився на нього так само спокійно, ніби дивився на старого друга, який заблукав у сутінках:
— Ні, дружок… Це — війна.
Слова зависли на мить між ними, а потім Максим витягнув блокнот і розгорнув його. На сторінці, під старими планами, було багато розчеркненої ручки:
~Пройти через кущі~ ~Знайти дзвоник~ ~Викликати підмогу~
Ці записи зникли під міцним рядком нового почерку, швидкого і рішучого:
Пробратися на склад
Визволити Галю
Знайти Бублика
Викликати дорослих, якщо щось піде не так
— Готові? — простягнув він поглядом кожного.
Соломія навіть не вагалася. Вона кивнула, і в її очах спалахнуло вогнище, наче маленька квітка сміливості:
— Зі мною, — чітко сказала вона.
Тимко різко видихнув. Його рука тремтіла, але погляд став рішучим. Він підсунувся ближче до Максима:
— Я з тобою… до кінця.
Іван, який увесь цей час стискав губи, немов приховуючи слова страху, раптом відкрив рот і мовив низьким голосом:
— Я… я теж. Я боюся… але боюся більше не дізнатися правду.
Максим усміхнувся, хоча багато чого залишалося поза цією посмішкою:
— Добре. Тоді вперед.
Він різко перетнув простір між друзями і одним стрибком сів на велосипед. Колеса тихенько заскрипіли під вагою його рішучості.
— Поїхали! — крикнув він, і цей крик розрізав ранкову тишу.
Соломія легко зістрибнула на свій велосипед, зібравши волосся в хвіст. Тимко вільно сів у сідло, хоч і дивився на дороги з підозрою, наче вони могли розверзтися під колесами. А Іван, найобережніший із них, трохи вагаючись, perchнув свій рожевий велосипед, ніби він міг стати мішенню. Але все ж підхопився й вирішив не відставати.
І тут, над ними, з паркану, тихенько зірвався листок. Підім’явся під тимчасовим поривом вітру і поплив у бік складу, неначе сама доля дала знак: «Там — ваш шлях».
І так вони пустилися в дорогу: Максим, Соломія, Тимко та Іван, разом із тінню вірного вартового Бублика, що йшов слідом, готовий втомитися разом з ними — бо разом вони сильніші за будь-який страх.
Мостом, кущами і темними воротами, де їх чекала правда…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!