Команда повертається в справу
Наступного ранку команда зібралася під дубом, який уже став їхнім офіційним штабом. Свіже повітря, вкрите запахом мокрого листя й пилу після вечірньої роси, нагадувало: кожен новий день у Шпилях може принести щось несподіване.
Максим стояв на звичному місці, тримаючи в руках свій блокнот. У нього було серйозне обличчя — таке буває тільки в детектива, який уже щось зрозумів, але поки не каже.
— Учора я бачив щось дивне, — почав він. — Галя стояла біля паркану і раптом почала поводитися… не так. Вона подивилася в бік млина. І вона… злякалася.
Соломія, яка завжди чула між рядків, одразу насупилася.
— Якщо Галя справді щось бачила, ми маємо дізнатися, що саме.
— І чому це її так налякало, — додав Тимко, задумливо крутячи в руках суху гілку.
Іван, який щойно розгорнув новий пакетик насіння, застогнав і обперся об дерево.
— Тобто ви хочете сказати, що після ВСЬОГО — викрадень, погонь, гусаків і кота в заручниках — у нас знову розслідування?!
— Виходить, що так, — спокійно відповів Максим, перегортаючи сторінку в блокноті.
Іван тяжко видихнув, ніби на його плечі знову поклали мішок із картоплею.
— Я не встиг відпочити навіть два дні! Мій мозок ще не повернувся з ремонту!
Тимко, який уважно вдивлявся в небо, раптом підняв палець — його фірмовий жест, коли він ось-ось скаже щось геніальне або дурне (насправді — і те, й інше траплялося рівною мірою).
— А тепер подумай: якщо Галя бачила щось страшне і боїться млина, то що це може означати?
Іван скривився.
— Ви думаєте, там когось… ну… вбили?
Максим заперечно хитнув головою.
— Якби сталося щось настільки велике, ми б точно вже почули. Село ж усе бачить і чує, навіть те, що не відбувалося.
Соломія задумливо подивилася в той бік, де за деревами темнів старий млин.
— Але щось таки там сталося, — тихо сказала вона.
Настала тиша. Така, коли навіть пташки в кронах ніби притихли.
Максим закрив блокнот і подивився на всіх по черзі.
— У нас є один варіант.
— Який? — хором запитали Тимко й Іван.
Максим вдихнув.
— Ми йдемо до млина.
Іван підняв очі до неба, ніби намагаючись домовитися з вищими силами.
— Ну звісно… Чому б не піти в моторошне, напівзруйноване місце, яке лякає навіть корів?
Максим усміхнувся — спокійно, впевнено.
— Можеш залишитися тут.
Іван одразу розпрямився.
— Ага! І щоб потім ви сказали, що я боягуз? Ні, дякую.
Тимко всміхнувся:
— Добре, що в тебе правильні пріоритети — краще страх, ніж сором.
Соломія вже діставала свій блокнот.
А десь неподалік, на паркані, сидів Бублик і уважно спостерігав за ними.
Його хвіст неквапливо сіпався з боку в бік, а очі блищали так, ніби він уже знав, що вони знайдуть біля млина.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!