Коли план летить коту під хвіст
Наступного ранку операція «Ставок» мала розпочатися рівно о 7:00. Максим обережно відкрив очі, ніби це призначення краще будь-яких недільних сніданків, і дістав із кишені блокнот:
7:00 — зустріч біля старого дуба
7:05 — похід до ставка
7:10 — проникнення в «зону розслідування»
7:15 — тріумфальна знахідка
7:30 — заслужена пауза з пиріжками
Але о 6:59 усе полетіло коту під хвіст. І це не метафора.
— Які ще «ставки»?! — лементувала бабуся Максима зі свіжовипраного рушника на плечах. — Спочатку наливай мені нормального молока, а не стовчи склянку із завданнями, якого ми ніколи не скінчимо!
Максим спробував щось промовити, але бабусин погляд — міцніший за всі плани на світі — змусив його мовчки взяти каністру й вирушити до корови.
Не витримали й інші:
Іван опинився на грядках у бабусі Марії, де вона упіймала його за «таємним проникненням» біля огірків і врумила відро:
— Збирай огірки! — усміхалася бабця. — Не назбирав — скажу дідові, що ти там із прибульцями щось виношуєш!
Тимко отримав екстренне завдання від мами: побігти до магазину за дріжджами. Погляд матері був таким суворим, що навіть Жулик, вірний пес, притих, відчувши запах відповідальності.
Соломію змусили підмітати подвір’я. Вона махала віником так методично, як ніби це було мистецтво, але про всяк випадок пильнувала хмари: а раптом дощ — й усе буде полегшенням?
Лише Бублик був повністю вільний — він лежав у тіні старого паркану, мов цар, спостерігаючи за метушнею смертних. Він потягнувся, поглянув, як Максим іде з каністрою, Іван ховається за кабачками, а Соломія запікає двір віником під нібито офіційний візит президента, — і навіть не повів вухом.
Йому було байдуже. Але йому було видно все.
Коли ж ближче до 9:00 всі четверо, трохи стомлені, трохи запилені й трохи злі, зібралися під дубом, Бублик уже сидів у центрі двору, як ні в чому не бувало. І чекав.
— Ой, не дивися на нас так, ніби ми ледарі, — пробурчав Тимко, згребаючи з плеча крихти хліба.
Кіт примружився, потім повільно підняв лапу… і вилизав її, ніби остаточно втратив віру в людство.
— Гаразд, ставка нам сьогодні не світить, — зітхнула Соломія, витираючи лоб.
— Але ще не все втрачено, — додав Максим, забираючи блокнот. — Наступне завдання — допитати бабусь.
— Які ще допити? — перепитав Іван, відразу відкриваючи сторінку «Букви «А»».
— Ну, — посміхнувся Максим, — якщо хтось і знає про нічні рухи корови, то саме вони. Сільські бабусі — живі енциклопедії села, ходячі «Google» без реклами. І час дізнатися їхні таємниці!
Вони переглянулися. Було трохи лячно, трохи захопливо й зовсім точно — новий рівень розслідування чекав на них.
Операція «Бабусин допит» стартує завтра зранку. А поки… поки Бублик ліниво виляє хвостом і, схоже, затято підраховує години до нових пригод.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!