Диявол у плоті: Шлях із безодні

Втеча Грома залишила по собі не просто порожнє місце. Вона залишила вакуум страху. Робітники, що звикли працювати під його постійним тиском, тепер працювали повільніше, кидаючи викличні, насмішкуваті погляди на інших бригадирів. Сміх, що пролунав у кар'єрі, став зброєю, і авторитет наглядачів почав розмиватися, як пісок під дощем.

Я знав, що Борн не терпітиме цього довго. Він був хижаком, і він не міг дозволити своїй зграї сумніватися в силі іклів.

Через два дні мій прогноз справдився. На центральній площі, біля входу в кар'єр, збили імпровізований ринг. Борн вийшов на поміст і звернувся до сотень робітників, що зібралися. Його аура, важка і владна, приглушила всі розмови.

— Місце Грома порожнє, — прогримів його голос. — Але наша робота не чекає. Мені потрібен новий батіг. Новий кулак. Той, хто нагадає вам про порядок.

Він окинув натовп важким поглядом. — Я не буду вибирати. Ви самі покажете мені, хто гідний. Будь-хто, хто вважає себе достатньо сильним, може увійти на ринг. Останній, хто залишиться на ногах, отримає місце Грома. І владу, що йде разом з ним.

Це було жорстоко. І геніально. Він перетворював бунтівні настрої на криваве видовище, дозволяючи найсильнішим і найамбітнішим перегризти один одному горлянки за право служити йому.

Десяток чоловіків вийшли на ринг. Це були найсильніші робітники, кілька охоронців, що мріяли про підвищення. Усі вони були впевненими в собі головорізами.

Але я вже обрав свого чемпіона.

Його звали Молот. Величезний, як гора, чоловік, чиї руки були схожі на ковальські міхи. Він був найсильнішим у кар'єрі, здатним тягати брили, які не могли зрушити двоє. Але він був мовчазним, повільним і незграбним, через що постійно ставав об'єктом насмішок з боку бригадирів. Я бачив, як Грім бив його просто заради розваги. Я відчував його ауру — глибоку, повільну, сповнену роками пригнічуваної, вулканічної люті. Він був ідеальною зброєю, що чекала на свою руку.

Я знайшов його напередодні, коли він сам-один сидів біля бараку, розтираючи розбиті в черговій бійці кулаки. Я послав до нього Марну.

Вона підійшла і мовчки простягнула йому флягу з водою. Він підозріло подивився на неї. — Дух бачить твою силу, Молоте, — промовила вона. — І твою лють. Місце бригадира має належати тобі. Молот криво посміхнувся. — Я не боєць. Я лише мішок з м'язами. Вони мене розірвуть. — Ти не будеш битися сам, — відповіла Марна. І в її очах було щось, що змусило його замовкнути.

Тепер, коли бійка мала початися, Молот стояв біля рингу, вагаючись. Я послав йой легкий ментальний поштовх. «Іди. Це твій шанс». Він здригнувся і, опустивши голову, піднявся на поміст. Натовп зустрів його появу злими смішками.

Бій почався. Це не був поєдинок. Це була бійня. Десяток чоловіків накинулися один на одного. Молот, незграбний і повільний, одразу почав пропускати удари. Його величезна сила була марною проти спритності та досвіду інших.

Я сидів біля свого бараку. Заплющив очі. І став його другим диханням.

Я простягнув свою свідомість через усе селище і торкнувся його. Я не міг керувати ним, як маріонеткою, — це було б надто складно. Але я міг допомагати.

Коли кулак летів йому в обличчя, я посилав йому спалах-попередження, і він встигав ледь-ледь ухилитися. Коли його били по ребрах, я притуплював його біль, перетворюючи його на глухий удар. Я не давав йому техніки. Я давав йому стійкість.

А його ворогам я заважав. Я посилав їм мікроскопічні імпульси, що збивали координацію. Один раптом послизнувся на рівному місці. Інший, замахуючись для вирішального удару, раптом відчув напад запаморочення.

Молот бився, як берсерк. Він пропускав удари, що звалили б вола, але залишався на ногах. І кожен його власний удар, повільний, але важкий, як молот коваля, досягав цілі. Один за одним його суперники падали. Натовп, що спочатку сміявся, затих. Вони дивилися на цю незрозумілу машину для вбивства, що просто не хотіла падати.

На рингу залишилося двоє. Молот, що хитався, увесь у крові та синцях, і фаворит Борна — спритний найманець на ім'я Скеля.

Скеля кружляв навколо Молота, завдаючи швидких, точних ударів. Молот лише невміло захищався. Він був виснажений.

«Зараз, Молоте», — прошепотів я в його голові. — «Усю свою лють. В один удар».

Я влив у нього останній, потужний імпульс. Не адреналін. Чисту, холодну ненависть. Усі роки принижень, усі образи.

Скеля кинувся вперед, щоб завдати фінального удару. Молот не став захищатися. Він пропустив удар у плече, але в ту ж мить схопив найманця своїми ведмежими руками. Він підняв його над головою. І з диким, тваринним ревом, що вирвався з його грудей, кинув його об поміст рингу.

Пролунав огидний хрускіт. Скеля не ворушився.

Молот залишився на ногах. Один.

У мертвій тиші він підняв свою закривавлену голову і подивився прямо на Борна.

Хазяїн Яру дивився на нього довго, його обличчя було непроникним. Потім він ледь помітно кивнув. — У нас новий бригадир, — проголосив він. — Його ім'я — Молот.

Натовп мовчав. Вони були в шоці. Але я знав, що вони думають. Стався ще один дивний, незрозумілий випадок. Грім збожеволів. Молот переміг. Щось змінилося в Залізному Яру.

Я сидів біля свого бараку. Я був виснажений, ментальна напруга була величезною. Але я переміг. Я більше не мав лише одного важеля в особі старого ключника.

Тепер у мене був свій молот. Прямо в серці ворожої системи. І цим молотом я збирався розтрощити її до самого фундаменту.