Диявол у плоті: Шлях із безодні

Тієї ж ночі я викликав Молота. Не наказом, що прогримів би на все селище. Я послав тихий, ментальний шепіт, що народився в його власній голові: «Прийди». Він підкорився, рухаючись у темряві, як величезна, слухняна тінь.

Зустріч відбулася в моїй хатині. Коли Молот, пригнувши голову, увійшов усередину, він очікував побачити що завгодно: палаючого демона, безтілесного духа. Натомість він побачив мене. Я сидів на своєму ліжку, моя біла шкіра ледь світилася у світлі єдиного каганця. Я був спокійний, нерухомий. Він дивився на досконале тіло, але відчував ту саму нелюдську, всепроникну присутність, що вела його на рингу.

Він мовчки опустився на одне коліно. Його величезна постать здавалася в цей момент дивно смиренною.

«Ти добре бився», — мої слова пролунали не з моїх вуст, а прямо в його свідомості. Це був мій перший прямий телепатичний контакт з ним.

Він здригнувся, його очі розширилися від жаху і благоговіння. Він спробував відповісти, але не зміг вимовити ні слова.

«Не говори. Слухай», — продовжив я. — «Відсьогодні ти — мій молот. Але ти також мої очі та вуха. Роби свою роботу. Будь жорстоким, коли це необхідно. Викликай страх. Борн має бачити в тобі лише ефективний інструмент. Не показуй розуму. Не показуй амбіцій. І слухай. Слухай усе, що говорять інші бригадири. Спостерігай за Борном. Кожна його звичка, кожен його страх, кожна його слабкість — ти маєш знати їх. І ти доповідатимеш мені. Через мою жінку», — я подумки вказав на Марну, що стояла в кутку. — «І мої люди…»

«Твої жінки?» — промайнуло в його голові, перш ніж він встиг це зупинити.

«Вони — мої», — відрізав я, і холод у моєму ментальному голосі змусив його здригнутися. — «Їх ніхто не чіпатиме. Ти це забезпечиш. А тепер іди».

Він підвівся і, не обертаючись, вийшов у ніч. Наша перша розмова закінчилася. Він отримав накази. І він їх виконає.

Наступні кілька тижнів система, яку я збудував, запрацювала з бездоганною ефективністю. Молот став ідеальним бригадиром. Його боялися через його нелюдську силу, але водночас поважали за якусь дивну, примітивну справедливість. Він не бив заради розваги, як Грім. Він бив лише за провину. І його удари ламали кістки. Робітники почали працювати старанніше, і Борн був задоволений.

Мій маленький анклав отримав офіційний захист. Молот особисто простежив, щоб моїм жінкам видавали повну пайку. Тимон, бачачи підтримку з боку бригадира, без страху забезпечував їх найкращими інструментами. Ми стали недоторканними.

І щовечора Молот знаходив спосіб перетнутися з Марною і передати кілька уривчастих фраз. Вона, як губка, вбирала їх і приносила мені. Моя ментальна карта Залізного Яру наповнювалася безцінними деталями.

Я дізнався про маршрути караванів, що привозили їжу. Про таємні схованки зі зброєю. Про ворожнечу між двома іншими бригадирами. Але головною моєю ціллю залишався Борн.

Я знав, що він п'є щовечора. Знав, що нікому не довіряє і спить з мечем під подушкою. Але це були лише риси характеру, а не слабкості. Мені потрібна була тріщина в його броні.

І одного разу Молот приніс мені її.

— Він сьогодні лютував, — передала мені слова Молота Марна. — Зранку. Я стояв на варті біля його будинку. Зсередини було чути, як він реве. Не від злості. Від болю. Я чув, як він проклинав свою ногу.

Ногу. Ця деталь, незначна для будь-кого іншого, для мене стала ключем.

— Що ще? — ментально запитав я Марну. — Молот каже, що Борн іноді кульгає, коли думає, що ніхто не бачить. І що він ніколи не знімає свій лівий чобіт, навіть у спеку.

Це було воно. Не просто слабкість. Хронічний біль. Стара рана, що ніколи не загоювалася. Найбільший тиран Залізного Яру, людина, чия аура була схожа на розплавлене залізо, був в'язнем власного тіла. Його жорстокість, його параноя — все це було лише спробою компенсувати постійний, принизливий біль.

Я відчув щось схоже на професійну повагу. Жити з таким, і при цьому тримати в залізному кулаці сотні головорізів, — це вимагало неабиякої волі. Волі, Есенція якої стане чудовим доповненням до моєї колекції.

Але я не збирався його вбивати. Це було б надто просто. Надто неефективно. Вбивство Борна призвело б до хаосу, до війни між бригадирами за владу. Ні. Мені потрібен був плавний, контрольований перехід.

Мій план остаточно сформувався. Він був зухвалим, небезпечним і прекрасним у своїй цинічній простоті.

Я не буду руйнувати трон Борна. Я змушу його самого запросити мене на нього.

Борн побудував свою імперію на страхові та болю. Я вирішив завоювати її, запропонувавши йому порятунок від обох. Я підійду до нього не як убивця, а як цілитель. І коли він простягне мені свою руку в пошуках порятунку, я візьму її й уже ніколи не відпущу.