Диявол у плоті: Шлях із безодні

Війна, оголошена мені Ворном, була війною тіней та здогадок. Він не міг звинуватити нерухомого каліку в пожиранні душі. Я ж, у свою чергу, не міг усунути його, не маючи сили протистояти його досвіду. Ми опинилися в стані хиткої, холодної рівноваги, і я знав, що перший, хто її порушить, програє. Щоб перемогти, мені потрібно було перевернути шахівницю.

Моєю шахівницею стало селище. Моїми фігурами — його мешканці. А моєю стратегією — їхня власна передбачуваність та дурість.

Я більше не полював на мишей. Усі мої ментальні сили тепер були спрямовані на збір інформації. Я став вухом, що слухало кожен шепіт, кожну плітку, кожну п'яну балачку. Я перетворював хаос розмов на структуровані дані. Марна, сама того не відаючи, стала моїм найкращим інформатором, переказуючи вечірні новини селища, поки латала наш одяг. Крум же, у своїх п'яних тирадах, постачав мені безцінні відомості про загрози ззовні.

Саме від нього я дізнався про Сірий Клан.

— …знову бачили їхні сліди біля Мертвого Яру, — бубонів він одного вечора, розтираючи забите плече. — Величезні, зграя голів у двадцять, не менше. Худі, злі. Цьогорічна зима буде ранньою, дичини в лісі мало. Вони голодні. Рагнар каже, що їхній ватажок, Сірогрив, розміром з теля, і очі в нього горять, наче вугілля з пекла.

Голодні вовки. Великі, відчайдушні, з досвідченим ватажком. Ідеальний інструмент. Набагато краще за ведмедя-одинака. Зграя — це хаос, паніка, множинні жертви. Це те, що мені було потрібно.

Наступним кроком було визначення місця та часу. І тут доля сама дала мені карту в руки. Наближалося Свято Останнього Врожаю. Єдина ніч у році, коли все селище збиралося разом у Великій Залі Старійшини, щоб їсти, пити дешевий ель і прославляти богів за те, що вони пережили ще один сезон. Уся худоба, вся сила селища, усі мої потенційні джерела Есенції будуть зібрані в одному місці. П'яні, розслаблені, вразливі.

Залишалося найскладніше: як привести інструмент до цілі? Мені потрібна була приманка. Потужна, кривава приманка, розташована так, щоб вітер доніс її запах до Мертвого Яру.

Мій погляд знову зупинився на Крумі. Він був тупим, жадібним і передбачуваним. Ідеальна маріонетка.

План почав формуватися в моїй голові, холодний і точний, як креслення.

Етап перший: створення потреби. За тиждень до свята Старійшина оголосив, що кожне домогосподарство має зробити внесок у спільний стіл. Наша сім'я, як найбідніша, мала віддати двох курей. Це був мізер, але навіть він боляче вдарив по наших запасах. Крум був злий і скаржився щовечора.

Етап другий: демонстрація можливості. Через два дні повз наше селище проходив торговець. Рідкісна подія. Він вів на мотузці двох великих кабанів, яких збирався продати в сусідньому селі. Я бачив, як загорілися очі Крума. Такий кабан не просто покрив би наш борг перед громадою, а й підняв би його статус. Але грошей у нього, звісно, не було. Можливість була спокусливою, але недосяжною.

Етап третій: усунення перешкод. Тієї ночі, коли торговець зупинився на ночівлю за межами селища, я взявся до роботи. Це була найскладніша операція, яку я коли-небудь проводив. Я дотягнувся своєю свідомістю до його табору. Я не міг напасти на нього напряму. Але я міг вплинути на його тварин.

Я знайшов Есенцію кабанів. Вона була простою, тваринною, сповненою страху. Я не атакував її. Я почав її дратувати. Я симулював загрозу, посилав у їхні примітивні мізки образи вовків, вогню, болю. Я смикав їхні нерви годинами, доводячи до сказу. Під ранок одна з тварин не витримала. Кабан у паніці обірвав мотузку, зніс хлипку огорожу і кинувся в ліс. Прямо в бік Мертвого Яру.

Наступного дня новина розлетілася селищем. Торговець був у розпачі. Він пропонував нагороду тому, хто знайде втікача, але всі мисливці лише сміялися йому в обличчя. Йти в лігво Сірого Клану заради чужої свині — самогубство.

Усі, крім одного.

Крум побачив у цьому свій шанс. Шанс отримати бажане безкоштовно, ризикнувши лише своїм нікчемним життям. Того вечора він узяв списа і пішов у ліс, сказавши Марні, що йде перевіряти пастки.

Я чекав, напружено скануючи ліс. Я не допомагав йому. Я лише спостерігав. Він знайшов сліди. Пішов по них. І знайшов те, що залишилося від кабана. Вовки вже добряче попрацювали над ним. Але значна частина туші ще залишалася.

Крум був не мисливцем, а м'ясником. Він не став тягти важку тушу назад. Він відрізав найкращі шматки, скільки міг донести, а решту — кістки, нутрощі, шкуру — залишив там. Він зробив саме те, на що я розраховував. Він дав вовкам скуштувати легкої здобичі. Він показав їм, що біля селища є їжа.

Етап четвертий: фінальна приманка. У день свята Крум, як герой, приніс свинину до Великої Зали. Його хвалили, наливали йому ель. Він був п'яний від гордості. А рештки кабана все ще лежали в лісі, і їхній запах вже давно вивітрився. Потрібно було оновити запрошення.

Під вечір, коли все селище вже було в Залі, я звернув свою увагу на кошару, де тримали худобу. Вона була поруч із Великою Залою. Вітер дув у правильному напрямку — від селища до Мертвого Яру.

Я знайшов стару, хвору козу, чия Есенція була слабкою. І простим ментальним зусиллям зламав їй ногу. Пролунав різкий хрускіт і жалібне мекання. Потім я зосередився на клямці воріт. Старий, іржавий засув. Я смикав його, розхитував, доки він не піддався.

Поранена коза, кульгаючи, вибігла з відчинених воріт. Її паніка, її запах крові та страху полинули з вітром у темний ліс. Ідеальний маяк.

Я лежав у своїй хатині, один у всьому селищі. Я чув гул п'яних веселощів із Великої Зали. Я чув, як у лісі завили. Спочатку один вовк, потім другий, а потім — уся зграя.

Вони прийняли моє запрошення.

Робота була зроблена. Тепер настав час для жнеця.