Диявол у плоті: Шлях із безодні

Коли Борн ледь помітно кивнув, я відчув, як невидимий ланцюг влади переходить з його рук у мої. Він ще не до кінця усвідомлював глибину своєї капітуляції, але це було лише питанням часу.

«Встань, жінко», — подумки наказав я Марні. Вона підкорилася. «Тепер ти, Борне», — мій ментальний голос був спокійним, але не допускав заперечень. — «Накажи своїм собакам відвести нас. Скажи, що ти задоволений. Нагороди нас. Мішок зерна. Два охоронці для захисту. Публічно».

Борн на мить завагався. Це був перший наказ, і його гордість усе ще пручалася. Я злегка послабив свою хватку на його болю, дозволивши крихітному, гострому уколу нагадати йому про умови нашої угоди. Він здригнувся.

— Ви вільні, — прогримів він, і його голос звучав так само владно, як і раніше. Він звернувся до одного з охоронців. — Ця жінка та її син тепер під моїм особистим захистом. Проведіть їх до їхнього бараку. Дайте їм мішок зерна з моїх особистих комор. І щоб жодна душа в цьому Яру не наважилася їх чіпати.

Охоронці були шоковані, але не посміли сперечатися. Вони мовчки вклонилися.

Дорога назад була тріумфальною ходою. Два елітні охоронці Борна йшли попереду, розчищаючи нам шлях. За ними йшов третій, несучи на плечі важкий мішок зерна. Мешканці Яру, що траплялися нам на шляху, дивилися на цю процесію з роззявленими ротами. Жалюгідні біженці, що ще вранці були на дні суспільства, тепер користувалися особистим заступництвом Хазяїна Яру. Моя влада, ще невидима, вже почала відкидати цілком реальну тінь.

Тієї ночі я виконав свою частину угоди.

Я не спав. Я занурив свою свідомість у глибоку медитацію і простягнув її до кам'яного будинку на пагорбі. Я знайшов Борна, що лежав на своєму ліжку, не в змозі заснути. Я знову обережно увійшов у його тіло.

Почалася операція.

Це була найскладніша робота, яку я коли-небудь виконував. Я знайшов джерело його болю — старий, зазубрений уламок металу, що вріс у кістку, оточений роками запаленої, рубцевої тканини. Використовуючи свою Есенцію, як невидимий лазер, я почав повільно, шар за шаром, розчиняти чужорідний метал. Потім я взявся за кістку, згладжуючи її, зварюючи мікротріщини, стимулюючи регенерацію. Наостанок я очистив навколишні тканини, розсмоктуючи рубці та відновлюючи нормальний потік енергії.

Для Борна ця ніч була пеклом і раєм одночасно. Він відчував, як його ногу розриває на частини невидима сила, але крізь цей біль уперше за багато років пробивалися промені полегшення.

Під ранок я закінчив. Я був виснажений, наче сам тиждень працював у кар'єрі. Але справа була зроблена.

Наступного дня Залізний Яр народився заново.

Борн вийшов зі свого будинку. І він не кульгав. Він ішов твердою, впевненою ходою, якої ніхто не бачив роками. Він зібрав усіх — робітників, бригадирів, охорону. Його обличчя було таким же суворим, але в його аурі більше не було тієї чорної тріщини болю. Вона була цілісною, могутньою. Але тепер у її центрі сидів я.

І він почав говорити. Моїми словами.

— Часи змінюються! — прогримів його голос над площею. — Старі правила мертві!

Перший наказ: пайки подвоюються. Але відтепер вони залежать від видобутку. Хто працює краще, той їсть краще. Серед робітників прокотився недовірливий гул.

Другий наказ: усі старі борги за інструменти — анульовано. Натовп ахнув. Це було нечувано. Але Борн підняв руку, вимагаючи тиші. — Але відтепер за навмисне псування майна або крадіжку — не штраф. Вигнання. Без зброї та їжі.

Система свавілля змінювалася системою закону. Мого закону.

Третій наказ: Молот призначається старшим бригадиром. Він особисто відповідатиме за виконання нових правил. Я бачив, як зблідли обличчя інших бригадирів. Їхній світ руйнувався.

Борн говорив, а я стояв біля свого нового житла — Борн наказав переселити нас у невеликий, але міцний будинок біля підніжжя пагорба — і спостерігав. Я бачив сум'яття в очах старих наглядачів. Я бачив іскри надії в аурах виснажених робітників. Я бачив, як змінюється структура влади.

Один з бригадирів, чоловік на ім'я Скала, відомий своєю тупою жорстокістю, ступив наперед. — Хазяїне, але… пробачити борги? Це послабить нашу владу…

Борн повільно повернув до нього голову. Його погляд був холодним, як крига. — Твоя влада — це моя влада, Скало. І ти, здається, починаєш забувати, хто тут віддає накази.

В його голосі пролунала така крижана, незаперечна міць — моя міць, — що Скала зблід і відступив назад у натовп. Демонстрація була успішною. «Новий» Борн був сильнішим і страшнішим за старого.

Гра в інфільтрацію закінчилася. Починалася гра в розбудову імперії.

Залізний Яр більше не був в'язницею, куди я потрапив. Він став моєю особистою кузнею. І я щойно запалив у ній вогонь, щоб почати перековувати цей світ.