Перепрошую, де тут вихід?

[Завдання: Взяти на себе обовʼязки головної героїні – Зоряни під час обіду, привертаючи суцільну увагу князя Ревицького до кінця трапези.]

[Нагорода: 50 балів.]

[Статус: Виконано.]

[Бали світу: 150]

Женя невтішно дивився на свої пожитки. Система «Персонаж масовки» виявилась куди більш деспотичною ніж здавалося спершу. Після підписання контракту, коли він одразу відправився у цей світ, 071 повідомив, що Користувачеві, як новачку, надають бонусом – 100 балів. Проте все не так райдужно. Бо насправді – це для того, щоб Користувач зміг розплатитися за перші два дні перебування у світі, оскільки кожної ночі, опівночі, з його рахунку списуватимуть 50 балів, як плату за «користування» чужим тілом, чи щось таке. А оскільки він ще новачок – йому потрібен час на адаптацію та осягнення всіх тонкостей роботи зі світами.

Як зрозумів Женя з пояснень системи: ці списані бали автоматично нараховуються на баланс жителя світу («жилета» Користувача). Все коштом його праці. Іншими словами – ця система гарно так використовує всі надані ресурси аби збагатитися, так ще навіть виплачує обіцяну «удачу» чужим коштом.

Бісові бізнесмени!

Коли світ зачищено – всі збережені, за проходження світу, бали відправляються на особистий рахунок Користувача. За них можна купити предмети та навички у магазині системи, аби надалі взяти з собою до наступного світу. Користуватися магазином можна і під час проходження, але як мовив Сичик: вигідніше купляти предмети завчасно, оскільки є обмежена кількість балів, котру може взяти з собою Користувач, до наступного світу.

Обмеження існує для того, щоб Користувач, який накопичив надто багато балів у попередніх світах, – не почав зловживати дарами магазину, тим самим порушуючи баланс, провокуючи нові похибки у й без того зламаному світі.

[Людська жадоба до влади, у бажанні відчути себе «богом» – надто небезпечна.]

Прозвучали слова 071, з чого Женя здогадався, що це обмеження існувало не завжди, а скоріше зʼявилося після витівок деяких унікумів, котрі почали вважати себе «божками» й чинили, як заманеться, нехтуючи своїми обовʼязками. А тепер – всі інші страждають…

Обмежена кількість балів, котру можна взяти з собою, залежить від складності світу. Чим вищий ранг світу, тим більше балів та предметів з навичками можна взяти з собою (так, на предмети й навички з магазину теж існують обмеження). І звісно ж зростає плата за користування тілом «жилета».

Сьогодні другий день, як Женя опинився у світі сімнадцятого сторіччя. З нього вже встигли списати бали за першу ніч, та він навіть зміг компенсувати ті, виконавши завдання сценарію плюс дрібні донати, котрі нарахували, після того, як той пан обмацав його сідниці.

Збоченці…

Женя зрозумів основний принцип роботи системи. Якщо слідувати сценарію, виконуючи завдання, то в тебе завжди вистачатиме балів, аби покрити витрати. Але при цьому – швидко назбирати додаткові бали на білет «Визволення» не вдасться. Тому, у якомусь сенсі, Користувачі – це корпоративні раби й застрягли в цій ролі на довго.

«Слухай, Сичику».

Покликав Женя свою систему, вільною ходою прямуючи коридором, через що пишна спідниця активно розвивалася під силою ніг та вітру..

[Я просив не давати мені дивних прізвиськ.]

Пролунала відповідь системи 071. Сич як раз сидів на плечі свого Користувача. Ніхто не бачив птаха та і він не мав ваги, тому Женя не виказував спротиву подібній компанії. Ніхто не знав про систему, бо Сичик промовляв прямісінько у думки свого Користувача, а той теж відповідав подумки.

«Та буде тобі, Сичику». — Не здавався Женя нарешті дістаючись сходів у підвал. — «Мені ось що цікаво. Ти ж так і не розповів, що станеться, якщо у мене раптом закінчаться всі бали, настане опівніч і з мене спробують списати бали за користування тілом. Мені нарахують якийсь кредит під страшний відсоток?»

Кредит під божевільні відсоткові ставки – перше, що спадало на думку. Особливо після враження від системи «Персонаж масовки», котра й шукала можливості збагатитися, використовуючи усі наявні ресурси.

[Наша система не надає кредитів.] — Категорично відповів сич. — [І якщо ви виконуватимете всі завдання сценарію, то ваш баланс не опуститься до нуля.]

«А що як я захочу купити якісь предмети чи навички у магазині, тим самим спустошивши баланс?» — Женя здійняв брів до гори.

[Я б радив не витрачати бали на дурниці, особливо, коли світи можна пройти й без додаткових витрат, просто виконуючи місії.]

Еге ж, «просто виконуючи місії». Та згідно зі сценарієм, йому мінімум необхідні запаси міцного знеболювального та інші навички, що допоможуть пережити це пекло. При всьому цьому – цей світ належати лише до найнижчого рангу. Страшно уявити, що на нього чекає далі…

«І все-таки».

Після деякої паузи, під час якої Женя встиг дійти до стелажів та почав обирати потрібні пляшки з вином, 071 відповів:

[У разі, коли позначка балів Користувача опускається до нуля, а світ все ще не зачищено, – його душа асимілюється з тілом «жилета», забуваючи своє «я». Користувач впадає у кому та назавжди лишається замкненим у позиченому тілі, зламаного світу. Тому не раджу бездумно витрачати бали, провокуючи себе на небезпеку.]

Почувши це, Женя ледь не впустив пляшку дорого вина, що як раз покоїлась у його долонях. Ось і спливла чергова неприємна істина про систему та додаткова небезпека, на яку наражали Користувачів.

Женя голосно проковтнув зібрану у роті слину. Здавалося перед очима все потемнішало. Хоча важко сказати. Він же у підвалі, де єдине джерело світла – це лампа у руках.

«І вийти з цього стану вже ніяк? Не можна достроково покинути світ?»

[Користувач не може покинути світ, поки той не зачищено. Єдиний спосіб полишити світ – це мати на балансі бодай один бал, коли світ вважається зачищеним від похибок. Лише тоді Користувач автоматично повертається до підпростору нашої системи.]

Бали – це не лише інструмент, котрий дозволяє отримати бажане. Водночас – вони необхідні для виживання. Тому 071 неодноразово зосереджував увагу на виконанні завдань світу. Бо саме це є стабільним джерелом доходу балів у системі, де існує постійне їх списання.

Крокуючи коридором з двома пляшками у кошику, Женя морально готувався до прийдешньої вечері. На відміну від обіду – ввечері, за одним столом збиралась вся родина Ревицьких. Тому їх пан не осмілюється розпускати руки, перед дружиною та сином, що звісно заспокоює.

— Маєш чудовий вигляд у сій спідниці.

Пролунав низький чоловічий голос, котрий змусив Женю покинути вир власних думок.

За поворотом, попереду, стояв високий чоловік, широкі плечі якого одразу привертали увагу поки той підпирав стіну. З гарно вкладеним чорним волоссям та гострими блакитними очима в яких виднілася весела іскринка, він оглядав юнака, який йшов йому на зустріч.

Женя одразу впізнав це надокучливе лице. Георгій – один з помічників князя Ревицького, який вічно вдягнений з голочки. В сценарії про нього мало що сказано, бо він, як і Геня, відноситься до персонажів другого плану. Однак відомо, що його статус значно вищий ніж в інших слуг, бо князь відкрито демонструє довіру до цього чоловіка.

Це лише другий день, як Женя потрапив сюди, однак цього часу цілком вистачило, щоб чоловік перед ним – викликав бажання розбити пляшку о його голову. Проте Женя не сповільняючи темпу, продовжив рух, повністю ігноруючи чужі слова.

Георгій опустив погляд, коли хлопець проходив повз, та з широкою посмішкою промовив:

— Цікаво глянути, а що ж під нею?

Женя застиг на останньому кроці. Бажання вдарити пляшкою по голові ставало сильнішим з кожною секундою. А Георгія це лише тішило. Женя знав, що тому просто подобається глузувати з нього: з перевдягнутого у жіноче, хлопця. Все заради розваги. Однак розуміння ситуації не завжди допомагає тримати себе в руках.

— Спіднє. — Відповів Женя.

У Георгія здійнялися до гори брови від подиву. Він не очікував на відповідь.

Женя повернув байдуже лице у бік чоловіка, продовжуючи:

— Випереджаючи наступне питання: під спіднім – член або ж пеніс, хто як кличе.

Поки очі чоловіка здавалося ось-ось покинуть орбіту, Женя з хитринкою посміхнувся, ледь підіймаючи спідницю, оголюючи ноги.

— Хочеш переконатися на власні очі?

Георгій так і застиг. Його мозок вкінець зламався, не знаючи як реагувати. Женя задоволено всміхнувся та завертаючи за поворот пішов далі, переможною ходою.

«Ось як треба ставити на місце!» — Задрав він голову до гори.

[…]

[Вам нараховано донати від глядачів. Загальна сума – 132 бали.]

Несподіване сповіщення системи змусило Женю застигнути на місці. Він з широко розкритим очима оглянувся до свого плеча, де спочивав Сичик.

«Це прямо зараз задонатили?»

[Так.]

У хлопчачих очах заблищали зорі. 071 відчув недобре від погляду свого Користувача, котрий явно щось задумав.

— Ось вона сила контенту! — Женя переможно підійняв кулак до гори.

[Вам нараховано донати від глядачів. Загальна сума – 55 балів.]

~~~

[Чат глядачів фільму «Повстання проти шляхти»]:

— Такий повільний сюжет...

— Це лише початок!

— Нудний початок…

— Ти просто нічого не розумієш у красі даної епохи!

— Ні, це просто ти фанатик.

— Я теж шанувальник даного жанру, через всю цю естетику, але маю погодитися з глядачем вище, тут дійсно замало динаміки T.T

— Якщо не подобається, то йдіть, дивіться наукову фантастику!

— Сестро, облиш їх, що вони можуть знати?

— O.Q

— Вони не бачать краси у цій боротьбі різних верств населення. Простого люду та шляхти. Незламності духу та любов, що перемагає все!

— Ось-ось. Не помічають унікальну культуру, що закладено у моральні засади людей цієї епохи.

— О, дивіться, цей помічник знов дражнить нашого маленького актора.

— Бідолашка. Бачите, як у нього вени розбухли?

— Він точно злий XD

— Його вдруге за день домагаються ахахаха

— …

— …

— …

— Це він зараз що…

— О мій Бог! Ви бачите лице помічника?! (Донат!)

— Ахахахахаха. (Донат!)

— Чорт! Він прямий, наче рейка! (Донат!)

— Сміюся до сліз. Лови подарунок. (Донат).

— Він підіймає спідницю! (Донат!)

— Я дам більше, якщо знімеш спідницю! (Донат!)

— Так! Покажи нам, що під нею! (Донат! Донат!)

— Аааааа! Не йди!!!!!

— Ахахахахахаха. (Донат!)

— Забудьте, що я казала про естетику та моральні засади! Зірви квіточку помічника, поки він приголомшений! (Донат!)

— Оооо, так ось до якого табору ти належиш~

— Замовкни!

— Я одна бачу, як почервоніли вуха помічника?

— Ааааа! Як мило!

— …

— Підтримую силу контенту ахаха. (Донат).

~~~

Опанувавши свій шок, Георгій обернувся, проте хлопчик у жіночому вбранні вже давно зник з поля зору. Це не перше таке дитя, на його досвіді, і напевне не останнє. Георгій не придавав уваги розвагам князя. Не його це справа. Та і знає, що ці хлопчики опинилися у подібній ситуації не з власної волі. Знає, але бувають дні, коли все йде шкереберть. Плани руйнуються, його труди знецінюють і настрій пробиває дно.

Так, він покращує своє самопочуття шляхом низьких жартів з дітей, котрі опинились у ситуації навіть гіршій за нього. Так, він знає, що поводиться, як останній бовдур. Навіть не знаючи імен цих дітей. Однак – це, мабуть, вперше йому відповіли у подібній – вульгарній манері. Ще й так впевнено.

Кутки губ Георгія ледь підійнялися, утворюючи легку посмішку.

— Цей юнак… Раніше і не помічав, що він такий цікавий.

Вечеря минула відносно спокійно. Князь Ревицький був надто зайнятий – випиваючи весь присутній алкоголь на столі, після важкого дня, а його дружина – надто заклопотана, повчаючи семирічного сина – бешкетника. Вочевидь наслідуючи батька, хлопчик тягав за спідниці всю прислугу, котра проходила повз, через що сам Женя ледь не впав, бо його несподівано смикнули вниз.

Звісно Користувач здогадувався про подібне, бо щойно увійшов у їдальню, перед очима спливло завдання:

[Прийняти удар від молодого господаря на себе, уберігаючи Зоряну.]

«Теж мені лицар знайшовся». — Важко видихнув Женя думаючи про власника цього тіла.

Насправді ось що дивно: Сичик одразу сказав, що цей світ хоча і наближений до того звідки Женя родом, проте являється іншим – паралельним, тому геть інший. Але подоба культури та розпорядків цього часу інколи змушували забуватися, вважаючи, що він відправився у минуле.

Навіть коли вперше побачив лице свого «жилета» – він очманів наскільки той схожий на нього самого у юнацькому віці. Те саме чорне, неслухняне волосся з легкими кучерями, прямі брови, темні очі, котрі він сам успадкував від батька. Навіть основні риси лиця здавались схожими, лише не такими гострими, як він звик. Проте і це можна списати на юність. У нього навіть шкіра бліда, напевне так само легко засмагає на сонці, покриваючись червоними опіками, як у його оригінальному тілі.

«Може Геня насправді мій пращур?» — Не міг не поставити собі питання він, бо їх подоба вражала.

На що 071 відповів:

[Не можу нічого сказати, це паралельний світ, де житель Геня – не доживає до моменту аби лишити нащадків. Але якщо у вашому світі він має іншу долю або ж родичів, то все можливо.]

«Паралельний світ…»

Паралельний, але такий подібний, що навіть губишся у ньому.

Женя звик до буденного життя прислуги. Спершу звісно було важко прокидатися до світанку, але холодний дзьоб Сичика зміг би пробудити навіть мертвого. Та і замок не прибере себе сам…

Якщо упустити той момент, що до обовʼязків Гені входить: допомагати князю одягатися зранку та роздягатися ввечері, то роботу в замку можна вважати досить стерпною. Проте, як не дивно (а йому вже нічого не дивно) саме подібні події провокували сюжетні завдання, з можливістю заробити бали.

Ось як зараз наприклад. Він тримає шаровари, поки пан просуває у ті ноги, одну за одною. Тонкі хлопчачі руки натягують шаровари, спритними рухами затягуючи поясом. Зоряна ж стоїть позаду, тримаючи підготовлений жупан. Ну і звісно система видає:

[Завдання: Захистити головну героїню – Зоряну собою та не дати князю обмацати її.]

[Нагорода: 20 балів.]

[Статус: В процесі.]

«Як банально». — Женя закотив очі поки ніхто не бачить.

— Князю. — Зоряна протягує жупан, а Ревицький занурює руки у рукава.

Женя підіймається від поясу і впевненими рухами допомагає вдягти поверх каптан. Він так ретельно та старанно застібав ґудзики, ніби від цього залежало його життя.

— Чудово! — Задоволено хмикнув князь, тягнучи руку, до спідниці Зоряни.

Він плеснув по сідниці, після чого голосно засміявся на всю кімнату. Дівчина в ту ж мить міцно стисла свій фартух з напруженим лицем, боячись проявити істинні емоції. Пан все продовжував задоволено плескати її, і звісно ніхто не міг сказати йому ані слова. Інша прислуга удавала ніби не помічає нічого, як і завжди до цього, коли жертвою домагань ставав Геня. Як і вона сама у свій час…

Згадавши самопожертву друга, котра за останні місяці так природно перетворилась на обовʼязок, Зоряна одразу ж перевела погляд на хлопчину. Тим часом Геня стояв на одному коліні, невимушено протягуючи черевики своєму пану.

Він підняв вдумливе лице і коли побачив картину перед собою, Зоряна помітила як розгубився парубок. Вочевидь, цього разу, він сам не виявив наміру пана, тому і не заступився за неї, як зазвичай.

Зоряна піймала себе на думці, що підсвідомо звинувачує Геню, бо цього разу він не захистив її. Вона так звикла до відчуття «захищеності», що почала сприймати це за належне. Хоча він ніколи й не обіцяв оберігати її від усього на світі, а вона сама не раз наголошувала, що йому варто турбуватися передусім про власний добробут. І ось тепер, через ці брудні думки та образу, її колишні слова здаються не більше ніж порожнім фарсом.

Раптом її лице залилося червоним від сорому.

[Завдання: Захистити головну героїню – Зоряну, прикривши собою та не дати князю обмацати її.]

[Нагорода: 20 балів.]

[Статус: Провалено.]

071, котрий сидів на підвіконні та спостерігав, почав переводити погляд з головної героїні на Користувача.

[Ви навмисне провалили завдання?]

Женя як раз допомагав князю взуватися.

«Надто мала нагорода за подібний досвід».

[Я б на вашому місці не нехтував заробітком балів.]

«Не хвилюйся». — Женя підвівся і на його лиці вмить вималювалась приємна посмішка, адресована князю. — «Я просто вирішив піти іншим шляхом».

071 несхвально примружив очі, коли Женя із неприхованим захопленням промовив:

— Вельможний князь сьогодні виглядає надзвичайно мужньо…

Зронивши ці слова, Женя одразу ж засоромлено закрив рота, ховаючи очі в підлозі у низькому поклоні.

— Ваша милість! Дозвольте попросити вибачення за мій довгий язик!

Князь Ревицький, очевидно в гарному настрої, почав ще дужче сміятися, ніж раніше.

— Геня, підніми голову, дитя, бо в словах твоїх – істина.

Хлопчина схвильовано підняв очі з під лоба, не наважуючись прямо вирівняти спину. Хоча і зробив комплімент своєму господарю, проте він роззявив рота без дозволу, тому пан Ревицький розумів побоювання слуги. І те з яким неприхованим захопленням на нього дивились ці темні очі, його невпевненість та поступливість… Все до купи потішило Ревицького.

— Сьогодні ми чекаємо на гостей із родин: Милсум та Промовських. Як господар – я не можу впасти лицем. — Князь почав підбадьорливо плескати Геню по плечу. — Завтра відкриємо сезон осіннього полювання.

Женя звісно і так це знав. Хто як не прислуга відає про вельможних гостей та причини їх приїзду? Особливо коли потрібно зробити все, аби задовольнити їх потреби, тим самим підтримуючи статус свого князя. Однак він навмисно вимусив Ревицького підняти цю тему і не просто так.

Забувши про страх та нещодавній сором, Женя закліпав очима, повними блиску, ніби перед ним Божество. Самими губами він промовив слово – «полювання» поки фанатично глядів на свого господаря. І звісно, настільки очевидне захоплення не сховалося від Ревицького. Не треба багато думати, аби здогадатися, що стало причиною невимушеного збентеження цього хлопчика. Він і сам проходив через подібне у юнацькому віці, коли споглядав, як батько готував свої лук та стріли перед черговим полюванням.

Чи через те що сьогодні у нього надміру гарний настрій, чи через послужливість Гені та обожнювання в очах, Ревицькому раптово закортіло взяти це дитя з собою, аби те побачило все на власні очі. Байдуже зайві руки завжди стануть у пригоді.

— Слухай, Геню. А чи не піти тобі з нами завтра?

«Хех. Як два пальці об асфальт».