Перепрошую, де тут вихід?

[Чат глядачів фільму «Повстання проти шляхти»]:

— Цей користувач такий дивний.

— І не кажи! Зазвичай вони всі зі шкіри лізуть, аби слідувати сюжетній лінії. Цей же подекуди ігнорує завдання і робить що заманеться!

— А мені подобається цей користувач. Він такий милий ♡

— Він не виконує завдань! Сюжет скотився бог зна куди! Тут мали бути сцени з насиллям над Генею!

— О.О… От же ж садюга!

— Ой, тільки не треба прикидатися, наче я один тут такий. Всі ми читали опис до фільму. Всі ми тут задля забави ￢_￢

— Упіймав! Хехе

— Та буде вам, байдуже сюжет рухається у вірному напрямку. Інакше система дала б збій і закрила фільм.

— Коментатор вище вірно каже! Тож гайда насолоджуватись цікавим перебігом подій!

— Сестро, ви тут! (//▽//)

— Так! Я тут!

— Оооо, починається… Зараз почнуть свою ґейщину просувати…

— А ти це що, маєш щось проти моїх милих Георгія/Гені?!

— …

— Хааа? Він сказав щось погане про наших хлопчиків? А ну давай, вийдемо сам на сам!

— Сестри, я підготувала кастети!

— Молодець!

— …

— Не маю нічого проти! Чудова пара! Щастя їм! Здоровʼя! Діточок, як на небі зірочок!

— Одразу б так. Може я тільки й дивлюся це кіно, в очікуванні коли Генічка нарешті покаже нам свій прихований скарб під спідницею ￢‿￢

— Хехе

— Хтось ще памʼятає, що так-то – це історична драма?

— А це має значення? Я тут, бо мене покликала сестра. Так-то я історичне занудство не дивлюсь.

— Тц, через те що ви йому вічно донатите – він і продовжує нехтувати сюжетом.

— А хто віддав найбільше балів, коли він звʼязав того панича у лісі та погрожував ножем?

— Ага-ага. Звучить не переконливо.

— Не було такого!

— У мене є скриншот, тож не бреши!

— Ага-ага. Не тобі буркотати тут за донати. Сам цим грішиш.

— Тоді був захопливий сюжетний поворот! Це інше! Ви ж обсипаєте його балами за всяку дурню! Через вас він постійно заграє до князя замість того, щоб опиратися йому, захищаючи головну героїню!

— Ну я б теж не хотів закінчити у катівні, за дівчину, котра в результаті не оцінить жертви й віддасть серце іншому. Тож розумію користувача. Мені от байдуже що він там робить, аби тільки сюжет рухався у цікавому напрямку.

— Так-то Зоряна не просила, щоб Геня її захищав, тому нічим не зобов’язана йому. Але я розумію про що ви.

— Ось він зайняв іншу позицію, шукаючи щастя де інде.

— Поруч з Георгієм!

— Ха-ха. Багатьом подобається ця пара, але чому не з князем? Хіба це не логічніше, спираючись на дії користувача?

— Він старий.

— Ага-ага. Старий. З молоденьким Георгієм буде краще. Хоча спостерігати за реакціями князя весело, тому не маю нічого проти хехе.

— Точно кажеш, сестро!

— Ха-ха. Ну вам видніше.

— Лол.

— Що таке?

— Самі гляньте, що відбувається на екрані ахахаха

— Чорт! Як це він, так?! XD

~~~

Жені й самому цікаво, як це він так йшов, що коли перетинав поріг – перечепився через власну ногу та впав прямісінько в обійми князя Ревицького. І поки, у чатику, збуджені глядачі друкували коментарі, з дикою швидкістю, та обсипали донатами за сміливість стрибнути у чоловічі обійми, сам Женя ледь стримував внутрішній крик.

Цього разу – все трапилось дійсно випадково! Він взагалі не планував подібного перебігу подій! Чесно!

Георгій, котрий стояв за спиною князя, бо як раз йшов за ним, безмовно глядів на цю сцену. Женя краєм ока побачив осуд у цих холодних блакитних очах. І все за свою буцімто відкриту провокацію, аби звабити пана.

«Та я ж ненароком! Не треба так на мене дивитись!»

Одне – дражнити князя з безпечної відстані, і зовсім інше – витворяти настільки нахабні «напади»! Це ж надто ризиковано! У князя може урватися терпець і тоді рахуй, що все пропало! Кінець спокійним будням із легким заробітком; привіт знущання, тортури та побиття.

Ревицький настільки здивувався, що застиг, наче камінь. Тим часом безсилий та блідий Женя, сповз на підлогу.

Мабуть, інстинктивно, Ревицький схопив юнака за кволі руки, аби той не впав, коли Женя почав сповзати вниз, і сам здивувався своїм діям.

У результаті двоє чоловіків зустрілися поглядами в німій тиші: блідий Женя, на колінах, та князь, який притримував його за руки. Обоє шоковані ситуацією та позицією.

Першим зреагував Женя. За секунду на його очі навернулися сльози. Він опустив голову, приховуючи ті й почав жалібно вимолювати прощення:

— Цей слуга провинився, бо надто незграбний! Прошу милості у господаря та прощення за свою нахабність!

Найкращий захист – це напад, а у цьому випадку – визнання своєї провини та поспішне вибачення!

І як по магії, ледь здивований та і без того заклопотаний князь, вирішив, що краще відпустити дану незручність, ніж витрачати час та енергію на сварки. Тим паче – це Геня…

Ревицький потягнув руки хлопця до гори.

— Підведись, Геню. Я пробачаю тобі цю дрібну незграбність, проте будь уважнішим у майбутньому.

Женя, котрий з чужою поміччю нарешті став на ноги, почав активно кивати головою.

— Дякую, Вельможного князя за милість! Цей слуга надалі буде обачнішим!

Ревицький оглянув хлопчину з ніг до голови і йому одразу спало дещо на думку. Він обернувся до Георгія та змахнув долонею.

— Йди вперед, я потім підійду.

Георгій глянув на князя, потім на слугу у поклоні, і знову на князя. На серці свербіло, але він не міг проігнорувати наказ.

Він шанобливо вклонився:

— Так, пане.

І пішов вперед, у бік робочого кабінету.

Коли вони лишились віч-на-віч, князь почав ненароком озиратися. Переконавшись, що у коридорі більше нікого, він підхопив Женю під лікоть і повів у ближню кімнату.

Це господарське крило, де знаходиться: його особистий кабінет, бібліотека, переговорна, вітальня для гостей, кабінети помічників та складські кімнати. Вони зайшли як раз в одну із кімнат для гостей замку, де Ревицький зазвичай веде ділові перемовини за келихом чогось міцного.

Природними рухами він завів Женю всередину та посадив на найближчий диван. Тим часом сам Ревицький підійшов до шафи із темного дерева на якій виднілася витончена різьба. Відкрив верхні дверцята та дістав з полиці келих й пляшку.

Поки Женя мовчки сидів і з невиразним лицем спостерігав, князь спокійно заповнював порожній келих рідиною з терпким ароматом. Опустив пляшку на ближню тумбу, чоловік сперся ліктем о підвіконня, приймаючи позу типового заможного аристократа.

У розслабленій манері, Ревицький почав смакувати міцний напій зі свого келиха. Він ніби й забув, що не один у кімнаті, а ще хвилину тому привів сюди слугу. Проте ця ілюзія панувала рівно до моменту, поки пара темних очей не глянула на юнака навпроти.

Женя одразу випрямив спину та опустив погляд. Його вуха почервоніли, що дуже контрастувало з блідою шкірою та чорним волоссям.

Може через юність та для парубка він виглядав досить миловидно. Особливо у білосніжній хустці та сорочці з вишитими візерунками дерева життя та шевронами. Чорна спідниця додавала свою краплину шарму.

— Геню. — Раптово пролунав панський голос, через що хлопчик здригнувся. — Якщо я правильно пам’ятаю, ти й служниця Зоряна родом з одного села?

Женя одразу кивнув.

— Так, пане, ми обоє прийшли з села Вовчик.

— Отже, ви доволі близькі, чи не так?

Женя застиг на кілька секунд, після чого невпевнено продовжив говорити, перебираючи пальцями:

— Напевне… Оскільки батьки відправили нас на заробіток ще дітьми, то… — Очі Жені наповнились глибоким сумом. — Ми виросли разом, тож Зоряна для мене наче сестра. Єдина родина…

Ревицький під новим ракурсом глянув на Геню. Виявляється він не лише содоміт з надмірно ніжним, для чоловіка, характером, так ще й вбачає у Зоряні – члена родини.

Це ж чудово! Інтуїція його не підвела! Вони вочевидь досить близькі, тому Геня має знати багато про Зоряну та її вподобання!

— Коли поруч є близька людина, навіть якщо не по крові, – це справжнє багатство. Ти маєш берегти ці відносини.

«Ого, скільки пафосу у словах людини, котра хоче використати ці відносини».

— Ви з Зоряною давно привернули мою увагу.

«Та ти що?»

Женя здивовано підняв схвильовані очі.

— Справді?

Ревицький кивнув.

— Я пам’ятаю вас ще малими, коли тільки з’явилися тут. Час спливає швидко, ви подорослішали… Достатньо, щоб знайти собі пару та створити родину.

«Нам шістнадцять! А ти збочений педофіл!»

[Нагадаю Користувачеві, що за цих часів вважається нормою одружуватися з шістнадцяти років. Наприклад дружині пана Ревицького було як раз шістнадцять, коли її видали заміж.]

«Дякую за урок історії, Сичику. Ех… А у мій час, цього стариганя посадили б за ґрати!»

— Цікаво, можливо, ви з Зоряною вже маєте наміри щодо когось?

«Ооо, заходить здалеку, ніби цікавиться про нас обох».

І без того почервонілу шкіру Жені обдало новим жаром. Він почав присоромлено ховати очі, кусаючи губи.

— Ну так що? — Продовжив тиснути князь. Він не дозволить хлопчині замовчувати.

— Емми… Ну… Не те щоб у нас були наміри… — Женя ненароком підняв погляд на Ревицького, після чого одразу опустив, наче перелякане кроленя.

— По правді кажучи, у нас із Зоряною досить схожі вподобання і з дитинства нам подобається одна людина...

Женя замовк на кілька секунд, нервово перебираючи пальцями. Його лице настільки почервоніло від сорому, що цього просто неможливо не помітити.

Князь в основному розумів чому це дитя так панікує. Все-таки він ще юний, а його обʼєкт обожнювання прямо перед ним запитує про його романтичний інтерес. Однак після слів, мовляв, їм обом подобається одна людина… Ревицький одразу підбадьорився!

Женя важко видихнув.

— Проте розвиток цих почуттів неможливий, ні для мене, ні для неї…

— Чому ж це? — Ревицький одразу вловив зміну настрою хлопчика.

— Нууу… Бо ця людина вже має родину…

— Це, звісно, ускладнює ситуацію, але… завжди є шанс, що ця людина розлучиться заради нового кохання.

Женя захитав головою.

— У моєму випадку це неможливо. Мої почуття – гріховні й недозволені. Бог ніколи не дасть на них благословення. Я навіть не смію мріяти про щось більше, ніж просто бути поруч, як спостерігач.

Ревицький серйозно кивнув. Добре, що цей слуга все розуміє. Це позбавить його зайвих клопотів.

— А ось у випадку Зоряни…

Женя знов раптово замовк. Він глядів по сторонах, із лицем повним сумнівів.

— Що у випадку Зоряни? — Ревицький не заспокоїться поки не дізнається!

— Я… не певен, що маю право про це говорити…

— Ти мій слуга. А це означає, що я маю знати все, що стосується моїх підданих.

Женя схвильовано глянув на князя. Той якраз підійшов до нього, сів поруч і поклав свою велику долоню на тонке плече, плескаючи по тому.

— Нумо, Геню, ти можеш все розповісти своєму пану. Ваше щастя – моє щастя; ваші біди – мої біди; ваші турботи – мої турботи.

Юнак помітно нервував, але поступово збирався з духом. Нарешті він підняв темні очі, у яких світився рішучий намір розкрити таємницю.

— Вельможний княже, прошу вибачення за те що приховували це від вас! Передусім ми боялися за вашу репутацію!

— Ну-ну. — Ревицький заспокійливо поплескав по хлопчачому плечу. — Все гаразд, я розумію ваші наміри.

— Річ у тім…

— Так.

— Річ у тім! — Женя зробив ще одну спробу, набираючись всієї рішучості у своєму тілі.

— Так-так.

— У Зоряни гонорея!

— …

Немов сліпий до переміни виразу лиця князя, Женя продовжив виливати наступну частину інформації:

— Через свою недугу вона не сміє навіть близько підходити до кохання всього свого життя.

— …

— Самі розумієте… — Женя соромʼязливо відвів погляд. — Поки не одужає, не може навіть думати про створення родини. Надто великі ризики…

— …

— Але ви не хвилюйтеся, княже! — Женя поспішно підняв руки, запевняючи. — Ми дізналися від лікаря, що ця недуга передається лише через інтимний контакт і ніяк не через побутові речі чи спільний туалет!

Женя глибоко вдихнув та важко видихнув.

— І хоча вона не заразна у побуті, гонорея – річ ганебна… Зоряна боялася заплямувати вашу репутацію або що ви виженете її, тому лікується потайки. Ніхто, крім мене, не знає.

Женя міцно притис долоні до своїх очей.

— Прошу вибачення у князя за наше мовчання!

[Чат глядачів фільму «Повстання проти шляхти»]:

— «У Зоряни таємниця…»

«Яка?»

«Ну…»

«Та що там?»

«У неї гонорея…»

— Хахахахахахахаха

— А я все думала, що він вигадає ахахаха.

— Гонорею!

— Між іншим, цікавий хід.

— Погоджуюсь з коментарем вище, але як Женя буде викручуватися, якщо спливе правда?

— Так можна ж попередити Зоряну, хіба ні?

— Ну добре, тоді він не боїться, що пан озвіріє та вижене головну героїню і сюжет скотиться не туди?

— Сюжет і так скотився не туди. Як бачимо – користувача це мало хвилює XD

— Як досвідчений глядач історичних фільмів – маю думку, що користувач робить ставку на страх князя бути осудженим. Тоді гонорея вважалася дуже ганебною хворобою. І більшість шляхтичів, панів та інших заможних сімей, де водились слуги, частіше приховували наявність даної хвороби, ніж виганяли хворих. Робочі руки завше потрібні, та і є ризик, що піде мова, ніби слуга підхопив хворобу від члена родини, де прислуговував. Також не забуваємо про прихильність князя до Зоряни. Він цілком може докласти зусилля аби допомогти дівчині побороти хворобу.

— А та із вдячності розсуне перед ним ноги? (￢‿￢)

— Все можливо~

— Яка імпровізація! Яка акторська гра! Я не можу хахаха

— Ааааааа! Це не імпровізація!

— А?

— Що-що?

— Я переглянула записи минулих днів і знайшла підтвердження! Це не імпровізація! Користувач все продумав завчасно!

— Де? Коли?!

— Га?

— Ловіть, заливаю сюди обрізаний момент.

(0000065449678.mkv)

— Аааааааааа!

— От же ж хитрий вовк!

~~~

Оговтавшись, після короткого шоку, Ревицький повернув собі лице. Він опустив очі на Геню, який все ще ховав обличчя за долонями, боячись глянути на нього.

— Що ж… — Пролунав голос князя з легкою хрипотою. — Гадаю цю недугу дійсно краще тримати у таємниці. Молодець, що зрештою повідав мені. Все…

Почувши голос пана – хлопчина боязко визирнув з-під пальців.

— Але ти часом не знаєш, від кого вона підхопила це?

Юнак заперечно замахав головою.

— Навіть гадки не маю, княже. Мені це здалося дивним, бо вона ж наче не з ким і не контактувала! Ну… У цьому плані… Я маю на увазі…

— Ясно. — Ревицький голосно видихнув, масуючи пальцями своє перенісся. — Мені треба багато про що подумати, тож залиш мене та йди у справах.

— Так, пане!

Женя одразу ж піднявся з дивану і за лічені секунди перетнув поріг, лишаючи князя на одинці із собою у тихій кімнаті.

Георгій збився з рахунку, по якому колу, перевіряє документи на столі. Його звісно здивував несподіваний вибрик Гені, але більше хвилювала реакція князя. Не дарма ж він сказав йому йти далі, а сам лишився з хлопчиком на одинці. І вже стільки часу минуло, а князь все не повертаються!

Звісно не хотілося нагнітати, але у голову лізли далеко не світлі думки…

Коли Георгій групував чергову стопку документів до кабінету увійшов Ревицький. Помічник одразу підірвався з місця, вклоняючись.

Придивившись до пана Георгій помітив, як за такий короткий проміжок часу, осунулося лице шляхтича. Його очі ніби нічого не бачили, а сам чоловік перебував у глибоких думах, не звертаючи уваги ні на кого та нічого.

Зрештою, проігнорований Георгій, всівся назад, на своє місце, в очікуванні коли князь покличе його. І хвилин через пʼятнадцять Ревицький дійсно заговорив:

— Відправ гінця до лікаря Добровського з проханням прийти до мене завтра зранку.

Георгій напружився через несподіване прохання та неприховану серйозність у панському тоні.

Невже таки щось сталося?

— Але нехай Добровський прибуде таємно. Не хочу розголосу та зайвих балачок.

— Так, княже. Я негайно розпоряджуся відправити гінця!

Ревицький продовжував глядіти в нікуди так і не відзначивши свого помічника жодним поглядом. Лише кивнув та змахнув рукою.

— Йди.

Покинувши пана, Георгій відправився виконувати нове доручення. І як тільки проінструктував гінця – одразу рушив назад до господарського крильця замку.

Поки йшов, весь час, відколи покинув кабінет і до нині, він намагався впіймати знайомий силует серед слуг, що проходили повз. Та все марно… Гені серед них не знайшлося.

Георгій не знав що трапилося, але князь виглядав надто апатично і навіть дещо розгублено. Раптово покликав лікаря та ще й таємно. І все це після розмови з Генею.

Ах! Як же хочеться дізнатися причину! Але він не може так просто прогуляти роботу та відправитись на пошуки Гені. Сьогодні, як на зло – купа справ…

Єдиною надією було зустріти Геню на шляху до гінця і назад, але не в коридорі, ні у кімнатах поруч – того не знайшлося. Ну хоча б він переконався, що лікар потрібен не для Гені, після побиття. Це вже щось.

Але як же дратує, що цього хлопака нема поруч, коли він так потрібен! Ну серйозно! Куди він вже втік?!

У вітальній кімнаті для гостей, Женя протирав пил, як несподівано чхнув.

— Пчхи!

Він рефлекторно закрив рота долонею.

«Невже хтось згадує про мене?»

[Гадаю справа у пилюці.]

Женя потер свій ніс.

«Що-що?»

[Кажу, будьте здорові, Шановний Користувачу.]