Перепрошую, де тут вихід?

Чоловік середнього віку, з легкою сивиною на скронях, занепокоєно сидів у шкіряному кріслі, то і справа кидаючи погляд на настінний годинник.

Вчора ввечері до його клініки несподівано навідався гонець самого князя Ревицького. Він передав прохання – бути в замку з першими співами півнів. Так мало того, що виклик терміновий, так ще одна з умов – секретність візиту.

Багаторічний досвід підказував лікарю Добровському, що на нього чекає не банальна справа з сезонною застудою чи меланхолією. І варто готуватися до найгірших сценаріїв.

Князь нарешті увійшов до кімнати, вітаючись ще з порогу. За ним двері тихо зачинив слуга, залишивши господаря наодинці з гостем.

— Яне, друже! Дякую, що знайшов для мене час.

— Ну що ви, Вельможний княже, хіба міг я відмовити?

Добровський одразу піднявся та швидким поглядом окинув чоловіка перед собою. Ревицький не виглядав хворобливим, навпаки – досить жвавим та енергійним. Тому лікар видихнув з полегшенням. Проте напруга не відпускала, бо якщо причина екстреного виклику не князь, то скоріш за все – інший член родини чи хтось наближений.

Потиснув долоні, вони всілися за крісла по різні сторони. Добровський стримано чекав, споглядаючи за князем, а той, своєю чергою, не тягнув дарма час.

— Як ти вже, мабуть, здогадався, я покликав тебе не просто так. — Ревицький підняв твердий погляд на чоловіка навпроти.

Лікар проковтнув зібрану у роті слину та кивнув.

— Те, що я тобі зараз скажу, має залишитися між нами.

— Так, пане. — Лікар знов кивнув.

Отримавши необхідну відповідь, лице Ревицького перемінилося.

— Мова піде стосовно однієї служниці нашого замку…

Відколи князь відправив його сюди, ранкова метушня, на кухні, стала чимось звичним для Жені. Окреме приміщення, в якому вирували різноманітні аромати, приємно зігрівало у холодну пору. Але найкраще – це можливість відточити свої кулінарні навички!

«Я тут всього нічого, а вже досяг таких вершин! Сичику, я тобі кажу, щойно повернусь додому, відкрию власний заклад!»

Очі системи скептично звузилися.

[А вам не займати впевненості. Попри всі труднощі ведення власного бізнесу. Раджу спершу провести детальний аналіз ринку, ніші, конкурентів…]

Сичик і далі щось зачитував монотонним голосом, однак Женя його вже не слухав.

«А концептом буде – український етнос! Як почалось повномасштабне вторгнення, так цей напрямок почав набирати страшенної популярності, на пару з підтримкою національного виробника».

Проігнорований 071 невдоволено закотив очі.

«Я ж тут, можна сказати, з перших джерел черпаю знання!»

[Ви готуєте за моїми рецептами.]

«…»

[Під диктування.]

«Я набираюся досвіду! І взагалі! Смачно готувати за рецептом – теж треба вміти!»

[Як скажете.]

«Отож, бо й воно».

Женя з усієї сили загнав кухонного ножа у тушу, безжалісно розділяючи ту на шматки.

— Ой! — Несподівано зойкнула Зоряна, проходячи повз Женю.

Те як несподівано хлопець вдарив ножем, ненароком налякало, проймаючи холодом до самих кісток.

— Зоряна! — Весело вигукнув Женя, коли обернувся до неї.

— Геня! — Дівчина посміхнулася скривленими губами.

Побачивши парубка, вона одразу потягнулась до хустки й почала витирати бризки крові з його лиця. Її погляд мимоволі опустився на тушу, котра ще нещодавно була живою істотою.

— Ти самотужки розробляєш тушу?

— Ага! Якщо хочемо подати ніжне мʼясо до вечері, то варто починати підготовку з рання.

Женя опустив погляд на забруднену кровʼю хустинку.

— Правда, навіть коли випускаєш всю кров, під час наступної обробки мʼяса, байдуже на тебе потрапляють залишки…

Дивлячись на Геню, Зоряна раптово пригадала своє дитинство. У її родини велося своє хазяйство. Може навіть і зараз є, хто зна? Ще малою вона звикла бачити смерть скота, це аж ніяк не дивувало просту селянську дівчинку. Правда, сама вона ніколи не працювала з мʼясом, бо ще дрібною її віддали працювати у замок.

Тут вона лише грає роль спостерігача. Займається сервіруванням, подачею готових страв до столу. На цьому і закінчувався її контакт зі смертю.

— О! — Це все навело Зоряну на думку. — Я бачила сьогодні лікаря Добровського!

Женя зацікавлено глянув на подругу.

— Думаю, він снідатиме з господарями. Старша економка наказала накрити стіл на ще одну персону. — Припустила юначка.

— І коли ж він прийшов? — Задумався Женя.

— Ще на світанку! Я бачила його з вікна, коли йшла до покоїв пана. Спершу навіть не впізнала, бо лікар був у довгому плащі та капелюсі з широкими полями. Якби недавно не навідувалась до нього, то й не здогадалася б, що це він.

Кутки губ Жені утворили ледь помітну посмішку.

— До речі, я досі дивуюся: ти дав мені купу злотих і рецепт, наказав піти до клініки Добровського та купити якісь дорогі ліки…

— І я ще раз дякую! Ти мені дуже допомогла!

Зоряна тихенько засміялася, прикриваючи рот кулаком.

— Чесно-чесно! — Женя широко посміхнувся оголюючи свої чарівні зуби. — Мене майже не випускають звідси, і ти єдина кому я міг довірити цю надважливу справу!

— Ну якщо так, то рада допомогти.

Вони обоє посміхалися один одному, наче діти, котрі зробили шкоду і приховали всі докази.

— Правда, я й досі не розумію: звідки у тебе стільки грошей? І навіщо тобі ті ліки? Ти ж, здається, здоровий? — Вдумливо промовила Зоряна.

— Секрет фірми. — Підморгнув Женя.

Зоряна розгублено подивилась на давнього друга.

— До речі, до речі. Раз ми вже заговорили про це… — Женя нарешті припинив працювати з мʼясом та витер руки о рушник. — Я маю дещо для тебе.

Женя відійшов від стола, де оброблював мʼясо та поманив пальцем Зоряну за собою. На шляху з кухні, він ретельно промив руки у холодній воді (вже яка є) та вмився. Зоряна протягнула йому більш-менш чистий, на вигляд, рушник, і після того, як хлопчина витерся, вони покинули кухню.

— А нічого, що ти так пішов посеред справи? — Схвильовано запитала дівчина, обертаючись до дверей кухні.

— Все нормально. — Женя не збавляв темп. — Я закінчив відділяти кістки від мʼяса, хай полежать трохи. Ми байдуже ненадовго.

Зоряна не знала куди й головне – навіщо її ведуть, до поки вони не звернули до крила, де живуть слуги. Пройшовши ще кілька десятків метрів, пара людей зупинилась біля дверей. Женя без зайвих затримок відчинив ті, запрошуючи подругу всередину своєї кімнати.

Перетнувши поріг вона одразу відчула сліди ностальгії. Раніше, ще дітьми, коли жили в одній кімнаті зі старшими, вони часто навідувались один до одного. А коли кожному виділили власну кімнату – продовжили давню традицію. Правда з часом – подібні вилазки стали рідкісним явищем.

Зоряна вже й не згадає, коли востаннє приходила до Гені, а він до неї. Відколи подорослішали – між ними зʼявилась ледь помітна стіна. Вона більше часу приділяла іншим дівчатам-служницям, а Геня… А з ким ще товаришував Геня, окрім неї? Правда в тому, що вона й не знає.

— Ось.

Хлопчачий голос пробудив Зоряну від думок. Вона зосередила погляд і побачила як до неї протягнули знайому керамічну баночку розміром з долоню.

Юнак відкрутив кришку і зсередини вирвався густий аромат пряних трав з домішками металу та нотками паленого каменю. Ніби хтось лишив монети серед сирої трави на палкому сонці. Приємним цей запах назвати важко. Зоряні в один момент навіть почулися нотки тухлого яйця, але аромат густого лісу знов почав перекривати все.

— Пахне… Дивно. — Не приховувала своєї думки Зоряна. — Це ті самі ліки, що я купила для тебе?

Женя задоволено всміхнувся.

— Вгадала! А також твій порятунок від залицянь пана!

Зоряна округлила очі.

— Гарантую. — Женя зважив у долоні керамічну баночку. — Варто лише трохи нанести на шкіру перед тим, як прислуговуватимеш йому, і він не смітиме торкатися тебе.

Женя відчерпнув трохи мазі своїм пальцем і почав розтирати. Зоряна ж зробила обережний крок назад.

— Боюся, що від цього смороду всі мене оминатимуть. — Скривилася вона. — А якщо, як князь просто накаже кинути мене у річку, щоб відмити?

Зоряна хоч і зрозуміла суть задуму, мов – цей сильний запах має відлякати князя від неї, та водночас продовжувала боятись негативної реакції Ревицького. На дворі кінець осені – це не найкраща пора для купань.

Женя повів плечима.

— Якщо боїшся, то я не змушую… Моє діло запропонувати, твоє — відмовитися.

Зоряна з сумнівами опустила погляд на керамічну баночку.

— Та я гарантую, що нічого він тобі не зробить. Навіть вусами не поведе.

— Звідки знаєш?

— Просто знаю.

Геня випромінював впевненість і це підкупало. Додамо до цього те, що він відрекомендував себе, як надійний друг, котрий неодноразово рятував її від всяких збочень, і отримаємо чисту віру.

— Гаразд… Скільки й куди треба наносити? — Все-таки здалася Зоряна.

Домагання князя, з кожним днем ставали дедалі гіршими, нагадуючи катування. Вона дійсно ладна ризикнути, якщо це допоможе уникнути цього стариганя.

— Трохи.

Женя підійшов впритул до подруги, взяв ту за руку, підгорнув рукав і наніс частину мазі зі свого пальця на дівочу шкіру. З іншою рукою він провернув те саме.

— Коли князя нема поруч, то можеш змивати засіб, і поновлювати за необхідності.

Після того як на її руки нанесли мазь – ніс знов почав вловлювати дивний аромат.

— Як раз випробуємо ефективність даного методу за сніданком. — Женя підморгнув. — Якщо що, я тебе обовʼязково захищу, тож не переймайся за наслідки.

В очах Зоряни прослідковувалась тінь сумнівів, проте вона не те щоб мала вибір. Інколи легше повірити, що якась мазь, з дивним ароматом, стане чарівним щитом від бридких домагань, ніж терпіти ті до кінця днів. Хоча сама віра у дещо подібне здається напрочуд наївною, що аж смішно.

[Чат глядачів фільму «Повстання проти шляхти»]:

— Бачите? Бачите?! А я казала! Казала! Він все продумав!!!

— Стривайте… Поправте мене, якщо я помиляюсь, але… Він серйозно наказав головній героїні наносити на шкіру ртуть з сіркою?!

— Хахахаха!

— У цьому часовому проміжку ртуть з сіркою часто використовували у медицині. Вважалося, що вони ефективні проти інфекції. Тож венеричні хвороби теж лікували ліками на основі цих компонентів.

— І це дійсно допомагало? Хіба ртуть не токсична?

— Ви праві, ртуть – токсична. Тому подібне лікування не було ефективним. Навпаки, навіть шкодило пацієнтам. Але у ті часи всі свято вірили у цілющі здібності тієї ж ртуті, тому результати лікування трактували, як заманеться. Вижив – це ртуть допомогла; помер – запізно почали лікування, що навіть ртуть не врятувала. ╮( ˘ ､ ˘ )╭

— Здається наш Користувач вирішив отруїти головну героїню хахаха.

— Лол лол лол.

— Для всіх тих, хто неуважний або відходив, надсилаю уривок з учорашньої трансляції.

(0000065449699.mkv)

— Задрот увійшов у чат XD

— Я просто фанат цього отп і завжди на готові аби захистити свого синочка. (￣ヘ￣)

— Ооо, так він замінив наповнення баночки на предмет з магазину системи.

— Є таке.

— А що це за предмет?

— …

— …

— …

— Хахахаха спам спам спам.

— Кхм кхм. Якщо не помиляюся, то це [Сухий парфум мрій].

— !!! Вперше бачу, щоб хтось використовував цей реквізит з метою створити бомбу смердючку!

— Бідося, гарненько так віддав за цей реквізит хахахаха.

— Плак-плак. На синочку, купи собі пиріжечок. Матуся не дасть тобі вмерти голодною смертю. ТТ (Донат)

— ТТ (Донат)

— (づ◡﹏◡)づ (Донат)

— Знову ви потурайте йому!

— Така доля матері. Віддати останнє своєму дитятку. Q.Q (Донат)

— …

— ( ╯°□°)╯ ┻━━┻

— (Донат) ♡

~~~

Зоряна дуже хвилювалася коли несла тарілки зі стравами. Здавалося ніби дивний запах огортає її з ніг до голови та підсилюється з кожним кроком до столу. Хоча ніхто із прислуги нічого не сказав щодо смороду. Може через те, що до всіх так чи інакше причепився аромат з кухні?

Попри страх та тремтіння – вона таки змогла, без проблем подати страви. І як завжди, щойно потрапила у поле зору князя, той одразу ж покликав її до себе. Щойно підійшла, до неї протягнули келих, натякаючи заповнити той.

Зоряна похилилася до столу, тягнучись до глечика, котрий стояв прямо перед Ревицьким. Через що її постать перемістилась достатньо близько, аби чоловік міг розгледіти кожну вію та кожну вишиту зорю з квіткою на сорочці.

Ревицький зробив глибокий вдих. Він часто таке провертав аби насолодитися ароматом молодої шкіри. І якщо раніше Зоряну вкривало дрижаками через огиду, то цього разу – через страх.

Її лице геть зблідло, коли вона нарешті дотягнулась до глечика та почала заповнювати панський келих. Очі нервово опустились на Ревицького в очікуванні вироку. Проте, як і мовляв, Геня – князь навіть вусами не повів. Лише притягнув келиха до губ, після чого скомандував у безтурботній манері:

— Зоряно, додай поваги нашому гостю – наповни йому келих.

За столом дійсно сиділа додаткова персона – Ян Добровський. Всім відомий лікар з найліпшою репутацією у місті.

Дівчина мовчки вклонилася та прийнялась виконувати команду. Повторивши ту ж саму операцію, що й з князем, вона одразу ж відступила, покірно очікуючи нового наказу.

Та, як не дивно, Ревицький більше не турбував її. Якщо було потрібно щось принести, витерти, додати, налити – чоловік викликав інших слуг. За весь сніданок її жодного разу не намагалися торкнутися, обмацати, чи змусити прийняти провокаційну позу, від якої лице обливається жаром.

Вона ніби перетворилась на невидимку. Елемент декору у їдальні. І це давно забуте відчуття, коли ти змішався з масовкою, придавало небаченої легкості.

Юначка довго не вірила, сумнівалася, боялася. Але взяти ту керамічну баночку з рук Гені – виявилось найкращим рішенням із всіх, які вона могла зробити.

Зоряна ненароком перевела погляд у бік виходу. Там тихенько стояв Геня та з легкою посмішкою ледь кивнув їй. Вона з вдячністю глянула на хлопця, ледь стримуючи емоції, що так і виривалась з кутів її губ.

[Назва: «Сухий парфум мрій»]

[Вид: Активний.]

[Тип: Багаторазовий.]

Опис: Чи існує ідеальний парфум? Той самий, котрий личить кожному та задовольнить найвибагливіші примхи? Ні? А якщо скажу, що таки існує? «Сухий парфум мрій» розроблено за унікальною технологією. Він без запаху і саме ви створюєте той. Після відкриття кришки промовте очікуваний результат або самі компоненти, наприклад: «квітуча яблуня на весні» чи «зелене яблуко, бергамот, лимон, листя зеленого чаю», і все! Парфум із ваших мрій – готовий!]

[Задати параметри аромату можливо лише один раз.]

[Можлива кількість використання: до поки не закінчиться сировина.]

«Прекрасно, все згідно з планом!»

Пані Гризельда занепокоєно проводжала поглядом свого чоловіка. Хоча Ревицький і сказав, що Добровський завітав у гостини виключно в межах ділових питань, а не як лікар, проте дружину це не переконало. Вона підозрювала, що від неї приховують щось ще. Але як жінка – вона не мала жодних прав лізти, куди не просять. Через що покинула їдальню разом з юним Михайлом, бажаючи відігнати надокучливі думки.

У цей час Ревицький з Добровським повернулись до знайомої кімнати зі шкіряними кріслами. Зайнявши своє місце – князь почав заповнювати келих міцним напоєм.

— Як ти й казав раніше, Яне, від людини, що користується «тими самими ліками», віє специфічним запахом.

Лікар кивнув.

— Побачивши вашу служницю я одразу впізнав у ній ту саму юначку, яка нещодавно купляла у мене лікарську мазь. Та і цей запах… Помилок бути не може – це лікарський засіб на основі ртуті з травами та сіркою.

Чоловік опустив погляд на фаланги рук.

— Тоді я був певен, що ці ліки призначені для поважної особи, котра не хоче розкривати свою недугу й надсилає слугу замість себе. Я й гадки не мав, що у звичайної служниці можуть знайтися і потрібна сума грошей, і точний лікарський рецепт!

— Схоже я щедрий на жалування… — Вʼяло пробубнів Ревицький.

Перед очима одразу ж проявився образ занепокоєного Гені. Скоріш за все Зоряні допоміг саме він та можливо інші слуги не пройшли повз. Дістали необхідну суму на ліки та сам рецепт, щоб зайвий раз не привертати увагу.

— Але зараз це не так важливо.

Добровський одразу порівняв спину та нагострив вуха. Ревицький продовжив:

— Як мені відомо, недуга передається через близький тілесний контакт.

Лікар почав кивати, погоджуючись.

— А чи можливий інший шлях зараження?

Лікар на секунду застиг від запитання, котре поставило його у глухий кут.

— Ви питаєте, чи можна підхопити цю недугу не через злягання?

Ревицький кивнув.

Досвідчений не одним десятиліттям життя, Добровський одразу вловив особливу зацікавленість князя стосовно цієї служниці. Та і побачивши її – сам зрозумів причину. Така врода зустрічається рідко.

А зараз, підіймаючи подібне запитання, князь скоріше сподівається знайти виправдання для настільки ганебної хвороби та очистити юне імʼя, ніж переймається, що хвороба перейде до когось іншого.

Подумавши ще деякий час, Добровський зрештою відповів:

— Як мені відомо, то недуга передається лише через близький контакт тіл. — Лікар обережно покашляв у кулак. — Також можливий варіант передачі від матері до дитини, під час пологів. Але у таких випадках недуга одразу проявляється у дитини.

Ревицький стурбовано схопився за цю ниточку.

— Чи можливо, що недуга дрімала роками й проявилася лише зараз?

Добровський повів очима у бік. Нащо запитувати у нього про це?! Очевидно, князь не хоче вірити, що ця юна служниця насправді виявилась із категорії легкодоступних! Він просто хоче почути бажане і байдуже якщо це обман!

— Я не чув про такі випадки… Але не можу заперечити цього остаточно. Медицина ще далеко не всесильна, і є чимало того, чого ми не знаємо.

Щоб уникнути подальших проблем, лікар вирішив відповісти максимально нейтрально. Не брешучи та водночас даруючи пігулку надії цьому пану.

Схоже Ревицький і так вже давно все для себе вирішив. Йому лише потрібен останній штрих – ілюзорна можливість, що підтвердить його сподівання. І цей лікар подарував її йому.

— Чи є ще інші методи лікування цієї хвороби? — Одразу перейшов до справи Ревицький.

А лікар і не здивувався, бо очікував подібного.

— Наразі найефективнішим засобом вважається мазь, яку купила ваша служниця. З менш дієвих є рослинні відвари – вони значно дешевші, але не такі результативні.

Лікар подумав ще кілька секунд, після чого продовжив:

— У деяких випадках до лікування додають кровопускання п’явками, щоб очистити кров. Це нерідко поєднують із мазями. І, звісно ж, дієта. Ніякого солоного чи гострого.

Лице Добровського одразу стало серйозним, відкидаючи улесливість на задній план.

— Але мушу одразу попередити, Ваша Вельможносте, ця хвороба не з тих, що минають швидко. Лікування може затягнутися на роки, якщо не десятиліття. Багато що залежатиме від Божої милості.