Не питай... Прийми. Новий Світ.

Привід вислизнути з табору був бездоганним: їм із Маргаритою не було у що перевдягтися. Усе їхнє нехитре майно пішло на дно під час висадки разом із скриньками, в які вони його так дбайливо складали. Єдині спідниця та сорочка, які Клер мала на собі, давно вкрилися солоною кіркою, брудом джунглів й заскорузлим потом.

​— Затримаємось біля річки, поки просохне, а ти, будь ласка, наглянь за м'ясом у коптильні, — кинула Клер малій Аї, яка ображено дула губи через те, що її не беруть із собою. — Наступного разу обов'язково підемо разом. Обіцяю.

​— Ну, Клер!.. Марго, скажи їй!.. Я що, не варта ходити чистою? Дядько Онібічі подивиться за тим м'ясом. Правда, дядечку? — не здавалася дівчина, звертаючись до їхнього сусіда — старого індіанця.

​З ним Клер познайомилася ще в перший день перебування в селищі. Мовчазний чоловік із обличчям, покарбованим зморшками, наче дубова кора, і довгим сивим волоссям, заплетеним у дві коси, почувши французьку й побачивши розгублені обличчя двох білих дівчат, невідомо чому взявся ними опікуватися. Вказав на порожню хижу поряд зі своєю, на околиці, де жили такі самі «не зовсім чорні» колишні раби. Допоміг облаштуватися. Ділився впольованою здобиччю, добути яку йому, здавалося, не коштувало жодних зусиль. Натомість не приймав нічого навзаєм, просто незворушно сидів у затінку й слухав їхні голоси.

​Як-от і зараз. Але цього разу він відповів. М'яко й переконливо:

​— Ти неправа, Аї. — Його французька звучала незвично, але була цілком пристойною. — Тобі варто вчитися брати відповідальність за справу, яку тобі доручили, навіть якщо це звичайні смужки яловичини.

​Він уважно поглянув на них із-під сивих брів. Клер могла б поклястися, що старий усміхнувся, хоча на його тонких губах не було видно й натяку на посмішку.

​Клер відчула, як палають щоки, а поруч Маргарита стиха бухикнула в кулак. На щастя, засмучена Аї лише фиркнула й демонстративно пішла збирати хмиз.

​Онібічі ж перед виходом простягнув їм жменю зморшкуватих, бурих ягід зі словами:

​— Розітріть у долонях із водою — мило буде.

​Таємна заводь ховалася за велетенською завісою папороті та гірляндами ліан. Маленький гірський водоспад зривався з триметрового кам'яного виступу, розбивався об пласкі валуни й наповнював кругле озерце прохолодною, пінявою водою. Повітря тут було солодким, напоєним ароматами тропічних квітів і вологого моху. Глухий, безперервний гуркіт геть відсікав звуки джунглів — і, що найважливіше, ховав їх самих від усього світу.

​Клер на ходу поклала пістоль і нерозлучну наваху на плаский камінь при березі і, як була, зайшла у воду по коліна. З насолодою підставила обличчя й груди під свіжі, прісні струмені. Проте, важкий мокрий одяг миттю обліпив тіло, наче багно, руйнуючи усе задоволення.

​Клер озирнулася й побачила, що Маргарита затрималася на березі. Вона не поспішала — роздивлялася Клер м'яким, трохи насмішкуватим поглядом. Прихилила до дерева спис, чий наконечник невідомий марунський коваль зробив з бочкового обруча, й почала неквапливо роздягатися.

Загрубіла тканина впала на траву, залишаючи її абсолютно голою. Білим силуетом серед смарагдової зелені джунглів. Клер затамувала подих, серце боляче стиснулося. Перенесена коханою малярія все ще давалася взнаки. Маргарита помітно схудла, під очима залягли м'які тіні, а зазвичай золотава шкіра зараз здавалася блідою, майже прозорою у світлі Ямайського сонця. Але саме ця крихкість робила її лінії нестерпно звабливими. Ніби вперше, Клер роздивлялася витончені ключиці, запалі боки та плавний вигин стегон. Груди — високі, з темними сосками, що набубнявіли від прохолодного повітря водоспаду. Спогдядала як вони дещо важкувато здіймаються. Але як би Маргарита не була виснажена хворобою й важкою подорожжю — в кожному її повільному русі, у кожному повороті голови залишалася та сама шляхетна, горда грація, яка колись позбавила Клер спокою.

​Від цього видовища — від поєднання чуттєвої краси та беззахисності коханої жінки — внизу живота Клер розлилося пульсуюче тепло. Їй захотілося не просто володіти цим тілом, а відігріти його в обіймах — захистити від усього світу.

​Дихати раптом стало важче.

Вона й сама не змусила себе чекати: розшнурувала корсаж, стягнула змокріле ганчір’я й кинула його у самісіньку піняву під потік — з чаші озерця йому все одно нікуди було подітися. Клер ані на мить не зводила очей з Маргарити. Це було схоже на беззвучний виклик — хто першою втратить голову. Але Маргарита не була б сама собою...

Вона підійшла до води обережно, здригаючись від холодних бризок водоспаду. В одній руці вона тримала одяг, іншою простягнула Клер кілька розмоклих ягід мильного дерева. Нахилила вбік голову, підморгнула і з посмішкою вказала поглядом на мокрі речі Клер у воді. Тій лишилося зітхнути й зайнятися справою, приймаючи цю своєрідну гру.

​Мильні ягоди справді працювали. Клер розтерла їх між долонями, відчуваючи, як з'являється слизька, дрібна піна, та вдихнула кислувато-солодкий запах. Зітхнула ще раз і потягнула свій мокрий одяг до берега.

​Вони працювали поряд. Клер майже торкалася Маргарити плечем. По коліна у воді. Гола. Мовчазна. Змучена очікуванням. Але все ще трохи напружена через відчуття небезпеки, яке, здавалося, вже в’їлося в шкіру, як бруд у тканину. Проте час спливав, ніхто й ніщо їм не заважало. Клер все менше озиралася навколо, а більше милувалася тим, як сонячні промені, пробиваючись крізь крони, малювали на тілі коханої мереживо з тіней та бліків. Як сяють намистинки водяних крапель на шкірі. Як пружньо сіпаються її груди, коли вона, нахилившись, порається з білизною. Навіть те, як Маргарита відкидає з лоба вологе пасмо, виглядало невимовно прекрасним.

І м'язи й думки повільно розслаблялися.

​Нарешті з пранням було покінчено, а речі — розвішені на гілках вздовж берега.

Клер зайшла на більшу глибину, підняла руки й почала намилювати власні плечі, але поряд захлюпали кроки, змушуючи повернутися. Клер одразу зловила погляд Маргарити — палаючий і виснажений цим довгим стримуванням. Він прикував Клер до місця, і змусив пульс радісно прискоритись. Гра скінчилася.

​Коли гарячі долоні коханої торкнулися її живота й повільно ковзнули нижче вздовж стегон, залишаючи пінні сліди, по шкірі Клер сипонули сироти.

​Останні бар'єри страху впали. Більше не було чужих очей. Не було корабельних перебірок, за якими дихали десятки виснажених людей, не було прискіпливого погляду мадам Обер чи остороги перед марунами. Клер бачила лише обличчя коханої та її очі. Думки остаточно потонули у тумані збудження, що підіймалося тремтливою, важкою хвилею.

​Вона зробила крок уперед, розштовхуючи колінами кришталеву воду. Вхопила Маргариту за талію й стегна — ще сухі й розпечені сонцем, — із силою притягуючи до себе. Відчувала, як ягоди, що прилипли до долоней, ковзають і розмазуються по гарячій шкірі.

​Їхній перший поцілунок на цьому острові відлунив у вуха гупанням пульсу, що майже перекрило шум водоспаду. Поцілунок, з присмаком джерельної води, мильного соку та п'янкої жаги, яку Клер нарешті більше не мусила приховувати.

​Поки їхні губи й кінчики язиків наполегливо шукали одне одного, мильні долоні ковзали шкірою, намагаючись не пропустити жодного клаптика. Важко було сказати, чим це було насправді — взаємними пестощами чи все ще просто взаємною турботою. І саме це усвідомлення збуджувало все дужче.

​Вони раз у раз торкалися одна одної грудьми. Відчуття твердих сосків Маргарити на власній шкірі змушувало Клер здригатися й хрипко хапати повітря, втрачаючи рештки самоконтролю.

Стояти по коліна в воді, на слизьких каменях, ставало важко — ноги підгиналися не стільки від втрати рівноваги, скільки від нестерпної ваги власного бажання.

​Не розриваючи поцілунку, Клер рішуче і міцно стисла Маргариту в обіймах й повалилася у воду, захоплюючі кохану з собою. Вода зімкнулася над ними глухим плескотом. На кілька секунд зник шум водоспаду, стишилися різкість сонячних променів. Це здавалося дивним, після нещодавно пережитого жаху висадки, але саме це усамітнене від усього світу єднання тіл і навіть подихів наповнювало Клер щастям. Щойно виринувши з води, ще жадібно хапаючи повітря, Клер почала витісняти Маргариту з води назад до берега. Туди, де над водою підіймався великий, прогрітий тропічним сонцем валун. Коли спина Маргарити торкнулася гарячого каменю, вона стишено зойкнула просто в губи коханої. Клер спрагло проковтнула цей зойк притискаючись ближче. Груди до грудей, живіт до живота. Незмита слизька піна робила кожен дотик ковзким і невагомим. Маргарита різко закинула голову назад, вигинаючи шию. Мокрі хвилі чорного волосся розсипалися по камінню. І поки сонце пестило її обличчя, Клер припала губами до пульсуючої жилки під щелепою. Вона злизувала краплі прісної води змішані з кислуватим соком ягід, відчуваючи, як Маргарита впивалася пальцями в її волосся, з силою людини що боїться впасти в безодню.

— Клер… — це було навіть не ім'я, а короткий, судомний видих, що перейшов у стогін, який у свою чергу, миттю розчинився у гуркоті водоспаду.

Долоні Клер впевнено пішли вниз, розсуваючи гарячі стегна Маргарити, яка швидко й охоче зігнула коліна, повністю розкриваючись назустріч коханій. Клер посунулася вгору, примостилася точніше, намагаючись сконцентрувати власну вагу саме там де треба. Маргарита зрозуміла її, без слів. Шукаючи ще щільнішого контакту, підтягнула коліна й закинула ногу Клер на плече.

​Таз Маргарити подався назустріч, змінюючи кут і тепер кожен рух Клер поціляв у самісіньке джерело жаги. Наостанок, Маргарита міцно вхопила Клер за сідниці руками, диктуючи амплітуду та силовий ритм кожної хвилі. Клер беззастережно довірилася їй дозволивши тілу рухатися поза контролю свідомості. Відчувала, як гаряча шкіра Маргарити відгукується на кожен поштовх та вигин таза. Мильна піна робила тертя чутливих зон плавним і нестерпно гострим.

Клер, спираючись на руки, вкривала її губи новими, жадібними поцілунками, притлумлюючи ці солодкі звуки й спрагло вбираючи їх у себе.

​Їхня взаємна пристрасть втратила будь-яку неквапливість.

Шорсткий камінь болюче впинався у ще не повністю загоєні долоні. Долаючі уривчасте дихання Клер спромоглася прошепотіти:

— Бідолашна... Марго,.. Ти ж собі... дупцю... натреш!..

Але та, ніби й не думаючі про наслідки, лише хрипко розсміялася, ще сильніше притискаючи кохану до себе. Амплітуда і ритм рухів остаточно синхронізувалися невідворотньо наближаючи до піку.

Маргарита раптово вигнулася в спині, Клер чітко відчула як м'язи коханої стиснулися в першому, рвучкому спазмі. Цей вибух, судомні видихи та гаряча пульсація, що передалася Клер через щільний контакт тіл, стали детонатором і для неї самої.

​Клер здригнулася, втрачаючи орієнтацію в просторі. Наступна хвиля оргазму накрила вже її власне тіло — важка, виснажлива й сліпуча. Вона притислася чоло в чоло до Маргарити, вбираючи її хрипке дихання й віддаючи своє, поки світ навколо грав яскравими спалахами.

​Вони лежали на валуні довго, поки важке дихання повільно поверталося в норму. Клер не хотіла відпускати кохану з обіймів і руки Маргарити промовляли те саме. Яскраве сонце швидко висушувало краплі води на шкірі, залишаючи тонкий, ледь помітний слід від мильного соку та приємну, розслаблену млість у кожному м'язі.

​Маргарита тихо засміялася Клер прямо у вухо й ліниво обвела пальцем ореолу на її лівій груді.

​— Здається, Аї все ж спалить те м'ясо, — прошепотіла вона, насмішкувато й ніжно.

​Клер лише мугикнула й притисла кохану ще ближче до себе, мружачись від яскравого світла, що пробивалося крізь папороть.

***

— Кхм?... Клер, ти знов кудись поринула. Якусь баладу складаєш? — прозвучав трохи глузливий голос Тіча.

Клер сіпнулася, приходячі до тями й швидко змахнула зрадливі крапельки поту.

— Якщо все піде добре, я її тобі запишу. На пам'ять. — буркнула вона знову приймаючи впевнену позу. — Але дійсно, варто переходити ближче до справи.

— Золоті слова, Руда! За що я тебе люблю, так це за ділову хватку. — Едвард жартівливо відсалютував келихом, виблискуючі зубами з-під чорних вусів.