Не питай... Прийми. Новий Світ.

Ранок на плантації «Оук-Діп» видався на диво лагідним. Перші промені сонця м’яко позолотили різьблені перила верхньої тераси, ніби й не віщували полуденної спеки. З джунглів нісся солодкий запах квітучого жасмину та волога свіжість. ​Управитель плантації, містер Ґіббс, сидів у глибокому плетеному кріслі, розстебнувши комір чистої сорочки, і з приємною млостю в тілі спостерігав, як у маєтку прокидається життя. ​Знизу, з боку цукрового промислу, доносився монотонний, заспокійливий гул. Глухо, ритмічно скрипіли важкі шестерні водяного млина. Звідти ж вітерець доносив теплий аромат — солодкий, дріжджовий запах свіжовичавленого соку цекрової тростини та висушеного на сонці тростинного жому. Для Ґіббса це був найкращий звук і найкращий запах у світі. Спростовуючи відомий латинський вислів — так пахли гроші. Механізм працював злагоджено, без збоїв. Як і годиться при правильному догляді та суворій дисципліні. ​Почулися важкі, чалапаючі кроки. На терасу повільно, ледь-ледь кульгуючи, вийшла стара тітонька Мей — огрядна чорношкіра рабиня-кухарка у сніжно-білій хустці, зав’язаній високим вузлом. Вона несла срібну тацю, від якої нісся божественний аромат: смажені банани з корицею, яєшня з беконом, скибочки соковитої папаї та горнятко гарячого шоколаду. ​

— Доброго ранку, масса Ґіббс, пане, — м’яко, з повагою мовила вона, розставляючи тарілки на скатертину. — Як вам спалося сьогодні? Суглоби від вологості не крутить? ​

— Дякую, Мей, спалося чудово, — щиро усміхнувся Ґіббс, кивнувши їй і кидаючи на коліна серветку. — Твій трав'яний відвар вельми зарадив моїм колінам. Ти просто чарівниця. ​

— Ох, пане, аби вам на здоров'я, — вона засяяла білозубою посмішкою й низько вклонилася. ​

Ґіббс дійсно поважав Мей. Вона була старанною, чудово готувала й завжди тримала кухню в ідеальній чистоті. Він навіть іноді дарував їй на свята відрізи дешевого ситцю. Для нього вона була як слухняна, добре видресерувана тваринка — кокер-спанієль або породистий кінь, якого не гріх потріпати по загривку за хорошу службу. Те, що ця стара жінка, її діти та онуки були власністю його господаря, але якою він міг розпоряджатися на власний розсуд, сприймалося ним як природний стан речей. ​Він повільно вмочив шматочок хрумкого кукурудзяного хліба в жовток, із насолодою заплющив очі й зробив ковток шоколаду. ​Цієї миті на сходах з’явився Томас, його старший наглядач. Шотландець виглядав як завжди суворо й діловито. Згорнутий кільцями почорнілий батіг при стегні повсякчас шурхотів об халяву високого чобота. ​

— Все за розкладом, містере Ґіббс, всі вже працюють. Марі, ту що з йоруба, досі лихоманить, дозволив залишитись у бараку. Аканського хлопця, після вчорашньої науки, — він похлопав долонею по батогу, — поставили на вивантаження жому — працює як шовковий. ​

— От і чудово, Томасе, — Ґіббс акуратно протер губи серветкою. — Розумний підхід завжди дає результат. Ласка та суворість у правильних пропорціях. Що з нашим діловим візитом до Старого Млина?

— Хлопці вже сідлають коней. Мушкетони заряджені. Кхм... Гроші будемо брати?.. Ви казали, ці інтерлопери якісь перельотні пташки, не мають серйозного даху...

Ґіббс уважно подивився на свого поплічника, але зрештою лише махнув рукою.

— Інтерлопери — для них занадто гучне слово... Якщо все піде добре, гроші залишаться при нас. Але якщо їх не показати, будуть зайві підозри, — він прибрав серветку з колін і кинув на стіл, поверх недоїдків. — До того ж треба завжди бути готовим, що доведеться чесно дотриматися угоди.

Томас розплився у посмішці, оцінивши жарт боса. ​Ґіббс підвівся, з деяким зусиллям застібаючи ґудзики жилета, і сито відригнув. Потім повернувся до Мей, яка якраз збирала посуд: ​

— Мей, голубонько, ми з Томасом відлучимося по справах до іспанських руїн. Приготуй на обід того порося, що я вчора підстрелив. З апельсинами та прянощами, як ти вмієш. Повернемося рівно о першій, з гарним апетитом. ​

— Все буде зроблено в найкращому вигляді, масса Ґіббс! О першій годині порося чекатиме на столі — гаряче, з хрумкою скоринкою, — відгукнулася кухарка, схиливши голову й притиснувши долоні до білого фартуха. Проте, коли вона випросталася, на її обличчі з'явилася хитра посмішка майстра. Вона задоволено примружила очі й зробила плавний рух рукою в повітрі, наче вже поливала золотисту скоринку жиром.

​— Дякую, Мей. Ти, як завжди, золото, — кивнув управитель, надягаючи крислатий капелюх і перевіряючи, чи легко ходить у піхвах його мисливський ніж. ​Він спустився сходами, відчуваючи бадьорість, упевненість і приємне передчуття вдалої угоди, яка зробить його ще трохи багатшим.

***

Клер стояла посеред напівзруйнованого приміщення іспанської гуральні. Перегонне обладнання давно вже розікрали, але запахи цукрової браги й рому, здавалося, в'їлися в самі стіни. Вигляд колишня акторка мала вражаючий. На ній були незграбні, заквецяні смолою чоловічі штани, заправлені у високі чоботи юхтової шкіри. З правої халяви визирало руків'я навахи. Розстебнута на грудях засмальцьована сорочка з тонкого ліонського батисту оголювала засмаглу шию та чіткі лінії ключиць. Поверх — темний шкіряний жилет, стягнутий на талії широким паском. На ньому висіло незамінне ямайське мачете. Над правим плечем Клер ефектним жестом скинула важкий дводульний пістоль — рідкісну зброю, що чудово пасувала до абордажних сутичок. ​Її руде волосся було недбало зв'язане на потилиці шматком червоного шовку й прикрите зсунутим на вухо крислатим капелюхом. Залишалося тільки гадати, де саме маруни здобули усе це різнобарв'я. На довершення образу вона зухвало перекочувала з одного кутика губ в інший зелену стеблинку.

Вона стояла просто навпроти отвору дверей з уламками стулок. Трохи осторонь, під стіною, незворушно, як кам'яні стражі, стояли Онібічі і Маргарита. Виглядали вони не менш колоритно за Клер. І індіанець, і колишня черниця одягнені були однаково. Довгі сорочки, шкіряні легінси, розшиті мокасини. На шиях — яскраві намиста. Навіть волосся однаково заплетене в дві коси й прикрашене пір'ям хижих птахів. Якщо ж додати зафарбовані чорним верхні половини облич і червоні смуги на щоках — картина була геть химерна. Це не враховуючи ножів на поясах, а також мушкета, на який спиралася Маргарита, і мисливського лука в руці Онібічі. Ніхто не вимовляв ані слова, всі уважно прислухалися. Нарешті знадвору почувся тупіт численних копит.

"Тринь!" — дзенькнула тятива під пальцями старого індіанця. Він неквапливо примостив на неї стрілу. Клер переступила з ноги на ногу, приймаючи більш стійке положення. Під підошвами чобіт захрумтіло сухе листя, наметене крізь вибиті вікна і двері. Першим поріг переступив випещений чолов'яга з долонею на руків'ї пістолета за поясом. Слідом зайшов і зайняв позицію за його правим плечем рудий здоровань з мушкетоном — грізною зброєю з раструбом на дулі, що гатила картеччю на лічені кроки, але ж і з нищівною ефективністю.

Ще двоє чоловіків з такими ж мушкетонами заглядали у дверний отвір.

— Good day, Madam, — мовив очільник, з неприємною посмішкою торкаючись капелюха. — Чи можливо "Buenas tardes", señorita, або "Добрий день, мадмуазель"? Його французька була досить пристойною.

— Облишимо церемонії... сер, — промовила Клер, трохи нерозбірливо через стеблинку. — Ви той самий містер Ґіббс, який цікавиться "чорним деревом"?

Чоловік знову торкнувся капелюха й посміхнувся ще ширше і ще неприємніше:

— Саме так, мадмуазель. З ким маю честь?.. І що тільки привело таку красуню до настільки бентежного бізнесу? Вперше бачу жінку, яка б наважилася на таку торгівлю, до того ж в обхід королівської митниці. Та ще й у такій... дивній компанії.

— Де б і з ким я оце ще побазікала про мораль і законність... — зневажливо пирхнула Клер й знову переступила з ноги на ногу. — Без образ, але в житті не повірю, що у звіті ви вкажете власнику плантації справжню ціну... Краще не будемо про честь. Як і про компанію... Цей старий зі своєю донькою — найкращі слідопити на Ямайці, і мені байдуже на колір їхньої шкіри. А звертатись до мене можете... Берта. Берта Різанина.

— Ух! Як страшно! — Ґіббс награно смикнувся і підняв руки. — Навіть боюся спитати, за що отримують таке прізвисько.

— Мій покійний чоловік, нехай морська вода йому буде ромом, знав за що. Але я вже казала: "Годі церемоній!" У вас є гроші на чотири чорних деревини, по 60 песо за колоду? Якщо ні, ні про що й говорити. Ґіббс самовдоволено підштовхнув рукою пузатий мішечок на поясі. Пролунало спокусливе брязкання золота:

— А й справді, досить церемоній... Показуй товар, балагурко. І без жартів... Бо, як ти казала, тебе звуть?

Клер нарешті виплюнула стеблинку й дала знак своїм "поплічникам". Онібічі залишився стояти зі стрілою на тятиві лука. А Маргарита зайшла за простінок і витягла за мотузку чотирьох чорношкірих зі зв'язаними за спиною руками і імпровізованими колодками з товстих гілок на шиях. Бранці були з'єднані колодками по парах. Першими, понуривши голови, йшли Олавуле зі своєю коханою Абені. А слідом за ними гучно скрипіла зубами Нані й шморгала носом, похилена вагою колодки, Аї. Остання напівдорозі перечепилася і мало не впала. "Індіанка" миттю відважила їй добрячого стусана й прогавкала щось на незрозумілій жодному європейцю мові. Порівнявшись з Клер, Маргарита змусила "товар" випростатись. Новий рух руки Клер — і ніж Маргарити швидко розітнув ремінці. Колодки глухо гупнули на земляну підлогу.

В цю мить Клер нишком обернулася до Онібічі. Індіанець побачив — лівий кутик його губ ворухнувся. Двічі. Клер ніяк не прореагувала й одразу ж повернулася до розмови.

— На ти, так на ти... Дивись сам, які красуні... і красивий. Молоді, жиляві. У самому розквіті сил!

Ґіббс посерйознішав і з діловою зацікавленістю підійшов до бранців. Клер з Маргаритою не заважали. Покупець мав повне право оглянути "товар". Якщо Олавуле з коханою уособлювали виснаження і відчай й покірно дозволили торкнутися м'язів і заглянути в рот, то Нані скрипіла зубами так, що, певно, чули наглядачі надворі. Коли Ґіббс спробував торкнутись її щоки, дагомейка рішуче струснула головою.

— Не рекомендую ризикувати, — промовила Клер з байдужістю. — Може вкусити.

— Неприборкана... Це збиває ціну на...

— Але ж м'язи які? А зріст? Вона будь-якого чоловіка за пасок заткне! А те, що норовлива... Так у ваших хлопців батоги не для краси, сподіваюсь?

Ґіббс скривився, але зауваження було слушним.

Аї він роздивлявся довше.

— Надто тендітна, та й вигляд нездоровий, — він підступив ближче й поклав руку дівчині на живіт. — Я так і думав... Вагітна. Працівника з неї найближчим часом не буде.

На велике щастя, Ґіббс не почув, як після його жесту Клер і Маргарита одночасно втягнули повітря. Аї ж зовні ніяк не прореагувала, тільки широко розплющені очі волого заблищали. Тим не менш, Клер опанувала себе швидко.

— Вважайте це бонусом. Два товари за ціною одного. Вона молода й міцна, народить без проблем хоч і з в'язанкою цукрової тростини на голові.

— Мадмуазель вміє торгуватися, — зареготав Ґіббс й поляскав Аї по щоці. — Тільки заради ваших гарних очей — 240 за чотирьох, як домовлялися.

— По руках. Гроші? — Клер насупилася й простягнула ліву руку, права все ще тримала пістоль біля плеча.

— Звісно, щойно надінемо кайдани. Джеку! Один з наглядачів теж зайшов у приміщення, брязкаючи ланцюгами. Коли він нахилився до ніг Аї, та раптово засіпалася, долаючи блювотні позиви.

— Якого біса?! Ґіббс і наглядачі відпрянули, їхня увага на мить, але цілком, була перехоплена.

Як за сигналом, відбулося кілька дій одночасно: Клер опустила руку в напрямку Томаса, й по гуральні рознісся гуркіт. Вздовж приміщення прошелестіла стріла, зникнувши за дверним отвором. Маргарита відскочила вбік, скидаючи рушницю в бік наглядача з кайданами — той якраз необачно відклав мушкетон на підлогу. Олавуле, Абені й Нані, з рук яких раптом впали мотузки, присіли, вихоплюючи з-під листя на підлозі мачете. Аї теж скинула пута, але трохи забарилася.

Реакція теж не забарилася. Крізь їдучий пороховий дим, що заповнив простору кімнату, Клер побачила, що здоровань Томас, попри діру в грудях, захрипів і намагається підняти мушкетон. Самозвана інтерлоперша зробила крок вперед і розрядила другий ствол йому просто в обличчя. З двору донісся крик — постріл Онібічі видався вдалим, але незрозуміло наскільки. Індіанець вже накладав на тятиву нову стрілу. Грохнув постріл рушниці Маргарити, остаточно застилаючи все димом. Наглядач, що бува нахилився до зброї, так і впав, накривши тілом мушкетон і купку ланцюгів, що лише бряцнули під його вагою.

А от залишений без уваги Ґіббс часу не витрачав. Вихопив ніж і кинувся до Аї, що стояла найближче. Навряд чи щоб зарізати — отримати заручницю й живий щит, дістатися пістолета, відступити за двері...

Олавуле, так і не схопивши мачете, стрибнув навперейми, схопив управляючого за руки. Почалася боротьба. Абені і Нані, вже озброєні, скочили на ноги, готові до бою. Клер відкинула розряджений пістоль і теж схопилася за мачете. У диму билися й сопіли Ґіббс з Олавуле. Онібічі забарився з натягнутим луком, бо майже нічого не бачив крізь дим, і до того ж йому заважала спина Олавуле.

Абені кинулася на допомогу коханому. Маргарита хвацько перехопила рушницю як палицю й теж стрибнула вперед. І тільки Нані помітила головну загрозу — з вікна у боковій стіні в кімнату зазирнув кумедний раструб мушкетона. Точніше, він був би кумедним для того, хто не знає, що він несе смерть. Дагомейка стрибнула як справжня чорна пантера. Вона одночасно збила з ніг і Аї, і Клер, накривши обох собою.

Постріл! Картеч свистячим роєм пронеслася по кімнаті.

Ніхто не скрикнув.

Абені з розмаху рубонула Ґіббса по руці, яка вже майже витягла пістолет, а Маргарита поклала край бійці, вдаривши англійця по потилиці. Хруснуло дуже гучно. Онібічі стрибнув у бік вікна, падаючи на підлогу, і ще в повітрі спустив тятиву. Хрип і булькотіння зовні не залишили сумнівів, куди він поцілив.

— Ще один! — крикнув він, підхоплюючись на ноги. — Саме "чую двох назовні" він і повідомив Клер нещодавно. Відповіддю йому став тупіт копит надворі.

З дверей задимленої гуральні першою вискочила Маргарита зі скривавленою рушницею. Слідом — Онібічі з луком і нарешті Клер, яка встигла заволодіти пістолетом Ґіббса. Останній вцілілий наглядач саме нісся до похилених воріт гасьєнди «Старий млин». Клер вистрілила першою, насвкидь... Промах. Слідом спустив тятиву Онібічі... Наляканий пістолетним пострілом наглядач припав до шиї коня, і стріла прошурхотіла над його головою. Маргарита не мала шансу встигнути перезарядити. Але біля її ніг лежав заряджений мушкетон — поряд з його господарем, пораненим найпершою стрілою Онібічі. Маргарита підхопила важку зброю, втисла приклад у плече, звела курок...

— Стріляй! Стріляй, Марго! Втече! — репетувала Клер, стрибаючи на місці.

Але шляхтянку, що зросла на полюваннях, вчити було не треба. Постріл! Кінь відчайдушно заіржав і зарився грудьми в пилюку. Вершника викинуло з сідла, як з катапульти. Але він швидко оговтався і спробував підвестися. Марно. Прошурхотіла нова стріла. Скрик. І коли однієї виявилося недостатньо — друга.

***

​ ​...На терасі панського будинку «Оук-Діп» панувала тиша. ​Великий настільний годинник у різьбленому корпусі з червоного дерева пробив другу годину. Сонце уже змістилося, і тінь від даху впала на накритий стіл. ​Стара Мей вже втретє виходила з кухні, з тривогою витираючи руки об фартух і виглядаючи на дорогу. На великому срібному підносі в центрі столу стигло соковите, апетитно запечене порося. Скоринка, яка о першій годині так спокусливо хрумтіла, тепер потемнішала й зморщилася, а ніжний м’ясний сік почав застигати блідим, холодним смальцем. ​​Мей знову й знову прикладала долоню до лоба, виглядаючи за ворота маєтку. ​Але на дорозі, що вела до Старого Млина, була лише курява, гаряче ямайське сонце та монотонний, бездушний гул цукрового промислу.