Не питай... Прийми. Новий Світ.

Ранок почався як зазвичай. Корабельний дзвін відбив вісім склянок — чотири пари ударів. Різкі звуки боцманського свистка піднімали на ноги тих, хто ще не прокинувся. Денна варта змінювала ранкову. З камбуза тягнуло димом і чимось їстівним. Матроси готувалися до щоденного ритуалу прибирання. Клер і Маргарита бачили все якнайкраще. Два дні тому погода поліпшилася, тропічний дощ нарешті вщух, і Клер з усім своїм завзяттям і артистичністю атакувала капітана з вимогами розмістити хвору на квартердеку*. Вона показувала записи Маргарити, нагадувала про досвід подруги як цілительки, у якому за ці місяці майже всі пасажирки і чимала кількість команди встигли переконатися.

Капітан спочатку зовсім не бажав терпіти на офіцерській «свята святих» сторонніх, але на бік Клер став корабельний лікар. Відчуваючи до Маргарити вдячність і повагу, він нагадав, що сама назва хвороби походить від італійського словосполучення mala aria, що дослівно перекладається як «погане повітря». Тому важкий дух на нижніх палубах згубний для хворої. Капітанові не було що заперечити, і ось уже дві ночі і другий день Маргарита проводила на матраці в далекому кутку квартердека, під фальшбортом. Клер незмінно була поряд. Напади лихоманки, на щастя, дійсно стали не такими гострими, і акторка навіть змогла викроїти кілька годин на сон — просто на палубі, поряд із подругою, вкриваючись шматком грубої парусини.

Клер якраз встигла протерти обличчя Маргариті і собі вологою хустинкою і саме розводила кисле молоде вино водою, що після поповнення запасів на Ґваделупі була ще цілком доброї якості. До них підійшов лейтенант Дюбуа, що саме прийняв вахту.

— Доброго ранку, мадемуазель Софі, — він з ввічливою усмішкою простягнув дівчині великий яскравий апельсин. — Як самопочуття мадемуазель Орнелли?

— Дякувати Богові, принаймні не гірше, — зітхнула Клер і, теж усміхнувшись, прийняла подарунок.

Дівчата все ще ховалися під чужими іменами, і найбільшим страхом Клер, крім здоров'я подруги, був ризик через втому випадково обмовитися. Що вже казати про Маргариту, яка взагалі себе не контролювала.

— Не переймайтеся. Ранок чудовий. Усе буде добре...

Ніби у відповідь на ці слова згори пролунав крик:

— Судно на вітрі! Неопізнане, прямує на нас! — вигук марсового з висоти грот-щогли розрізав ранкову тишу, наче гострий ніж тонку тканину.

Лейтенант зреагував миттєво. Ввічлива усмішка злетіла з його обличчя, поступившись місцем масці професійної зосередженості. Він вихопив підзорну трубу й кинувся до навітряного борту. Клер бачила, як він вдивляється в лінію горизонту, де сонце ще тільки випалювало залишки нічного туману.

— Чорт... — тихо прохрипів Дюбуа. — Шлюп. І він іде під усіма вітрилами.

Клер відчула, як по тілу пройшла хвиля ознобу, попри тропічну спеку. Вона подивилася туди, куди вказував лейтенант. Там, ловлячи той самий вітер, що наповнював вітрила «Фламінго», стрімко зростала темна цятка.

— Прокляття! Юніон Джек*! Англійці. До бою! Свистати всіх нагору!

Клер вперше почула боцманський свисток таким: це були різкі уривчасті звуки, що піднімуть на ноги і мертвого. Англієць виявився досвідченим: він зайшов з навітряного боку, позбавляючи важкий французький флейт можливості маневрувати. Тепер «Фламінго» був схожий на незграбну гуску, яку переслідує швидкий хорт.

— На бойові пости! — пролунав голос капітана де Гранвіля, який вибіг на квартердек у розстебнутому камзолі. — Живіше, каналії! Готуйте гармати опердека!

Світ навколо вибухнув хаосом. Матроси, які щойно ліниво драїли палубу, кинулися до своїх місць. Боцманські свистки зазвучали безперервно, наче зграя розлючених мартинів. У надрах батарейної палуби відбувалося щось геть жахливе і для Клер незрозуміле. Хрускіт дерева, рипіння тканини, що розривається, потонули у багатоголосному жіночому лементі. Це матроси безжально зносили перегородки «кают», одночасно заганяючи наляканих пасажирок у трюм. Слідом почулося хлюпання за бортом. Усі речі дівчат, що не були сховані у скрині-касети — особливо необачно залишені сушитися на гарматних стволах сорочки й нижні спідниці — полетіли геть через гарматні порти.

Самі скрині скидалися в трюм, де корабельний лікар уже вимощував з них операційний стіл, прикритий парусиною з бурими плямами. Кілька юних пасажирок, побачивши, як він розгортає свої інструменти і перевіряє пальцем гостроту пилки для ампутацій, синхронно знепритомніли.

— Софі, негайно в трюм! — Дюбуа на мить обернув до Клер обличчя з вирячиними очима — Там безпечніше!

— Я не покину її! — Клер міцніше стиснула руку Маргарити, яка знову почала метатися в гарячці, відчуваючи загальну тривогу. — Внизу вона задихнеться від порохового диму! Їй потрібне повітря!

Лейтенант хотів щось заперечити, але в цей момент палуба здригнулася. На шлюпі, що вже наблизився на відстань гарматного пострілу, спалахнув вогник, і за секунду над щоглами «Фламінго» почулося зловісне «вшшшух» — перше ядро пройшло крізь такелаж, розриваючи канати і залишаючи у грот-вітрилі незграбну діру.

Клер впала на коліна біля Маргарити, закриваючи її собою. Апельсин, такий яскравий і солодкий, покотився палубою прямо під ноги офіцерам і морським піхотинцям, що вже примощували важкі мушкети на планшир фальшборту.

— Ну що ж, Марго, — прошепотіла Клер, відчуваючи, як у роті пересохло. — Схоже, Новий Світ не надто радий нас бачити.

На горизонті, над палубою англійця, почав підніматися чорний прапор. Каперський сигнал-попередження — обіцянка того, що полонених братимуть лише для викупу. Або для чогось гіршого. Шлюп наближався з невблаганною швидкістю. Клер бачила, як англієць спритно виписує дугу, намагаючись підійти до корми «Фламінго».

— Лягай! — вигукнув Дюбуа.

Але Клер уже й сама зрозуміла, що треба робити.

Вона рвонула на себе важкий матрац, на якому лежала Маргарита, і, склавши його вдвоє, накрила ним подругу і себе. У цей момент повітря розірвав гуркіт — англієць дав повний бортовий залп. На відміну від першого пострілу, що був лише сигналом зупинитися, цей був прицільним. Ядра збивали такелаж, шматували вітрила разом із матросами, що намагалися керувати ними. Одне влучило у верхню частину фальшборту квартердека якраз за пару метрів від дівчат.

Клер відчула страшний удар, що пройшов крізь палубу в її тіло. Деревина затріщала, ніби тисячі сухих гілок зламалися одночасно. Величезні тріски — довгі та гострі, як леза — полетіли врізнобіч. Матрац над ними здригнувся від ударів уламків. Клер відчула, як щось важке і гаряче впало зверху на парусину, але вона лише міцніше притислася до Маргарити, вдихаючи запах гарячкового поту та порохового диму.

— Тримайся, рідна, тримайся... — шепотіла вона, заплющивши очі.

Флейт відповів. Батарейна палуба під ними здригнулася так, ніби міфічний кракен, про якого згадувала мадам Обер, ударив у кіль судна велетенським щупальцем. Від гуркоту заклало вуха. «Фламінго» на мить сховався у хмарі власного задушливого диму. З марсів, вант, з бортів затріскотіли постріли мушкетів. Команди капітана й офіцерів, крики поранених — усе змішалося у суцільну какофонію бою.

Коли Клер наважилася трохи підняти край матраца, картина змінилася. Шлюп був зовсім поруч. Через те, що англієць був значно нижчим, Клер бачила лише його щогли, що стрімко проносилися повз них, і верхню частину бушприта*, який, наче спис, цілив у бік француза.

— Stand by grapnels, you dogs! Heave away! (англ. «Приготувати гаки, пси! Кидай!») — проревів хтось унизу, за бортом.

Почувся жахливий звук — скрегіт металу об дерево. Це абордажні гаки англійців впилися в планшир «Фламінго». Кораблі зіткнулися бортами. Якщо до цього «кракен» лише бавився зі своєю іграшкою, то тепер приклався на повну. Удар був такої сили, що Клер, в обіймах із Маргаритою, на мить відірвало від палуби. Маргарита лише видала тонкий, схожий на дитячий, стогін — жар лихоманки був сильнішим за страх перед боєм.

Знову постріли, брязкіт зброї, крики десятків матроських горлянок кількома мовами водночас. Клер чула лайку французькою, англійською, нідерландською, а деякі слова були взагалі невідомі. Градом полетіли в повітря маленькі чорні м'ячики гранат; за кожною, як хвіст за кометою, тягнувся димовий слід від палаючого ґноту. Клер цього не бачила, але більшість французьких гранат відскочили від завбачливо натягнутої над палубою англійця сітки і або вибухали між бортами, або з сердитим шипінням йшли на дно Мексиканської затоки.

У відповідь капери з марсів і такелажу закидали палубу «Фламінго» своїм пекельним винаходом. Біля самого матраца Клер і Маргарити розбилося щось керамічне. Клер не почула вибуху — лише шипіння. За секунду з уламків піднявся густий, масний жовтий дим, що пахнув горілим пір’ям і гнилою рибою. Очі миттєво запекло, наче в них сипнули вапна, а горло здавило спазмом. Клер притисла вогку хустку до обличчя Маргарити, намагаючись відфільтрувати цей отруйний туман, крізь який уже проривалися темні силуети англійців з оголеними шаблями.

Коли дим почав розсіюватися, на шкафуті — середній частині верхньої палуби — вже лютували шаблі й абордажні сокири. Офіцери під проводом капітана зі шпагами і пістолетами тримали квартердек. Раптом мало не на голову Клер хтось зістрибнув з фальшборту. Важкі чоботи вкарбувалися в дошки. Клер насмілилася глянути. Це був не матрос, а справжнє втілення нічного жаху. З широчезними плечима, велетенського зросту. У камзолі із закоченими рукавами. З пов'язкою на обличчі, що захищала від диму «смердючих горщиків». Перев'язь на грудях обтяжували з пів дюжини пістолетів. Завершували образ сплутане чорне волосся і густі брови, з-під яких визирали геть божевільні, вирячені очі. В нього не було іншого шляху забратися сюди, інакше як чіпляючись за потрощені ядрами дерев'яні кормові прикраси.

Здоровань уже тягнув з піхов широку шаблю. Лейтенант Дюбуа сміливо кинувся йому назустріч, хоч і був майже на голову нижчим. Але красивої бійки, як у пригодницьких романах, не сталося. Велетень просто взявся за руків'я пістолета і, навіть не виймаючи його з гнізда на перев'язі, вистрелив. Жалісно дзенькнула об дошки палуби шпага. Глухо повалилося тіло в синьому мундирі. Мертва рука штовхнула всіма забутий апельсин, що повільно покотився знову в напрямку Клер.

Англієць взявся за інше руків'я, спрямовуючи ствол у груди капітана Гранвіля. Кінчик шаблі попереджувально загойдався в повітрі. Капітан озирнувся, як загнаний звір, і кинув до ніг капера свій пістоль. Те саме неохоче зробили інші офіцери. Гранвіль перехопив шпагу, простягаючи її переможцю.

— Припинити опір! Здаємося! Не чіпайте пасажирів!

Англієць прибрав з обличчя вже непотрібну пов'язку. На обличчі, вкритому густою чорною щетиною, до самих очей сяяла тріумфальна посмішка. Він зробив кілька кроків, змахнув шаблею, перерубивши фал*. Прапор з королівськими ліліями Бурбонів впав донизу. Бій було закінчено.

____

Квартердек (або шканці) — це піднята палуба в кормовій частині вітрильного військового корабля. Це була зона капітана та офіцерів, де розміщувалися компаси, здійснювалося керування та проводилися офіційні церемонії.

Бушприт (від нід. boegspriet — «ніс» + «піка») — це горизонтальне або похиле рангоутне дерево (брус), що виступає вперед з носа вітрильного судна.

Юніон Джек — затверджений указом короля Якова I у 1606 р. як спільний морський прапор Англії та Шотландії. З 1634 р. носіння прапора на носовому флагштоку (бушприті) дозволялося виключно військовим кораблям Королівського флоту.

Фал — це міцний трос, мотузка або канат, що використовується в морській справі для підняття вітрил, прапорів або рангоуту.